Карло Гольдоні. Сім'я антикварія, або Свекруха і невістка

Справи графа Ансельмо Терраціані більш-менш одужали, коли він, знехтувавши станової пихою, одружив свого єдиного сина Джачінто на Дорадіче, дочки багатого венеціанського купця Панталоне деї Бізоньозі, який дав за нею двадцять тисяч СКУД приданого. Ця сума могла б стати основою добробуту графського будинку, коли б левова її доля не була розтрачена Ансельмо на улюблене його розвага - колекціонування старожитностей; він ставав буквально несамовитий при вигляді римських медалей, скам'янілостей та інших штучок в такому роді. При цьому Анседьмо нічого не розумів у люб'язних його серцю старожитності, ніж користувалися всякі пройдисвіти, збуваючи йому за великі гроші разнообраний нікому не потрібний мотлох.

З головою занурений в свої заняття, Ансельмо тільки відмахувався від докучних проблем повсякденного життя, а їх було достатньо. Крім постійної нестачі грошей, кожного дня псувати кров всім домочадцям, сталося так, що з самого початку свекруха і невістка люто злюбили один одного. Графиня Ізабелла не могла змиритися з тим, що її благородний нащадок ради жалюгідних двадцяти тисяч взяв у дружини простолюдинку, купчиха; втім, коли зайшла мова про викуп з застави її коштовностей, графиня таки не погребувала скористатися купчіхінимі грошима.

Дораліче зі свого боку обурювалася, що з-поміж всього приданого на неї саму НЕ витрачено ні СКУД, так що тепер їй нема в чому навіть вийти з дому - не може ж вона показуватися на люди в сукні, як у служниці. Чоловіка, молодого графа Джачінто, даремно вона просила якось вплинути на свекра зі свекрухою - він дуже любив її, але був занадто м'який і почтітелен, щоб зуміти нав'язати батькам свою волю. Джачінто боязко намагався примирити дружину з матір'ю, але без всякого успіху.

Скаженому владному вподоби графині Дораліче протиставляла вбивче крижане холоднокровність, свекруха невпинно тикнула о невістці в очі своїм благородством, а та їй - приданим. Ворожнечу між Ізабеллою і Дорадіче до того ж підігрівала служниця Коломбіна. Вона обізлився на молоду пані за ляпас, яку отримала від неї, відмовившись величати синьйорою - мовляв, вони рівня, обидві з купецького стану, і неважливо, що її батько торгував рознос, а тато Дораліче - В крамниці. За плітки про невістку Коломбіна іноді перепадали подарунки від графині, і, щоб розщедритися Ізабеллу, вона сама частенько вигадувала гидоти про ній, сказані нібито Дораліче.

Масла Негатив підсилювали також чічісбеі графині - кавалери, з чистого відданості надають послуги заміжньої дами. Один з них, старий доктор, стійко зносив капризи Ізабелли і потурав їй абсолютно в усьому, в тому числі і в озлобленості на невістку. Другий, кавалер дель Боско, втім, незабаром зробив ставку на більш молоду і привабливу Дорадіче і перекинувся до неї.

Брігелла, здути Ансельмо, швидко збагнув, що на примхи господаря можна добре нажитися. Свого друга і земляка Арлекіна він вирядився вірменином, і разом вони всунули графу якийсь предмет, виданий ними за невгасиму лампаду з гробниці в єгипетській піраміді. Поважний Панталоне миттю впізнав у ній звичайнісінький кухонний світильник, але колекціонер навідріз відмовився вірити йому.

У Панталоне серце розривалося - він все готовий був зробити, щоб його улюбленої єдиною донечці добре жилося в новій родині. Він благав Дорадіче бути м'якше, добрішими зі свекрухою і, щоб хоч тимчасово припинити сутички на грунті грошей, подарував їй гаманець з півсотнею мізерний. В результаті спільних дипломатичних зусиль, здавалося, було досягнуто перемир'я між свекрухою та невісткою, і остання навіть погодилася першим привітати Ізабеллу, а й тут залишилася вірною собі: вклонившись з нею, вона пояснила цей жест доброї волі обов'язком молодої дівчини по відношенню до баби.

Обзавівшись грошима, Дораліче вирішила придбати собі союзника в особі Коломбіни, що було неважко - варто було запропонувати їй платити вдвічі проти платні, яке вона одержувала у графині Ізабелли. Коломбіна тут же із задоволенням взялася поливати брудом стару синьйору, при цьому, щоправда, не бажаючи упускати додаткового доходу, вона і Ізабеллі продовжувала говорити гидоти про Дораліче. Кавалер дель Боско хоча і безоплатно, але теж гаряче пропонував Дораліче свої послуги і безсоромно лестив їй, що дівчині було не так корисно, скільки просто приємно.

Брігелла тим часом увійшов у смак і задумав надути Ансельмо по-крупному: він розповів господаря про те, що розорився відомий антикварій капітан Саракка, який тому змушений за безцінь продати колекцію, зібрану за двадцять років. Брігелла обіцяв Ансельмо дістати її за якихось три тисячі мізерний, і той з захопленням видав слузі завдаток і відправив до продавця.

Під весь час розмови з Брігеллой Ансельмо благоговійно тримав у руках безцінний фоліант - книгу мирних договорів Афін із Спартою, писану самим Демосфеном. Що трапився тут же Панталоне, на відміну від графа, знав грецьку і спробував пояснити йому, що це всього лише збірник пісень, які співає молодь на Корфу, але його пояснення переконали антикварія тільки в тому, що грецького Панталоне не знав.

Втім, Панталоне прийшов до графа не для вчених розмов, а для того, щоб з його участю влаштувати сімейне примирення - він вже умовив обох жінок зустрітися у вітальні. Ансельмо неохоче погодився бути присутнім, а потім пішов до своїх старовини. Коли Панталоне залишився один, випадок допоміг йому викрити шахраїв, надувати графа: Арлекін вирішив, щоб не ділитися з Брігеллой, діяти на свій страх і ризик, і приніс на продаж старий черевик. Панталоне, назвав інше Ансельмо і таким же, як і той, любителем старовини, він спробував нав'язати його під виглядом тієї самої туфлі, якої Нерон копнув Поппе, спіхівая її з трону. Спійманий на місці злочину. Арлекін все розповів про витівках Брігелли і обіцяв повторити свої слова в присутності Ансельмо.

Нарешті свекруха з невісткою вдалося звести в одному приміщенні, але обидві вони, як і слід було очікувати, з'явилися у вітальню у супроводі кавалерів. Без всякого злого умислу, а лише за безглуздість і бажаючи бути приємними своїм дамам, доктор і кавалер дель Боско старанно під'юджували жінок, які й без того безперестанку відпускали на адресу один одного різноманітні шпильки і брутальності. Ніхто з них так і не послухав красномовству, марнуємо Панталоне і взявшись допомагати йому Джачінто.

Ансельмо, ніби й не він був батьком сімейства, сидів з відсутнім виглядом, так як думати міг тільки про що пливе йому в руки зборах капітана Саракка. Коли Брігелла нарешті повернувся, він прожогом кинувся дивитися принесені їм багатства, не чекаючи, чим закінчиться сімейна рада. Панталоне тут вже не міг більше терпіти, плюнув і теж вийшов.

Граф Ансельмо перебував у цілковитому захваті, розглядаючи добро, гідне прикрасити збори будь-якого монарха і дісталося йому всього за три тисячі. Панталоне, як завжди, намірився покласти край антикварним захопленню графа, але тільки на Цього разу з ним з'явився Панкраціо, визнаний знавець старовини, якому Ансельмо повністю довіряв. Цей самий Панкраціо і розкрив йому очі на справжню цінність новопридбаних скарбів: раковини, знайдені, за словами Брігелли, високо в горах, виявилися простими черепашками устриць, викинутими морем; скам'янілі риби - каменями, по яких злегка пройшлися різцем, щоб потім дурити легковірних; збори адеппскіх мумій являло собою не що інше, як коробки з патрання і висушеними трупами кошенят та цуценят. Словом, Ансельмо викинув усі свої гроші на вітер. Він спочатку не хотів вірити, що винен у цьому Брігелла, але Панталоне привів свідка - Арлекіно - і графу нічого не залишалося, як визнати слугу негідником і шахраєм.

З оглядом колекції було покінчено, і Панталоне запропонував Ансельмо подумати нарешті про сімейних справах. Граф з готовністю обіцяв всіляко сприяти умиротворенню, але для початку йому конче необхідно було зайняти у Панталоне десять цехінів. Той дав, думаючи, що на справу, тоді як Ансельмо ці гроші були потрібні для придбання справжніх прижиттєвих портретів Петрарки і мадонни Лаури.

Кавалери тим часом зробили ще одну спробу примирити свекруха з невісткою - як і слід було очікувати, безглузду і невдалу; Коломбіна, годується ворожнечею двох жінок, робила при цьому все, щоб виключити найменшу можливість примирення. Панталоне вдосталь спостерігав за цим божевільним будинком і вирішив, що пора все брати в свої руки. Він попрямував до Анседьмо і запропонував безоплатно взяти на себе роль керуючого графським майном і привести його до справи. Ансельмо, одразу погодився, тим більше що після шахрайства Брігелли, що втік з грошима з Палермо, він стояв на межі повного розорення. Для того щоб дістати Панталоне в керуючі, граф мав підписати одну папір, що не моргнувши оком і зробив.

В черговий раз зібравши разом всіх домочадців і друзів будинку, Панталоне урочисто зачитав підписаний графом Ансельмо документ. Суть його зводилася до наступному: відтепер всі графські доходи надходять в повне розпорядження Панталоне деї Бізоньозі; Панталоне зобов'язується в рівній мірі забезпечувати всіх членів сім'ї графа припасами і сукнею; Ансельмо виділяється сто СКУД на рік на поповнення зібрання старожитностей. На керуючого покладалася також турбота про підтриманні миру в сім'ї, в інтересах Яка та синьйора, яка захоче мати постійного кавалера для послуг, повинна буде поселитися в селі; невістка і свекруха зобов'язуються жити на різних поверхах будинку; Коломбіна звільняється.

Присутнім відрадно було відзначити, що Ізабелла і Дораліче дружно погодилися з двома останніми пунктами і навіть без сварки вирішили, кому жити на першому поверсі, кому -- на другому. Втім, навіть за кільце з діамантами, запропоноване Панталоне тієї, що першим обійме і поцілує іншу, ні свекруха, ні невістка не погодилися поступитися гордістю.

Але в загальному Панталоне був задоволений: дочки його більше не загрожувала злидні, та й худий світ, врешті-решт, краще доброї сварки.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/