Грем Грін. Доктор Фішер з Женеви, або Вечеря з бомбою

Дія повісті відбувається в Швейцарії, де живе головний герой, англієць Альфред Джонс, від імені якого і ведеться оповідь. Джонс розповідає нам про своє знайомстві з доктором Фішером і його дочкою, Ганною-Луїзою.

Зустріч Джонса і Ганни-Луїзи була абсолютно випадковою, адже їх поділяв по суті цілий світ. Анна-Луїза, мила панянка, якій не виповнилося ще й 21 року, і її батько-мільйонер жили у великому білому палаці на березі мальовничого озера, в околицях Женеви. Доктор Фішер заробив статок на винаході «Букета Зуболюба »- зубної пасти, нібито що оберігає від карієсу (проте Фішер і сам не користувався своїм винаходом, і не терпів, коли йому нагадували про джерелі його доходів). Доктор Фішер, хоч і був диявол у плоті, зовні нічим не відрізнявся від усіх інших людей; це був чоловік років п'ятдесяти (або трохи більше), з рудим у самі і волоссям, починає втрачати свій вогняний блиск (вуса він, можливо, підфарбовували); під очима у нього висіли мішки, а повіки були дуже важкі. Він виглядав так, ніби його мучить безсоння.

Альфреду Джонсу до початку історії було вже за п'ятдесят; в 1940 році під час бомбардування Лондона він втратив ліву руку, тоді ж загинули його мати і батько, дрібний чиновник на дипломатичній службі. Перша дружина Джонса померла при пологах двадцять років тому, забравши з собою і дитини. У Швейцарії Джонс працював перекладачем і письмоводителем на шоколадній фабриці в Веве; його мізерна пенсія по інвалідності та зарплата чи дорівнювали доходу доктора Фішера за півгодини.

Про доктор Фішер і його вечерях ходили дивні і зловісні чутки, говорили про його зарозумілість, презирство до всього на світі, жорстокості. Єдині люди, кого він терпів - так звані «друзі», яких Анна-Луїза прозвала «жабами» ( «Жадюга»). Жаб було п'ятеро: Актор Річард Дін - алкоголік, егоїст, бабій і повна бездарність, щовечора прокручуються копії своїх старих фільмів; він стверджував, що «Король Лір» - повна нісенітниця, тому що знав: він зіграти його не здатен навіть у кіно. Крюгер - дуже старий і сивий командир дивізії, якого тільки з лестощів називали генералом, який ніколи не воював і ніколи не проявляв доблесті, ні на полях битв, ні у звичайному житті; Крюгер був з прямий, як палиця, спиною і однією ногою не гнувшейся від ревматизму, з носом конкістадора і лютими вусами. Кіпс - юрист-міжнародник, худий старий, хворобою хребта зігнутий чи не вдвічі, що нагадує фігурою цифру сім. Бельмона - консультант з податкових питань; володар темного костюма, темного краватки, темного волосся, тонкого тіла, тонких губ і штучної посмішки; прибуткові податки навчили його верткий. Місіс Монтгомері -- американка, вдова з підсинені волоссям, прикрашена кільцями й браслетами як новорічна ялинка.

Всі жаби оселилися в околицях Женеви виключно для того, щоб не платити податків у власних країнах. Доктор Фішер був багатшим всіх жаб, він правив ними батогом та морквою. Усі жаби були дуже заможні, але їх занадто манили морквини! Только из-за них вони мирилися з мерзенними вечерями доктора Фішера, де гостей спочатку принижували, а потім обдаровували. Врешті-решт вони навчилися сміятися ще раніше, ніж над ними зіграють жарт, більше того, вони вважали себе обранцями.

Джонс вперше зустрівся з Анною-Луїзою в кафе за бутербродами: вона помилково зайняла його столик, а потім офіціантка переплутала їх замовлення. І раптом юна дівчина і літній чоловік «відчули себе як двоє друзів, що зустрілися після довгої розлуки ». Потім був місяць швидкоплинних зустрічей, перш ніж вони зрозуміли, що полюбили один одного. Що могло привернути Анну-Луїзу в людині за п'ятдесят? Можливо вона шукала в ньому ніжного батька, справжню сім'ю, якої у неї ніколи не було.

В Першого ж вечора їх справжнього побачення, Джонс зробив Анне-Луїзі пропозицію, на яке вона відповіла згодою. Єдине, що бентежило Джонса - реакція доктора Фішера, раптом він буде проти такого мезальянсу. Але Анна-Луїза, сказала, що, швидше за все, доктору це абсолютно байдуже, вона повернулася в свій білий палац, поклала валізу і, не сказавши нікому ні слова, переїхала до скромну, бідно обставлену квартирку Джонса.

Але байдуже мовчання доктора Фішера турбувало Джонса, тому він вирішив відвідати доктора і розповісти про заручини, незважаючи на застереження Ганни-Луїзи. З великим небажанням Джонса пустили в будинок до лікаря Фішера, де він познайомився з першими двома жабами - місіс Монтгомері і Кіпсом. Місіс Монтгомері лицемірно заявила, що їх «тісна компанія» просто обожнює доктора Фішера і його «чудове почуття гумору». Але тільки-но на наступний візит Джонсу вдалося зустрітися з доктором Фішером. На повідомлення про весілля доктор Фішер відповів, що його це не хвилює, що ці новини простіше було б повідомити листом.

Тиждень через Альфред Джонс і Анна-Луїза Фішер одружилися в мерії. Від доктора Фішера не було жодних звісток, лише в глибині кімнати причаївся дуже високий худий людина з запалими щоками і тиком на лівому оці. Це була третя жаба - мсьє Бельмона, який передав Джонсу конверт зі стандартним запрошенням на «вечерю» до доктору Фішером. Анна-Луїза спочатку вмовляла чоловіка відхилити запрошення ( «він хоче, щоб ти став однією з жаб »), але потім змінила свою думку:« Я знаю, що ти не жаба, але ти так і не будеш цього знати, якщо не підеш на його проклятий вечеря ... Може, він тебе пощадить. Він не щадив моєї матері ». Анна-Луїза розповіла, що її мати любила музику, яку батько ненавидів - музика слово дратувала його тим, що була йому недоступна.

Мати почала тікати на самоті на концерти і на одному з них зустріла людини, який розділяв її любов до музики. Вони навіть стали разом купувати платівки і слухати їх потайки у нього вдома. Фізичної близькості між ними не було ...

Потім доктор Фішер про все дізнався. Він став її допитувати, і вона сказала йому правду, а він правді не повірив, хоча, можливо, й повірив, але йому було байдуже, зраджувала вона йому з чоловіком або з платівкою Моцарта. Його ревнощі так на неї діяла, що вона відчула себе в чому те винною, хоча в чому саме -- не знала. Вона просила пробачення, принижувалася, і він сказав, що прощає її, і це тільки посилило почуття провини (значить було що прощати), але він сказав також, що ніколи не зможе забути її зради ...

Фішер вивідав прізвище її друга, нешкідливого маленького любителя музики, пішов до його господареві, містеру Кіпсу, і дав п'ятдесят тисяч франків, щоб той його звільнив без рекомендації ... Що сталося з цією людиною мати Ганни-Луїзи так і не дізналася, через кілька років вона померла, змусила себе померти.

Доктора Фішера шалено ображало те, що його «суперник» був просто конторник! Його б не скривдили, якщо б це був мільйонер. Фішер так і не оговтався від цього удару. Тоді він і навчився ненавидіти і зневажати людей, тоді він і почав влаштовувати свої «вечері».

Першої жертвою став містер Кіпс, у певному сенсі «спільник» доктора Фішера. У містера Кіпса був дефект хребта, його постать нагадувала цифру 7. Фішер найняв відомого дитячого письменника і дуже гарного карикатуриста, і разом вони створили книгу «Пригоди містера Кіпса у пошуках долара». Книга вийшла дуже смішний і дуже жорстокою, її випустили в різдвяні дні величезним тиражем і виставили в кожній вітрині всіх книжкових магазинів. А на першому з званих «вечерь» містеру Кіпсу, замість звичайного розкішного подарунка вручили пакет із спеціально переплетеним в червоний сап'ян екземпляром цієї книги. «У багатіїв немає гордості, вони пишаються тільки своїм станом. Церемонитися треба з бідняками »- заявив доктор Фішер.

«Ти не містер Кіпс, не багатій і ми від нього не залежимо »- сказала Анна-Луїза. - «Ми вільні. Пам'ятай про це. Ми надто маленькі люди, щоб він міг нас образити ».

В день «вечері» Джонс прибув в резиденцію Фішера. Біля під'їзду його зустріли п'ять дорогих автомобілів, а у вітальні блискучий в усіх відношеннях суспільство. Джонс буквально фізично відчував хвилі ворожості, спрямовані на нього: своїм появою він знизив «високий рівень» зустрічі.

Під час аперитив доктор Фішер відпускав принизливі жарти з приводу присутніх, які у відповідь сміялися як по команді. Під час «веселощів» Джонсу розповіли, що кожен учасник наприкінці вечері отримує маленький, але вельми цінний подарунок. Потрібно тільки не суперечити маленьким «примх» господаря. Іноді він може подати гостям живих омарів і миски з окропом - кожному треба було особисто зловити і зварити свого омара ( «Раковий вечеря»). Іншим разом запропонували живих перепілок ( «Перепелиний вечеря»). Відмовився виконувати завдання позбавлявся подарунка.

Гостей запросили до пишно сервірованим столом. Фішер запропонував тост на згадку мадам Феверджон, покінчила з собою два роки тому. У своїй промові Фішер зауважив, що з усіх людей за цим столом вона була найбагатшою і самої жадібної; вона готова витерпіти все що завгодно, аби заслужити подарунок, хоча вільно могла купити собі й дорожче. Другий тост був за мсьє Грозелі. Фішер зауважив, що якби знав, що Грозелі хворий на рак, ніколи не запросив би його - Грозелі занадто швидко помер, і не пустив доктору вдосталь поразвлекаться.

Увійшов слуга з великою банкою ікри, яку поставив перед хазяїном; гості пожвавилися в передчутті розкішного вечері. Проте гостям принесли ... холодну, абсолютно неїстівну вівсянку. Гості були шоковані частуванням, але після натяку на подарунки жадібно почали поїдати перші, а потім і другу порцію. Джонс з цікавістю і відразою спостерігав за що відбувалися - ніякої подарунок у світі не змусила б його скуштувати вівсянки.

Доктор Фішер, накладаючи собі ікру, зауважив, що ось уже не один рік вивчає жадібність багатіїв. Обіцяні після вечері подарунки, вони легко могли б купити самі, але вони готові на все, лише б отримати їх безкоштовно. І немає межі цієї жадоби, вони із задоволенням, як і Крупп, сіли б за стіл з Гітлером і в сподіванні милостей розділили б з ним будь-яку трапезу.

Сам Фішер теж жадібний, але його жадібність іншого сорту. Вона схожа на жадібність бога. І нехай деякі вважають, що бог жадібний до любові, кохання в розумінні доктора Фішера всього лише ходульні образ в дурному романі, а всі жінки -- потенційні ошуканку. Бог жадібний до приниження своїх "бракованих», недосконалих створінь, невміло зліплених «за образом і подобою». А щоб принижені не впали у відчай, бог час від часу підкидає «подаруночки» (наприклад, старому і каліки Джонсу він підкинув Анну-Луїзу).

За закінчення вечері гості накинулися на подарунки, всі, крім містера Кіпса, якого занудило з'їденої вівсянкою. І всі гості були злі на Джонса, тому що він став свідком їх «гри», і того, що ні один з гостей не зважився перервати її.

Більше запрошень на «вечері» не було. Джонса і Анну-Луїзу залишили в спокої. А вони були щасливі, будували плани на майбутнє, мріяли про дитину.

Настала зима. Анна-Луїза була хороша лижниця (мати поставила її на лижі в чотири року), тому вихідні сім'я проводила в горах. Поки Анна-Луїза каталася на лижах, Джонс чекав її в якомусь кафе.

Хоча доктор Фішер більше не давав про себе знати, думка про нього весь час ховалася десь в підсвідомості Джонса. І одного разу він побачив сон: доктор Фішер, весь у сльозах стоїть на краю відкритої могили. «Може бути, це була могила моєї матері» -- сказала Анна-Луїза. А наступного дня вони пішли в музичний магазин. Продавець, літня людина невисокого росту і боязкого виду, не зводив очей з Ганни-Луїзи. Джонс раптом зрозумів, хто була ця людина - маленький конторник, «Коханець» дружини доктора Фішера, містер Стайнер. І коли Джонс сказав, що це дочка доктора Фішера з Женеви, з Стайнер стався серцевий напад.

Джонс відвідав Стайнер в лікарні. Стайнер виглядав втомленим, він зізнався, що любив Анну, дружину доктора Фішера, але Анна не любила його. Він не був суперником Фішера, їх зв'язок був практично платонічного. Стайнер все життя страждав по Анні, але його воля була не досить сильна, щоб вмерти, він зізнався, що бачив як доктор Фішер плакав на похоронах своєї дружини.

Настав різдво. У святвечір Анна-Луїза і Джонс пішли на месу в старовинне абатство в Сен-Моріс. Була романтична обстановка, вони були щасливі. Але на виході їх чекав мсьє Бельмона, одна з жаб. Мсьє Бельмона засунув в руки Джонсу конверт з запрошенням. Потім з'явилася місіс Монтгомері, за нею «генерал», і опухлий від пияцтва актор під руку з дівчиною. Вечір був зіпсований.

Але наступного ранку, в райдужному настрої сім'я як завжди вирушила в гори, щоб Анна-Луїза могла покататися на лижах. З цієї нагоди вона наділа новий светр - з товстої білої вовни з широкою червоною смугою на грудях. А Джонс як завжди чекав дружину в кафе.

Раптом і фунікулера виникла метушня, двоє людей несли носилки. Джонс кинув читати і з цікавості вийшов подивитися, що сталося. Насалик не були добре видно, Джонс почув, що в них лежить сива жінка в червоному светрі. Потім він збагнув, що вона не сива - їй забинтували голову перш, ніж нести вниз. Натовп розступилася, і Джонс з жахом помітив, що в носилках Анна-Луїза, а светр був червоний від крові.

Відбувся нещасний випадок. Хлопчик вивихнув кісточку на занадто складною для нього трасі. Анна-Луїза спускалася вниз, їй було важко його об'їхати. Вона невдало згорнула, оскользнулась на зрадницький насті і врізалася в дерево. У «швидкої допомоги» Джонса і Анну-Луїзу доставили в лікарню, де вона, не приходячи до тями, померла. Джонс з лікарні намагався додзвонитися до доктора Фішера і повідомити про трагедії, але доктор Фішер не захотів з ним розмовляти (він був зайнятий підготовкою званої вечері) і запропонував «викласти справу в письмовій формі».

Джонс послав доктору Фішеру лист, де сухо виклав обставини смерті його доньки і повідомив про дату і місце похорону. Доктор Фішер не приїхав на похорон.

Після смерті Анни-Луїзи Джонс був у розпачі. Він вирішив покінчити з собою: випити залпом чверть літра віскі з аспірином. Тільки приготувався - пролунав телефонний дзвінок. Місіс Монтгомері передала запрошення доктора Фішера, мова йшла про спадщину. Джонс нічого не відповів, поклав трубку і залпом перехилив склянку.

Він проспав вісімнадцять годин - спроба самогубства не вдалася. Джонс був хворий від горя, він хотів принизити доктора Фішера, хотів змусити страждати, тому вирішив приїхати в білий палац.

Доктор Фішер був діловий і не був у жалобі. Він «потішив» Джонса, заявивши, що рано чи пізно Анна-Луїза все одно кинула б його, адже жінкам «подобається нас принижувати ». А після краху всіх надій виникає презирство, і якщо це трапилося, необхідно за це помститися. Слово «прощення» не з лексикону доктора Фішера. Любов - слово з роману, тільки гроші мають значення, за них люди підуть на все, навіть на смерть. Доктор Фішер запропонував Джонсу гроші -- невеликі доходи, заповідані Анне-Луїзі її матір'ю. Але чого варті гроші перед непоправних самотністю! Вислухавши відмову від спадщини, доктор Фішер запросив Джонса на вечерю - останній вечеря: «Я хочу, щоб ви були присутні і своїми очі побачили, до чого вони дійдуть ».

Джонс не залишив ідеї самогубства. Проблема полягала в тому, що не всі варіанти підходили: зважитися на деякі з них йому не вистачало мужності. Джонс жив як у тумані, автоматично, не віддаючи собі звіту. Чому він прийняв запрошення доктора Фішера - невідомо. Можливо тому, що це давало можливість годину або два не думати про самогубство без особливої болю або великих неприємностей для навколишніх. Він прийняв рішення накласти на себе руки після званого вечері у Фішера.

В день вечері було морозно. Можливо з цього вечерю сервірували на галявині, в оточенні палаючих багать. Усі жаби були в зборі, доктор Фішер стояв у великої бочки з висівками, в якій було заховано шість хлопавок. О п'ятій хлопавок закладені однакові папірці - чеки. Гості були неприємно здивовані відсутністю подарунків: чеки були схожі на хабар, принижували їхню гідність, але потім швидко забули про це, адже кожен чек був на два мільйони франків.

В шостий хлопавки була захована бомба.

Містер Кіпс відразу відмовився грати на таких умовах і пішов. Гості затурбувалися про долю чека містера Кіпса, господар заспокоїв - чек буде розділений на всіх. Місіс Монтгомері і Бельмона цинічно прикинули суму «виграшу», з урахуванням того, що одна точно не виживе.

Фішер запропонував першу йти Діну, але поки той збирався з духом, вживаючись в образ колись зіграного їм бравого солдата, місіс Монтгомері з криком: «Дам пропускають вперед! »побігла до бочки, напевно, вичислила шанси для щасливого результату. Місіс Монтгомері рішуче смикнула за язичок хлопавки і, схопивши чек, зойкнула від захвату. Потім з жадібністю побігла до столу, щоб якомога швидше вписати в чек своє ім'я.

Напівшійся Дін все ще стояв струнко, як по стійці «струнко», тому Бельмона теж отримав можливість підбігти до бочки. Він помешкал, перш ніж витягти свою хлопавку, вдоволено посміхнувся, підморгнув і смикнув за язичок. У хлопавки виявився чек.

Дін все не рухався з місця. Доктор Фішер запропонував Джонсу спробувати щастя, але Джонс сказав, що піде останнім. «Ви нудний, дурний тип, - сказав доктор Фішер. - Яка доблесть йти на смерть, якщо ви хочете померти ».

Тим часом Дін, випивши для сміливості ще пару стаканів портвейну, лихо віддав честь і попрямував до бочки з висівками, пошукав в ній, витяг хлопавку, смикнув ... і повалився на землю поруч із циліндром і чеком. «П'яний» - сказав доктор Фішер і розпорядився, щоб садівники забрали його в дім.

Тим часом дивізійний командир вмирав від страху, а місіс Монтгомері і Бельмона в приємне порушення вибирали, як півгодини розмістити два мільйони франків. Так як генерал не рухався з місця, до бочки пішов Джонс. Він спокійно взяв у руку хлопавку, чекаючи, що смерть від бомби може наблизити його до Анни-Луїзі. До бочці підійшов і генерал. Місіс Монтгомері і Бельмона боягузливо збиратися додому, їм не хотілося ставати свідками сумнівної події, тим більше, що свої подарунки вони вже отримали.

Генерал заплющив очі, опустив руку в бочку, намацав свою хлопавку, але все так само нерішуче продовжував стояти. Потім вийняв хлопавку і відійшов до столу, даючи можливість Джонсу ризикнути перше. Генерал з надією дивився за спробою однорукого Джонса висмикнути язичок хлопавки, ймовірно, він говорив бога: «Прошу тебе, добрий боженька, вибухну його! »

В хлопавки був чек.

Фішер був у захваті, він знущався з розчаруванням Джонса і страхом генерала, який майже плакав. Джонс знову засунув руку в бочку і витяг останню хлопавку, смикнув за язичок.

В хлопавки був чек.

Джонс узяв обидва чека і підійшов до столу. Один чек він кинув Фішеру, інший залишив себе. Фішер зрадів: «А знаєте, Джонс, у мене є надія, що в кінці -решт і ви не зіпсуєте загальної картини ... Заберіть завтра гроші з банку, приховайте їх гарненько, і я впевнений, що скоро і у вас з'являться ті ж почуття, що й в інших. Я можу навіть знову влаштовувати свої вечері, хоча б для того, щоб подивитися, як розвивається у вас жадібність. Місіс Монтгомері, Бельмона, Кіпс і Дін - всі вони, загалом, були такими ж і тоді, коли я з ними познайомився. Але вас я таким створив. Зовсім як бог створив Адама »Генерал плакав.

«Як ви, мабуть, себе нехтуєте »- сказав Джонс доктору Фішеру, потім обернувся до генерала: «Я куплю вашу хлопавку за два мільйони франків». «Ні. Ні »- промовив генерал ледь чутно, але не став неслухняним, коли Джонс взяв хлопавку з його пальців.

Джонс спустився до озера і в третій раз з повною впевненістю в результаті смикнув язичок -- пролунав безглуздий, немічний бавовна.

Почувся скрип кроків - підійшов Стайнер. Він прийшов, зневірений та вичерпується, плюнути в обличчя свого ката, убивці його коханої, «всемогутньому богу». Але тут сам доктор Фішер спустився до озера. Стайнер сказав, хто він такий. Всі троє стояли в мовчанні, в темряві, на снігу. Всі наче чогось чекали, але ніхто не знав що це буде. Це була хвилина, коли Стайнер належало виконати задумане. Але він цього не зробив.

Фішер Джонсу зізнався, що не хотів його принизити. Фішер зізнався, що зневажає весь світ, зневажає себе, і це презирство почалося, коли в його життя увійшов Стайнер. Потім хвилину постояв, роздумуючи, і пішов уздовж озера, поки не зник з очей.

Стайнер сказав Джонсу, що не виконав задумане, бо ненавидить доктора Фішера. Не варто боятися ненависті, вона не заразна, але от коли людина починає зневажати, він закінчує тим, що зневажає весь світ. Потім зізнався, що йому просто стало шкода Фішера.

Різкий бавовна перервав розмову. Коли Джонс і Стайнер побігли на звук, вони виявили на мертве тіло доктора Фішера - він застрелився.

Джонс закінчує свою розповідь зізнанням у тому, що в нього так і не знайшлося достатньо мужності, щоб накласти на себе руки. Не було ніякого сенсу відправлятися слідом за Анною Луїзою, якщо дорога веде в ніщо. Адже поки ми живі, ми можемо хоча б згадувати ...

Іноді Джонс п'є каву з мсьє Стайнер, і в той час як Стайнер говорить про матір Ганни-Луїзи, а Джонс думає про саму Анне-Луїзі. Жаби все ще живуть в Женеві, але при зустрічі намагаються не помічати Джонса. Тільки місіс Монтгомері покликала його: «Не може бути, так це ж ви, містер Сміт!» - Але тепер вже Джонс зробив вигляд, що не чує.

Наталя Бубнова

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/