Алехо Карпентьер. Мінливості методу

Назва роману перекликається з назвою відомого трактату французького філософа XVII в. Рене Декарта "Міркування про метод». Карпентьер як би здійснює зворотне тлумачення концепції Декарта, проводячи думка про несумісність латиноамериканській дійсності з раціональною логікою, здоровим глуздом.

Дія починається в 1913 р., перед першою світовою війною, а закінчується в 1927 р., коли в Брюсселі проходить Перша всесвітня конференція проти колоніальної політики імперіалізму.

Глава Нації - президент однієї з латиноамериканських республік - безтурботно проводить час у Парижі: ніяких важливих справ, аудієнцій, прийомів, можна відпочити і розважитися.

Любить він Францію, культурну і цивілізовану країну, де навіть написи у вагонах метро звучать як олександрійський вірш. Президент - людина освічена, він вельми начитаний і при нагоді не проти похизуватися помітною цитатою, розбирається в живопису, цінує оперне мистецтво, любить оточувати себе інтелектуальною елітою, не чужий меценатства.

В Парижі він вважає за краще вдаватися до різноманітних задоволень, насолоджуватися життям. Любитель випити і частий відвідувач фешенебельних паризьких борделів, на батьківщині, у своїх палацових покоях він являє зразок стриманості, суворо осуджуючи зростання кількості публічних будинків і питних закладів. Його дружина дена Ерменехільда померла три роки тому.

В Парижі батька супроводжує його улюблениця дочка Офелія, чарівна креолка, запальна і уперта, свавільна і легковажна. Вона зайнята колекціонуванням старовинних каменів, музичних скриньок та скакових коней. Її брат Аріель - посол в США.

Ще один син президента, Радамес, провалившись на іспитах у Вест-Пойнтскую військову академію, захопився автомобільними гонками і загинув в аварії, а молодший, Марк Антоній, нікчемний і екзальтований франт, схиблений на генеалогії, -- мандрує по Європі.

Приємне проведення часу порушує поява схвильованого посла чоло Мендоси з звісткою про те, що генерал Атаульф Гальван підняв заколот, майже всю північ країни в руках повсталих, а в урядових військ не вистачає зброї.

Глава Нації в люті: він відшукав цього офіцера в глухому гарнізоні, взяв його під свою опіку, вивів у люди, зробив військовим міністром, а тепер зрадник спробував скористатися його відсутністю, щоб відняти владу, виставляючи себе захисником Конституції, на яку з епохи війни за незалежність плювати хотіли всі правителі.

Президент терміново відбуває до Нью-Йорк, розраховуючи закупити необхідне озброєння, а за це поступитися за подібною ціною північноамериканської компанії «Юнайтед фрут» бананові плантації на Тихоокеанському узбережжі.

Давно вже слід було це зробити, але всі були проти будь-професора та інші інтелігенти, викриваючи експансію імперіалізму янкі, а що тут поробиш, якщо це фатальна неминучість, зумовлена і географічно, і історично. З угодою проблем не виникає: компанія при будь-якому перебіг подій нічого не втрачає, розсудливий Гальван ще до початку збройного виступу проти уряду зробив заяву представників преси, що капітал, землі та концесії північноамериканців залишаться в недоторканності.

Повернувшись в країну, Глава Нації приймається залізною рукою наводити порядок.

Його гнів викликає має широке ходіння маніфест, де оголошується, що він захопив владу шляхом військового перевороту, утвердився на посаді з допомогою фальсифікованих виборів, а продовжив свої повноваження на основі самовільного перегляду Конституції.

За думку опозиції, людиною, яка могла б відновити конституційний порядок і демократію, є Луїс Леонсіо Мартінес. вже цього Глава Нації ніяк не може збагнути: чому їх вибір припав на університетського професора філософії, суто кабінетного вченого, який поєднував пристрасть до вільнодумства з потягом до теософії, войовничого вегетаріанця і шанувальника Прудона, Бакуніна і Кропоткіна.

Війська кинуті проти студентів, що сховалися в університеті і мітингуючих проти уряду. Глава Нації особисто очолює похід проти бунтівного генерала Гальвана, бере гору і карає його.

Доводиться учинити криваву бійню в Нуева Кордобі, де навколо Мартінеса об'єдналися тисячі противників режиму. Президент змушений поквапитися з цим, відчуваючи натиск з боку посла США, який натякає про намір своєї країни втрутитися і покінчити з усіма анархістські і соціаліствующімі елементами.

Глава Нації поранений в саме серце чорною невдячністю тих, заради кого трудився день і ніч. Раз народ не вірить у його чесність, безкорисливість і патріотизм, він має намір залишити свій пост і покласти свої обов'язки на голову сенату до найближчих виборів, але слід винести це питання на референдум, хай люди вирішать. В обстановці терору і загального страху результати голосування свідчать про вражаючому одностайності. Главу Нації починає турбувати артрит, і він вирушає на лікування спочатку в США, а потім в улюблену Францію.

Знову Париж, де можна підкоритися знайомому ритму безтурботним життя.

Однак президент відразу ж розуміє, що ставлення до нього змінилося. У газетах пройшли репортажі про вчинені їм жорстоких репресії, його затаврували тираном. Треба спробувати виправити справу.

Французька преса легко йде на підкуп, і ось вже на її сторінках публікується серія хвалебних статей про його країні і його уряді. Але все ж реноме відновити не вдається. Він відчуває пекуче обурення людьми, які принизили і образили його, закривши перед ним двері свого будинку. Вельми до речі, на його погляд, виявляється що прозвучав у Сараєво постріл, на такому тлі події в його країні швидко забудуться.

І знову приходить телеграма з батьківщини - підняв повстання генерал Вальтер Хофман, очолював Раду Міністрів.

Глава Нації поспішає повернутися в країну.

Але цього разу він не просто діє за звичними правилами - переслідувати, схопити, розстріляти, а відповідно до моментом намагається сформувати громадську думку, у своїх публічних виступах, як завжди відрізняються витіюватість мовних зворотів, мовної пихатість, він називає Хофмана, що має німецькі корені, уособленням прусського варварства, яке розповзається по Європі. «Ми - метиси, і пишаємося цим!» - Безперестанку повторює Глава Нації.

Нарешті заколотники відтіснені в район гнилих трясовин, де Хофман і знаходить свою погибель.

Офіційна пропаганда проголошує переможця миротворцем і Благодійником Вітчизни.

Європейська війна накрутила ціни на банани, цукор, кава, гутаперча. Ніколи ще держава не знало такого благоденства і процвітання. Глухому містечку перетворюється на повноправну столицю.

До святкування сторіччя незалежності Глава Нації вважав за потрібне піднести країні Національний Капітолій, споруджений за американським зразком. Проте життя дорожчає, злидні поглиблюється і таємна опозиція набирає силу. Замах на Главу Нації викликає чергову хвилю терору і переслідувань, але з силами опору впоратися не вдається. Поліції доводиться мати справу з вельми рухливим, обізнаним, ініціативним і підступним ворогом.

За стікається інформації виходить, що на чолі призвідників знаходиться Студент, висунувся під час минулих хвилювань в університеті, народний поголос представляє його захисником бідних, ворогом багатіїв, бичем користолюбець, патріотом, відроджують пригнічений капіталізмом дух нації. Поліція збилася з ніг, розшукуючи настільки легендарну особистість.

Нарешті Студент схоплений, та Голова Нації хоче особисто зустрітися з тим, про кого стільки говорять.

Він дещо розчарований: перед ним худий, кволий, блідолиций юнак, але в очах видна сила характеру і рішучість. Президент налаштований благодушно: до чого ж наївні ці молоді люди, та якщо вони будуть садити соціалізм, то через сорок восемь часов побачать на вулицях північноамериканську морську піхоту. Втім, можна навіть позаздрити високим поривів, в юності він теж думав про подібні речі.

Глава Нації наказує безперешкодно випустити бранця з палацу.

Закінчення війни в Європі Глава Нації сприймає як справжнє лихо, епоха процвітання змінюється економічним спадом, шириться страйкова боротьба.

Коли спалахує народне повстання, Главу Нації потайки вивозять з міста у кареті «Швидкої допомоги» та за сприяння консула США переправляють за кордон.

Самим великим потрясінням для поваленого диктатора стає те, що його секретар і довірена особа доктор Перальта опинився в таборі супротивника.

Екс-президент гає дні в мансарді паризького будинку, повноправною господинею якого стала Офелія, багата сумасбродка, котра пішла в богему.

Він сприймає себе випав з навколишнього життя, його обтяжує неробство, слабшає здоров'я. Його скромне житло завдяки зусиллям вірною мажордомші Ельміри перетворено в утолок батьківщини: висить улюблений гамак, звучать записані на патефонні платівки народні пісні, на плиті, переробленої в креольський вогнище, готуються національні страви.

Коли нападає туга, Офелія любить забігати до батька, а ще сюди часто навідується Чоло Мендоса. За час дипломатичної служби колишній посол шляхом шахрайства і злодійства зумів сколотити собі капітал, та й у екс-президента дуже навіть солідний рахунок у швейцарському банку. З мстивим задоволенням екс-президент стежить за діяльністю свого наступника доктора Луїса Леонсіо Мартінеса, той не в змозі вирішити жодного питання, зростає невдоволення тих, хто звів його до влади. «Скоро військовий переворот, - зловтішаються екс-президент, -- сюрпризом це не буде ». Але життєві сили його згасають, і ось уже старий диктатор знаходить заспокоєння в могильному склепі на кладовищі Монпарнас.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/