Ернст Теодор Амадей Гофман. Золотий горщик

В свято Вознесіння, о третій годині пополудні, у Чорних воріт у Дрездені студент Ансельм по одвічному своєму невдачі перекидає величезний кошик з яблуками - І чує від старої торговки страшні прокляття і погрози: «Потрапиш під скло, під скло! »Розплатившись за свою помилку худим гаманцем, Ансельм, замість того, щоб випити пива і кава з лікером, як інші добрі городяни, йде на берег Ельби оплакувати злу долю - всю молодість, все що звалилися надії, все бутерброди, що впали маслом вниз ... З гілок бузини, під якою він сидить, лунають дивні звуки, ніби дзвін кришталевих дзвіночків. Піднявши голову, Ансельм бачить трьох чарівних золотисто-зелених змійок, обвівшіх гілки, і сама мила з трьох з ніжністю дивиться на нього великими синіми очима. І ці очі, і шелест листя, і сонце, що заходить - все говорить Ансельм про вічну любов. Бачення розсіюється так само раптово, як воно виникло. Ансельм в тузі обнімає стовбур бузини, лякаючи і виглядом своїм і дикими речами гуляють в парку городян. На щастя, неподалік виявляються його добрі знайомі: реєстратор Геербранд і конректор Паульман з дочками, що запрошують Ансельма прокотитися з ними на човні по річці і завершити святковий вечір вечерею в будинку Паульмана.

Молодий людина, по загальній думці, явно не в собі, і виною всьому його бідність і нещаслива. Геербранд пропонує йому за пристойні гроші найнятися писарем до архіваріуса Ліндгорсту: у Ансельма талант каліграфа і художника - як раз такої людини шукає архіваріус для копіювання манускриптів зі своєї бібліотеки.

На жаль: і незвичайна обстановка в будинку архіваріуса, і його дивовижний сад, де квіти схожі на птахів і комахи - як квіти, нарешті, і сам архіваріус, що є Ансельм то у вигляді злого піжони в сірому плащі, то в обличий величного сивобородого царя, - все це ще глибше занурює Ансельма в світ його мрій, Дверний молоток прикидається старою, чиї яблука він розсипав у Черних воріт, знову вимовляє зловісні слова: «Бути тобі вже в склі, в кришталі !..»; шнурок дзвінка перетворюється на змію, що обвиває бідолаху до хрускоту кісток. Щовечора він ходить до куща бузини, обіймає його й плаче: «Ах! я люблю тебе, змійка, і загину від смутку, якщо ти не повернешся! »

День проходить за днем, а Ансельм все ніяк не приступить до роботи. Архіваріус, якому він відкриває свою таємницю, нітрохи не здивований. Ці змійки, повідомляє архіваріус Ансельм, мої дочки, а сам я - не смертна людина, але дух Саламандр, скинутий за непослух моїм повелителем Фосфором, князем країни Атлантиди. Той, хто одружується на одній з дочок Саламандра-Ліндгорста, отримає в придане Золотий горщик. З горщика в хвилину заручення проростає вогненна лілея, юнак зрозуміє її мову, спіткає все, що відкрито безтілесним духам, і зі своєю коханою стане жити в Атлантиді. Повернеться туди і отримав нарешті прощення Саламандра.

Сміливіше за роботу! Платою за неї будуть не тільки червінці, а й можливість щоденно бачити синьооку змійку серпентини!

... Давно не бачила Ансельма дочка конректора Паульмана Вероніка, з якою вони насамперед мало не щовечора музикували, мучиться сумнівами: чи не забув він її? Чи не охолов чи до неї зовсім? Але ж вона вже малювала у мріях щасливе подружжя! Ансельм, дивись, розбагатіє, стане надвірним радником, а вона - надвірної радницею!

Почувши від подруг, що в Дрездені живе стара ворожка фрау Рауерін, Вероніка звертається до тієї за порадою. «Залиш Ансельма, - чує дівчина від відунів. -- Він поганий чоловік. Він потоптав моїх діток, мої яблучка наливні. Він зв'язався з моїм ворогом, злим старим. Він закоханий у його доньку, зелену змійку. Він ніколи не буде надвірним радником ». У сльозах слухає Вероніка ворожку - і раптом впізнає в ній свою няньку Лізу. Добра нянька втішає вихованку: «Постараюся допомогти тобі, зцілити Ансельма від ворожих чарів, а тобі - потрапити до надвірні радниці ».

Холодної непогожу вночі ворожка веде Вероніку в поле, де розводить вогонь під котлом, в що летять з мішка старої квіти, метали, трави і звірята, а слідом за ними - локон з голови Вероніки і її колечко. Дівчина невідривно дивиться в киплячу вариво - і звідти є їй обличчя Ансельма. В ту ж мить над її головою лунає громове: «Гей, ви, сволочи! Геть, мерщій! »Стара з виттям падає додолу, Вероніка позбавляється відчуттів. Прийшовши в себе вдома, на своїй канапі, вона виявляє в кишені наскрізь мокрого плаща срібне люстерко - те, яке було минулої ночі відлите ворожкою. З дзеркальця, як недавно з киплячого котла, дивиться на дівчину її коханий. «Ах, - скаржиться він, -- чого вам завгодно часом звиватися, як змійка !..»

Між тим робота у Ансельма в будинку архіваріуса, не ладівшаяся спочатку, все більше йде на лад. Йому легко вдається не лише копіювати самі вигадливі манускрипти, а й розуміти їх зміст. У нагороду архіваріус влаштовує студенту побачення з Серпентини. «Ти володієш, як тепер висловлюються," наївною поетичною душею ", - Чує Ансельм від доньки чарівника. - Ти гідний і моєї любові, і вічного блаженства в Атлантиді! »Поцілунок обпікає губи Ансельма. Але дивно: в усі наступні дні він думає про Вероніці. Серпентини - його мрія, казка, а Вероніка - саме живе, реальне, що було коли-небудь його очам! Замість того щоб іти до архіваріуса, він відправляється в гості до Паульману, де проводить весь день. Вероніка - сама веселість, весь її вигляд виявляє любов до нього. Невинний поцілунок вкрай протвережує Ансельма. Як на гріх, є Геербранд з усім, що потрібно для приготування пуншу. З першим ковтком старанність та чуда останніх тижнів знову повстають перед Ансельмом. Він марить вголос про серпентини. Слідом за ним несподівано і господар, і Геербранд приймаються крики: «Да живе Саламандра! Хай згине стара! »Вероніка переконує їх, що стара Ліза неодмінно здолає чарівника, а сестриця її в сльозах вибігає з кімнати. Божевільний будинок - та й годі !..

ранок Паульман і Геербранд довго дивуються своєму буяння. Що стосується Ансельма, то Він прийшов до архіваріуса, був жорстоко покараний за легкодуха зречення від любові. Чарівник заточив студента в одну з тих скляних банок, що стоять на столі в його кабінеті. По сусідству, в інших банках - ще три школяра і два писаря, також працювали на архіваріуса. Вони паплюжать Ансельма ( «Божевільний уявляє, ніби сидить в склянці, а сам стоїть на мосту й дивиться на своє відображення в річці! ») так заодно і недоумкуватому старого, обсипали їх золотом за те, що вони малюють для нього каракулі.

Від їх насмішок Ансельма відволікає бачення смертного бою чарівника зі старою, з якого Саламандра виходить переможцем. У мить урочистості перед Ансельмом є серпентини, сповіщаючи йому про дароване прощення. Скло лопається - він падає в обійми синьоокий змійки ...

В день іменин Вероніки в будинок Паульмана приходить новоспечений надвірний радник Геербранд, пропонуючи дівчині руку і серце. Недовго думаючи, вона погоджується: хоч почасти, так збулося пророкування старої ворожки! Ансельм - судячи з того, що з Дрездена він зник безслідно, - знайшов вічне блаженство в Атлантиді. Це підозра підтверджує отримане автором листа архіваріуса Ліндгорста з роздільною здатністю зрадити публічному розголосу таємницю його чудесного існування в світі духів і з запрошенням завершити повість про Золотому горщику в тій самій блакитний пальмової залі його будинку, де трудився достославний студент Ансельм.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/