Теофіль Готьє. Капітан Фракасс

XVII сторіччя, час царювання Людовика XIII. У Гасконі, в напівзруйнованому замку ледь животіє барон де Сігоньяк, останній нащадок колись знатного і могутнього роду, молодий чоловік років двадцяти п'яти, «який легко б уславився красивим, якби зовсім не відмовився від бажання подобатися ». Разом з ним злидні його розділяють вірний слуга П'єр, кіт Вельзевул, пес Міро і кінь Байард.

В один з дощових осінніх вечорів у двері замку, «цієї цитаделі великого поста» і «притулку упокоренні», стукають актори мандрівного театру і просять притулку. Як це прийнято, кожен комедіант має своє постійне амплуа, чого і в житті часто веде себе так само, як на сцені. Блазіус - педант скрізь і у всьому; перший коханець Леандр - красунчик і фат; лукавим слуга Скапа манерами нагадує лисицю; хвалькуватий вояка Матамор, як і належить, «худий, костляв і сухий, як шибеник влітку »; кокетлива і самолюбива Серафіна виконує ролі героїнь; поважна тітка Леонарда - «благородна мати» і Дуенья за сумісництвом; чарівна для чоловіків кокетлива субретки Зербіно «ніби зроблена з тіста, присмачене сіллю, перцем і прянощами »; сором'язлива і чарівна юна Ізабелла виконує ролі простушек і на відміну від своїх товаришок не намагається привернути до себе увагу. Ізабелла «не засліплювала - вона захоплювала, що, безумовно, більш цінне ». Глава трупи - Тиран, великий добряк, наділений природою «всіма зовнішніми ознаками лютості», від чого йому судилося грати Іродів та інших грізних царів.

З прибуттям цей строкатою компанії замок оживає: потріскують дрова в каміні, на столі з'являється їжа. Вперше за довгий час молодий барон відчуває себе щасливим. Слухаючи базікання акторів, він постійно кидає погляди в бік Ізабелли: барон закохався ...

Вранці комедіанти збираються в дорогу. Ізабелла, в чиїй душі також прокинулися ніжні почуття до Сігоньяку, запрошує його відправитися з ними - на пошуки слави і пригод. Закоханий лицар із радістю залишає похмурі стіни родового гнізда й у візку Феспіда слідує за своєю прекрасною дамою.

В придорожньої харчевні актори зустрічають сусіда Сігоньяка, маркіза де Брюйера. Маркіз дізнається барона, але, зрозумівши, що той опинився в трупі з-за любові до Ізабеллі, дає йому знати, що не збирається розкривати його інкогніто. Тим більше, що сам маркіз полонений кокетливою субретки і, бажаючи продовжити любовну інтрижку, запрошує трупу дати спектакль у нього в замку.

За дорозі до маркіза на акторів нападає колишній ватажок зграї, а нині самотній бандит Агосто, якому допомагає маленька злодійка і розбійниця Чікіто. Для залякування проїжджаючих Агосто розставляє вздовж дороги трупи своїх колишніх соратників, озброївши їх мушкетами. Однак відважному Сігоньяку не страшні ніякі лиходії, він легко обеззброює Агосто і розкриває його обман. Оцінивши вигадку, актори нагороджують винахідливого бандита парою пістолів, а Ізабелла Чікіте дарує своє намисто з перлів, заслужив тим самим зворушливу вдячність маленької злодійки: дівчисько обіцяє ніколи не вбивати її.

Розіграна трупою Тірана в замку Брюйер п'єса має величезний успіх. Маркіз по вуха закохується в чарівну субретки, а Леандро вдається підкорити серце красуні маркізи де Брюйер. Проте - на жаль! - Його палке лист до маркізі перехоплено чоловіком, і той наказує слугам відколоти бідного гістріона палицями. Право змінювати подружнього обов'язку маркіз де Брюйер залишає виключно за собою.

Неабияк поповнивши свою скарбницю, актори залишають замок. Леандр потирає забиті боки. За дорозі їх фургон наздоганяє багата віз, прикрашена гербами маркіза де Брюйер. Слуги в лівреях маркіза відвозять гарненьку субретки - зрозуміло, з повного її згоди - до палкому прихильнику. По дорозі Ізабелла розповідає Сігоньяку сумну історію свого життя. Її мати, актриса, що грала в трагедіях королев, була не тільки дуже хороша собою, але й горда і завжди давала відсіч настирливим залицяльника. Лише раз серце її здригнулося, і вона поступилася могутньому і благородному вельможі. Плодом цієї любові з'явилася Ізабелла. Державні інтереси не дозволили вельможі одружуватися на актрисі. Мати Ізабелли, не бажаючи нічим бути зобов'язаною віроломний коханому, бігла разом з маленькою донькою і продовжила грати на сцені. Невдовзі вона померла -- зачахла від туги, і маленька Ізабелла залишилася в трупі Тірана, де її і виховали. Ім'я батька вона не знає, від нього в неї зберігся тільки перстень з фамільним гербом.

В шляху акторів застає завірюха, під час якої гине Матамор. Трупа в відчаї - без комічного капітана неможливо зіграти жодної п'єси з їх репертуару! Бажаючи віддячити своїх нових друзів, Сігоньяк вирішується зайняти на сцені місце Матамора. Він заявляє, що скидає свій баронський титул, «ховає його в укладання, як непотрібне сукні »і бере собі ім'я капітан Фракасс!

На фермі актора Белломбра Сігоньяк успішно дебютує в ролі Фракасс перед селянами. Але попереду на нього чекає суворе випробування: у Пуатьє йому належить вийти на сцену перед знатної публікою, тобто кривлятися, розігрувати боягуза і фанфарон, зносити удари палицею від фатоватого Леандро перед рівними собі по народженню. Щоб подолати сором, Сігоньяк одягає картонну маску з червоним носом, що цілковито підходила до його образу.

Ніжне участь прекрасної Ізабелли допомагає Сігоньяку блискуче зіграти свою роль. Вистава має скажений успіх. Тим більше, що в трупу повертається Зербіно, якій набридла роль коханки. Втім, слідом за нею є і маркіз: він не може відмовити собі в задоволенні бачити на сцені свою навіжену кохану.

У скромною Ізабелли несподівано з'являється знатний шанувальник - до неї запалився пристрастю молодий герцог де Валломбрез, пихатий красень, розпещений легкими перемогами над жінками. Отримавши заслужений відсіч, герцог лютує. Проникнувши в гримерку, він недбалим жестом хоче приклеїти мушку на груди молодої актриси. Залізна рука Сігоньяка зупиняє нахаби. Не знімаючи маски, барон викликає герцога на дуель.

Герцог не вірить, що під личиною Фракасс ховається дворянин, і посилає що складаються у нього на службі бретера відколоти зухвалого комедіанта. Але Сігоньяк разом з друзями-акторами розганяють слуг герцога. А вранці до герцога є маркіз де Брюйер і приносить йому виклик від барона де Сігоньяка. Маркіз підтверджує знатність роду барона і натякає, що молода людина саме через Ізабелли примкнув до мандрівним акторам. Валломбрез приймає виклик.

Сігоньяк, чиїм учителем був тільки вірний П'єр, колись трудився на ниві вчителя фехтування, сам того не знаючи, до тонкощів вивчив шляхетне мистецтво володіння шпагою. Він без зусиль перемагає герцога - ранить його в руку, позбавивши тим самим можливості продовжувати поєдинок.

Дізнавшись про дуель, Ізабелла налякана і зворушена одночасно - з-за неї благородний Сігоньяк ризикував життям! Відбувається пояснення закоханих. Барон пропонує Ізабеллі руку і серце. Але вона відкидає його: безрідна актриса не має права на руку дворянина, а стати його коханкою їй не дозволяє честь. Як і його кохана, Сігоньяк одночасно в розпачі і захваті, проте йому нічого не залишається, як і далі слідувати за трупою, оберігаючи Ізабеллу від підступів Валломбреза.

Прагнучи сховатися від переслідувань герцога, актори їдуть в Париж, сподіваючись загубитися в його велелюддям. Але мстивий вельможа стежить за ними. У Парижі він наймає першокласного фехтувальника і бретера Жакмена Лампурда, щоб той убив Сігоньяка. Однак барон володіє шпагою краще найманого вбивці і обеззброює його. Лампурд, захоплений фехтувальних майстерністю юнака, клянеться йому у вічній відданості. Чесний бретера навіть обіцяє повернути замовнику гроші, заплачені йому за вбивство Сігоньяка.

Валломбрез намагається викрасти Ізабеллу з готелю, де зупинилися актори, але йому це не вдається. Оскаженілий герцог йде на хитрість. Він підсилає до Тирану свого слугу, і той від імені якогось графа запрошує акторів у замок неподалік від Парижа, пообіцявши добре заплатити. Ледве фургон виїжджає за межі міста, як слуги герцога викрадають Ізабеллу: нападають на неї, коли вона удвох з Сігоньяком неспішно йде за возом. Щоб Сігоньяк не зумів відбити дівчину, на нього накидають широкий плащ з вшитим в краю свинцем, в якому той заплутується, наче в мережі. Коли ж барону вдається звільнитися, викрадачі вже далеко. Актори розуміють, що їх обдурили. Сігоньяк клянеться вбити герцога.

Викрадачі привозять Ізабеллу в замок Валломбреза. У ньому дівчина виявляє Чікіто: маленька злодійка супроводжує Агосто, найнятого разом з іншими бретера для охорони замку. Ізабелла просить дівчинку повідомити Сігоньяку, де вона знаходиться.

Герцог де Валломбрез намагається опанувати Ізабеллою, але підоспілі Сігоньяк і його друзі-актори зривають його плани. Тим Сігоньяком і Валломбрезом починається жорстокий двобій, і барон смертельно ранить свого супротивника. Несподівано з'являється батько герцога - величний принц де Валломбрез. Дізнавшись про безчесному вчинок сина, він з'явився покарати винного і відновити справедливість. Помітивши на руці Ізабелли дістався їй від матері перстень, він впізнає його і розуміє, що викрадена його сином дівчина - його дочка.

Актори разом з Сігоньяком покидають замок. Принц залишає при собі свою знову знайдену дочку. Герцог Валломбрез, що виявився братом Ізабелли, знаходиться при смерті.

Сігоньяк, якого ніщо більше не утримує в трупі бродячих комедіантів, залишає їх і, оплакуючи свою любов, повертається до рідного замок, маючи намір провести залишок днів своїх у його похмурих стінах.

Стараннями лікарів і турботами Ізабелли герцог одужує. Бажаючи спокутувати провину перед сестрою, він їде до Сігоньяку, щоб помиритися з ним і запропонувати йому руку Ізабелли, яку принц де Валломбрез визнав своєю дочкою.

Ізабелла виходить заміж за Сігоньяка. Вона бере до них на службу своїх друзів-акторів, а також лішівшуюся покровителя Чікіто: бандита Агосто засудили до колесуванню, і маленька злодійка, рятуючи друга від ганебної страти, заколола його своїм кинджалом.

Отже, збулися мрії барона: відновлений родовий замок, заблискав герб Сігоньяка -- три лелеки на блакитному полі, вірні Байард і Миро знайшли тепле стійло, а П'єр - Багату ліврею. Правда, вмирає Вельзевул, але через його смерть Сігоньяк стає багатий - відправившись ховати кота, він знаходить скарб.

Закохані з'єдналися, обитель прикрості стала обителлю щастя. «Воістину, доля знає, що творить! »

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/