Генрік Ібсен. Пер Гюнт

Дія поеми охоплює час від початку до 60-х рр.. XIX ст. і відбувається в Норвегії (в Гудбраннской долині і навколишніх горах), на марокканському узбережжі Середземного моря, у пустелі Сахара, в божевільні в Каїрі, на морі і знову в Норвегії, на батьківщині героя.

Молодий сільський хлопець Пер Гюнт дуріє, обманюючи мати Осе. Він розповідає їй історію про полювання на прудкого оленя. Поранений олень злітає з осідлали його Пером на вершину хребта, а потім стрибає з висоти в кристально чисте, як дзеркало, озеро, прямуючи до власного відбиття. Затамувавши подих, Осе слухає. Вона не відразу спохвачується: цю історію вона знає - Пер лише злегка переінакшив старовинне переказ, примірявши його на себе. Порвана одяг сина пояснюється іншими - він побився з ковалем Аслаком. Задирають Пера навколишні хлопці часто: він любить пофантазувати, а в мріях бачить себе героєм казок або легенд - принцом або королем, що оточують ж вважають його історії порожнім хвастощами і дурницею. Взагалі, Пер дуже зарозумілий! Ще б пак, адже він - син капітана, хай навіть спився, промотати стан і кинув сім'ю. І ще одне - Пер подобається дівчатам. З цього приводу мати нарікає: що б йому не одружуватися на Інгрід, дочки багатого хуторянина? Тоді б були у них і земля, і маєток! А адже Інгрід заглядалися на Пера. Шкода! Якраз ввечері грають її весілля, Інгрід виходить заміж за Маса Мона.

За Маса Мона? Сінник і простак? Цього не буде! Пер йде на весілля! Намагаючись відмовити сина, Осе загрожує - вона піде з сином і перед всіма його назвуть! Ах, так! Пер, сміючись і граючи, садить мати на дах чужого дому: хай посидить тут, доки її не знімуть, а він поки сходить на свято.

На весіллі непроханого гостя зустрічають у багнети. Дівчата не йдуть танцювати з ним. Пер відразу відрізняє серед них Сольвейг, дочка селянина-сектанта з переселенців. Вона так прекрасна, чиста і скромна, що навіть йому, лихому хлопцю, боязко до неї підступитися. Пер запрошує Сольвейг кілька разів, але кожного разу отримує відмову. Врешті-решт дівчина зізнається йому: їй соромно йти з напідпитку. Крім того, вона не хоче засмучувати батьків: суворі правила їх релігії ні для кого винятків не роблять. Пер засмучений. Скориставшись моментом, хлопці пропонують йому випити, щоб потім над ним посміятися. Пера до того ж злить і раззадорівает недотеп наречений, що не знає, як треба поводитися з нареченою ... Несподівано навіть для самого себе Пер вистачає наречену під пахву і, «як свиню», за висловом одного з гостей, забирає її в гори.

Пристрасний порив Пера короткий, він майже відразу відпускає Інгрід на всі чотири сторони: їй далеко до Сольвейг! Розлючений Інгрід йде, а на Пера влаштовують облаву. Він ховається в глибині лісу, де його вітають три пастушки, що відкидають заради його любові своїх дружків-тролів. Тут на ранок Пер зустрічає Жінку в Зеленому Плащі, дочка Доврского короля - правителя що живе в лісі нечисті - тролів, кобольдов, лісовиків і відьом. Пер хоче Жінку, але ще більше йому хочеться побути справжнім принцом - нехай навіть лісовим! Умови Доврскій дід (так звуть лісові придворні короля) ставить жорсткі: тролі сповідують «почвенніческіе» принципи, вони не визнають вільного виїзду за межі лісу і задовольняються тільки домашнім - їжею, одягом, звичаями. Принцесу віддадуть заміж за Пера, але перш йому слід надіти хвіст і випити тутешнього меду (рідкого посліду). Покриву, Пер погоджується і на те і на інше. Все в палаці Доврского діда виглядає зашкарублим і потворним, але це, як пояснює Доврскій дід, лише дефект людського погляду на життя. Якщо, зробивши операцію, перекосити Перу очей, він теж буде бачити замість білого чорне і замість потворного прекрасне, то є придбає світогляд справжнього троля. Але на операцію Пер, готовий ради влади і слави майже на все, не йде - він був і залишиться людиною! Тролі навалюються на нього, але, почувши звуки церковного дзвону, що відпускають.

Пер - У непритомному стані між життям і смертю. Невидима Крива обволікає його путами і скликав для розправи крилатих демонів. Пер спотикається і падає, але знову чути церковний спів і дзвін дзвонів. З криком: «Смерть мені, баби у нього за спиною! »- Крива відпускає Пера.

Його знаходять в лісі мати і Сольвейг. Осе повідомляє синові: за викрадення Інгрід він тепер оголошено поза законом і може жити тільки в лісі. Пер будує собі хатинку. Вже випав сніг і будинок майже готовий, коли до нього на лижах вдається Сольвейг: вона пішла від суворих, але улюблених нею батьків, вирішивши залишитися з ним назавжди.

Пер не вірить своєму щастю. Він виходить з хати по хмиз і несподівано зустрічає в лісі сильно подурневшую Жінку в Зеленому з потворою, якого вона представляє Перу як його синка - той, до речі, зустрічає батька не дуже привітно ( «Я папочку прістукну сокирою!»). Тролліха вимагає від Пера, щоб він прогнав Сольвейг! Чи, може, вони заживуть у його домі втрьох? Пер в розпачі, його обтяжує важке почуття провини. Він боїться забруднити Сольвейг своїм минулим і не хоче її обманювати. Отже, він має від неї відмовитися! Попрощавшись, він іде з хати нібито на хвилину, але насправді назавжди.

Перу не залишається іншого, як втекти з країни, але він не забуває про матір і відвідує її. Осе хвора, їй допомагає сусідка; нехитре майно в будинку описано судовим приставом. У нещастя матері, звичайно, винен син, але Осе виправдовує його, вона вважає, що сам по собі її Пер непоганий, його згубила вино. Стара відчуває, жити їй залишилося недовго - мерзнуть ноги, дряпає двері кіт (погана прикмета!). Пер сідає на ліжко і, втішаючи мати, розповідає їй співуче казку. Вони обидва запрошені в чарівний замок Сурія Мурія. Вороний вже запряжений, вони їдуть по сніговому полю, по лісі. Ось і ворота! Їх зустрічає сам святий Петро, і Осе, як важливої пані, підносять каву з тістечком. Ворота позаду, вони - у замку. Пер хвалить матір за її веселу вдачу, за терпіння і дбайливість, він не цінував їх раніше, так нехай же за доброту їй віддасть господар чарівного замку! Скоса глянувши на Осе, Пер бачить, що вона померла. Не чекаючи похорону (по закону поза його лісу може вбити кожен), він їде «за море, чим далі, тим краще ».

Проходить багато років. Перу Гюнт під п'ятдесят. Доглянутий і процвітаючий, він бере на середземноморському березі Марокко гостей. Поруч у море коштує його яхта під американським прапором. Гості Пера: діловитий майстер Коттон, глибокодумно багатозначний фон Еберкопф, бомондний мсьє Балон і небагатослівний, але палкий Трумпетерстроле (швед) - звеличують господаря за гостинність і щедрість. Як вдалося людині з народу зробити таку блискучу кар'єру! У обережних виразах, прагнучи не зачепити ліберально-прогресистської поглядів гостей, Пер Гюнт говорить їм правду: він спекулював в Китаї церковним антикваріатом та займався работоргівлею в південних штатах в Америці. Зараз він на яхті направляється до Греції і може запропонувати друзям справу. Чудово! Вони з задоволенням допоможуть грекам-повстанцям в їх боротьбі за свободу! Ось, ось, підтверджує Гюнт, він хоче, щоб вони роздмухували полум'я повстання як можна сильніше. Тим більше буде попит на зброю. Він продасть його Туреччини, а прибуток вони разом поділять. Гості збентежені. Їм соромно і одночасно жаль втрачаємо прибутку. Фон Еберкопф знаходить вихід - гості забирають у Гюнта яхту і спливають на ній. Проклинаючи не відбулися компаньйонів, Пер загрожує їм услід - і чудо! - Навантажена зброєю яхта вибухає! Бог береже Гюнта для подальших звершень.

Ранок. Гюнт ховається від хижих звірів на пальмі, але і тут потрапляє в суспільство ... мавп. Миттєво зорієнтувавшись, Пер пристосовується до законів зграї. Пригода закінчується благополучно. Зіскочивши з дерева, герой блукає по пустелі далі, здійснюючи в уяві величний проект зрошення Сахари. Пер Гюнт перетворить пустелю в ідеальну країну - Гюнтіану, він розселити в ній норвежців і буде заохочувати їх заняття науками і мистецтвами, які розквітнуть в настільки благодатному кліматі. Єдине, чого йому зараз не вистачає ... це коня. Дивно, але Гюнт тут же його отримує. Коня і дорогоцінні одягу ховали за барханів злодії, яких злякала розшукує їх варта.

Одягнувши в східний одяг, Гюнт вирушає далі, і в одному з оазисів араби приймають його за важливу персону - як вважає сам Гюнт, за пророка. Новоявлений пророк не на жарт захоплюється красою місцевої гурії - Анітри, але вона обманює його - їй потрібна не душа (яку вона у пророка просила), а коштовності Гюнта. Роль пророка йому теж не вдалася.

Наступна зупинка Пера в Єгипті. Розглядаючи Сфінкса і статую Мемнона, Пер уявляє себе знаменитим істориком і археологом. Подумки він будує грандіозні плани подорожей та відкриттів, але ... обличчя Сфінкса йому когось нагадує? Кого ж? Чи не Доврского чи діда? Або загадкової Кривий?

Пер ділиться своїми припущеннями з якимсь Бегріффенфельдом, і той, дуже зацікавлений співрозмовником, обіцяє познайомити його зі своїми каїрськими друзями. У будинку з загратованими вікнами Бегріффенфельд під страшним секретом повідомляє: буквально годину тому преставився Абсолютний розум - вони у божевільні домі. Бегріффенфельд, директор його, знайомить Пера з хворими: Гуту - поборником відродження стародавньої мови індійських мавп, фелахів, які вважають себе священним биком древніх єгиптян Апіс, і Гуссейн, уявивши себе пером, який потрібно негайно очинь, що він і робить сам, перерізаючи собі горло складаним ножем. Уся ця фантастична сцена була добре зрозуміла сучасникам Ібсена, в ній на «єгипетському» матеріалі зашифровані випади проти національного норвезького романтизму: Гуту, як припускають, це Івар Осінь, творець лансмола, штучної мови, складеного з селянських діалектів (до речі, на ньому зараз читає і пише майже половина населення країни), фелах - це норвезький бонд (тобто селянин), «священна корова» і ідеал норвезьких романтиків, Гуссейн - міністр закордонних справ Мандерстрем, зрадив під час датсько-прусського військового конфлікту в 1864 р. ідеали скандінавізма: він підмінив конкретні дії Швеції та Норвегії в захист Данії писанням незліченних нот протесту, за що і був прозваний Ібсен в газетній статті «здатним пером». Очманівши від атмосфери безтями і що зробили на його очах самогубства, Пер падає в непритомність, а божевільний директор жовтого будинку сідає на нього верхи і вінчає його голову солом'яним вінком дурня.

Проходить ще багато років. Зовсім сивий Пер Гюнт повертається на батьківщину. Його корабель тоне біля берегів Норвегії, але Гюнт, зачепившись за викинуту в морі човен, вдається врятуватися. На борту судна Пера переслідував Невідомий Пасажир, марно випрошували у нього його тіло «для цілей науки» - адже Пер, на його думку, неодмінно скоро помре. І цей же Пасажир з'являється в морі знову і чіпляється за перевернутий човен, на пряме запитання, не Диявол він, Пасажир відповідає ухильно і казуїстично питанням на питання, в свою чергу викриваючи Пера як людини, не надто стійкого духом.

Пер благополучно добирається до рідної місцевості. Він випадково потрапляє на цвинтар, де вислуховує хвалебні слова священика над труною одного селянина -- людини, яке здобуло собі під час війни серпом палець (Пер в юності став випадковим свідком цієї сцени). Ця людина всім життям і, головним чином, своєю невтомною працею викупив своє малодушність і заслужив повагу суспільства. У словах священика Перу чується докір - адже він не створив ні родини, ні дому. У своєї колишньої селі на похороні Інгрід Пер зустрічає багато постарілих до невпізнання давніх знайомих. Та й сам він залишається невпізнаним, хоча люди про нього пам'ятають - місцевий поліцмейстер, наприклад, згадуючи про Пере, називає його поетом, вірив в вигадану їм казкову реальність. Зате Пера відразу дізнається в лісі Пуговічнік, вже давно його розшукують. Час Гюнта на землі закінчилося, і Пуговічнік має намір тут же на місці перелити його душу в гудзик - адже ні в Рай, ні в Ад душа Пера не потрапить, вона придатна лише на переплавку. Негідником Пера Пуговічнік не вважає, але ж і гарною людиною він теж не був? Саме ж головне, Пер Гюнт не виконав на землі свого призначення - він не став самим собою (унікальною і неповторною особистістю), він лише приміряв на себе різні усереднено-стандартні ролі. Втім, про це Пер знає й сам, хіба недавно не він сам порівнював себе з цибулиною. Балон теж не має твердого ядра і складається з одних шкурок. Пер був і залишився перекотиполем.

Пер Гюнт не на жарт наляканий. Що може бути страшніше переплавлення душі - перетворення її в абсолютно аморфну безлику сірість? Він просить у Пуговічніка відстрочку, він доведе йому, що і в його натурі було щось цільне! Пуговічнік відпускає Пера. Але зустрічі його з втратили колишню міць Доврскім дідом і з кістлявим (Дияволом?) нічого конкретного не дають, а Гюнт зараз потрібно саме це - певна! Блукаючи по лісі, Пер виходить на побудовану ним колись хатинку. На порозі його зустрічає Сольвейг, постаріла, але щаслива від того, що побачила його знову. Тільки тепер Пер Гюнт розуміє, що він врятований. Навіть під найрізноманітнішими масками протягом всієї його строкатою життя він залишався самим собою - в надії, вірі й любові, чекала його жінки.

Пуговічнік відпускає Пера з попередженням, що буде чекати його на наступному перехресті. Вони ще поговорять між собою.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/