Педро Кальдерон. Стійкий принц

В основі п'єси лежать справжні історичні події - невдалий похід в Африку португальських військ під командуванням інфантів Фернандо і Енріке, марно які намагалися взяти штурмом місто Танжер в 1437 р.

Король Феца хоче відбити у португальців місто Сеуту. Принц Тарудант обіцяє послати йому на допомогу десять тисяч верхових, якщо король віддасть за нього свою дочку Фенікс. Принцеса не сміє перечити батькові, але в душі вона проти шлюбу з Тарудантом, бо любить мавританського полководця мулі. Батько вручає їй портрет принца. У цей час з'являється Мулей, який за наказом короля плавав на розвідку до Сеуті. У морі він зауважив флот з Лісабона, який прямував до Танжер під командуванням братів португальського короля принців Енріке і Фернандо. Дон Енріке є магістром ордена АВІС, а дон Фернандо - ордена Христа (релігійно-лицарські ордени, створені для боротьби з «невірними»). Мулей закликає короля готуватися до оборони Танжера і покарати ворогів «страшної батогом Магомета », щоб збулося пророкування віщунів про те, що« короні португальської буде Африка могилою ». Король Феца збирає війська, а Мулею наказує взяти кінноту і атакувати ворога.

Мулей перед боєм дорікає Фенікс за те, що у неї виявився портрет Таруданта. Він вважає, що принцеса його зрадила. Фенікс відповідає, що ні в чому не винна, їй довелося підкоритися волі батька. Він вимагає віддати портрет.

Дон Фернандо і дон Енріке з військами висаджуються на берег поблизу Танжера. Вони хочуть захопити місто і затвердити в Африці християнську віру. Однак дона Енріке під всім бачаться недобрі знаки, «біди зловісна печать» - то сонячне затемнення, то «Флот розсіяв по морю циклон», то він сам спіткнувся, ступивши на землю Африки. Йому ввижається «в крові весь обрій, над головою вдень нічні птахи, а над землею ... - кругом труни ». Дон Фернандо, навпаки, в усьому бачить добрі ознаки, однак, що б не сталося, він за все готовий дякувати Бога, бо Божий суд завжди справедливий.

Починається бій, під час якого дон Фернандо бере в полон мулі, що впав з коня. Дон Фернандо зауважує, що мавр страшенно засмучений, але не тим, що потрапив у полон. Принц запитує його про причини скорботи. Мулей вражений благородством противника і його участю до чужого горя. Він розповідає про свою нещасну любов, і принц відпускає його до нареченої. Мулей клянеться, що не забуде про таке добра.

Маври оточують португальців, і дон Фернандо закликає іменем Христа битися або померти.

Бріт, блазень із свити принца Фернандо, намагаючись врятувати своє життя на полі бою, прикидається мертвим.

Фернандо і його свита здаються в полон, король Феца готовий зберегти життя полоненого і відпустити його на волю, якщо португальці віддадуть Сеуту. Принц Енріке відправляється в Лісабон до короля.

На спорожнілому полі бою дві мавра бачать лежачого голити і хочуть втопити його тіло, щоб воно не стало розсадником чуми. Брита схоплюється, і маври в жаху тікають.

Фенікс розповідає Мулею, що з нею трапилося під час полювання: у струмка в лісі їй те Чи зустрілася, чи то привиділася стара, «привид, примара, марення, смаглявий, висохлий скелет ». Беззубий рот її прошепотів таємничі слова, повні значення, але поки незрозумілі - «платою бути тобі обмінної, викупом за мерця ». Фенікс боїться, що над нею тяжіє рок, що її чекає страшна доля «Бути розмінною ціною чиєїсь загибелі земний». Мулей по-своєму тлумачить цей сон, думаючи, що мова йде про його смерть як єдиного порятунку від страждань і негараздів.

Фернандо на прогулянці зустрічає невільників-християн і підбадьорює їх, закликає стійко зносити удари долі, бо в цьому полягає християнська мудрість: раз цей жереб посланий знову, «є в ньому доброти риса. Чи не знаходиться доля вічно в тому ж положенні. Новини та зміни і царя чекають і раба ».

З'являється король Феца, і разом з принцом Фернандо вони бачать, як до берега підпливає португальська галера, затягнута чорною тканиною. На берег сходить дон Енріке в жалобному вбранні і повідомляє сумну звістку про те, що король, дізнавшись про полоненні Фернандо, помер від горя. У заповіті він наказав в обмін за принца віддати маврам Сеуту. Новий король Альфонс затвердив це рішення. Проте принц Фернандо в обуренні відмовляється від такої пропозиції і говорить, що «неймовірно, щоб государ християнський маврам здав без бою місто ». Сеута - «осереддя благочестя, цитадель католицизму », і її не можна віддавати на поталу «Невірним», бо вони перетворять «каплиці в стійла, в вівтарях влаштують ясла», в храмах зроблять мечеті. Це буде ганьба для всіх християн, нащадки стануть говорити, що «Бога вигнали християни», щоб очистити приміщення злобним демонам на догоду. Жителі Сеути, щоб зберегти багатство, змінять вірі і приймуть мусульманство. Життя однієї людини, навіть принца, говорить Фернандо, не варто таких жертв. Він готовий залишитися в рабстві, щоб не приносити в жертву стільки не винних людей. Принц розриває лист короля і готовий жити у в'язниці разом з невільниками. А за те, щоб в Сеуті висвітлили храм в ім'я непорочного зачаття Богородиці пречистої, до останньої краплі крові принц готовий віддати своє життя.

Король Феца лютує від такої відповіді принца і погрожує йому всіма жахами рабства: «Ти зараз привселюдно на очах у брата будеш на землі переді мною рабськи цілувати мені ноги ». Фернандо готовий з радістю все перенести як Божу волю. Король заявляє, що раб повинен все віддати панові і в усьому йому коритися, а значить, дон Фернандо повинен віддати королю Сеуту. Проте принц відповідає, що, по-перше, Сеута не його, а «божа», а по-друге, що «небо вчить послуху тільки у справедливому справі ». Якщо ж пан бажає, щоб невільник «зло вчинив», то тоді раб «владний не послухати наказу». Король наказує надіти кайдани на ноги і шию принца і утримувати його на чорному хлібі і морській воді і відправити його на стайню чистити королівських коней. Дон Енріке клянеться повернутися з військами для звільнення принца від ганьби.

Під час каторжних робіт невільники з почту принца Фернандо намагаються оточити його турботою і допомогти йому, але він відмовляється від цього і каже, що в рабстві і приниженні всі рівні.

Фенікс на прогулянці зустрічає принца Фернандо і з подивом запитує, чому він у таких лахмітті. Той відповідає, що такі закони, які велять рабам жити в злиднях. Фенікс заперечує йому - адже вранці принц і король були друзями і дон Фернандо жив у полоні по-царськи. Принц відповідає, що «такий землі порядок»: зранку троянди цвітуть, а до вечора їх пелюстки «знайшли могилу в колисці», так і людська життя - мінлива і недовговічна. Він пропонує принцесі букет квітів, але вона відмовляється від них - за кольорами, як по зіркам, можна прочитати майбутнє, а воно лякає Фенікс, бо кожен підвладний «смерті і долі» - «наші долі -- зданья без опор ». Від зірок залежить «наше життя і зростання».

Мулей пропонує принцу влаштувати втечу, бо пам'ятає, що Фернандо подарував йому свободу на полі бою. Для підкупу варти він дає Фернандо гроші і каже, що в умовленому місці бранців буде чекати корабель. Король Феца здалеку помічає принца і мулі разом і починає підозрювати їх у змові. Він наказує Мулею день і ніч охороняти бранця, щоб таким чином стежити за обома. Мулей НЕ знає, що робити - зрадити короля або залишитися невдячною по відношенню до принцу. Фернандо відповідає йому, що честь і обов'язок вище дружби і любові, він сам готовий себе стерегти, щоб не наражати на небезпеку одного, і якщо хтось інший запропонує йому бігти, то Фернандо відмовиться. Він вважає, що, видно, «так завгодно Богу, щоб у рабстві і полоні »він залишився« стійким принцом ».

Мулей приходить з доповіддю до короля про те, як живе принц-раб: життя його стала пеклом, вид його мізерний, від в'язня смердить так, що при зустрічі з ним люди розбігаються; він сидить біля дороги на купі гною, як жебрак, його супутники просять милостиню, так як тюремна їжа що надто мало. «Принц однією ногою в могилі, пісня Фернандо недовго », - заявляє Мулей. Принцеса Фенікс просить батька про милосердя до принца. Але король відповідає, що Фернандо сам обрав собі таку участь, його ніхто не змушував жити в підземелля, і тільки в його влади здати у вигляді викупу Сеуту -- тоді доля принца відразу зміниться.

До королю Феца прибувають посланник від португальського короля Альфонса і марокканський принц Тарудант. Вони наближаються до трону і одночасно починають кожен свою промову. Потім починають сперечатися, кому говорити першим. Король надає таке право гостю, і португальська посланець пропонує за Фернандо стільки золота, скільки можуть коштувати два міста. Якщо ж король відмовиться, то португальські війська прийдуть на землю маврів з вогнем і мечем. Тарудант в посланник впізнає самого португальського короля Альфонса і готовий до поєдинку з ним. Король Феца забороняє поєдинок, бо обидва знаходяться у нього в гостях, а португальському королю відповідає той же, що й раніше: він віддасть принца в обмін на Сеуту.

Тарудант хоче забрати з собою свою наречену Фенікс, король не заперечує, бо хоче зміцнити з принцом військовий союз проти португальців. Король доручає Мулею з солдатами охороняти Фенікс і доставити її до нареченого, який відправляється до військам.

Невільники виносять принца Фернандо з в'язниці, він бачить над собою сонце та синє небо та дивується, як великий світ, він радіє тому, що над ним світло Христове, він багато в всіх тяготах долі бачить Божу благодать. Повз проходить король Феца і, звертаючись до принца, запитує, що рухає їм - скромність чи гординя? Фернандо відповідає, що свою душу і тіло він пропонує в жертву Богу, він хоче померти за віру, скільки б він не голодував, скільки б не терпів муки, які б лахміття ні носив, які б купи бруду йому ні служили житлом, у вірі він своєю не зломлено. Король може восторжествувати над принцом, але не над його вірою.

Фернандо відчуває наближення смерті і просить одягнути його в мантію ченця і поховати, а потім коли-небудь труну перевезуть на батьківщину і над могилою Фернандо побудують каплицю, бо він це заслужив.

На морському березі далеко від Феца висаджується король Альфонс з військами, він збирається несподівано напасти в гірській ущелині на Таруданта, який супроводжує свою наречену Фенікс в Марокко. Дон Енріке відмовляє його, тому що сонце село і настала ніч. Проте король вирішує напасти в темряві. З'являється тінь Фернандо в орденської мантії, з факелом і закликає короля до бою за торжество християнської віри.

Король Феца дізнається про смерть принца Фернандо і над його труною заявляє, що він отримав справедливе покарання за те, що не хотів віддати Сеуту, смерть не позбавить його від суворої кари, бо король забороняє ховати принца - «нехай стоїть непохованими він - перехожим для страху ».

У кріпосної стіни, на яку зійшов король Феца, з'являється тінь дона Фернандо с горящим факелом, а за нею йдуть король Альфонс і португальські солдати, провідні Таруданта, Фенікс і мулі, захоплених в полон. Тінь Фернандо наказує Альфонсу біля стін Феца вести переговори про звільнення принца.

Альфонс показує королю Феца бранців і пропонує обміняти їх на принца. Король в відчаї, він не може виконати умову португальського короля, так як принц Фернандо вже помер. Однак Альфонс каже, що мертвий Фернандо означає анітрохи не менше, ніж живий, і він готовий віддати «за труп бездушний писаної краси картину» - Фенікс. Так збувається пророкування ворожки. У пам'ять дружби між мулі і принцом Фернандо король Альфонс просить віддати Фенікс в дружини Мулею. Труну з тілом Фернандо під звуки труб несуть на корабель.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/