Дені Дідро. Нескромні скарби

Дія цього твору, насиченого згідно з літературною модою епохи псевдовосточним колоритом, відбувається в Африці, в столиці імперії Конго -- Банзая, в якій легко вгадується Париж з його звичаями, примхами, а також цілком реальними мешканцями.

З 1500000003200001 р. від Створення світу в Конго править султан Мангогул. Коли він народився його батько - славетний Ергебзед - не став скликати до колиски сина фей, бо більшість государів, виховання яких було доручено цим жіночим умів, виявилися дурнями. Ергебзед лише наказав головному гаруспиків Кодендо скласти немовляті гороскоп. Але Кодендо, що висунувся виключно завдяки заслугам свого двоюрідного діда - чудового кухаря, по зірках читати не вмів і долю дитині передбачити не зміг. Дитинство принца було самим рядовим: ще не навчившись говорити, він говорив безліч прекрасних речей і в чотири роки дав матеріал для цілої «Мангогуліади», а до двадцяти років умів пити, їсти і спати не гірше за будь-якого володаря його віку.

Рухомий безглуздою примхою, властивої великим світу цього, старий Ергебзед передав корону синові - і той став блискучим монархом. Він виграв безліч битв, збільшив імперію, упорядкував фінанси, виправив закони, навіть заснував академії, причому зробив все це - на подив учених, - не знаючи ні слова по-латині. А ще Мангогул був м'який, приємний, веселий, красивий і розумний. Багато жінки домагалися його прихильності, але вже кілька років серцем султана володіла прекрасна юна Мірзоза. Ніжні коханці ніколи нічого не ховали один від одного і були абсолютно щасливі. Але часом вони нудьгували. І одного разу Мірзоза, сидячи за в'язанням, сказала: - Ви пересичені, государю. Але геній Кукуфа, ваш родич і друг, допоможе вам розважитися.

А геній Кукуфа, старий іпохондрик, сховався на самоті, щоб досхочу зайнятися удосконаленням Великої Пагоди. Зашиті у мішок і обмотаний мотузкою, він спить на циновці - але може здатися, ніби він споглядає ...

На поклик султана Кукуфа прилітає, тримаючись за ноги двох великих сов, і вручає Мангогулу срібний перстень. Якщо повернути його камінь перед будь-якою жінкою, то сама інтимна частина її тіла, її скарб, повідає про всі пригоди своєї господині. Надітий ж на мізинець, перстень робить свого власника невидимим і переносить його куди завгодно.

Мангогул приходить в захват і мріє випробувати Мірзозу, але не вирішується: по-перше, він їй повністю довіряє, а по-друге, боїться, дізнавшись гірку правду, втратити кохану і вмерти з горя. Мірзоза теж благає не піддавати її випробування: красуню глибоко ображає недовіру султана, яке загрожує вбити їх любов.

Поклявшись Мірзозе ніколи не випробовувати на ній діє кільця, Мангогул відправляється в присутніх там дам - чарівну пустунки Альсина, яка мило базікає зі своїм чоловіком-еміром, хоча вони одружені вже тиждень і за звичаєм можуть тепер навіть не зустрічатися. До весілля спокусниця зуміла переконати закоханого еміра, що всі чутки, які ходять про неї, - лише ганебна брехня, тепер же скарб Альсина голосно промовляє, як пишається, що господиня його стала важливою персоною, і розповідає, на які хитрощі довелося їй піти, щоб переконати палкого еміра у своїй невинності. Тут Альсина розсудливо падає в непритомність, а придворні пояснюють те, що трапилося істеричним припадком, що виходить, так би мовити, з нижньої області.

Це подія наробила багато шуму. Мова скарби Альсина була опублікована, виправлена, доповнена і откомментірована, Красуня «прославилася» на всю країну, що, втім, сприйняла з абсолютним холоднокровністю. А ось Мірзоза журиться: султан збирається внести смуту в усі будинки, розкрити очі чоловікам, привести у відчай коханців, погубити жінок, зганьбити дівчат ... Так, Мангогул твердо має намір бавитися і далі!

Над феноменом, що говорять скарбів б'ються кращі уми Академії наук Банзая. Це явище ставить у глухий кут прихильників обох наукових шкіл Конго - і віхревіков на чолі з великим Олібрі, і прітяженцев на чолі з великим Чірчіно. Віхревік Персіфло, що випустив у світ трактати про нескінченну кількість предметів, йому невідомих, пов'язує балачки скарбів з морськими припливами, а вчений Оркотом вважає, що скарби говорили завжди, але тихо, нині ж, коли вільність мови стала такою, що без сорому розмірковує про найбільш інтимних речах, скарби заверещала на весь голос. Незабаром диспут мудреців робиться бурхливим: від питання видаляються, втрачають нитку, знаходять її і знову втрачають, озлоблюються, доходять до криків, потім до взаємних образ - на чому засідання Академії і закінчується.

Священнослужителі оголошують балачки скарбів предметом своєї компетенції. Браміни-лицеміри, черевоугодники і розпусники, приписують це диво злому духу Кадабра; таким чином вони намагаються приховати власні гріхи - а заради цього будь-який брамін-лицемір пожертвує всіма пагодами і вівтарями. Праведний брамін у великій мечеті проголошує, що слова скарбів - це кара, яку Брама обрушив на загрузла в пороках суспільство. Почувши таке, люди проливають сльози, вдаються до молитвами і злегка навіть до бичування, але нічого у своєму житті не міняють.

Правда, жінки Конго тремтіли, тут з мови-то вічно зриваються дурниці - то що ж може наплести скарб?! Втім, пані вважають, що слова скарбів скоро увійде в звичай - не відмовлятися ж з-за неї від галантних пригод! Тут дуже до речі одна з численних шахраїв Банзая, яких злидні зробила винахідливими, - якийсь пан Еоліпіль, кілька років читав лекції з ерундістіке, оголошує, що придумав кляпи для скарбів. «Наморднічкі» ці негайно входять в моду, і жінки розлучаються з ними, лише переконавшись, що від них більше шкоди, ніж користі.

Так, Зеліда і Софія, дві подруги-ліцемеркі, 15 років приховували свої інтрижки з таким мистецтвом, що всі вважали цих дам зразками чесноти, тепер в паніці посилають за ювеліром Френіколем, після довгих торгів купують у нього самі крихітні «наморднічкі» - і незабаром над подругами сміється все місто, що дізнався цю історію від служниці Зеліди і від самого ювеліра. Софія вирішує, що, втративши добре ім'я, треба зберегти хоча б задоволення, і пускається берега, Зеліда ж з горя йде в монастир. Бідолаха щиро любила чоловіка і змінювала йому тільки під впливом поганих вдач, що панують у світі. Адже красуням з дитинства вселяють, ніби займатися будинком і бути при чоловікові - значить поховати себе заживо ...

Не допоміг «наморднічек» і красуні Зелаіс. Коли султан направляє на неї свій перстень, скарб її починає удавленно хрипіти, а сама вона падає без почуттів, і лікар Оркотом, знімаючи з нещасною «намордник», бачить зашнурованому скарб в стані гострої пароксизму Так з'ясовується, що кляп може вбити -- від балачок ж скарбів ще ніхто не помер. Тому пані відмовляються від «намордників» і обмежуються тепер лише істериками. «Без коханців і істерик взагалі не можна обертатися в світі », - зауважує з цього приводу один придворний.

Султан влаштовує 30 проб кільця - і чого тільки не чує! На інтимному вечері в Мірзози скарб однієї пані стомлено перераховує всіх її коханців, і хоча придворні переконують розлюченого чоловіка не переживати через таку дурницю, той замикає дружину в монастир. Наслідувавши за нею, султан наводить перстень на скарби черниць і дізнається, скільки немовлят народили ці «діви». Скарб пристрасної картежніци Манілли згадує, скільки разів воно платило карткові борги своєї господині і добувало їй грошей на гру, обібравши старого главу брамінів і розоривши фінансиста Тюркареса В опері султан направляє кільце на хористок, і їх скарби починають виспівувати фривольні куплети, але незабаром вистава закінчується і скарби актрис відправляються туди, де їм належить займатися аж ніяк не співом.

Але найбільше султана потрясає історія Феліс - не настільки красивою, наскільки чарівною двадцятип'ятирічної дружини п'ятдесятирічного еміра Самбука, багатого і знаменитого полководця і дипломата. Поки він трудився на славу Конго, скарб Феліс поглинуло славу, кар'єру і життя відважного полковника Зермунзаіда, який, вдаючись в поході кохання з Феліс, не помітив наближення ворога; тоді загинуло більше трьох тисяч чоловік, Феліса ж з криком «Горе переможеним!» кинулася на ліжко, де всю ніч бурхливо переживала своє нещастя в обіймах ворожого генерала, а потім страждала в полоні у молодого і палкого імператора Беніну Але чоловік викупив Феліс, і її скарб швидко поглинуло всі колосальні доходи, три ставки і два високостовбурних лісу голови брамінів, друга Самбука, а потім зжерли прекрасне маєток, палац і коней одного міністра, кинуло тінь на безліч титулів, придбало незліченні багатства ... А старий чоловік усе знає і мовчить.

Зате стародавнє скарб пристарілої Гаріі, вже забившее про перші пригоди своєї господині, розповідає про її другого чоловіка, бідному Гасконська дворянин Сендоре. Злидні перемогла його відраза до зморшок і чотирьом улюбленим собакам Гаріі. У першу шлюбну ніч він був жорстоко покусав псами і довго потім вмовляв стару вигнати собак зі спальні. Нарешті Сендор викинув у вікно улюблену левретки дружини, і Гарія на все життя зненавиділа вбивцю-чоловіка, якого витягла з убогості.

А в затишному будиночку сенатора Гіппоманеса, який замість того, щоб думати про долі країни, віддається таємного розпусті, скарб черговий дами цього вельможі - пишнотілої Альфано - нарікає на свою многотрудною життя: адже мати Альфано розтринькали весь стан родини, і тепер дочки доводиться заробляти відомим способом ...

Скарб знатної дами Еріфіли палко закликає актора Оргольі. На побаченні з красунею той премії колупає в носі - жест вельми театральний, захоплюються знавців - і милується виключно собою і своїми талантами.

Скарб довжезною, білявий, розв'язною і розпусної Фанні лає прославлених предків своєї господині ( «Дурне положення титулованого скарби!») і згадує, як Фанні цілих півтора дня страждала через те, що її ніхто не любить. «Але адже любить вимагає від улюбленої відповідного почуття - і вірності на додачу », -- сказав їй тоді молодий філософ Амізадар і з сумом заговорив про свою померлої коханої. Розкривши серця один одному, пізнали вони найбільше щастя, невідоме менш закоханим і менш щирим смертним. Але це не для світських дам. І хоч скарб Фанні в захваті від Амізадара, сама вона вирішує, що він і його дивні ідеали просто небезпечними ...

Під час балу-маскараду султан вислуховує скарби городянок: одні хочуть насолод, інші - грошей. А після балу двоє офіцерів ледь не вбивають один друга: Аміна, коханка Алібега, подавала надії Нассесу! Але скарб Аміни визнається, що подавало надії зовсім не Нассесу, а його ставному лакея. Як же дурні чоловіки! Думають, що такі дрібниці, як чини і звання, можуть обдурити скарб жінки! Офіцери в жаху відсахується від Аміни, а султан вислуховує скарб Кіпрії - висохлої особи, яка бажає, щоб її вважали блондинкою. У молодості вона танцювала в марокканському театрі; утримувач - Мегемет Тріпадхуд привіз її в Париж і кинув, але придворні спокусилися марокканка, і вона заробила купу грошей. Однак великим талантам потрібна велика сцена. У поті чола трудилася Кіпр в Лондоні, Відні, Римі, в Іспанії та Індії, побувала в Константинополі - але їй не сподобалася країна, де скарби сидять під замком, хоча мусульмани і відрізняються легкістю французів, запалом англійців, силою германців, стійкістю іспанців і нальотом італійської витонченості. Потім Кіпрії славно попрацювала в Конго, а став ні на що не придатною, підчепила знатного і багатого Добряка-чоловіка. Про свої пригоди скарб-мандрівник теревенить англійською, італійською, іспанською та латині, але автор не рекомендує перекладати ці непристойності дамам.

Втім, іноді султан використовує чарівне кільце і на благо. Перстень допомагає вирішити проблему пенсій, про які турбуються натовпу вдів, які втратили чоловіків під час переможних воєн султана. Скарби цих жінок доповідають, що їхні батьки дітей - Зовсім не чоловіки-герої, яких і прикінчили-то не вороги, а коханці дружин, пенсії ж вдови витратять на утримання гарненьких лакеїв і акторів ... Кільце рятує від смертної кари через кастрацію знатного красеня Керсаеля: його коханка, молода прекрасна Фатіма, почувши, що він збирається кинути її ради танцівниці, з помсти заявляє, ніби він її, Фатіму, згвалтував. Дізнавшись правду, султан урочисто садить злодійку і її скарб під замок - зате визволяє із далекого маєтки чарівну Егле, яку замкнув там ревнивий чоловік, великий кравчий Селебі, наслухавшись брехливих наклепів її ворогів; та й сама вона, дотримуючись порад добрих подруг, вела себе так, наче була винна, за що і просиділа півроку в провінції - а це для придворної дами страшніше за смерть.

Відчуває султан і скарби дам, зв'язками з якими похваляються придворні чепуруни, - і з'ясовує, що серед безлічі коханців цих жінок не було ні одного з тих, хто голосно ганьбить їх імена.

Після проб кільця султан починає сильно сумніватися в могутності пагод, чесності чоловіків і чесноти жінок. Скарби останніх міркують, як скарби кобил! І султан направляє перстень на свою голубооку конячку золотистої масті, у гніві вигнавши секретаря Зигзага, який насмілився думати, ніби є слугою султана, а не його коні, - і забув, що, входячи в будинки великих світу цього, потрібно залишати свої переконання за порогом. Іржання кобилки, шанобливо записане другим секретарем, вчені мужі оголошують: а) зворушливим монологом з давньогрецької трагедії; б) важливим фрагментом єгипетській теології; в) початком надгробній промові біля могили Ганнібала; г) китайської молитвою. І лише Гулівер, який повернувся з країни коней, легко переводить пістрявить орфографічними помилками повість про кохання старого паші і маленької кобилки, яку до того покривало безліч ослів.

А Мірзоза філософствує. Місцем житло душі у немовляти вона оголошує ноги. З віком душа піднімається все вище - і у багатьох жінок на все життя залишається в скарб. Воно і визначає поведінку таких осіб. Але в істинно доброчесного дами душа знаходиться в голові і в серці, і тільки до одного ніжно улюбленому людині спричиняють таку даму і поклик серця, і голос скарби. Султан відмовляється вірити, що у жінок взагалі є душа Зі сміхом він читає Мірзозе записки виснажених многотрудним мандрами мандрівників, яких послав на далекий острів здобувати мудрість. На острові цьому жерці, підбираючи подружні пари, ретельно стежать за тим, щоб скарби нареченого і нареченої ідеально збігалися за формою, розміром і температурі, а на самих темпераментних осіб покладається почесний обов'язок служити всьому суспільству. «Адже все на світі умовно, - говорить верховний жрець острова. - Злочином називаєте ви те, що ми вважаємо чеснотою ... »

Мірзоза шокована. Султан ж зауважує, що якби кохана була дурнішого і завжди б захоплено його слухала, то це б їх дуже зближувало! От у остров'ян кожен займається своєю справою. А в Конго - кожен не своїм. Хоча і там і тут дуже смішні моди. Адже в області моди безумці видають закони для розумних, а куртизанки - для чесних жінок ...

Втім, якщо султан зуміє знайти цих самих чесних жінок, він готовий подарувати Мірзозе заміський палац і чарівну порцелянову мавпочку. Адже навіть мила Егле, ображена на чоловіка, поступилася Альманзора ... Зате Фрікамона, який провів юність у монастирі, навіть на поріг не пускає чоловіків, живе в оточенні скромних дівчат і обожнює свою подругу Акаріс. А інша пані, Калліпіга, нарікає на те, що її коханий Міроло не звертає уваги на її скарб, вважаючи за краще зовсім інші насолоди. Султан захоплений чеснотою цих дам, але Мірзоза чомусь не розділяє його захоплень.

На дозвіллі Мангогул, Мірзоза, літній придворний Селім і письменник Рікарік - людина ерудований, але тим не менш розумний - сперечаються про літературу. Рікарік звеличує древніх авторів, Селім відстоює сучасних письменників, що описують істинні людські почуття. «Яке мені діло до правил поетики? Лише б мені подобалася книга », - говорить він. «Нравиться і розчулювати може тільки правда, - погоджуєтьсяся Мірзоза. - Але хіба ті пихаті дійства, які ставлять у театрах, схожі на справжнє життя ?!»

А вночі Мірзозе сняться прекрасні статуї великих письменників і мислителів різних епох. Похмурі догматики обкурюють статуї ладаном, що трохи шкодить статуї, а пігмеї опльовують їх, що не шкодить статуям зовсім. Інші пігмеї відрізають у живих голів носи й вуха - підправляють класиків ...

втомленому від філософствувань султанові теж сниться сон. Мангогул на гіппогріфе підноситься в ширяють у каламутному просторі величезний будинок, повне старих напівголих калік і виродків з важливими особами. Балансуючи на вістрі голки, майже голий старий видуває мильні бульбашки. «Це країна гіпотез, - пояснює султанові Платон. - А клаптики тканини на тілах філософів - залишки одягу Сократа ... »Тут султан бачить слабкої дитини, який на очах перетворюється на могутнього велетня з факелом в руці, освітлює світлом весь світ. Це Досвід, який одним ударом руйнує хитке будівля гіпотез.

Султанський фокусник Блокулокус на прізвисько Порожній Сон розмірковує про нічних видіннях. Тут вся справа в нашому сприйнятті ... Адже і наяву одних людей ми приймаємо за розумників, інших за сміливців, старі дурепи вважають себе красунями, а вчені публікують свої нічні брудні у вигляді наукових праць ...

Поки султан шукає доброчесних дам, шістдесятирічний Селім - красивий, благородний, витончений, мудрий, що був у молодості улюбленцем всіх спокусника, в старості ж прославився на державному терені і здобув загальне повагу, - зізнається, що так і не зумів осягнути жінок і може лише обожнюю їх. Хлопчиськом він позбувся невинності з юною кузиною Емілією; та померла пологами, а Селіма покартали і відправили подорожувати. У Тунісі він лазив по мотузкової сходах до дружини пірата, на шляху до Європи пестив під час шторму чарівну португалка, поки її ревнивий чоловік стояв на капітанському містку; в Мадриді Селім любив прекрасну іспанку, але життя любив ще більше, а тому втік від чоловіка красуні. Знав Селім легковажних француженок, холодних з увазі, але палких і мстивих англійок, манірних німкень, майстерних в ласках італійок. Через чотири роки Селім цілком освіченою повернувся додому; оскільки ж він цікавився і серйозними речами, вивчивши військову справу і танці, то отримав високу посаду і став брати участь у всіх розвагах принца Ергебзеда. У Банзая Селім дізнався жінок різного віку, націй і станів - і розпусних світських дам, та облудних буржуазок, і черниць, до яких проник, переодягнувшись послушницею. І скрізь замість щирих почуттів знаходив він лише брехливість і нещирість. У тридцять років Селім одружився задля продовження роду; подружжя ставилися один до одного як годиться - холодно і пристойно. Але якось Селім зустрів чарівну Сідалізу - дружину полковника спагі Осталука, славного людини, але страшного виродка і ревнивця. З величезною працею, абсолютно змінившись, вдалося Селімові завоювати серце доброчесного Сідалізи, яка вважала, що без поваги любові бути не може. Селім сховав обожненої жінку у своєму будиночку, але ревнивий чоловік вистежив втікачів та й пробив груди дружини кинджалом. Селім прикінчив негідника і довго оплакував кохану, але потім зрозумів, що вічного горя не буває і ось уже п'ять років пов'язаний ніжними почуттями з чарівною Фульвією. Султан поспішає випробувати її скарб - і з'ясовується, що ця титулована дама в палкому прагненні обзавестися спадкоємцем десять років віддається всім підряд. Ображений Селім подумує віддалитися від двору і стати філософом, але султан утримує його в столиці, де Селім продовжує користуватися загальною любов'ю.

Він розповідає Мірзозе про «добрі старі часи», «золотий вік Конго» -- царювання діда Мангогула, султана Каноглу (натяк на Людовика XIV). Так, було багато блиску - але яка убогість і яке безправ'я! А адже мірило величі государя - це щастя його підданих. Каноглу ж перетворив своїх наближених в маріонеток, та й сам став маріонеткою, якою керувала стара старезна фея (натяк на г-жу де Ментенон).

А султан тим часом випробовує скарб Заїді - дами з бездоганною репутацією. І серце, і скарб красуні в один голос говорять про любов до Зулейману. Правда, одружена Заїда за огидним Кермадесом ... І все ж султана потрясає образ вірної і прекрасною Заїді - і Мангогул сам робить їй нескромно пропозицію, отримавши ж рішучу відмову, повертається до чарівної Мірзозе.

А та, шанувальниця високих принципів, абсолютно не підходять ні до її віку, ні до положення, ні-на-віч, вихваляє чисте кохання, засновану на дружбі. Султан і Селім сміються. Без поклику плоті любові немає! І Селім розповідає історію про прекрасному юнаку Гіласе. Великий ідол позбавив його здатності задовольняти пристрасть і передрік, що вилікує нещасного лише жінка, яка не розлюбить його, далі дізнавшись про його біду. Але всі жінки - навіть гарячі шанувальниці платонічного любові, баби і невинні Весталки - відсахується від Гіласа. Зцілює його лише прекрасна Іфіс, на якій лежить таке ж закляття. Гілас з таким запалом висловлює їй свою вдячність, що незабаром йому починає загрожувати повернення хвороби ...

Тут приходить звістка про смерть Суламека - поганого танцюриста, який завдяки зусиллям прихильниць став вчителем танців султана, а потім за допомогою реверансів -- і великим візиром, в якою посади і продремал п'ятнадцять років. Під час блискучої надгробної мови проповідника Брррубубу Мірзоза, яку брехню завжди приводить в істеричний стан, впадає в летаргію. Для перевірки, жива чи красуня, султан направляє на неї перстень, і скарб Мірзози заявляє, що, вірне султана до гробу, воно не в силах розлучитися з коханим і відправитися на той світ. Прокинувшись фаворитка ображена тим, що султан порушив обіцянку, але той у захваті клянеться їй у вічній любові. Прости государя, фаворитка все ж благає його повернути перстень Кукуфе і не турбувати більше ні свого серця, ні всієї країни. Taк султан і надходить.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/