Карло Гольдоні. Феодал

общинний рада Монтефоско в особі трьох депутатів громади - Нардо, Чеккі і Менгоні, а також двох старост - Паскуалотто і Марконі зібрався за досить важливого приводу: помер старий маркіз Рідольфо Монтефоско, і тепер в їх краю їхав вступати в права власності його син, маркіз Флоріндо, супроводжуваний матінкою, вдовою маркізою Беатріче. Поважним членам ради мали вирішити, як краще зустріти і привітати нових панів.

Самі депутати були не мастаки на мову, їхні доньки і дружини теж, загалом-то, не сяяли освітою та вихованням, так що спочатку всім здалося природним доручити зустріч маркіза з маркізою синьйору Панталоне деї Бізоньозі, венеціанського купця, що давно сидів у Монтефоско відкупником доходів маркізата, і вихованої у нього в будинку юної сеньйорі Розуаре. Але після здорового міркуванні обидві кандидатури були відхилені: синьйора Панталоне - як чужинця, богатевшего на поті і крові монтефоскскіх селян, а синьйори Розаури - як особи зарозумілою, що будувала з себе - з повним, втім, і ніким із сільських НЕ оспорюваними правом - благородну.

Ця сама синьйора Розаура насправді була законною, але обійдений долею спадкоємицею як титулу, так і володінь маркізів Монтефоско. Справа в тому, що маркізат був володінням майоратним, і батько Розаури при наявності прямих спадкоємців не мав права продавати його. Але в момент укладення угоди він не підозрював, що його дружина чекає дитину, та до того ж і помер старий маркіз за шість місяців до народження Розаури. Покупець Монтефоско, покійний маркіз Рідольфо, вступив з дівчинкою по честі - він видав Панталоне значну суму на її виховання, освіту і навіть на невелику придане, так що скаржитися Розауре було особливо нема на що. Але коли вона підросла, думка про те, що хтось інший користується її титулом, владою і грошима, стала не давати їй спокою. Розаура могла б розпочати процес, але на це потрібні великі гроші, та й старий Панталоне умовляв дівчину не псувати життя людям, благородно з нею що обійшлися.

Оскільки замок перебував у занедбаному стані, нові пани повинні були зупинитися в будинку Панталоне. Маркіза Беатріче виявилася дамою благородної і розсудливою, син ж її, юний Флоріндо міг думати лише про одне - про жінок, і саме вступ до володіння Монтефоско радувало його виключно тому, що серед нових підданих, як він вважав, неодмінно має бути неабияка кількість красунь. Так що коли до Флоріндо з'явилися делегати громади, він ледве дозволив вимовити їм пару слів, зате опинившись наодинці з Розаурой, відразу ожив і, не витрачаючи дарма часу, настійно порадив дівчині не бути ідіоткою і скоріше вдатися з ним захопленню любові.

Своєю незговірливість Розаура неприємно вразила маркіза, але він не залишав грубих шукань до тих пір, поки їм не поклало кінець поява синьйори Беатріче. Вона виставила он сина, а з Розауроі завела серйозну розмову про те, як би до загальне задоволення залагодити прикрий майновий конфлікт. Розаура обіцяла в розумній мірі допомагати всім її починань, тому що бачила в маркізі гідну особу, крім рідного сина люблячу також правду і справедливість.

Зазнавши фіаско з Розаурой, Флоріндо, втім, швидко втішився: в сусідній кімнаті, куди його виставила матір, аудієнції у маркізи чекала делегація жінок Монтефоско. Джанніні, Оліветте і Гітте припав дуже до смаку молодий маркіз, красунчик і веселун, кожна з них охоче дала йому свій адресок. Флоріндо вони всі теж дуже сподобалися, чого не можна сказати про його матір, яка була кілька розчарована тим, що її зустрічають не надто обтесані дівчата з нижчих шарів. Визначення «з нижчих шарів» делегатки, потішив цим синьйору Беатріче, несподівано сприйняли як комплімент - ще б пак, мовляв, звичайно вони з долини, а не які-небудь дикунки з гір. З маркізою Беатріче дівчата в міру здатності вели вишукану за їхніми поняттями бесіду, але коли до суспільства приєдналася Розаура, зустріли її підкреслено хамськи. Маркіза пошкодувала сироту, при всьому благородній походження вимушену жити в такому жахливому оточенні, і в неї виник план: щоб дозволити Розауре вести гідне її життя, припинити божевілля Флоріндо та владнати суперечку навколо прав на Монтефоско, необхідно одружити молодого маркіза на Розауре.

Флоріндо поставився до задуму матері прохолодно, але обіцяв подумати; старий, навчений досвідом Панталоне гаряче підтримав її. Коли ж синьйора Беатріче виклала свої плани Розауре, та гнівно заявила, що для неї абсолютно неможливий шлюб з молодцем, разом з селянськими дівками виспівують малопристойних пісеньки про ній, Розауре.

Справа в тому, що, звільнившись від материнських настанов, Флоріндо відразу побіг в село і тепер непогано проводив час з Джанніні і Оліветтой. Беатріче послала до нього Панталоне з наказом негайно повернутися з села. Флоріндо і слухати не став занудного старого, хоча той, крім материнського гніву, обіцяв йому і побої з боку ображених сільських чоловіків.

За шляху від Джанніні з Оліветтой до красуні Гітте Флоріндо мало не нарвався навіть на щось гірше, ніж кийові побої. Сталося так, що дорогу до її будинку він запитав у її чоловіка Чеккі, мисливця, ніколи не розлучався з рушницею. Це останнє і стало вагомим аргументом, що змусив маркіза, нехай хоча б на словах, погодитися з тим, що дружини і дочки підданих не входять до числа належних йому доходів з вотчини.

Чеккі не обмежився тим, що не пустив Флоріндо до дружини: переконавшись, що той забрався геть, він попрямував до ради громади, де як раз обговорювалося питання про те, як краще ввечері розважити нових панів. Доповівши про негідні схильності Флоріндо, Чеккі заявив, що громаді треба щось зробити для збереження спокою і благочестя. Першим надійшла пропозиція молодого маркіза застрелити, але була відхилена як боляче криваве; не пройшли також пропозиції про підпал будинку і про оскопленіі завзятого аристократа. Нарешті Нардо висловив думка, зустріла загальне схвалення: треба діяти дипломатично, тобто закинути вудки до маркізі-матері.

Коли сільські дипломати з'явилися до сеньйорі Беатріче, та вже встигла укласти міцний союз з Розаурой: маркіза обіцяла дівчині, що та стане спадкоємицею по праву належних їй вотчини і титулів, якщо вийде заміж за Флоріндо; Розаура, зі свого боку, в усьому довірялася маркізі і відмовлялася від думки про судовому процесі. Речі представників громади переконали синьйору Беатріче в тому, що дружба Розаури насправді їй із сином навіть потрібніше, ніж вона думала: Нардо, Чеккі і Менгоні у вельми рішучих виразах пояснили, що, по-перше, вони ні перед чим не зупиняться, щоб припинити замаху маркіза на їх жінок, і що, по-друге, тільки Розауру вони вважають і завжди будуть вважати своєю законною пані.

Поки йшли ці переговори, Флоріндо, переодягнувшись пастухом і взяв собі в провідники Арлекіна - хлопця недалекого, як і всі уродженці Бергамо, - знову відправився на пошуки прекрасної Гітти. Гітту він розшукав, але вартовий з Арлекіна був ніякий, так що в самий розпал цікавої бесіди парочку накрив Чеккі. До рушниці Чеккі і цього разу вдаватися не став, зате від щирого серця отмолотіл Флоріндо кийком.

Навряд живим від побоїв і зарекшімся надалі навіть дивитися в бік сільських жінок маркіза та знайшли синьйора Беатріче з Панталоне. Як не обливалося кров'ю материнське серце, маркіза не могла не визнати, що синок її все ж таки отримав по своїх заслугах.

Представники громади, дізнавшись про вчинені Чеккі побої, всерйоз злякалися помсти молодого маркіза і, щоб запобігти її, вирішили оголосити Розауру своєї пані, а потім, зібравши з усього Монтефоско грошей, їхати в Неаполь і відстоювати її права в королівському суді. Маркіза Беатріче обурилася нахабством підданих, а коли Розаура спробувала пояснити їй, що селяни мають всі підстави для невдоволення Флоріндо, не побажала слухати дівчину і назвала її співучасницею бунтівників. Назрівав великий скандал, але тут як раз доповіли про судовий комісара і нотаріуса, які прибули для офіційного введення Флоріндо в права власності.

Комісар з нотаріусом вже приступили було до оформлення необхідних паперів, коли Нардо від імені Розаури зробив заяву про те, що тільки вона є законною спадкоємицею Монтефоско. Зрозумівши, що суперечності сторін обіцяють йому додатковий заробіток, комісар звелів нотаріусу офіційним порядком засвідчити цю заяву. Але тут слово взяла Розаура, якої, як маркізі і власниці тутешніх земель, не потрібні посередники, і приголомшила всіх присутніх, продиктований чиновнику зречення від своїх прав на користь маркіза Флоріндо. До глибини душі торкнута синьйора Беатріче у відповідь наказала нотаріусу записати, що маркіз Флоріндо зобов'язується одружитися з синьйорою Розаурой. Розаура побажала, щоб у паперах було зафіксовано і її згоду на це шлюб.

Писанина, до вящему задоволення нотаріуса з комісаром, які отримують окрему плату з кожного акту, могла би тривати до ранку - далі слід було офіційне найнижча вибачення членів громади за завдану образу маркіза, настільки ж офіційне прощення з боку власників і т. п., - якби синьйора Беатріче не попросила комісара відкласти складання документів і піти разом з усіма погуляти на весіллі.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/