Халлдор Лакснесс. Ісландська дзвін

Дія роману-трилогії Халлдора Лакснесса (частина перша - «Ісландська дзвін», частина другий - «золотокудрий діва», частина третя - «Пожежа в Копенгагені») розгортається в кінці XVI - початку XVII ст. в Ісландії і Данії, а також у Голландії та Німеччині, куди під час своїх мандрівок потрапляє один з головних героїв - бідний селянин Сігурдссон Хреггвідссон.

Сенс назви трилогії розкривається в перші ж розділі, коли за наказом королівського ката заарештований Сігурдссон Хреггвідссон скидає на землю і розбиває на шматки старовинний дзвін - давню святиню Ісландії. Датської короні, яка володіла в ті часи Ісландією і вела затяжні війни, була потрібна мідь і бронза.

В центрі оповідання знаходяться фігури трьох людей, чиї долі химерно переплелися на тлі реальних історичних подій. Крім Іоуна Хреггвідссона, це - донька судді, представниця одного з найбільш знатних родів, «Сонце Ісландії», золотокудрий Йомфру Снайфрідур і вчений історик, що присвятив все своє життя відшукання і збереженню стародавніх ісландських рукописів, наближений данського короля Арнас Арнеус.

Сігурдссон Хреггвідссон, що живе в безпросвітній злиднях і орендує свою ділянку землі у Ісуса Христа, не гребує і додатковими «заробітками», як-то: може поцупити шматок мотузки для лагодження риболовних снастей або рибальський гачок (працюючи на землі, прогодуватися важко; основне джерело продуктів харчування ісландців - море). За ці злочини Йоуні періодично укладають у в'язницю і піддають іншим покаранням, наприклад прочуханці батогами.

В Врешті-решт його звинувачують у вбивстві королівського ката і засуджують до смертної кари.

Однак, по невідомому примхою долі, саме в убогій хатині цього бідного селянина зберігається безцінний скарб - кілька листків пергаменту XIII ст. з нанесеним на них фрагментом тексту «Скальди» - ісландського оповіді про героїв давнину. Буквально наступного дня після того, як у болоті був виявлений труп ката, але ще до того, як Йоуні Хреггвідссона судили за вбивство, в хижі приходить Арнас Арнеус у супроводі своєї коханої Снайфрідур і купує у матері Йоуні ці безцінні пергаментні листки, негідні навіть для того, щоб полагодити взуття.

Пізніше цього епізоду судилося стати вирішальним для долі як Йоуні, так і інших героїв.

Йоуні судять і засуджують до смерті.

Напередодні страти Снайфрідур підкуповує жандарма і рятує Йоуні від смерті.

Тільки одна людина може добитися перегляду справи - це Арнас Арнеус, який виїхав до того часу в Данію. Снайфрідур дає Йоуні своє кільце і допомагає втекти з країни. Через Голландію та Німеччину, переживши численні негаразди, кілька разів дивом уникнувши смерті, але все ж таки зберігши кільце Йомфру Снайфрідур, Іоун нарешті потрапляє в Копенгаген і зустрічається з Арнеусом, який до того часу витратив майже всі свої статки на покупку ісландських старожитностей і був змушений одружитися з багатою, але потворною Горбунов.

В Зрештою Арнеусу вдається домогтися того, що справа про вбивство буде переглянуто. Сігурдссон Хреггвідссон отримує охоронну грамоту, з якою повертається на батьківщину, де його справа повинна слухатися заново. Суддя Ейдалін, батько Йомфру Снайфрідур, мабуть побоюючись розголосу старої історії про те, як його дочка допомогла бігти засудженому злочинцеві, вступає з селянином у змову: ніхто не стане того чіпати, але і він у свою чергу повинен мовчати про своє справі.

Між подіями першої та другої книги трилогії проходить п'ятнадцять або шістнадцять років. За цей час Йомфру Снайфрідур, втративши надію дочекатися свого коханого, виходить заміж за п'яницю і грубіяна Магнуса Сігурдссон, який під час своїх тривалих запоїв він розтратив весь стан, а врешті-решт навіть продає двом пройдисвітам власну дружину за барило горілки.

Снайфрідур стійко несе свій хрест, відмовою відповідаючи на всі спроби вмовити її розлучитися з чоловіком і знайти більш гідного чоловіка, яким міг би стати її «терплячий наречений »пастор Сигурдуром Свейнссона. Якщо вже вона не може мати кращу і найбільш бажану частку, то вона готова терпіти приниження та позбавлення, але не згодна на щось середнє.

Тим часом до Ісландії з Данії повертається Арнас Арнеус, що має широкі повноваження, надані йому королем. Він прагне по можливості полегшити долю ісландців, які страждають як від негараздів, викликаних суворими умовами життя на острові, так і від нещадної експлуатації з боку метрополії, що має монопольні права на всі зовнішні зносини Ісландії. Зокрема, Арнеус наказує знищити все борошно, привезену данськими купцями, оскільки вона непридатна в їжу - в ній кишать кліщі і черви.

Починає Арнеус і перегляд деяких старих справ, за якими, як йому видається, в минулому були винесені несправедливі вироки.

Спливає у раз Йоуні Хреггвідссона. Воно стає приводом для порушення справи проти самого судді Ейдаліна, що вступив у таємну змову з засудженим і насмілився порушити розпоряджень, що містяться в королівській грамоті.

Одночасно з цим чоловік Снайфрідур Магнус Сігурдссон подає скаргу на самого Арнаса Арнеуса, звинувачуючи того в злочинному зв'язку з його дружиною. Магнуса підтримує і пастор Сигурдуром Свейнссона, не коли дуже поважав високовченого чоловіка Арнаса Арнеуса, але нині вбачають у його діяльності загрозу для правлячої еліти ісландського суспільства і особисто для батька своєї «нареченої». Після довгих розглядів Арнеусу вдається виграти обидві справи. Суддю Ейдаліна позбавляють честі і всіх посад, а його майно відходить у власність датської корони.

Однак судова перемога дорого обходиться Арнасу Арнеусу. Він не тільки не здобув популярності в народі, але, навпаки, - все, навіть помилувані злочинці, стали проклинати його за те, що він зруйнував віковічні підвалини суспільства і образив поважних, шанованих людей, у тому числі суддю Ейдаліна. Арнеусу ставлять за провину і те, що, знищивши червиві борошно, він фактично позбавив ісландців прожитку і прирік на голод, оскільки, крім Данії, інших джерел продуктів харчування (якщо не вважати риби) у ісландців немає.

За рік-два, що пройшли між подіями другого і третього книг, в долі героїв, і перш за все Йомфру Снайфрідур і Арнаса Арнеуса, відбуваються разючі зміни. Епідемія чуми в Ісландії забирає життя сестри Йомфру і чоловіка сестри -- єпископа з Скальхольта. Помирає і батько йомфру - суддя Ейдалін. У Данії вмирає колишній король, що заохочував заняття Арнеуса ісландською старожитностями. Інтереси нового короля лежать зовсім в іншій області - його займають тільки полювання, бали та інші розваги. Арнас Арнеус потрапляє в немилість при дворі і втрачає колишню силу і могутність, чим не забарилися скористатися його недруги, зокрема пройдисвіт Сігурдссон Мартейнссон, що краде книги з бібліотеки Арнеуса і таємно продає їх шведам. Серед вкрадених ним книг - і безцінна «Скальди».

Той ж Сігурдссон Мартейнссон всіляко допомагає супротивникам Арнеуса добиватися перегляду старих вироків, винесених в минулому, по справах, які Арнеус розглядав, маючи на те повноваження від колишнього короля Данії. Зокрема, йому вдається добитися, що чоловік йомфру Снайфрідур Магнус Сігурдссон виграє стару справу про образі її гідності Арнеусом. Втім, у той самий вечір, коли справа було виграно, Сігурдссон Мартейнссон вбиває Магнуса.

Сама Йомфру Снайфрідур починає судовий процес проти Арнеуса з метою відновити добре ім'я батька і повернути його володіння. Знову спливає справу Йоуні Хреггвідссона, якого знову заарештовують і під конвоєм привозять до Данії, де заточают до в'язниці, але потім відпускають, і він стає слугою в будинку Арнаса Арнеуса. Немилість короля, відсутність підтримки при дворі - все говорить про те, що цього разу доля відвернулася від Арнеуса і йому призначено програти судовий процес.

Тим часом король Данії, скарбниця якого спорожніла в результаті марнотратного способу життя, вирішує продати Ісландію, зміст якої обходиться занадто дорого. Вже і в минулому данська корона вела переговори про продаж острови, роблячи такі пропозиції Англії, але тоді угода не відбулася. На цей раз нею всерйоз зацікавилися Ганзейські купці з Німеччини. Справа за малим - треба знайти такого людини, який зміг би стати губернатором острова. Це неодмінно повинен бути ісландець - історія вже показала, що будь-які чужинці на цій посаді недовго залишаються в живих, прибуваючи до Ісландії. Це має бути людина, користується повагою у себе на батьківщині. Природний вибір купців - Арнас Арнеус.

Отримавши таку пропозицію, Арнеус виявляється перед важкою дилемою. З одного боку, монопольне право датської корони на володіння островом і нещадна експлуатація його жителів призводять до незліченним страждань ісландців, а значить, перехід Ісландії під владу німецького імператора може полегшити долю народу. З іншого боку, Арнеус розуміє, що це лише перехід в нове, хай і більше сите рабство, виходу з якого вже не буде. «Ісландці в кращому випадку стануть жирними слугами в німецькому васальну державу, - говорить він. - А жирний раб не може бути великою людиною. Б'є ж раб - великий людина, бо в його серці живе свобода ». Арнеус не хоче такої долі для народу, що складалася найбільші оповіді, і тому відкидає пропозицію німецьких купців, хоча для нього самого нова посада обіцяла найбільші блага, в тому числі і можливість влаштувати особисте долю разом зі своєю коханою.

Разючі зміни відбуваються і в самих характерах головних героїв. В кінці розповіді Арнас Арнеус - це вже не той блискучий вельможа і високовчений чоловік, повний великих планів з порятунку національного надбання своєї батьківщини. Це нескінченно стомлена людина, його навіть не занадто сильно засмутила пропажа головного скарби його життя - «Скальди». Більше того, коли вибухнула в Копенгагені пожежа знищує всю його бібліотеку, Арнас Арнеус спостерігає за буйством вогню з якимось відчуженим байдужістю.

Змінюється і характер Йомфру Снайфрідур. Попри те, що їй вдається відстояти в суді добре ім'я батька та повернути собі всі його маєтку, це приносить їй мало радості. Колись горда і незалежна в своїх думках і вчинках жінка, яка мріяла про той час, коли вона буде роз'їжджати на білих конях разом з коханим, змиряється зі своєю долею і дає згоду вийти заміж за «терплячого нареченого» пастора Свейнссона, що отримав призначення на посаду єпископа в Скальхольте замість померлого чоловіка сестри Снайфрідур.

В заключній сцені роману сильно постарілий Сігурдссон Хреггвідссон, що отримав на Цього разу, очевидно, остаточне прощення у своїй справі, спостерігає за тим, як подружжя вирушає до місця свого постійного проживання, в Скальхольт. Чорні коні блищать у променях вранішнього сонця.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/