Герман Гессе. Степовий вовк

Роман являє собою записки Гаррі Галлера, знайдені в кімнаті, де він жив, і опубліковані племінником господині будинку, в якому він знімав кімнату. Від імені племінника господарки написано і передмову до цих записок. Там описується спосіб життя Галлера, дається його психологічний портрет. Він жив дуже тихо й замкнуто, виглядав чужим серед людей, диким і одночасно боязким, словом, здавався істотою з іншого світу і називав себе Степовим вовком, заблукали в нетрях цивілізації і міщанства. Спочатку оповідач ставиться до нього насторожено, навіть вороже, тому що відчуває В галерею дуже незвичайного людини, різко відрізняється від всіх оточуючих. З часом настороженість змінюється симпатією, заснованої на великому співчутті до цього страждає людині, що не зумів розкрити все багатство своїх сил у світі, де все засноване на придушенні волі особистості.

Галлер по натурі книжник, далека від практичних інтересів. Він ніде не працює, залежується в ліжку, часто постає чи не опівдні і проводить час серед книг. Переважна їх кількість складають твори письменників усіх часів і народів від Гете до Достоєвського. Іноді він малює акварельними фарбами, але завжди так чи інакше перебуває у своєму власному світі, не бажаючи мати нічого спільного з навколишнім міщанством, благополучно пережили першу світову війну. Як і сам Галлер чогось, що теж називає його Степовим вовком, забрели «в міста, в стадний життя, - жоден інший спосіб точніше не намалює цієї людини, його боязкого самотності, його дикості, його тривоги, його туги за батьківщиною і його безродного ». Герой відчуває в собі дві природи - людини і вовка, але на відміну від інших людей, утихомиривши в собі звіра і привчених підкорятися, «людина і вовк в ньому не вживалися і вже поготів не допомагали один одному, а завжди перебували в смертельній ворожнечі, і один тільки переводив іншого, а коли в одній душі і в однієї крові сходяться два заклятих ворога, життя нікуди не годиться ».

Гаррі Галлер намагається знайти спільну мову з людьми, але терпить крах, навіть спілкуючись з подібними до себе інтелектуалами, які виявляються такими ж, як усі, добропорядними обивателями. Зустрівши на вулиці знайомого професора і опинившись у нього в гостях, він не виносить духу інтелектуального міщанства, яким просякнута вся обстановка, починаючи з прилизаною портрета Гете, «Здатного прикрасити будь-який міщанський будинок», і закінчуючи вірнопідданських міркуваннями господаря про імператора. Оскаженілий герой блукає вночі по місту і розуміє, що цей епізод був для нього «прощанням з міщанським, моральним, вченим світом, набрякав перемогою степового вовка »в його свідомості. Він хоче піти з цього світу, але боїться смерті. Він випадково забрідає в ресторан «Чорний орел», де зустрічає дівчину на ім'я Герміна. У них зав'язується щось на зразок роману, хоча скоріше це спорідненість двох самотніх душ. Герміна, як людина більш практичний, допомагає Гаррі пристосуватися до життя, залучаючи його до нічних кафе і ресторанам, до джазу і своїм друзям. Все це допомагає герою ще виразніше зрозуміти свою залежність від «міщанського, брехливого єства»: він виступає за розум і людяність, протестує проти жорстокості війни, проте під час війни він не дав себе розстріляти, а зумів пристосуватися до ситуації, знайшов компроміс, він противник влади та експлуатації, проте в банку в нього лежить багато акцій промислових підприємств, на відсотки від яких він без докорів совісті живе.

Роздумуючи про роль класичної музики, Галлер вбачає у своєму благоговійному відношенні до неї «долю всієї німецької інтелігентності»: замість того щоб пізнавати життя, німецький інтелігент підпорядковується «гегемонії музики», мріє про мову без слів, «здатний висловити невимовне», прагне піти в світ дивних і блаженних звуків і настроїв, які «ніколи не втілюються в дійсність», а в результаті - «німецький розум прогавив більшість своїх справжніх завдань ... люди інтелігентні, все суцільно не знали дійсності, були чужі їй і ворожі, а тому і в нашій німецької дійсності, у нашій історії, в нашій політиці, в нашій суспільній думці роль інтелекту була такою жалюгідною ». Дійсність визначають генерали і промисловці, які вважають інтелігентів «Непотрібною, відірваною від дійсності, безвідповідальною компанією дотепних бюлетенів ». У цих роздумах героя і автора, мабуть, криється відповідь на багато «прокляті» питання німецької дійсності і, зокрема, на питання про те, чому один із самих культурних націй у світі розв'язала дві світові війни, мало не знищили людство.

В наприкінці роману герой потрапляє на бал-маскарад, де занурюється в стихію еротики і джазу. У пошуках Герміна, переодягнений юнаків і перемагає жінок «лесбійських чарами », Гаррі потрапляє в підвал ресторану -« пекло », де грають чорти-музиканти. Атмосфера маскараду нагадує герою Вальпургієву ніч у «Фауста» Гете (маски чортів, чарівників, час - опівночі) і гофманівського казкові бачення, що сприймаються вже як пародія на гофманіану, де добро і зло, гріх і чеснота невиразні: «... хмільний хоровод масок став поступово якимсь божевільним, фантастичним раєм, один за одним спокушали мене пелюстки своїм ароматом [...] змії звабливо дивилися на мене із зеленої тіні листя, квітка лотоса ширяв над чорною трясовиною, жар-птиці на гілках манили мене ... » Той, що біжить від світу герой німецької романтичної традиції демонструє роздвоєння або розмноження особи: в ньому філософ і мрійник, любитель музики уживається з вбивцею. Це відбувається у «магічному театрі» ( «вхід тільки для божевільних »), куди Галлер потрапляє за допомогою одного Герміна саксофоніста Пабло, знавця наркотичних трав. Фантастика і реальність зливаються. Галлер вбиває Герміна - не те блудницю, не то свою музу, зустрічає великого Моцарта, який розкриває йому сенс життя - її не треба сприймати дуже серйозно: «Ви повинні жити і повинні навчитися сміятися ... повинні навчитися слухати прокляту радіомузику життя ... і сміятися над її метушливості ». Гумор необхідний у цьому світі - Він повинен втримати від відчаю, допомогти зберегти розум і віру в людину. Потім Моцарт перетворюється на Пабло, і той переконує героя, що життя тотожна грі, правила якої треба суворо дотримуватися. Герой тішиться тим, що коли-небудь зможе зіграти ще раз.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/