Володимир Володимирович Набоков. Справжнє життя Себастьяна Найта

«Себастьян Найт народився тридцять першого грудень 1899 в колишній столиці моєї батьківщини »- ось перша фраза книги. Вимовляє її зведений молодший брат Найта, позначений у романі буквою «В.». Себастьян Найт, знаменитий письменник, виходець із Росії, який писав англійською, помер у січні 1936 р. у лікарні паризького передмістя Сен-Дамье. В. відновлює справжнє життя брата, збираючи її по шматочках, - так на очах читача створюється цей заплутаний і складний (на перший погляд) роман.

У В. з Себастьяном загальний батько, офіцер російської гвардії. Першим шлюбом він був одружений на навіженої, неспокійної англійці Вірджинії Найт. Закохавшись (або вирішивши, що закохалася), вона кинула чоловіка з чотирирічним сином на руках. У 1905 р. батько одружився знову, і незабаром на світ з'явився В. Шестирічна різниця у віці для дітей особливо значима, і в очах молодшого брата старший поставав істотою обожнюваним і загадковим.

Вірджинія померла від серцевого нападу в 1909 р. Через чотири роки батько, смішно сказати, затіяв з-за неї дуель, був важко Себастьян і в творчості своєму вдавався до пародії, «як до свого роду підкидний дошці, що дозволяє злітати в вищі сфери серйозних емоцій ».

В конторі Гудмена В. випадково знайомиться з Елен Пратт: вона дружить з коханою Себастьяна Клер Бішоп. Історія цієї любові вибудовується з картин, які В. уявив після зіставлення оповідань Пратт з розповідями ще одного друга Себастьяна (поета П. Дж. Шелдона). Крім того, В. випадково побачив на лондонській вуличці заміжню і вагітну Клер, їй судилося померти від кровотечі. З'ясовується, що зв'язок їх тривала близько шести років (1924 - 1930). За цей час Себастьян написав два перших роману ( «призматичний фацет» [1] і «Успіх», доля якого відповідала його назвою) і три оповідання (вони будуть видані у книзі «Потешная гора» в 1932 р.). Клер була ідеальною подругою для молодого письменника - розумною, чуйною, з уявою. Вона навчилася друкувати і у всьому допомагала йому. Ще у них був маленький чорний бульдожік ... У 1929 р. за порадою лікаря Себастьян поїхав підлікувати серце на курорт в Блауберг (Ельзас). Там він закохався, і на цьому їхні відносини з Клер закінчилися.

В самої автобіографічній книзі Себастьяна «Загублені речі», розпочатої ним у той час, є лист, який можна прочитати як звернення до Клер: «Мені все час здається, що в любові є якийсь таємний вада ... Я не перестав любити тебе, але від того, що я не можу, як раніше, цілувати твоє миле похмуре обличчя, нам потрібно розлучитися ... Я ніколи тебе не забуду і ніким не зможу замінити ... з тобою я був щасливий, тепер я нещасливий з іншого ... »Упродовж майже всієї другої половини роману В. зайнятий пошуками цієї іншої жінки, - йому здається, що, побачивши ee і поговоривши з нею, він дізнається про Себастьяні щось важливе. Хто вона? Відомо, що в Лондоні Себастьян одержував листи, написані російською мовою, від жінки, яку зустрів у Блауберг. Але, виконуючи посмертну волю брата, В. спалив усі його папери.

Поїздка В. в Блауберг нічого не дає, зате на зворотному шляху йому зустрічається дивний чоловічок (здається, він вийшов прямо з розповіді Себастьяна «Зворотний бік Місяця», де допомагав горопашним мандрівникам), Чоловічок дістає для В. список постояльців готелю «Бомон» в Блауберг за червень 1929 р., і він відзначає чотири жіночих імені - кожне з них могло належати коханої брата. В. відправляється за адресами.

Фрау Елен Герштейн, витончена ніжна єврейка, що живе в Берліні, ніколи не чула про Себастьяні Знайти. Зате у неї в будинку В. знайомиться з однокашником Себастьяна ( «Як би це сказати ... вашого брата в школі не дуже-то шанували ...»); однокашник виявляється старшим братом першого кохання Себастьяна - Наташі Розанової.

В домі мадам де Річковий в Парижі В. застає Пал Палича Річкового та його кузена Чорного (дивовижна людина, що вміє грати на скрипці стоячи на голові, розписуватися догори ногами і т. п.). Виявляється, Ніна Річкова - перша дружина Пал Палича, з якої він давно розійшовся. Судячи з усього, це особа ексцентрична, навіжена і схильна до авантюр. Сумніваючись в тому, що жінка такого типу могла захопити Себастьяна, В. направляється на фешенебельний квартал Парижа - там живе ще одна «Підозрювана», Елен фон Граун. Його зустрічає мадам Лесерф ( «маленька, тендітна, блідолицих дама з гладкими темним волоссям »), яка назвала себе подругою фон Граун. Вона обіцяє В. довідатися все що можна. (Для очищення совісті В. відвідує й певну Лідію Богемська, що виявилася, на жаль, немолодий, товстої і вульгарною особою.)

На Наступного дня мадам Лесерф (біля неї на канапі притулилася старий чорний бульдожік) розповідає В., як її подруга зачарувала Себастьяна: по-перше, він їй сподобався, а крім того, здалося кумедним змусити такого інтелектуала займатися з нею любов'ю. Коли він нарешті усвідомив, що не може жити без неї, вона зрозуміла, що більше не може виносити його розмов ( «про форму попільнички» або «про колір часу», наприклад), і кинула його. Почувши все це, В. ще більше хоче зустрітися з фон Граун, і мадам Лесерф запрошує його на уїк-енд до себе в село, обіцяючи, що загадкова дама неодмінно приїде туди.

В величезному, старому, занедбаному будинку гостюють якісь люди, складним чином пов'язані один з одним (зовсім як в «призматичним фацет», де Себастьян пародіював детектив). Розмірковуючи про таємничу незнайомку, В. раптом відчуває потяг до мадам Лесерф. Ніби у відповідь вона повідомляє, як колись поцілувала чоловіка тільки за те, що він вмів розписуватися догори ногами ... В. згадує кузена Чорного і все розуміє! Щоб перевірити свій здогад, він тихо по-русски вимовляє за спиною у мадам Лесерф: «А в неї на шиї павук», - і уявна француженка, а насправді - Ніна Річна, зараз хапається рукою за шию. Без будь-яких пояснень В. їде. В останній книзі Себастьяна «неясним асфодель» [2] персонажі є на сцену і зникають, а головний герой протягом усього розповіді вмирає. Ця тема тепер сходиться з темою книги «Справжнє життя Себастьяна Найта », яку на наших очах майже дописує В. (не випадково з всіх книг брата ця, мабуть, його кохана). Але згадує, як у середині Січень 1936 отримав від брата тривожний лист, написаний, як не дивно, по-русски (Себастьян вважав за краще писати листи по-англійськи, але цей лист він починав як лист до Ніни). Вночі В. бачив на рідкість неприємний сон -- Себастьян кличе його «останнім, наполегливим покликом», ось тільки слів не розібрати. Увечері наступного дня прийшла телеграма: «Стан Себастьяна безнадійно ... »З великими колотнечами В. добирався до Сен-Дамье. Він сидить у палаті сплячого брата, слухає його дихання і розуміє, що в ці хвилини дізнається Себастьяна більше, ніж будь-коли. Однак сталася помилка: В. потрапив не в ту палату і провів ніч у ліжку чужої людини. А Себастьян помер за день до його приїзду.

Але «Будь-яка душа може стати ножа, якщо ти вловити ee звивини і последуешь їм». Загадкові слова наприкінці роману: «Я - Себастьян Найт або Себастьян Найт - це я, або, може бути, ми обидва - хтось інший, кого ні один з нас не знає », -- можна тлумачити як те, що обидва брати - це різні іпостасі справжнього автора «Справжньою життя Себастьяна Найта», тобто Володимира Набокова. Чи, може, краще залишити їх нерозгаданими.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/