Володимир Володимирович Набоков. Дар

Герой роману - Федір Костянтинович Годунов-Чердинцев, російський емігрант, син знаменитого ентомолога, нащадок аристократичного роду - бідує в Берліні другої половини 20-х рр.., заробляючи приватними уроками і публікуючи в російських газетах ностальгічні двенадцатістішія про дитинство в Росії. Він відчуває в собі величезний літературний потенціал, йому нудні емігрантські посиденьки, єдиний його кумир серед сучасників - поет Кончеев. З ним він і веде невпинний внутрішній діалог «мовою уяви». Годунов-Чердинцев, сильний, здоровий, молодий, сповнений щасливих передчуттів, і життя його не затьмарюється ні бідністю, ні невизначеністю майбутнього. Він постійно ловить в пейзажі, в обривки трамвайного розмови, в своїх снах прикмети майбутнього щастя, яке для нього складається з любові та творчої самореалізації.

Роман починається з розіграшу: запрошуючи Чердинцева в гості, емігрант Олександр Якович Чернишевський (єврей-вихрест, він узяв цей псевдонім з поваги до кумиру інтелігенції, живе з дружиною Олександрою Яківною, його син нещодавно застрелився після дивного, надривного «menage, а trois») обіцяє йому показати захоплену рецензію на тільки що вийшла чердинцевскую книжку. Рецензія виявляється статтею зі старої берлінської газети - статті зовсім про інше. Наступні збори у Чернишевських, на якому редактор емігрантської газети публіцист Васильєв обіцяє всім знайомство з новим хист, обертається фарсом: увазі присутніх, у тому числі Кончеева, запропонована філософського п'єса російського німця на прізвище Бах, і п'єса ця виявляється набором великовагових курйозів. Добряк Бах не помічає, що всі присутні давляться сміхом. На додачу до всього Чердинцев знову не зважився заговорити з Кончеевим, і їх розмову, повний пояснень у взаємній повазі та літературному схожості, виявляється грою уяви. Але в цій першому розділі, що розповідає про ланцюжок смішних невдач та помилок, - зав'язки майбутнього щастя героя. Тут же виникає наскрізна тема "Дару» - тема ключів: переїжджаючи на нову квартиру, Чердинцев забув ключі від неї в макінтоші, а вийшов у плащі. У цій же главі белетрист Романов запрошує Чердинцева в іншій емігрантський салон, до якоїсь Маргариті Львівні, у якої буває російська молодь; миготить ім'я Зіни Мерц (майбутньої коханої героя), але він не озивається на перший натяк долі, і зустріч його з ідеальною, йому одному призначеної жінкою відкладається до третього голови.

Під друга ж Чердинцев приймає в Берліні мати, що приїхала до нього з Парижа. Його квартирна хазяйка, фрау стобою, знайшла для неї вільну кімнату. Мати і син згадують Чердинцева-старшого, батька героя, який зник безвісти у своїй останньої експедиції, где-то в Центральній Азії. Мати все ще сподівається, що він живий. Син, довго шукав героя для своєї першої серйозної книги, задумує писати біографію батька і згадує про своє райському дитинстві - екскурсії з батьком по околицях садиби, лову метеликів, читанні старих журналів, вирішенні етюдів, солодощі уроків, - але відчуває, що з цих розрізнених нотаток та мрій книга не вимальовується: він дуже близько, інтимно пам'ятає батька, а тому не в стані об'єктивувати його образ і написати про нього як про вченого та мандрівника. До того ж у розповіді про його мандри син дуже поетичний та мрійливий, а йому хочеться наукової строгості. Матеріал йому одночасно і дуже близький, і часом чужий. А зовнішнім поштовхом до припинення роботи стає переїзд Чердинцева на нову квартиру. Фрау стобою знайшла собі більш надійну, грошову і благонамірених постояльців: неробство Чердинцева, його творчість бентежили її. Чердинцев зупинив свій вибір на квартирі Маріанни Миколаївни та Бориса Івановича Щоголева не тому, що йому подобалася ця пара (стара міщанка і бодрячок-антисеміт з московським доганою і московськими ж застільними жартами): його привернуло чарівне дівоче плаття, як би ненароком кинуте в одній з кімнат. Цього разу він вгадав поклик долі, даром що сукня належало зовсім не Зині Мерц, доньки Маріанни Миколаївни від першого шлюбу, а її подруги, яка принесла свій блакитний повітряний туалет на переробку.

Знайомство Чердинцева з Зіною, яка давно заочно закохана в нього по віршах, становить тему третього розділу. У них багато спільних знайомих, але доля відкладала зближення героїв до сприятливого моменту. Зіна уїдливо, дотепна, начитаність, тонка, її страшно дратує жовіальний вітчим (батько її - єврей, перший чоловік Маріанни Миколаївни - була людина музичний, замислений, самотній). Вона категорично противиться тому, щоб Щеголєв і мати що-небудь дізналися про її відносинах з Чердинцевим. Вона обмежується прогулянками з ним по Берліну, де все відповідає їх щастя, резонує з ним; йдуть довгі томливі поцілунки, але нічого більше. Недозволеним пристрасть, відчуття наближення, але медлящего щастя, радість здоров'я і сили, що звільняються талант - все це змушує Чердинцева почати нарешті серйозна праця, і працею цим за випадковим збігом обставин стає «Життя Чернишевського». Фігурою Чернишевського Чердинцев захопився не за співзвучністю його прізвища зі своєю і навіть не по повній протилежності біографії Чернишевського його власною, але в результаті довгих пошуків відповіді на що мучить його питання: чому у післяреволюційній Росії все стало так сіро, нудно і одноманітно? Він звертається до знаменитої епохи 60-х рр.., саме шукаючи винуватця, але виявляє в житті Чернишевського той самий переломний момент, тріщину, який не дав йому вибудувати свою життя гармонійно, ясно і струнко. Цей надлом позначився в духовному розвитку всіх наступних поколінь, отруєних облудній простотою дешевого, плоского прагматизму.

«Життя Чернишевського », якій і Чердинцев, і Набоков нажили собі безліч ворогів і наробили скандал в еміграції (спочатку книга була опублікована без цієї глави), присвячена розвінчуванню саме російського матеріалізму, «розумного егоїзму», спроби жити розумом, а не чуттям, не художницької інтуїцією. Знущаючись над естетикою Чернишевського, його ідилічними утопіями, його наївним економічним вченням, Чердинцев гаряче співчуває йому як людині, коли описує його любов до дружини, страждання на засланні, героїчні спроби повернутися в літературу і суспільне життя після звільнення ... У крові Чернишевського є та сама «Частинка гною», про яку він говорив у передсмертному бреду: невміння органічно вписатися у світ, незручність, фізична слабкість, а головне - ігнорування зовнішньої принади світу, прагнення все звести до рацее, користь, примітиву ... Цей на вигляд прагматичний, а насправді глибоко умоглядний, абстрактний підхід весь час заважав Чернишевському жити, дратував його надією на можливість суспільної перебудови, в той час як ніяке громадське перебудова не може і не повинно займати художника, відшукує в ходах долі, у розвитку історії, у своїй і чужого життя перш за все вищий естетичний зміст, візерунок натяків і збігів. Ця глава написана з усім блиском набоковской іронії та ерудиції. У п'ятому розділі збуваються всі мрії Чердинцева: його книга побачила світ за сприяння того самого Добряка Баха, над п'єсою якого він пирхала. Її розхвалив той самий Кончеев, про дружбу з яким мріяв наш герой. Нарешті можлива близькість із Зіною: її мати і вітчим від'їзд з Берліна (вітчим отримав місце), і Годунов-Чердинцев з Зіною Мерц залишаються вдвох. Повна лікующего щастя, ця глава затьмарюється лише розповіддю про смерть Олександра Яковича Чернишевського, який помер, не вірячи в майбутнє життя. «Нічого немає, - говорить він перед смертю, прислухаючись до плескіт води за завішеними вікнами. - Це так само ясно, як щось, що йде дощ ". А на вулиці в цей час сяє сонце, і сусідка Чернишевських поливає квіти на балконі.

Тема ключів спливає в п'ятому розділі: свої ключі від квартири Чердинцев залишив у кімнаті, ключі Зіни відвезла Маріанна Миколаївна, і закохані після майже весільного вечері опиняються на вулиці. Втім, швидше за все в Грюневальдском лісі їм буде не гірше. Та й любов Чердинцева до Зині - любов, яка впритул підійшла до свого щасливого вирішення, але дозвіл це від нас приховано, - не потребує ключах і покрівлі.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/