Шарлотта АІСС. Листи до пані Каландріні

Листи АІСС - визнаний «маленький шедевр» французької прози. Дивна доля їх автора. Навесні 1698 французький дипломат граф Шарль де Ферріоль купив за тисячу п'ятсот ліврів на Стамбульському невільницькому дівчинку-черкешенки років чотирьох, взяту в полон під час одного з турецьких набігів. Говорили, що вона із знатного роду. У Франції маленьку Гаіде хрестили і нарекли Шарлоттою-Елізабет, але продовжували називати Гаіде або Аїді, що потім перетворилося на АІСС. Кілька років дівчинка виховувалася в будинку дружини молодшого брата дипломата - розумною, діяльної, владної Марії-Анжеліки де Ферріоль, уродженої Герен де Тансу. Але потім до Франції повернувся дипломат, що відносився до юної черкешенку з батьківською ніжністю і запалом коханця, і АІСС змушена була залишитися з Ферріолем до самої його смерті (1722), обертаючись, втім, в блискучому колі знатних і талановитих людей. Здобувши свободу, АІСС до кінця життя так і не покинула що став їй майже рідним дому пані де Ферріоль.

В марнотратно, аморально Парижі АІСС в 1720 р. зустрічає що дав обітницю безшлюбності лицаря Мальтійського ордена Блеза-Марі д? Еді (бл. 1692-1761). Їх на всю життя пов'язує сильне і міцне почуття, яке вони тримають у глибокій таємниці. Таємної оточено і народження в 1721 р. їх доньки Селін, що стала пізніше віконтесі де Нант. У 1726 АІСС знайомиться з 58-річною дружиною іменитого і заможного женевського громадянина Жюлі Каландріні (бл. 1668-1754); тверді моральні принципи цієї пані виробляють на «прекрасну черкешенки» найглибше враження, і останні сім років свого життя АІСС складається з пані Каландріні в листуванні, повірять старшій подрузі всі свої думки і почуття. Померла АІСС в 1733 р. від сухот. Вражений шевальє д? Еді до кінця життя залишився вірним своїй любові, виховавши у відповідному дусі і дочку. Але від забуття ім'я АІСС врятував не зворушливий сімейний культ, а 36 листів, виявлених після смерті пані Каландріні і виданих у Парижі в 1787 р.

В найвишуканіших виразах АІСС описує свої почуття до пані Каландріні: «Я люблю вас самої ніжною любов'ю - люблю, як матір свою, як сестру, дочку, словом, як любиш кожного, кому ти зобов'язаний любов'ю. У моєму почуття до вас укладено все - повагу, захоплення і вдячність ». АІСС щаслива, що оточуючі люблять її старшу подругу за прекрасні якості душі. Адже зазвичай «Доблесті і заслуги ... цінуються лише тоді, коли людина при цьому ще й багатий, та пізніше перед справжніми чеснотами всякий схиляє голову ». І все ж - «гроші, гроші! Скільки пригнічуєте ви честолюбства! Яких тільки не будете впокоряти гордія! Скільки добрих намірів звертаєте в дим! »

АІСС нарікає на власні фінансові труднощі, борги і повну невизначеність свого матеріального становища в майбутньому, скаржиться на все погіршується здоров'я, дуже натуралістично описуючи свої страждання ( «... адже здоров'я -- головне наше надбання; воно допомагає нам виносити тяготи життя. Прикрості діють на нього згубно ... і не роблять нас багатшими. Втім, у бідності немає нічого ганебного, коли вона є наслідок доброчесного життя і мінливостей долі. З кожним днем мені стає все ясніше, що немає нічого вище чесноти як в Краю, так і в іншому світі »),

АІСС роздратовано розповідає про домашніх негараздах, про безглуздість і скнарості пані де Ферріоль і про грубості її розпусної і цинічною сестри, блискучої пані де Тансу. Втім, «мені соромно стає своїх скарг, коли я бачу навколо так багато людей, які варті більшого, ніж я, і куди менш нещасніший ». З теплотою згадує жінка про своїх друзів - синів пані де Ферріоль графі де Пон-де-Веле і графі д? Аржантале, а також про красунею, дочкою самої пані Каландріні, ніжно відзивається про свою служниці - відданою Софі, яку всіма силами намагається матеріально забезпечити.

Описує АІСС і паризьку життя, створюючи яскраву картину побуту і звичаїв французької аристократії. Плітки, скандали, інтриги, шлюби з розрахунку ( «Ах! В якій благодатній країні ви живете - в країні, де люди одружуються, коли здатні ще любити один одного! "), постійні подружні зради, тяжкі хвороби і передчасну смерті; повне падіння моралі (наприклад, історія про сина дворянина, котрий подав у розбійники), сварки і змови при дворі, дикі витівки розпусну знати ( «Г-жа Бульйонський примхлива, жорстокосердий, неприборканість і надзвичайно Распутну; смаки її простягаються на всіх - від принців до комедіантів », - характеризує АІСС даму, яку підозрювали в отруєнні актриси Адрієнн Лекуврер), безмежне святенництво ( «Наші прекрасні дами віддаються благочестям, а вірніше, усередині його виявляють ... всі як один почали будувати з себе святенників ... вони кинули рум'янилися, що аж ніяк їх не прикрашає »), повне безправ'я простих людей (сумна історія бідного абата, якого силою змушують дати Лекуврер отрута, а після того, як нещасний попереджає актрису, його садять в Бастилію, звідки він виходить завдяки клопотанням батька, але потім безслідно зникає).

І «Все, що трапляється в цій державі, провіщає його загибель. Як же розсудливі всі ви, що не відступаєте від правил і законів, а їх строго дотримує! Звідси і чистота вдач. А я що не день, то все більше поражаюсь безлічі поганих вчинків, і важко повірити, щоб людське серце було здатне на це ».

Чимало пише АІСС і про мистецтво, яким жваво цікавляться люди її кола, - про оздоблення інтер'єрів, про літературу (кілька разів згадує, наприклад, про новинку -- «Подорожі Гуллівера» Дж. Свіфта, призводить епіграму Руссо, докладає до свого послання віршовану листування маркіза де ла Рів'єра і м-ль Дезульер), але головним чином міркує про театр: нових п'єсах і виставах, декорації, майстерність акторів ( «Актрисі, що грає роль закоханої, треба виявляти скромність і стриманість, - Вважає АІСС. - Пристрасть повинна виражатися в інтонації і звуках голосу. Пристрій з дуже різкі жести слід залишити чоловікам і чаклунів »). Але і в театрі панують погані звичаї: закулісні інтриги, суперництво актрис, їх скандальні романи з вельможами, лихослів'я і сплеткі ... Кілька разів АІСС стосується політики. Жінку шокує легковажне ставлення знаті до назріваючої війні; «Черкешенка» посилає подрузі копію листа маркіза де Сент-Олера до кардинала де Флері. «Слава завойовника - ніщо перед славою миротворця ... за допомогою справедливості, чесності, впевненості, вірності своєму слову можна домогтися більшого, ніж за допомогою хитрощів та інтриг колишньої політики », - стверджує маркіз. А АІСС мріє, що Франція знайде нарешті короля і першого міністра, дійсно печуться про благо свого народу.

Реальна ж життя ввергає АІСС, натуру цілісну і чисту, в глибокий сум. «Черкешенка» ніколи не вплутувати ні в які інтриги; вона «так само мало розташована проповідувати чесноти, як і підтримувати вади », захоплюється людьми, що володіють «найголовнішими душевними якостями», - розумом і почуттям власної гідності, дбає про друзів своїх набагато більше, ніж про себе самої, не хоче ні від кого залежати і понад усе на світі ставить виконання власного боргу. «Ніщо не змусить мене забути все, чим я» зобов'язана пані де Ферріоль, «і свій обов'язок перед нею. Я верну їй сторицею за всі її турботи про мені навіть ціною власного життя. Але ... яка це велика різниця - робити що-небудь тільки з почуття обов'язку чи за велінням серця! »« Немає нічого важче, ніж виконувати свій обов'язок по відношенню до того, кого і не любиш, і не поважаєш ».

АІСС не бажає мати справи зі «злими і фальшивими людьми - нехай собі копошаться у своїй бруду. Я твердо тримаюся свого правила - чесно виконувати свій обов'язок і ні на кого НЕ наговорювати ». «У мене багато недоліків, але я прихильна чесноти, я почитаю її ». Не дивно, що розпусники і інтригани побоюються АІСС; більшість же знайомих ставиться до неї з повагою і любов'ю. «Мій лікар дивно як до мене уважний, він мій друг ... все навколо так ласкаві зі мною і так послужливі ... »« Весь той час, що я перебувала в небезпеці ... всі мої друзі, все слуги плакали ридма; а коли небезпека вже минула ... всі збіглися до моєї постелі, щоб привітати мене ».

Поправляючи здоров'я на селі і ведучи ідилічну життя на лоні природи ( «... живу тут мов на краю світу - працюю на винограднику, тку пряжу, з якої буду шити собі сорочки, полюю на птахів »), АІСС мріє потрапити до свого друга - пані Каландріні до Швейцарії. «Як несхожий ваше місто на Париж! Там у вас царюють розсудливість і добрі звичаї, тут про них не мають поняття ». Що ж стосується мешканців Парижа, то «нічого немає в них - ні непохитною вашої чесності, ні мудрості, ні доброти, ні справедливості. Все це у людей одна видимість - личина раз у раз спадає з них. Чесність - не більш як слово, яким вони прикрашають себе; вони тлумачать про справедливість, але лише для того, щоб засуджувати ближніх своїх; під солодкими промовами їх таяться шпильки, великодушність їх обертається марнотратством, Сердечна - безвіллям ». Все ж таки, «кого довелося мені зустрічати в Женеві, відповідали моїм початковим уявленням життєвого досвіду. Ось майже такою ж була і я, коли входила в світ, не відаючи озлоблення, горя і смутку ». Тепер же «мені хотілося б навчитися бути філософом, до всього ставитися байдуже, ні через що не засмучуватися і намагатися вести себе розумно лише заради того, щоб задовольняти саму себе і вас ». АІСС з сумом визнає розтліває вплив звичаїв, що панують в суспільстві. «Вона належить до тих особам, зіпсованими світлом і поганими прикладами, яким не пощастило уникнути мереж розпусти, - пише жінка про своєї приятельки пані де Парабер. - Вона сердечна, великодушна, у неї добре серце, але вона рано була ввергнута в світ пристрастей, і в неї були погані наставники ». І все-таки корінь зла АІСС бачить у слабкості людської натури: «... вести себе гідно можна ж і залишаючись у світі, і це навіть краще - чим складніше завдання, тим більша заслуга її виконувати ». З захопленням розповідає «черкешенка» про якогось збіднілого дворянина, який, оселившись в скромній кімнаті, ранок проводить за читанням улюблених книжок, після простого, ситного обіду гуляє по набережній, ні від кого не залежить і зовсім щасливий.

Еталоном ж моральних якостей є для АІСС пані Каландріні. «Ви з вашою терпимістю, з вашим знанням світла, до якого, однак, не питайте ненависті, з вашим умінням прощати, узгоджуючи з обставинами, дізнавшись про мої гріхи, не стали зневажати мене. Я здалася вам гідною жалю й хоча і винуватою, але не цілком розумний свою провину. На щастя, сама любовна пристрасть моя народжувала в мені прагнення до доброчесності ». «Не будь предмет моєї любові виконаний тими ж достоїнствами, що і ви, любов моя була б неможлива ». «Любов моя померла б, якби його не було заснована на повазі ».

Саме тема глибокої взаємної любові АІСС і шевальє д? Елі червоною ниткою проходить через листи «прекрасною черкешенки». АІСС мучать думки про гріховність цієї позашлюбний зв'язок, жінка усіма силами намагається вирвати порочну пристрасть зі свого серця. «Не буду писати про докори сумління, що терзають мене, - вони народжені моїм розумом; шевальє і пристрасть до нього їх заглушають ». Але «якщо розум виявився не має влади перемогти мою пристрасть, то це тому, що спокусити моє серце могла лише людина доброчесний ». Шевальє ж любить АІСС так, що її запитують, які чари вона на нього напустила. Але - «єдині мої чари -- непереборна моя любов до нього і бажання зробити його життя як можна більше приємним ». «Я його почуттями не зловживаю. Людям властиво звертати собі на користь слабкості іншого. Мені це мистецтво невідомо. Я вмію одне: так догоджати тому, кого люблю, щоб утримувало його біля мене лише одне бажання -- не розлучатися зі мною ». Д? Еді благає АІСС вийти за нього заміж. Але «як не велике було б щастя назватися його дружиною, я повинна любити шевальє не заради себе, а заради нього ... Як поставилися б у світі до його одруження на дівчині без роду без племені ... Ні, мені дуже дорога його репутація, і у той же час я занадто горда, щоб дозволити йому зробити цю дурість. Яким ганьбою були б для мене все чутки, які ходили б з цього приводу! І хіба можу я лестити себе надією, що він залишиться незмінним у своїх почуттях до мене? Він може коли-небудь пошкодувати, що піддався безрозсудною пристрасті, а я не в силах буду жити, усвідомлюючи, що за моєю вини він нещасливий і що він розлюбив мене ».

Однак - «Різати по живому таку гарячу пристрасть і таку ніжну прихильність, і притому настільки їм заслужену! Додайте до цього і моє почуття вдячності до нього -- ні, це жахливо! Це гірше за смерть! Але ви вимагаєте, щоб я себе переборов, - я буду старатися, тільки я не впевнена, що вийду з цього з честю і що залишусь жива. ... Чому любов моя недозволено? Чому вона гріховна? »« Як би мені хотілося, щоб припинилася боротьба між моїм розумом і серцем, і я могла б вільно віддатися радості, яку дає мені одне лише споглядання його. Але, на жаль, ніколи цього не буде! »« Але любов моя нездоланна, все виправдовує її. Мені здається, вона народжена почуттям вдячності, і я зобов'язана підтримувати прихильність шевальє до дорогої малятку. Вона - сполучна ланка між нами; саме це і змушує мене іноді бачити свій борг у любові до нього ».

З величезною ніжністю пише АІСС про свою дочку, яка виховується в монастирі. Дівчинка «розсудливо, добра, терпелива» і, не знаючи, хто її мати, вважає «Черкешенки» своєї чарівної покровителькою. Шевальє любить дочку до безумства. І все-таки АІСС постійно тривожиться про майбутнє маляти. Всі ці переживання і жорстока внутрішня боротьба незабаром остаточно підривають крихке здоров'я нещасної жінки. Вона швидко тане, ввергаючи улюбленого у відчай. «Ніколи ще любов моя до нього не була настільки палкою, і можу сказати, що і з його боку вона не менше. Він ставиться до мене з такою тривогою, хвилювання його настільки щиро і настільки зворушливо, що у всіх, кому трапляється бути свідками того, сльози навертаються на очі ».

І все ж таки перед смертю АІСС пориває з коханим. «Не можу висловити вам, чого варто мені жертва, на яку я наважилася; вона вбиває мене. Але я надіюсь на Господа - Він повинен надати мені сили! »Шевальє смиренно погоджується з рішенням коханої. «Будьте щасливі, моя дорога АІСС, мені байдуже, яким способом ви цього досягнете - я примирись з будь-яким з них, аби тільки ви не вигнали мене зі свого серця ... Поки ви дозволяєте бачити вас, Поки я можу лестити себе надією, що ви вважаєте мене наіпреданнейшім вам у світі людиною, мені нічого більше не потрібно для щастя », - пише він у листі, який АІСС теж пересилає пані Каландріні. Сама «черкешенка» зворушливо дякує старшу подругу, доклала стільки зусиль, щоб її наставити на шлях істинний. «Думка про швидку смерті засмучує мене менше, ніж ви думаєте, - зізнається АІСС. - Що є наша життя? Я як ніхто повинна була бути щасливою, а щаслива не була. Моє погане поведінка зробило мене нещасною: я була іграшкою пристрастей, котрі керували мною з власної примхи. Вічні муки совісті, прикрості друзів, їх віддаленість, майже постійне нездоров'я ... Життя, якої я жила, була такою жалюгідною - знала Чи я хоча б мить справжньої радості? Я не могла залишатися наодинці з собою: я боялась власних думок. Докори сумління не залишали мене з тієї хвилини, як відкрилися очі мені, а я почала розуміти свої помилки. Чому я стану боятися розлучення з душею своєю, якщо впевнена, що Господь до мене милосердний і що з тією хвилини, як я покину цю жалюгідну плоть, мені відкриється щастя? »

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/