А. И. Герцен. Сорока-злодійка

Троє розмовляють про театр: «слов'янин», стрижений у кружок, «європеєць», «зовсім не стрижений », і що стоїть поза партіями молодий чоловік, стрижений під гребінку (як Герцен), який і пропонує тему для обговорення: чому в Росії немає хороших актрис. Що актрис хороших немає, згодні всі, але кожен пояснює це згідно своїй доктрині: слов'янин говорить про патріархальної скромності російської жінки, європеєць - про емоційну нерозвиненості росіян, а для остриженого під гребінку причини неясні. Після того, як всі встигли висловитися, з'являється новий персонаж - людина мистецтва і спростовує теоретичні викладки прикладом: він бачив велику російську актрису, причому, що дивує всіх, не в Москві чи Петербурзі, а в маленькому губернському місті. Слід розповідь артиста (його прототип - М. С. Щепкін, якому і присвячена повість).

Колись в молодості (на початку XIX ст.) він приїхав в місто N, сподіваючись вступити до театру багатого князя Скалінского. Розповідаючи про перші спектаклі, побачене в театрі Скалінского, артист майже вторить «європейцеві», хоча і зміщує акценти істотним чином:

«Було щось натягнуте, неприродне в тому, як дворові люди [...] представляли лордів і принцес ». Героїня з'являється на сцені у другому виставі - у французької мелодрамі «Сорока-злодійка» вона грає служницю Анет, несправедливо звинувачену в крадіжці, і тут в грі кріпак актриси оповідач бачить «ту незрозумілу гордість, яка розвивається на краю приниження ». Розпусний суддя пропонує їй «втратою честі купити свободу». Виконання, «глибока іронія обличчя »героїні особливо вражають спостерігача; він зауважує також незвичайне хвилювання князя. У п'єси щасливий кінець - відкривається, що дівчина невинна, а воровка - сорока, але актриса у фіналі грає істота, смертельно змучене.

Глядачі не викликають актрису і обурюють враженої і майже закоханого оповідача вульгарними зауваженнями. За кулісами, куди він кинувся сказати їй про своє захопленні, йому пояснюють, що її можна бачити тільки з дозволу князя. На Наступного ранку оповідач вирушає за дозволом і в конторі князя зустрічає, між іншим, артиста, третього дня грав лорда, мало не в гамівній сорочці. Князь люб'язний з оповідачем, тому що хоче отримати його в свою трупу, і пояснює строгість порядків в театрі зайвої зарозумілістю артистів, які звикли на сцені до ролі вельмож.

«Анета» зустрічає товариша з мистецтва як рідну людину і сповідається перед ним. Оповідач вона здається «статуєю витонченого страждання», він майже милується тим, як вона «витончено гине».

Поміщик, якому вона належала від народження, побачивши в ній здібності, надав всі можливості розвивати їх і звертався як з вільною; він помер раптово, а заздалегідь виписати відпускні для своїх артистів не подбав; їх продали з публічного торгу князеві.

Князь почав домагатися героїні, вона ухилялася; нарешті сталося пояснення (героїня перед тим читала вголос «Підступність і кохання» Шіллера), і ображений князь сказав: «Ти моя кріпосна дівка, а не актриса». Ці слова так на неї подіяли, що незабаром вона була вже в сухот.

Князь, не вдаючись до брутального насильства, дріб'язково дошкуляв героїні: забирав найкращі ролі і т. п. За два місяці до зустрічі з оповідачем її не пустили з двору в крамниці й образили, припустивши, що вона поспішає на коханців. Образа було навмисне: поведінка її було бездоганно. «Так це для збереження нашої честі ви замикає нас? Ну, князь, ось вам моя рука, моє чесне слово, що ближче році я доведу вам, що заходи, вами обрані, недостатні! »

В цьому романі героїні, цілком ймовірно, першому і останньому, не було кохання, а тільки відчай; вона майже нічого про нього не розповіла. Вона стала вагітна, найбільше її мучило те, що дитина народиться кріпаком; вона сподівається тільки на швидку смерть свою і дитини з ласки Божої.

Оповідач йде в сльозах, і, знайшовши будинку пропозицію князя вступити до нього в трупу на вигідних умовах, їде з міста, залишивши запрошення без відповіді. Після він дізнається, що «Анета» померла через два місяці після пологів.

Схвильовані слухачі мовчать; автор порівнює їх з «прекрасною надгробної групою» героїні. «Все так, - сказав, встаючи, слов'янин, - але навіщо вона не обвінчалася таємно ?..»

Г. В. Зикова

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/