Олексій Михайлович Ремізов. Невгамовний бубон

Дивовижні людина Іван Семенович Стратилата. Молодим почав свою суддівську службу в довгою, низькою, закопченої канцелярії кримінальної відділення. І ось вже минуло сорок років, і багато з тих пір змінилося секретарів, а він все сидить за великим столом біля вікна - в димчастих окулярах, випадіння на всю голову - і переписує паперу. Живе Іван Семенович на квартирі в будинку дяка Прокопія. Служить йому Агапевна, покірливо, вірою і правдою. Так - стара, за що не візьметься, все з рук валиться, і хропе як фельдфебель, і по всіх кутках, біля печі, за Шкапа, черстві хлібні кірки складені, - збирає для чогось. Зігнав б Стратилата Агапевну, але все-таки і уявити собі не може, як би він розлучився зі старою: прижилася Агапевна в будинку, Агапевну всі кути знають.

Був колись і одружений Стратилата. Глафіра Никанорівна - жінка тиха, лагідна. І все б нічого. Так призначили о цій порі до суду нового слідчого: молодий, грайливий, і прізвище та ж: Стратилата. Раз на іменинах у Артемія, старого Покровського диякона, серед всяких жартів почулося Івану Семеновичу что-то в п'яному куті, та про Глафіра Никанорівна: «Ех, чого дарма говориш, по вуха врізалася вона в Стратілатова ». Випустив Іван Семенович вилку: представився верткий слідчий. Виліз він з-за столу, без шапки - додому. Увірвався скажений і з порога: «Геть, геть з мого дому!» У той же рік і слідчого кудись перевели, та й Глафіра Никанорівна у своєї матері жити залишилася, тиха, лагідна. Одному залишатися в будинку неможливо: і нудно, і за будинком нагляд потрібен. Тут-то й визначилася до Івана Семеновича Агапевна.

В суд Стратилата приходить першим. Зранку краще не турбувати його; на дванадцять секретар потребують виконань з попереднього дня. Як вогню боїться Іван Семенович секретаря Ликова, хоч носом і чує: нехай Ликов - учитель Закону, акуратний як німець, а все-таки - шушера, революціонер. І тільки секретар виїде з доповіддю, Стратилата стає невичерпний: всякі пригоди, всякі пригоди історичні смажить він на пам'ять, пересипаючи анекдотцамі, жартами, і всі гаряче, задьористіше, мов у бубон б'є. У канцелярії - хто регоче, хто сопе, хто верещить: «Невгамовний бубон!»

Втім, серед суддівських чиновників один Борис Сергійович Зімарев - помічник секретаря і безпосередній начальник Стратілатова - за вміння своє точно і вірно визначити давнину, яких Іван Семенович великий любитель, здобув у нього щиру повагу і навіть дружбу.

Були і інші друзі в Івана Семеновича, та всі люди опинялися сумнівні. Приходили ніби спів його слухати, Стратилата ж і на гітарі майстер, - один художник з Петербурга і залишився жити, та й регент Ягоді не за просто так. Дивом Іван Семенович від них відбувся. Тепер же - тільки для Зімарева Бориса Сергійовича після чаю співає-грає.

Одного разу влітку на іменинах у Артемія, старого Покровського диякона, побачив Стратилата його племінницю-сирітку Надію, таку тоненьку, біленьку, - і переповнилося його єство. І літо, і осінь, і всю зиму доглядав. І спати перестав, все перевертається. Знайома втрутилася. Вмовила молоденьку. Тут-то й погнав Стратилата Агапевну з двору.

Скоро вже всі знали, що є у Стратілатова Надія і що живуть вони як у справжньому шлюбі. Сходилися чиновники з усіх відділень суду - привітати, посміятися та й просто оком поглянути. Стратилата і відбувався жартами, і дувся, а потім вийшов з себе: Надію на місце Агапевни взяв, не більше того. Підняли його на сміх, адже докази в повній мірі! Та тут ще випадок ...

За пізньої обідні до Всіхсвятської церкви народ стікається дурочку Мотрону послухати. Розповідає вона як діти - радісно, захеканий - з житій і Євангелія. А при Стратілатове - саме повертався він від пізньої обідні -- нескромне сон розповіла. Зареготав народ, щосили замовкнути диякон Прокопій, Іван Семенович вилаявся, плюнув - і геть. А диякон зі сміхом: «А твоя Надерка повія гуляща! »-« А ось я тебе, диякон, застрелю ». Іван Семенович швидко зашморгав до будинку і тут же - назад, з великим грузинським пістолетом, прикрашеним тонкою різьбою. Все притихло. Іван Семенович цілиться, здається, ось-ось спустить курок. Диякон раптом затремтів, висунув язика і наче на перебитих ногах пішов геть. А наступного дня з'їхав Стратілат, на догоду Надії покинув дияконського будинок, перебрався на нову квартиру до сусіда Тарактееву.

Тут розмов і насмішок кінця б не було, та уми від нього відвернув поліцмейстер Жігановскій. Вирішив черниць жіночого зачатівська на чисту воду вивести. Сів у кошик як кавалер - їх ночами черниці до себе на вікна підіймали. Так як глянули вони в кошик - зі страху і випустили мотузку, і убився Жігановскій до смерті. А тут ще: чиновник на спір тридцять дев'ять чашок чаю випив, взявся за сорокові, очі вирячив, та раптом як хлине вода з вух, з рота, з носа -- і помер. І ще серед білого дня гімназистка Вербова, виконуючи вирок місцевого революційного комітету, застрелила помилково замість губернатора відставного полковника Ауріцкого. Тієї ж ночі був арештований і секретар Ликов. Стратилата тріумфував: адже давно знав, що непідкупний і неухильне Ликов, що тримав голову вище самого прокурора, - революціонер.

І в канцелярії Ликов не сходив з язика. За розмовами і не помітили, що в один прекрасний день Іван Семенович не з'явився в канцелярію. Вистачило лише через три дні. Зімарев відшукав Агапевну. Після вигнання свого притулилася стара неподалік від Івана Семеновича, відчувала: бути біді! І справді, спокусив Полюбовник, Омелян Прокудін, Надію, пішла вона з ним, та й повний віз добра нахапали. Вхопив Прокудін і укладання з сріблом. Стратилата - не віддає, ну той його і «наважився».

В лікарні Стратилата все скаржився: «Якби не хворий, прямо би до суду пішов». Сам забинтований, на ліжку лежить - ні повернутися, ні руку підняти. Розповідали, мучився перед смертю, нудився. А пішов без спадкоємців. Речі призначили до розпродаж. І поки жила при них Агапевна. Зовсім недоумкуватому стала стара: приляже вночі на лежанку, а не лежиться, все їй чується, ніби Іван Семенович кличе: «Агапевна?» - «Я, батюшка».

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/