Кабардино-Балкарський державний університет ім. Х. М. Бербекова

Юридичний факультет

Кафедра кримінального права

Дипломна робота

Криміналістика як наука і як навчальна дисципліна

Роботу виконав: студент 5-го курсу ДО ЮФ

Антишев Олексій Георгійович

Науковий керівник:

доцент кафедри кримінального права < p> Давидов Амаяк Амаяковіч

Рецензент:

Ст. слідчий слідчого відділу при 2-м ВВС м.

Нальчика

Карачай Микола Назіровіч

Дата захисту: "15" червня 2001
Оцінка _____________________

Нальчик 2001

Зміст

Введення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Глава 1. Криміналістика як наука. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . 7

1.1 Поняття криміналістики як науки. . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . 7

1.2 Система, завдання, методи і джерела криміналістики як науки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

Глава 2. Місце криміналістичної науки в системі наукового знання. .

21

2.1 Розвиток наукових уявлень про природу криміналістики як науки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
21

2.2 Місце криміналістики як науки в системі юридичних наук. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

2.3 Зв'язок криміналістичної науки з природними і технічними науками. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

Глава 3. Криміналістика як навчальна дисципліна. . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . 44

3.1 Поняття і відміну криміналістики як науки від криміналістики як навчальної дисципліни. . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

3.2 Значення систематики і класифікації в криміналістиці як навчальної дисципліни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . 57

3.3 Розвиток наукових уявлень про систему криміналістичної дисципліни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62

Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69
Бібліографія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72

Введення

Вибираючи дану тему, ми орієнтувалися на її вчорашню, сьогоднішню іочевидно завтрашню актуальність. Злочинність була завжди і скрізь. Завждиі скрізь злочинність відбивала в собі які - то соціальні проблемисуспільства. Змінюється суспільство - змінюється злочинність. Злочинність пост --радянського суспільства набула неймовірно великі якісні риси. Міжтим методи вивчення злочинності, як і методи реагування на злочинністьзалишилися колишніми. Це призвело до того, що ми не тільки не можемо ефективнопротидіяти злочинності, але й не знаємо в належній мірі самузлочинність. Статистика показує стійке, хоча і невелике зниженнязлочинності за 1997 - 1999 рр.. [1]

Криміналістика спочатку була створена для того, щоб озброїтизнаннями які борються зі злочинністю. Коли простого життєвого досвіду іздорового глузду стало недостатньо, для захисту суспільства від злочинності вонозробило соціальне замовлення на галузь знання, яка дала б адекватнувідповідь на це негативне соціальне явище. Криміналістика виникає якнаука, що увібрала в себе досягнення інших наук, і поламав їх у світлісвоїх завдань.

Становлення криміналістики як науки складалося протягом багатьохроків, формувалося уявлення про неї, розроблялися нові ідеї,доводилася існуючі. Весь цей процес становлення ставив перед собоюодну мету - створення науки, яка втілила б у собі потрібні елементиінших наук, накопичений досвід покололеній і сформувалася для однієї мети --систематизувати наявні знання в одну науку - криміналістику.

Результати багаторічних криміналістичних досліджень дозволилисформувати міцні наукові основи боротьби зі злочинністю кримінально -правовими засобами.

На це та інші важливі питання ми намагалися дати відповідь у дипломноїроботі.

Крім цього, заслуговує на увагу сама актуальність обраної теми,саме питання, що ж представляє із себе криміналістика як наука, аджеуявлення про неї змінювалось протягом довгого періоду часу,ставилися здогади, висувалися теорії і т. д.

Дати визначення криміналістики як науки можна тільки попередньодослідивши об'єкт, природу, предмет, функції науки криміналістики.

Слід детально зупинитися на місці криміналістичної науки всистемі наук, оскільки вона досліджує взаємодію, як матеріальнихоб'єктів, так і людей. На відміну від інших суміжних наук, криміналістикавивчає не тільки соціальні явища у сфері кримінально - правових відносин,але й органічну і неорганічну природу - об'єкт пізнання природних ітеоретичних наук.

Визначення предмета криміналістичної науки нерозривно пов'язане зюридичною природою, завданнями, цілями дослідження.

Діяльність з розкриття та розслідування має різні аспекти івивчається не тільки криміналістики, але й кримінально - процесуальним правом,судовою психологією і т. п. Кожна з наук і дисциплін має в цьомуоб'єкті своїм предметом вивчення.

Саме з цього заслуговує на увагу питання про місце криміналістичноїнауки, її предмет завдання і т. п.

Поняття і вивчення криміналістики як навчальної дисципліни так самозаслуговує на увагу внаслідок складності поставлених перед нею завдань:систематизувати наявний науковий досвід в систему курсу, який дозволитьнавчити бажаючих з максимальною користю при отриманні нових потрібних знань.

Для підготовки майбутніх фахівців, слідчих, прокурорів і т.д.криміналістика - одна з незамінних найважливіших дисциплін, покликана своїмирекомендаціями сприяти оптимальному застосуванню норм кримінального такримінально - процесуального закону, комплексу юридичних і інших наук привиявленні, розкритті, попередженні злочинів.

Але вивчення криміналістики ускладнюється рядом причин докладно наяких ми зупинимося в даній дипломній роботі.

Навчальна дисципліна покликана навчити студентів, слухачівкриміналістично мислити і діяти з урахуванням набутих знань,навичок і вмінь при реалізації положень відповідних законів іпідзаконних актів у рамках тієї ж юридичної спеціальності вправоохоронних органах, з якими їх зв'яже доля після закінченнявузу.

Курс криміналістики, як навчальної дисципліни, за рядом ознакістотно відрізняється від криміналістики як науки. На цьому питанні такожми детально зупинилися в дипломній роботі.

Криміналістика як навчальна дисципліна має свою систему, структуру імети, заради яких вона існує.

Останніх два - три десятиліття криміналістика в юридичних навчальнихцентрах вивчалася за схемою, дзеркально відображає систему даної науки.
Зігравши позитивну роль у свій час, цей підхід вже не єактуальним тепер, оскільки відображає навіть не вчорашній, а позавчорашнійрівень розвитку і стану сучасної науки та освіти.

Двогодинна модель курсу криміналістики, побудована на базівикладених підходів, видається більш оптимальною у порівнянні зтрадиційною моделлю, що складається з п'яти розділів, для продуктивногозасвоєння криміналістичних знань і їх використання на практиці.

Одним з позитивних її моментів є те, що пропонованаконструкція розрахована не тільки на підготовку майбутніх слідчих, а йпрофесіоналів інших юридичних спеціальностей. Цьому сприяєвключення в курс матеріалів, що відображають структуру практичного проходженняв кримінальному судочинстві. Що містяться в ній загальні положення можутьвиявитися корисними для прокурорів, оперативних працівників органівдізнання, суддів, експертів та інших учасників кримінального процесу.

В процесі написання дипломної роботи, нами були використанірізні джерела і нормативні матеріали, а також праці відомихкриміналістів: Ароцкер Л. Є., Бєлкіна Р. С., Винберг А. І., Мітрічева С.
П. та інших відомих теоретиків криміналістики. На основі зібраногоматеріалу ми будували висновки про розвиток, структуру криміналістичної наукиі криміналістичної дисципліни. При написанні даної дипломної роботи,автор використав літературу, як правило, суто теоретичного змістуу зв'язку з особливістю самої теми, що вимагає аналізу різних поглядіврізних авторів у процесі розвитку криміналістичних ідей.

Дипломна робота складається з вступу, висновки та гол. У введеннівисвітлюється актуальність обраної теми, питання, які будуть висвітлені усамої дипломної роботи. У кожній з глав докладно висвітлюються питання,що стосуються того чи іншого аспекту криміналістичної науки ікриміналістичної дисципліни. У розділах детально висвітлюються питаннясистеми, місця та розвитку криміналістичної науки і дисципліни,відповідно. У висновку підводяться підсумки, робляться висновки провиконану роботу, даються побажання щодо поліпшення системи викладання.

Таким чином, основною метою стоїть перед нами в написанні дипломноїроботи, варто з'ясування всіх вище перелічених питань мають за своюметою визначити роль і значення криміналістики як науки та криміналістикияк навчальної дисципліни.

1 Криміналістика як наука

1. Поняття криміналістики як науки

Як будь-яка самостійна галузь наукового знання криміналістикамає свій предмет, вирішує свої специфічні завдання, за допомогою великогоарсеналу методів наукового дослідження. Її розвиток відбувається запевним законам, що представляє собою модифікацію загальних законіврозвитку наукового знання: закон безперервності накопичення наукового знання,закон інтеграції і диференціації наукового знання, закон зв'язку і взаємноївпливу науки і практики і т.п.

Поняття криміналістики може бути визначено попереднімидослідженням об'єктів, природи, предмета та функцій науки. Під об'єктомнауки розуміється конкретна сфера, об'єкт дійсності; під предметом --певний зріз (частина) об'єкта пізнання. Проблема предмета наукинабуває гостроти тоді, коли один і той самий об'єкт досліджуєтьсярізними науками. Якщо об'єкт пізнання вивчає тільки одна наука, топотреби в розмежуванні об'єкта і предмета науки не виникає,досить визначити об'єкт науки.

Вчені виділяють два види основних об'єктів науки. До першого віднесенізлочин [2], злочинне (кримінальна) діяльність [3] таповедінка злочинця. У криміналістичному аспекті (поведінказлочинця) - це динамічна система поведінкових актів до, під час іпісля вчинення злочину, спрямованих на підготовку, здійснення,приховування злочину, використання кримінального результату, сприянняабо перешкоджання розкриттю злочинного діяння або належать дорізних варіантів деструктивного поведінки (докази поведінки),що свідчать про упередженості суб'єкта до злочину

Зміщення акценту на дослідження поведінки злочинця цілкомзакономірно, оскільки криміналістична характеристика в сучасномурозумінні є синтез інформації про злочинний і некримінальним. Поняттяповедінки злочинця вбирає в себе обидві сторони поведінкових актів особи,вчинила злочин.

Таким чином, криміналістика вивчає поведінку злочинця найбільшповно, в усіх варіантах і на всіх етапах поведінки, а область знань,іменована криміналістичної характеристикою злочину, пов'язана здослідженням проблем моделювання поведінки злочинця.

Від виявлення в повному обсязі об'єктів науки залежить значноюмірою адекватне визначення природи науки. Кожна наука, в тому числі ікриміналістика, являє собою інформаційну модель пізнаваногооб'єкта. Ідентичні по суті науки разом з тим розрізняються за природою. Уструктурі наукової діяльності специфіка вбачається в об'єктах пізнанняі, отже, у використовуваних методах. Значить, об'єкти і методи пізнаннявизначають природу тієї чи іншої науки. Фундаментальне поділ наук на трикласу проведено про об'єкт пізнання (природні, технічні тасоціальні).

Криміналістика займає особливе місце в системі наук, бодосліджує взаємодію як матеріальних об'єктів, так і людей [4]. Увідміну від суміжних юридичних наук, криміналістика вивчає не тількисоціальні явища у сфері кримінально-правових відносин, а й органічну інеорганічну природу - об'єкт пізнання природних і теоретичних наук.
Специфіка пізнаваного комплексу об'єктів обумовлює необхідністьактивного використання в криміналістиці даних інших наук.

Криміналістика виникла на стику громадських, природничих татехнічних наук, зважаючи на дії загальної закономірності їх інтеграції. Г.А.
Матусовський простежив зв'язок криміналістики більш ніж з 64 науками:філософією, математикою, природничими, технічними та юридичниминауками, у тому числі з дисциплінами, розташованими на стику «материнських»та юридичних наук (судова етика, психологія, медицина, психіатрія татощо) [5].

Все сказане свідчить про інтегративної природі криміналістики,концепція якої була запропонована Р.С. Бєлкіним в 1994 році [6]. Якправильно пише В. Д. Лаврухін, «інтегративна природа криміналістикинастільки всеосяжна, що є всі підстави віднести її до особливого --четвертого класу наук мультінтегратівного типу. Проте, - пише він далі,
- Це не означає, що криміналістика - конгломерат відомостей,запозичених з інших наук; дані наук криміналістика використовує немеханічно, а творчо пристосовуючи їх до вирішення своїх завдань.
Криміналістика - самостійна наука, оскільки має свої специфічніоб'єкти, предмет, методологію і завдання досліджень »[7].

Таким чином, найбільш вдале визначення криміналістиці дав, А.А.
Ейсман: криміналістика - «це наука інтегративного типу, що вивчаєповедінка злочинця, процес і результати відображення розслідуваних подійв навколишньому середовищі, пізнавальну діяльність співробітниківправоохоронних органів і розробляє з урахуванням встановленихзакономірностей методологічні теорії, науково-технічні засоби,прийоми і методи з метою оптимізації взаємопов'язаних процесів використаннязібраної інформації в доказах у кримінальній справі, виявлення,розкриття та попередження злочину »[8].

1. 2 Система, функції, методи, джерела криміналістики як науки

Наукове знання не є випадкове, розрізнене, інтуїтивне, повсякденнезнання. Наукове знання відрізняється від інших видів знання рядом істотнихознак. По-перше, це узагальнена на ряді рівнів типологічне знання.
По-друге, це - цілісне знання про весь комплекс істотних сторін,аспектів, зв'язків і відносин об'єкта науки. По-третє, цесистематизоване на основі прийнятої інтегративної ідеї
(системоутворюючого фактора) знання.

Система науки будується з метою виявлення та опису досягнутихрезультатів наукового пізнання та конструювання у всій їх повноті, а такождля продуктивного використання накопиченого знання на шляху просування доновим результатами.

Сформована система криміналістики як науки складається з п'ятичастин (розділів): 1) теорії та методології криміналістики; 2)криміналістичної техніки; 3) криміналістичної тактики; 4)криміналістичної методики; 5) організація і розкриття злочинів.
Перший розділ криміналістики - теорія криміналістики - відкрита, безперервнорозвивається. Вона підрозділяється на загальну теорію і сукупністьприватних теорій і навчань.

Загальна теорія криміналістики - це ідеальна інформаційна модель,що містить опис та пояснення об'єктно-предметної області цієї наукина рівні загального знання про цю сферу практичного следоведенія. Цюобласть криміналістики можна навіть назвати загальної типової інформаційноїмоделлю практичного следоведенія в кримінальному судочинстві.

Кожна з приватних криміналістичних теорій (навчань) такожявляє собою систему теоретичних положень (подань), аленижчого рівня. Головна відмінна риса приватноїкриміналістичної теорії полягає в тому, що вона містить неповномасштабне знання про об'єкт криміналістики, а лише знання про якусьстороні, аспекті, частини об'єкта (про те чи іншому вигляді, в напрямку ППДкримінальному провадженні, про той чи інший елемент, компоненті цієїдіяльності). Сказане не означає того, що загальна теорія криміналістики,як вважають деякі вчені, представляєсобою арифметичну сумузнань, здобутих в рамках приватних теорій (навчань). Загальна теорія несе в собіпринципово новий, більш високий тип наукового знання про об'єкт пізнання,формується не шляхом механічного з'єднання частин, а на основітворчо осмислених, перероблених і систематизованих результатів,отриманих при розробці наукової приватних проблем. Якісно новесистемна освіта не може бути побудоване або виведено зеклектичного з'єднання систем більш низького порядку. Будь-яка сутністьтотожна тільки собі і нічому іншому.

Для створення загальної теорії, підкреслимо це ще раз, абсолютнонедостатньо простого додавання приватних теорій. Втім, в цьомукількісно-арифметичному підході немає ніякої необхідності, оскількивихід на більш високий рівень знання вимагає принципово іншийметодології.

Зі сказаного аж ніяк не випливає того, що загальна і приватні теоріїкриміналістики - дві повністю незалежні системи, різні у всіхвідносинах. Вони органічно, можна сказати, родинно пов'язані між собою.
Їх коріння однієї природи. Вони ідуть у загальний фрагмент реальноїдійсності. Взаємозалежні, взаємозалежні і взаємообумовлені,ці дві частини одного цілісного утворення перебувають у станіпостійної взаємодії, взаємовпливу та взаємозбагачення. Розвиток ідейв галузі загальної теорії стимулює розвиток ідей в системічастнокріміналістіческіх теорій. І навпаки - розвиток останньої системисприяє розвитку загальної теорії, сприяє виходу останньої на більшвисокий рівень знань.

В останні роки відзначено бурхливий розвиток частнокріміналістіческіхтеорій по самих різних напрямах. Удосконалюються традиційнітеорії та навчання, формуються нові, раніше були відсутні теоретичніконцепції і конструкції. Одні з них мають відношення до формування тарозвитку знання переважно про ті чи інші сторони пізнаваною вкримінальному судочинстві системи. (Навчання про криміналістичноїхарактеристиці злочинів, про спосіб скоєння злочину, про слідизлочину, криміналістична Віктимологія, теорія криміналістичногоознаки і т.д.)

Інші теорії та навчання безпосередньо пов'язані з розробкоюпроблематики, що характеризує криміналістичні аспекти кримінальноїсудочинства (теорії попередньої перевірки, тактичної операції,криміналістичного моделювання, криміналістичної ідентифікації тат.д.).

Ще одну підсистему першого розділу криміналістики утворюєметодологія цієї науки. Методологію можна визначити як систему засобів,методів, процедур, методичного інструментарію, що використовуються під часнаукових досліджень для отримання знання про пізнаваних об'єктах і йоговикористання при розробці наукової продукції теоретичного та прикладногохарактеру.

Другий розділ криміналістики - криміналістична техніка складається здвох частин: загальних положень криміналістичної техніки; окремих галузейтехнічної криміналістики (трасології, криміналістична балістика іін.)

У третьому розділі криміналістика розглядає проблемикриміналістичної тактики, який у свою чергу складається з двох частин:загальної та особливою.

У загальній частині (у загальних положеннях) криміналістичної тактикирозглядаються основні поняття, прийоми, правила, які можутьзастосовуватися при підготовці та провадженні різних слідчих дій,а також прийоми і правила підготовки і виробництва певних
(криміналістично схожих) груп слідчих дій. Друга частинарозділу присвячена організаційно-тактичних аспектів підготовки івиробництва окремих видів слідчих дій (наприклад, тактикапроведення очної ставки і т.д.).

У четвертому і п'ятому розділах криміналістики розглядаються проблемивідповідно криміналістичної методики розслідування та організаціїрозкриття злочинів.

Завершальний (п'ятий) розділ криміналістики складається із загальнихположень (теоретичних основ даного розділу), а також методикорганізації розкриття злочинів, методик розслідування певнихкатегорій (груп, видів і різновидів) злочинів.

Криміналістика - «жива», яка динамічно розвивається область науковогознання, чуйно прислухається до запитів практики, весь час тримає рукуна пульсі її потреб і адекватно реагує на них. Вона не схильнакон'юнктурним впливам, меншою мірою, ніж інші юридичні науки,залежить від зміни політичних режимів, економічних курсів, соціальнихкатаклізмів. Вона не умоглядно, а природна й об'єктивна за своєю суттюі реальна, як реальна злочинність і необхідність боротьби з нею. Цим іпояснюється безперервність криміналістичних досліджень теоретичного таприкладного характеру.

Пізнання криміналістики комплексу перерахованих об'єктивнихзакономірностей і об'єктивно діючих факторів необхідне для вирішеннящо стоять перед нею завдань.

Як відзначає Н.А. Селіванов, «завдання криміналістики визначають змістіснування та напрямки розвитку криміналістичної науки »[9].
Розрізняються загальна (або головна) завдання, спеціальні та конкретні завдання.
Загальна завдання, яке вирішує криміналістика разом з іншими наукамиспорідненої групи, що досліджують злочинність як соціальне явище, - цеяк пише Н.І. Порубавши, «забезпечення швидкого і повного розкриттязлочину, викриття винних, запобігання і припинення всіхкримінально караних посягань, тобто сприяння боротьбі ззлочинністю своїми специфічними криміналістичними засобами іметодами »[10]. З цієї загальної задачі випливають спеціальні завдання,характерні саме для цієї науки, що відбиває її специфіку. Узагальнившиперераховані в літературі, до їх числа віднесемо: вивчення закономірностейвиникнення, збирання, дослідження оцінки та використання доказівяк необхідна умова розвитку теоретичних основ криміналістики іпідвищення ефективності її рекомендацій; розробка й удосконалюваннятехнічних засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій ззбиранню, дослідження та використання доказів; розробка івдосконалення організаційних тактичних і методичний основпопереднього слідства і судового розгляду; розробка івдосконалення криміналістичних засобів, прийомів, методівпопередження злочину; вивчення криміналістики зарубіжних країн,використання позитивного досвіду, накопиченого за кордоном, встановленнядвосторонніх і багатосторонніх зв'язків з метою боротьби зі злочинністю.

Загальна та спеціальні завдання криміналістики реалізуються через рішенняконкретних завдань науки.

Конкретна задача - це та, яку наука вирішує на даному етапі,яка носить більш-менш тимчасовий характер. Докладні завдання можевирішувати криміналістика в цілому, тобто всі її розділи; рішенням конкретноїзавдання може займатися один з розділів науки або навіть одна з частинцього розділу. Іншими словами, обсяг конкретних завдань може бути різним,причому самі завдання можуть ставитися як до теорії науки, її зв'язків з іншимиобластями знання, так і до наукової «продукції», потреба в якійвиникла у практики.

Поряд з конкретними завданнями, які стоять перед криміналістики в цілому,на цьому етапі ставляться і більш вузькі завдання: розробка методикирозслідування розкрадань державного та громадського майна, науковихоснов окремих видів криміналістичної експертизи (С. П. Митрич),вишукування способів застосування фізичних методів в криміналістиці,дослідження мікрочастинок (А. И. Винберг), розробка проблемкриміналістичної версії і планування розслідування (Г. Н. Александров)та ін

На початку сучасного етапу розвитку криміналістики - етапу створеннязагальної теорії науки - поряд із завданнями чисто теоретичного характеруформулюються конкретні завдання практичного змісту: розширення обсягущо використовуються в криміналістичній тактиці даних психології і логіки,застосування досягнень кібернетики, розробка питань попередньогодослідження об'єктів експертизи слідчим, методики встановлення впроцесі розслідування причин і умов, які сприяють вчиненнюзлочинів [11].

Нарешті, в даний час називають такі конкретні завдання науки, якперегляд системи тактичних прийомів, класифікація способів вчиненнязлочинів, розробка тактики судових дій, рекомендацій звикористання в розслідуванні допомоги громадськості, тактики новихслідчих дій і ін

Крім деталізації напрямків наукових досліджень, конкретні завданнямають значення для визначення потенціалу криміналістичної науки, тобтонаявності в неї певних можливостей для вирішення цих завдань. Ціможливості, зрозуміло, багато в чому залежать від громадських запитів іінтересів, що визначають не тільки виділення коштів на науковідослідження, а й суспільну оцінку їх результатів. «Проте, - якправильно вказує І. Г. Герасимов, - яку б важливу роль не грала
«Суспільна атмосфера», що складається навколо науки, її можливостіістотно залежать від особливостей самої науки, від стану і рівня їїрозвитку »[12]. Комплекс параметрів, що характеризують і визначаютьвласні можливості науки, зазвичай і позначається як потенціал науки.

Загальна і спеціальна завдання криміналістики реалізуються через рішення наданому етапі ряду конкретних завдань, які носять більш-менш тимчасовийхарактер. Конкретна задача може вирішуватися криміналістики в цілому (тобтовсіма її розділами) або одним з її розділів або навіть однієї з частин цьогорозділу. Таким чином, обсяг конкретних завдань може бути різним, а самізавдання можуть відноситься як до теорії науки, її зв'язками з іншими областямизнання, так і до наукової «продукції», замовлення на яку науці дає практикаборотьби зі злочинністю. Конкретні завдання відіграють значну роль привизначенні напрямів розвитку криміналістики, зосередження науковогопотенціалу на розробці справді актуальних для практики проблем.

Методи криміналістики - це способи вирішення наукових задач у процесікриміналістичних досліджень теоретичного та прикладного характеру. Засвоїй назві, процедурних моментів і деякими іншими ознаками методикриміналістики нерідко збігаються з тими методами, які використовуються впрактиці правозастосовних органів. Однак методи науки не можна плутати зметодами практики, не можна підміняти методами практики методи науки інавпаки, оскільки одні від інших відрізняються цілями і завданнями, формою,суб'єктами застосування, кругом і характером пізнаваних об'єктів, умовамиотримання і використання знань про них. Не можна також не враховувати, щочасто те, що є методом вирішення якої-небудь завдання на практиці,відноситься до числа продуктів, результатів наукової творчості, знання,отриманого на основі застосування будь-яких методів науки.

У криміналістичних наукових дослідженнях застосовуються: 1) загальнонауковіпізнавальні методи, теоретично осмислені філософської та деякимиіншими науками (до їхнього числа відносяться спостереження, вимір, опис,порівняння, експеримент, моделювання, математичні методи і т.д.); 2)галузеві методи, теорія яких розробляється у фізиці, хімії,соціології і в інших конкретних галузях науки (вони підрозділяються наприродничо-наукові та методи гуманітарних наук); 3) специфічнокриміналістичні (спеціальні методи криміналістики). Причому останнічисто криміналістичними не є. Вони являють собою специфічнімодифікації яких-небудь більш загальних методів, які відповідним чиномадаптовані, пристосовані для цілей криміналістичних досліджень зурахуванням їх специфіки.

Як показує аналіз практики наукових криміналістичнихдосліджень, в них найбільш часто в останні роки використовуються наступніметоди: логіко-юридичний аналіз; системно-структурний підхід; принципицілісності, системності, історизму, інтерв'ювання та анкетування;гіпотеза; спостереження; вимір; опис; експеримент; моделювання;ідентифікація.

Основними джерелами інформації криміналістичних досліджень є:

- закони та інші нормативні акти (включаючи підзаконні), що регулюють боротьбу з правопорушеннями, інші сфери діяльності і відносини, досліджувані в кримінальному процесі;

- дані кримінальної, моральної і народно-господарської статистики;

- матеріали кримінальних та інших справ, різних перевірок, що проводятьсяправоохоронними органами, інші документи прокурорської, слідчої,експертної, оперативно-розшукової, судової практики, а також документи тадані контролюючих органів, що використовуються в роботі з виявлення,розкриттю, попередженню злочинів;

- теоретична, методична, довідкова література, науково-технічнідосягнення, інші продукти наукової творчості в сфері юридичної танеюридичну, а також дані, що характеризують досвід і результати їхпрактичного використання в різних галузях народного господарства,оборонного комплексу, у слідчій практиці;

- думки, оцінки, висновки, ідеї, пропозиції, інші ініціативипевних груп населення (слідчих, прокурорів, експертів, суддів,працівників органів дізнання, свідків, потерпілих, обвинувачуваних і т.д.),корисні з точки зору оптимізації наукових досліджень та впровадженняотриманих результатів у практику боротьби зі злочинністю.

Система зазначених джерел сформувалася аж ніяк не випадково. Їхколо і характер знаходяться в органічній взаємозв'язку з принципами науковихкриміналістичних досліджень (інакше кажучи, законами розвитку даноїнауки). До числа специфічних принципів включаються такі:

- обумовленість криміналістичних досліджень потребамипрактичних органів, які ведуть боротьбу з протиправними, суспільнонебезпечними діяннями;

- принцип зв'язку і наступності між раніше існували,існуючими, що виникають у криміналістиці концепціями;

- принцип активного, цілеспрямованого, творчого вивченнякриміналістами досягнень інших наук юридичного та неюридичногопрофілів, пристосування їх для цілей своєї науки і пошуково-пізнавальноїдіяльності у кримінальному процесі;

- принцип вивчення досягнень і передового досвіду оперативно-розшукової,експертної, слідчої, судової практики і використання його в науковихрозробках;

- принцип використання та обліку в криміналістичних дослідженняхданих про стан, структуру, динаміку, тенденції розвитку суспільнонебезпечних проявів у нашій країні та за її межами, даних про іншідосліджуваних соціальних процесах;

. принцип використання в наукових розробках положень законів і іншого нормативного матеріалу, що регулює боротьбу зі злочинністю та іншими негативними явищами, а також даних про ефективність результати його застосування на практиці.

плідній вирішення криміналістичних завдань сприяють науково -технічний прогрес, досягнення в різних областях наукової іпрактичної юриспруденції, інших галузях науки і практики.

Відстежуючи позитивні процеси, що протікають в навколишньому наукової іпрактичної середовищі, криміналісти понищите, і відповідним чиномадаптують їх досягнення стосовно до потреб, завдань та умов рішенняостанніх у кримінальному судочинстві.

Після цього, вже як продукт криміналістичного творчості, вонирекомендуються для використання працівникам правоохоронних органів.

Пізнання криміналістичної науки неможливо без визначення їїпредмета, функцій і завдань які стоять перед цією наукою. Адже на основінаявних даних можна прогнозувати подальший розвитоккриміналістичної науки, будувати криміналістичні теорії і зрозуміти самепризначення криміналістичної науки. Таким чином, у цьому розділі даніосновоположні початку, від яких слід відходити при подальшомувивчення даної теми.

2. Місце криміналістичної науки в системі наукового знання

1. Розвиток наукових уявлень про природу криміналістики

Розвиток будь-якої конкретної науки певною мірою визначаєтьсяподанням про її місце в системі наукового знання. В історіїкриміналістичної науки вирішення цього питання мало істотне значенняяк для визначення її служебной функції та ролі в кримінальномусудочинстві, так і для з'ясування джерел тих даних, за рахуноквикористання яких росте арсенал криміналістичних засобів і методівборотьби зі злочинністю.

Розглядаючи формування наукових уявлень про природукриміналістики та її місце в системі наук, можна виділити декількаконцепцій вирішення цього питання, або історично змінювали один одного,або співіснували протягом якогось періоду розвитку науки.

Криміналістика - технічна або природно-технічна наука.
Погляди на криміналістику як на технічну або природно-технічнунауку характерні для етапу її становлення як самостійної областізнань. Як нам видається, причиною такої оцінки природикриміналістики було прагнення відмежуватися від класичної правовоїкримінально-процесуальної науки. Підкреслюючи, що криміналістика - цеприкладна технічна дисципліна, прихильники цієї концепції тим самимхотіли довести неможливість існування і розвитку криміналістичних іпроцесуальних знань в рамках однієї науки і необхідність їх відокремлення.
З позицій вирішення цього завдання розглянута концепція певний часграла прогресивну роль. Її найбільш відвертими прихильниками ввітчизняній криміналістиці були Г. Ю. манну і Е. У. Зіцер.

Г. Ю. манну, розглядаючи криміналістику як прикладну технічнудисципліну, підкреслював її походження від кримінально-процесуальної теоріїі зв'язок з кримінально-процесуальним правом [13]. E. У. Зіцер дотримувавсяаналогічних поглядів [14].

Спростовуючи погляд на криміналістику як на технічну дисципліну, алеуникаючи називати її правовою наукою, Б. М. ШАВЕР кілька двозначностверджував, що вона вивчає неправові прийоми і методи роботи здоказами [15], ніж дав привід для деяких вчених-процесуалістамиприєднатися до позиції Г. Ю. Маннса і E. У. Зіцера вже у більш пізнійчас.

Для доказу технічної природи криміналістики деякі вченіобрали інший шлях. На частку криміналістики вони залишали тількикриміналістичну техніку, а також і методику включали в науку кримінальногопроцесу. Таким чином, криміналістика знову опинялася горезвісної
«Поліцейської технікою» або «наукової поліцією», як її розуміли Нічефоро,
Рейсе і деякі інші зарубіжні криміналісти. Так, М. С. Строговичприйшов до висновку, що «криміналістика будується як кримінальна техніка»,тактика ж має включатися в загальний курс кримінального процесу, а методикарозслідування - у його спеціальний курс [16].

До точці зору М. С. Строгович приєднався інший видатнийвітчизняний процесуалістами - М. А. Чельцов, який писав: «Криміналістикає неправовою наукою і не може займатися розробкою методівпроведення процесуально правових дій. Вся так званакриміналістична тактика є тактика процесуальна. Область жкриміналістики - це техніка виявлення, закріплення і обробкиречових доказів, побудована на примі