В зв'язку з цим дедуктивний метод отримання нового знання такожвідіграє важливу роль і в розслідуванні злочинів, а саме при вісуванніверсій. Він реалізується при використанні типових версій. "Механізм" їхзастосування може бути змальований наступним чином. При побудовіконкретної версії, типова версія служить більшим посиланням сулогізму,
Конкретна версія - заключення цього сулогізму.

Для закріплення даного питання в учбовому процесі можна застосовуватипосібник Л.Г. Відонова "Система типових версій про осіб, що вчиниливбивство ". Наприклад, одна з типових версій, що розглядається в цьомупосібнику, говорить, що в ситуаціях, коли знайдені частини розчленованоготрупу, злочинцями частіше за все є особи, які добре знали потерпілого.
Тому, знайшовши частини розчленованого трупу і спираючись на дану типовуверсію, висувається конкретне припущення про те, що вбивця в зазначеноювипадку знаходиться серед родичів або близьких знайомих жертви.

Слідчий стикається з дедукцією і в тих випадках, коли йому необхідноробить якісь висновки на основі свідчень свідків. Наведемо приклад,використаний І.М. Лузгінім: якщо свідок стверджує, що він бачив, як булоскоєно розбійний напад, то схоже на правду, що воно було саме так. Тутзастосовано таке приблизне узагальнення: як правило, ті, що стверджуєсвідок, відповідає дійсності. Такі узагальнення не являються достовірнимисудженнями, вони допускають виключення. Тому і побудовані на їх основівисновки будуть представляти собою лише версії, що потребують подальшогодослідження і обгрунтування.

Метод дедукції доцільно використовувати також і при дослідженні речовихдоказів. Ілюстрацією може служити, зокрема, висування версії про те, щодокумент, що проходить по справі, був підроблений, на основі таких суджень:на представленому документі мають місце розпліві штрихів і жовті плями, тоцей документ, найбільш вірогідно, підвергався вітравленню.

Ми розглядали індуктивний і дедуктивний методи мислення окремо з метоюбільш детального їх аналізу. Однак в практиці при формуванні версії, вонитісно пов'язані один з іншим.

В процесі осмислення існуючого інформаційного балансу і побудовігіпотези активно "працюють" аналіз і синтез. Об'єктивною основоюаналітичного і синтетичного процесів в пізнанні взагалі є наявністьбагатьох різноманітних форм руху матерії. Пізнання повинно осягнути природуоб'єктивного світу, відобразити різноманітність в єдиному і єдине врізноманітному. Звідси виникає необхідність розкладання і об'єднання в їхєдності. "Мислення, - пише Ф. Енгельс, - заключається стільки ж врозкладанні предметів пізнання на їх елементи, стільки в поєднанніпов'язаних один з одним елементів в деяку єдність. Без аналізу немасинтезу ".

Слідче (Криміналістичне) мислення також носить аналітико-синтетичнийхарактер. Це важливо підкреслити, оскільки в юридичний літературі склаласядумка, що провідним логічним прийомом для слідчого є аналіз.

висувала версія також повинна відповідати встановленим в науці законам.
Наприклад, жодна гіпотеза в сучасній фізиці не може бути вірною, якщо вонасуперечить закону збереження енергії. В будь-якій науці існують закони, яківиконують в ній методологічну функцію, оскільки вони - основа їїтеоретичних побудов. Таку роль відіграють найбільш загальні закономірностіданої науки, загальнонаукові теорії, достовірність яких уже доведенапрактикою. У кріміналістіці такими закономірності є: повторюваність процесувиникнення слідів; зв'язок між діями злочинця і злочинним результатом;зв'язок між засобом скоєння злочину і слідами застосування цього засобу;залежність вибору засобу скоєння злочину від конкретних відомих обставинсуб'єктивного і об'єктивного характеру та інші.

Звичайно, до раніше доведеного знання не можна відноситись догматично,підкреслює П.В. Копнін. Бо гіпотеза може поставити під сумнів і те, щораніше вважалось досить достовірним. Але ж коли ми стикаємося з протиріччямміж висунуто гіпотезою і раніш доведеними законами і теоріями, то сумнівповинен виникати наперед усе в гіпотезі. Якщо ж факти і закономірності всебільш підтверджують гіпотезу, то необхідно розглянути наскільки достовірнатеорії, що їй протирічить.

Дослідження версії.

Друга стадія процесу версіювання - розвинення версії пов'язується намиз розумовим дослідженням припущення, виведенням з нього положень, їхдеталізація шляхом постановки питань по кожному з положень.

З логічної сторони це процес формування суджень про невстановлені щефакти і обставини (конкретизація версії).

Традиційно в учбовій криміналістичній літературі дослідження
(перевірку) версії розглядають в двох етапах: 1) аналізу версії; 2)практичній її перевірці. Другий етап в свою чергу поділяють на чотиристадії: висунення положень; визначення слідчих дій і черговість їхпроведення для перевірки висунутих положень; проведення запланованих дій;оцінка отриманих даних і формування висновку про істинність або хибністьверсії.

Виходячи з цієї теоретичної концепції, в юридичній літературіприводяться наступні правила перевірки версій.

1. З версій повинні бути виведенні всі положення, логічно щовипливають.

2. Положення повинні бути логічно пов'язані між собою.

3. Результати перевірки приватних версій використовуються як основа дляпобудови загальних версій.

4. Послідовність перевірки версій визначається практичними умовамирозслідування.

5. Перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативнимшляхом.

Стадія оцінки отриманих фактичних даних, їх співставлення з висунутимиположеннями і на цій основі формування висновку про істинність або хибністьверсії (припущення) має велике практичне значення, але теоретичнодосліджена не достатньо. Тому пропонуємо виділити її в якості самостійногоелементу розумової діяльності слідчого - як доказування версії. Друга жстадію - розвинення версії вважаємо доцільним обмежити логічнимдослідженням висунутого припущення.

Головним в логічному дослідженні змісту версії є уявлення про те, якіфакти, події, обставини повинні існувати в реальній дійсності, якщовисунута версія виражає об'єктивну істину. Ці положення, що є припущеннямисудженнями, знаходять вираз у сформульованих слідчим питаннях, щопідлягають поясненню. Вони дозволяють значно розширити знання слідчого прообставини злочину, дозволяють прогнозувати існування окремих фактів --систематизувати приховані сторони злочину. В цьому плані версія виступаєлогічною умовою планування розслідування.

Досвід показує, що для практичних працівників, а також і слухачівспірним моментом виявляється задача визначення стосовно кожної версіївичерпною сукупності питань, які підлягають практичні перевірці. По ційпричині дане завдання вимагає серйозного і наполеглого відпрацювання назаняттях і відповідного висвітлення в учбовому посібнику.

Для того, щоб з висунутого на передуючим етапі припущення вивестиположення, судження, яким виражається версія, включається у висновок уякості посилання (або в склад посилання в якості одного з елементів). Уопераціях по розробці положень використовуються в якості інструментаріюрізноманітні логічні конструкції. В логіці відомі два правильних модусуумовно-категоричного умовиводи - стверджуючи і заперечуючи. ВикористанняСтверджуючи модусу можна проілюструвати за допомогою такого роздуму:
"Якщо Іванов здійснив злочин (крадіжку), то він був на місці події, у ньогоповинні бути викрадені речі Згідно висунутої версії, існують певні підставивважати, що в крадіжці винен Іванов. З цього виходить, що можна припустити,що Іванов був на місці події і що в нього повинні бути викрадені речі. "
Якщо версія вірна, то і виведенні положення повинні відповідати дійсності.
Достовірність положення визначається достовірністю версії. Подальшаперевірка висунутої версії буде пов'язана з пошуками відповідей на питання:
"Чи знайдені на місці події сліди перебування Іванова?", "Чи зберігаються унього викрадені речі? "і т.д.

заперечуючи модус використовується в процесі доказування хибностіверсії. Розглянемо його нижче.

В процесі логічного виведення положень із версії найбільш широкозастосовується дедукція. Саме з цим методом отримання нового знання, асаме, в логічному відношенні пов'язане використання типових версій. Вониможуть підказати, де, наприклад, злочинці частіше за все ховають зброю абовикрадені речі, яким шляхом намагаються знищити сліди і т.д. Однак важкопогодитись з тими авторами, які вважають дедуктивний метод єдиним можливимметодом виведення положень з версії. Не можна виключати інші методи,наприклад, аналогію: бо саме вона являється одною з логічних основреалізації особистого досвіду слідчого, роль якого на цьому етапіверсіювання заперечувати неможливо.

Для цих цілей на практиці використовуються також типові версії іприблизні переліки питань до них, направлені на вияснення (встановлення) іуточнення ряду фактів, умов, обставин, що знаходяться в причинному зв'язкуз подією, що розслідується. Так, ключем до розкриття злочинів, пов'язаних зпожежами, служить встановлення причин займання. Узагальнення практикирозслідування справ даної категорії дозволяє назвати ряд типових версій пропричини пожежі і перелік питань, які необхідно вияснити.

Одною з типових версій, яка враховується слідчим практично по кожнійсправі про пожежу, є версія про те, що пожежа є наслідком умисного підпалу.
Її перевірка складається у встановленні ряду питань, як-то:

1. Наявність мотивів, при яких підпал знаходить логічне пояснення.

2. Відповідність кількості і виду товарно-матеріальних цінностей, щофактично знаходились в даному приміщенні на момент пожежі, показанням поданому питанню матеріально-відповідальної особи.

3. Наявність факту страхування майна, чи не надто висока сумастрахування в порівнянні з фактичною цінністю майна, коли це страхуванняпроведено.

4. Житлові умови господаря згорілої будівлі і наявності прохань пронадання нової житлової площі, чи вирішувалось питання про руйнуваннябудівлі.

5. Наявність ознак спеціальної підготовки умов для інтенсивногорозвитку пожежі або умов, що утруднюють його гасіння, виявлення абоповідомлення про пожежу (пошкодження телефонного зв'язку, відключенняводопровідних мереж, тощо).

6. Факт раптовості виникнення пожежі та інтенсивність його розвитку.

7. Факт відповідних погроз потерпілим до виникнення пожежі.

8. Переміщення до пожежі зацікавленими особами матеріальних цінностей,майна і тому подібного з приміщень, що стали об'єктом пожежі.

9. Наявність двох або більше джерел виникнення пожежі, не пов'язанихміж собою, і можливості їх утворення.

10. Наявність слідів приготування підпалу, засобів підпалу і засобів,які могли б бути використані для підпалу.

11. Факти попереднього технічного виконання приладів, щовикористовувались для підпалу, їх ефективність, можливість застосування вконкретному випадку.

перерахована сукупність питань випливає з логічного дослідження даногоприпущення і може бути взята за основу практичної діяльності слідчого поперевірці версії про навмисний підпал.

Перевірка версії.

Третя стадія доказування версії може реалізовуватись двома шляхами.
Перший - емпіричний пов'язаний з безпосереднім виявленням фактів, явищ
(або їх відображень), він здійснюється засобами процесуальногодоказування. Другий - теоретичний - полягає в логічному доказуванні абоспростуванні версії.

Перший шлях в цілому не характерний для розробки повної моделікриміналістичної версії. В розслідуванні злочинів таким шляхомвстановлюються окремі обставини (сліди) скоєного злочину при здійсненніокремих слідчих дій, наприклад огляді місця події.

Другий шлях, на мою думку, досить перспективний і повинен розроблятисяв рамках вчення про кріміналістічну версію з використанням законів логіки.
Так, теоретичне доказування версії принципово схоже на логічну верифікацію,а теоретичне спростування версії - на логічну фальсифікацію. Зупинимось нацьому питанні детальніше.

Логічне доказування, тобто співставлення положень, виведених зперевіряємої версії, з дійсним положенням речей приводить до одного ізнаступних результатів:

1) доказуванню - встановленню істинності висунутого припущення;

2) спростуванню - встановленню хибності припущення;

3) зміні ступеню вірогідності припущення.

У логіці доказування називається операція, що заключається вобгрунтуванні істинності висунутого судження за допомогою інших суджень,істинність яких встановлена раніше. Доказування складається з тезису,аргументів (підстав) і процедури - демонстрації (форми доказування).
Тезою називається судження, істинність якого необхідно обгрунтувати.
Аргументи або підстави - істинні судження, за допомогою якихобгрунтовується істинність тези. Демонстрація або форма доказування --логічний зв'язок між тезою і аргументами, який повинен носити необхіднийі закономірний характер, тобто теза повинен з необхідністю випливати заргументів.

Оскільки версія завжди представлена вірогідним судженням, процедуравстановлення її істинності по своїй логічній природі аналогічна відповіднійоперації доказування. Так, роль тезису відіграє сама версія (припущення),роль аргументів - судження про факти та інші істинні судження. Наприклад,
Іванов знаходився на місці скоєння злочину (теза); на місці події знайденійого відбитки пальців (аргумент, судження про факт, встановлене в ходіпровадження огляду місця події і дактілоскопічної експертизи).

По засобу доказування логічні докази поділяються на прямі та непрямі.
Прямим називається доказ, при якому істинність тезису безпосередньо слідуєіз існуючих аргументів. Так, у викладеному вище прикладі відбитки пальців
Іванова, знайдені в конкретному приміщенні, є прямими доказами того, що вінбув в даному приміщенні.

Іноді для підтвердження версії намагаються використовувати висновок відістинності наслідку умовного судження до істинності підстави (в рамкахумовно-категоричного умовиводи). Розглянемо приклад. З місця скоєнняквартирної крадіжки були вилучені відбитки пальців. В ході їх перевірки буввстановлений гр. Л. - сусід потерпілого. На цій підставі слідчийзвинуватив його в крадіжці. В даному випадку міркування слідчого будувалосьпо схемі:

Н р

р

Н

Однак це невірний варіант стверджуючи модусу умовно-категоричногоумовиводи, тут думка рухається від ствердження наслідку до ствердженняпідстави. Висновок такого умовиводи не може вважатися достовірним, оскількинаслідок міг бути визвані іншою підставою, що не передбачена перевіряємоюверсією.

У нашому випадку міркування слідчого було хибним і в подальшому непідтвердилося. Сліди були залишені підозрюваним Л. поза зв'язком іззлочином (напередодні він допомагав потерпілому пересувати меблі).

Подібну схему міркування можна використовувати для доказування тільки втому випадку, якщо між версією і наслідком існує відношення еквівалентності
(рівнозначності). Це означає міцний двосторонній зв'язок, суворувзаємообумовленість двох явищ. Тоді, виявивши будь-яке з цих явищ можна,посилаючись на нього, доказувати існування іншого явища.

Таке положення може бути досягнуто лише в тому випадку, якщо умовнесудження можна буде сформулювати як судження тотожності: "Якщо, і тількиякщо Н, то р "або" Н р ", оскільки повинно мати місце" Якщо р, то
Н "або" р Н ".

Наприклад, знаючи, що близький постріл викликає появу штанцмаркі, тобтоспецифічних слідів, що візвані опаленням, відкладанням кіптяви, і т.п., миможемо:

1) виявивши такі сліди, стверджувати, що постріл був зроблений зблизької відстані;

2) знаючи, що постріл був зроблений з близької відстані, стверджувати,що на мішені є штанцмарка;

3) не виявивши штанцмарку, стверджувати, що постріл був зроблений не зблизької відстані;

4) знаючи, що постріл не був зроблений з близької відстані,стверджувати, що на мішені таких слідів немає.

Для того, щоб побудувати прямий доказ версії на основі еквівалентногозв'язку, із версії виводять не один який-небудь наслідок, а цілий ряднаслідків, які в свої сукупності виступають не тільки необхідною, а йдостатньою підставою для того, що стверджується в версії. Можна сказати, щонаслідки повинні складати собою систему, специфічну саме для цієї версії.
Відпо?? ідно судження тотожності може бути записане в такому вигляді: "Н

(p (q (r (...)", а самий умовивід в такому випадку набуває форми:

Н (p (q (r (...)

(p (q (r (...)

Н

Така схема міркування допустима, наприклад , якщо в якості p, q, r іт.д. виступає комплекс ознак почерку. При тотожності такого комплексу вдвох рукописах робиться висновок про тотожність виконавця (а знаючи, що дварукописи виконані однією й тією ж людиною, можна стверджувати, що комплексознак почерку в обох рукописах співпадає).

Наприкінці можна сформулювати правило: поки перше посилання даногоумовиводи неможна буде сформулювати як твердження тотожності, висування іпідтвердження наслідків буде лише поступово підвищувати ступіньвірогідності версії, наближаючи її до достовірності.

Окрім прямих методів логічного доказування версії, існують такожнепрямі. По-перше, це метод "від зворотного" (в логіці він називаєтьсяапагогічнім). Він, зокрема, полягає в основі доказування невинуватостіособи за допомогою алібі. При цьому міркування будуються таким чином. Якщовідомо, що в момент скоєння злочину дана особа знаходилась в певному місці,то робиться безумовний висновок: вона не знаходилась на місці скоєннязлочину, а також не було в будь-якому іншому місці.

У випадках, коли існує версія і контрверсія і остання спростовано,тобто доведена її хибність, є підстава визнання істинності версії. Подібнийхід роздумів використовується у випадку дилеми. Якщо, наприклад в ходірозслідування встановлено, що смерть насильницька (виключена смерть відстарості, хвороби, тощо), то приходимо до дилеми: вбивство або самогубство.
Тепер встановлення неможливості самогубства служить непрямим доказом версіїпро те, що скоєно вбивство. Даний метод непрямого логічного доказуваннябазується на законі виключення третього.

Важливо, щоб слідчий бачив логічну суть своїх міркувань, тоді йому буделегше їх будувати і перевіряти. Вище вже зазначалося, що одною з основнихвимог до висування версії є те, що слідчий повинен висунути всі можливіверсії. В цьому випадку сукупність конкуруючих версій утворює так званерозділяюче судження і відкриваються нові можливості для використанняметодів непрямого доказування. Процес міркування протікає по такій схемі:

Н1 (Н2 (Н3

Н2 (Н3

Н1

істинність версії Н1 можна вважати обгрунтованою , якщо обгрунтованахибність альтернативних версій. Тут, звичайно потрібна впевненість, що цітри версії вичерпують можливі варіанти вирішення проблеми. В якостіприкладу наведемо наступне міркування. Якщо встановлено, що злочин скоєноодним з братів Семеновим, а їх троє - Микола, Петро і Павло, то наявність у
Петра і Павла алібі служить непрямим доказом вини Миколи. У подібнихвипадках, звичайно, необхідно бути твердо впевненим, що версії вичерпуютьвсі можливі варіанти минулої події. Але на практиці непрямі докази повиннідоповнюватись прямими, оскільки виключення однієї з версій реально лишепідвищую вірогідність інших.