О Г Л А В Л Е Н Н Я

Введення 4
Глава I. Визнання особи потерпілим у справах про вбивства 9
§ 1. Підстави визнання особи потерпілим у справах про
навмисні вбивства. 9
§ 2. Процесуальне становище близьких родичів
загиблого потерпілого. 11
Глава II. Потерпілий у справах про вбивства як об'єкт
криміналістичного ісследованія.18
§ 1. Сутність і значення криміналістичного
дослідження особистості потерпевшего.18
§ 2. Історія вивчення криміналістами особистості
потерпілого з убивств. 21
1. Встановлення особи погібшего.22
2. Вивчення зв'язку злочинця і його жертви.26
3. Вивчення слідів. 28
4. Криміналістична віктімологія.30
Глава III. Взаємозв'язок злочинця і потерпілого. 39
§ 1. Юридико-психологічна характеристика
взаємозв'язку злочинця і жертви убійства.39
1. Дослідження особистості потерпілого.
Віктимологічні аспект. 44
2. Криміналістична класифікація потерпілих. 49
§ 2. Розвиток зв'язку "злочинець-потерпілий",
її класифікація. 54
§ 3. Значення інформації про особу потерпілого
у розкритті злочинів. 67
1. Заходи щодо встановлення особи
потерпілого. 70
2. Ідентифікаційні слідчі дії
при розслідуванні вбивств. 75
§ 4. Особливості попередження убійств.79
Висновок 83
Список використаної літератури 88
Програми 92 Стор.



В В Е Д Е Н Н Я


Злочинність ... злочинці ... жертва ... потерпілий - в
Останнім часом ці слова все частіше зустрічаються на сторінках газет
і журналів. У пресі змальовують сцени страшних і безглуздих на-
Силій, жорстоких вбивств. У 1996 р. органами прокуратури г.Челябін-
ска зареєстровано майже 290 вбивств. (см.пріложеніе N 2)
Дійсність вимагає рішучої активізації боротьби з
злочинністю, ставить перед правоохоронними органами завдання,
при виконанні яких треба сміливіше відходити від усталених сте-
реотіпов роботи та її оцінки. Життя вимагає вживання заходів, спрямованих
лених на поліпшення функціонування всієї системи кримінальної юсті-
ції в нашому суспільстві. Але як би не зростала активність працівни-
ков прокуратури, як би строго ні суди карали злочинців,
одним цим органам не вирішити проблеми зміцнення правопорядку в
країні. Дані заходи повинні доповнюватися профілактичними меропри-
тіямі з боку державних органів і широкої громадськості.
Проте успіх цієї роботи буде тим суттєвіше, ніж повніше
будуть використовуватися у попередженні злочинних посягань
знання поведінки не тільки самого злочинця, а й потерпілого.
Відомо, що до недавнього часу в нашій країні не враховувалося
положення про те, що злочинець хоча і головне, але не єдність-
ве дійова особа у злочинній драмі. Нерідко злочин рас-
сматрівалось як явище, що зачіпає ні в чому не винну жер-
ТВУ. Але наукові дослідження, аналіз практики показують, що в
одних випадках жертва дійсно є невинною, в інших -
потерпілий сприяє вчиненню відносно себе злочину.
Таким чином, організація профілактичної роботи з особами, кото-
рие можуть порушити кримінальний закон, повинна доповнюватися і профілак-
тікой щодо тих, хто може стати їх жертвами.
В даний час в багатьох країнах органи правопорядку як
можна активніше прагнуть використовувати ще не до кінця реалізований-
ные можливості віктимологічні профілактики різних правона-
рушення. Профілактична робота з потенційними жертвами це ши-
рокая попереджувальна діяльність правоохоронних органів і
громадських формувань. Метою її є зменшення небезпеки
стати жертвою злочину.
Корисність віктимологічні профілактики безперечна. Однак,
щоб бути ефективною вона повинна будуватися з урахуванням практичних
висновків, відповідних статистичних даних і т.д. Цьому як
раз і сприяють результати досліджень, проведених фахівцями-
тами. Так, за даними досліджень доктора юридичних наук
Л. В. Франка, в 50% випадків поведінка жертв послужило безпосереднім-
тиментом приводом для скоєння вбивства, причому 1/3 потерпілих
не усвідомлювали, що їх поведінка носить провокаційний характер.1
Мною також були досліджені архівні справи з убивств, аналіз ко-
торих показує, що більш ніж у 60% випадків поведінка зазнавши-
шего носило протиправний характер (См.пріложеніе N 1).
Найбільш небезпечними серед злочинних дій проти особи
є ті, що посягають на найцінніше благо - життя грома-
дан, завдаючи великої шкоди не тільки самій людині, а й общес-
ТВУ в цілому. До них у першу чергу відносяться навмисні вбивства.
Звичайно, визначити ситуацію, у якій жертва може бути позбавлена
життя дуже складно. Це залежить від багатьох конкретних йдуть-
нізацією скоєння даного злочину. Тут слід сказати,
що незважаючи на суворість кримінального покарання за вбивство, число
їх у нашій країні зростає. Так, в 1987 р. зареєстровано тільки
вбивств із замахами 14 656, у 1988 - 16 702, а в 1989 р. ця
цифра вже досягла 21 467.1 Статистика, наявна в МВС РФ, свідчить-
ність про те, що кількість навмисних убивств в Росії за 5 років
зросла з 9,5 тис. на рік до 23 тис. у 1992 р. Збільшилася кількість
умисних вбивств, скоєних групою осіб, загальнонебезпечним способом
і коли потерпілими виявлялися не одне, а два і більше ліц.1 До
жаль, у нас не ведеться обліку вбивств за кількістю жертв,
число яких перевищує реєструються вбивства (припустимо, од-
ним злочинцем скоєно вбивство 2 або більше людей, а вугілля-
ва статистика фіксує лише один злочин).
Кримінологічні дослідження жертв вбивств в ряді областей
свідчать про те, що від 30 до 40%, а ряді районів і до по-
Ловін постраждалих вели себе в предпреступной ситуації або в мо-
мент вчинення злочину зухвало, ображали винних, угро-
жали їм або нападали першими. Більше половини жертв вбивств знаходь-
лись в стані алкогольного опьяненія.2 Аналіз же вивчених мною
справ показує, що більше 80% потерпілих перебували в стані
алкогольного сп'яніння. Необхідно пам'ятати, що значна частина
тяжких злочинів відбувається в побуті стосовно родичів і
членів сім'ї. Так, 44, 4% убивств вчинені щодо родствен-
ників (у тому числі і співмешканців). (Див. додаток N 1)

1 Див: Бородін С.В. Про деякі невідкладні заходи боротьби з
злочинністю.// Кримінальне право: нові ідеї. М., 1994. С.64.
2 Див: Полубінський В.І. Практичні аспекти кримінальної
Віктимологія. М., 1982. С.5, 35.
Результати багатьох кримінологічних досліджень показують,
що скоєння даних злочинів нерідко передує
так звана активна провокація, тобто образи, погрози, по-
бої, знущання, наклепи з боку потер-
що співав, а також інші негативні вчинки, спрямовані проти
заподіювача шкоди, його близьких. Зазначені дії вільно чи не-
вільно ведуть до створення конфліктної ситуації. Самих же зазнавши-
ших в даній ситуації можна охарактеризувати як агресивних на-
сільніков. Зокрема, до них відносяться сімейні деспоти, примі-
няющіе фізичне насильство до членів сім'ї (як правило, це мужчи-
ни від 35 років і старше, що страждають на алкоголізм, нерідко раніше су-
дімие), скандалісти, що проявляють фізичне насильство до сусідів
через розбіжності в користуванні присадибними ділянками, кому-
національними приміщеннями і т.д. (найчастіше це жінки середніх і
старшого віку, які страждають розладом нервової системи і ха-
рактерізующіеся підвищеною агресивністю). Сюди ж можна віднести
і агресивних провокаторів, якими є сімейно-побутові ху-
ліга.
Так, 27.08.93 р. близько 5 годин Д-на завдала безліч ударів
сокирою по тілу свого співмешканця Г-ва, в результаті чого він Скон-
почався на місці. Проведеним у справі розслідування було встановлено-
але, що Г-в, раніше судимий по ст.ст.144, ч.ч.2, 3 ст.89 КК РРФСР,
на момент його вбивства звинувачувався за ст.ст.206, 146, 148 КК РРФСР,
в період сожітельствованія з Д-ної неодноразово бив її, в день
вбивства був п'яний, бив Д-ну, душив її, погрожував вбивством. У ре-
док чого Д-на і зробила його вбивство. 1

1 Див: Архів Ленінського районного суду м.Челябінська. Вугілля-
на справа N 1-37/95
Зазначені люди часто створюють обстановку, неможливу для сов-
місцевого проживання. Це проявляється, зокрема, в стійко
неприязних стосунках із сусідами, близькими родичами, в
сім'ї між подружжям, у жорстокому поводженні з дітьми. Ті, хто
страждає від їхнього деспотизму, складають значну частку "темних
цифр "злочинності, оскільки жертви такого насильства предпочі-
тануть не повідомляти про це правоохоронним органам, вважаючи такі
діяння недостатньо злочинними, або боячись розголосу і суспільно-
го несхвалення, або з інших мотивів. Саме тому конфлікти ста-
новятся хронічними і врешті-решт можуть закінчитися убивством.
ГЛАВА I.

ВИЗНАННЯ ОСОБИ Потерпілі у справах про вбивства.


§ 1. Підстави визнання особи потерпілим у справах про умиш-
лених вбивствах.


Вся сума прав, якими наділений потерпілий, дозволяє йому
впливати на хід процесу по кожній справі, в
якому він бере участь.
У силу специфіки справ про вбивства виникає питання про коло
осіб, які можуть бути визнані як потерпілі.
За законом потерпілим визнається особа, якій злочини
ням заподіяно моральну, фізичну і майнову шкоду.
Фізичний шкода може виражатися в порушенні непрікосновен-
ність громадянина, у заподіянні йому болю шляхом нанесення побоїв,
тілесних ушкоджень і, нарешті, заподіяння смерті. На мою мені-
нію, фізичну шкоду завжди супроводжується моральним.
Майнова шкода може полягати у знищенні, пошкодженні
або позбавлення матеріальних цінностей, що належать особі, або зна-
дівшіхся в його користуванні.
Моральна шкода може бути заподіяна діями, що ображають
честь і гідність громадянина, члена його сім'ї, родича,
знайомого.
Перераховані три форми шкоди, можливі в результаті вдосконалення-
ня злочину, не завжди піддаються чіткому розмежуванню. По-
рій буває важко визначити, який саме шкоду завдано громадяни-
ну в результаті злочинного зазіхання на його права та інте-
си. Бо одне і те ж злочинне діяння може заподіяти і мо-
ральний, і фізичний, і майнову шкоду. При цьому потрібно мати
на увазі, що моральна шкода в широкому сенсі цього слова завдає
будь-яке злочинне зазіхання на права та інтереси особистості. В
цьому сенсі моральну шкоду є як би органічною складовою
частиною будь-якої шкоди, завданої громадянинові злочином, і його
навіть теоретично неможливо відділити від шкоди фізичної чи
майнового.
Але таке широке розуміння моральної шкоди має скоріше б-
товое, ніж юридичне значення. Коли законодавець згадує мо-
ральний шкоди поряд з фізичним і майновим, то тим самим він
передбачає, що моральна шкода може скласти самостійне
підстава для визнання громадянина потерпілим, навіть якщо інші
форми шкоди відсутні. Отже, моральна шкода - це не
супутнє кожному злочину явище, а лише такий ре-
зультат посягання на честь і гідність особи, який
сам по собі утворює один з необхідних елементів складу прес-
тупленія, передбаченого кримінальним законом.
Тому, гадаю, прав Я. С. Кисельов, який стверджує, що
під "моральною шкодою" слід розуміти не тільки шкоди і збитків,
нанесений доброму імені та гідності потерпілого, але і його ду-
Шевня стану. 1
Зі сказаного випливає, що критерієм визнання потерпілого
є заподіяння йому шкоди будь-яким діянням, яке за законом

1 Див: Кисельов Я.С. Учасники процесу, їх права та обов'язки
ти в суді.// Деякі проблеми кримінального та кримінально-процес-
суального законодавства Української РСР. Л., 1961. С.23.
визнається злочином.
Ніким не заперечується, що у справах про вбивство потерпілим
є те особа, якій заподіяна смерть. Однак певна
частина юристів ставила на цьому крапку, вважаючи, що по цих справах
немає і не може бути потерпілого - учасника кримінального процесса.1
Безсумнівно, що при вбивстві шкода заподіюється не тільки особі,
яка позбавлена життя, але і його близьким родичам і перш за все-
го особам, які знаходяться на його утриманні або проживають з ним в од-
ної сім'ї. Тут має місце заподіяння моральної шкоди, а неред-
до і шкоди майнового (матеріального), навряд чи можна оспарі-
вать заподіяння моральної та матеріальної шкоди дружину і всієї
сім'ї в цілому в разі вбивства єдиного годувальника. Але закон
не обмежує коло потерпілих тільки членом сім'ї вбитого. Мова
йде про близьких родичів, якими у відповідності з п.9 ст.34
КПК РФ є: батьки, діти, усиновителі, усиновлені, род-
ные братися, сестри, дід, баба, онуки, а також чоловік.



§ 2. Процесуальне становище близьких родичів загиблої-
го потерпілого.



Яким має бути характер зв'язку між злочином і вре-
буд? Прямої відповіді на це питання в законі немає, хоча з аналізу

1 Див: Луканов С.П. Чи правильна така практика ВР РРФСР?//
"Соціалістична законність". 1960. N 9. С.35-35
відповідних норм можна зробити висновок, що мова в них йде про
шкоду як безпосередньому результаті злочину. Такий висновок
отримав авторитетне підтвердження постановою Пленуму Верхов-
ного суду РСР від 01.11.85 р.1 "За змістом ст.24 Основ кримінального
судочинства СРСР і союзних республік потерпілим повинен приз-
нювалась громадянин, якому фізичну або майнову шкоду
заподіяний безпосередньо. "
Вказівка на необхідність встановлювати прямий причинно-слід-
вною зв'язок між злочином і шкодою має важливе значення
не тільки теоретичне, але й практичне, бо допомагає уникнути
помилок при визначенні чи є підстави визнати дану особу з-
який зазнав. Ця вказівка одночасно служить і істотним аргу-
ментом при вирішенні складного і спірного питання про процесуальному
положенні близьких родичів загиблого потерпілого. У законі
їх статус не позначений, там лише сказано, що вони мають права по-
терпіла (ч.4 ст.53 КПК України). Звідси в літературі робилися самі
різні висновки. Одні автори вважали близьких родичів загинув-
шего потерпілими, інші - представниками потерпілого, третє -
одночасно і потерпілими, і представниками, четверті - кон-
струіровалі для них особливий процесуальний статус близьких родствен-
ників загиблого потерпілого. Пленум ВС СРСР рекомендував призна-
вати близьких родичів загиблого потерпілими (п.4). Така ре-
комендація, на думку В. М. Савицького, навряд чи узгоджується з указу-
ням Пленуму визнати потерпілими тих, кому шкоду заподіяно Непос-
редственно.
"Дійсно, - пише він у своїй статті, - злочин,

1 Див: Збірник постанов пленуму Верховного суду 1924-86
р.р. М., 1994 р. Ст.847-848
наслідком якого стала смерть потерпілого, було безпосереднім-
ного спрямоване проти цієї особи, а не його близьких родинно-
ков. Шкода, заподіяна їм смертю потерпілого, - непрямий, по-
Бочна результат злочинного посягання. Поява в кут-
ном процесі фігури потерпілого цілком зумовлене діспозі-
єю відповідних норм Особливої частини КК. А ці норми охра-
няют інтереси тільки тих, кому шкода заподіяна безпосередньо. Так,
не буде вважатися потерпілим громадянин, якому боржник не мож-
врата в термін гроші тому, що вони були в нього вкрадено. Точно
також не можуть бути визнані потерпілими?? Лізки родичі чи-
ца, якій злочином заподіяно каліцтво, хоча побічно вони по-
несли збитки через зменшення доходу сім'ї. В обох випадках потер-
співав у сенсі кримінального права буде громадянин, безпосередньо
потерпілий від злочину (боржник, годувальник родини), і саме
він визнається потерпілим також у кримінальному процесі. Коли ж
мова йде про вбивство, то потерпілим за точним змістом закону
(ст.102 і 104 КК РРФСР) є убитий, і ніякого аналога йому в
кримінальному судочинстві в цьому випадку, зрозуміло, бути не мо-
жет. "1 Але тут Савицький не врахував того, що близьким родичам
загиблого потерпілого заподіюється в першу чергу моральний
шкоду, а в Постанові Пленуму при вказівці на безпосередній-
ність заподіяння шкоди згаданий лише фізичний і майновий
шкоду.
По суті ж це ж думку поділяє і В. Я. Дорохов, кото-
рий проте значно звужує коло близьких родичів, пользую-

1 Савицький В.М. Потерпілий від злочину: розширення прав,
посилення процесуальних гарантій.// "Советское государство и пра-
во ". 1986. N 5. стор.79.
трудящих правами потерпілого, відносячи до їх числа тільки недосконале-
річних дітей убитого, яким злочином заподіяно безпосереднім-
ного майновий ущерб.1
А. М. Ларін поділяє іншу концепцію про те, що після смерті
потерпілого його близький родич може бути визнаний особливим
суб'єктом процесу - правонаступником потерпілого. Визнання род-
ственніка померлого потерпілого його правонаступником усувало б
труднощі в питанні про їхнє право на професійну правову по-
міць представника. Цю ж точку зору поділяє і С. Беятовіч,
виходячи з аналізу югославського кримінально-процесуального права. Ви-
обхідно, лише термінологічно відрізняється від правонаступника поняття
заміняє боку, пропоноване В. Дашкевичем для позначення
відповідного інституту в польському кримінальному судочинстві.
Іншу трактування цієї проблеми пропонує Р. Радева. Вона вважає,
що за болгарському кримінально-процесуального права правомочності помер-
шего переходять до інших осіб по наследству.2
Ці розбіжності у науковій літературі виникли як відображення
ще не усталеної практики залучення родичів потерпілих
до участі в розслідуванні та розгляді справ про злочини, пов-
лекше за собою смерть потерпілих. Вивчення справ цієї категорії
показує, що в більшості випадків близькі родичі осіб,
загиблих в результаті злочину, допускаються до участі у справі в
як представники потерпілих.
Ознайомлення з правовим становищем потерпілих в інших стра-

1 Див: Дорохов В.Я. Показання потерпілого як доказів-
будівництві в кримінальному процесі. М., 1959. стор.4
2 Див: Захист прав потерпілого в кримінальному процесі (порівняй-
валий дослідження)/Под ред. А. М. Ларіна. М., "Наука". 1993
нах дозволяє уточнити питання про процесуальному становищі близьких
родичів особи, який помер у результаті преступленія.Вопрос
цей дискутується протягом багатьох років, але до цих пір не знайшов
свого вирішення, що негативним чином позначається на прак-
тику. Слідчі найчастіше визнають таких осіб представниками
потерпілого, але іноді називають їх потерпілими. Це питання неод-
нозначно вирішено і в інших країнах. У Монголії, наприклад, склади-
лась практика визнання близьких родичів одночасно потер-
співали і представниками потерпілого. Це рішення мені здається
внутрішньо суперечливим. УПК В'єтнаму, Болгарії, Угорщини, так само
як КПК України, говорять про те, що близькі родич мають права по-
терпіла, але їх процесуальне становище від цього не стає
більш ясним. З правильної позиції, на мою думку, до цієї пробле-
ме підходять болгарські юристи, які вважають, що права померлого пере-
ходять до його родичів у спадщину. Крім того, за КПК Болг-
рії шкоду, заподіяну смертю потерпілого його близьким родствен-
никам (дітям, батькам, дружинам), визнається підставою для
визнання особи потерпілим, тому що ця шкода безпосередньо викликаний
злочином. Взагалі ж особам, які перебувають у родинних стосунках з потерпілим,
у ряді країн обгрунтовано надані більш широкі права, ніж в
Росії, права, пов'язані з цією спорідненістю. Наприклад, у Румунії су-
суспільством інститут процесуального субститута, що означає, що
близькі родичі можуть виконувати окремі повноваження за по-
терпіла на основі свого особистого родинного права (наприклад:
подати скаргу про порушення кримінальної справи) .1
Таким чином, питання про визнання близьких родичів УБІ-

1 Див: Захист прав потерпілого в кримінальному процесі (порівняй-
валий дослідження)/Под ред. А. М. Ларіна. М., "Наука". 1993
того потерпілими вирішується по-різному як у літературі, так і в
судово-слідчої практики. Яке ж рішення слід визнати
найбільш правильним?
Я вважаю, що участь у процесі близьких родичів особи,
загиблого від злочину, як представники потерпілого
найбільш відповідає закону і одночасно повністю гаранти-
рілої охорону прав і законних інтересів громадян. Близько споріднений-
ки загиблого не можуть бути визнані потерпілими не тому, що
шкода цей, як правило, великий і непоправної, заподіюється їм
діями злочинця не прямо, а опосередковано, він опосередкований смер-
ма одного з членів сім'ї. Отже, визнання близьких род-
ственніков загиблого потерпілим у справі не відповідає закону і
суперечить громадському розумінню потерпілому як особи, которо-
му злочином безпосередньо заподіяно шкоду.
Якщо ж близький родич загиблого візьме участь у справі,
займаючи процесуальне становище представника потерпілого, то
це буде повністю відповідати закону, який предусматрі-
кість можливість участі у справі представників потерпілого
(ст.ст.53, 56 КПК України). У цьому випадку близький родич зазнавши-
шего буде діяти так само, як діє законний представ-
тель неповнолітнього чи недієздатного (опікун, піклувальник)
у разі загибелі від злочину підопічного. З іншого боку, та-
кая форма участі у справі близького родича загиблого ні в ка-
кою мірою не обмежує його процесуальні можливості для від-
танення своїх інтересів, бо представник потерпілого
користується за законом тими ж правами, що і сам потерпілий.
Сказане знаходить своє відображення в ст.53 КПК України, яка ус-
встановлюється, що "у справах про злочини, наслідком яких
стала смерть потерпілого, права, передбачені цією
статтею, мають його близькі родичі ". У цій статті не гово-
рітся, що близькі родичі загиблого визнаються потерпілими.
У ній сказано лише, що вони мають права, надані законом
потерпілому. Але в яких випадках особа може мати права зазнавши-
дової, якщо сам він не є потерпілим? Зрозуміло тільки
тоді, коли ця особа бере участь у справі як представника
потерпілого. Таким, на мій погляд, і має бути процесуальне
положення близького родича потерпілого, який бере учас-
нення у справі про злочин, наслідком якого стала смерть
потерпілого.
У даній роботі, досліджуючи особу потерпілого у справах
про вбивства, я маю на увазі саме вбитого, а не його родинні-
ков.

Розділ II.

Потерпілі у справах про вбивства
ЯК ОБ'ЄКТ криміналістичних досліджень.


§ 1. Сутність і значення криміналістичного дослідження
особистості потерпілого.


Ретельне криміналістичне дослідження явищ, пов'язаний-
них із вчиненням вбивства, при правильному підході неминуче при-
водить до виявлення криміналістично значущих ознак. Специф-
ного об'єктом у цьому відношенні є особистість потерпілого по
справах про умисні вбивства.
Криміналістичне дослідження особи потерпілого за де-
лам про вбивства необхідно для вирішення практичних завдань, стоячи-
щих перед слідчими і судовими органами. Як отраж-
ня потреб практики слід розглядати вказівки Пленуму
Верховного суду СРСР про забезпечення ретельного дослідження све-
деній, що відносяться до особистості потерпілого і його поведінки у вре-
мя скоєння злочину. "Виявлення всіх цих даних, - наголоси-
киває в постанові Пленуму, - необхідно не тільки для визна-
поділу ступеня суспільної небезпеки підсудного для обліку при
призначення покарання, але в ряді випадків може мати значення для
розкриття обставин злочину і особливо мотивів його



здійснення. "1
Фігура загиблого при вбивстві потерпілого здавна прива-
ла до себе увагу криміналістів, оскільки особливо на первонах-
чільного етапі розслідування справ про вбивства, жертва виступає в
Як один з основних джерел одержання істотною для
встановлення істини інформації.
Однак, жертва вбивства, як фізичний суб'єкт, вносить визна-
поділені зміни у навколишнє оточення або може нести на се-
бе (тілі, одязі) або наявних при ньому предметах і засобах раз-
особисті сліди, виявлення і дослідження яких криміналістично-
ми засобами дозволяє отримати важливу в доказательственной відно-
шеніі інформацію.
У певних ситуаціях повне, всебічне, швидке рас-
слідування злочину багато в чому залежить від обсягу відомостей про
жертві вбивства, який мають слідчі органи. Напри-
заходів, для розкриття вбивства невідомої особи в переважній
більшості випадків надзвичайно важливо спочатку встановити, хто був
убитий, які особистісні особливості жертви, коло її зв'язків і взаємо-
моотношеній, як і з ким були проведені останні перед загибеллю
дні, години, хвилини життя і т.д. Нерідко в цих же цілях потрібно
досліджувати більш віддалені періоди життя загиблого, дрібні,
здавалося б, несуттєві деталі його побуту. Ці відомості оказ-
вають вкрай необхідними і дуже часто зумовлюють оперативними-
ве розкриття, встановлення істини у справі.
Успіх розслідування залежить і від повноти інформації про всі
жертви злочинів, скоєних конкретною особою або групою

1 Див: Збірник постанов Пленуму Верховного суду СРСР
1924-1986 р.р. Ст.847-848
осіб. У справах про вбивства в результаті вивчення здатний зробити-
ня злочинів, речей і предметів, виявлених у підозрюваних,
а також за показаннями свідків, інших даних досить часто мож-
ника версія про скоєння цією ж особою або особами та інших ана-
логічних злочинів. У подібних випадках встановлення ще неіз-
Вестн потерпілих сприяє появі в розпорядженні слід-
наслідком додаткових відомостей про знаряддя скоєння злочину,
особливості особистості злочинця і т.д., яких часом не хва-
тане для розкриття злочину.
Таким чином, у різноманітних слідчих ситуаціях жертва
злочину досить часто виступає: по-перше, як уже має-
ся джерело фактичних відомостей про злочин/джерело доказів-
тельственной інформації /, по-друге, як об'єкт, всебічне,
повне дослідження якого криміналістичними засобами може
забезпечити отримання необхідної для справи інформації; по-третє,
як суб'єкт - особа, яка поки що невідомо, а тому виявлений-
ня і встановлення його з метою використання в якості інфор-
ционному джерела є першочерговою задачею розслідування.
Своєрідність жертви вбивства як джерела криміналістичної
інформації полягає ще й у тому, що це об'єкт, ефективне
використання якого можливе лише при осягненні його особливих ка-
кість, властивостей, станів і взаємозв'язків з іншими особами, а так-
ж при виявленні та вивченні тих характерних труднощів, які
виникають в процесі розслідування в силу специфічних рис по-
терпіла з урахуванням ситуацій, що складаються у справі.
Зрозуміло, жертва виступає не тільки як безпосереднім-
ного джерела криміналістичної інформації. У процесі рас-
проходження особливу криміналістичне значення набуває і соби-
рание, отримання певних відомостей про жертву (її особистісних
особливості, зв'язки, взаємини з іншими особами). Напри-
заходів, інформація про потерпілого може виявитися досить корисною для
забезпечення ретельного дослідження обстановки місця проісшес-
твія, розробки тактичних прийомів допиту підозрюваного (обві-
няемого) та інших осіб.


§ 2. Історія вивчення криміналістами особистості потерпілого по
вбивств.


Місце потерпілого в розслідуванні вбивств в сучасному уго-
ловний право визначилося на основі глибокого вивчення і осмислений-
ня слідчої та судової практики. У період дії звичайного
права пошук злочинця починався, за звичаєм, з жертви. У стародавніх
народів при встановленні особи, яка вчинила вбивство, жертві при-
пісивалась важлива, можна навіть сказати надприродному роль. Жер-
тва мала, за уявленнями древніх, допомогти відшукати своє-
го вбивцю. Найбільш простим способом розкриття злочинів вва-
лось звернення до самого мерцеві, який своїм тілом, своєю
кров'ю і своїми рухами нібито повідомляв про вбивцю. Запідозрений-
го змушували доторкнутися до ран на трупі або взагалі пильно
посмотреть на труп. Якщо з рота вбитого виступала піна або рани
починали знову кровоточити, то це визнавалося божественним зна-
меніем, що вказує на убійцу.1
Таке ж "приведення до трупа" використовувалося в середньовічному

1 Див: Центрів О.Є. Криміналістичне вчення про потерпілого.
МГУ. 1988 С.11
судочинстві і в більш пізній час, коли для встановлення
винного вдавалися до різних тортур і судам божим. Серед по-
добних випробувань було А тепер зване "дотик до мертвої
руці ". Воно полягало в тому, що підозрюваний повинен був обна-
жити верхню частину свого тіла і потім три рази поспіль на колінах
наблизитися до столу і засвідчити свою невинність подат-
женіем своїх пальців на руку вбитого. Вважалося, що на руках жер-
тви, якщо до неї торкався вбивця, має з'явитися будь-якої
знак, наприклад кров. Якщо знаків не було, то судді заявляли, що
божество звільняє його від переслідування.
Сучасні криміналістичні знання про жертву неоднорідні за
своєї розробленості, глибину та широту проведених досліджень,
не всі висновки і положення є безсумнівні. Ретроспективний огляд позво-
ляєт виділити наступні основні проблеми, при розробці яких
сформувалися сучасні уявлення про потерпілого у справах про
вбивствах.


1. Встановлення особи загиблого.


З самого початку виникнення криміналістики основні зусилля
вчених і практиків були спрямовані на розробку прийомів, методів
і засобів, що мають на меті встановлення особи загиблого за його
останкам, прикметами, одязі, різним виявленим при ньому предме-
там та іншими ознаками. Цій проблемі присвячено багато робіт, з-
тримають відповідне теоретичне обгрунтування і спираються
на узагальнення та аналіз значного експериментального матеріалу і

слідчу практіку.1 Вирішенню завдань щодо встановлення особи
жертви служать розробляються в криміналістиці методи реконструк-
ції особи за черепу.2 З метою ідентифікації особи загиблого крі-
міналістамі запропонована і впроваджена система кримінальної реєстрації
невпізнаних трупів та осіб, зниклих без вісті.
У зв'язку з розробкою цієї та інших проблем у криміналісти-
чеський літературі запропоновані такі поняття, як кріміналістічес-
кая кадаврологія (вчення про труп), судова ідентифікація лічнос-
ти, особистість як об'єкт судової і?? ентіфікаціі, особистісна інфор-
мація, "атрибуція" трупа.
На думку В. І. Шіканова, криміналістична кадаврологія обсягів по-
диня сукупність криміналістично значущих, що входять в еди-
ний інформаційний блок елементів, які використовуються "для моделірова-
ня кримінально-релевантних ознак особистості потерпілого (і інших
обставин, значущих в кримінально-процесуальному або кріміналіс-
тичної аспекті) на основі дослідження його трупа. "3
"Під судової ідентифікацією особистості розуміється точне уста-
Постановою в слідчих і судових цілях за допомогою прийомів і мето-
дів криміналістики, судової медицини та інших наукових даних кон-
конкретного індивідуума допомогою порівняння ознак і властивостей,
властивих певній особі, з ознаками і властивостями особистості,

1 Див: Шиканемо В.І. Інформація до тактичної операції "атрі-
буція "трупа. Іркутськ, 1975; Колдин В. Я. Ідентифікація при рассле-
дослідженні злочинів. М., 1978. С. 123-124; Лузгін І.М. Моделюю-
вання при розслідуванні злочинів. М., 1981. С. 105-112.
2 Див: Шиканемо В.І. Ідентифікація трупа людини за його чере-
пу. Іркутськ, 1973.
3 Центрів О.Є. Указ.соч. С.15
відображеними в будь-якій об'єктивній формі. "1
Пропонуючи поняття "атрибуція" трупа, В. І. Шиканемо включає в
число дій, пов'язаних з відповідними дослідженнями жер-
тви, дії, спрямовані не лише на отримання даних про при-
надлежності невідомого трупа, у тому числі соціально-демографи-
етичні, психічні та інші особистісні характеристики загиблого, але
також встановлення відомостей про час, місце та інших йдуть-
тва його смерті, оскільки вони мають значення для всебічної-
нього, повного і об'єктивного розслідування дела.2
Поняття "атрибуція" трупа і "судова ідентифікація особи"
спираються на деяку сукупність ознак, що характеризують
особистість жертви. На думку В. П. Колмакова, особистість як об'єкт су-
Дебні ідентифікації являє собою сукупність фізичних і
соціальних ознак, що відображають властивості, притаманні виразно-
му, як живому, так і мертвому людському індивідууму і отли-
чающіе його від усіх прочіх.3
Тісно пов'язане з цим поняттям криміналістичне розуміння
особистісної інформації, яка хоч і розроблено стосовно
особистості злочинця, однак має більш широке значення і поет-
му включає в себе і загальні ознаки, що характеризують особистість жер-
тви злочинного посягання. Як зазначають деякі автори, в
криміналістичному розумінні особистісна інформація - це інфор-
ція про відмінні особливості тієї чи іншої людини і його
діях, що мають пряме і безпосереднє відношення до рассле-

1 Колмаков В.П. Ідентифікаційні дії слідчого. М.,
1977. С.57
2 Див: Центрів О.Є. Указ.соч. С.15
3 Див: Колмаков В.П. Указ.соч. С.40
дмемо преступленію.1
Проблема встановлення особи загиблого завжди розглядали