Правове регулювання представляє собою складний і різноманіття-
ний процес, який здійснюється за допомогою певних засобів юриди-
тичного впливу на суспільні відносини.
Юридична наука розрізняє поняття правового впливу і пра-
вового регулювання. У цьому є сенс оределенний право вже
своїм існуванням значно впливає на поведінку
людей. Як культурна й інформаційна цінність, право визна-
ляєт напрямок людської діяльності, вводить її в загальні рам-
ки цивілізованих суспільних відносин. Саме в цьому сенсі
правовий вплив ширше, ніж правове регулювання суспільних-
них відносин.
Проте варто відзначати суворо визначені засоби пра-
вового впливу на суспільні відносини, спеціально предназ-
начення для їх безпосереднього регулювання. Ці кошти об-
роззують цілий, системний юридичний механізм, що забезпечує УРЕ-
гулірованность усі сукупності суспільних відносин, які
є предметом правового регулювання.
Основні структурні елементи механізму правового регульоров-
вання.
1. Норми права встановлюють загальні і юридично обов'язкові
правила поведінки тих учасників суспільних відносин, які
знаходяться у сфері правового регулювання. Вони викладаються в раз-
особистих по своїй юридичній чинності нормативно-правових актів, що не
втрачаючи при цьому своїй загальнообов'язковості. Основний регулюються-
ючий вплив норми права на суспільні відносини полягає
в тому, що вона визначає коло суб'єктів, на яких поширеною-
вується її дію; формулює обставини, при яких дан-
ные суб'єкти керуються її розпорядженнями; розкриває содер-
жаніе самого правила поведінки; встановлює міри юридичної від-
відповідальних за порушення зазначених правил. Норми права - це
початковий елемент механізму правового регулювання, визначаю-
щий його основу, ті напрямки правової поведінки, які прог-
рамміруются у реальних суспільних відносинах.
У юридичній науці і практиці правові норми зовсім спра-
ведліво вважаються нормативно основою механізму право регулює-
вання, тому що в них сконструйована та модель суспільного від-
носіння, що відповідають потребам та інтересам громадян
правової держави.
Втілення розпоряджень правових норм у поведінці людей осущес-
твлятся через інші елементи механізму правового регулювання
суспільних відносин.
2. Правовідносини - це найважливіший і необхідний елемент
реальному житті права. У ньому загальні, знеособлені права і зобов'язаний-
ності, закріплені в нормах права, перетворюються на конкретні
взаємозалежні права й обов'язки індивідуальних суб'єктів (осіб
або організацій), відповідно до яких ті повинні сообразови-
вати свою поведінку.
Правовідносини встановлює персональну міру можливої і
належної поведінки учасників суспільних відносин. При потрапляючи-
нии в сферу конкретного правового впливу можлива реалізація
свободи дії в передбачених межах. Переклад загальних прав і
обов'язків, що містяться в правовій нормі, у правовідносини дає
механізм правового регулювання "можливість" завершити свою ре-
гулятівную функцію, тобто реально втілити права та обов'язки
ти суб'єктів правовідносин у фактичні суспільні відносини.
3. Акти реалізації юридичних прав і обов'язків - це фак-
тичні поведінка суб'єктів правовідносин про здійснення їх
прав і обов'язків. За допомогою цих актів досягаються мети пра-
вового регулювання, задовольняються конкретні законні інте-
си уповноважених і зобов'язаних осіб. Як зазначалося раніше, основ-
нимі формами реалізації права й обов'язків є використанням
гом наданих нормами права можливостей, виконання зобов
БЕЗПЕЧУЮТЬ правового розпорядження, дотримання правових заборон. При
неможливості самостійної реалізації суб'єктами права принад-
лежать їм юридичних прав і обов'язків, держава в особі
своїх компетентних органів здійснює правопріменітельную діяль-
ність, покликану забезпечить їхню повну реалізацію.
Генеральною метою правового регулювання є Встановлено
ня такого порядку в суспільному житті, який би максимально
відповідав розпорядженням правових норм, закладеним в інших
принципах соціальної справедливості.
МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Юридична Суб'єктивне Реалізація
норма право прав
та юридична та обов'язків
обов'язок
Законність-основа нормальної життєдіяльності цивілізованого
суспільства, усіх ланок його політичної системи. Охоплюючи своїм
дією найбільш важливі сфери людського співжиття, закон-
ність вносить у нього відповідну гармонію, забезпечує спра-
ведлівим диференціацію інтересів людей.
Як стійке явище громадського життя, законність метушні-
кає і формується в умовах цивілізованого суспільства, здатне-
го забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі ус-
ловія значною мірою створюються ринковими економічними від-
носіння, при яких воля частої власності ставиться рав-
ної можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері вироб-
ництва матеріальних благ, поставити виробників в однаково
вигідні умови - головна задача закону правової держави.
Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а
природними можливостями кожної людини. Тому до тих пір,
поки в суспільстві існують нерівне положення людей у сфері
виробництва матеріальних і духовних цінностей, не можна говорити
про їх рівність перед законом, а отже, і про законність.
Законність, як необхідна умова гармонійного функционир-
вання людського суспільства, стає реальною силою в більш
пізній час, коли суспільні відносини набуває нового ка-
якість, тобто коли з відносин залежності, придушення й уг-
нетенія вони поступово перетворюються щодо незалежних і
вільних продуктивних матеріальних благ. Цим створюється
необхідна база для дії справедливих, правових, законів, в
однаковій мірі захищають інтереси всіх членів суспільства, учас-
твующіх в його відтворенні.
У суспільстві, що функціонує в режимі міцної законності,
реально існують чіткий поділ і гармонійне взаємодій-
ствие законодавчої, виконавчої та судової влади.
Що таке законність?
ЗАКОННІСТЬ є строге І ПОВНЕ ЗДІЙСНЕННЯ Припис
ПРАВОВИХ ЗАКОНІВ і заснованих на них ЮРИДИЧНИХ АКТІВ УСІМА
СУБ'ЄКТАМИ ПРАВА.
Законність характеризується наступними основними ознаками:
По-перше, найважливішою рисою законності є її все спільність.
Вимога дотримувати юридичні норми відноситься до всіх, хто на-
ходітся в межах дії права. Ніхто не може ухилятися від-
виконання установлений, що виходять від держави, точно так само,
як і держава не може ухилитися від забезпечення і захисту за-
кінних прав особистості. Пріоритетним суб'єктом правового регулир-
вання є громадяни держави. Держава зобов'язана созда-
вати найбільш сприятливий режим для задоволення розмаїтості-
них інтересів своїх громадян.
Загальність, як необхідна риса законності, однаковою
мірою відноситься і до держави, і до його громадянам. Держава
відповідальний перед громадянином, а громадянин перед державою.
Якщо в законах держави виражаються дійсні інтереси його
громадян, то правові приписи реалізуються без примусових
заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не мо-
жет врахувати всю гаму індивідуальних інтересів, та й не повинно.
Однак за допомогою законодавчої діяльності вона може і дол-
жно надавати своїм громадянам можливість самостійно рас-
поряжаться власними благами і вільної діяльності.
Забезпечення загальності дотримання правових розпоряджень - за-
дачі держави та її органів. Володіючи необхідними організує-
Ціон, матеріальними і примусовими засобами, воно призвав-
але надійно охороняти законні права та інтереси громадян. Самі грома-
дане позадержавних-правових структур не можуть встановити ре-
жим законності в суспільному житті.
По-друге, законність нерозривно пов'язане з правом, юридично-
ми нормами. Однак оцінити стан режиму законності в країні
можна тільки на підставі того, якою мірою закони держави
відображають об'єктивні потреби суспільного розвитку. Якщо з-
що даються державою правові норми закріплюють і охороняють інте-
реси тільки окремих осіб та певних соціальних груп, не
з огляду на загальних і індивідуальних інтересів усього населення країни,
- Законність відсутній. Якщо правові норми лише формально від-
ражают інтереси різних верств населення, але не гарантують їх,
- То і тут не може йти мови про законнсті.
Таким чином, режим законності в правовій державі припускає-
лага наявність двох взаємозалежних факторів:
- Досконалого, чітко відпрацьованого законодавства, отвечающе-
го потребами
- Повний і безумовної реалізацією приписів законів і подз-
кінних правових актів державними органами, посадовими чи-
цями, громадянами і різними об'єднаннями.
Які ж основні вимоги законності?
1. Верховенство закону щодо всіх інших правових
актам. У правовій державі закон володіє вищої юридичної
сили. Він виступає головним, основним регулятором общес-
ничих відносин. Ті відносини, які в силу отб'ектівних ус-
ловій повинні знаходитися в сфері правового впливу, регулюються-
руются, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в
тому випадки, коли які-небудь відносини законодавчо не урегулі-
ваний. При цьому він повинні видаватися в строгій відповідності з за-
Коном і на основі закону.
2. Єдність розуміння і застосування законів на всій території
їх дії. Закони представляють абсолютно однакові вимоги
до всіх суб'єктів, що знаходиться у сфері тимчасового і простору
ня дії. Закони федеративної держави мають одина-
ковую силу на території всі державні утворення, входячи-
щих до складу федерації. Єдине розуміння сутності і конкретного
змісту законів забезпечує законність правозастосовної
діяльності компетентних органів і посадових осіб. Вона відпо-
ствует дійсному змісту законів і проводить у життя закладений-
ные в ньому регулятивні функції.
3. Рівна можливість усіх громадян користатися захистом закону
та їх рівна обов'язок випливати їх розпорядженням (рівність усіх
перед законом і судом). Інший ефективний режим законності в
суспільстві можливий тільки в умовах рівності всіх людей перед
законом і судом. З одного боку, суб'єкти права повинні в повному
обсязі виконувати покладені на них обов'язки, підкорятися тре-
бованіям закону. З іншого боку, держава повинна створювати
всі необхідні умови для здійснення їх законних прав та ін-
Терес.
права і свободи інших осіб. В умовах правової государственнос-
ти це вимога має принципове значення, оскільки Вільно-
да однієї людини не може бути реалізована на шкоду свободі дру-
гого. Закон не допускає обмеження прав одних за рахунок прав дру-
гих громадян держави.
5. Неприпустимість протиставлення законності і доцільність-
ності. Чому не можна протівопостовлять законність доцільність-
ність? Перш за все тому, що правові закони самі володіють
вищою суспільною доцільністю. У них максимально відпрацьовано-
жають як громадські, так і індивідуальні інтереси людей. Це-
доцільність закону не може ігнаріроваться доцільністю
життєвої. Порушує вимогу закону, деякі посадові чи-
ца і громадяни виправдовують свої протиправні дії місцевої та
індивідуальною доцільністю. Вони стверджують, що в даних
конкретних умовах дотримання закону недоцільно, і подме-
няют його суб'єктивними протизаконними діями, з точки зре-
ня більш корисними і потрібними для даного випадку.
6. Запобігання й ефективна боротьба з правопорушеннями -
важлива вимога законності. Правова держава створює необ-
ходимое матеріальні, політичні, соціальні та інші передумови-
посиланням для запобігання та припинення правопорушень. Сприятливих
ные матеріальні умови життя, соціальна захищеність населення м.-
ня, політична стабільність в країні, наявність справедливих
правоохоронних законів складають реальну основу режиму за-
конності.
Безпосередній захист інтересів суб'єктів права, будь-якого грома-
данина, що проживає на території держави, здійснюється
спеціальними правоохоронними органами: судом, прокуратурою,
орбітражем, міліцією. Забезпечуючи законне функціонування об-
суспільних відносин, ці органи в необхідних випадках застосовують
до правопорушників різні примусові заходи.
Рішення конституційного суду є остаточними, вкпр-
тестованію і оскарженню не підлягають. Таким чином, вимоги
законності в єдності і взаємодії забезпечують стабільність
і гармонійність суспільного життя, сприяють розвитку грома-
Данський суспільства у відповідності з об'єктивними законами історико-
тичного процесу.
Законність являє собою процес здійснення законів.
Режим законності означає такий стан громадського життя, при
якому учасники правовідносин вільно реалізують належачи-
щие їм юридичні права і обов'язки. Законність є передумови-
Силка такого порядку в суспільному житті, який відповідає
приписи правових норм. Іншими словами, в результаті дей-
наслідком законність в суспільстві скаладивается правовий порядок, є при-
ляющие метою правового регулювання суспільних відносин.
Що таке правопорядок?
ПРАВОПОРЯДОК - ЦЕ СИСТЕМА ГРОМАДСЬКИХ ОТНОШЕНЙІ, ЯКА
Встановлюється в результаті Точний і повний ЗДІЙСНЕННЯ
Припис ПРАВОВИХ НОРМ всіма суб'єктами права.
Порядок становить реальну основу сучасної цивілізованої
житті суспільства. Якість ступінь правопорядочності громадської
життя багато в чому визначає загальні "здоров'я" усього суспільного
організму і його індивідів. В умовах стабільного правопорядку
ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в дей-
наслідком законодавчої, виконавчої та судової влади, актив-
але здійснюється діяльність різних громадських і приватних
організацій, реально гарантується вільний розвиток людини,
максимально задовольняється її матеріальні і духовні потреб-
ності.
Формування правового порядку бере участь всі елементи меха-
нізма правового регулювання суспільних стосунків. Їх причин-
але - наслідковий зв'язок состовляет основу правового життя суспільства,
яка і приводить в кінцевому рахунку до встановлення правового по-
рядка.
1. Норми права - це нормативна передумова правопорядку,
первинна ланка механізму правового регулювання, що моделює
"ідеальний" правопорядок.
2. Правовідносини - елемент механізму правового регулювання,
що забезпечує перехід від ідеального, передбачуваного законодавчих-
лем правопорядку до встановлення конкретного можливого або дол-
жного поведінки учасників суспільних відносин, передбачено-
го правовими нормами. На цьому етапі до механізму правового регулюються-
вання підключається законність, покликана гарантувати можли-
ша і належну поведінку суб'єктів правовідносин.
3. Акти реалізації юридичних прав і обов'язків є
завершальною передумовою правопорядку. В умовах режиму закон-
нсті права й обов'язковості учасників правовідносин ре?? льно
втілюються в їхньому поводженні, досягають своєї мети і, таким обра-
зом, переходять у таку систему суспільних відносин, яка і
утворить правовий порядок.
Зміст правопорядку состовляет правомірна поведінка
суб'єктів, тобто така поведінка, яку врегульовано норма-
ми права і досягло мети правового регулювання.
СТРУКТУРА ПРАВОПОРЯДКУ - це єдність і одночасне розділі-
ня врегульованої правової системи суспільних відносин в
відповідно до особливостями їх галузевого змісту.
Правопорядок є реалізована система права. Він включає
конституційні, адміністративні, фінансові, земельні, сімей-
Цінні та інші види суспільних відносин, врегульовані з нір-
мами відповідних галузей права. У зв'язку з цим в структурі
правопорядку виділяються не тільки галузеві, але й більш дробові
групи відносин, які врегульовані підгалузями та інституційно-
тами права.
ОСОБЛИВІСТЬ ПРАВОПОРЯДКУ як специфічної системи громад-
них відносин виражається в тому, що складається воно тільки на
основі правових норм і в силу цього охороняється державою. По-
цього правопорядком охоплюється далеко не всі відносини, маю-
щие місце в суспільстві. Певна частина суспільного життя не
потребує правової регламетнтаціі. Вона знаходиться в сфері дей-
наслідком норм моралі, норм різних громадських організацій і дру-
гих неправових нормативних регуляторів. У цьому сенсі правопору-
док є лише елементом загальної системи суспільних відносин,
складивающеійся під впливом нормативного регулювання. Це
частина громадського порядку.
ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК являє собою всю сукупну систе-
му суспільних відносин, яка складається в результаті реа-
лізації соціальних норм: норм права, норм моралі, норм громадськості
них організацій, норм неправових звичаїв, традицій і ритуалів.
У правовій державі всі елементи громадського порядку
взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Однак
тільки порядок охороняється спеціальними державно-правовими
заходами. Інші елементи суспільного порядку забезпечуються
своїми засобами впливу: моральними, власне-гро-
нимі, природними навичками і звичками, силою традиції.
ВІЙСЬКОВІ ПРАВОПОРЯДОК - складова частина загального правопо-
рядка. Він формується на основі загальних принципів права, відбиває
визначені потреби життя суспільства, без яких воно не мо-
жет нормально функціонувати.
Оскільки збройні сили - це специфічна державно-
ва організація, спеціально призначена для ведення воо-
Руженою боротьби, від зміст її діяльності значно отли-
чає від поведінки інших учасників суспільних відносин, не
що входять до складу даної організації. Цим пояснюються особеннос-
ти і специфічні риси військового правопорядку.
ВІЙСЬКОВІ ПРАВОПОРЯДОК - ЦЕ ТАКА СИСТЕМА ВІДНОСИН, ЩО
Складаються між суб'єктами ВІЙСЬКОВОГО ПРАВА В РЕЗУЛЬТАТІ СУВОРО
І точно ЗДІЙСНЕННЯ ІМІ визначені військовим-ПРАВОВИХ НОРМ.
Особливості военского правопорядку виражаються в наступному:
ПО-ПЕРШЕ, військовий правопорядок формулюється на основі та-
ких правових норм, які спеціально призначені для регулюючих-
вання специфічних суспільних відносин, що виникають в облас-
ти будівництва, життя і діяльності збройних сил. Ці норми
містяться в різних актах військового законодавства.
ПО-ДРУГЕ, військовий правопорядок має специфічний утримуючи-
ние. Він включає тільки ті суспільні відносини, які метушні-
кают в процесі бойової підготовки військ, при несенні військовослуж-
ські внутрішньої та вартової служби, в ході виконання бойових за-
дач у воєнний час. Такі суспільні відносини за своїм спів-
підтримання характерні тільки для військової організації і не має
поширення в умовах цивільного життя.
Складовою частиною військового правопорядку є порядок ус-
тавной, що представляє собою систему взаємин, між вій-
бовців, яка будується в суворій відповідності з предпіса-
нями військових статутів та настанов.
Військовий правопорядок складається на основі законності, в ре-
док точної реалізації правових норм усіма військовослужбовцями,
військовими посадовими особами, військовими організаціями. Він крик-
приватна власність посправжньому розкріпачує в собі соціальну справедливість, рівність всіх перед зако-
ном, демократизм і інші принципові правові положення.
Відносини між військовослужбовцями в процесі їх службової діяль-
ності будується на засадах гуманізму, товариської взаємодопомоги
і відповідальності за свої дії.
ГАРАНТІЇ законності і правопорядку. У правовій державі су-
суспільством ціла система гарантій законності і правопорядку. Під
гарантіями законності і правопорядку розуміються такі умови про-
громадської життя і спеціальні заходи, що вживаються державою,
які забезпечують міцний режим законності і стабільність пра-
вопорядка в суспільстві. Розрізняються матеріальні, політичні,
юридичні і моральні гарантії законності і правопорядку.
До матеріальних гарантій відноситься така економічна структу-
ра суспільства, в рамках якої встановлюються еквівалентні відно-
ності між виробниками і споживачами матеріальних благ.
При еквівалентних ринкових товароотношеніях створюється реальна
матеріальна основа для нормального функціонування цивільно-
го суспільства. У цих умовах будь-який суб'єкт права стає еко-
номічного вільним і самостійним. Підтримуваний і охороняє-
мый законом, він повною мірою реалізує свої можливості у сфері
матеріального виробництва, що є найважливішою гарантією за-
конності і правопорядку в суспільстві. Матеріально забезпечена і
соціально захищений індивід, як правило, збагнувши своє пове-
деніе з правом, оскільки його інтереси гарантуються режимом за-
коннсті й одержують об'єктивне втілення в правопорядок.
ПОЛІТИЧНИМИ ГАРАНТІЇ законності і правопорядку є
всі елементи політичної системи суспільства, які підтримують
і відтворюють громадське життя на основі юридичних законів,
що відбивають об'єктивні закономірності суспільного розвитку. Го-
державу, її органи, різноманітні суспільні об `єднання і
приватні організації, трудові колективи, тобто всі ланки сов-
ремінною політичної системи суспільства, в інтереси всього жізнео-
беспеченія всіляко підтримують необхідний режим законності і
стабільність правопорядку. Ті політичні організації або від-
слушні політичні діячі, які протиставляють себе поряд-
ку, встановленому законом, позбавляються захисту з боку дер-
ства.
До Юридичні гарантії відноситься діяльність державних-
них органів та установ, спеціально спрямоване на запобігання
ня і припинення порушення законності і правопорядку. Її осущес-
твляют законодавчі, виконавчі та судові органи дер-
жавної влади. Основні напрямки боротьби з правопорушеннями у
формують законодавчі органи, видаючи відповідні норма-
тивно-правові акти, що передбачають юридичну відповідальність-
ність за протиправні дії. За наявності досить міцних
економічних і політичних гарантій правоохоронна діяль-
ність держави ефективно забезпечує оптимальний режим
законності і стійкості правопорядку.
МОРАЛЬНІСТЬ ГАРАНТІЇ законнсті і правопорядку є
блягопріятная морально-психологічна обстановка, в якій реа-
лізуются юридичні права і обов'язки учасників правоотноше-
ний; рівень їхньої духовності і культури; чуйність і увагу держав-
жавних органів і посадових осіб до людини, її інтересам і
потребам. У створенні здорової моральної обстановки в сфері
правового регулювання беруть участь усі ланки політичної систе-
ми суспільства, у тому числі благодійні організації, установ і ор-
ня культури і мистецтва, школа, вищі навчальні заклади, цер-
ковь. Морально здорове суспільство - це суспільство, функ-
щие на основі законів, в умовах стабільного правопорядку.
Законність і правопорядок у суспільстві забезпечується всієї сис-
темою гарантій, що органічно взаємодіють між собою,
взаімообусловлівают і доповнюють один одного.