Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології

Кримінологія

Національний університет

"Києво-Могилянська Академія"

факультет правничих наук

реферат

Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології

Виконав: Тертичний Т. О.

студент ФПвН - 4

Викладач: Костенко О.М.

Київ 2001
Визначення кримінології у зарубіжних авторів

Для того, щоб охарактеризувати основні напрями в сучасній зарубіжнійкримінології, важливо визначити, що є кримінологія у розумінні сучаснихіноземних дослідників. Одразу зазначу, що ця праця буде присвячена західнійкримінології, передусім американській, оскільки, на превеликий жаль,матеріали з кримінологічних досліджень країн Азії, Латинської Америки,
Африки є малодоступними в Україні. Разом з тим, можна передбачити, щокримінологія закордону значною мірою входить до кримінології Заходу якодного з провідних наукових полюсів світу.

Питання визначення кримінології є досить важливим, оскільки на відмінувід радянського, а значною мірою і пострадянського догматізованого і штучнообмежуваного наукового простору, зарубіжна кримінологія сотні роківрозвивалася в умовах плюралізму, що призвело до значно меншоїструктурованості наукових напрямів. Особисто мені невідомо, щоб у західнійнауці точилися суперечки щодо того, що вважати предметом (чи методом)кримінології, а що ні. Без цього якось обходяться, хоча існує переважназгода щодо того, що ж є кримінологія.

Одним з виразників такої погодженої думки є визначення кримінології
Дж. П. Конрада. На його думку, кримінологія - це "застосування науковогометоду до пояснення явищ, що генеруються внаслідок взаємодії процесуправотворення, правопорушення і реакції на ці процеси. "

Таким чином, можна визначити, що головною характеристикою є все жпредмет кримінології, який кожен дослідник відповідно до свого поглядузвужує чи розширює. Вибір предмета визначає вибір методу - методомкримінології є будь-який науковий метод, що дозволяє дослідити предмет.

Що вивчають крімінологі закордону

Таким чином, вивчення окремих складових частин предмету іобумовлюватіме основні напрями кримінології. Ось приблизний перелік того,що вивчають крімінологі закордону:

Філософські та історичні питання в кримінології.

Кримінологія та право: кримінальне право; етика і юриспруденція;право, наука і суспільство.

Система кримінальної юстиції: правозастосування і суди, системакримінальної юстиції і виправлення.

Кримінологія - біологічні і психологічні науки: генетика, мозок,фрейдістська психологія, біхевіоризм і теорія навчання.

Кримінологія - соціальні науки: соціологічні науки, соціологія, правоі соціальний контроль; біосоціальні і демографічні змінні; економічні іполітичні злочини.

Вивчення правопорушника: запобігання злочинності і екологія (під якоюрозуміється усе несоціальне оточення і фактори - архітектура, плануваннязабудови і т. ін.); кримінальне право і захист з мотивів неосудності;запобігання злочинності - порівняння наукових і правових моделей.

Вивчення жертви.

Зважаючи на такий перелік, можна зробити декілька важливих висновків:

1. Відповідно до вітчизняної понятійної бази, методами кримінології єяк загальнонаукові, так і спеціальнонаукові методи - соціологічні,психологічні, біологічні та медичні, статистичні, правові та інші.

2. Зважаючи на наявність у переліку таких наук, як психологія,соціологія та право, можна сказати, що кримінологія не повністю є наукою урозумінні science, оскільки значна частина доробку закордонних крімінологівважко піддається емпірічній перевірці і являють собою швидше погляди, ніжнауково обгрунтовані теорії.

Таким чином, чи не найголовнішою проблемою зарубіжної кримінології єузгодження концептуальних умоглядніх розробок з реальним життям з метою їхпрактичного застосування. Ця проблема буде проілюстрована далі в тексті.

3. Зважаючи на величезний обсяг предмету дослідження, постала проблемапевного його узагальнення, систематизації, про що йтиметься далі.

Кримінологія і теорія систем

"Я йдуть крімінологію, засновану на синтезі біології, психології,соціології та інших поведінкових наук. "Ці слова Джеффері символізують йогоспробу системного підходу до кримінології. У своїй книзі він критикуєсучасних дослідників за надмірну спеціалізацію і явний ухил в соціологію;для впорядкування кримінологічних досліджень Джеффері застосовує теоріюсистем - загальнонауковий метод, що знайомий українським науковцям ще зрадянських часів як метод системотехніки.

Теорія систем - це підхід до пізнання і аналізу даних, що маєхолістічну (цілісну) природу. Вона походить від взаємозв'язку частин зцілим і з перетіканням енергії та інформації з однієї підсистеми до іншої.
Теорія систем спонукає дослідника до мислення поняттями взаємозалежностічастин, аніж поняттями прямого причинно-наслідкового зв'язку.

Поведінкові науки, до яких Джеффері відносить і крімінологію,засновані більше на понятті зв'язку і взаємодії, ніж на поняттіспричинення. Одним з методів є дослідження, спрямоване від цілого дочастини (редукціонізм) і від частини до цілого (холізм). Зокрема, це можевиглядати так:

Системний підхід Джеффері справив певний вплив на науковців; окрімтого, кожен автор сучасного підручника з кримінології, дотримуючись навітьпростого принципу об'єктивності, включає до тексту усі погляди, що маютьпринаймні якусь практичну і теоретичну цінність.

вищевказані особливості доцільно прослідкувати на прикладі сучасногодослідження такої важливої частини предмета кримінології, як кримінальнаповедінка та її причини.

Пояснення кримінальної поведінки - проблеми і причини

Незважаючи на значний час розвитку закордонної кримінології, вона досіприпускається досить простих помилок. Наприклад, як зазначає С.Т. Рейд,
"однією з найпоширеніших помилок в інтерпретації кримінологічної інформаціїє дуалістічна омана (dualistic fallacy) - припущення про те, що існує чіткарізниця між двома групами: злочинцями і незлочінцямі. Припущення того що цігрупи є гомогенними і що у дослідженнях їх можна порівнювати за певноюознакою і зробити висновки про різницю між цими двома групами. Тобтоприпущення того, що злочинці порушують закон, а незлочінці - ні.
Дослідження показують, що це припущення є невірним. "

У намаганнях зрозуміти злочинну поведінку ми повинні зрозуміти не лишечому люди здійснюють діяння, які визнані злочинами - підхід, сповідуванійбагатьма соціологами - ми повинні ще й зрозуміти процес, внаслідок якогодеякі, проте не всі люди, що здійснюють такі діяння, визнаються злочинцями.

Значна увага приділяється питанню покарання, оскільки значна частинакримінологічних теорій були створені для вирішення питання правильного,справедливого покарання. Вирізняються чотири головні філософії за метою
(підставою) покарання:

1. унеможливлення подальшої злочинної поведінки, що наразі переважномає вияв в ув'язненні;

2. відплата за злочин, або помста;

3. стримування злочинної поведінки - як індивідуальне, так і загальне
(шляхом унаочнення наслідків злочинної поведінки);

4. виправлення, реабілітація;

У Америці, наприклад, Пенітенціарна система початково була спрямованана виправлення злочинців, чому сприяла більша свобода судді у призначенніпокарання. Оскільки робота такої системи вважалася незадовільною, впродовжостанніх десятиріч були прийняті жорсткіші і більш визначені видипокарання, спрямовані на стримування злочинної поведінки і відплати. Це, усвою чергу, призвело до переповнення тюрем.

Наразі прибічники виправлення зазначають, що початковий варіант неспрацьовувало через свою прімусовість. "Реабілітація може надаватись лишедобровольцям. Примусове зцілення має замінітісь на сприяння у бажаннізмінитися. "

Біологічні і психологічні теорії

Західні вчені продовжують традицію дослідження спадковості, поведінкита інших біологічних і психологічних факторів. Вивчаються генетичнічинники, центральна нервова система, нейроіндокрінологія, нейрохімія.
Застосовуються психіатричні підходи, і такі відомі психологічні теорії, якпсихологія особистості, інтелект і злочинність, теорія когнітівногорозвитку, біхевіоризм, теорія навчання.

Далі наведені деякі з них, що, на думку автора, є найцікавішими.

Дослідження Центральної нервової системи. Дослідження за допомогоюрентгену, сканерів КОТ, МРЗ дозволяють визначити ураження мозку. Результатинейропсіхологічніх дослідів, проведених із злочинцями вказують на те, щожорстокі, імпульсивні індивіди мають пошкодження мозку в певних місцях. Цеможе слугувати як аргумент захисту у процесі. Разом з тим, прокуроризауважують, що відхилення у мозковій активності важко пов'язати саме зізлочинною поведінкою, оскільки наразі ще досить важко визначити, якачастина мозку контролює ту чи іншу рису поведінки.

Автономна нервова система (АНС) і соціопатія.

Соціопаті (психопат) - це люди, які є агресивними, дужеімпульсівнімі, антісоціальні особи, які мають незначну чи жодної повагищодо суспільних цінностей. Приклад: для того, щоб навчитися не красти,дитина має бути навчена - соціалізована - що брати чужі речі без згодивласника є поганим. Як правило, таке навчання проходить у родині.
Відповідний чинник страху формується - діти бояться покарання якщо вонивкрадуть, і цей страх допомагає їм стримувати своє бажання вкрасти.
Антісоціальні діти не навчаються відповідному засадовому чинники страху, ітому вони як правило неспроможні передбачати негативні наслідки свогозлодійства.

АНС контролює реакцію страху. Якщо діти мають швидку реакцію АНС, вонинавчаються реагувати на відповідні стимули страхом, і загалом цей страхстримує їх бажання красти. Діти, які мають повільну реакцію АНС, навчаютьсябоятися повільніше або не навчаються взагалі. Декілька досліджень вказують,що люди зі злочинною поведінкою часто мають повільну реакцію АНС.

Щодо цих підходів Рейд зазначає: "Можливо, біологічні передумовизлочинної поведінки матимуть більший вплив у залі суду, ніж у журналахсуспільних наук. Тим не менш, наразі соціальні теорії злочинної поведінкипереважають у літературі. "

Загальним підсумком цих досліджень може бути думка Сарноффа Медніка:
"півстолітні дослідження і здоровий глузд не залишають сумнівів у тому, щосоціальні і культурні факти відіграють певну роль в етіології злочину.
Біологічні фактори ... мають розглядатись як ще одна сукупність змінних, щовпливають на етіологію злочину. Як соціальні, так і біологічні чинники таїх взаємодія є важливими для повного розуміння нами джерел антісоціальноїповедінки. "

Соціологічні теорії

Як вже зазначалося, соціальні дослідження є найбільш популярними узахідній кримінології, тому і в цьому рефераті їм буде приділено значнуувагу.

Сучасні соціологи підходять до вивчення причин злочинної поведінки здвох боків: структурного і процесуального. Перший розглядає злочин узв'язку з соціальною організацією чи структурою суспільства і з'ясовуєзв'язок злочинності з соціальною системою. Які ознаки має ситуація чисоціальна структура, у якій відбувається злочин? Чи змінюються рівнізлочинності із зміною цих ситуацій чи структур? Другий підхід розглядаєпроцес появи злочинців, проте він не є особистісним підходом. Соціологивишукують закономірності, моделі чинників і взаємодії, які можуть пояснити,як люди стають злочинцями.

Звичайно, майже немає теорії, яка чисто входить лише в одну категорію,так само як і неможливо повністю відокремити їх від несоціологічніх теорій.

Значна частина сучасних досліджень базується на теорії аномії
(безнормовості) Дюркгейма і його переконанні щодо нормальності злочинності;також велика значення мають дослідження Роберта Мертона.

Дослідження банд.

Цей напрямок започаткував Фредерік М. Срешер. Банди розглядаються якнаслідок соціальної дезорганізації нетрів. Фактично це було початком теоріїсубкультур в кримінології. Було виявлено декілька цікавих фактів,наприклад, щодо жіночого бандитизму було сказано таке: "вважається, щожінки вступають до банд тому, що банди надають соціальну структуру іпочуття ідентичності, яких не вдається знайти в інших місцях. "Фактично цеможна застосувати і до підлітків-бандитів.

Важливість цих досліджень обумовлюється тим, що кількістьнасильницьких злочинів, здійснених членами банди, була втричі більшою ніж уінших правопорушників.

Теорії субкультур.

Їх поєднує думка, що протиправна поведінка санкціонується субкультуроюі перебуває під впливом статусних вимог субкультури. Основнимипредставниками є Альберт Коген, грішимо Сайкс і Девід Матса.

Освіта і правопорушення. Дослідження у цій області виявили доситьважливі результати. У дослідженнях правопорушень і ухиляння від навчання ушколі, Делберт Елліот і Гарвін Восс спробували вдосконалити і розширититеорію диференційованої можливості Кловарда і Охліна. Хоча ця теоріястворювалась для з'ясування правопорушень у бандах серед міських жителів -чоловіків з нижчого класу, Елліот і Восс дослідили обидві статі і всісоціальні класи.

Засідка цього дослідження була думка про те, що "як протиправнаповедінка, так і кидання школи (drop-out) є альтернативними реакціями наневдачі, відчуження і вибіркова обізнаність з такими формами поведінки ".

Для дропаутів обох статей головними передумовами є неуспішність унавчанні, безнормовість і соціальна ізоляція, випадки кидання школи середчленів родини і відданість товаришам. Кидання школи пов'язано з класом, апротиправність - ні; сильна відданість товаришам сприяє правопорушеннямнезалежно від ступеня протиправності в цій групі. Автори дійшли висновку,що товариська (компанійська) культура сама по собі сприяє правопорушенням ".

Таким чином, було зроблено наступні висновки:

1. Не було знайдено жодного зв'язку між протиправною поведінкою ісоціальним класом чи етнічним походженням.

2. Ступінь участі у факультативних заняттях не вказує (не єіндикатором) на протиправність поведінки.

3. Серед жінок правопорушення є частіше відповіддю на відчуження івідторгнення, ніж у чоловіків.

4. Для чоловіків і жінок шкільний контекст є соціально важливішим забатьківщину чи громаду.

5. Спілкування з друзями-правопорушниками разом з відчуженням ібезнормовістю є одночасно причиною і результатом правопорушень як середжінок, так і чоловіків.

Під час досліджень зв'язку між родинною структурою і злочинністю булозроблено таке зауваження: "Стабільна робота і подружнє життя у доросломувіці значною мірою пов'язані зі змінами у дорослій злочинності - чим більшедорослий відданий своїй роботі і родини, тим менше злочинності і девіації ... "

Підхід" рутинної активності "розглядає злочинність як поєднання трьохелементів: 1. Прийнятні правопорушники (люди, що вмотивовані здійснитизлочин), 2. прийнятні цілі (наявність цінних і легкотранспортабельніхречей), 3. відсутність достатніх охоронців (людей, спроможних попередитизлочинну діяльність). Важливим висновком є те, що "збіг у часі та просторіприйнятних цілей і відсутність достатніх охоронців може призвести дозначного збільшення кількості злочинів без жодного зростання чи зміниструктурних умов, що мотивують людину на скоєння злочину ".

Теорії конфліктів і критична кримінологія

Підхід з позиції класового конфлікту грунтується на працях Карла
Маркса і Фрідріха Енгельса і на сучасному етапі призвів до виникненнякритичної, або радикальної кримінології. Незважаючи на відсутністьуніфікованого підходу, у цих теорій є декілька спільних рис:

1. покладання на економічне обгрунтування поведінки;

2. віра в те, що проблема злочинності не може бути вирішена в межахсучасного капіталізму.

Також одностайні щодо того, що серйозна вулична злочинність не єнайбільшою загрозою суспільству. На їх думку, корпоративні, політичні таекологічні злочини становлять більшу небезпеку.

Згідно критичній теорії, капіталізм є економічною системою, що утворюєкласову систему, яка надає перевагу деяким членам суспільства за рахунокінших членів того ж суспільства. Класова приналежність обумовлює економічніі політичні відносини індивідуумів, оскільки економічні статки є поєднанимиз політичною владою.

Класова упередженість, втілена у законах, відображається у соціальномуконтролі. Наприклад, люди нижчих класів мають більші шанси бутиарештований, визнаними винними і отримати суворе покарання, ніжпредставники вищого класу. Але результати соціологічних досліджень
(неофіційні джерела) вказують, що злочинність розподілена між класаминабагато рівномірніше, ніж за офіційними даними.

Критичні крімінологі обстоюють позицію, що соціальний контроль зазлочинцями є упереджений, оскільки кримінальне право зосереджене наповедінці, яка є більш характерною для безвладніх, наприклад, публічнеп'янство. Класова упередженість у праві також проглядається в тому, що вбагатьох випадках шкідлива соціальна поведінка вищих класів розглядається вцивільному чи адміністративному порядку, а не за кримінальним процесом.

Представниками такого напрямку є Річард Куінні, Герман та Юлія
Швендінгер, Вільям Чамблісс і Роберт Сейдман та інші.

Найбільш серйозним недоліком критичної кримінології визнається те, щовона не є теорією, яку можна перевірити експериментально, але радше єточкою зору, поглядом, орієнтацією. Терміни, життєво важливі для теорії,такі як "соціальний клас", не є точно визначеними в термінології, щозаважає її практичній перевірці.

Разом з тим, відзначається важливість теорії в тому, що вона ставитьпитання про те, "що є достатні свідчення того, що наші ідеали рівностіперед законом поступаються чинникам доходу і раси в індустріальному, значнобюрократізованому суспільному порядку. "(Сайкс).

Соціоцентрічні" теорії процесу "

До середини 90-х теорії соціальної структури значно втратилипопулярність, проте їхні досягнення були використані у інших, новішіх
"теоріях процесу".

Вони виникли внаслідок того, що соціологи почали вивчати той факт, щоне всі люди, які піддаються однаковим соціально-структурним впливам,реагують на це однаково. Одні стають законослухняними громадянами, інші --злочинцями. Не всі злочинці поводяться протиправно на будь-які обставини;не всі незлочінці завжди дотримуються закону. Щоб пояснити ці відмінності,соціологи вважають, що люди навчаються поведінці і злочинна поведінка можебути набута так само, як і незлочінна.

Початок цьому напрямку поклали концепції диференційного ототожнення
(асоціації) і теорія навчання Едвіна Сазерленд. Його підтримав Дональд
Крессі.

Концепція "підтвердження диференційної асоціації" Роберта Бургес і
Рональда Ейкерса як вдосконалення теорії навчання, поєднана іздослідженнями Скіннера.

Процес навчання проходить наступним чином. Особа взаємодіє і входитьдо груп, що пропонують моделі соціальної підтримки і поведінки. Особанавчається визначенню (оцінці) поведінки шляхом імітації всередині цихгруп; ці оцінки підтримуються групою і слугують підтримкою для поведінкиособи. Дослідження щодо вживання алкоголю і наркотиків і наступних порушеньпоказали, що теорія пояснює 55 відсотків п'яної поведінки і 68 відсотківвживання марихуани.

Уже майже класична теорія імітації Тарда набула нової актуальності ізпоширенням телебачення. Дослідники: Альберт Бандура, Вільям Бейлі, Рей
Сюретт. Останній є автором книги "Медіа, злочинність і кримінальна юстиція:уявлення і реальність ". На його думку, дослідження вказують, що люди стаютьбільш соціально агресивними під впливом мас-медіа, але соціальна агресія НЕзавжди є злочинною, і злочинність здебільшого не є насильницька. Згіднодосліджень, зв'язок між пресою і злочинністю може бути непрямим і цейзв'язок сильніший щодо злочинів проти власності, ніж щодо насильницькихзлочинів.

Загалом дослідження вказують, що прямого зв'язку між медіа тазлочинністю не існує, хоча можлива короткочасна імітація насильствапідлітками одразу після перегляду сюжету.

Теорія контролю

Основними засадами теорії контролю є такі:

1. Людська істота потребує навчання (виховання).

2. Відмінності у вихованні відповідають за різний ступінь прихильностідо інших і відданості узвічаєному способу життя.

3. Ця прихильність і відданість може бути описана як "внутрішнійконтроль ", що називається сумлінням і проявляється у почутті вини, та
"зовнішній контроль", який проявляється у почутті сорому.

4. Результати експериментальних досліджень, розтягнутий у часі,порівняльних досліджень і міжкультурні вивчення розказують, як розвиваєтьсяприхильність і відданість. Або навпаки, ці дослідження вказують наситуації, що послаблюють моральний зв'язок з іншими і продукуютьзлочинність.

Дослідники: Волтер Реклесс, Тревіс Херші.

Наприклад, за дослідженнями Херші, позитивне ставлення до вчителів ташколи поєднані з неправопорушною поведінкою. Чим сильніший зв'язок збатьками, тим менша ймовірність, що молодь братиме участь управопорушення. Тут є важливим не стільки статус батьків, скільки приязньдитини до батьків.

Теорія таврування.

Присвячена вивченню питання, чому людина була приречена на відхилення.
Головним питанням є не сама поведінка, а називаний цієї поведінкидевіантною. Отже, якщо злочинна поведінка має з'ясовувати відповідно дореакції інших, аніж до ознак правопорушника, то предметом виступаєаудиторія, а не індівідуум.

Дослідники: Френк Танненбаум, Говард Бекер.

таврування залежить від трьох чинників: 1. Час вчинення діяння, 2.
Особа правопорушника і особа жертви, 3. Відчуття суспільства щодо наслідківдіяння.

Теорія таврування використовує соціологічний термін
"самосправджувального пророцтва". Механізм його дії такий:

Після того, як люди затавровані як девіантні, як правило, вони неможуть позбутися цього означення. Ефект таврування самовідтворюється,оскільки на затавровану людину накладаються обмеження у реалізаціїправомірної поведінки, і ймовірність подальшого відхилення збільшується.

Вважається, що деякі групи мають більші шанси бути затаврованімі: ті,що не мають політичної влади і, відповідно, не чинять тиск на чиновників зметою незастосування права; групи, що становлять загрозу особам при владі;групи з низьким соціальним статусом. Теорія підтверджується кількомацікавими експериментами.

Критика цієї теорії полягає в тому, що вона є:
- значною мірою умоглядною і несістематізованою, складною для практичної перевірки;
- уникає питання причини - навіть якщо вона справді пояснює подальшу злочинну поведінку, залишається питання про причини першого злочину. З іншого боку, можна сказати, що менше відхилення у підлітковому віці з часом може призвести до вчинення злочину;

Окрім того, виділяються декілька чинників, що були позбавлені уваги івід яких значною мірою залежить ефективність теорії.

По-перше, таврування має різний вплив на правопорушника на різнихстадіях його діяльності (кар'єри). Наприклад, таврування може підштовхнутиправопорушника до кар'єри, але добре працює для попередження шопліфтінгудорослими жінками. Можливо, тут головним елементом є підтримка оточення
(компанії), а не таврування. З іншого боку, таврування може утворитисубкультуру і таким чином створити підтримку оточенням.

Другий чинник стосується конфіденційності таврування. Якщо тавро єконфіденційним і дається непрофесійному правопорушники, ця особа з більшоюімовірністю припинить свою девіантну поведінку, ніж у разі публічноготаврування чи таврування професіонала. По-третє, результат частішепозитивний, аніж негативний, коли суб'єкт має певну відданість і почуття доособи, що здійснює таврування. Наприклад, є свідчення того, що деякимколишнім алкоголікам чи наркоманам вдається працювати над реабілітацієюоднотипних порушників краще, ніж стороннім людям, радникам чи психіатрам.
По-четверте, особа проявляє більше бажання припинити злочинну поведінку,якщо тавро порушника може бути легко зняте.

По-п'яте, реакція друзів і суспільства є важливою щодо того,спричинить таврування позитивну чи негативну поведінку. Якщо друзі та іншіпідтримують бажання особи виправитись, результати переважно позитивні. За -шосте, більшість теоретиків таврування пропустили можливість того, щопозитивне таврування може посилити позитивну поведінку.

Виходячи з аналізу викладеного матеріалу, можна зробити декільказауваг щодо сучасного стану зарубіжної кримінології.

Західна кримінологія являє собою надзвичайно різноманітну імалосістематізовану систему поглядів. Вона є комплексною наукою і об'єднуєв собі підгалузі біології, психології, фізіології та інших наук. На моюдумку, сред цього розмаїття можна виділити такі тенденції:

Офіційно-прикладна кримінологія. Ці дослідження безпосередньозастосовується в житті в ході протидії злочинності і в кримінальномупровадженні, вони характеризується тим, що спираються на певні реальнізакони природи і можуть бути перевірені експериментальним шляхом, унаочненіу вигляді, наприклад, зображень головного мозку. Цілям такої кримінологіївідповідає застосування біоцентрічніх теорій і теорій, що спрощенорозглядають поведінку людини, наприклад, теорії довкілля. Фактично такакримінологія спрямована на дослідження і протидію умовам злочинності, а неїї причин.

Зважаючи на зазначені риси цієї кримінології, її досягнення частозастосовуються в судах для переконання присяжних. Також прикладнакримінологія користується популярністю у правоохоронних органів, які можутьз цифрами в руках звітувати про шалені обсяги заходів, що здійснюються дляборотьби зі злочинністю. Такі теорії навіть дозволяють офіційно поборотизлочинність (чи якийсь вид злочинів) на окремій території чи на невеликийвідтинок часу, проте швидко виявляється, що вона була просто "вітіснена" усусідні райони, або акумулюється і прориває прес з жахливою силою, абовидозмінюється.

Друга тенденція має більш умоглядній характер, вона концентрується напричини злочинності та їх зв'язку з умовами. Дослідники, що займаються цимнапрямком, вважають, що злочинність є невід'ємною рисою сучасного людськогосуспільства. Відповідно, їх дослідження спрямовані на пошук шляхіввдосконалення суспільства - його структури чи соціальних законів. Такідослідники невідворотно звертаються до узагальненого вивчення не лишезлочинності, а й інших суспільних явищ на основі філософії, соціології,культурології.

Обидві тенденції є важливими, оскільки на основі першої вдаєтьсяпротидіяти злочинності у короткостроковій перспективі, а друга дає надію наістотне зменшення рівня злочинності у майбутньому.

1. Criminology: an Interdisciplinary Approach. Jeffery, C. Ray, 1990by Prentice-Hall, Inc.

2. Criminology. Freda Adler, Gerhard O.W. Mueller, William S. Laufer.
McGraw-Hill, Inc., 1995.

3. Crime and criminology. Sue Titus Reid. Brown & Benchmark
Publishers, 1994.

4. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В./Кримінологія.
Спеціалізований курс лекцій зі схемами. Навчальний посібник. - Київ: Атіка,
2001. - 368 с.