Деякі аспекти феномена гостинності в російській і бретонський традиціях XIX століття

Жебраків завжди готові прийняти в будинку селянина ...

Євген Ярославський

Найдавніші свідоцтва гостинності у древніх слов'ян і бретонців;

народні уявлення про злиденному як про гостя Бога в Росії і Бретані (за свідченнями вчених-мандрівників, в легендах і забобони, народних піснях і прислів'ях);

милосердя і прийом жебраків у росіян і бретонських селян;

двоїста природа жебраків: віра в їх надприродну силу; характерна манера прийому жебраків в будинку селянина;

святкове застілля і обов'язкова участь у ньому жебраків в Бретані.

давніх - століть російська та бретонський народи відрізняли гостинність і поважне ставлення до гостя в будинку. Відомий французький мандрівник XIX століття А. Мае де ля Бурдоне, пильно спостерігав і вивчав звичаї бретонського народу, відніс гостинність до числа 4 інших чеснот бретонців таких як "Любов до Батьківщини, шанування Бога, любов до людей і стійкість ". Відзначаючи прихильність бретонців строгими правилами прийому гостей, він писав: "Гостинність - настільки природно для бретонців, що прагнення кого-небудь уникнути відвідування його будинку та застілля, викликає смертельну образу перший "(1). Найдавніше опис звичаїв гостинності східних слов'ян, ми знаходимо у візантійського історика Маврикія в VI столітті. Він свідчив, що слов'яни постійно супроводжували гостей, щоб уберегти їх від нещасть. Якщо гостю господарем була нанесена образа, то сусіди мстилися за потерпілого (2).

Звичаї гостинності більшою мірою виявлялися в селянському середовищі ніж у міський. Відомий бретонський політичний діяч і мандрівник Жак Камбрія в самому кінці XVIII століття відзначав, що "... мешканці околиць Каре дуже гостинні, вони в разі потреби будуть піклуватися про вас, про ваших конях, завжди відмовляться від вашого винагороди. Ці хороші селяни дадуть вам все краще, що у них є "(3).

Великий князь Володимир Мономах у своїх знаменитих "Повчаннях" казав, що російські завжди з повагою ставляться до чужинців-приходькові, тому що він багато подорожував і багато бачив. А якщо він буде добре прийнятий в гостях, то гарна репутація про господаря дому, а за ним і всієї країни, поширитися далеко за її межі (4).

В XIX столітті в селах Росії та Бретані особливою повагою користувалися жебраки-мандрівники, а милостиня і гостинність, надану жебраку, вважалося справжньою чеснотою в цьому середовищі. Бретонська від Абаск зазначає у своєму працю, що "Нижній бретонец - милосердний, вірний і гостинний. Бідний завжди має доступ до вогнища селянина "(5). У той же час, російська історик і любитель старовини Іван Снегирев писав, що у православних людей ніщелюбіе було справою християнського милосердя і засобом очищення душі "(6).

Украинские і бретонці в XIX столітті були людьми глибоко віруючими. Католицтво в Бретані і Православ'я в Росії мали величезне значення в їх власних суспільствах. Мабуть, такі якості, як гостинність та релігійність, пов'язані між собою тісними узами, а значить особливу повагу, надану гостю привітним господарем, можна пояснити релігійними почуттями селянина. Дослідник Бретані XIX століття Олександр Бует підтверджує цю ідею наступними словами: "Право і привілей наших жебраків, їх місце у арморіканской цивілізації свідчать про те, що насіння Євангелія, не впало на безрідний землю і милосердя може вважатися бретонський чеснотою "(7).

Ми можемо припустити, що головна причина теплого ставлення селян до своїх гостям полягає в стародавньому вірувань, що гості є не хто інші, як посланці Бога. У розряд таких гостей можна віднести і жебраків, і чужинців-іноземців, які опинилися волею долі в селянській хаті. Надалі на базі російських і бретонських джерел ми спробуємо довести вищесказане нами припущення.

Жебрак - Гість Бога, який вимагає особливої поваги.

Свідоцтва вчених-мандрівників.

Народне уявлення, що жебрак є посланник Божий, знаходило широке поширення в Бретані і в Росії в XIX столітті. Воно надавало жебраком привілей приходити в будинок без боязні отримати відмову. У більшості випадків жебрак був незваним гостем, т.зв. "hote de passage", але завжди очікуваний (підсвідомо) і не що вимагає спеціального запрошення.

Прийом жебраків в бретонських будинках цікавив багатьох дослідників у XIX-XX ст. А. Бует у своїй "енциклопедії" повсякденному житті бретонських селян XIX століття пише: "Мандрівний мандрівник, без покрівлі над головою, або одна з тих численних лазароні Арморики, за всіх часів звик знаходити собі місце під сонцем і біля вогнища, просочується, як якщо б це було у нього будинку, в глиб скромної оселі, двері якого майже завжди відкрита, сідає біля каміна і закурює люльку ..."( 8). Іронія автора дозволяє нам представити величезний масштаб поширення цього явища в бретонський села.

Е. Сувестр у своєму свідоцтві прямо використовує вирази "les hotes de Dieu "(гості Бога). Він говорить:" Злидні є гості Бога. Ніколи не почують вони грубе слово на порозі будинку селянина, тому й не зупиняються в нерішучості біля дверей, а сміливо заходять, кидаючи наступні слова: - Хай Бог освятить всіх, хто тут знаходиться. - І вас також, - Відповідає господар, указуючи на місце біля вогнища "(9). Фраза" Хай Бог освятить всіх, хто тут знаходиться "набуває ще велике значення, тому що сходить з вуст гостя Бога. Дослідник XX століття Стефан Строфскій також звертається в своєму творі до цього народним повір'ям: "Жебрак, або немічний, зі страшними виразками і ранами, або просто жебрак духом є посланник Бога або святих "(10).

В Росії повагу до жебраків мало глибоке коріння, а поняття жебрака було дуже широким. І. Снєгірьов дає нам цілу класифікацію російських жебраків в XVII столітті. Він пише: "Під жебраками на Русі розуміються незаможні, старі, безпорадні, убогі, мізерні, і калік, то - є каліки різного роду "(11). Жебраками в Росії ставали різними шляхами. Одні виявлялися в такому положенні волею долі: розорялися, згоряють в пожежі всі їх майно (погорільці), вмирали годувальники. Інші добровільно відмовлялися від своєї власності і йшли поневірятися "жити на подаяння". Треті, за словами І. Снегірьова, були "дармоїди-жебраки, для яких жебрацтво був промисел" (12).

Дуже часто жебрак одночасно був і прочан, тому православна церква здавна була попечителькою і годувальницею всіх бідних і убогих. Близько монастирів створювалися цілі слободи жебраків.

Сюжет "жебраків-мандрівників" знайшов своє відображення в різних жанрах усної народної літератури.

Усна народна література.

Легенди та забобони.

Легенди розповідають, що Ісус Христос зі своїми апостолами ходить по землі в образі мандрівних жебраків-мандрівників і перевіряють людське милосердя. Бог винагороджує людей гостинних і Сердечна до жебраків, і карає жадібних і негостепріімнихю

В збірнику бретонських християнських легенд Люзеля ми знаходимо ту, яка називається "Бог, швець і жадібна жінка" (13). Мова в ній йде про трьох мандрівників: Бога, св. Петра і Івана Предтечі. Одного разу вони попросили ночівлі в наметі бідного Башмачника. Господар будинку і його дружина розділили з гостями свою вбогу поживу поставив, і пізніше віддали їм для ночівлі свою єдину ліжко. Спаситель винагородив гостинних господарів, зробивши для них дива. У той же час жадібна сусідка, дізнавшись про це, вирішила збагатитися. Вона запросила наших героїв до себе додому і зробила їм шикарний прийом, але так як робила все з корисливими намірами, то не отримала зовсім нічого.

Дві важливі ідеї, що містяться в цій легенді, говорять нам про те, що Бог винагороджує гостинних, і що гостинність має відмовлятися від чистого серця.

Подібну легенду можна виявити в збірнику відомого російського збирача XIX століття В. Афанасьєва "Російські народні легенди", яка називається "Мандрівний Христос" (14). Христос і св. Петро, переодягнувся в жебраків, не знайшли притулку в будинку багатої жінки, але були прийняті бідною вдовою. В результаті, Бог подарував їй за гостинність 60 золотих монет.

В бретонський легендою "Історія св. Галонека", опублікованій Е. Сувестром, Св. Галонек виступає в ролі жебрака, який винагороджує. Він перетворює безрідний землю гостинною, але бідної вдови у "поля, вкриті високою травою "(15).

В російської легендою "Марко-багач" із збірки Афанасьєва ми виявляємо сюжет про Боже покарання багатого селянина за нечутливості до жебраків (16). Легенда оповідає про те, що Марко-багач, дізнавшись, що сам Бог хоче прийти до нього в гості, закотив грандіозний бенкет, скликавши багато знатних гостей до себе додому. Бог послав до нього жебраків. Марко їх прогнав, але стара бідна жінка їх надала притулок. У підсумку, головний герой опинився в киплячому котлі, а його станом заволодів син жебрачки. Борис Кредер розповідає історію про "Гавані-богаче", яка представляє той самий сюжет з єдиною різницею, що все відбувається в Югославії (17).

Жак Камбрія у своєму знаменитому "Подорожі в Фіністер" відзначає цікаве народне марновірство в кантоні Кемперле. Він каже: "... жадібні, негостинні, без почуттів до бідних, іноді перетворюються в камені, щоб послужити уроком нащадкам на майбутнє і свідчити про милосердя цим значним прикладом "(18). Крім цього, народне марновірство пояснює поява Менгір, залишків діяльності людини в епоху неоліту, якими дуже багатий місцевий край.

Сюжет про Христа, його апостолів та інших святих, представлених у вигляді мандрівних жебраків можна назвати універсальним і зустрічається не тільки в Бретані і в Росії, але і в інших європейських країнах. Все це говорить нам про глибоку історичному шарі, який виходить на поверхню через народні легенди і тим самим підкреслюється важливе значення гостинності у росіян і бретонських селян.

В народних піснях.

З давніх часів у Бретані існувала традиція епічних піснею - поем -- "gwerz". Звичайно ж сюжет прийому гостей Бога широко представлений у цьому жанрі усної народної літератури.

В знаменитому збірнику "Барзаз Брейз" (поетична збірка Бретані), підготовленому Е. де ля Вільмарке ми знаходимо "gwerz", який називається "kentel ar beorien" (пісня жебраків) (19). Мова в поемі йде про весілля в будинку багатого селянина. "Він запросив всіх своїх родичів і жебраків, які є друзями святих ", - оповідає нам песнь "(20). Звернення" друзі святих ", використано тут цілком логічно, тому що бретонські святі при їх земного життя були завжди жебраками. Далі в тексті цього "gwerz" можна помітити "бідну жінку, що прийшла на весілля з маленькою дитиною на руках "(21). Одразу ж господар будинку запрошує її, супроводжує до вогню, щоб вона могла приєднатися до святкової трапези. Однак ця жінка не хоче ні їсти, ні пити. Вона говорить: "Я не голодна, мене не мучить спрага, але в мене до вас дуже дружні почуття, тому що ви мене запросили від чистого серця, ви мене запросили прийти в ім'я вашого сина "(22). Наприкінці вона додала при прощанні благі побажання: "Нехай 1000 раз освятиться цей будинок, до зустрічі в раю "(23). Бідна жінка була Св. Діва Марія з маленьким Ісусом, і вона винагородила щедрого і милосердного господаря, передвістя йому попадання в рай.

Кілька ідей, проголошених в цій поемі, представляється дуже важливим: - жебрачка приходить до дому випадково під час свята, і її запрошують їсти та пити разом з іншими гостями, і - господар будинку запрошує від чистого серця, і це обставина Богоматір оцінює вище, ніж просто запрошення взяти участь в трапези. У фіналі привітний бретонец отримує гідну нагороду.

Також ми можемо простежити інший прийом жебрака в gwerz "Ar Gernez" (голод) зі збірки "Gwerziou Breiz Izel" (Поеми Нижньої Бретані), зібраного Ф.-м. Люзелем (24). Gwerz оповідає про те, що бідна людина приходить у якийсь буд просити в ім'я Бога шматочок хліба, щоб не померти з голоду. Господар будинку говорить:

Un druez-vraz am euz ont-han

Roet un dra bennag d'ez-han

У мене велика жалість до нього

Дайте йому що-небудь. (Він звертається до своєї дружини) (25).

Але скуповуючи господиня не дає хліба нещасному і, в результаті, останній вмирає від голоду. По справедливості Божої незабаром вмирає і господиня. У день похорону, священики з подивом виявляють, що гріб порожній, а покійниця зникла. Поема пояснює цей факт наступним чином:

N'eo ket Douе (gant) puniset

Gant ann diaoul et a oa et!

Це не Бог покарав

Але це диявол забрав її душу! (26)

Останні рядки поеми наводять нас на примітну думка, що відмова у шматку хліба бідній людині, яка спричинила його смерть, є великий гріх, такий само як і відмова в гостинність. А диявол забирає душу того, людини, яка не поважає цей закон.

В прислів'ях

Досить цікаві уявлення про гостинність та дарунків убогим ми виявляємо в народних прислів'ях, які також цікаві в плані порівняння Росії та Бретані.

В бретонських прислів'ях більше відображається сюжет милостині убогим та гідного поводження з ним, ніж прийом їх у будинку.

Одна їх бретонський прислів'їв повідомляє, що милостиня жебраку дозволяє жертводавці знайти удачу:

Rei d'ar paour aluzenn aliez

Ne ziverreas biskoaz an danvez

Найчастіше давай милостиню убогим

І ніколи не зменшиш своїй удачі (добра) (27).

Інша Бретонська прислів'я радить звертатися з убогим дуже делікатно, без приниження, якщо він з'явиться у вашого порога, а ви не зможете йому що-небудь запропонувати:

Pa zeu ar paour da doull ho tor

Ma ne roit dezan, respontit gand enor

Коли жебрак опиниться у вашого порога,

Якщо ви йому нічого не даєте, відповідайте без приниження (28).

В той же час у російських прислів'ях, які ми вибрали, підкреслюється духовна близькість між злиденних - гостем і Богом:

"Гість - Божий чоловік "," Гість в домі - Бог в домі "(29).

Русская прислів'я

"У вікно подати - Богу подати "(30)

і Бретонська:

Rei d'ar paour aluzenn aliez

Ne ziverreas biskoaz an danvez

дозволяють нам розкрити цікаву деталь відображення відмінностей в традиції подавання милостині в російській та бретонських селах. У Росії - через вікно, а в Бретані - на порозі.

Крім цього деякі російські прислів'я підкреслюють негативні наслідки прийому жебрака або подавання йому милостині. Чи не схвалювалося милосердя, яке призводило до збитку власного достатку: "Чого трошки, того не мечі в віконце "," Приготуй домашнім їжу, а потім давай і вбогого ", "Не подавай за ворота, коли свій є сирота" (31).

Багато іронії та сарказму міститься в прислів'ях по відношенню до незваним гостям. Ні жодної - з позитивною оцінкою такого гостя. Ось декілька прикладів: "Звана гість, а непроханий пес", "Не покликаний гість, не пасена і честь "," Непрохані гості гризуть кістки "," Незваний гість -- гірше татарина "(32).

Ймовірно, селяни надавали великого значення запрошення людини в гості, і тому званий гість користувався великою повагою, ніж непроханий. Хоча ця версія йде в розріз із шануванням непроханого гостя в народних легендах.

Спираючись на розглянуті вище приклади бретонських і російських прислів'їв, можна сказати, що бретонські - більше відображають шанування милосердя і делікатного ставлення до жебраком, у росіян же більш широко представлений сюжет прийому гостей. Завдяки порівнянні російських і бретонських прислів'їв, ми маємо можливість виявити, що в російською традицією кожен гість може бути розцінений як посланець Бога, тоді як в бретонський - виключно жебрак може удостоїться такої честі.

Отже, розглянувши приклади деяких жанрів усної народної літератури в Бретані і в Росії, ми можемо зробити висновок, що головна причина особливого відношення селян до жебраків криється в народному уявленні, що жебраки є гості Бога, яка також широко представлено в розповідях мандрівників - дослідників XIX століття в Бретані і в Росії.

Милосердя. Прийом жебраків як своєрідний тип милостині.

Милосердного - Особлива риса росіян і бретонських селян.

Говорячи про прийом жебраків, нам представляється важливим подивитися, яке місце займали поняття "милосердя" і "милостиня" в російській та бретонський селах.

Милосердя - Це глибоке і філософське поняття. Воно йде від самого серця і дозволяє відкрити все найкраще в душі людини.

В селах поняття милосердя мала релігійний зміст. Так, відповідно до християнської доктрині, істинний віруючий повинен бути милосердним до нещасних, чт?? б потрапити в рай. А оскільки росіяни і бретонські селяни в XIX столітті були глибоко релігійними людьми, милосердя мало велике значення в сільських громадах.

Численні мандрівники не могли обійти стороною цю рису селянського характеру.

В Бретані милосердя мало більш широке поширення, ніж в інших французьких провінціях. Вілерме і Бенуастон де Шатонеф писали: "Немає такого місця у Франції, де милосердя практикувалося б більше, ніж у Бретані "(33).

В Росії, в суспільстві, де люди строго підпорядковувалися православним правилами у своїй повсякденному житті, милосердя також відігравало провідну роль. У підтвердження цієї ідеї можна звернутися до значного числа російських прислів'їв, що закликають людей бути милосердними, милостивими. Наприклад, "Милостивого людині і Бог подає", "Хвороба милість творити - З Господом говорити "," Усяке благо "(34). І. Снєгірьов свідчить: "Ніщо не викликає такого захоплення у росіян селян, як їх милосердного. Вони готові віддати останнє тому, хто просить їх про допомогу "(35).

В бретонський мовою виявляється цікавий збіг значень "милосердя" і "любов" в одному слові "karantez". Можливо, що бретонці розуміли милосердя як любов до Бога, як любов до людині. Милосердя відбувалося, а гостинність проявлялося в ім'я Бога.

Крім релігійного сенсу, милосердя мало значення взаємодопомоги у росіян і бретонських селян. А. Мае де ля Бурдоне відзначає у своїй роботі: "Ця доброчесність (гостинність - Е.Я.) головувала на патріархальних весіллях, громадських роботах, у різних проявах взаємодопомоги, а також в тисячі інших відбитки самого зворушливого милосердя "(36). Православний священик А. Архангельський розповідає нам про безкорисливих роботах на землі вдови, який загинув на війні солдата (37). У цьому випадку мова йде не тільки про милосердя, а й повазі пам'яті солдата, який загинув за свою Вітчизну і турботі про його сім'ю.

Милосердю у сільській місцевості часом бретонські автори протиставляли жорстокість і нечутливість в місті. Е. Сувестр приділяє увагу цьому протиріччя в "Останніх бретонцям". Він каже: "... найменш доброзичливий до корнуайцу селянин з нижніх земель Леона не наважиться прогнати гостя Бога (жебрака) і запросить його до своєї хаті, але в містах, жителі тримали свої двері закритими, вони спокійно дивилися з своїх вікон на групи нещасних, що борються з голодом, як солдати з ворогом. Звичка - байдуже дивитися на страждання утворювала мозоль в серцях "(38).

Таким чином, велика різниця у ставленні сільських жителів і городян до жебраків доводить, що поняття милосердя, а разом з тим і гостинність сприймалися в селах більш природно, ніж у містах.

Милостиня є дорога на Небо.

Гостинність, виявлену до жебраків, також як і милостиню, можна розглядати як подаяння і справа милосердя. А останнє, відіграє важливу і необхідну роль у повсякденному життя росіян і бретонських селян, тому що завдяки їй справжній християнин зможе знайти вічне життя на Небі.

Цікаво, що на відміну від російської мови, де слово "небо" може бути використано в значенні звичайному і духовному, в бретонський мовою - це два різних слова "oabl" (у звичайному розумінні) і "nenv" (в духовному розумінні).

Стефан Строфскій пише :"... але, щоб піднятися до Бога, він (бретонец - Е.Я.) повинен пройти ще інші ешелони: жебраків і святих. Ось ті конкретні умови, які забезпечать релігійне досягнення успіху "(39). Ймовірно, цитату Строфского можна зрозуміти, що завдяки милостині і іншій формі надання поваги жебраку можна "піднятися до Бога".

В російському суспільстві, особливий статус милостині існував досить давно. У 1495 році Митрополит Симон говорив: "Милостиня від уз тяжких дозволяє і до Бога на Небеса зводить; творять бо милостиню, той один Божий назветься і сприйме достойні дари від Спаса нашого Христа в Царстві Небесному "(40). В іншому не менш важливому джерелі, одному з основних зведень правил життя російського суспільства в XVI-XVII ст., "Домострої попа Сильвестра" в 64 чолі знаходимо: "Жебраків і малопомощних, і бідних, і скорботних, і дивних прибульців закликаю до свого дому і по силі нагодуй, і напій, і зігрій, і милостиню давай від трудів праведних і в будинку, і на шляху: тою бо очищаються грес, бо ті заступники богу про гріхах наших "(41).

Прийом жертв корабельної аварії в Бретані.

Ще до одного особливому прояву милосердя в Бретані ми відносимо прийом жертв корабельної аварії. Бретань - це країна, пов'язана з морем на протязі близько 1000 км. Більше половини берегової смуги Бретані представлено гострими скелями і скелями, дуже небезпечними для мореплавання. Тому аварії корабля біля берегів Бретані відбувалися дуже часто.

Крім скелястих берегів, у природні особливості Бретані входять численні маленькі острівці поблизу "материка". Бретонська селяни, які жили на цих острівцях, були дуже жалісливим до моряків, жертвам корабельних аварій. Ця доброзичливість проявлялася особливо сильно в найбільш небезпечних місцях. Жак Камбрія в своїх записах розповідає: "Мешканці острова Сен не люблять, коли чужинці намагаються прижитися на їх острові: вони однак все одно гостинні. Нещасні, які врятувалися від страшної бурі, отримують їжу, для них готується краща в будинку постіль, їх речі, викинуті хвилею на землю, ніколи не будуть узяті: повага жертв корабельної аварії з таким почуттям співчуття незнайоме на березі "великої землі" (42).

В цьому свідоцтві Камбрія ми можемо виявити декілька досить цікавих моментів. А саме, остров'яни були більш чутливі до жертв корабельної аварії, ніж житель берега "материка". Вони не могли вкрасти речей потерпілих корабельної аварії, тоді як на "материку" аморальну правило привласнення чужого майна в цій ситуації було нормою. Крім цього, в цьому тексті міститься на перший погляд явне протиріччя. На початку "остров'яни" не люблять, коли чужинці приїжджають до них на острів, а потім виявляються гостинними, і завжди готові дати притулок нещасних.

В цьому випадку з позиції сучасного розуміння гостинності таке протиріччя не піддається логіці. Але не будемо забувати, що Камбрія писав наприкінці XVIII століття і, ймовірно, на його думку гостинність виявлялося лише в тому випадку, коли люди в ньому дійсно мали потреби і не було іншого виходу.

Отже, розглянувши численні прояви милосердя, характерного якості росіян і бретонських селян, ми прийшли до висновку, що милосердя, як і його обов'язкове наслідок - милостиня, служили тими поняттями, які перетворювали прийом жебраків в селянському суспільстві в норму. Тому вони дуже важливі для пояснення феномена гостинності.

Двоїста природа жебраків.

Віра в їх надприродну силу: бажання успіху і боязнь проклять.

Щоб дати найбільш повне уявлення про жебраків ми розберемо деякі аспекти, що стосуються їх природи і можливостей. Нам здається, що ці визначення могли б пояснити не тільки специфічний характер жебраків, а й те повагу і гостинність, які їм надаються. У цьому поданні найважливішу роль грає подвійна природа жебраків. З одного боку, жебраки - це звичайні люди, з іншого - вони володіють надприродною силою і вважаються в суспільстві чаклунами. У Росії таке вірування було більш акцентована, ніж у Бретані. Селянин не знав, хто є жебрак і що буде робити останній, коли він опинився на порозі селянської хати.

Ймовірно, тому господар будинку чинив непроханого гостя особливо почесний прийом.

Існувало два можливих мотивації прийому "гостей-жебрака": - гарний прийом допоможе знайти удачу і благополуччя; поганий прийом або відмову у ньому може накликати прокляття і нещастя. Відображення цих народних уявлень ми можемо знайти в текстах спеціальних пісень для пошуку новорічних подарунків у Бретані, які називаються "quetes des etrennes" (43) і в текстах колядок в Росії (44).

надприродний характер жебраків потрапив у поле досліджень одного із засновників антропології та соціології у Франції М. Мосса. У своєму "Есе про дар" він дає визначення милостині в контексті архаїчних суспільств як "слідство морального поняття дару і фортуни з одного боку і поняття жертвопринесення -- з іншого. Щедрість обов'язкове, тому що Немезіда мстить за бідних і богів через надлишків щастя та багатства у деяких людей, зобов'язаних від них позбавлятися. Це давня мораль дару, що стала принципом справедливості: і боги, і духи згодні з тим, щоб частка, яку їм виділяли і знищували у марних жертвопринесення, служила бідним і дітям "(45). Тобто, в архаїчних товариства жебраки виконували особливу місію богів і духів, служили як би посередниками між людьми і богами.

Отже, ми можемо вважати, що гостинність, надану жебраком, також розглядається як жертвоприношення потойбічним силам, а отже прийом такого гостя носить вже ритуальний характер.

Характерна манера прийому жебраків.

Жебрак залишається на порозі.

Розповідаючи про прийом жебраків в російських і бретонських селянських будинках не можна обійти увагою особливості манери такого прийому, що в Росії і Бретані досить відрізнялася.

В Бретані ми можемо відзначити звичай, коли господар не хотів впускати жебрака в свій будинок, виносячи недоїдки на поріг, де останній їх і з'їдав. Цей звичай був швидше винятком із правил, оскільки суперечив традиційному повазі жебрака в селах.

В бретонський легендою "Пероннік-дурак" міститься опис такої манери прийому, а швидше милостині (46). Е. Сувестр пише, що "Пероннік був один з тих недоумкуватих жебраків, які є для батька і матері християнським милосердям ... коли був голодний, він просив у жінок на порозі їх будинку черству скоринку хліба "(47). Одного разу Пероннік був голодний і попросив їжу на одній фермі, і господиня дала йому залишки в котлі з-під каші, які він з'їв на порозі її дому (48).

До жаль, іншого опису такого взаємини із жебраками в XIX столітті виявлено не було. Однак не можна обійти увагою цей випадок, тому що досить часто народні легенди були відбиттям реального життя селян.

В Росії існував звичай давати залишки їжі жебраком через віконце, якщо господар не бажав впускати жебрака в будинок. Про це вже йшлося в розглянутих раніше російських прислів'ях.

І в Росії та в Бретані такий своєрідний звичай спілкування із жебраками був винятком, хоча можна припустити, що господарі будинку просто боялися впустити їх з різних причин.

Жебрак запрошується за стіл і до вогнища.

Зазвичай, коли жебрак заходив до будинку селянина в Бретані, господар запрошував його наблизитися до вогнища і погрітися. Він говорив: "Deus - ta'kichen tan "(Давай, підходь до вогню) або" Deus - da 'da dana ta gorn-butun "(Давай, закурював свою люльку) (49).

В будинку бретонського селянина вогнище (le foyer) мав особливе значення в просторі цього житла. Дозвіл наблизитися до вогню для жебрака означало велику честь, яку йому надають. Часто запрошення увійти в будинок і запрошення підійти до вогнища (до каміна) означало одне й те саме, тому що камін ідентифікував цілий будинок. Жан-Франсуа Сімон у своїй "енциклопедії" будинку бретонського селянина наводить один приклад розмови між господарем будинку і його гостем, де господар говорив: "Sell ta paotr manter ar chiminal da well e peseurt ti emaout "(Подивись," старина ", на манто каміна, ти побачиш у якому будинку ти знаходишся) (50).

Е. Сувестр в "Останніх бретонцям" вказує, що після обміну благопобажаннями, господар будинку показувати жебраку його місце біля вогнища (51). В "пісні жебраків" з колекції Е. де ля Вільмарке ми згадуємо, що господар будинку запрошує старчиху до каміна. "Хоча, ви прийшли занадто пізно, стара мила жінка, ласкаво просимо ", - каже господар, а потім" він бере її за руку і надсилає до вогнища "(52).

В будинку російського селянина, вогнище у вигляді каміна не існував. Функціонально цю роль виконувала російська піч, але її сакральна значущість в будинку декілька поступалася каміну в бретонський будинку. У Росії гостя запрошували не до каміна як у Бретані, а просто до столу. Тому, якщо жебрак з'являвся в будинку російського селянина, господар тут же запрошував його за стіл, і точно так само він поступав з будь-яким іншим гостем. Було в цей час застілля чи ні, ситуація не змінювалася. Зазвичай господар говорив: "Ласкаво просимо до столу, добрий чоловік, хліба-солі їсти "(53).

В Бретані жебрак запрошувався до столу, якщо він приходив під час сімейної або святкової трапези. А. Бует зазначає: "... якщо це траплялося під час сімейного обіду, він (жебрак - Е.Я.) допускався без усяких церемоній взяти участь і це не було просто ввічливістю, а річчю природною "(54). Місце жебрака за столом у Бретані було фіксовано. Ж.-Ф.Сімон пише, що "нижній кінець столу зазвичай призначався для жебрака ... У той же час місце навпроти господаря було зарезервовано для почесного гостя "(55). У Росії спеціального місця для жебрака за столом відведено не було.

Анрі Ле Каргет описує у своєму свідоцтві, що частування жебраків розумілося як річ необхідна і як спосіб їхньої опіки в приході Св.Тугена. Він каже: "Справжні жебраки приходу, ви старші і немічні, всі хто не здатний заробляти своєю працею на життя, також беруть участь в пошуку подаяння. З іншого боку, спосіб допомоги цим людям є звичайна норма для селян: тобто, вони звуть жебраків до свого столу "(56). Крім цього, жебраки приходять прийняти участь в трапези селян у певні, заздалегідь встановлені дні. Їх чекають і беруть з повагою як членів великої родини даного приходу.

Сам П'єр-Жака Еліас у своєму знаменитому творі "Кінь доблесті" розповідає про фіксовані днями, коли приходська жебрачка Марія Сліпа, могла брати участь в трапези тій чи іншій селянській сім'ї. Він пише: "Вона приходить поїсти до мене два рази на рік у певні дні, які знає тільки одна моя мама. А в третій раз під час тижня, коли вбиваю свиню (Масляна - Е.Я.). Інші жителі нашого містечка і жінки з округи бачать її у себе вдома в дні, які ніколи не змінюються "(57). Такий звичай зустрічав П.-Ж.Еліас за часів свого дитинства в 1920-і роки в бретонський глибинці, який, імовірно, дійшов до нього з XIX століття.

В російської традиції аналогічних звичаїв, як видно, не існувало, і жебрак як правило, приходив до дому випадково і несподівано.

Жебрак спить у хліві.

Складовою і необхідною частиною прийому жебрака у селянина була його ночівля в цьому місці. У численних свідченнях сучасників і в бретонських легендах ми виявляємо, що жебрак відправляється спати у хлів. Звичайно, в бретонський будинку хлів розташовувався під одним дахом з усіма іншими приміщеннями. До початку XX століття, як стверджує Жан Ле Крен у своїй монографії "Сільське суспільство на горі Даре. Св.Рівоал на початку XX століття ", будинок бретонського селянина представляв дві частини: penn an treh (верхня частина) - для людей і penn an traou (нижня частина) - для домашніх тварин. (58). Ян Брекільен пише у своїх "Бретонська селян в XIX столітті", що "у всій Бретані селянський комплекс розуміють як будинок для проживання та хлів (kraou) як його продовження "(59).

Чому ж жебрак спав у хліві, разом з тваринами, в Бретані? Це дійсно загадкова річ і відповісти на це питання дуже важко. Ми можемо тільки припустити, що все це робилося з причини обережності, боячись, що жебрак що-небудь вкраде в будинку або зробить будь-які магічні дії в сакральному просторі будинки, яким був камін і прилегла до нього територія.

В легендою "Камені Плуінека" зі збірки "Бретонська вогнище", опублікованого Е. Сувестром, ми зустрічаємо випадок, коли жебрак (чаклун) входить до будинок одного бретонського фермера під час різдвяної вечері (60). Після частування жебрак відправляється спати у хлів. Е. Сувестр пише: "Коли чаклун закінчив є, він попросив піти спати і Бернез (господар ферми - Е.Я.) пішов відкривати йому хлів ..."( 61). Також, відомий дослідник Бретані першим третини XX століття, Леон Ле Бер зазначає в книзі "Вчорашня Бретань": "... маленькому чоловічку, більше жебраку, ніж кротолову, був уготоване вечеря і ночівля в хліві "(62).

В Росії убогі не спали в хліві, але дуже часто йшли на горище, на сінник. При цьому, ми відзначаємо, що він не спав у тому ж приміщенні, що і господарі. У Бретані, на відміну від Росії, горище був місцем, зовсім заборонених для відвідування чужинців.

Вивчивши деякі особливості прийому жебраків в російських і бретонських селянських будинках, ми побачили, що все це, з одного боку пояснюється шаною і повагою жебраків, а з одиний - пересторогою й острахом викликати на себе нещастя.

Святкове застілля і обов'язкова участь у ньому жебраків в Бретані.

Повага і шана, що надаються жебраком в Бретані, найбільш яскраво простежуються в описах численних свят. Застілля, що влаштовуються на честь цих свят, були гарним приводом для участі в них жебраків. Це означає, що якщо господар будинку організовував велике свято у себе, жебраки приходили в цей будинок.

Застілля на честь свята Пардон (дня святого покровителя приходу).

Найбільш важливим святом у бретонських селян був Пардон. Святкування цієї події в деяких бретонських селах було днем винятковим, коли кожна людина міг прийти до дому господаря, який влаштовував бенкет на честь Пардон.

А. Ле Каргет пише, що в приході Св.Тугена "кожен що входить до дому запрошується взяти свою частку у величезній горі святкових страв "(62). Жебраки не є винятком з цього правила. А. Ле Браз у своїй статті "Св. Ів: Пардон бідних "описує Пардон в Трегере в ім'я Св. Іва, який по-Бретонська називався pardonn ar bewien (63). Напередодні Пардон Св. Іва жебраки були сакральними персонами в околицях Трегера. Головний персонаж цієї статті, селянин Яоанк-кіз звертається до автора: "А ти чув коли-небудь, щоб жебраку в Керварзіне відмовляли напередодні Пардон Св.Іва? "(64).

Далі він продовжує: "У мене в гостях зараз немає нікого крім жебраків ... ваш батько любив казав, що у Яоанк-Козова завжди для друзів знайдеться суп і склянка доброго сидру "(65). Отже, ми можемо зробити висновок, що в родині цього селянина жебраки завжди могли знайти дах і частування, але у свято Св. Іва гостинність набувало особливого характеру.

Різдвяний вечерю.

Другим за значимістю святом після Пардон в бретонських селах було Різдво. Різдвяна вечеря в Бретані був швидше за родинним застіллям, але іноді господар, щоб "показати своє добре серце" організовував великий бенкет для своїх сусідів, і всіх інших, хто хотів до нього прийти. У легенді "Камені Плуінека "якийсь старець (жебрак з Плувінера) заходить до будинку привітного селянина під час різдвяної вечері і отримує "табуретку з трьома ніжками і порцію запрошеного гостя "(66).

Le fest an hoc'h (свято свині).

Не можна не сказати і про свято, зване fest an hoc'h, який супроводжувався рясним застіллям, тому що в цей час "забивали свиню". Щоб нічого не пропало, треба було швидко все з'їсти. Для цього господар будинку запрошував до себе якомога більше гостей. Ш. Ле Гоффік у своїй "Бретонська душі "відзначає, що під час частування, яке відбувається у період" забою свині "" жебрак також мав тут свою частку "(67). Фанш Постік і Донасьен Лоран в їх спільній статті "Егінан, новорічний Гі? Загадка збирання подарунків з піснями "пишуть, що" в провінції, групи жебраків часто чекали жирних днів (Масляна - Е.Я.) тому що в цей час забивали свиню і льохи були повні "(68).

Весільне застілля.

Але саме разюче частування жебраків в Бретані відбувалося на весіллях, коли один з д