Селянський побут в поемі "Moretum"

Ошеров С.А.

Зазвичай Вергілію приписують поему "Moretum" ( "Сніданок"), текст якої служить нам матеріалом для аналізу.

Сніданок

Десять зимових годин вже довга ніч відрахували,

Пісню дзвінкою світанок сповістив Караульщик крилатий,

В цей час Симил, пахатель малого поля,

З черевом голодним на весь залишитися день побоюючись,

Тіло насилу відірвав від убогої, низькій постелі,

Почав невірної рукою в темряві розслаблюючій шарить,

Щоб вогнище відшукати. Ось його він знаходить, удара:

Хоч прогоріли дрова, але димок ще цівкою тягнувся

І під сизим попелом таївся жар темно-червоний.

10 До тліючим лампу вугіллю Симил, нахилившись, підносить,

Витягнувши перш за голкою гнота підсохлій клоччя,

Частим диханням вогонь в осередку оживляє заснув.

Полум'я гніт підхопив, і, зміцнівши, вогонь з'явився:

Від вітерця вогник Симил рукою затуляє

І не наосліп вже відчиняє двері в комору,

Де на землі зерно невисокої купкою лежало.

Стільки звідти Симил бере, скільки мера вміщує

(Двічі вісім у неї і більше фунтів входило).

До млині він звідти пішов, на тонку дошку, [115]

20 Що він прикріпив до стіни для цієї потреби навмисне,

Вірний поставив свій світильник, скинув одяг

З плечей і волохатою кози підв'язавши біля пояса шкуру.

Щіткою хвоста жорна обмітає він і чарунку

І починає молоти, між руками працю поділили:

Ліва сипле зерно, а права робить справу -

Крутить жорно вона, звертаючись старанно по колу.

Ллється Церерін помел, каменів рухом роздроблений,

Ліва часто сестрі втомленою приходить на допомогу,

трудиться в чергу з нею. А Симил то пісню просту

30 У голос співає, полегшуючи свою працю сільським наспівом,

Те Скібалу кличе, що один сторожила садибу.

Всі облич раби видавало в ній африканка:

Темна шкіра, волосся завитки і товсті губи,

Запалі живіт, і ширина плечей, і висячі грудей,

І при широкій стопі не в міру тонкі стегна.

Їй-то, догукатися, велить господар палива кинути

Більше у вогнище і зігріти на вогні холодну воду.

Тільки лише мірошницький праця була закінчена в належний час,

жменею Симил кладе борошно сипку в сито

40 І починає трясти. Нагорі весь сміття залишається,

Вниз осідає борошно, крізь вузькі ллється осередку

Чистий Церерін помел. Його на гладку дошку

зсипав купкою, Симил наливає теплу воду.

Щоб, змішалася борошно з додається, вологою, він місить

Тверді тесту грудки, поступово водою їх пом'якшуючи,

Сіль підсипає часом, а потім готове тісто

На початок піднімає, і в коло широкий долонями плющит,

І намічає на ньому поздовжні рівні скибки.

Після несе до вогнища, де Скібала розчистила місце,

50 Глиняній мискою поверх накриває і жар насипає.

Якою деколи як Вулкан і Веста роблять справу,

Часу даром Симил не втрачає, в неробства сидячи:

Шукає припасів інших, щоб до Цереріну дару в надбавку

Блюдо сфабрикувати (адже хліб без закуски в горло не лізе)

Поблизу вогнища в нього не висіли на гаках для м'яса

Окости або туша свині, прокопчена з сіллю:

Сиру тільки гурток, посередині проткнути тростина,

Був повішений на них і пучок кропу засохлий.

Так що припасів інших собі шукає герой прозорливий.

60 Був при халупі його город, тином обнесений

З очерету та лози, вдруге пущеної у справу.

Мал був ділянку, але трав і коріння росло там чимало.

[116] Все, в чому буває потреба бідному, він давав в достатку,

У бідняка і багатій міг часом багатьом розжитися.

Не для розкоші йому, для турбот лише був городик.

Коли святковий день иль негода тримали Сіміла

Дома, коли раптом переривалася робота за плугом,

Праця віддавав він тоді городу. Умів він рослини

Всі розсадити, і землі насіння таємничої довірити,

70 І підкорювати струмочки сусідні належною турботою.

Всяка зелень тут є: і буряк з пишною бадиллям,

І плодовитий щавель, оман, і поповнік, і мальви,

Є і порей - такий, що зобов'язаний сайті назвою,

Є і приємний латук - від вишуканих страв відпочинок,

Батоги повзуть огірків і росте загострена редька,

Гарбузи лежать важко, на товстий живіт привалило.

Не для господаря, ні, - бо хто помірний Сіміла? -

А для інших цей рос урожай, адже кожен дев'ятий

День за плечима носив на продаж він овочі в місто.

80 І повертався додому без нічого, але з важкою мошною,

Рідко коли захопивши з м'ясного торгу товару.

Грядка, де цибулю та зелений порей вгамує його голод,

Горький крес, який куснути неможливо, не скривившись,

Або гулявнік, чий сік Венеру мляву будить.

Думки, що вибрати зараз, в город виходить господар,

Першим справою, навколо підкопали пальцями землю,

Вирвав він часнику чотири щільних головки,

Слідом селери нарвав кучерявого, рути зеленої

І коріандру стебел, тремтячих і тонких, як нитки.

90 Зелені вдосталь нарвав, біля вогню веселого сів він,

Голосно служниці велів, щоб швидше подала ступку.

Від лушпиння він одну за одною очищає головки,

Верхній знімає шар і лусочки кидає з погордою

на землю, засипав все довкола себе, а корінь м'ясистий,

В воду спершу вмочивши, опускає він в камінь довбані.

сіллю посипати їх від солі твердого сиру,

В ступку кидає Симил і трав, що раніше назвав я.

Ліву руку кладе під одяг на пах волосатий,

В праву маточка бере і часник пахучий спочатку

100 Дрібно товче, а потім в соку його все розтирає.

Ходить по колу рука, і зелень, і сир потроху

Властивості втрачають, а колір отримують з багатьох єдиний:

І не зелений зовсім (тут заважає молочна домішка).

І не молочні (його занадто багато трав замутняет).

Запахом гострим від них Шиба в ніздрі Симил:

[117] Морщачи кирпатий ніс, свою ж куховарство він порочить

І з сльозавими очей витирає вологу рукою,

Дим, не винний ні в чому, обсипаючи несамовитою лайкою.

спирається справа його: вже не поштовхами, як раніше -

110 Плавними маточка йде колами в мірній рух.

Кілька крапель Симил підливає Палладіна масла

І, додавши поверх мізерну частку оцту,

Знову починає терти, щоб краще всі частини змішалися

Пальцями після двома обійшовши всю ступку по стінках,

Він збирає куховарство і грудку з місива ліпить:

За завершення воно справедливо зветься "толченкой".

Той інколи раба старанна хліб виймає.

З радістю в руки його бере Симил: на сьогодні

Голод не страшний йому. На обидві ноги поножі

120 Він одягає потім, покриває голову капелюхом,

Дружний биків запрягає в ярмо, обплутаний ременями,

Жене на ниву їх і леміш в землю встромляє.

(Пер. С.А. Ошерова)

Отже, перед нами щось зовсім незвичайне для римської поезії, та й для римської літератури взагалі - побутова замальовка. Я не хочу сказати, що побут ніяк не входив у літературу, але саме слово "битопісательство" по відношенню до Риму звучить нонсенсом. Ми, щоправда, за інерцією визначаємо паліатив як "побутову комедію", але питання про її співвідношенні з реальним римським побутом надзвичайно складний і в наш розгляд входити не може. Нам доведеться залишити осторонь і питання про МІМ і говорити тільки про те, що може бути контекстом для розглядуваної твори: поетичних і прозових жанрах приблизно від Катулла до Марціана. Як співвідносяться вони з побутом? В більшості, якщо побут входить до них, то він так чи інакше підтверджено "не-побутом" і відтіняє його. Частіше за все - за зразком елліністичної поезії - цим "не-побутом" виявляється міф. Овідій в епізоді з Філемон і Бавкіда (Metam., VIII, 612-725) змагається побутовими подробицями з "Moreto", але заземленою побуту відтіняється величчю присутніх богів, як і в "Фастів" (III, 523-544) опис підхмеленої натовпу, будете святкувати свято Анни Перені, служить контрастним введенням до міфів про неї. У вірші 64 Катулла прядіння описано настільки детально, що помічені навіть волокна вовни, що прилип до губ пряха, але вся сіль у тому, що пряхи ці -- Парки.

Якщо ж міфу немає, контраст все одно виявляється.

В такому винятковому творі, як 5-а сатира I книги Горація, -- виключно завдяки тому, що героєм побутового оповідання виступає сам автор, - Фоном реального побуту може мислитися та стилізована "життя поетів ", яку описували Катулл і його молодші сучасники. Нарешті, у моралістів і сатириків риси побуту розсипані надзвичайно густо, іноді навіть складаються в цілісну картину. Згадаймо листа LVI Сенеки про шум у Римі чи III сатиру Ювенала. Але й у тих, і в інших побут - лише заперечення такої собі що стоїть над ним норми (у Ювенала - звичаї предків і простих людей поза Римом, у Сенеки - поведінка мудреця). Кожна побутова деталь - це exemplum, причому майже завжди - exemplum негативний.

Навіть у такого навантаженого в побут поета, як Марціан, його "побутові замальовки "в окремих епіграмах містять якусь pointe - анекдотичну, гротескну риску, яка і робить даний момент побутової темою карикатури. А карикатура з її обов'язковою ексцентриків припускає живе відчуття "центру". Такого ж роду вибірковість є і у Петронія, найбільш близько підходить до битопісательству автора. Він - єдиний, у кого побут не тільки зображений, а й часто говорить власною мовою (у бенкеті Трімалхіона), так що в оповідання входить соціально-мовна характеристика. Але саме гротескність зображуваного і включення "чужого слова" усувають описаний побут від автора, роблять побут екзотичним в його безсоромною оголеності. Сама низовина обираються об'єктів зображення доводить, що побут - не предмет об'єктивного зображення, а лише одна сторона дійсності, цікава автору саме своєю непривабливістю.

Набагато рідше побут входить у поезію без негативного знаку і без передбачуваного контрасту. Понад усе сказане відноситься до Катулла і до Овідія, почасти до елегікам. Але для Катулла введення побутового в поезію означало затвердження нової побутової норми. Для Овідія періоду "Amores" та "Ars amancli" важливо зображення побуту в достатній мірі "непобутових", наскрізь естетизовано і стилізованого в самій дійсності, в житті того кола, про який писав поет. До речі сказати, хоча цей побут зображений без всякої негативності [119] і навіть має свої норми (яким і покликана вчити відповідна "наука"), але це - інша норма в порівнянні з побутом традиційним або побутом низовим.

Зовсім не те бачимо ми в "Moreto". Аналіз деталей зовнішньої обстановки переконує нас: мета автора - підкреслити, що зображається їм побут - низова і, за відношенню до міських звичок, навіть екзотичний у своїй примітивності. Сам герой на початку поеми названий "rusticus" і змальовано в дусі традиційного образу "селюк". Весь час підкреслюється його неотесаний і "неетікетность" вчинків: то він втикається в пітьмі, поки не стукати про вогнище, то обмітає млин хвостом фартуха з козиної шкури, то засовує під нього руку, то свариться на все горло ... Про його одязі і його куховарство вже було сказано.

Сам образ "rustici" був, як відомо, введено в літературу комедією. Але цілком очевидно, що вже в першій половині I ст. до н.е. він і в побуті викликав у певної частини городян цілком глузливе ставлення. Це доводить хоча б мова Цицерона в захист Секста Росція, де оратор прямо говорить про два відносинах до сільського життя: "Я. .. знаю багатьох, хто ... ту саму сільське життя, яка по-твоєму повинна служити до паплюження і звинувачення, вважає і найбільш чесною, і найбільш солодкою "(Sed permultos ego novi ... qui ... vitamque hanc rusticam, quam tu probro et crimini putas esse opportere, et honestissimam et suavissimam esse arbitrantur. - XVII, 48). Що негативно-глузливе відношення до "селюк" зберігалося, доводять анекдот Горація про те, як Вольт, що купив маєток, "перш чистенький, став мужиком він "(ex nitido fit rusticus .- Epist., I, 7, 84), і його послання до вілика - любителю міських задоволень (Epist., I, 14). Навіть у Колумелли вирвалися слова про те, що "загальноприйнятим і твердим стало переконання, що сільське господарство - справа брудна "(Rr I, praef. 20).

Мабуть, таким було ставлення більшості. Недарма Цицерон не тільки порівнює свого підзахисного з "rusticus" з комедії Цецилія, але й каже: "Слід пробачити тій людині, який сам зізнається в тому, що він -- селюк "(Ignosci oportere ei homini, qui se fatetur esse rusticus .- Op. cit., XVIII [120] 51). Що стосується позитивного ставлення до сільської життя, то тут слід розділити два аспекти. Один з них - практичні прагнення власників садиб до того, щоб зробити господарство прибутковим і розумним. Такі герої діалогу Варрона і його дружина Фунданія, для якої твір написано; такі адресати праці Колумелли. Саме за таке ставлення до сільського господарства як до засобу наживи Горацій сміється над Вольтеем.

Зрозуміло, що до нашого тексту цей аспект не має стосунку; він орієнтований на інший тип господарства, ніж exiguus ager Сіміла.

Другий аспект - визнання селянського господарства, перш за все дрібного, однією з традиційних римських цінностей, що затвердилася ще в ті часи, "коли обираються на консульство призивалися прямо від плуга "(cum ab aratro arcessebantur, qui consules fierent .- Pro Sex. Rosc., XVIII, 50). Ця цінність підтверджувалася переказами про Атіліі Серране, про Цинциннаті і т.д. і належала скоріше політичної теорії та етичної норми, ніж практичного життя. І тим Проте для нас важлива саме вона.

В Насправді, не дивлячись на те що Симил всіма своїми вчинками "se fatetur esse rusticus ", автор явно не прагне до комічного ефекту. У цьому переконує перш за все стиль поеми. Велика кількість у віршах складних перифраз, метафорика, високий синонімічний ряд (у 9 рядках вода названа liquores, liqiudum і undae), як і ряд інших стилістичних моментів, доводять прагнення автора триматися традиційного епічного стилю. У межах такої стилістики Симил (від simus - кирпатий) може бути названий не тільки "vir", але і "providus heros". При цьому в поемі явно відсутній нарочите обігравання невідповідності високого стилю і низького предмета. Навпроти того, відчувається прагнення підняти повсякденне, представити його як гідний предмет епічної розробки.

В цьому сенсі "Moretum" зіставимо перш за все з "Георгики" Вергілія; недарма кінцівка маленькій поеми звучить настільки само урочисто, як і багато шматки великого епосу. Наприклад, коли Симил "condit terrae aratrum", він виконує те високе призначення селянина, який стверджував в "Георгики" великий [121] поет (хоча б у рядках II, 513-515):

А землероб зорав кривим свою землю ралом -

Ось та роботи, на рік. Він краю рідному опора,

Малим внучатам своїм ...

(Пер. С. Шервінський)

До співставлення обох творів нам ще доведеться повернутися.

Від відносини римлян і римської літератури до сільського господарства слід відокремити відношення до сільського життя. У нас цікавить, епоху жити в селі зовсім не означало займатися господарством. У літературі місто незмінно постає як місце непотрібних турбот і праць, село - як притулок від них і місце otii. Наведу в доказ хоча б рядки Горація, з яких запозичив Пушкін епіграф до II чолі "Євгенія Онєгіна" (Sat., II, 6, 60-62):

-- О, коли ж я побачу поля! І коли ж я зможу

Те над писаннями древніх, то в солодкої дрімоті та лінощів

Знову насолоджуватися блаженним забуттям життя тривожної!

(Пер. М. Дмитрієва)

Подібних текстів можна було б навести незліченну безліч, перед нами одна із загальних місць римської поезії даної епохи. Сільський otium заповнюється або скромними бенкетами і святами, або - у Тібулл - любов'ю, або - найчастіше - вченими заняттями або поезією. Завдяки цьому село виявляється міцно пов'язаної з естетичним початком і таким чином естетизує сама. Об'єктом цієї естетизації може стати і сільськогосподарська праця, яким займається той, від чийого особи написані вірші, - чи то сам Тібулл в перший зі своїх елегій або лихвар Альфа в 2-м Еподи Горація. Останній знаменний саме тим, що в ньому зібрані всі поетичні "загальні місця" описів сільських радощів, дістаються на частку rustici (у Семенова-Тян-Шанського невдало переведено "поміщика" - ст. 68). Естетизація сільського життя захоплює не тільки праці і otium уявних селян, на зразок ліричного героя елегії або Альфия, вона поширюється і на справжніх rusticos. У поезії їх працю в будь-яку мить може [122] бути перерваний дозвіллям (Georg., II, 467-470):

У них дозвілля і свобода,

Гроти, озер повнота і прохолода Темпейської долини,

В поле мукання корів, під деревами солодка дрімота, -

Всі це є.

(Пер. с. Шервінський)

В "Буколіки" цей дозвілля пастухів завжди заповнений піснями. Згадаймо, що співає і Симил, - співає rustica carmina agresti voce (нагромадження синонімів не випадкове), та ще перериває пісню гучним криком, яким будить рабиню. У III Еклогіт Дамет теж говорить про свою "rustica Musa", але тут же сказано, що вона "мила Полліон", і вся rusticitas виявляється умовністю.

На цьому маленькому прикладі добре видно, в чому "Moretum" протистоїть решті римської поезії, коли вона зображує сільське життя. Автор наполегливо і послідовно знімає будь-яке її прикрашання, усуває всі "красиві" деталі і висуває на перший план деталі прозові та навіть грубі. У цьому особливо наочно можна переконатися, порівнявши, навіть без жодного коментаря, опис horti дрібного селянина в нашій поемі і в "Георгики" (Georg., IV, 127-149):

Я корікійского знав старого, який володів самим

скромним ділянкою землі занедбаної, невідповідному

Для оранки, непридатною для худоби, незручною для Вакха.

Трохи все ж овочів меж кущів розводив він, саджаючи

Білі лілії в коло з Вербень, з маком їстівним, -

І думав, що багатий, як царі! Він пізно ввечері

Стіл, повернувшись, навантажував своєю, некупленной їжею.

Першим він троянду зривав весною, а восени фрукти,

А як лиха зима ламати починала морозом

Камені і кіркою льоду потоків приборкувати струменя,

Він вже в той час зрізав гіацинта ніжного кучері

І лише бурчав, що літо не йде, що зволікають Зефіри.

Раніше всіх у нього приносили приплід і роїлися

Бджоли. Першим з сот встигав він пінистий вичавити

Мед; там і липи росли в нього, і тінисті сосни.

Скільки при кольорі навесні бувало на дереві пишному

зав'язей, стільки плодів у нього дозрівало під осінь.

(Пер. С. Шервінський)

Хоча перерахування квітів замість дешевих овочів частково виправдане в "Георгики" темою IV книги - [123] бджільництвом, все ж ми бачимо явно естетизовано картину дрібноселянського господарства, різко відрізняється цим від зображеного в "Moretum". І тим не менш одна явна точка зіткнення в обох речі.

Тарентський садівник стіл "навантажував своєю, некупленной їжею". Симил навіть з своїх овочів споживає самі скромні, а решту продає і рідко коли купує ринковий товар, перш за все м'ясо. У римлян ця ідея автаркічності будь-якого, навіть самого малого господарства - одна з корінних, традиційних. Вперше ідея забезпеченості всім своїм, доморощеним виражена в літературі Катон (Cato М. Agr. 2, 7), відгомін її ще чути у Марціана, коли він говорить про своїми руками наловлених дичини і риби, про непокупних яйцях (non empta ova - I, 55), і у Клавдіан в елегії "Про старця, ніколи не покидає околиць Верони ".

За цією ідеєю господарської автаркії постає ціла етична конструкція, також що представляє собою загальне місце римської літератури. Суть цієї конструкції в наступному: хто користується лише плодами власного господарства, тим більше маленького, той задовольняється малим. Так, у Вергілія Тарентський садівник своє господарство "в душі прирівнював до царських багатств" (regum aequabat opes animis). Така стриманість гарантує, по-перше, зовнішню і внутрішню незалежність, від якої один крок до "цивільних доблестей" консулів-орачів з вітчизняних переказів, по-друге, помірність є заставу "життя відповідно до природи", бо, як писав Сенека, "природа задовольняється малим ". Все це, за ідеєю, забезпечує дрібному господареві високу гідність як з точки зору римської прихильності "вдачам предків ", так і з точки зору ідеалу філософської етики, досить широко прийнятого і в поезії.

Весь цей комплекс ідей природно повинен був виникати у свідомості читача у зв'язку з такими віршами нашої поеми, як 64-65:

Nil illi deerat, quod pauperis exigit usus;

Interdum locuples a paupere multa petebat ...

або ж 79-80:

Verum hie поп domini - quis enim contractior illo? -

Sed populi proventus erat ...

[124] Саме вони, як видно, і виражають головну ідею твору.

Автор згідно з римською традицією переконаний у високому гідність сільського господарства, більше того, господарства дрібноселянського. Звідси - спроба епічного його зображення, аналогічна такий же спробі Вергілія в "Георгики". Про те, що "Moretum" написаний пізніше "Георгики", явно говорить наявність в ньому деяких ремінісценцій з поеми Вергілія. Карл Бюхнер вважає, що автор "Moretum" "ні в найменшою мірою не звертає уваги на римські уявлення про значення сільського господарства для держави або вергіліевскіе уявлення про значення сільського господарства для космосу, але пише проти Риму, проти Вергілія, сміється над обома, повний невіри "1.

Нам здається, що наведені вище місця і що стоїть за ними ланцюг асоціацій спростовують цю думку. Але одночасно, на відміну від "Георгики" і, може, дійсно у внутрішній полеміці з ними, автор демонстративно відмовляється від будь-якої ідеалізації і естетизації життя дрібного хлібороба. Звичайно, про внутрішню полеміці саме з Вергілієм можна говорити тільки в тому випадку, якщо прийняти припущення Бюхнера та ряду інших ісследователей2 - Припущення надзвичайно правдоподібне, - що обидва твори розділені малим терміном. Однак про протистояння "Moreti" загальним місцям в описах сільського життя, властивих римської поезії, можна говорити в будь-якому випадку.

Перед нами - єдине свідчення зовсім особливого ставлення римлянина до сільського господарства та сільського життя. З одного боку, у своїй позитивній оцінці їх воно глибоко традиційно. З іншого, ця позитивна оцінка не веде автора до їх ідеалізації і естетизації. Погляд його на рідкість тверезий, він вважає за краще помічати і описувати, майже не висловлюючи свого відносини. Чи не прагне автор також і повчати, вселяючи думку про необхідність поліпшень й удосконалення. Його оцінка спрямована на те дрібноселянське господарство, яке є, при всьому тому що він бачить його примітивність і убогість.

Якщо твір відноситься до епохи Серпня, то виникає спокуса трактувати його і як ще одне твердження [125] сільськогосподарської політики принцепса, і як пізній опозиційний відгук на розорення дрібних садиб при наділення землею ветеранів. Однак тут ми вступаємо в область ризикованих гіпотез, від яких утримаємося, так само як і від припущень щодо того, хто міг бути носієм такого унікального ставлення до такої традиційної темі римської поезії, як сільський побут.

Дві цитати з римських класиків

Пліній Старший, XIX, 52-56

В Римі город сам по собі був для бідного маєтком, на городі у плебея був свій ринок, і з їжею наскільки більш здоровою! .. І, клянусь Геркулесом, наскільки все було б дешево, наскільки під рукою і для задоволення, і для насичення, якщо б і тут не втрутився то ж неподобство, що скрізь! Ще можна було б стерпіти, що виростають вишукані плоди, заборонені для бідного люду, одні -- з-за свого смаку, інші - через величини, третій - з-за незвичайного виду ... Але як навіть у травах придумали різницю, і багатство початок вибагливі розбиратися в припасу, ціна яким - гріш (cibo etiam ceno esse venali)? І тут вирощують, приміром, капустяні Кочнєв до того годовані, що народ вважає їх не для себе, вони не поміщаються на столі бідняка ... У самій природної їжі сила грошей справила поділ! .. Невже ж і в який-небудь траві є потреба тільки багатієві? .. Однак ринок напевно зрівняє те, що розділили гроші. Адже ніщо, клянуся Геркулесом, не викликало в Римі при всіх принцепса такого крику обуреної народу, як ринковий податок, поки подати на такого роду товар не була скасована.

Колумелла XII, 57

Гірчичний зерна ретельно очисть і просить крізь сито, потім вимий холодною водою, а коли буде добре вимито, на дві години залиш їх у воді. Потім вийми і, віджати [126] руками, кинь в нову, як слід очищену ступку і розітри товкачем. Коли зерна будуть стерті, збери всі стерте в середину ступки і стисни долонею. Потім, коли сожмешь, зроби насічки і, поставивши на кілька живих жаринок, підбавити води з лугом, щоб вона позбавила його від будь-якої гіркоти і блідості. Після цього відразу ж постав ступку догори дном, щоб відійшла вся волога. Потім Додати білого гострого оцту, промешай маточкою і відцідити. Ця приправа краще все, щоб присмачувати репу. Втім, якщо ти хочеш приготувати її на потребу бенкетів, то, коли обробиш гірчицю лугом, додай якомога більше свіжих соснових горішків і мигдалю і ретельно розітри з подлітим оцтом. Останнє роби, як сказано раніше. Такий гірчицею будеш користуватися як приправою НЕ тільки приємною, але і красивою: тому що, якщо вона зроблена зі старанням, то надзвичайна її білизна.

Список літератури

1. Buchner К. Vergilius Maro. Dichter der Romer. Stuttgart, 1960, S. 155.

2. Ibidem, S. 156.