Калевала фінський національний епос

Перше Калевали видання побачило світ у 1835 році. Ця книга стала плодом діяльності Еліаса Леннрот і складалася з зібраних ним народних рун.

Стародавні форми співаної поезії, засновані на своєрідному четирехдольном, що використовує внутрішні словесні наголосу віршованому розмірі, що існували на території розселення прибалтійсько-фінських племен близько двох тисяч років.

В момент виходу Калевали Фінляндія протягом чверті століття була автономним Великим Князівством. До 1809 Фінляндія була частиною Шведської держави.

Калевала стала поворотним моментом для фінноязичной культури і викликала інтерес також за кордоном. Вона зміцнила серед фінів почуття віри в широкі можливості власної мови і культури. Вона зробила маленький народ відомим іншим народам Європи. Калевалу стали називати фінським національним епосом.

Леннрот зі своїми колегами продовжував збирати народні руни. З'явилося багато нового матеріалу. На його основі Леннрот видав другу, розширену версію Калевали в 1849 році. З цього часу саме цю Калевалу читали в Фінляндії і переводили на інші мови.

Пісні-попередниці Калевали

Яка ж була та стара народна поезія, яку Леннрот записував у своїх поїздках? Про що складалися пісні, коли вони народилися, як довго жили?

Існує гіпотеза про те, що в культурі що проживали в районі Фінської затоки прафінскіх племен близько 2500-3000 років тому стався великий перелом. Внаслідок його народилася самобутня манера віршування, для якої були властиві алітерація всередині рядка та паралелізм, а також знайдені поділу на строфи. Рядки вірша утворювали певний чотиритактний розмір, що стали називати калевальскім розміром. Музична строфа по своєму ритму була частіше всього чотирьох або пятідольной, а мелодії складали специфічний пятітоновий лад.

Традиційна народна поезія складається з елементів, що відбивають різний історичний час. Найбільш ранній пласт її складають міфологічні за своїм змістом руни, які розповідають про початковому часу і створення світу і людської культури.

Головним героєм епічних рун часто виступає могутній шаман, співак і віщун, духовний проводир племені, який здійснює подорожі за знаннями у світ мертвих. Герої пісень також відправляються в заморську країну Похьела, де вони сватають дев або намагаються відвоювати багатства, якими славиться ця північна країна.

Ліричні пісні передавали особисті почуття людини. Ритуальна поезія концентрувалася в основному навколо весільного ритуалу і ведмежого свята. Заклинання калевальского розміру були вербальної магією тобто магією слова, яка використовувалася в повсякденному житті людини.

Старовинні руни побутували на території всієї Фінляндії до XVI століття. Після реформації лютеранська церква заборонила їх використання, затаврувавши всю стару пісенну традицію як язичницьку. У той же самий час, на фінській грунті закріплювалися нові, що йдуть із заходу музичні течії.

Відвічна пісенна традиція почала згасати, спочатку в західній частині країни, а згодом і в інших місцях. Деякі пісні були записані ще в XVII столітті, але більша частина була зібрана тільки в 1800-і роки.

В Віена тобто Біломорсько Карелії (північних районах сучасної Республіки Карелія) традиційна калевальская поезія дожила до наших днів.

Фінська культура на початку XIX століття

В період шведського панування статус фінської мови був другорядним. У школах і університетах вживався шведська та латинь. Мовою управління був шведський мова. Фінська був лише мовою народу і по-фінською практично нічого не видавалося крім текстів законів і духовної літератури.

Однак ще з кінця XVIII століття в університеті м.Турка існувала невелика група людей, які були захоплені ідеями європейського романтизму. Члени її розуміли, що для розвитку культури вивчення рідної мови, збирання й видання фольклору мають велике значення.

Фінляндія займала особливе положення в Російській Імперії (1809-1917). Знаходячись між Швецією і Росією, Фінляндія змушена була виконувати роль форпосту в забезпечення безпеки на північно-східних кордонах нової країни-господаря. З іншого боку фіни завдяки своєму автономному положенню змогли відчути себе окремою нацією.

З Петербургом зав'язалися нові культурні зв'язки, але кордон не була закрита і в бік колишньої метрополії. Ідеї романтизму зміцнювалися і набували все більшого вплив. Народну поезію стали збирати, вивчати і видавати.

В Вяйнямейнене, центральному героя рун, бачили символ національного відродження. Співаючого і грає на кантеле Вяйнямейнена порівнювали з Орфеєм, героєм грецької міфології, який на зразок Вяйнямейнену міг за допомогою співу зачарувати свого слухача.

Молоді романтики з Турку розуміли, що сила невеликого народу полягає в своєрідності його мови та культури, які є найважливішим інструментом його подальшого розвитку. У дусі романтизму були створені і перші національні твори мистецтва.

Еліас з Самматті

Еліас Леннрот народився 9 квітня 1802 в южнофінском прихід Самматті в сім'ї кравця Фредріка Юхана Леннрот. У сім'ї було семеро дітей. Уже в ранньому дитинстві проявилася талановитість Еліаса. Він навчився читати в п'ятирічному віці і книги стали його великий пристрастю.

Серед навколишніх постійне прагнення Еліаса до читання книг породжувало легенди та анекдоти. "Вставайте, Еліас Леннрот вже давно сидить на сучку дерева і читає!" цими словами господиня сусідній Торп будила своїх дітей. За іншим переказом Еліас одного разу зголодніли, попросив хліба, якого у матері тоді не виявилося. "Добре, тоді я вважаю", заявив хлопчик. Незважаючи на бідність, Еліаса батьки вирішили відправити його до школи. Наполегливо що прагне до знань хлопчик зумів впоратися з усіма труднощами на шляху до знань. До університету в Турку Леннрот вступив в 1822 році.

Студентські роки Леннрот

В університеті Леннрот, як було тоді прийнято, навчався декільком спеціальностями. Поряд з медициною, він проходив курс латини, грецької, історії та літератури. Леннрот познайомився також з невеликим колом викладачів і студентів, яким була близька національна ідея. Основний своїм завданням вони бачили розвиток рідної мови.

Поряд з вченням Леннрот намагався бути в курсі того, що друкують на своїх сторінках нові видання з фольклору. З'ясувалося, що Східна Фінляндія і, в особливості, на російській стороні знаходиться Беломорская Карелія це ті місцевості, де ще живуть старі пісні.

Леннрот написав дисертацію про фінську міфології, про Вяйнямейнене. Ця брошура латинською мовою з'явилася в 1827 році. Після цього Леннрот продовжив своє навчання медицині і отримав посвідчення лікаря в 1832 році.

В 1827 Фінляндію спіткала катастрофа. Столиця країни місто Турку згорів дотла. Навчання в університеті в 1827-1828 роках не проводилося. Тому Леннрот провів всю зиму працюючи домашнім учителем у Весілахті. Думка про поїздку до Карелію для збору рун зародилася саме в цей час. Леннрот приймає рішення вирушити влітку 1828 року Карелії та в провінцію Саво записувати народну поезію.

збиральної діяльність

Леннрот пробув у своїй першій поїздці за рунами впродовж літніх місяців і повернувся восени в Лаука з великим багажем записів, всього близько 6000 рядків, з яких більшу частину становили заклинання і епічні руни. Осінь він провів у Лаука, готуючи накопичені матеріали для друку.

Леннрот продовжував вчитися в перекладеному в Гельсінкі університеті, але його найулюбленішим заняттям була робота над текстами стародавніх рун. Він належав до тієї невеликої групі освічених людей свого часу, прагненням яких було не тільки записувати старий фольклор, а й розширити використання фінської мови в цілому.

Ці цілі ставила перед собою утворене в 1831 році Фінське літературне суспільство. Леннрот став його першим секретарем і на довгий час також самим активним членом.

Одним з перших завдань Товариства було фінансування поїздки Леннрот в Біломорсько Карелію з метою запису рун. Цю експедицію проте довелося перервати, збирач рун був викликаний виконувати функції лікаря в боротьбі з епідемією холери. Наступного літа, в 1832 році поїздка все таки відбулася і Леннрот записав близько 3000 рядків замовних та епічної поезії.

В 1833 Леннрот зайняв посаду лікаря в маленькому і віддаленому містечку Каяні. Відсутність що залишилися в Гельсінкі однодумців заміняла близькість пісенних країв Біломорсько Карелії. Народився і новий план видання рун. Леннрот поставив собі завдання видати пісні окремими, що групуються навколо головних героїв, циклами.

Четверта збиральної поїздка була з точки зору історії народження Калевали поворотним моментом. У селах Віена Леннрот зміг на власні очі переконатися наскільки жива там була пісенна традиція.

Леннрот почав готувати свої записи для друку. Руни, зібрані в першу поїздку, були видані у вигляді носять ім'я Кантеле зошитів у 1829-1831 роках.

Після експедиції 1833 були підготовлені рукописи Леммінкяйнен, Вяйнямейнен і Весільні пісні.

Вони, тим не менш, не задовольняли Леннрот. Завданням його було створення цілісної поеми, великомасштабного епосу, прообразом якої були Іліада й Одіссея Гомера, а також древнескандінавская Едда.Так народилася перша цільна поема, що складається з 5000 рядків, яку згодом назвали Початковою Калевалу.

Однак в думках Леннрот знову була Карелія, знову Віена. У п'ятому експедиції в квітні 1834 Леннрот зустрів Архіпові Перттунена, який виявився найбільшим майстром-виконавцем з зустрів руновиконавцем.

Підготовка видань Калевали 1835 і 1849 років

Після поїздки 1834 думка про єдиний епосі, на думку Леннрот, стало можливим втілити. Леннрот обдумував його побудову, внутрішні зв'язки між рунами. Згодом Леннрот розповів, що в цілому дотримувався того порядку побудови рун всередині епосу, який він знаходив у кращих руновиконавцем.

Калевала була готова на початку 1835 года.Предісловіе до неї Леннрот підписав 28 лютого. Вихід у світ Калевали не погасив збиральної пристрасті Леннрот. Вже в квітні та жовтні того ж 1835 продовжував свою роботу в Біломорсько Карелії. Ця велика подорож за рунами він здійснив у 1836-1837 роках, коли він через Віена попрямував до Лапландії і повернувшись звідти, продовжив свій шлях з Каяні на південь, до Фінляндської Карелію. Приклад Леннрот надихнув також багатьох інших на збирання народної поезії.

Леннрот почав складати нову розширену видання Калевали. Воно з'явилося в 1849 році. У цю нову Калевалу Леннрот додав цілі цикли рун і вніс зміни в велику частина текстів.

Стара Калевала була ще відносно близька до початкових текстів виконавців. У ході складання нової Калевали Леннрот відходив усе далі від початкових зразків. Свій метод Леннрот обгрунтовував так: «Ясчітал, що маю тим же правом, яким, на моє переконання, багато руновиконавцем вважали себе володіли, а саме правом мати у своєму розпорядженні руни в тому порядку, в якому вони найкраще укладаються одна відносно іншої, або говорячи словами руни: "Самі зробилися співаками, створились знахарями ", тобто я вважаю себе не менш гарним руновиконавцем, ніж вони самі ».

Зміст Калевали

Руни

Ілматар опускається у воду і стає матір'ю вод. Качка-нирок зносить яйця на її коліно. Яйця розбиваються і з їх шматочків народжується світ. Вяйнямейнен народжується від матері води. Сампса Пеллервойнен засіває ліс. Одне дерево виростає таким великим, що закриває сонце і місяць. З моря виходить маленький богатир і срубает дуб. Сонце і місяць можуть світити знову.

Йоукахайнен викликає Вяйнямейнена на поєдинок і програє. Вяйнямейнен за допомогою магічного співу топить його в багні. Рятуючи своє життя, Йоукахайнен обіцяє свою сестру Айно в дружини Вяйнямейнену. Айно впадає в море.

Вяйнямейнен шукає Айно у воді, піднімає її у вигляді риби в човен, але втрачає здобич. Він відправляється сватати дівчину Пох'ели. Що помсти Йоукахайнен підстрілювати кінь Вяйнямейнена і Вяйнямейнене падає в море. Орел рятує його. Господиня Пох'ели Лоухи виходжує Вяйнямейнена. Заробляючи собі свободу і можливість повернутися додому, Вяйнямейнен дає обіцянку відправити коваля Ілмарінена викувати для країни Пох'ела Сампо. Викувати Сампо обіцяють в нагороду діву Пох'ели.

За дорозі додому Вяйнямейнен зустрічає дівчину Пох'ели і сватає її. В якості умови шлюбу діва вимагає від Вяйнямейнена виконання надприродних завдань. Роблячи човен, Вяйнямейнен сокирою завдає собі рану в коліні. Верховний бог Укко зупиняє кров за допомогою змови.

Вяйнямейнен за допомогою чаклунства і проти його волі відправляє Ілмарінена в Пох'елу. Ілмарінен виковує Сампо. Стара лоухи приковує Сампо до скелі. Ілмарінену доводиться повернутися назад без обіцяної йому нареченої.

Леммінкяйнен відправляється свататися на Острів, бавиться з дівчатами і краде Кюлліккі. Леммінкяйнен кидає Кюлліккі і відправляється сватати дівчину Пох'ели. Піснею-закляттям він змушує мешканців Пох'ели покинути будинок, але залишає незаклятим пастуха.

Леммінкяйнен сватає дочку лоухи, яка вимагає від нього добути лося Хіісі, потім вогнедишного коня Хіісі і під кінець лебедя з річки Туонела. Пастух підстерігає Леммінкяйнен, вбиває його і кидає в річку Туонела. Мати отримує знак про смерть сина і відправляється на його пошуки. Вона прочісує граблями дно річки Туонела і дістає шматки від тіла сина, складає їх разом і оживляє його.

Вяйнямейнен починає будувати човен і відправляється в країну мертвих Туонела за необхідними словами заклинання, але не отримує їх. Він видобуває відсутні слова з утроби померлого чаклуна Антеро Віпунена і добудовує човен до кінця.

Вяйнямейнен відправляється на своєму човні сватати дівчину Пох'ели. Ілмарінен відправляється з ним. Діва Пох'ели вибирає викуваного Сампо Ілмарінена. Він виконує три важких завдання діви Пох'ела: оре гадюжье поле, видобуває Туонела ведмедя і вовка Манана і під кінець ще велику щуку з річки Туонела. Лоухи дає обіцянку видати свою дочку за Ілмарінена.

В Пох'ела готуються до весілля. На неї кличуть всіх крім Леммінкяйнен. Наречений з переважатиме прибувають в Пох'елу. Гостей пригощають. Вяйнямейнен розважає свадебщіков співом. Нареченій дають поради як вести себе в шлюбі, накази дають і нареченому. Наречена прощається з домашніми і відправляється разом з Ілмаріненим в країну Калева. Прибувають в будинок Ілмарінена, де гостей знову пригощають. Вяйнямейнен виконує вдячну пісню.

Леммінкяйнен прибуває незваних гостей на бенкет в Пох'ела і вимагає частування. Йому підносять пивну кочагу, наповнену гадюками. Поєдинок з господарем будинку, що ведуть на мечах і за допомогою закляття закінчується на користь Леммінкяйнен. Він вбиває господаря Пох'ели.

Леммінкяйнен тікає з Пох'ела, рятуючись від взялися за зброю її жителів. Він ховається на Острові і живе там з дівами до тих пір, поки ревниві чоловіки не змушують його покинути Острів. Леммінкяйнен знаходить свій будинок спаленим, а мати потаємно в притулок в лісі. Він відправляється на війну з Пох'ела, але змушений повернутися назад.

Два роду Унтамо і Калерво сваряться між собою. З роду Калерво в будинку Унтамо залишається хлопчик, Куллерво. Застосовуючи чарівну силу, він знищує все результати даної йому роботи. Унтамо продає Куллерво в рабство Ілмарінену. Дружина Ілмарінена відправляє Куллерво пасти худобу і з злості дає йому з собою хліб до запеченого в ньому каменем. Куллерво ламає свій ніж об камінь в хлібі. Мстя за це, він заганяє корів у болото, а замість худоби відправляє додому хижих звірів. Зібралася доїти корів господиню загризають на смерть. Куллерво тікає до лісу, де знаходить своїх батьків, але дізнається про те, що пропала його сестра.

Батько відправляє Куллерво платити данину. На зворотному шляху він не знаючи того, спокушає свою рідну сестру. Відкрилася правда примушує сестру кинутися в річку. Куллерво відправляється мстити. Знищивши жителів Унтамо, він повертається додому, але знаходить своїх родичів мертвими. Куллерво вбиває себе.

Ілмарінен журиться про померлої дружини і вирішує скувати собі дружину із золота. Золота діва виявляється занадто х?? лодной. Вяйнямейнен застерігає молодь від поклоніння золота.

Ілмарінен отримує відмову від молодшої дочки Пох'ели й відвозить її силою. Дівиця знущається над Ілмаріненим, який врешті-решт перетворює її на чайку. Ілмарінен розповідає Вяйнямейнену про Сампо, що збагатило всю країну Пох'ели.

Вяйнямейнен, Ілмарінен і Леммінкяйнен вирушають у похід за Сампо. По дорозі їх судно зачіпляється за спину величезної щуки і зупиняється. Вяйнямейнен вбиває щуку і робить з її щелепи кантеле. Ніхто інший не може грати на ньому, але Вяйнямейнен зачаровує всю природу своєю грою.

Вяйнямейнен занурює в сон всіх жителів Пох'ели грою на кантеле і Сампо відвозять на човні. Жителі Пох'ели прокидаються, лоухи намагається зупинити грабіжників перешкодами на їхньому шляху. Сини Калев долають перешкоди, але кантеле тоне в морі. Лоухи відправляється в погоню, перетворившись на величезного орла. Під час битви Сампо розбивається і падає в море. Частина дрібних осколків від Сампо залишається в море в вигляді скарбів на його дні, частина викидається на берег перетворившись на багатства землі Суомі. Лоухи дістається тільки кришка і бідне існування.

Вяйнямейнен марно шукає потонули в морі кантеле. Замість нього він робить нове березове кантеле і чарує знову всю природу своєю грою.

лоухи насилає хвороби на країну Калева, намагаючись її погубити, але Вяйнямейнен виліковує хворих. Лоухи відправляє ведмедя на погибель худоби, але Вяйнямейнен вбиває його. Проводять ведмежий свято.

Господиня Пох'ели ховає небесні світила і краде вогонь. Верховний бог Укко висікає іскру, щоб відродити сонце і місяць, але вона потрапляє у черево великої риби. Вяйнямейнен виловлює разом з Ілмаріненим рибу і дістає вогонь, який знову служить людині.

Ілмарінен кує нове сонце і місяць, але вони не світять. Вяйнямейнен повертається додому після битви з жителями Пох'ели. Тепер Ілмарінен повинен викувати ключі, якими можна відкрити скелю з захованими в ній сонцем і місяцем. Ілмарінен починає роботу, але лоухи відпускає небесні світила на небо.

Марьятта вагітніє, з'ївши бруснічіну. У неї народжується в лісі хлопчик, але скоро пропадає, поки його не знаходять на болоті. Вяйнямейнен засуджує народилася без батька хлопчика на смерть, але полумесячний хлопчик тримає мова проти несправедливого суду Вяйнямейнена. Хлопчика хрестять і називають королем Карелії, після чого Вяйнямейнен спливає на мідній човні, передбачивши, що він ще знадобиться своєму народові для добування нового Сампо, нового світу і нового кантеле.

Національний романтизм і золотий вік фінського мистецтва

Відразу з виникненням інтересу до Калевалу стало актуальним і питання про ставлення її до Карелії. Карелія представлялася освічених людей того часу поетичної скарбницею, ідилічним музеєм минулого.

Кареліанізм це романтична течія, в якому поєднувалися захоплення історичним минулим, Карелії і Калевалу. Розквіт кареліанізма припав на 1890-і роки. Збирачі рун та етнографи привозили з Карелії всі новий цікавий матеріал. Вони публікували розповіді про свої враження в тому числі у вигляді подорожніх щоденників і газетних статей. Карелія незабаром перетворилася на свого роду мекку для художників, а Калевала як джерело творчого натхнення піднялася на небачену висоту.

Незабаром після появи Калевали дослідники помітили, що незважаючи на те, що текст Калевали в більшій своїй частині базується на справжньою народною традицією, як цілісний твір вона представляє із себе Леннротом скомпонований епос. Однак кареліаністамі саме Калевала представлялася тим дзеркалом, в якому відбивалася древнефінская дійсність.

Для кареліаністов карельський пейзаж і жителі Карелії представляли собою пряме відображення описуваного Калевалу країни та її народу. У цьому виявлялися широко поширені в Європі уявлення того часу, згідно з якими групи населення і цілі племена, що жили в ізоляції від центрів, перебували на більш ранній стадії розвитку і вели такий же спосіб життя який певний час тому вело все "цивілізоване" населення.

Кареліаністи заснували в 1919 році Товариство Калевали. Одним із завдань його був проект створення Будинки Калевали, який повинен був стати місцем зосередженням калевальского мистецтва і центром наукових досліджень.

В 1900-х роках захоплення Карелії і Калевалу то зростала, то, навпаки, знижувався, перетворюючись іноді і в негативну критику: говорили про так звану "Берестяної культурі" і про втечу від сучасної дійсності.

В Наприкінці 1900-х років Калевала і народні руни знову стали об'єктом уваги. Коло в певному сенсі замкнулося, экпедиции в пісенні землі Калевали стали знову можливими.

Кінець XIX і початок XX століть, період розквіту національного романтизму, називають також золотим віком фінського мистецтва. У різних галузях літератури та мистецтва в той час створювалися роботи, інспіровані національними темами і, перш за все, Калевалу. Ці проізвденія і до цього дня є фундаментом, на який спирається все пізніший фінське мистецтво.

Так, наприклад, композитор Жан Сібеліус, живописець Аксель Гален-Каллела, скульптор Еміл Вікстрем і архітектор Еліел Саарінен шукали у своїх творчих поїздках по Карелії прообраз "справжнього" людини або риси історичного калевальского пейзажу. Світ Калевали сприймався художниками як символ, через який вони намагалися передати глибину людських почуттів і світосприйняття дійсності їх сучасниками. Пізніше вплив Калевали було менш помітним і більше опосередкованим. Якщо раннє калевальское мистецтво відрізнялося прямим використанням калевальскіх сюжетів, то в міру наближення до сучасності, вплив Калевали відчувалося скореее в загальних трактуваннях міфологічного і міфопоетичної сприйняття природи і людини.

Калевальскіе руни виконувалися спочатку співуче. Тільки після видання епосу руни стали декламувати. Пісенність Калевали і весь коло тем, пов'язаний з першопричинами цього явища, вплинули на те, що Калевала стала джерелом творчого натхнення також і для багатьох фінських композиторів.

Жан Сібеліус вперше стикнувся з кареліанізмом в музиці в 1890 році через твори Роберта Каянус. Надихнула його і зустріч з виконавицею рун Ларін Парасці. Симфонічна поема Куллерво, написана в 1892 році була перша калевальскім твором Сібеліуса. Того ж року він здійснив поїздку до Карелії.

Майже відразу після виходу в світ Калевали в 1835 році, постало питання про її ілюстрації. Було оголошено кілька конкурсів робіт, але представлені твори, за думку критики, недостатнім чином відображали епічне світосприйняття.

На конкурсі 1891 Аксель Галлен-Каллела представив роботи, що одержали вищі оцінки журі. Роботи Галлен-Каллела були настільки вдалими, що багато в чому і за донині зорові образи героїв Калевали асоціюються з створеними ним типажами.

Калевала на інших мовах

За кількістю перекладів на інші мови Калевала перекладено на 51 мову вона стоїть на першому місці серед фінських книжок. Деякі з цих перекладів, правда, ще не видані. Загальна ж кількість різних переказів і літературних обробок більше ста п'ятдесяти.

Самий ранній переклад Калевали був зроблений на шведську мову в 1841 році. Перший же переклад повного видання Калевали був здійснений в 1852 році на німецьку мову.

Велика частина переказів Калевали була зроблена з виданого в Фінляндії первісного тексту, але, наприклад, на англійську, німецьку та російську мови також переводилися відрізняються від канонічної Калевали зборів рун.

Чому Калевалу переводять незважаючи на архаїчний мову і віршовий розмір, незважаючи на досить обмежену сферу впливу фінської культури у світі? Пояснень може бути декілька. Калевала є тією частиною світової культури, яка впливає на розуми людей незалежно від тимчасових або територіальних кордонів.

В останні роки також вказувалося на фактор етнічного розвитку. Тобто для етнічних груп, серед яких актуальні ідеї національної незалежності і пошук шляхів культурного самовизначення, порівняння Калевали з власним героїчним епосом виявляє її близькою духу становлення національного суверенітету.

Хто переводить Калевалу? Як трактувати Калевалу мовою іншої культури? Які принципи перекладу Калевали на інші мови? Одна частина перекладачів прагне максимально точно передати як етнографічні поняття та семантичні категорії, так і значення слів, звичайно це дослідники. Друга група перекладачів намагається оперувати категоріями сприймає культури; це, як правило, письменники і поети. Для них перш за все важливий менталітет Калевали, тобто психологічна сторона описуваної в епосі дійсності. При цьому підході північна екзотика Калевали є лише завісою, за яким ховаються загальні для всіх народів міфологічні сюжети.

Калевала видана на 46 мовах, як у віршованій, так і в прозової формі. У нижчеподаному списку перераховані в алфавітному порядку мови, на які Калевала переведена, в дужках дані роки видання перекладів.

Американський англійська (1988)

Англійська (у тому числі 1888, 1907, 1963, 1989)

Арабська (1991)

Вірменська (1972)

Білоруська (1956)

Болгарська (1992)

Угорська (у тому числі 1871, 1909, 1970, 1972)

Вєтнамська (1994)

Голландська (у тому числі 1940, 1985)

Грецька (1992)

Грузинський (1969)

Данська (у тому числі 1907, 1994)

Давньоєврейська (1930)

Ідиш (1954)

Ісландська (1957)

Іспанська (у тому числі 1953, 1985)

Італійська (у тому числі 1910, 1941)

Каннада/Тулу (1985)

Каталонський (1997)

Китайська (1962)

Комі (1980)

Латинську (1986)

Латвійська (1924)

Литовська (у тому числі 1922, 1972)

Молдавський (1961)

Німецька (у тому числі 1852, 1914, 1967)

Норвезька (1967)

Польська (у тому числі 1958, 1974)

Російська (у тому числі 1888, 1970)

Румунська (у тому числі 1942, 1959)

Сербсько-хорватська (1935)

Словацька (у тому числі 1962, 1986)

Словенська (у тому числі 1961, 1997)

Суахілі (1992)

Тамільська (1994)

Турецька (1965)

Український (1901)

Фарерська (1993)

Французька (у тому числі 1867, 1930, 1991)

Фулані (1983)

Гінді (1990)

Чеська (1894)

Шведська (у тому числі 1841, 1864, 1884, 1948)

Есперанто (1964)

Естонську (у тому числі 1883, 1939)

Японський (у тому числі 1937, 1967)

Калевала для всіх вікових категорій

На фінською мовою Калевала видано в десятках різних варіантів, на мові оригіналу вона випускалася також в Республіці Карелія та США.

Фінське Літературне Суспільство, яке видало початковий текст Калевали в 1835 році з коментарями Леннрот, і в подальшому продовжувало традицію коментований видань. Більша ж частина книговидавців була зацікавлена в ілюстрації книги.

Історія ілюстрування Калевали пов'язана перш за все з ім'ям Акселя Галлен-Каллела. Його ілюстрації часто можна побачити і на сторінках переказів. Галлен-Каллела видав у 1922 році так звану Мальовничу Калевалу (Koru-Kalevala). Повністю у Фінляндії ілюстрували епос також художники Матті Вісанті (1938), Аарне Карімов (1952-1953) і Берн Ландстрем (1985).

Крім повних видань, Калевала випущена в кількох скорочених варіантах і в прозаїчних переказах для дітей. Калевалу почали вивчати в школах в 1843 році, коли фінська мова став окремим навчальним предметом. Леннрот видав скорочений варіант Калевали для шкіл у 1862 році. До 1950-х років різних шкільних видань Калевали налічувалося близько десятка. Остання скорочене видання Аарне Саарінена з'явилося в 1985 році.

З початку 1900-х років випускалися перекази Калевали для маленьких дітей. У 1960-і роки з'явилася Дитяча Калевала (Lasten kultainen Kalevala) і Перекази Калевали Мартті Хаавіо. Сучасні діти отримали свою Калевалу в 1992 році, коли дитячий письменник і ілюстратор Маури Каннас видав Собачу Калевалу. Відправною точкою для створення візуальних образів і тут послужили роботи Аксель Гален-Каллела.

В передмові Куннас пише, що він багато років слухав гавкіт собак поки йому одного разу не спало на думку, що вони хочуть щось розповісти: "Так я зібрав свій гаманець і відправився записувати матеріал до сусідським собакам ... оповідання так сильно нагадували фінський національний епос Калевалу, що я вирішив назвати оповідь про своїх героїв ім'ям Калевали ".

Віртуальна Калевала?

Ми поки ще не можемо, використовуючи лише силу слова, подорожувати в часі і перебувати в країні Калев, брати участь у битві за Сампо або слухати гру Вяйнямейнена, але вже, можливо, рухаємося в напрямі створення подібного роду віртуального досвіду.

Крім друкованої продукції познайомитися зі світом Калевали можна за допомогою карт таро, настільної гри або комп'ютерного компакт диска.

Текст Калевали, як і збори відомостей про перекази, ілюстраціях до епосу, про рунах, що склали "будівельний матеріал" для Калевали та іншу інформацію можна знайти на сторінках Фінської Літературного Товариства (Suomalaisen Kirjalli-suuden Seura) в Інтернеті за адресою: www.finlit.fi

Калевала і сучасна Фінляндія

Під багатьох сферах життя, а особливо в культурі країни Калевала залишила незгладимий слід. Вплив її було настільки багатогранне, що багато окремі явища нелегко буває відразу розпізнати. Мабуть, найбільш наочно ці процеси відбилися в області назв.

Самобутність і оригінальність пов'язаної з національним епосом лексики постійно використовується в назвах міських районів і вулиць, підприємств і фірм, а також різного їх продукції. Адже Калевала це свого роду унікальний товарний знак.

Використання калевальской іменний номенклатури було особливо широко поширене в кінці минулого століття, зараз цей процес менш помітний. Тим не менш оригінальну продукцію фінської промисловості та вироби ручної праці до цього дня називають іменами так чи інакше пов'язаними з Калевалу.

Наші сучасники Айно і Ілмарі Пох'ела проживають у м. Оулу у провулку Калеванкуйя, раніше вони жили в м. Еспоо в районі Тапіола. Вранці вони читають газету Калева. Сім'я застрахована в компанії Пох'ела. Коли в домі гості, на стіл накривають сервіз Сампо, а Айно Пох'ела одягає светр Вяйнямейнен.

Ілмарі Пох'ела працює на асфальтовому підприємстві Леммінкяйнен, Айно Пох'ела в Калевала Кору. Батько Ілмарі Пох'ела працював в молодості на криголамі Сампо.

Айно Пох'ела відбувається з родини хліборобів, в її молодості урожай на полях збирали за допомогою комбайна Сампо. Сім'я складалася в суспільстві Пеллерво, а застрахована була в компанії Калева.

Влітку сім'я Пох'ела відпочиває в містечку Хііденківі. Вечорами на дачі вони запалюють камін сірниками Сампо.

В Калевалу той, хто володіє Сампо, отримує всі блага. Втрата Сампо веде до повного розорення.

Суперечки про те, що таке Сампо, ведуться протягом більш ніж 150-ти років. За цей час у дискусії встигли взяти участь представники майже всіх областей фінляндської науки, як дослідники, так і аматори. У суперечках брали участь також і зарубіжні дослідники епосу. Кількість запропонованих рішень цієї загадки відповідає кількості людей взялися її розгадати. Можливості воістину безмежні.

Повинно бути саме загадковість Сампо вплинула на те, що це ім'я особливо популярно серед інших калевальскіх назв.

Калевала в сучасному мистецтві

Калевала цікавить сучасних фінів не тільки як національний символ, як і раніше, захоплює і її зміст. Як сам епос, так і лежать в його основі фольклорні тексти, а також народна музика є постійними предметами дослідження.

Починаючи з часу святкування 150-річчя старої Калевали (тобто видання первісного, "неповного" тексту) в 1985 році в житті фінського мистецтва почався новий калевальскій ренесанс. Калевалу як би зняли з "верхньої полиці громадського шафи "для нового її розгляду.

Використання матеріалу Калевали сучасними художниками йде не тільки і не настільки-ко по шляху ілюстрування або переказу калевальскіх сюжетів, скільки через міфологічний світ Калевали вони намагаються звернутися до "вічним" загальнолюдських темами: життя, смерті, любові та подолання життєвих катаклізмів.

Отже, Калевала постійно надає свій вплив на фінську культуру. Озираючись тому на почті 200-річну історію, цікаво простежити як кожне нове покоління трактувало Калевалу по своєму, використовуючи старе і створюючи нове. Калевала не була припадають пилом на книжковій полиці історії фоліантом, навпаки, вона завжди була учасницею подій як в будні так і в свята.

В 1990-і роки Калевалу надихнувся фотограф Вертті Терясвуорі, який у своїй різножанровою виставці Пре Калевала переступив межі традиційних трактувань. Пре Калевала складається з фотографій, кіноматеріала, прикрас, предметів одягу і т.д. Це розповідь про світ, в якому магічна сила слова ще була щоденній реальністю.

В 1997 театри після, приблизно, десятилітньої перерви, озброївшись новими ідеями, знову звернулися до Калевалу. Нове, наприклад, в "Калевалу" Національного театру виразілоь в тому, що героїка була вигнана повністю, в Надто ж це стосувалося способу Вяйнямейнена. У постановці прагнули знайти точки дотику сучасності з архаїчним часом Калевали.

Трагічна історія Куллерво інспірована, починаючи з Сібеліуса, багатьох фінських композиторів, писав музику на калевальскіе теми. Прем'єра опери "Куллерво" Ауліса Саллінена відбулася в день Калевали в 1992 році в Лос-Анджелесі, прем'єра "Суомі" була в листопаді 1993 року.

Про те, чому він вибрав для своєї музичної інтерпретації саме образ Куллерво, Ауліс Саллінен пише: "Цю історію навряд чи взагалі варто було братися розповідати, якби в ній не було однієї пісні, яка виділяється серед інших. Це вишита золотом тема матері Куллерво. У чудовисько, в чоловіку з злощасної долею мати бачить колись нею втраченого маленького хлопчика з золотистими як льон волоссям. Зараз, коли твір завершено, залишаюся того ж думки. Саме такий з нього вийшов. "

Поряд з Айно і Куллерво, міф про Сампо було тією темою, яка змусила багатьох художників взятися за розробку калевальского сюжету. Ймовірно, найбільш вражаючими були спроби показати загадковість Сампо музичними засобами.

Сучасний фінський композитор Ейноюхані Раутаваара вважає ключовими поняттями прагнення до досягнення Сампо, його викрадення і загибель. Його необхідно втратити для того, щоб знову до нього прагнути (Викрадення Сампо, 1982). У творі Раутаваара Перекази Калевали композитор відмовляється від реалістичної грунту, усі події виведені на рівень певної казкової гри.

Калевала і її оповіді дають необмежені можливості для тлумачення. Швидше за все, саме в цьому слід шукати причину нев'янучої життєвої сили епосу.

І. К. Інхалі фотографував весільний обряд в Біломорсько Карелії в 1894 році. На фотографії наречена кланяється і просить прощення за гріхи. Суспільство Фінської Літератури.

Робочий стіл фольклориста в середині 1800-х років. Фото Тімо Сетяля 1998. ФЛО.

Еліас Леннрот за часів підготовки епосу до видання. Малюнок Г. Будковского 1845 року. ФЛО.

Рукописи Леннрот із зібрання Фолклорного архіву Фінської Літературного Товариства. Фото Тімо Се