Бесков Костянтин Іванович

Заслужений майстер спорту СРСР, Заслужений тренер СРСР

Народився 18 Листопад 1920 в Москві. Батько - Бєсков Іван Григорович. Мати - Бескова Анна Михайлівна. Дружина - Бескова Валерія Миколаївна (1928 р. нар.), Танцювала в ансамблі Центрального Будинку культури залізничників, над яким шефствував Ісаак Осипович Дунаєвський, потім закінчила акторський факультет ГІТІСа, де її однокашниками були Люсьєна Овчинникова, Марк Захаров, Лія Еліава, Юрій Горобець, Володимир Васильєв; брала участь у концертах із самостійними номерами (одна або з партнерами) і як ведуча програми (вела концерти, наприклад, оркестру імені Осипова). Дочка, Любов Костянтинівна (1947 г.рожд.), - Викладач -- перекладач англійської мови. Онук - Григорій Федотов (1972 р. нар.), Є водночас і онуком знаменитого футболіста Григорія Федотова. Закінчив ВТУЗ при ЗІЛі.

Жили Бєскову у застави Ілліча, на шосе Ентузіастів, в комунальній квартирі без зручностей: за водою треба було ходити на вулицю до колонки, на зиму заготовляти дрова. Батько -- робоча людина. Мати - сувора, часом сувора жінка контролювала кожен крок маленького футболіста. Виховувала, наставляла, вимагала, наказувала, прощала. Кості ще не було шести років, коли дядько вперше повів його на футбол. Хлопчина був приголомшений, вражений, захоплений футболом. Того вечора Бєсков, напевно, і став футболістом.

Влітку 1928 мати подарувала Бєскову справжній футбольний м'яч. З маминим м'ячем він майже не розлучався. Після уроків виходив на один з пустирів, яких було багато в районі. Поодинці посилав м'яч у стінку, той повертався, і Костя намагався вдарити по ньому без зупинки або обробки одним дотиком. Той знову повертався, і він м'яко брав його на внутрішню сторону стопи - це один варіант зупинки м'яча. Інший варіант - грудьми. Третій - стегном. І ще, і ще ... Зупиняв відскакували від стінки м'ячик всіма способами, доводячи виконання прийомів до автоматизму. Після цього займався відпрацюванням точності передачі: на десять метрів, на п'ять, на п'ятнадцять, знову на десять. Потім відшліфовували удар низом. І навісний. І різаний, що крутиться, обманний ...

Зазвичай грали вулиця на вулицю. За напруженням то були майже міжнародні кубкові матчі. Як правило, Костя забивав більше, ніж інші нападники. А траплялися вуличні змагання -- до дванадцяти м'ячів в чиї-небудь ворота, коли він забивав шість чи сім м'ячів з цих дванадцяти. Сусід по квартирі, гарячий шанувальник футболу інженер Віктор Булигін, придивившись до гри Бескова, підніс йому справжні бутси.

Мабуть, природа наділила Костянтина непоганими вихідними даними, адже років в десять його помітили. Достатньо дорослі люди стали називати його в свої самодіяльні команди. Його покликали хлопці з дорослої п'ята команди 205-го заводу, що грала у четвертій московській групі. З травня по липень 1934 року він справно з'являвся на всі ігри цієї команди і терпляче чекав. Незабаром його, фезеушніка, змужнілого на рік, перевели в четверту команду 205-го заводу. А в 1936 році - у другому.

У 1935 році Костянтин дізнався, що в Таганському дитячому парку записують у дитячі команди. Мав розіграш першості Москви між командами таких парків. Бескова обрали капітаном команди, а в 1936 році Таганцев виграли першість столиці.

Костянтин завжди хотів грати тільки в нападі. Забивати! Його девіз залишався постійним: "Атака!" Футбол займав майже всі його вільний час, але він ще примудрився захопитися голубами. При всьому тому, Костянтин ще грав у хокей з м'ячем.

Бесков вдячний долі і колективу команди "Серп і молот": вони дали йому право зіграти правим інсайдом останні три зустрічі сезону 1937 року. І половину наступного сезону він виступав за "Серп і молот", хоча довелося для цього додати собі два роки. То був уже майже великий футбол.

У той час Костя пробував грати на акордеоні. Записався в музичний гурток, вибравши собі кларнет. Батько відправив його до школи танців при готелі "Метрополь". Танці пішли у нього жваво. Мати приохотив Костянтина до читання. Поступово захопився книгами, з однаковою гостротою сприймаючи і "Війну і мир", і "Північну повість". Ще в ті роки зауважив, що перед матчем нешкідливо подивитися кінофільм з добре закрученим динамічним сюжетом, де відбувалася б боротьба добра зі злом, а в фіналі неодмінно тріумфувала справедливість.

У серпні 1938-го Борис Андрійович Аркадьєв, великий радянський тренер, запросив його, сімнадцятирічного, до команди майстрів "Металург", що зайняла в першості СРСР третє місце: "Не погодитеся ви, Костянтин ..." У перші ж матчі сезону 1939 Бєсков забив гол прославленому воротареві Анатолія Акімова, і його команда перемогла "Спартак" - 1:0. На наступний рік, який був невдалим для "Металурга", вони знову виграли у "Спартака" - 5:3. Бесков забив у тій зустрічі три м'ячі, хоча грав проти нього сам Андрій Старостін.

Костянтин закріпився в основному складі. В кінці 1939 року визначалися шість кращих футболістів профспілкових команд, і його включили до цієї шістки.

У 1940 році К. Бесков був покликаний в армію і направлений в прикордонні війська. Заняття в навчальному загоні - і через два місяці він вже в Бельцях у прикордонному загоні, яким командували Іван Володимирович Соловйов - майбутній Герой Радянського Союзу, майбутній заступник начальника УВО Ленінградського обласного та міського виконкому, комісар міліції та голова ленінградської футбольної федерації; це вже в 50-60-х роках. У прикордонного загону була футбольна команда, і Соловйов, ярий прихильник футболу, включив до неї Бєскова. Борис Андрійович Аркадьєв, дізнавшись, що Костянтин в прикордонних військах, ще восени 1940 року почав діяти, щоб перевести його до Москви, з наміром взяти до складу московського "Динамо". Приходили виклик за викликом, але майор Соловйов гальмував їх.

Нарешті стрижений наголо рядовий Бєсков прибув на збір московських динамівців у Гагру. Партнерами його стали: Михайло Якушин, Сергій Ільїн, Михайло Семичастний, Олексій Лапшин, Євген Єлісєєв, Лев Корчебоков, Сергій Соловйов, Аркадій Чернишов! Що ні ім'я, то видатна особистість в спорті.

Розпочався сезон 1941 року. У матчі проти команди "Червона Армія" (нинішнє ЦСКА) тренер замість Сергія Ільїна поставив на лівий край нападу Бєскова. Костянтин забив тоді два голи, ще один був забитий з його подачі, а загальний рахунок зустрічі 5:2 на користь "Динамо". До цього моменту удар у Костянтина був поставлений, сильний і досить точний: дуже рідко м'яч пролетів вище воріт. Він міг просвістеть поряд з бічною стійкою, але не над поперечиною. Забивав Бесков по-всякому: здалеку, з близької відстані, по центру, з флангу. Московські динамівці лідирували в сезоні 1941 року, але ... почалася війна.

Частина, в якої проходив службу Бєсков, базувалася в Москві, в Лефортові. Вони несли патрульну службу в місті. Їх військова частина увійшла до складу 2-ї дивізії НКВС. Потім влилася в ОМСБОН - окремої мотострілкової бригади особливого призначення. Бєскову доводилося брати участь у розвідці.

У міру того як війна йшла на захід, футболістів стали відпускати з військових частин на тренування - на три-чотири години. Все швидко відновлювалися, тренувалися жадібно, ніби намагаючись надихатися. У 1944 році зібрався той динамівський бойової склад, який в рік Перемоги зумів виграти чемпіонат СРСР. Восени 1944 року старшим тренером московського "Динамо" став Михайло Якушин.

Сезон 1945 - Бурхливий, цілеспрямований, щасливий. Перший рік настав світу, рік світлих надій. На стадіоні не було вільних місць ... У той рік Бєсков в складі "Динамо" став чемпіоном СРСР.

Команді-чемпіону очікувала поїздка до Англії. Для майстрів футболу поїздка в країну, гравці якої на той час жодного разу не програвали на своєму полі, була причиною надзвичайного душевного підйому. Англійська футбольна преса поставилася спочатку до гостей з СРСР з великою часткою зарозумілості. Так, спортивний оглядач "Санді експрес" писав: "Це просто починаючі гравці, робітники, аматори, які їздять на гру вночі, використовуючи вільний час ". А репортер" Дейлі мейл "підніс читачам і гравцям сенсацію: "Сьогодні у радянських динамівців перерву на горілку та ікру. Мовчазні радянські футболісти будуть пити під дикі, одноманітні звуки балалайки і вигукувати "Ура!" та інші слова, що виражають захват ".

Однак московські футболісти дали справжній бій англійським "грандам", перемігши в серії зустрічей із загальним рахунком 19:9. Серед переможених команд виявилися валлійська "Кардіфф Сіті" (найшвидша команда Британії), знаменитий "Арсенал", а "Челсі" і "Глазго Рейнджерз "вдалося зрівняти рахунок. Дві перемоги і дві нічиї - ось таким було відкриття росіянами футбольної Мекки. Вклад Бескова в цю перемогу - 5 м'ячів і 4 гольові передачі.

Незабаром "Динамо" випало нове тріумфальне турне - до Скандинавії. Перед від'їздом команду прийняв маршал К. Є. Ворошилов. Був дуже привітний, напучував оптимістично: "Виграйте там у них з рахунком п'ять - нуль! Ну, якщо не п'ять нуль, то у крайньому разі п'ять - один. Один гол можна і пропустити ". Обидва матчу - у "Норчепінг" (чемпіона Швеції 1945-1948 рр..) і у "Гетеборга" - виграли з однаковим рахунком - 5:1 ... У першій грі Бесков зробив хет-трик. Потім в Норвегії обіграли чемпіона країни "Шейді" з рахунком 7:0. Бескова і Трофимова, які записали у свій актив дев'ять м'ячів, скандинавська преса називала "Ворошиловський стрілками ".

У чемпіонаті СРСР тривала і доста апогею запекла боротьба між ЦДКА і "Динамо". Суто спортивна конкуренція була прекрасною. На зустрічах цих команд завжди був повний аншлаг. П'ятірка атаки - Гринин, Миколаїв, Федотов, Бобров і Дьомін на найбільш неупереджених вагах зрівнювалася з іншого п'ятіркою - Трофимов, Карцев, Бесков, Малявкин, Сергій Соловйов. У 1948 році "Динамо" стає друге. У 1949-му був показаний справді вищий клас: 26 перемог, 5 нічиїх, 3 поразки. Загальне співвідношення м'ячів - рекордна за всі роки радянського футболу -- 104:30 - і перше місце, золоті медалі. З цих ста чотирьох - двадцять один м'яч припадає на частку Бєскова.

У сезоні 1950 року динамівці знову опустилися на друге місце. Він був, мабуть, одним з найудачливіших для Бєскова. Він забив 22 м'ячі, став центрфорвардом номер один у списку 33 кращих футболістів сезону, так що своє тридцятиріччя зустрів у розквіті сил.

Ось як виступали динамівці у заключних для Бескова-гравця сезонах: в 1951 році вони зайняли 5-е місце, в 1952 році - 3-е, в 1953 році - 4-те місце (Бєсков забив у 12 зустрічах 4 м'ячі, останні в кар'єрі нападника) та виграш Кубка СРСР, у 1954 році - 1-е місце, але він брав участь лише в чотирьох зустрічах на старті сезону.

У 1948 році Бєскову в числі інших відомих на той час футболістів запропонували вступити до вищу школу тренерів. Вона дала великий обсяг спеціальних знань з організації навчально-тренувального процесу, з фізіології, фізичного виховання. Теоретичні знання додалися до практичного досвіду гравця.

Закінчивши вищу школу тренерів, Бєсков вступив до інституту фізкультури, але продовжував виступати за московське "Динамо". У 1952 році закінчив інститут. У цьому ж році К. Бесков у складі збірної СРСР брав участь в Олімпійських іграх у Гельсінкі. Драматичні зустрічі з югославами, що завершилися невдачею в другій грі, були сприйняті вищим керівництвом країни як національна катастрофа. І висновки були відповідні: збірна розігнана, багато гравців позбавлені почесних звань, зароблених роками чесної гри. Бесков був позбавлений звання Заслуженого майстри спорту (через рік воно буде йому повернуто).

Після розгону збірна СРСР до кінця 1954 жодного разу не скликалася. Гавриїл Качалін, як старший тренер, і Костянтин Бєсков, призначений другим тренером, почали створювати її заново. Вони запросили в команду ряд спортсменів, що стали в недалекій перспективі видатними майстрами радянського футболу. Серед них - Юрій Кузнєцов, Едуард Стрельцов, Валентин Іванов. До Москви влітку 1955 року приїхала збірна ФРН, чемпіон світу 1954 року. Команда Качаліна-Бескова виграла матч 3:2 , Хоча грала без Микити Симоняна і Едуарда Стрельцова. Футбольному світу стало ясно, що збірна СРСР відродилася, вона сильна і життєздатна.

Більше року пропрацював Бєсков другим тренером у команді, якій судилося виграти Олімпійські ігри в Мельбурні. Правда, в Австралію зі збірною він не поїхав. У Наприкінці сезону 1955 Бєскову раптом запропонували прийняти команду московського "Торпедо". Це було надзвичайно приваблива пропозиція: перша самостійна робота, можливість на ділі перевірити свої принципи, ідеї та спробувати втілити в життя концепцію створення збалансованого, гостро атакуючого і чіпко обороняється колективу. Бесков подумав, що збірна, набрала темп, впевнену гру, здатна добитися багато чого в досвідчених і майстерних руках Качаліна. Отже, догляд Бескова з неї не став би дезертирством, і він дав згоду прийняти "Торпедо".

У попередньому сезоні 1954 року "Торпедо" боролося за право залишитися у вищій лізі. Команду треба було рятувати. Бесков включив до складу молодого Олександра Медакіна. Згодом цей його "ставленик" виріс у капітана "Торпедо", справжнього лідера команди. Леоніда Островського він вперше побачив у ризькій "Даугаві". У футбольній школі молоді Бєскову сподобався Микола Маношін, звідти ж він запросив до команди Олександра Савушкин. Валерія Вороніна запропонував подивитися на полі його батько, однополчанин Бєскова.

Перше коло чемпіонату СРСР, 1956 підопічні Костянтина Івановича пройшли просто здорово. Були здобуті перемоги над "Динамо" і ЦДСА. Автозаводській начальство, якому почали потихеньку скаржитися на Бескова ветерани, до середини сезону не могло ні в чому дорікнути команду. А потім трапився збій, спад в грі. Різкий успіх запаморочив молоді голови. Розхитувалася дисципліна, чого грунтовно сприяли випивки, якими грішили деякі гравці старшого віку. Необхідно було підбадьорити, струснути колектив, вселити в нього оптимізм. Замість цього за спиною Бескова відбулися збори в парткомі заводу імені Лихачова. Дізнавшись про нього, він подав заяву про відхід з команди "Торпедо".

У 1957 році Бєскову запропонували стати старшим тренером футбольної школи молоді в Лужниках. У кожного тренера школи була своя група. У Бєскова - хлопці 1939 народження, серед них були Валерій Короленко, Віктор Шустиков, Олег Сергєєв, Євген Журавльов - всі вони виросли в майбутньому у відомих футболістів. Бесков завжди запалював хлопців особистим прикладом, будував заняття на рівні вимог команди майстрів. У ту пору в країні проводилася першість футбольних шкіл молоді. У 1957 році збірна Москви, керована Бєскову, у Харкові виграла такий турнір. Зі школи вийшли в Великий футбол, наприклад, Володимир Федотов, Геннадій Логофет, Ігор Численко, Геннадій Гусаров, Микола Маношін - гравці високої кваліфікації, які виступали в збірних командах країни. Однак незабаром Бєскову довелося замислитися, що робити далі. У 1958 році К. Бесков разом з Олександром Пономарьовим став тренувати молодіжну збірну СРСР. У тому ж році вона виграла турнір в Генті (Бельгія).

Наприкінці 1960 року начальник Головного управління бойової і фізичної підготовки Сухопутних військ генерал-майор Павло Ревенко запропонував Бєскову прийняти армійську команду. У чемпіонаті країни вона тоді посіла шосте місце. Розібравшись у внутрікомандних справах, він зрозумів, що мікроклімат у колективі далеко не оптимістичний. Він запросив до ЦСКА юного Володимира Федотова і Альберта Шестернева. Утримав в команді Едуарда Дубинського, який пізніше був включений до збірну СРСР, а в списках 33 кращих був тричі названий першим номером на місці правого захисника.

Ще в 1951 році Бесков познайомився з керівником знаменитого ансамблю танцю Ігорем Мойсеєвим. Замислюючись над методикою постановки тренерської роботи, Бесков прийшов до висновку, що, як не дивно, у танців багато спільного з футболом! Він зазначив, що у Моїсеєва ансамбль займається два рази на день. Прийнявши команду ЦСКА, він запровадив правило займатися так само. У той час для команд майстрів це була велика рідкість.

Бесков звернувся до Маршалові Радянського Союзу А. А. Гречко з проханням допомогти в будівництво футбольного поля для команди ЦСКА. Через три місяці в Архангельському було готове поле.

В 1961 році Якщо ця команда вийшла на перше місце в підгрупі, випередивши московське і київське "Динамо", "Спартак", "Зеніт". Забили більше за всіх м'ячів - 55. Але двічі їх міцно "покарали" торпедовци. У підсумковій таблиці чемпіонату 1961 чишь четверте місце дісталося ЦСКА. Так само завершився й сезон 1962 Бєсков бачив слабкі місця команди, були цікаві плани і тактичні, і за складом, але здійснити їх не дали. Генерал-майор Володимир Філіппов, голова створеного в 1962 році Спортивного комітету Міністерства оборони СРСР вирішив, що з "топтання на місці" пора кінчати. Наступного року ЦСКА зайняв ... 7-е місце, але це було вже без Бєскова. Тоді цілком несподівано В'ячеслав Іванович Чернишов, який очолював Центральне телебачення СРСР, запропонував Бєскову стати виконуючим обов'язки головного редактора спортивних програм. Робота на телебаченні тривала півроку.

Навесні 1963 року Бєсков очолив збірну команду СРСР. Перед ним, як старшим тренером збірної, було поставлено завдання підготувати команду до чемпіонату світу 1966 року Але до цього команді потрібно було участь в чемпіонаті Європи 1964 з заключними матчами в Іспанії. Перед Мадридом Якщо ця команда жодного разу не програла, перемігши збірні Італії, Уругваю, Швеції. У півфіналі чемпіонату Європи з рахунком 3:0 були розгромлені данці. Вже сам вихід у фінал, а значить - Мінімум срібні медалі, був безсумнівним досягненням вітчизняного футболу. Зараз це особливо помітно на тлі безславних виступів головної команди країни на більшості відповідальних турнірів в 70-90-х роках.

У фінальному матчі збірна СРСР у рівній боротьбі поступилася в Мадриді з рахунком 1:2 команді Іспанії. Після цього матчу світова преса відзначала видатний рівень гри радянських футболістів. Головний тренер іспанців заявив, що їм дуже дорога перемога над таким сильним і блискучим суперником, як збірна Радянського Союзу. На батьківщині подивилися інакше: "У зв'язку з невиконанням поставленої перед збірною командою завдання і великими помилками, допущеними в організації підготовки команди, звільнити з роботи зі збірними командами країни старшого тренера збірних команд Бескова К.І. "Це рішення знову було прийнято на найвищому рівні і менш за все було пов'язано зі спортивними аспектами.

Влітку 1964 Андрій Петрович Старостін попросив Бескова допомогти луганській команді "Зоря". Вона тоді займала двадцять перший рядок у турнірній таблиці, а Бєскову належало вивести її в авангард цієї ліги. У першому колі турніру 1965 команда зайняла перше місце. Але все ж таки вона не прорвалася в вищу лігу.

Після цього була недовга і безрадісна пора роботи в московському "Локомотиві". У січні 1967 Бєсков прийняв команду "Динамо", в якій виріс як гравець і тепер зайняв місце старшого тренера. На самому початку сезону динамівці виграли престижний тоді турнір "Пролісок", організований газетою "Радянський спорт". У чемпіонаті СРСР команда завоювала 2-е місце -- безперечне досягнення. У тому ж сезоні був досягнутий ще один великий успіх -- перемога в розіграші Кубка СРСР. У той рік динамівці отримали призи імені 50-річчя СРСР, "За волю до перемоги", пам'яті Григорія Федотова, "Агресивному гостю". В кінці сезону Бєскову було присвоєно звання Заслуженого тренера СРСР.

Сезони 1968 і 1969 років не були такими вдалими, як попередній. У чемпіонаті країни 1970 року команда зайняла друге місце. У її складі з'явилися молоді гравці з безперечним майбутнім: Олексій Петрушин, Олег Долматов, Олександр Маховиков, Андрій Якубік, Анатолій Байдачний, Анатолій Кожемякін. Поряд з ними - досвідчений Йожеф Сабо, Заслужений майстер спорту, вже на четвертому десятку років. До списку 33 кращих футболістів СРСР за підсумками сезону були занесені сім московських динамівців: В. Анічкін, В. Смирнов, В. Зиков, В. Маслов, В. Козлов, В. Ештреков і Г. Еврюжіхін. У травні 1971 року відбувся прощальний матч одного Бескова, Льва Яшина, визнаного кращим воротарем світу. Збірна клубів "Динамо" грала зі збірною зірок світового футболу.

У 1970 році московські динамівці виграли Кубок СРСР у своїх тбіліських одноклубників, перемігши у фіналі з рахунком 2:1. Вісім гравців команди були включені в збірну СРСР. Це було найвище представництво клубу в збірній команді країни за всю його історію.

До 1972 відноситься ще одне досягнення "Динамо". Команда завоювала право грати у фіналі європейського Кубка володарів кубків, але поступилася. І це поразка стала новим приводом для критики К. І. Бєскова. У нього самого до цього часу накопичилася і фізична, і психологічна втома. Шість років він пробув біля керма "Динамо", шість років безсумнівних досягнень його вихованців. Костянтин Іванович попросив про відставку. Йому пішли назустріч і призначили тренером, який курирував динамівські команди Російської Федерації.

Вже через рік кабінетної роботи його знову потягнуло тренувати. У 1974 році футбольні керівники країни запропонували Бєскову очолити збірну команду, перед якої ставилося завдання виграти відбірковий цикл олімпійського турніру.

Команду скомплектували на базі московського "Спартака" (його старший тренер Микола Гуляєв став допомагати Бєскову). Підопічні Костянтина Івановича вибороли право поїхати на Олімпійські ігри, що стояли в Монреалі. Проте на Олімпіаду відправили першу збірну СРСР, скомплектовані майже цілком з динамівців Києва. Після цього Бєсков склав свої тренерські повноваження в головній команді країни.

У 1976 році в вітчизняному футболі сталася подія, надзвичайна: московський "Спартак", зайнявши за підсумками першості країни п'ятнадцята (передостаннє) місце, покинув вищу лігу. Тоді Костянтину Івановичу і в голову не приходило, що на початку наступного року він стане старшим тренером "Спартака". Про бідах цієї команди він був у деякій мірі обізнаний. Прийнявши олімпійську команду, створену на базі "Спартака", він незабаром зрозумів, що далеко не всі гравці цього клубу можуть брати участь у відбіркових матчах олімпійського турніру.

Наприкінці 1976 року Бєскову запропонували місце начальника команди московського "Динамо", і він вже дав згоду. Але з Московського міського комітету партії надійшов лист за підписом члена Політбюро ЦК КПРС В.В. Гришина з проханням відрядити Бескова в команду "Спартак". Він став спочатку відмовлятися: "Не хочу я в" Спартак ", вже хильнув цього "нектару" в "Торпедо", ЦСКА, "Локомотиві "...". Умовою свого приходу в" Спартак " Бесков поставив повернення в команду її начальником Миколи Петровича Старостіна.

Бєсков замінив загальновизнаних гравців безвісними тоді гравцями: Георгій Ярцев, Сергієм Шавло, Олександром Сорокіним, Олегом Романцевим. Він створював свою модель гри, яка у другому колі стала набувати особистісне вираз, а потім і приносити плоди. "Спартак" завершив чемпіонат країни в першій лізі, посівши найвищу сходинку в турнірній таблиці.

Георгій Ярцев після сезону сказав: "Уроки Костянтина Івановича я порівняв би з академією футбольної майстерності. Мені ніколи раніше не доводилося чути такі ідеї, які підносив нам старший тренер: свіжі, часто парадоксальні, навіть приголомшливі, а придивишся, застосуєш на практиці, освоїтися в ансамблі - і голи швидше виходять, і супротивник ошелешений ...".

К. І. Бесков тоді казав: "Щоб повернутися у вищу лігу, треба було перш за все створити модель гри, нову по всіх параметрах - технічних, тактичних, фізичним. З багатьма довелося у зв'язку з цим ретельно попрацювати, а з деякими, на жаль, розлучитися: не всі схотіли або не змогли перебудуватися. Природно, потрібно оновлення складу, тому і вийшов таким нерівним перше коло, коли навіть відомі фахівці футболу не вірили, що команда зуміє в кінці сезону здобути право на виступ у вищій лізі ".

1977 "Спартак" провів сезон у першій лізі. У 1978 році зайняв п'яте місце в вищої, у 1979 році - отримав золоті медалі чемпіонів країни. Більш ніж стрімке повернення найпопулярнішої команди країни - без перебільшення, тріумф! Основна заслуга належала, звичайно, Костянтину Івановичу. Це була перша тренерська золота медаль Бєскова. Втім, це не зовсім так. Трохи раніше він отримав золоту медаль Спартакіади народів СРСР 1979 року як старший тренер збірної Москви, що зайняла 1-е місце. Та нагорода, безумовно, почесна і приємна. Але за неї довелося боротися лише два тижні. А за медаль чемпіона країни - фактично три сезони.

На Олімпіаді-80 збірна команда СРСР, якій знову керував К. І. Бєсков, отримала бронзові медалі, поступившись у півфіналі команді НДР. Загалом статистика виступів збірної в 1980 році виглядала наступним чином: з 15 матчів вона виграла 13, звела внічию одну зустріч і лише одну програла.

Костянтин Іванович Бєсков очолював національну збірну СРСР, що добилася права виступати у фінальній частині чемпіонату світу в Іспанії в 1982 році. Результати її виступу К. І. Бєсков оцінив так: "Збірна виступила, безумовно, нижче своїх можливостей, але визнати всю її гру на чемпіонаті світу в Іспанії незадовільною могли тільки наші Федерація футболу і колегія Спорткомітету СРСР, які десятиліттями тільки так і оцінювали виступи всіх радянських спортсменів: виграв - герой, програв - боягуз і слабак ".

В "Спартаку" К. І. Бєсков відпрацював 12 років. Він повернув команді гру і добре ім'я, знайшов і виплекав гравців, що увійшли в історію радянського і світового футболу. Команда дев'ять років поспіль незмінно знаходилася серед призерів: двічі - Золота, п'ять разів - срібна, двічі - бронзова. За 11 років виступів у вищій лізі вона здобула 186 перемог. До такого результату близькі тільки київські динамівці, але і вони "не без гріха": за ці роки спускалися навіть на десяте місце. Якщо ця ж звинуватили в тому, що в 1988 році "Спартак" зайняв четверте.

Ситуація в "Спартаку" загострилася. Вийшло, що, пропрацювавши дванадцять років з командою, віддавши їй масу сил, вклавши в неї значну частину своєї душі, свої знання, творчі ідеї, чуттєвого досвіду, в одну мить тренер виявився відкинутим. Відомо, що рішення про звільнення Бескова було прийнято під час його відпустки, його навіть не було в Москві. Формулювання наказу звучала так: "... звільняється з посади головного тренера футбольної команди майстрів "Спартак" у зв'язку із тривалою пенсійним віком ". Потайки від преси, від громадськості, від власних провідних гравців звільнили К. І. Бескова люди, прикрившись поняттями "клуб" і "команда". І так само тихо затвердив це незаконне рішення МГСПС.

Костянтин Іванович пережив образливе розставання зі "Спартаком", повернувся до свого рідний клуб "Динамо" і став головним футбольним фахівцем Головної ради. Саме тут він завершив свою видатну тренерську кар'єру. У віці 75 років, ставши після 11-річної перерви старшим тренером "Динамо", К. І. Бєсков встановив свого роду світовий рекорд: він навів команду до срібних медалей у чемпіонаті Росії 1994 року (команда 8 років не була в трійці призерів) та перемоги в Кубку Росії 1995 року.

Думкою і радами Костянтина Івановича, як і раніше дорожать футболісти та тренери по всій країні. Якщо ця знає весь футбольний світ. Серед його спортивних трофеїв: звання чемпіона СРСР (1945, 1949) та володаря Кубка СРСР (1953) - їх він отримав як гравець; чемпіона СРСР (1979, 1987), володаря Кубка СРСР (1967, 1970), володаря Кубка Росії (1995), багаторазового срібного та бронзового призера першостей країни, срібного призера Кубка Європи, Європейського клубного Кубка, бронзового призера Олімпійських ігор (ці титули завоювали команди, які він тренував). Він нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни II ступеня, Дружби народів, двома орденами "Знак Пошани", орденом "За заслуги перед Вітчизною" III ступеня, багатьма медалями.

Крім нагород і призів є ще гучна, всенародна слава про Костянтина Бєскова - нападаючому в роки молодості, тренера в зрілі роки.

Як і раніше, він не пропускає жодного серйозного футбольного матчу, сподіваючись, що для його улюбленого футболу настануть кращі часи. Все життя Костянтин Іванович Бєсков вірний принципів, вироблених змолоду: сім'я - це любов і дружба, це порядок, міцність, взаємна повага, домашній затишок.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.biograph.comstar.ru/