На роздоріжжі.

турбувати і суперечливий був кінець XVIII ст. Несказанное багатство царського двору, розкіш дворянських садиб і жахлива бідність закабаленого селянства. Ідеї розуму і добра тодішніх володарів розум - Вольтера, Руссо, Гельвеція - і масонські ложі, в яких разом з ідеалом загального братства уживалися містицизм, магія і алхімія.

В останні десятиліття неспокійного століття бурхливо розцвіли російська література, мистецтво, наука. У 1783 р. була заснована Академія. Перед що увійшли до її складу найбільш великими письменниками і вченими (серед них були Фонвизин, Державін, Княжіння, Богданович, Мусін-Пушкін) ставилося завдання розробки та вдосконалення російської мови і літератури. Незабаром з'явилася і їх перший дітище - знаменитий "Словник Академії Російської" в шести частинах (томах (1789-1794), що включив більше 43 тис. слів, яким, за словами відомого славіста Йосипа Добровського, Российская Академія "спорудила собі міцний пам'ятник, який робить їй велику честь ". У ті роки починає видаватися перша філологічний журнал - "Співрозмовник любителів російського слова ". Указ про" вільних друкарнях "розширює можливості друкарства. Досить сказати, що в XVIII ст. вийшло понад 10 тисяч видань (правда, безліч рукописів того часу не опублікований і зберігається в архівах).

Наприкінці XVIII в. на зміну класицизму, з його героїчною тематикою і вихвалянням розуму і громадянського обов'язку, приходить новий літературний напрям - сентименталізм. Урочисту оду змінює психологічна повість. Для письменника-сентіменталітса головне було - показати людські почуття, "життя серця", інтимні переживання, близькість людей до природи. Не випадково тому улюбленими словами літератора стають: серце, душа, ніжна дружба, розлука, мріяти, сумувати, томний погляд, день, місяць, гай, блакитні небеса і т. п.

Але справа, звичайно, не в підборі окремих слів. Глава російського сентименталізму Н. М. Карамзін здійснює в кінці XVIII - початку XIX ст. реформу стилів літературної мови. Їм були проголошені і підтверджені власної літературної практикою принципи так званого "нового складу". Суть його зводилася до спрощення письмової мови, звільнення її від "славянщізни", великовагової книжності, схоластичної пишномовності, властивих творами класицизму. Заслуги Н. М. Карамзіна загальновизнана. За словами Бєлінського, він "створив на Русі освічений літературна мова", зумів "заохотив російську публіку до читання російських книг".

Але в реформі Карамзіна було немало і слабких місць. Ідеолог сентименталізму, примирення соціальні суперечності, він орієнтувався в основному на мову обраних, на витончений світський стиль мови, прийнятий у дворянських салонах. Письменникам карамзінской школи здавалися низькими, непристойними народні слова й вислови. У цьому сенсі показовими є судження Карамзіна про слова пташинки і хлопець. У листі до поета І. І. Дмитрієву він зауважував: "Один мужик говорить пічужечка і хлопець: перше приємно, друга огидно. При першому слові уявляю червоний літній день, зелене дерево на квітучому лузі, пташине гніздо, пурхає вільшанку або вівчарик і покійного селянина, що з тихим задоволенням дивиться на природу і каже: "Ось гніздо, ось пічужечка!" При другому слові є моїм думкам дебелий мужик, який свербить неблагопрістойним чином або витирає рукавом мокрі вуса свої, кажучи: "Ай, хлопче! Що за квас! "Треба зізнатися, що тут немає нічого цікавого для душі нашої ".

манірні вирази, вельми далекі від простого, внутрішній мови, були характерною ознакою літератури того часу. Замість того щоб, наприклад, сказати сонце, писали денне світило, ніс манірно іменувався вратами мозку, очі - раєм душі, зиму називали грізною царицею хлада, просте слово швець замінювали штучним виразом смиренний ремісник. Законодавцем стилістичних норм стає в той час смак "світської пані".

Піклуючись про вишуканості, витонченості мови (до речі, саме слово витонченість вперше з'явилося в "Листах російського мандрівника" М. М. Карамзіна), письменники-карамзіністи, хоча часом і виступали проти іншомовного засилля, в своєї літературної практиці все-таки надмірно захоплювалися іноземними, особливо французькими, словами і виразами. Адже в ті часи не тільки царський двір прагнув копіювати Версаль. Галломанія захопила і життя дворянських садиб. Згадаймо, що не тільки Онєгін "по-французьки цілком міг висловлюватися і писав ", але й провінційна пушкінська Тетяна писала листа Онєгіну по-французьки і взагалі "виражаються за працею на своїй рідній мові ".

Деякі письменники-"европеісти" начисто відкидали тоді церковнослов'янські слова, які, як ми вже знаємо, зіграли в свій час важливу культурну роль в освіті і розвитку російської літературної мови. Заперечуючи Ломоносовський принцип з'єднання церковнослов'янізмів з простою народною мовою, вони не тільки культивували "благородний" французький стиль, але і проголосили програму для російської мови за типом і зразком західноєвропейських мов. Така позиція, звичайно, не могла не викликати протидії.

Натхненником боротьби проти "нового складу" Карамзіна, супротивником усіляких нововведень і запозичень став на початку XIX ст. адмірал А. С. Шишков, який займав деякий час посаду міністра народної освіти і президента Академії Російської. Шишков був пристрасним і переконаним поборником старовини, все нове в мовою як йому здавалося, зловмисної псуванням. Зразком російської мови для нього служили стародавні пам'ятки, фольклор і, звичайно, книжкові, церковнослов'янські тексти. Особливо люто нападав він на іноземні слова. Причому його нетерпимість до "мовного чужебесію", нестримний пуризм (так називають прагнення до частоти мови) мали багато в чому ідеологічні корені. Ярий монархіст, Шишков вважав, що разом з французькими словами в Росію проникають шкідливі віяння французької революції. Наприклад, слово республіка, як він писав, нагадує: "ріж публіку:"

Заборони та вигнання, на думку Шишкова, підлягали не тільки іншомовні слова, що позначають суспільно-політичні поняття. Культ очищення російської мови від слів-"чужинців" їм був доведений до абсурду. Навіщо нам, вигукував він, французькі прибульці тротуар і калоші?! Давайте говорити по-російськи, по-стародавньому: топталіще і мокроступи! Треба зауважити, що деякі з подібних псевдоруському замін були їм самим же й придумані. Цю слабкість дотепно використовували противники Шишкова. З'явилася, наприклад, така пародія на його застарілий штучний склад: "Хорошіліще йде за гульня з позорища на перегонах ", що відповідало фрази з відомих вже тоді слів: "Франт йде по бульвару з театру в цирк".

І хоча низка лінгвістичних спостережень Шишкова і заслуговував уваги, в цілому його консервативна програма реставрації патріархально-книжкової "славянщізни" виявилася неспроможною. Захисникам "старого складу "не вдалося призупинити розвиток російської літературної мови.

Але наш язик не пішов і за ідилічною мовної манерою прихильників європеїзованого "нового складу". Історія підготувала йому свою неповторну і щасливе долю.

Горбачевіч К.С.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.rusword.com.ua/