Література стародавнього Єгипту
Трансформація
жанрової структури літератури Стародавнього Єгипту
В рамках цієї теми автор спробував простежити
жанрову структуру єгипетської літератури та її трансформацію у різні періоди
розвитку цивілізації Стародавнього Єгипту, а так само зупинитися на деяких з
них. Художня література Стародавнього Єгипту сягає своїм корінням до
середині четвертого тисячоліття до н. е.., до періоду Стародавнього Царства. Саме
тому основою традиційної жанрової літератури в Єгипті стали фольклорні
жанри. Особливо характерно традиційне збереження древніх сюжетів,
зазнали переробки в більш пізні періоди розвитку єгипетської
літератури. Але, говорячи про жанр, варто помітити, що далеко не завжди можна з
точністю визначити приналежність того чи іншого твору до певного
жанру. Наприклад, жанр "повчання", один з найдавніших, пов'язаний з
політичними памфлетами, "виразами" (наприклад, "Вислові Іпусера"),
а вступу до них іноді нагадують облямовує "рамку" в казках
(наприклад, "Повчання Неферті"). В рівній мірі в повчаннях
зустрічаються і риси автобіографічних повістей, а в автобіографічній повісті
ми зустрічаємо, наприклад, гімн ( "Пригоди Сінухета"), байка в інших
випадках близька до казки. Отже, одним із глобальних ознак неймовірного
розвитку єгипетської літератури є "діфундірованіе",
взаємопроникнення жанрів.
Як і
більшість творів стародавності, література періоду Стародавнього царства
анонімна, за винятком творів, написаних у жанрі повчання, як правило
авторство було приписано якому-небудь з мудреців або правителів стародавності, що
наводить на думку про відсутність спроб колективного створення повчань, що
підтверджується і стилістичним аналізом тексту. Майстерно і складність
композиції, витонченість стилю, уміння об'єднати однієї "рамкою"
кілька сюжетних ліній. Подібні елементи побудови твору зустрічаються
в казках про фараона Хуфу і чаклунів, в "Казці про потерпілого аварію корабля"
і, перш за все, в "Повчаннях Неферті". Цей жанр, отримавши широке
поширення в епоху Середнього Царства, розвивається на базі більш вишуканих
літературних традицій, а, отже, і прийомів. Автори вдаються до рефреном,
повторення слів алітерація, паралелізму членів (тобто до вираження однієї
думки різними словами: "Відкриваються для тебе відкриті були брами неба, відкрив Своїх для
тебе відкриті були брами прохолоди "). Тематика повчань не завжди міняється від разу до
разу, від епохи до епохи. В "Повчанні Птахотепа", що містить правила
життєвої мудрості, правила поведінки і гарного тону, автор втішає бідняка
тим, що "бог піднімає знатного людини", що жадав рекомендується
набратися смиренності і так далі. Соціальної мораллю і проповіддю смирення
пронизаний весь твір.
Подібна думка
зустрічається і в "повчаннях" мудреця Іпувера і Ноферреху. Тут
описується в алегоричній формі повстання рабів, що відбулося в кінці
Середнього Царства. До трохи більш раннього часу відноситься "Повчання
гераклеопольского царя (Охтоя) своєму сину Мери-ка-Ра ", яке містить
поради щодо управління державою в період неясного часу. Охтой
затверджує божественне походження влади, призначеної "добрим
пастирем ", тобто Богом. Література древніх була самим тісним чином
пов'язана з релігією. Безліч творів релігійної літератури наділялися в
художню форму. Такі магічні заклинання, релігійні гімни богам,
магічні тексти, пов'язані з заупокійним ритуалом, перетворюватись в строго
ритмічну поетичну форму. # Найбільш яскравими зразками релігійної поезії
є гімни богам, що входили в різні збірники. Так, ще в
"Текстах пірамід" містяться гімни Ра, Озіріс. Хети став автором
"Гімну Нілу", що нагадує гімни іншим богам, тому що Ніл вважався
божеством і його почитали під ім'ям Хапі. Але не Хапі, не бог оспівується і
прославляється в ньому, а саме ріка, "приносить їжу ... чинить
прекрасне ": Слава тобі, Хапі!
Ти прийшов у цю
землю,
З'явився, щоб
оживити Єгипет ...
Він зрошує
поля, створені Ра,
Щоб дати
життя кожній козі ...
Серед гімнів
богам становлять найбільший інтерес гімни верховному державному богу
Амону і особливо гімни єдиному богу сонця Атону, культ якого встановив
ще Ехнатон, батько Тутанхатон (згодом Тутанхамона). Сверкает і блищить на
горизонті вранці,
приходиш ти в
променях Атона блиск денний.
І тане морок
нічний під покровом рук негайних.
Ликуют два
Єгипту, і жаркий південь і північ.
І на ноги
встає від сну повсталий люд.
Омивши себе водою
і взяв свої одягу,
Хвалу тобі
підносять, коли приходиш ти.
У всій землі
твоєї творять свою роботу.
І мирно блукає
худобу на пасовищах своїх.
Трохи зеленіють
трави, в променях твоїх дерева,
І птиці
вилітають з гнізд своїх нічних.
Досить близько
до релігійних гімнам примикають гімни фараонам. Цей жанр має й історичну
цінність. Найбільш характерний у жанровому відношенні текст гімну фараона
відноситься до епохи середнього царства. Це - "Гімн Сенусерт III", в
якому вихваляється цар як переможець ворогів і захисника своїх
володінь. Подібні гімни входили в більш об'ємні збірники, типу "Розповідь
Сінухета ". Збереглося більш 25 списків цього твору. Воно написано у
формі автобіографії на стінах однієї гробниці. Основна тенденція "Історії
Сінухета "та ж, що і в реченнях Неферті і настановах Аменемхета I, --
прославляння нової династії. Недарма таким милостивим виведений Сенусерт I! Автор
не тільки дуже вміло воспольовался формою автобіографії, але й, можливо,
вперше у світовій літературі зумів передати переживання свого героя - страх,
тугу за батьківщиною. Останній мотив зустрінеться ще не раз, але ні де він не буде
виражений так проникливо і з такою експресією. Значного розвитку цей
жанр досягає в епоху Нового Царства, коли завойовницька політика фараонів
знаходиться в зеніті слави і пошани.
Свого роду
розгорнутою формою царського гімну є "Поема про битву при
Кадеш ", в якій поет у риторичної формі описує перемогу Рамзеса II
над хеттами. Однак, не у всіх жанрах центральною фігурою є правитель
Єгипту. "Могутній владика" відходить на другий план у народних
піснях, казках та переказах. Один з папірусів містить найдавнішу в світі
запис казки - "Казки про потерпілого аварію корабля". Автор вміло
використовує народну фантастику. Історія створення цієї казки вельми традиційна,
тому що безліч казок народжувалися в результаті обростання міфічними сюжетами
усних жанрів. Уціліла частина рамки підтверджує припущення про те, що ця
казка - остання з незбереженим циклу. Мова казки простий і метафоричний.
Закінчується вона характерним прийомом для подібного жанру - приказкою,
народною мудрістю: "Не хитруй зі мною, мій друг. Нема чого напувати на зорі
птицю, яку вранці заріжуть! "Мотиви землеробської життя, переплетені
з химерною сакральної фантастикою, зустрічаються в казках більш пізнього
часу.
Така казка
"Про двох братів", написана в епоху правління династії Рамзес.
Основні мотиви казки "Про двох братів", як то чудові перетворення
головного героя, злоби дружини, невинності молодості і торжества доброчесності
збереглися і в пізніших казкових сюжетах, зокрема, у казці "Про
красномовно жителі оази ". У ній читача, можливо, приваблювало
стилістичне оформлення, так як воно схоже на елементи, розроблені в
рамках жанру притчі. Цікавий і діапазон героїв цієї казки: від селянина до
фараона. Вже цей момент припускає історизм, який гранично чітко
виражений у так званих "історичних" казках, наприклад,
"Казка про фараона Секененра і гіксосском царя Апопі". У подібних
казках дія групується навколо реальних подій і персонажів. Тут
істина вигадливо змішується з вигадкою. Але не тільки в цьому виявляються
нововведення епохи Нового царства; дію чарівних казок все частіше і частіше
переноситься в інші країни, здобуваючи "чужі" мотиви, які
пізніше перетворюються на так звані "бродячі сюжети". За допомогою
такого змішування, що існував завжди, але в дуже малому ступені,
відбувається синтез літературних традицій, що сприяє появі
раннефілософскіх мотивів навіть в тих же казках.
Така суть
"Бесіди розчарованого зі своєю душею". Це - діалог двох почав у
людину, втілених у головному герої і в Ба, душі людини. За жанром це
твір межує з притчею, хоч і оформлено у вигляді діалогу. Головний
герой, який не зумів знайти себе у світі, бачить тільки один вихід - смерть, як
позбавлення від страждань (смерть взагалі часто зіставляється в подібних текстах,
як і в сакральної традиції єгиптян, з "одужанням після
хвороби ")." Смерть стоїть сьогодні переді мною,
(Як відчуття
особу), який бажає знову побачити свій будинок,
Після того, як
він провів довгі роки в полоні. "
У розпачі
людини проглядає сумнів в існуванні загробного культу, що ставить
під сумнів усю систему цінностей цього світу для єгиптянина, залишаючи надію
на розраду лише в потойбічному світі: "Якщо ти згадаєш про поховання, то
це горе, проливання сліз, прикрість людини, коли його ... кидають на пагорбі.
Ніколи ти не вийдеш, щоб побачити сонце. Ті, які будували з граніту
.... побачили свої жертівники порожніми. Їх спіткала та ж доля, що і втомлених,
які померли на плотах, ... "Тут людина розглядається у глибинних
зв'язках з природою, головна з яких - смерть. Перед нею зникають соціальні
відмінності і ворожнеча. #
Долина царів.
Картина Львовою А. # # # # І композиція, і стиль діалогу вказують на авторство
однієї особи. Своє власне світосприйняття автора знайшло відображення в цьому
творі. У ньому присутні дві обов'язкові елементи релігії єгиптян:
життя справжня, втілена в образі "душі" і життя попередню,
втілену в образі "людини", що знаходить розраду лише в
релігійних догмах, адже смерть обіцяє вічне блаженство "у полях
Іалу ". Отже, діалог поникнуть скепсисом і сумнівом по відношенню до реального
світу. Побудова його (діалогу) складно, тому що перемежовуються проза та пісні з
певними рефренами в кожному з останніх віршованих уривків, що складаються
з трьох строф. Ще більшою автобіографічність має пісня вельможі Уни
(знайдено в гробниці в Абідосі), що жив в період царювання VI династії. Ця
напис цікава й але своєю незвичайною формою (вона складена від імені
померлого), і з побудови: вона складається з двовіршів з жорстким ритмом і
містить паралелізм. Це військо повернулося щасливо,
розворотів
країну бедуїнів.
Це військо
повернулося благополучно,
розоривши країну
бедуїнів.
Це військо
повернулося благополучно,
снеся її
фортеці.
Це військо
повернулося благополучно,
запаливши вогонь
у всіх її ...
Це військо
повернулося благополучно,
перебивши в ній
загони в числі багатьох десятків тисяч.
Це військо
повернулося благополучно,
[захопивши] в
ній полоненими премногих загони.
Однак з
часом політична міць Єгипту слабшає. У XI столітті Єгипетська
держава втрачає не тільки свої володіння, але й майже весь свій авторитет у
Передньої Азії. Ці важливі історичні факти відбиті в іншому творі про
поході, на цей раз мирному. Це - "Подорож Уну-Амона", посланого
в Сирію, коли у Фівах правил первосвященик Амона Херіхор, який захопив
згодом верховну владу у свої руки. Можна припускати, що історизм --
основна риса цього твору. Відповідно до цього все оповідання витриманий
в строго реалістичному стилі, але майстерно зодягнений в художню форму. #
Береги Нілу в
Нубії. Картина Львовою А. # # # # Цей твір, як і багато інших, має
внутрішньої ритмікою; автори завжди прагнули створити ритмічне чергування
окремих образів, пропозицій і навіть слів. Не рідко використовувалися
паралелізми, про що вже було сказано раніше. Велике значення надавалося
музичному побудови творів; у зв'язку з цим з'являються перші прийоми
оформлення поетичної мови: рефрени, анафори, асонанси, алітерації,
внутрішні рими. Особливо часто використовувалися порівняння та яскраві
художні об-рази: розгніваний фараон говорить про себе, що він став
"... подібно до змії в пустелі ...", холодне серце порівнюється з
кам'яною брилою і так далі. Особливе значення мала стилістична єдність
тексту. Можливо, стилістика викладалася переписувачам в спеціальних школах, де вони
розбирали різні тексти з погляду стилю. І саме це дозволяє нам
стверджувати, що Давньоєгипетська література досягла найвищої
художньої досконалості. Самі єгиптяни вважали літературу Середнього царства
класичної; недарма твори цього часу збереглися в такій кількості
пізніших списків, а мова їхня служив зразком для наслідування ...
Орлов Святослав
Григорович, РДГУ, 1 курс, предмет: "Історія світової літератури",
1996 Бібліографічний основою для роботи послужили енциклопедії (Коротка
літературна енциклопедія, М., Рад., енциклопедія, 1964;
Літературний
енциклопедичний словник, М., Рад. ЕНЦ., 1987)
Л. Дойель.
"Заповідане часом", М., Наука, 1980
К. Керам
"Боги гробниці вчені", М., Изд-во іноземної літератури, 1960)
І. В. Рак.
"Міфи Стародавнього Єгипту", СПб., Петро-РИФ, 1993
І. П. Шмельов.
"Золото Стародавнього Єгипту", М., ИМА-ПРЕСС, 1990
Леонард
Котрелл. "За часів Фараонів", М., Наука, Головна редакція східної
літератури, 1982.
Казки і
повісті Стародавнього Єгипту. Л-д., Наука, 1979)
Список літератури
Для підготовки
даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl
