Духи природи в літературі

"Я вважаю, пристойний письменник тим і відрізняється від посереднього, що здатний "влізти в шкуру" будь-якого зі своїх персонажів незалежно від статі і індивідуальних переваг. І відповідно про нього написати. А якщо, описуючи суто негативного героя, автор починає мочати своє перо в ненависть і відразу, тут вже, як кажуть, "туші ліхтар". Як можна ненавидіти свого власного дитини? "- Марія Семенова.

Є в літературі тема, майже не торкнута критиками і, здається, не відчута читачем. Це тема так званої нечисті і іншої невідомої сили. Варто трохи зосередитися, і пригадуються численні і дивно різноманітні демони, русалки, водяні, упирі, домовики, лісовики, чорти та інша "нежить", давно і міцно оселилася в поетичних рядках, на сторінках романів, повістей, оповідань і нарисів - від М. В. Ломоносова до М. А. Булгакова. Література торкнулася, однак, лише зовсім небагато надзвичайно багатого шару народної культури - миру нелюдського, але олюднений, одночасно невідомого і знайомого, страшного і корисного, чужого і свого. Тут ми будемо говорити про російську літературу та слов'янської міфології, перебувають у тісному взаємозв'язку.

Своєрідність російської літератури в чималому ступені визначалося її зв'язком з народною (фольклорної) культурою. Характер, тип зв'язків, питома вага фольклорного початку мінялися від епохи до епохи, залежали від творчої особистості письменника, від подій загальноросійського (війни, революції, скасування кріпосного права, зростання міст, науково-технічний прогрес і т.п.) чи місцевого значення. Але сам процес взаємовпливу, взаємозбагачення літератури та фольклору в Росії ніколи не переривався. Саме тому ми не будемо поділяти дане оповідання на частини, де описувалися б особливості сприйняття даної теми в різні століття -- так як це може внести плутанину або змусить повторювати написане.

Оскільки народні вірування, обряди, перекази, забобони, змови, почасти анекдоти і фантастичні історії, які складали невід'ємну частину традиційної культури, базувалися на представленні про існування паралельного людського світу нечистих духів, морського сил природи - нижча міфологія проникла і на сторінки літературних творів.

Ще давньоруська література широко використовувала образи різного роду бісів, дияволів, чортів, водяних, лісових, домашніх духів, але вона ніколи не вдавалася до них у власне художніх цілях. Е. К. Ромодановський, спеціально вивчає категорії вимислу, фантастичного в літературі Давньої Русі, пише: "Я не знаю жодного прикладу художнього освоєння типових росіян образів домового, лісовика, водяного раніше межі XVIII-XIX століть, коли звернення до них пов'язано з предромантіческімі течіями і зародженням громадського інтересу до фольклору і народними віруваннями. Давня Русь дохристиянські вірування не описує, а тільки засуджує і викриває вустами християнських проповідників ".

Слід помітити, що і в "Новий час" художнього освоєння народної міфології передувало вивчення її, почате письменниками та громадськими діячами 60-70-х років XVIII століття.

відкривачем і першим пропагандистом слов'янської міфології по справедливості вважають М. Д. Чулкова. Письменник, фольклорист і журналіст, він ще в 1767 році видав "Короткий лексикон міфологічний", де поряд з язичницькими Перуном, Волосом, Дажбогом поміщені були будинкові, лісовики і т.п. Видається Чулковым на Протягом 1769 щотижневий журнал "І те і СВЗ" (перший номер вийшов 13 січня) популярністю у широкого кола читачів був зобов'язаний великій кількості фольклорно-етнографічного матеріалу, розташованого за календарним принципом: до Нового року - святковий випуск, до Великодня - пасхальний і т.д. У журналі були надруковані і перші "страшні розповіді", приурочені головним чином до святок. Вишукування Чулкова в області слов'янської міфології, виявилося, припали до душі як дуже невибагливому читачеві ( "малосмисленним" людям, за визначенням видавця), так і цілком освіченою сучасникам. Більше того, "Словник" читали і вивчали через сторіччя. Так, є припущення, що вірш А. Фета "Лихоманки" засноване на легенді про дев'ять сестер-лихоманки, запозиченою саме з Чулковського "Абевегі".

Треба сказати, що російські письменники, поети, публіцисти не обмежувалися читанням і вивченням опублікованого матеріалу. Багато з них самі займалися збиральної роботою, що, безумовно, знаходило відображення в літературній творчості. Нерідко письменницькі запису поповнювали зборів відомих фольклористів, етнографів. Традиція ця зберігалася протягом усього XIX століття, коли створювалися класичні збірки В. Даля, П. Киреєвського, П. Шейна та інших дослідників фольклору.

У цій епосі, можна зупинитися на працях В. І. Даля. Хоча до художньої літератури, в основному, його праці не відносяться, все ж таки він заслуговує згадки як збирач, видавець, відомий дослідник і, все-таки, як і письменник в тому числі. Основні його праці "Прислів'я російського народу" і "Тлумачний словник живої мови "включали чимало відомостей про народну міфології, їй же присвячено і окремий нарис "Про повір'ях, забобони і забобони російського народу "в якому піднято таке важливе питання, як розділення маси забобонів на помилкові, "від темряви", і справжні, що представляють собою спосіб пізнання світу, таємниць природи. У названому нарисі з п'ятнадцяти главок сім оповідають про персонажів російської міфології: це домовик, водяний, моря, перевертень, русалка, відьма і привиди. У літературній творчості Даль не дуже часто вдавався до подібного матеріалу. Можна назвати розповіді "Чаклунка", "Упир (українське переказ)", "Ведмеді" і "Казку про пригоди чорта-послушника".

Яскраві, багатогранні образи народної міфології, таємничі історії, моторошнуваті архаїчні обряди - все це приваблювало російських письменників, тим більше що існувало поряд з ними - у власних селах і маєтках, у розмовах візників, ямщиків, конюхів, прачок, кухарок, няньок.

В одній з перших російських комічних опер "Мельник - колдун, обманщик і сват", поставленої "на московському театрі", автор лібрето А. О. Аблесімов сміливо виніс на сцену, на подив і радості тодішньої публіки, "вдачі національні ", в яких найважливіше місце займають уявлення про нечисту силі. Опера довгий час користувалася колосальним успіхом, що пояснюється не в останню чергу її звернення до народних вірувань.

Постійним станом Н. С. Лєскова, як стверджують, було "етнографічне увагу до життя ", яке задовольняє потреби пізнання Росії, що виражалося "в зіткненні з якомога більшою кількістю осіб, подій, явищ" і насичення прози фольклорним матеріалом. Досить перегорнути роман "На ножах ", щоб переконатися, наскільки повні і точні знання письменника про російську нечисті. Мужики міркують про коров'ячої смерті, Мара, Кощія, лихоманки, холері, вогняному змії, Лешем та інших персонажів слов'янської "нижчої міфології ", про її здібності" обертатися ", тобто приймати вид різних істот, при тому, що сама вона позбавлена особи ( "нежить - у неї особи ні, у неї зовнішність "). обігруючи народні забобони, Лєсков створює узагальнений образ тієї частини інтелігенції, яка і є, на думку письменника, справжня нечисть (наприклад красномовні назви глав: "Чорна неміч", "Вогняний змій", "нежить кидається"). Головна риса нежиті -- уміння "скидатися" - стає в романі головним художнім прийомом у змалюванні мешканців панського будинку, що приховують під маскою благородних, освічених людей справжню суть нежиті.

Такого роду художнього використання народної міфології в російській літературі не дуже багато, зате величезна кількість описів нечисті, що викладаються, як правило, персонажами - представниками простолюду, тому і абсолютно достовірних, почерпнутих "з перших рук". Ставлення письменників, поетів, критиків до цього пласту народної культури було аж ніяк не однаковою. Хтось відверто розчулюється дитячості, наївності народної свідомості, що зберіг цілісний погляд на світ і древні, язичницькі уявлення. Наприклад, І. Бунін, перебуваючи вже в еміграції і відчуваючи гостре відчуття ностальгії, з захопленням згадував і відтворював в коротких оповіданнях-замальовках колись почуті ним розмови про трясовіце ( "Баба"), диявольських конях, у яких "очі палкі, ніздрі розжарилися, наскрізь світяться ... а нога-то людська, гола, біла! "(" Корінний "). Хтось шкодував про те, що утворене суспільство втратило подібне світогляд і тому перестало розуміти власний народ.

Безодня нерозуміння, що розділяє народ та освічене суспільство, особливо пригнічувала літераторів другої половини минулого століття, і твори з простонародного побуту нерідко розглядалися як одна з можливостей подолати це нерозуміння, як перший щабель у процесі залучення народу до сучасним досягненням науки, техніки, мистецтва. Через пізнання селянської Росії до її освіті - таку мету ставили перед собою кращі російські інтелігенти, які вірили в благородну місію "ходіння в народ".

На початку XX століття А. І. Купрін звертав увагу людей свого кола на те, що "у народу своя медицина, своя поезія, своя життєва мудрість, свій чудовий мова "і відмовлятися від усього цього, нехтувати чи огульно лаяти -- значить обділяти самих себе, наносить непоправної шкоди національній культурі.

Гліб Успенський не переставав дивуватися, яким чином поєднується в селянина чудове знання природи, спостережливість, розум, практицизм і "густа мережа забобонів ", дике неуцтво; чому селянин одночасно вірить і в риса, і в бога, а молитва його більше нагадує змову або блюзнірську пародію: "Вірую в Єдиного Бога Отця ... і в небо і в землю. Сила-силенна, чутне-нечутно. Пріпонтістілся єси, распілатілся єси ...". А далі вже Бог знає що було. Кінчалося "Вірую" так: "від лукавого: Амінь".

Подібна ситуація привернули увагу та І. А. Буніна. Оповідання "Жах" в подробицях і з тонким проникненням у психіку людини, який був змушений ночувати у незвичній для себе обстановці, розкриває стан страху, випробуваний героєм в сільському будинку, коли, прокинувшись від незрозумілого стуку, він побачив, "що за вікном, всі його затемнена, стояв хтось величезний, чорний, довгий і похилий, ліз і стукав, намагаючись пробити верхні скла. Я схопив двостволку, дико крикнув: "Хто це? Стріляти буду!" Він, не відповідаючи, виструнчився ще вище, насунувся на вікно ще щільніше і застукав ще голосніше ... Це була стара, худа коня, без прізору хитка вночі по садибі "." Жах " по-своєму є художньою ілюстрацією до не раз висловлюваної Буніним думки про відсутність, по суті, або малому відмінності в психіці мужика і дворянина.

Працівник Кошель з повісті Буніна "Село", який відслужив у війську на Кавказі, "нічого не міг розповісти про Кавказ, крім того тільки, що там гора на горе, що з землі б'ють там страшно гарячі і дивні води ", зате "вірив, божився, що недавно під сільце Басовим котилося в сутінки возові колесо - відьма "і що" один мужик, не будь дурень, узяв та й спіймав це колесо, всунув під втулок подпояску і зав'язав її ... Прокинулась ця відьма на рани, глядь - а в ній подпояска з рота і з заду стирчить, на животі зав'язана ... "

Близький таким персонажів і чеховський унтер Прішібеев; темне селянське почало особливо яскраво видає себе в тексті доносу, складеного ним на мешканців підопічної йому території: "Які селяни сидять з вогнем: Ілля Прохоров, Сава Никифоров, Петро Петров. Солдатка Шустрова вдова живе в розпусних беззаконні з Семеном Кислова. Гнат Цвіркун займається чарами, і дружина його Мавра є відьма, ночами ходить доїти чужих корів ".

Російським письменникам властиво було не обмежуватися констатацією подібних фактів, але дошукуватися до причин зазначених явищ. Багато хто прийшов до усвідомлення двох головних, як здавалося, причин збереження подібних поглядів: історично обумовленої влади землі над хліборобами і навмисною свідомої підтримки темряви і затурканості з боку тих, хто вершить долі Росії. І. Бунін в суперечці з ідеологами "рожевого" народолюбства нарочито підкреслював відсталість, агресію і моральну деградацію сучасного йому селянина, залишався він патріархальним "мужиком-рабом" або ставав новим "мужиком-господарем": нічого іншого не може статися з "земляний особистістю "в умовах різкого розпаду колишнього соціально-економічного укладу, в умовах "падаючої села". Різноманітність тут дивне, обумовлене як поглядами самих письменників, так і законами жанру. Наприклад жартівливо-комічна інтонація пушкінського "Вовкулаки" задана вже його першим рядком: "боягуз був Ваня бідний ..."

Гумористичний розповідь М. Зощенко "Чаклун" як би продовжує песимістичні роздуми таких письменників як Бунін. Росія вступила в нове століття, відбулася революція, змінилася ідеологія і державні пріоритети, а чоловік залишився мужиком. Виступаючи за проведення в життя більшовицького гасла боротьби з "родимими плямами" "проклятого минулого", поборник нової програми перевиховання селянства вимовляє типовий для того часу монолог: "Чудеса, громадяни! Кругом, можна сказати, пар, електрична енергія, швейні машинки ножні - і тут же поряд з цим - чаклуни і чарівники. Досконалі дива! У мужика в селі сівалка і віялка, і землю свою мужик раздраконівает паровим трактором, і тут же поруч і майже в кожному селі проживає чаклун. Живе, хліб жує і мужичків поцуківает. Дивні й незрозумілі речі! "

Вивчаючи життя і світогляд російського селянина, багато письменників приходили до висновку, що сама сільське життя сприяє збереженню міфологічної свідомості. Причому не у одних селян. Свого часу про це проникливо, "зі знанням справи" писав І. А. Гончаров у романі "Обломов": "Казка не над одними дітьми в Обломовке, а й над дорослими до кінця життя зберігає свою владу. Усе в домі і в селі, починаючи від пана, жінки його та до дюжего коваля Тараса, - Все тремтять чогось у темний вечір, кожне дерево перетворюється тоді в велетня, кожен кущ - у вертеп розбійників. Стук віконниці і завивання вітру в трубі змушували бліднути і чоловіків, і жінок, і дітей. Ніхто в хрещення не вийде після десятої години вечора один за ворота, кожен в ніч на Великдень побоїться йти до стайні, побоюючись застати там будинкового. У Обломовке вірили всього: і перевертнів, і померлих ... "

Заінтриговані, зачаровані або збентежені цією стороною традиційної культури, письменники та поети фіксували, запам'ятовували подібний матеріал і по-різному використовували його в власних творах.

А. І. Купрін визнавався на початку повісті "Олеся", що зрадів можливості пожити в цій селі: "Полісся ... глушину ... лоно природи ... прості звичаї ... первісні натури, - думав я, сидячи у вагоні, - зовсім незнайомий мені народ, з дивними звичаями, своєрідною мовою ... і вже, напевно, яке безліч поетичних легенд, переказів і пісень! "Чим обернулися ці романтичні очікування, всі добре знають.

Прекрасно знав робочий і селянський Урал, Мамин-Сибиряк не тільки використовував свої спостереження в художніх творах, але намагався науково пояснити своєрідність уральських билічек, зокрема, відсутність у них гномів, які повинні були б виникнути саме на Уралі з його незліченними підземними скарбами, за аналогією з фольклором гірських районів Європи. "Російська народна фантазія, - вважав письменник, - далі поверхні землі не йшла, мабуть, тому, що підземні скарби на Русі були відкриті пізно, коли віра в нечисту силу вже ослабла, і якщо ще де зберігається, то в якихось жалюгідних обривках ". Хоча з позицій сьогоднішньої фольклористики аргументи письменника далеко не безперечні, але й не на стільки важливі, особливо для даної теми, щоб широко розглядати їх з різних точок зору.

К. Бальмонт в рецензії на книгу С. В. Максимова "Нечиста, невідома і хресна сила" протиставляє позбавленому поезії, занадто раціонального розуму-розуму освіченого суспільства розум-уяву простого народу, заснований на поетичному, цілісному погляді на світ, завдяки чому з'явилися такі неперевершені, виразні, наповнені особливою мудрістю образи народної фантазії, як вогненний змій, "генійхащі - дідько "та інші міфологічні істоти, яких не під силу придумати обтяженому новітніми знаннями і тому приреченому на суху логіку, на філософські новації або вузький раціоналізм письменникові-професіоналу.

А. Блок, завдяки знайомству і довголітнім теплим стосункам з ученим Е. В. Анічковім -- знавцем середньовічної літератури і фольклористом, береться за написання статті "Поезія змов і заклинань" для "Історії російської літератури "за редакцією Анічкова. Вивчаючи фундаментальні праці і з захопленням працюючи над своєю статтею, А. Блок створював і поетичний цикл "Бульбашки землі" з цілою галереєю образів, підказаних йому народної міфологією. Не всі російські письменники займалися цілеспрямовано збором матеріалу по забобонів або серйозним вивченням їх, але зовсім обійти цей бік народного світосприйняття судилося далеко не всім.

Один з героїв розповіді В. Даля "Чаклунка" висловився гранично точно: "Вірити не вірять нічому, а слухати раді! "Справді, вислухати, розпитати простої людини наші письменники любили, і такі бесіди надзвичайно збагачували російську літературу, сприяли збільшенню і різноманітності сюжетів, проникненню в літературну мову свіжої, виразної лексики. Правда землеробського осмислення світу, населеного невідомими духами, силами, "господарями" і що знаходиться з людиною в складних договірних відносинах, передбачають цілу систему правил поведінки, - ця правда не раз змушувала замислюватися, не раз доводила свою резонність, особливо коли доводилося стикатися зі сферою випадкового, незрозумілого, надприродного, чудового в явищах природи, в долях людей або в зіткненні з такою тонкою матерією, як психологія людини.

Подібні спостереження і роздуми, підкріплені народними забобонами, билічкамі, "випадками з життя", сприяли появі і розвитку (спочатку в рамках естетики романтизму) найпопулярніших жанрів російської літератури -- фантастичної повісті, "страшну" балади, святочного розповіді.

Взагалі кажучи, важко знайти в нашій літературі автора, жодного разу не згадав хоча б яку-небудь погань - біса або водяного, русалку або мару, будинкового або лісовика, що виходить з могили небіжчика або відьму. І, звичайно ж, ніхто не минув розмовної мови з його багатим набором слів і виразів, пов'язаних з чортом і його побратимами по іншого світу. Чорти і біси як узагальнене найменування всякої нечисті відомі давньоруської літератури і буквально населяють твори літератури нової, проникнувши навіть у назви романів, повістей, нарисів, віршів. Ось скромний список подібних заголовків: "Болотні чертеняткі "О. Блока," Чортові гойдалки "і" Дрібний біс " Ф. Сологуба, "бісів" і "Чортів дійство" А. Ремізова, "Чорт" М. Цвєтаєвої, "Чорт" М. Зощенко, "Останній рис "К. Паустовського," Біси "О. Пушкіна," Біси " Ф. Достоєвського.

Біси і чорти, добре знайомі з давньоруської літератури, клеймам ікон, літописними мініатюрам, за численними розповідями про їхні витівки, які звучали і в селянських хатах, і в великосвітських салонах, виявилися цілком звичними літературними персонажами. Більш того, бес, демон, чорт стають з початку XIX століття обов'язковими атрибутами самого процесу творчості. Спокусники, помічники, насмішники, мучителі, вони завжди поруч з поетом, щойно він береться за перо або намагається на час "відключитися" від поезії. Неможливо утриматися від того, щоб не привести вірш Н. А. Польового за підписом "Фома Піщалкін", де біс - демон - чорт керує віршотворцем:

З мирної келії біс лукавий

Мене на Пінд переманив ...

Грішити немає духу, нема сил;

А чорт дратував, дратував все славою,

І що ж? Адже, право, спокусив.

Я знову вірші писати пустився,

Сів до столу, перехрестився,

Пишу ... ан глузду зовсім ні!

Досаду; а біс сміється

І над вухами все реве,

Що справа так моє не йде,

А без вина не обійдеться. -

На жаль, друзі! Адже демон прав,

Хоч він і чорний і лукавий.

( "Визнання")

З легкої руки М. Ю. Лермонтова романтичний Демон, що має владу над усім світом, але самотній і страждає, міцно увійшов в російську поезію, музику, живопис. Такий інтерпретації нечисті не було, та й не могло бути в фольклорі. Це суто літературні образи, засновані почасти на західноєвропейській літературі, "підказані" біблійними сюжетами, які стали майже що поетичним штампом після широкого їх застосування у творчості романтиків.

Полежаевскій "Демон натхнення" дивним чином нагадує пушкінського "Пророка": "знайомий чудовий", що відвідав поета, що з'явився, "як тихий сон могил", спочатку осіняє його своїми "чарівними крилами ", потім, згідно з рядками самого Полежаева:

І він безтілесними устами

До моїх бездушним припав,

І примхливим натхненням

Душа засвітилась з несамовитістю ...

Для Н. А. Некрасова "демон безсонних ночей" одночасно і "старий мучитель "і" вчитель ", до якого волає що знаходиться у розладі з самим собою поет ( "Демону").

Поезія "срібного століття" підхопила і по-своєму осмислила ці образи-символи. Демон - один з двійників А. Блоку, частина його душі; потаємні, інший раз несподівані для самого поета пристрасті, причини внутрішнього розбіжності ( "Кожен демон в мені причаївся, дивиться ...") - це той же Лермонтовський Демон, але живе не в горнем світі, а в душі і свідомості поета ( "Демон", "Є демон ранку ..."). Цвєтаєвський демон -- "князь темряви" - перш за все демонічний коханець, бажаний і недоступний, винуватець нерозділене почуття.

Він був наш ангел, був наш демон,

Наш гувернер -- наш чародій ...

Прекрасний, трагічний і загадковий образ "Юного демона" в поезії А. Ахматової ( "Все Ваше життя - озноб ...").

До вселенських і надісторична масштабів розширено поняття бесовства і демонізму у віршах М. Волошина 1910-1920-х роках. Війни і революції, вразили Росію, сприймалися ним як прояв дикою, невгамовної стихії, властивої людству з глибокої давнини, з часів його "звіриного" існування і особливо страшно що реалізується в російському бунт.

Бердяевскіе "Духи російської революції", породжені все тієї ж "вічно гоголівської Росією Хар і морд ", те саме що волошинські" Демонам глухонімим ", який вирвався назовні і розтоптав почуття совісті і святості, настільки ж притаманне (за законом полярності) російській характеру і з тією ж силою і завзяттям проявляється в інших умовах ( "В кожному Стенько - святий Серафим ").

У бісівську круговерть соціальних потрясінь, з точки зору Волошина, Росію увергнули і інші "демони", збожеволівши в 1914 році, що кинули Європу в полум'я світової війни. Цих демонів породив "дух механіки" ( "Два демона "), торжество технократії, небезпечна ідея з допомогою науки і техніки перетворити світ, побороти природу. Волошин вважав, що: підкорений логікою прогресу розум, що не бажає рахуватися з витратами і важкими наслідками технічного перетворення, "є творчість навиворіт, і що" він назад дослідні всі ланки світобудови ", що неминуче" несе Всесвіт назад в древній хаос "; що" людина, випробовуваний демоном технічної революції, готує собі дійсний Апокаліпсис "(цикл" Шляхами Каїна ").

Так в творчості М. Волошина поєдналися два заперечуємо їм революції (соціальна і технічна), два неправедних шляху, дві демонічні стихії.

Повертаючись до фольклорної нечисті, слід відзначити ще одну грань дотику її з літературою. Це грань мовна.

В художніх творах нерідко обігравалися ходячі вислови, колись викликані до життя вірою в існування чортовиння. Наведемо цитату із книги "Образи російської мови", де йдеться про висловлення "дрібним бісом ". Народна фантазія перенесла на світ чортів багато характеристик людського суспільства, розробивши цілу систему ієрархічних відносин, "диявольський" табель про ранги, відповідно до якої "чим дрібніше біс, тим послужливі і догідливо він повинен вести себе. Звідси і переносний зміст російського виразу розсипатися дрібним бісом - "намагатися щосили догодити, розсипатися в люб'язностями "":

Гусар Пихтін гостював у нас;

Вже як він Танею спокушає,

Як дрібним бісом розсипався ...

(А. С. Пушкін. "Євгеній Онєгін")

Украинские письменники при цьому не забувають і про прямому значенні цього обороту. Саме на нього натякає Н. В. Гоголь, сумісний і пряме, і переносне значення в описі "чортівні": "Тут рис, які під'їхали дрібним бісом, підхопив відьму під руку і пустився нашіптувати на вухо те саме, що звичайно нашіптує всякому жіночого роду "- (" Ніч перед Різдвом "). Як бачимо, рису, щоб спокусити відьму, довелося прикинутися бісом дрібніші. Судячи з літописними мініатюрам, це цілком логічно: Адже чим дрібніше біс, тим він безтурботне і безпечніше, тим більш ласий до "гудьбу" (музику) та бісівські танці, які так по серцю відьом ". Не враховуючи мовних і літературних інтерпретацій цього шірокоупотребітельного обороту, неможливо зрозуміти і роман Ф. Сологуба "Дрібний біс".

Російська література, як вже говорилося, рясно черпала матеріал з цієї скарбниці, тим не менше, народної міфології у всьому обсязі російської літератури відведена аж ніяк не головна роль. Якщо не вважати загальнокультурних і "письмових" по походженням образів (антихрист, вампір, біс, привид, демон, сатана, Люцифер тощо), то число виявлених в російській літературі суто народних, фольклорних персонажів-нелюдів буде не настільки велика: баеннік, відьма, вихор, водяний, домовик, парфуми, змія, мара, чаклун, дідько, лихоманки, мавки, мрець, перевертень, овіннік, перевертиш, небіжчик, прокляті, русалка, тінь, трясовіца, упир, утопленик, волколак, рис, чудовиська, чудь, шішімора, плюс деякі персонажі дитячої літератури - бай (бабай), дрімота, Крікс-плаксії, вгамувати. Дійсно, досить скромний список. І навряд чи він значно розшириться при перечитування всієї російської "красного письменства". Виключення, мабуть, становить лише творчість Олексія Ремізова.

Це не означає, звичайно, що письменників, поетів, літературознавців, публіцистів мало хвилювали таємниці буття і посмертного існування, дивне, незрозуміле, загадкове в людській натурі та явища природи, чудо, випадок, доля. Одвічні питання ці по-різному вирішувалися фольклором та літературою, по-різному осмислювалися людиною традиційного світогляду і освіченим інтелігентом "Нового часу ", висловлювалися" раскідним мовою ". Селянська міфологія і міфологія "культурного" суспільства XIX-XX століть не збігалися один з другом, хоча досить часто перетиналися.

Інтерес до народному способу життя і способу думок неможливо уявити у вигляді висхідній лінії, скоріше це нерівномірна синусоїда з піками чи не загального захоплення і моментами байдужості, коли тільки деякі діячі культури залишалися вірними обраній позиції у ставленні до феномену нечисті.

Перша ситуація характерна для епохи романтизму, розквіту слов'янофільського руху, періоду "ходіння в народ". Друга спостерігалася в часи, коли провідним стилем був класицизм, критичний реалізм, революційна романтика. Зрозуміло, що мова йде всього лише про тенденції, переважання тієї чи іншої течії, моди, філософського вчення. Великі художники, як відомо, погано вписуються в будь-які правила і модні напрями, але зазвичай саме вони задають тон і визначають пріоритети, сприяють появі маси наслідувачів, епігонів, менш яскравих, але більш "правильних" послідовників.

Перше знайомство з таємничим світом "нелюдів" у багатьох письменників відбулося в дитинстві. У будь-якій російській родині (від бідній селянській до багатої купецької і дворянського) няні, годувальниці - кріпаки, родички або жінки, спеціально наймають для догляду за немовлям - були представницями тієї частини населення, яка, як тепер прийнято говорити, володіла фольклорним мисленням. Дрімко, бабай, вгамувати, запечальная Мара, Крікс, плаксії, опівнічники проникали в дитячу свідомість разом з колисковими піснями, обережними вироками, зі зверненнями до малюка, націленими на те, щоб заспокоїти, заколисати, а то й розбудити його. Не випадково, колискова пісня -- жанр, повз який не пройшов майже жоден з наших поетів ХIX століття. Тексти авторських колискових, поряд з ангелами, котиками, пахвами, добрими феями, улюбленими дитячими іграшками, включають і персоніфіковані образи сну, близькі міфічним істотам: "Старий Дрімко дідок - Гострий, сірий ковпачок ", Сон-Дрімко," Тихий старий вгамувати, Сон Дремовіч ", "дочка сну, чаклунка Дрімко", та інші. Набагато рідше ніж у фольклорних колискових зустрічаються бука, бука, бабай.

Ледве дитина "входив до разумок", няні починали розповідати казки та історії, в яких чарівне чергувалися з таємничим і герої казок були сусідами з будинковими, лешімі, овіннікамі, Мара, злиднями та іншими персонажами билічек і вірувань.

Образи лубочної казки, колись полонителі В. А. Жуковського, воскресли під пером зрілого поета:

Не скаче витязь, а летить,

Громлячи Зіланов і Полканов,

І відьом, і чудес, і велетнів

Те тяжкий пугача політ,

Те воронів лунає рокіт;

То чується русалки регіт;

То раптом з-за сивого пня

Виходить дідько Козлоногий.

( "До Віейкову ")

жартівливе вірш Е. Баратинського присвячено казкового бесенку дитинства, який і в наступні роки охороняє поета:

Дізнайтеся: ласкавий бісеня

Мене немовлям відвідував

І колиска мою хитав

Під шепіт легенів побрехеньок.

( "Чув я, добрі друзі ...")

Для більшості російських письменників (особливо помітно це в поезії) дитячі спогади пов'язані з нянею, бабусею і їх пісеньками у ліжечка малюка, з розповідями і розмовами перед сном про чудовий, чарівний, страшному.

У 30-і роки жорстокого XX-го століття "втомлена, загнана, що заробила" Марина Цвєтаєва, якій дуже нелегко живеться у Франції, починає писати про своє дитинство, про те, "що було тоді". "Нічого, що прийшов після, я не полюбила ", - зізнавалася вона в листі до Анни Тесковой. Звернення до дитинству ( "до-семиріччя") для М. Цвєтаєвої - це і ностальгія за Росії, за щасливим часу, це і спроба зрозуміти себе, свій характер. Так з'являється розповідь "Біс". Цвєтаєвський "Чорт" з однаковим успіхом може бути зарахована і до літератури, і до мемуаристиці, і до дослідження з дитячої психології. Останнє особливо показово: з пунктуальністю вченого-психолога, відверто, без найменшого прикрашення, образною мовою прекрасною цвєтаєвський прози розкривається міфологічне мислення дитини (себе - маленької дівчинки), ті емоційні переживання, які створюють в уяві особливого роду пластичні образи. Кожен епізод розповіді вносить свій внесок в розкриття специфіки дитячої фантазії, відображаючи складний період формування особистості, перехідні етапи дитячої свідомості, коли страхи, переживання, уявлення про нерасчленімості світу знаходять форму -- фантастичну, але структуровану - і створюється дитячий міф: своєрідне засіб пізнання світу, входження в культуру, оволодіння комунікативними навичками, психологічної саморегуляцією. Для маленької Марини такий "реальної фантазією" мав свій особистий Чорт.

Письменники не раз відзначали факт отримання дітьми найрізноманітнішої інформації про нечисті один від одного. Подібну ситуацію відтворює І. С. Тургенєв в "Бежин лузі". Особливим почуттям вдячності наповнені сторінки мемуарів, нарисів, художніх творів, присвячені сільської дітвори, з якою довелося дружити багатьом майбутнім художникам слова, пензля, різця. Наведемо слова Н. С. Лєскова: "однолітками моїми були селянські діти, з якими я жив і зживатися душа в душу. Простонародний побут я знав до найдрібніших подробиць ".

Дійсно, життя на хуторі Панін в Орловської губернії дозволила письменникові дізнатися багато чого ще в дитинстві. У це багато що мимоволі входив і народний погляд на нечисть. Так, за думку селян, старий мірошник "мав досить близьке відношення до водяному, який завідував нашими ставками, - писав, згадуючи про ці роки, Лєсков, - верхнім і нижнім, і двома болотами ". Саме мельник відкрив хлопчикові "повний таємничої принади світ": "Від Іллі я дізнався про домового, який спав на ковзанці, і про водяного, який мав прекрасне і важливе приміщення під колесами, і про мару, яка була так соромлива і непостійна, що ховалася від усякого погляду в різних запорошених зауважимо - то в клуні, то в клуні, то на штовханині, де осінь?? товкли замашки. Менше всіх дідусь знав про дідька, тому що цей жив десь далеко ... І тільки іноді заходив до нам в густій рокитник, щоб зробити собі нову ракітовую дудку і пограти на ній "...

Як казка -- світ.

Сказання народу,

Їх мудрість темна, але мила подвійно,

Як ця стародавня могутня природа,

З дитинства запали в душу мені.

Бути може, не настільки вже парадоксальна думка про те, що філософсько-моральне начало, "хвора совість" багатьох російських діячів культури пояснюються в чималому ступені сільським, садибних дитинством, заронили віру в паралельного існування людського світу, де мешкає "багатолика нечисть ". Розуміється вона в літературі як сили, парфуми, господарі природи, як сполучна ланка зі світом пішли предків, як знак національної самобутності, як своєрідний пантеїзм і космізм, властиві російській свідомості. Цей же досвід і пам'ять дитинства сприяли розвитку почуття відповідальності перед духовним спадщиною попередніх поколінь, перед тільки вступають в життя і ще не народженими нащадками, нарешті, перед живою природою і братами меншими.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl