ЧАСТИНИ МОВИ В Китайська мова

1. ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТИНИ МОВИ

Згідно «Словника сучасного китайської мови» ( «Сяньдай ханьюй цидянь»), частини мови -- це «граматичні класи слів». Це визначення правильне. Однак якщо ми підемо далі і запитаємо: «А що таке граматичні класи?», то тоді буде потрібно більш точне визначення. Крім наведеного, існують ще два найбільш часто зустрічаються визначення.

Згідно перший з них, частинами мови називаються слова, що виділяються в деякі класи з формі, значенням і функції. Особлива роль в цьому визначенні відводиться формі. Що ж таке форма? Ті, хто вивчав іноземні мови, і особливо ті, хто вивчав іноземні мови з порівняно багатою морфологією (наприклад, російська - з дуже багатою морфологією, або англійська - де також є морфологія), добре знають, що під формою мається на увазі відмінювання іменників, відмінювання дієслів; в деяких мовах існує також різного роду узгодження прикметників з іменниками і т.д. Форма - відмінна риса Фузія. Під Фузія, що володіють формою, слово в реченні видозмінюється. Морфологія залишається однією з головних складових частин граматик західних мов. При читанні хрестоматій з англійської мови і тим більше хрестоматії з російської чи французької мови немає необхідності справлятися в словнику для того, щоб дізнатися, до якої частини мови належить те чи інше слово, оскільки зміна іменників, дієслів, прикметників в цих мовах за формою по-різному. Якщо дотримуватися даного визначення, то можна сказати, що в китайській мові частини мови відсутні, тому що в ньому немає ні відмінювання іменників, ні відмінювання дієслів і т.п.

Є й інше визначення: частинами мови називаються слова, об'єднані в деякі класи з що виражається ними значенням і за їх функції в реченні. Тут поняття форми відкидається і йдеться лише про значення і функції. Значення - предмет лексики, функція - предмет граматики. Дане визначення поєднує поняття значення та функції. Якщо слідувати цьому визначенню, то цілком очевидно, що в китайській мові є частини мови.

У минулому при обговоренні питання про частини мови мали місце дві крайності. З одного боку, стверджували, що китайська - це мова, в якому є морфологія; при цьому вважали, що в китайській мові є відмінювання іменника і т.п. Така точка зору, звичайно, хибна. З іншого боку, деякі лінгвісти вважали, що в китайській мові взагалі немає частин мови. Чи правильна така точка зору? Це залежить від того, що ми розуміємо під частинами мови. Якщо розрізняти частини мови, виходячи з форми, то в китайській мові їх немає, якщо ж абстрагуватися від форми і виділяти класи, виходячи зі значення і функції, то можна стверджувати, що в китайській мові є частиною мови. Ми вважаємо, що в китайською мовою є частиною мови, і користуємося при цьому другий визначенням цього поняття.

2. Розмежування ЧАСТИН МОВИ

На скільки ж класів можна розділити слова китайської мови? До виходу в світ граматики Ма Цзяньчжуна «Ма ши вень тун» у Китаї практично не було книжок з граматики, тому й не існувало поняття частини мови. Однак, незважаючи на те, що в давнину у нас не було терміна «частини мови», уявлення про класи слів все ж існувало. За традицією морфеми китайської мови ділилися на два великих класу - ши цзи 'повні' (знаменні) і Сюй цзи 'порожні' (службові). Терміни «повні» і «порожні» морфеми з'явилися приблизно в епоху Цин; філологи того часу нерідко користувалися цими термінами. (Ще раніше «порожні» морфеми іменувалася не Сюй цзи, а ци - букв. 'слово'.) Поняття ци з'явилося дуже рано; ще в «Шовень цзецзи» Сюй Шеня (східна династія Хань) роз'яснюється поняття ци. Сюй Шень пише: «Ци - це те, що говорить про внутрішнє, а передбачає зовнішнє »(« Ци, янь нэй, ер та вай е »). На сучасній мові те, що в «Шовень цзецзи »називалося ци 'словом' _ це не що інше, як Сюй ци 'порожні, або службові, слова '. У «Шовень цзецзи» деякі морфеми прямо названі ци -- службовими. Наприклад: Чже, бе ши ци е-букв. ' Чже [1] - службове слово, яке розділяє справи '). Тут ци означає, що Чже - це службова морфема, службове слово. Є ще кілька ци такого ж типу. Наприклад: Цзе, Цзюй ци е 'Цзе [2] - слово, яке узагальнює'; Цен, ци чжі шу е 'Цен [3] -- необмеженість мови '; Най, ци чжі нань е' Най [4] - утрудненість мови '; Ер, ци чжі біжань е 'Ер [5] - обов'язковість мови'; І, юй і ци е 'І [6] - службове слово, яке вказує на кінець висловлювання '(у пропозиціях, що завершують мова, кінцева морфема і називається юй і ци 'кінцеве службове слово'). Є ще морфема Шень 'тим більше, ще більше'; в «Шовень цзецзи» сказано: Шень, куан ци е 'Шень - службове слово, що означає порівняння' а саме: службове слово, що має значення 'тим більше'). Звичайно, не всі твердження Сюй Шеня мають наукове обгрунтування; деякі слова, які не є службовими, іменуються ци, і разом з тим поняття ци тут виявляється досить опукло окресленим. Пізніше Вань Іньчжі у своїй праці «Цзин чжуань ши ци» ( «Тлумачення слів канонічних книг і коментарів до них ») також використовує поняття ци для позначення того, що тепер називають службові морфеми або службовими словами. Таким чином, уявлення про службові словах склалося вже в період східної династії Хань.

Сучасні китайські граматики запозичили граматичні поняття, прийняті на Заході, «Word» ми переводимо як ци 'слово', а не цзи 'морфема'. Якщо раніше ми говорили про службові морфемах і знаменних морфемах, то зараз говоримо про службові і знаменних словах. Однак поняття Сюй ци 'службове слово' і ши ци 'знаменна слово' не так-то просто перевести на іноземні мови, бо ці терміни були створені китайськими вченими, а не іноземними. Ми розділили слова на два великих класи - знаменні і службові, що цілком науково, тому за кордоном, познайомившись з даними поняттями, також стали використовувати їх. У 1929 у Франції я слухав лекції одного відомого лінгвіста (це був Вандріес), він підкреслював: те, що китайці ділять слова на знаменні та службові, правильно. Нещодавно я прочитав одну з книг професора Чжао Юаньженя, де він переводить поняття Сюй ци і ши ци буквально, тобто так, як це робилося в минуле: ши ци - 'повне слово', а Сюй ци - 'порожнє слово'.

Ши як раз і означає 'повний', а Сюй - 'порожній'. Ці поняття, однак, не дуже зрозумілі іноземцям, тому деякі хочуть підібрати для них англійські еквіваленти. Лінь Юйтан «сучасної китайсько-англійському словнику» ( «Дандай хань-ін цидянь ») переводить ши ци як substantive word 'знаменна слово', а Сюй ци - Functional word 'функціональне слово'. Правильна чи такий переклад? Якщо говорити про функціональні словах гуннен ци, то тут немає особливих складнощів, такий переклад прийнятний. Функціональні слова тільки в пропозиції виконують певні граматичні функції і не мають ніякого конкретного значення. Між тим переклад на англійську мову ши ци як substantive word не завжди правильний. Сучасний лінгвіст Фриз також розділив англійські слова на два великі класи: перший клас носить назву content word 'значуще слово' (по-китайськи нейжун ци, або ши ци), другий - functional word 'функціональне слово ", тобто гуннен ци, так само як і у Лінь Юйтана. Чжао Юаньжень вважає, що виділялися в китайській граматичної традиції класи ши цзи і Сюй цзи відповідають класифікації Фріза. Чи справедливо це? Для того щоб відповісти на це питання, необхідно подивитися, до якого класу ми відносимо прислівники. Якщо ми віднесемо прислівники до знаменних словами, то дійсно прийдемо до класифікації Фріза. Проте в даний час ми відносимо прислівники до класу службових слів, що відрізняється від ділення, пропонованого Фриз. Те, що Фриз відносить прислівники до класу знаменних слів, для англійської мови виправдано, тому що в цій мові багато прислівники утворені від прикметників. У наших підручниках заперечується освіта прислівників від прикметників. Тут прислівники цілком і повністю є функціональними словами, тому ми включаємо прислівники в клас службових слів.

У зв'язку з виділенням в китайській мові двох великих класів слів виникає кілька питань, які вимагають розв'язання. Перше питання - як раз про наріччях, про які тільки що йшла мова. Знаменними або службовими словами є все-таки прислівники? Стверджувати, що прислівники - повністю службові слова, теж було б не зовсім вірно, тому що вони мають дуже конкретним значенням. У моїх роботах вони названі полузнаменательнимі словами лазень ши ци, хоча я і вмикаю їх в клас службових слів. Наприклад, морфема хень 'дуже' в хень хао 'дуже добре', звичайно, являє собою мову, однак у неї є власне значення: 'в високого ступеня ',' надзвичайно ', - тому я і називаю прислівники полузнаменательнимі словами.

Є ще одна клас слів, що займають прикордонне становище, - займенники. Чи відносяться займенники до знаменних словами? Звичайно, адже вони заміщають назви людей і предметів. Проте займенники володіють однією властивістю, наближає їх до службовим словами: предмет, на який вказує займенник, є невизначеним. Я кажу Та Лайла 'Він прийшов', і цим та "він 'може бути Чжан Сань, Лі Си, а можливо, і Ван У. З цієї точки зору займенники є службовими словами. Тому з давніх-давен ми розглядали займенники як службові морфеми, службові слова. У «Шовень цзецзи» морфема Чже 'той, хто' розглядалася як ци, в «Цзин чжуань ши ци» займенники також трактувалися як службові слова. У моїх роботах займенники названі полуслужебнимі словами, але при цьому віднесені до класу знаменних слів. Якщо для порівняння звернутися до історії західних мов, то там ця властивість займенників проявляється ще більш виразно. Ми знаємо, що в латинській мові займенники вживалися дуже рідко, вказівка на особи в ньому здійснювалось за допомогою зміни закінчень. Цілком очевидно, що латинські займенники -- функціональні слова.

Існує ще один спосіб класифікації, в якому відбилося уявлення про класи слів. Це розподіл слів перш за все на дієслова та імена. Морфеми із значенням дії дун цзи - це те, що ми сьогодні називаємо дієсловами, під іменами (цзин цзи) маються на увазі головним чином іменники, а також деякі прикметники. Терміни дун цзи і цзин цзи були введені в обіг філологами Цінської епохи, і тому не можна сказати, що в давнину в Китаї не існувало уявлення про класи слів, хоча вони й не називалися частинами мови. Однак у той час поділ на класи слів не було таким детальним, як у сьогоднішньої граматики, де слова розбиті щонайменше на вісім, а іноді навіть більше ніж на десять класів.

На скільки ж класів повинні ділитися слова? Це питання не вирішене належним чином і сьогодні. У «Ма ши вень тун», перший нашої граматики, класи слів виділялися за зразком західних граматик, тому в ній були присутні ті ж вісім класів слів, що і в англійській граматиці. Користуючись сучасною термінологією, це були іменники, займенники, дієслова, прикметники, прислівники, прийменники, спілки, вигуки. Але в «Ма ши вень тун» був ще й дев'ятий клас - властиві китайської мови службові морфеми - чжу цзи (Лі Цзіньсі називає їх службовими словами чжу ци, я визначаю їх як модальні слова юйці ци), це і, е, янь, Цзай, ху та ін Помилково вважати, що «Маші вень тун» є точною копією західних граматик. Ма Цзянь-чжун, враховуючи особливості китайської мови, виділив у ньому службові морфеми, і в цьому його заслуга.

Поділ слів на дев'ять класів (Лі Цзіньсі називає їх цзю пінь ци 'слова дев'яти категорій') стало традиційним у граматиці. Воно було прийнято аж до появи в 1956 р. «Тимчасової граматичної системи для викладання китайської мови» ( «Цзан ні ханьюй цзяосюе юйфа сітун »), яка і сьогодні використовується в середній школі і навіть в університетах. У цій роботі слова китайської мови розділені на одинадцять класів: іменники, дієслова, прикметники, числівники, рахункові слова, займенники, прислівники, прийменники, спілки, службові слова і вигуки. У порівнянні з граматикою Ма Цзянь-Чжуна тут додалися числівники і лічильні слова. У традиційних західних граматиках числівники не виділялися окремо, а включалися в клас прикметників. Останнім часом я помітив, що в деяких граматиках англійської мови і в телевізійних уроках англійської мови також стали виділяти числівники. Мені невідомо, виділяють Чи є зараз у Англії та Америці числівники в окремий клас, але, наприклад, в українській мові вони складають самостійний клас. Рахункові слова, по суті справи, походити від іменників, тому в «Ма ши вень тун» вони й розглядаються як звичайні іменники. Я називаю їх даньвей Мінц 'іменники-одиниці'. Лі Цзіньсі також виділяє рахункові слова, але розглядає їх як підклас іменників. В даний час в наших граматиках китайської мови для середньої школи числівники і лічильні слова утворюють два самостійних класу. У «Словнику сучасної китайської мови» виділяється ще один клас -- звуконаслідувальні слова. Звуконаслідувальні слова виділені з класу вигуків.

Багато нового для вирішення питання про розмежування частин мови дають роботи Чжао Юаньженя. Він розділив слова сучасного китайської мови на п'ятнадцять класів: іменники, власні імена, слова із значенням місця (наприклад, Гуанчжоу Гуанчжоу '), слова із значенням часу (цзір' сьогодні 'сяньцзай 'зараз), обчислювальні комплекси (сань бан' три фунти ', Чже хуй' цього разу '), визначення (сань 'три', мей 'кожний'), лічильні слова (пянь 'платівка', 'скибочку'), чи 'чи' (одиниця довжини), слова з просторовим значенням (чи 'в, всередині ', шан' на '), займенники (у' я ', шемма' що '), дієслова (в цей клас включаються і прикметники, наприклад чи 'є', чан 'довгий'), прийменники (бей - Прийменник пасивної конструкції, цун 'з'), прислівники (хужань 'раптом', е 'теж'), спілки (нэма 'так, отже', цзяжу 'якби'), службові слова (ма -- запитливо частка, (а - багатофункціональне службове слово), вигуки (Хей! 'агов!'). Перші дев'ять класів - іменники, власні імена, слова зі значенням місця, слова зі значенням часу обчислювальні комплекси, визначення, рахункові слова, слова з просторовим значенням, займенники - складають групу предметних слів (тіци).

З вищесказаного випливає, що питання про частини мови в китайській мові ще не вирішене остаточно. Враховуючи, що в «Ма ши вень тун» і в класифікації Лі Цзіньсі налічується дев'ять класів, а у Чжао Юаньженя - п'ятнадцять класів, розходження в поглядах можна визнати дуже значними. Як же бути в такому випадку? Особисто я вважаю, що традиційний спосіб розмежування частин мови (поділ на дев'ять класів у «Ма ши вень тун») в принципі правильно відображає особливості китайської мови, його не слід піддавати значним змінам.

Використання замість терміна даймінци 'займенник' терміна Дайц 'слово-заступник' (в Насправді це не буде перейменуванням, оскільки в «Ма ши вень тун» вони називалися дай-цзи морфеми-заступники і лише згодом, починаючи з Лі Цзіньсі, були перейменовані в займенники) більшою мірою відповідало б стану справ в китайській мові. Оскільки в сучасному китайською мовою слова-заступники можуть заміщати не тільки іменники, але також і дієслова, прикметники і інші класи слів, по відношенню до них у наших граматиках стали використовувати термін Дайц. В даний час термін Дайц 'слово-заступник' вже є загальноприйнятим.

Чи слід числівники виділяти в окремий клас? Це питання варто обговорити **) У традиційної англійської граматики числівники аж ніяк не виділяються в особливий клас. У словниках англійської мови назви чисел включаються в клас прикметників. Чжао Юаньжень включає назви чисел в клас визначень, і вони, таким чином, також не становлять окремого класу.

Чи слід у окремий клас виділяти рахункові слова? Це також підлягає обговоренню. Я вважаю, що лічильні слова є одним з видів іменників, тому я і називаю їх даньвей Мінц 'іменники-одиниці'; цей термін використовувався в підручниках для середніх шкіл у перші роки після звільнення. Рахункові слова -- один з класів іменників, але при?? тому займають позицію після морфем з значенням числа, тому я і називаю їх даньвей 'одиницями' за допомогою яких ведеться підрахунок. Здається, що до 'квітка' в і до хуа 'одна квітка' - це те ж саме до, що і в Ертун ши цзуго ди Хуаду 'Діти - квіти батьківщини'; я не схильний вважати, що до в і до хуа 'одна квітка' - рахункове слово, і лише до з цзуго ди Хуаду - іменник. З моєї точки зору, в обох випадках це іменник. Пянь 'платівка' в лян пянь яо 'дві таблетки' і пян' в яопянь 'таблетка' - це одне й те саме, я аж ніяк не вважаю, що пянь в лян пянь яо 'два таблетки '- рахункове слово, а в яопянь' таблетка '- іменник. Думаю, що немає необхідності в більш докладний поділ.

Немає особливих заперечень проти того, щоб числівники і лічильні слова виділяли в самостійні класи, хоча про це можна ще посперечатися. Одна з причин полягає в тому, що рахункові слова в західних мовах відсутні, отже, це явище специфічне. По-моєму, ні числівники, ні рахункові слова не слід виділяти в самостійні класи. Числівники можна розглядати як прикметників або одного з підкласів прикметників; рахункові ж слова можна прив'язати до іменником і відповідно розглядати їх як підклас іменників, а можна і взагалі не виділяти їх в особливий підклас.

Є ще одна досить важливий, на мій погляд, питання - про службові словах. В даний час в підручниках китайської мови для середньої школи службові слова ділять на три групи. Це так звані цзегоу чжуци 'структурні службові слова', наприклад: ди (означальні), ди (якісне), ди (дієслівні), з (що виражає об'єкт подальшого дієслова); шита чжуци 'відовременние службові слова ', наприклад Чже, ле, го; юйці чжуци' модальні службові слова ', наприклад: нє, ма, ле, ба. Я вважаю, що ці терміни невдалі. Ди, ди, ди - це не що інше, як суфікси (див.: Ч ж а про Юань-жень. Граматика розмовного китайського мови (розд. 4.4.6, «Хань-йой коуюй юйфа» [7]); Чже, ле, го - також суфікси (див. там же, розд. 4.4.5). У моїх роботах Чже, ле, го називаються суфіксами, що позначають вид або час (у тих випадках, коли вони самостійно утворюють слово, їх все ж правомірно називати суфіксами, ніж видо-часовими службовими словами). Ще більш складним є питання про морфеми з, її слід вважати словом-заступником (див.: Ч ж а про Юаньжень. Граматика розмовного китайської мови, розд. 2.12.4, видання англійською мовою, прим. 27).

Таким чином, необхідно відмовитися від термінів «структурні службові слова» і «Відовременние службові слова». Нижче ми ще торкнемося цього питання.

3. РОЗПОДІЛ СЛОВ ПО КЛАСАХ

Незалежно від того, яке число класів ми встановимо, часто виникає питання про розподіл слів по класах. Це питання дуже важливе. Якщо немає розподілу слів по класах, то виникає сумнів у тому, чи є взагалі частини мови в китайською мовою, якщо ж вважати, що в китайській мові є частиною мови, то необхідно подивитися, яким чином розподілити слова китайської мови за класами. Раніше в наших граматиках слова ділилися на дев'ять класів, при цьому єдиним критерієм служили функції слова в пропозиції. Наприклад: всі слова, які в реченні вживаються в якості що підлягає і доповнення, називаються іменниками; всі слова, що вживаються в якості присудка, називаються дієсловами; всі слова, що вживаються в якості визначення, називаються прикметниками; всі слова, які вживаються в як визначення до присудка, і обставини називаються прислівниками.

Боюся, що такий спосіб розмежування частин мови помилковий. Справа в тому, що одне й те саме слово іноді може вживатися як що підлягає і доповнення, а іноді - В інших функціях; чи змінюється в такому разі його класна приналежність? Це дуже суперечливе. Наприклад, чи слід вважати, що в пропозиціях Нэй ге жен' хень цзяоао 'Та людина гордий' і Чже ши вомень цзуго ди цзяо-ао 'Це гордість нашої Батьківщини 'цзяоао в одному випадку є прикметником, а в іншому -- іменником? Відповідно до даного способу розмежування частин мови, на це питання можна відповісти тільки після постановки слова в конкретне пропозицію. Якщо ми говоримо: Моу МОУ МОУ ши вомень цзуго ди цзяоао 'Такі-то -- гордість нашої Батьківщини ", - то цзяоао буде іменником, якщо ж сказати: Нэй ге жень хень цзяоао Той чоловік гордий 'або: Та ши цзяоао ди жень' Він гордий людина ', - то цзяоао буде прикметником. Такий підхід призведе до того, що в китайською мовою виявиться неможливим виділити частини мови.

Лі Цзіньсі поставив такий підхід під сумнів і запропонував граматику основних синтаксичних позицій (Цзюй бень вей вен'фа). Він говорить: «Частини мови китайської мови не можуть бути виділені, якщо виходити з самого слова; необхідно враховувати його позицію в реченні, його функції, і тільки тоді можна буде встановити, до якої частини мови належить дане слово. У цьому полягає одна з головних відмінностей граматики китайської мови від граматик західних мов ». У результаті Лі Цзіньсі висунув чітке правило: «Визначати категорію слова, грунтуючись на пропозиції; поза пропозиції немає категорій ». Оскільки «поза пропозиції немає категорій», слово само по собі не має класної приналежності і, лише входячи в речення, набуває її. Отже, при складанні словника ми не можемо вказати класну приналежність слова. Наприклад, про цзяоао не можна буде сказати ні що це іменник, ні що це прикметник. Концепція, згідно з якою «поза пропозиції немає категорій», за суті рівнозначна твердженням про те, що слово само по собі позбавлене класної приналежності. Дана концепція лише на перший погляд не збігається з поданням про відсутність частин мови в китайській мові, в дійсності самий підхід різний, а результат один.

Оскільки ми вважаємо, що слова китайської мови характеризуються приналежністю до певної частини мови, необхідно належним чином вирішити проблему визначення частини мови. Як же визначити частина мови? Я вважаю, що поділ на частини мови повинно проводитися по передається словами значенню і по функціях слів у реченні. Лексичне значення і граматичні функції слід розглядати в єдності, не можна покладатися тільки на один з цих критеріїв. Наприклад, ми говоримо, що всі слова, які позначають особу або предмет і регулярно використовуються як що підлягає і доповнення, називаються іменниками. З одного боку, необхідно подивитися, чи є дане слово назвою особи або предмета, а з іншого - виступає воно регулярно в як що підлягає і доповнення (підкреслимо, що «регулярно» означає в «Абсолютній більшості випадків»). Слідуючи цьому визначенню, легко встановити, до якої частини мови належить слово. Наприклад, є прикметником або іменником цзяоао, про який тільки що йшла мова? Ясно, що прикметником, так як цзяоао не назва особи і не назва предмета. Деякі вважають його абстрактним іменником, однак я дотримуюся іншого думки. Оскільки вирази типу цзуго ди цзяоао 'гордість Батьківщини' не зустрічаються регулярно, а в абсолютній більшості пропозицій цзяоао використовується або як визначення, або як якісне присудок, в Відповідно до даного нами визначенням цзяоао не може бути визнано іменником, воно є прикметником.

Ще приклад: всі слова, що позначають дії, вчинки, процеси, зміни осіб або предметів і регулярно використовувані як присудка, називаються дієсловами. Згідно цьому визначенню, морфему та в, Та хень'біть кого-небудь ', безумовно, слід вважати дієсловом, так як вона позначає дію, вироблене особою або предметом. У Та Айла дале 'Він зазнав побоїв Нехай також залишається дієсловом, з тією лише різницею, що в пропозиції виступає як доповнення. Тут необхідно відрізняти тимчасову функцію - використання в реченні в якості доповнення - від основної функції.

Ще приклад: всі слова, що позначають зовнішні прояви, властивості осіб або предметів, форму прояви дії, вчинку, розвитку, зміни і регулярно використовуються в як визначення, називаються прикметниками. Слово цзяоао, про який йшла мова вище, регулярно використовується як визначення.

Інший приклад: всі слова, що позначають ступінь, масштаб, час, тощо. дії, вчинку, властивості, форми прояву і регулярно використовувані як обставини, називаються прислівниками. Згідно з ним, рамки класу прислівників звужуються. Тим часом у «Ма ши вень тун» та робіт Лі Цзіньсі рамки даного класу вельми широкі. Наприклад, оскільки в лиман Цзоу Іди повільно 'і куай Цзоу Іди швидко 'мань' повільно 'і куай' швидко 'стоять перед Цзоу' йти ', вони є прислівниками. Однак, з моєї точки зору, куай і мань позначають певна властивість, стан і їх слід відносити до класу прикметників, точно так само як у випадках типу куай чэ 'швидкий поїзд' або мань чэ 'потяг малої швидкості '. Але в куай Цзоу Іди швидко 'і мань Цзоу Іди повільно' визначеним по відношенню до куай і мань виступають стоять після них дієслова; куай і мань є прикметниками, що використовуються в якості обставини.

При такому підході слово входить у певний клас. Чи може слово належати відразу двох класів? Може, але подібних слів все ж таки мало. У більшості випадків з допомогою розглянутого вище критерію розподілу по класах вже в словнику можна вказати частина мови.

Бувають, звичайно, особливі випадки, але дуже рідко. Так, наприклад, слово сисян позначає процес мислення і ніби має відноситися до класу дієслів. Спочатку це слово використовувалося як дієслово. Спочатку, природно, вживали сян 'думати' (СР сянцілай 'згадувати'), а потім морфема) си 'думати, міркувати' була сполучена з морфеми сян. Наприклад, в пекінській драмі «Си лан тань му» ( «Четверо юнаків шукають матір») є фраза Сисянцілай, хао бу шантун жень е 'Коли згадуєш - яке це заподіює страждання ', де сисян є дієсловом. Однак сьогодні ніхто вже не скаже сисянцілай. Сучасне сисян 'думка' в реченні завжди виступає в якості що підлягає або доповнення. Навіть якщо воно виконує роль визначення, то все одно має розглядатися як іменник у функції визначення. Сисян, безумовно, є іменником. Це особливий випадок.

При визначенні класній речі, крім фукнціонального критерію, можна також враховувати здатність слів поєднуватися з Іншими словами. Наприклад, дієслова поєднуються з морфеми бу 'не, немає'; можна сказати бу Цзоу 'не піде', бу гавкіт 'не прийде', бу Цюй 'не піде', бу Цюй хайші бу гавкіт 'не піде чи не прийде'. Прикметники також можуть поєднуватися з бу. Іменники ж з бу не поєднуються, не можна сказати * бу тянь бу ді 'не небо, не земля'. Морфема бу заперечує що стоять після неї дієслова і прикметники. Що стосується випадків типу бу нань бу нюй 'не чоловік, не жінка ', то вони лише рідкісний виняток. Після морфеми у 'ні, не' обов'язково ставиться іменник, тому можна сказати бу Цюй бу гавкіт 'не піде, не прийде ', але замість цього не можна сказати * у Цюй у гавкіт; вираз у Цюй у гавкіт має зовсім інший зміст ( 'немає необхідності ні йти, ні приходити '). Ми можемо сказати Нэй ге жень бу сюеу шу 'Та людина неосвічений ', але неприпустимо * Нэй ге жень у Сюе бу шу, отже, Сюе є дієсловом, а шу - іменником. Ця властивість слів як раз і називається їх сполучуваністю. Я не збираюся детально розглядати проблему визначення класу слів за їх сполучуваності, так як сполучуваність слів - теж свого роду функція, до того ж говорити тільки про сполучуваність ще недостатньо для вирішення проблеми в цілому: що робити в тих випадках, коли слово знаходиться поза поєднання? Тим не менше, сполучуваність - один із способів визначення класної приналежності слів, даний спосіб можна так і назвати: «визначення класної приналежності слів за їх сполучуваності ».

Ми прийшли до висновку, що слова характеризуються певною класної приналежністю. Лі Цзіньсі наводив такий приклад: у творі Хань Юя «Юань дао» ( «Початкове дао ») у фразі жень ци жень 'по-людськи ставитися до інших людей' першу жень є дієсловом, другий жень - іменником; в женьсюн 'бурий ведмідь 'і женьюй' дюгонь '[8] жень є прикметником; у коментарі до літопису царства Лу «Цзо чжуань» в пропозиції Ши жень чи ер ти 'Свиня по-людські встала і закричала 'жень є наріччям. Це характерний приклад застосування Лі Цзіньсі своєї граматики «основної синтаксичної позиції», принципу «визначати категорію, грунтуючись на пропозиції; поза пропозиції немає категорій ». Ми вважаємо, що морфема жень як така є іменником. У жень ци жень 'по-людськи ставитися до інших людей' морфема жень - це іменник у функції присудка, в ши жень чи ер ти 'свиня з людською встала і закричала 'морфема жень - іменник у функції обставини. Функції, в яких морфема жень 'чоловік' виступає в цих двох реченнях, не є регулярними. Регулярна позиція жень - це позиція що підлягає і доповнення.

Наведемо ще два приклади. Оскільки слово яньсу 'строгий, серйозний' позначає властивість і регулярно використовується як визначення, воно є прикметником. У яньсу дан ди цзілюй зміцнювати партійну дисципліну 'яньсу являє собою прикметник, яка виступає в функції присудка; в яньсу нулі 'серйозно розібратися 'яньсу є прикметником, що виступають у функції обставини. Також можна навести як приклад морфему фей 'літати', вона відноситься до класу дієслів, тому що позначає дію і регулярно використовується у функції присудка. У поєднанні фей Чуане 'повітряний корабель' фей є дієсловом у функції визначення, у поєднанні фейсін 'літати - букв. пересуватися влітку ' фей є дієсловом у функції обставини.

Таким чином, рамки класів іменників, дієслів, прикметників та прислівників в значною мірою звужуються. Особливо це стосується прислівників; раніше виділялися так звані прислівники стану (Синтай фуци), тобто прислівники, утворені від прикметників і дієслів (та цзяо 'голосно кричати', сяо Кань 'зневажати, нехтувати ', хо Чжо' спіймати живцем ', фей бень' бігти стрімголов '), які зараз більше не вважаються прислівниками. Таким чином, ми в основному вирішили питання про розмежування частин мови і прийшли до висновку про те, що слово відноситься до певного класу. Можна сказати, що даний спосіб розмежування частин мовлення видається прогресивним в нашій граматиці.

Так як частини мови - це граматична класифікація слів, то в тих випадках, коли між значенням і функцією виникає суперечність, основним критерієм все-таки буде функція. Вище розбирався приклад з сисян 'думка', розглянемо тепер як прикладу слово чжаньчжен 'війна': Моу жень гень МОУ жень Чжань 'Хтось б'ється з кимось ', тут Чжань' воювати ', звичайно, є дієсловом. Проте пізніше Чжань перетворилося на чжаньчжен, і тепер вкрай рідко говорять Моу гоцзя гень МОУ гоцзя чжаньчжен 'Таке-то держава бореться з таким-то державою'. Цілком очевидно, що чжаньчжен стало іменником ( 'війна'), оскільки воно регулярно використовується як підмет і додаток.

У «Тимчасової граматичної системи для викладання китайської мови »дієслова і прикметники, що визначаються іменниками, іменуються «Субстантівірованнимі». Наводиться такий приклад: Юйянь ди шендун, сінсян ди сяньмін, тяолі ди цінчу ши Чже пянь веньчжан ди тедян' 'Жвавість мови, яскравість образів, стрункість структури є відмінними рисами цієї статті '.

При цьому шендун 'жвавість', сяньмін 'яскравість', цінчу - зд. 'стрункість' - розглядаються як зразки субстантивації. Чи варто в таких випадках говорити про субстантивації? В даний час деякі наші граматисти виступають проти такого трактування, я теж вважаю, що тут не варто говорити про субстантивації. Наприклад, в Дан хе чженфу фейчан гуаньхуай ціннянь-мень ди сюесі 'Партія і уряд проявляють виняткову увагу до навчання молоді', хоча цінняньмен' і визначає сюесі 'навчання', ми вважаємо, що цінняньмен' - все ж іменник, а сюесі - дієслово, хоча і стоїть в позиції доповнення. Точно так само шендун, сяньмін і цінчу є прикметниками, які стоять у позиціїщо підлягає і доповнення.

4. ДЕЯКІ ДИСКУСІЙНИЙ ПИТАННЯ

Існує чимало спірних питань, пов'язаних з розмежуванням частин мови і розподілом слів по класах. Розглянемо лише три морфеми - з, чжі і ди.

Перша морфема - З. Щодо граматичної характеристики із завжди велися суперечки. Початок дискусії було покладено в «Ма ши вень тун», де з було визначено як слово-заступник (в термінах того часу - як морфема-заступник). Ян Шуда був не згоден з тим, щоб із називали словом-заступником. В якості приклад він наводив пропозицію пасивного ладу, взяте з літопису династії Хань «Хань шу»: Вей тай цзи Цзян Вей Чунь з бай 'Спадкоємець престолу Вей був розбитий Цзян Чунем '; тим самим він показував, що з часто вживається в пропозиціях пасивного ладу, при цьому в пропозиціях пасивного ладу з НЕ може бути зв'язковим займенником, а, безумовно, є допоміжним дієсловом; саме допоміжним дієсловом з найкраще перекладати англійська мова. Деякі, в тому числі і Лі Цзіньсі, не згодні з точкою зору Ян Шуда. Ці два поважних вчених - земляки і до того ж гарні друзі, однак з даного питання їх думки розходяться. Одне це показує, що розглянута проблема завжди була дискусійною.

Раніше я теж вважав, що у випадку з морфеми зі багато неясного, бо точка зору Ян Шуда, згідно з якою морфема з в пропозиціях пасивного ладу не може виступати як слова-заступника, видається цілком резонне. У «Теорії китайської граматики »(« Чжунго юйфа лілунь ») я відніс морфему зі до особливого класу показників (цзіхао). Цей термін був запозичений мною з лінгвістичної літератури (англійське marker перекладається як цзіхао). На ділі це виявилося лише спритним прийомом, який не вніс ясності. Я користувався цим терміном аж до 1961 р., коли; редагуючи книгу «Давньокитайський мова» ( «Гуда ханьюй »), вирішив повернутися до старого найменуванню, яким користувався автор« Ма ши вень тун », і назвати морфему зі словом-заступником. Я вважаю, що використання цього терміну в «Ма ши вень тун» було цілком виправданим. Що ж стосується вживання морфеми з в пропозиціях пасивного ладу в мові послеханьского періоду, то це питання вимагає окремого розгляду. З точки зору розвитку граматики, морфема з в мові початку епохи Цинь завжди була словом-заступником. У послеханьскій період вона стала використовуватися вже не тільки як слово-заступник; однак це виявилося можливим багато пізніше в результаті розвитку граматики. Як би не називати морфему з, на початковому етапі вона, безумовно, була словом-заступником, використання її в пропозиціях пасивного ладу відноситься до більш пізнього часу. У Цзя І в трактаті «Го Цінь лунь »сказано: вей тянь ся сяо 'бути осміяними Піднебесної', а не вей тянь ся з сяо. Таким чином, з точки зору історичного розвитку ні в Ма Цзяньжуна, ні у Лі Цзіньсі все гаразд. Зараз у «Тимчасової граматичної системі для викладання китайської мови