ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ тюркізм У УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Вивчення тюркізм російського словника почалося ще в XVIII столітті. Перший з відомих нам дослідів зіставлення російських слів зі словами східних мов відноситься до 1769 році. Цього року в сатиричному журналі Василя Тузова "Поденьшіна" був опублікований список слів російської мови, схожих зі словами східних мов. Серед цих зіставлень цілий ряд дуже вдалий (скриню, кінь, відлюдок, очерет та ін), але окремі слова зіставляються лише на основі абсолютно випадкових співзвуч. Наприклад, зіставивши рос. щі та тюркської. ашчі "кухар", В. Тузов продовжує: "Та вже не з цього повно сталося і щастя, від щи і ясть: щіястіе, може бути в старі часи, бідні казали про достатні: так розбагатів, до такого стану дійшов, що кожній день щи є може "[1 ].

Питання про тюрксько-російських мовних зв'язках цікавив багатьох дослідників протягом усього XIX століття. У 1812 році Товариство любителів російської словесності при Московському університеті висунуло конкурсну тему дослідження про вплив інших мов на російську, де повинен був досліджуватися і питання про внесок "татарської мови" (тобто тюркських мовах взагалі) в російський словник [2 ]. Але таке дослідження залишилося невиконаним.

Питання про словах, запозичених російською мовою з різних тюркських мов, ставилося лише на обмеженому матеріалі. Багато цікавих спостережень про тюркські словах у російських говорах міститься в "Матеріалах для порівняльного і пояснювального словника і граматики ", що вийшли в 1854 році під редакцією І. І. Срезневського. У першому томі "Матеріалів" опубліковані списки російських слів, схожих зі словами східних мов, і зазначений можливе джерело серед східних мов. У складанні цих глосаріїв брали участь відомі російські сходознавці І. Н. Березін, А. А. Бобровников, В. В. Григор 'єв, А. К. Казембека, І. М. Ковалевський, П. Я. Петров, А. М. Шегрен.

Великий лексичний матеріал міститься в роботі відомого лінгвіста Фр. Міклошіча про тюркізм в мовах Східної та Південно-Східної Європи [3 ]. Матеріал Фр. Міклошіча багато в чому схожий з глосаріями в "Матеріалах для порівняльного і пояснювального словника ": у ньому немає історизму, тюркські мови виступають ще недостатньо диференційовано. Втім, слабкі сторони словника пояснювалися ще недостатньої дослідженості тюркських мов в той час. Мало нового вніс "Етимологічний словник східних слів в європейських мовах" К. Локоча [4 ], що вийшов в 1927 році.

Ф. Е. Корш в рецензії на працю Фр. Міклошіча і в полеміці з П М. Меліоранскім про тюркізм в "Слові о полку Ігоревім" висловив багато цінних думок з приводу часу і місця запозичення того чи іншого слова в російську мову. При цьому Ф. Е. Корш оперував фактами історії як тюркських, так і слов'янських мов. Але його рецензія на працю Фр. Міклошіча про тюркізм в східноєвропейських мовах не є самостійно підготовленим працею. Ф. Е. Корш тільки дав більше точні висновки, спираючись на матеріали Фр. Міклошіча і накреслив подальші шляхи дослідження тюркських елементів у слов'янських мовах [5 ]. Найбільш глибоко питання давньоруських запозичень з тюркських мов розглянуті Ф. Е. Корше та П. М. Меліоранскім [6 ] В процесі дискусії про тюркізм в "Слові о полку Ігоревім". Але й тут більше було зроблено для історії тюркських мов: суперечка велася переважно на Тюркологічні грунті. Історія тюркських за походженням слів в українській мові залишалася в тіні. Дуже характерна в цьому відношенні оцінка цієї дискусії, яка була дана їй польським тюркології А. Зайончковський, який сам займався вивченням тюркізм у давньоруській мові. А. Зайончковський оцінив Тюркологічні глибину цієї суперечки, зауваживши, що у полемічних статтях Ф. Е. Корша і П. М. Меліоранского "написана ціла дисертація про різних тюркських словах як Балабан, пеhліван і т. д., порушено багато питань і проблем тюркської діалектології, але питання про запозичення слова балван (орхонское балбал) не дозволено "[7 ]. Це відбулося тому, що полемісти майже не зверталися до пам'ятників давньоруської писемності.

Вельми цікава, що з'явилася в третьому випуску "лексикографічного збірника "в 1958 році статтю Н. К. Дмитрієва" Про тюркських елементах російського словника "[8 ]. Робота являє собою Тюркологічні коментар до "тлумачним словником російської мови "за редакцією Д. Н. Ушакова. Вона складається з великої запровадження та кількох глосаріїв: 1) "тюркізм, підтверджені фактами "; 2)" тюркізм, що вимагають додаткової документації "; 3) "Слова, зараховувані до тюркізм в порядку гіпотези" і 4) "Додатковий список тюркізм російського словника (до нього увійшли деякі пропущені в "тлумачному словнику" вирази, а також окремі обласні слова) ". Робота Н. К. Дмитрієва є найбільш грунтовною дослідженням тюркізм в російській мові. Дмитрієв велику увагу звернув на звукові відповідності тюркських та російських слів. Такі зіставлення відповідних тюркських слів у різних тюркських мовах дозволяють більш точно встановити джерело запозичення. Робота Н. К. Дмитрієва вносить багато корективів до "Російського етимологічний словник" М. Р. Фасмера [9 ], Де тюркські мови часто виступають недостатньо розчленування. М. Фасмер користувався для наведення довідок лише "Досвідом словника тюркських прислівників" В. В. Радлова, який відображає словниковий склад далеко не всіх тюркських мов. З іншого боку, в роботі Н. К. Дмитриева не завжди точно використовуються дані давньоруської писемності. Як характерний приклад може бути розглянута історія слова скарбниця в обох роботах: М. Фасмер, користуючись "Досвідом словника тюркських прислівників "акад. В. В. Радлова як довідником з тюркської лексики, виводить рос. скарбниця з турецької та кримсько-татарського Хазне або ж поволзькою-татарського Хазіна, хоча в цьому ж словнику відзначені і форми більше точно відповідні російській слову: половецьке і татарська скарбниця [10 ] (Пор. також Ногайськ. прислів'я Ел казнаси Ескі соьз). Чи не скористався М. Фасмер також і "Половецькі словником" К. Гренбека, в якому зазначено половецьке qazna [11 ]. Н. К. Дмитрієв точний у Тюркологічні частини: він відзначає, що російській скарбниця відповідає "кипчакско-тюркська форма арабського слова Хазіна "скарб", і вказує на половецький мову як на можливе джерело запозичення. Але Н. К. Дмитрієв допускає неточність іншого роду: він вказує в якості раннього випадку відображення цього слова в російській мові лише фіксацію його в "Хожение за три моря" Афанасія Нікітіна [12 ]. Але М. Фасмер краще орієнтований в пам'ятниках російської писемності: він відзначає, що слово вперше зустрічається в грамоті Дмитра Донського 1389, т. e. майже на сторіччя раніше.

Важливо враховувати не тільки дані пам'яток стародавньої писемності і дані діалектології тюркських мов, але й історію предметів, з яким пов'язано те чи інше поняття. Необхідно, таким чином, звертатися до історичних та археологічних матеріалами, які змогли б вказати на культурно-історичні обставини запозичення даного поняття або предмета. При цьому важливе значення має сам предмет, його специфічні особливості, які теж могли змінюватися з плином часу.

У цьому відношенні цікаво простежити історію назв грошових одиниць в давньоруському мовою. Найдавніші російські назви грошей пов'язані з різного роду назвами тварини: худоба, куни, б'ль (останні два від назв хутрових зверков). Подібний перенесення значення відзначається в тюркських мовах, де слово тин (В. В. Радлов "Досвід словника тюркських прислівників" т. III, стор 1360-1361) [13 ] В татарською, казахською і Уйгурському мовах має значення "білка" та "копійка". Ср також удмуртська. коньи "білка" та "копійка". Такий перехід значень, ймовірно, був викликаний подібними умовами економічного життя, при яких як грошей виступали шкурки хутрових звірів. До того ж слід зауважити, що назви грошових одиниць нестійкі: вони змінюються з плином часу, неоднакові вони і на різних територіях. Наприклад, в українській мові грошам називалася монета номіналом або у дві копійки, або в півкопійки. Ср також тюркського. тенге, яке має різні значення в різних мовах. У українською, татарською, башкирською, чуваському мовах так називається "рубль", а в діалектах казахської мови, в каракалпацька, туркменською (в останньому це слово звучить тен, н, е) мовами так називається "двадцятикопійчану монета ". У деяких мовах воно означає" гроші взагалі ". К. цього ж тюркського слова сходить російське деньга "монета, гідністю в півкопійки "(слово відомо з пам'ятників російській писемності з XIV століття, коли на Русі після майже трехвекового перерви відновилося карбування власної монети по золотоординських зразків). Від деньга відбувається загальне назва гроші. Що стосується походження тюркського слова тен, ге, то думки вчених з цього приводу розходяться. Висловлену академіком К. М. Френ припущення про зв'язок цього слова з тюркським тамга [14 ] Було ще в середині XIX століття відкинуто И. Н. Березіним [15 ], Як неправильне. Однак воно пізніше було підтримано Фр. Міклошічем.

Не позбавлена підстави висловлювана деякими дослідниками здогадка про зв'язок тюрксько. тен, ге з перським Данг і давньоперсидською danakh [16 ]. Етимологія В. В. Радлова (від тюркського. Тен, ерек "коло, колесо") [17 ] Потребує додаткової аргументації.

Але якщо врахувати та обставина, що назви грошових одиниць можуть утворюватися від назв хутрових звірів, то для тюркського тен, ге можна знайти гарну етимологію на тюркської ж грунті.

В основі цього назви лежить тюркське назва білки тейін, тейін, тин, тин, тійін, тійін, тийин і т. п. Щоправда, деяка незвичайність звукових відповідностей і історичні міркування (тюрки завжди були степовими кочівниками і тому порівняно пізно познайомилися з лісовим звіром - білкою) дозволяють думати, що це слово було запозичене тюрками з інших мов [18 ]. Джерелом запозичення могли бути фінно-угорські мови: СР хант. (остяцк.) тангкі "білка" і манс. (Вогульського) лехин, ленгин "білка". Ср також Евенкійському (тунг.) денгке, неке "соболь". Тюркські назви монети тен, ге є фонетичним варіантом назви білки. Назва дрібної монети тен, ге відомо і монгольською мовою монг. тен, ке, калм. тен, гн [19 ].

Тюркські тен, ге відображено в Афанасія Нікітіна як Тенк, а як специфічно середньоазіатську слово зустрічається в сучасній російській мові в декількох орфографічних передачах: теньге, танга, теньге, Тенга [20 ].

Вельми ймовірно, що це ж слово увійшло в російську мову в іншій формі, більш близькою за звучанням до назви звірка - тийин, тійін. Щоправда, воно увійшло в російську мову не самостійно, а як складова частина слова, що виник на базі тюркського рахункового словосполучення. Йдеться про один зі старих тюркізм російської мови - Слові алтин. Серед лінгвістів зараз загальноприйнятою етимологією цього слова є зведення його до татарського слова алтин "золото" [21 ], Хоча нумізмати НЕ знають російських золотих монет, що відносяться до того часу, коли в російській мові з'явилося слово алтин'. Не відомі і золотоординські золоті монети. Тому ця етимологія, запропонована в 1854 р. А. К. Казембека в "Матеріалах для порівняльного і пояснювального словника "і підтримана іншими дослідниками аж до М. Фасмера, викликає заперечення [22 ]. Лінгвісти при цій етимології призводять семантичні паралелі з інших мов і вказують на те, що зазвичай історія монет є історією падіння їх вартості.

Однак, нумізмати не погоджуються з цією думкою: вони враховують реальну історію самої речі. Відомо, що російська алтин' ніколи не був золотою монетою, тому тюркське алтин, алтун "золото" не могло лягти в основу цієї назви. Відомий російський історик В. Н. Татищев запропонував більш переконливу етимологію у своєму "Лексиконі російському, історичному, географічному, політичному і цивільному "(посмертно в 1793 році випущено лише перші 3 частини): він виробляє алтин від тюркського числівник алти, "шість": "понеже алти слово татарське, значить шість, бо в ній 6 грошей" (підкреслено В. Н. Татищевим) [23 ]. Правда, це пояснення залишало відкритим питання про кінець слова, де кінцеве н не отримувало пояснення. Пояснення було намічено лише через сто років після виходу у світ "Лексикону" В. Н. Татіщева в академічному словнику 1891 під редакцією Я. К. Грота, де рос. алтин пояснюється як переробка тюрксько-татарського алти тійін "шість білок". Згодом нумізмат В. К. Трутовський вказав, що тюркське тійін могло тут також мати значення назви дрібної грошової одиниці, відповідала гроші [24 ]. В якості семантичної паралелі можна вказати ще й на українську назву трехкопеечной монети - Шостак (від числівник шість, мається на увазі: шість грошей [25 ]. Передбачуване алти тийин чи алти тійін піддалося гаплологіі. Так як огласовці тюркської назви білки (і що походить від нього назви монети) коливається між переднім і заднім рядом вокалізму (а отже, приголосні можуть бути відповідно напівм'який або твердими), то можна буде саме цим пояснити форму Алтин (Нар. відмінок мн. числа) в деяких пам'ятниках писемності 16-17 століть: восмью Алтин (Воронезькі акти, 1639 р.), дватцать Алтин оброку (Архів Строєва, т. I, стор 703, 1593 р.) [26 ]. Тут м'якість кінцевого приголосного виникла на основі тюркської напівм'яке згодного в слові з вокалізму переднього ряду. Інше пояснення м'якості приголосного неможливо.

Цікаво зауважити, що в "Досвід обласного великоруського словника" зареєстровано слово бежалтинний, що сходить до тюркських числівник беш "п'ять" у поєднанні з алтин. Особливістю цього слова є те, що тут в беш вокалізму НЕ поволзькою-тюркський.

Про можливість передачі тюркського слова тийин, тійін як-тин-свідчать російські арготіческіе вирази нібіртинкі "ні копійки" (сходить до тюркських фразу бир тийин "одна копійка" і унтинка "за десять копійок "(сходить до тюркських давальному відмінку він тийинка; огласовці ун говорить про татарською джерелі) [27 ].

У зв'язку з цим можна припустити нову етимологію слова полтина, відомого з XII століття (1136 р.). Існує три етимології цього слова: 1) від слова Полт "половина м'ясної туші "+ суфікс-іна, 2) пол + тин" удар, рез "(від дієслова тітки "рубати") [28 ], 3) пол - + суфікс -тин (а), витягнутий з слів типу десятина, третина [29 ]. Не вдаючись у детальний аналіз цих трьох етимології, ми можемо помітити, що всі вони залишають непоясненим зустрічалися декілька разів в "Псковської другу літописі "написання полтина. Cм. наприклад: а жита по 3 м'р' за полтину (Повний собраніe російських літописів, т. 5. СПб., 1851, стор 20, СР також стор 27). Однак, якщо припустити, що в другій половині слова полтина ховається тюркське тийин, тійін з вагається вокалізму, то тоді стане зрозумілим джерело написання полтина в "Псковської другого літопису".

Так як назви грошових одиниць в українській мові є запозиченнями зі Сходу, то, можливо, що східним запозиченням є і слово копійка. Найбільш поширена етимологія цього слова пов'язує його з спис [30 ]. Ця етимологія спирається на дані літописів. Так "Софійському Временник" під 1535 роком зроблено запис: А при веліком' княз' Васіль' ИвановичЪ бисть прапор на денгах': князь великий на кон'. а ім'я меч в руц'; а князь великий Ивань Васильович вчини прапор на денгах': князь великий на кон', а ім'я спис в руц' і оттол' прозвашася денги копеіния "[31 ]. Під тим же роком в Новгородської II літописі говориться про те, що великий князь наказав "новими грошима торгувати съ копіем'". Таке ж пояснення міститься в "Російсько-англійському словнику-щоденнику Річарда Джемса (1618-1619 рр..) ", на 44 сторінці якого після глоси" nouogorodski - a copek "(тобто копійка) міститься невелика довідка з історії грошей у Росії: "У Новгороді була в давнину карбування монети, тоді на ній було зображення вершника з шаблею (sable виправлено з початкового lance "піку"), а на деяких з булавою (mace), яку вони називають maetch (тобто меч), і монета тоді називалася не copeka (тобто копійка), a sablanitsa (тобто сабляніца). Потім карбування перенесли до Москви і по зображенню списи (lance) називали монету copeke (тобто копійка), а інші монети dingo Moskoueski (тобто гроші московські) "[32 ]. Однак все це, мабуть, є всього-на-всього "народною етимологією". М. Фасмер вказує, що слово копійка стало вживатися з 1535. Але у Псковській першого літопису копійка упомінается ще під 1499 роком, коли перераховуються ціни на продукти. Це на 36 років старше зазначеної М. Фасмер дати.

Крім того, викликає сумнів словотвір. Наприклад, А. Г. Преображенський у своєму "Етимологічний словник російської мови" справедливо дивується: чому не копійки, копьецо, копейце, крім того, видається дивним, що нам залишилися невідомими назви грошей типу повідомлюваних Річардом Джемс сабляніца. Виробництво копійка від спис ускладнюється ще тим обставиною, що в цьому слові писалася літера Ъ (ять), яка була б здійснена неможлива тут, якщо б це слово дійсно починали від списа, копіе [33 ].

Дані російського мови дозволяють виділити тут суффіксальний елемент-к (а): поряд з прикметником копійчаний В. І. Даль у своєму словнику відзначає прикметник копейний. У сучасній російській просторіччі споживані вираження ані списа, без списа, які виникли під впливом старої назви того боку монети, де зображувався герб, орел, а ще раніше вершник зі списом (У словнику В. І. Даля з іншим наголосом: спис, кнопка і позначкою ТВР. ПСК.). Більш стара форма цього слова з вказівкою на старий Ъ збереглася в українській мові: копiя (при родовому відмінку копiя) "копійка".

Тому слід більш уважно поставитися до думки багатьох російських учених, які бачили в українською слові копійка східне запозичення. Вже П. І. Ердман у своєму "Пояснення деяких слів, що перейшли зі східних мов в російський "(М., 1830) вказував, що назва копійка має східне походження. Він зазначав, монета копек згадується в "Історії Тамерлана "Шарафеддіна. Л. З. Будагов вказує, що назва монети копекі "часто зустрічається у перських істориків ..., як напр. у Девлеш-Шаха ", а далі Л. 3. Будагов додає, що" слово це перейшло і в російську мову, копійка ". Г. Беверідж відзначає, що ця назва згадується і в Бабура [34 ]. Ця перська і середньоазіатська монета, безсумнівно, пов'язана з російським копійка. Із сучасних тюркських мов це старовинна назва збереглося лише в туркменському мові: кOпук "копійка". Щоправда, деякі туркменські мовознавці схильні бачити в ньому російське запозичення [35 ]. П. І. Ердман, вперше вказав на східне походження назви копійка, висунув тюркську етимологію цього слова. За його словами, ця назва походить від тюркського слова копек "собака", бо на цих монетах була зображена собака [36 ]. Втім, монети могли бути названі копек - собаками і жартома. Ср арабська назва талера з левом 'Асад "ями" і т. п. [37 ]. Його ж називають 'абу калб "собачник".

Ця етимологія рос. копійка була підтримана Ф. Рейф, Ф. Е. Корше і К. Локочем [38 ]. У такому випадку знайдеться ключ до пояснення укр. копа "50 копійок", коповік "15 копійок ", коповік" полтинник ", рос. діал. (пск.) полукопа "тридцять" (бол. про гроші) і т. п. [39 ]. Укр. копа відбиває повну втрату кінцевого заднеязичного згодного, який зазнав спірантізаціі і повної втрати: до> й> нуль звуку. Засвідчене у давньоруських пам'ятках половецьке ім'я Кобяк', російське копійка (копійка, близьке до нього українських. копiя і рос. просторічні. * копалень у виразі ні списи) і українська. копа відображають різні стадії зміни одного слова в тюркських мовах.

Дослідження тюркізм в давньоруському мовою ускладнюється ще тим обставиною, що тюркські мови домонгольського періоду, з якими доводилося стикатися східним слов'янам (булгарська, печенізький, половецький та ін) нам майже невідомі: від них збереглися лише окремі слова. Винятком є половецький мову, від якого ми маємо окремі пам'ятники, хоча і що відносяться до більш пізнього часу: Codex cumanicus - половецький словник і релігійні тексти - відноситься до рубежу XIII - XIV століть, інші половецькі пам'ятники відносяться до більш пізнього часу. Словник половецької мови в що дійшли до нас половецьких пам'ятниках, звичайно, відображений далеко не повністю. Тому для пояснення походження тюркських елементів в російській лексиці доводиться залучати дані багатьох тюркських мов. Але слабка вивченість лексики в діалектах різних тюркських мов ускладнює досягнення точних і певних висновків. "Досвід словника тюркських прислівників" В. В. Радлова охоплює далеко не всі тюркські мови, а існуючі двомовні перекладні словники тюркських мов зазвичай не відображають лексику всієї мови, обмежуючись лише лексикою літературної мови. Особливо важливо зібрати лексику діалектів кипчакскіх мов, які генетично пов'язані з мовою половців та інших кочівників Північного Причорномор'я Тому подальше вивчення тюркізм у складі російської лексики буде залежати від розвитку діалектології тюркських мов. У сучасних тюркських діалектах, можливо, будуть виявлені деякі крупиці зниклих мов, які служили джерелом для поповнення російської мови східній лексикою.

Список літератури

1. В. Тузов Поденьщіна, сатиричний журнал. 1769. Изд. А. Афанасьєва. М., 1858, стор 133-134.

2. Праці товариства любителів російської словесності при імператорському Московському університеті, ч IV. М, 1812, стор 184.

3. Fr. Miklosich Die turkische Elemente in der sudost - und osteuropaischen Sprachen, (1884-1890) - Denkschrift der Wiener Akademie der Wissenschaften. Philos.-hist. Klasse. Bd. 35, 36, 38.

4. К. Lokotsch Etymologisches Worterbuch der europaischen Worter orientalischen Ursprungs. Heidelberg, 1927.

5. Archiv fur slavische Philologie, Bd 8-9. Berlin, 1885-1886.

6. Известия відділення російської мови і словесності Академії Наук, тт. VII-XI. СПб., 1902-1906. Дві статті П. Меліоранского і дві статті Ф. Е. Корша. Пізніше до цього питання поверталися С. Е. Малов і В А Гордлевскій. Сюди ж примикає книга К. Менгеса (К. Н. Menges) The oriental words in the oldest russian epos "Slovo про p'lku Igoreve". New-York, 1951.

7. A. Zajanсzkоwski. Zwiazki jezykowe polowiecko-slowianskie. Wroclaw, 1949, стор 49.

8. Передруковано в книзі: Н. К. Дмитрієв. Строй тюркських мов. М., 1962.

9. М. Vasmer. Russisches etymologisches Worterbuch, Bd. I-III, Нeidelberg, 1953 - 1958.

10. В. В. Paдлов. Досвід словника тюркських говіркою, т. II. СПб., 1899, стор 385.

11. К. GrOnbech. Komanisches Worterbuch. Kopenhagen, 1942. стор 197.

12. Н. К. Дмитрієв. Строй тюркських мов. М., 1962. стор 535.

13. Ср Л. З. Будагов. Порівняльний словник турецько-татарських діалектів, т. I. СПб., 1869, стор 423.

14. С. М. Fraehn. De origine vocabuli rossici гроші. Казань, 1815.

15. И. Н. Березін. Шейбаніада. Казань, 1849, стор 16.

16. М. Vasmer. Russisches etymologisches Worterbuch, Bd. 1 Heidelberg, 1953, стор 340.

17. В. Pадлов. Про мову куманів. З приводу видання Куманська словника. Додаток до XLVIII тому записок імп. Академії наук, № 4. СПб., 1884, стор 6.

18. A. M. Щербак. Назви домашніх і диких тварин в тюркських мовах. Збірка "Історичний розвиток лексики тюркських мов", М, 1961, стор 142.

19. J. Ramstedt Kalmukisches Worterbuch. Helsinki, 1935, стор 395.

20. Приклади см. в книзі: А В мирт. Лексичні запозичення в російській мові з мов народів Середньої Азії. Ташкент, 1940, стор 17-18.

21. Його джерелом не міг бути половецький мова, де це слово звучало алтун. Ср передачу половецького імені Алтунапа, Алтунопа, Олтунопа в "Повісті временних літ "під 1096 і 1098 Алтунопа - значить "золото-дядя".

22. М. Vаsmer. Russisches etymologisches Worterbuch. Bd. 1, Heidelberg, 1953, стор 14. Етимологічний словник російської мови. Автор-укладач Н. М. шанська. Вип. I. М., 1963, стор 80. Випади Н. М. Шанського проти виробництва тюрксько. алтин <алти "шість" ні на чому не засновані, бо ніхто такої етимології тюрксько. алтин не пропонував.

23. B. П. Татіщев. Лексикон російський історичний, географічний, політичний і цивільний, ч. I. СПб., 1793, стор 36.

24. Словник російської мови, складений Другим відділенням Академії наук, т. I. СПб., 1891, стор 33; В. К. Трутовський в кн. Нумізматичний збірник, т. I. М., 1911, стор 657-658.

25. Б. Д. Грінченка. Словник української мови, т. IV. Київ, 1909, стор 508.

26. Приклади цитуються по картотеці Давньоруської словника в Інституті російської мови АН СРСР.

27. Н. К. Дмитрієв. Строй тюркських мов. М., 1962, стор 498, 500.

28. Етимологія В. І. Даля (під словом тітки); М. Фасмер підтримує її, але посилається не на В. І. Даля, а на М. Бауера.

29. А. Е. Супрун. До етимології слова полтина. Збірник "Етимологічні дослідження з російської мови ", вип. II. Изд. МГУ, 1960.

30. М. Vasmеr. Russisches etymologisches Worterbuch, Bd. 1. Heidelberg, 1953, стор 619 з посиланням на літературу. Тут же зазначена етимологія Р. Ф. Брандта від збирати -* коп'я (є вже у В. І. Даля).

31. Див І. І. Срезневський. Матеріали для словника давньоруської мови, т. I. СПб., 1893, стор 1279.

32. Б. А. Ларін. Російсько-англійський словник-щоденник Річарда Джемса 1618-1619 рр..). Л.. 1959. стор 1-17. Фотокопія на стор 392. Даний вище переклад кілька відрізняється від перекладу Б. А. Ларіна.

33. Зауваження П. І. Буслаєва ( "Історична граматика російської мови. М., 1959, стор 47) про те, що Ъ (ять) в слові коп'йка пишеться зовсім без всяких на те підставі, ймовірно, спирається на етимологію коп'йка <спис.

34. Enzyklopadie des Islams, Bd. II, 1. Auflage, стор 1138, Ср. Л. 3. Будагов. Порівняльний словник турецько-татарських діалектів, т. II. СПб., 1871, стор 112.

35. О. черлена. Мари геплешігінін созлук склади. Туркмен філологіясинин таріхидан матеріаллар. Илми язгиллар. Чержеу, 1963, стор 229.

36. П. І. Ердман. Пояснення деяких слів, що перейшли зі східних мов в російський. М., 1830, стор 9-11. І. Н. Березін вважав, що половецьке власне ім'я, часто зустрічається у пам'ятках давньоруської писемності, - Кобяк -- є Куманська відповідністю тюркській копек, Кобеко. Див його рецензію на книгу Н. Гербеля "Ігор князь Сіверський". Поема. М., 1854. "Москвитянин". 1854, № 22, від. IV, стор 70.

37. E. Schrotter. Worterbuch der Munzkunde. Berlin, 1930, стор.5; В. В. Бартольді (Історія культурного життя Туркестану, Твори. Т. II, ч. I, стор 263) вважає, що монета була названа по імені чагатайська хана Кебека (1318-1326). Щоправда, він перське кпкі транскрибуються як кебекі вм. копекі (СР копекі у Л. 3. Будагова) а також Кебек вм. Кобеко. П замість б - ознака огузскіх мов, не виключено туркменське посередництвом.

38. Ф. Рейф. Російсько-французький словник або етимологічний лексикон російської мови, т. I. СПб., 1835, стор 435.

39. Б. Грінченка. Словник української мови, т. II. Київ, стор 280, 282, т. III, Київ, 1909, стор 157; В. І. Даль. Тлумачний словник живої мови, т. III. М., 1955, стор 251.

40. І. Г. Добродомов. ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ тюркізм У УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.