ВЕЛИКІ Слов'янський просвітитель. БРАТИ КИРИЛО І МЕФОДІЙ.

Московська академія економіки і права

Рязанський філія

Рязань 2000

Кирило (в миру Костянтин) і Мефодій-брати, великі слов'янські просвітителі. Заслуги Кирила і Мефодія в історії культури величезні.

Кирило розробив першу упорядковану слов'янську абетку і цим поклав початок широкого розвитку слов'янської писемності.

Кирило і Мефодій переклали з грецької багато книг, що стало початком формування старослов'янської літературної мови та слов'янського книжкової справи.

Кирило і Мефодій протягом довгих років проводили серед західних і південних слов'ян велику просвітницьку роботу і дуже сприяли поширенню грамотності у цих народів.

Кирило і Мефодій були основоположниками літературно-писемної мови слов'ян - старослов'янської мови, який у свою чергу з'явився своєрідним каталізатором для створення давньоруської літературної мови, древнеболгарского і літературних мов інших слов'янських народів.

Життя і діяльність Кирила (Костянтина) і Мефодія досить детально відтворено на основі різних документальних і літописних джерел.

Костянтин (826-869 рр..) І його старший брат Мефодій (820-885гг.) Народилися і провели дитинство в македонському місті Солуні (зараз Салоніки).

Обидва брати жили в основному духовним життям, прагнучи до втілення своїх переконань і ідей, не надаючи значення ні чуттєвим радощів, ні багатства, ні кар'єри, ні слави. Брати ніколи не мали ні жінок, ні дітей, все життя тинялися, так і не створивши себе дома чи постійного притулку, і навіть померли на чужині.

Обидва брати пройшли крізь життя, активно змінюючи її у відповідності зі своїми поглядами і переконаннями. Але як слідів від їх діянь залишилися лише плідні зміни, внесені ними в народне життя, та смутні розповіді житій, переказів, і легенд.

Костянтин вже в дитинстві найбільше любив науку. Одним з учителів Костянтина, викладав йому філософію, був знаменитий Фотій, двічі займав пост візантійського патріарха, упорядник і автор багатьох великих літературних творів. Дружба Костянтина і Фотія багато в чому визначила подальшу долю Костянтина.

Костянтин, відмовившись від вигідного одруження і блискучої кар'єри прийняв сан священика, а після таємного відходу в монастир, став викладати філософію (звідси прізвисько Кирило-«Філософ »).

Близькість з Фотієм позначилася в боротьбі Кирила з іконоборцями. Він отримує блискучу перемогу над досвідченим і запеклим вождем іконоборців, що безсумнівно, доставляє Костянтину широку популярність.

Імператор Михайло, а потім і патріарх Фотій починають безперервно направляти Костянтина, як посланника Візантії, до сусідніх народів для переконання їх у перевазі візантійського християнства над усіма іншими релігіями. Костянтин відправляється до Болгарії, звертає в християнство багатьох болгар; на думку деяких вчених, під час цієї поїздки він починає свою роботу над створенням слов'янської абетки. Він брав участь у посольстві Фотія до арабам Багдадського халіфату, з нагоди обміну полонених, при чому з'явився чудовим полемістом з мусульманськими вченими богословами.

У 858 р. Костянтин, за почином Фотія, став на чолі місії до хозарів. Під час місії Костянтин поповнює свої знання єврейської мови, що застосовувався освіченою верхівкою хазар після прийняття ними юдейства. На шляху, під час зупинки в Херсонесі (Корсунь), Костянтин відкрив останки Климента, папи римського (I-II століття), який помер, як думали тоді, тут на засланні, і частина їх відвіз до Візантії.

Подорож у глиб Хазарії було заповнено богословськими диспутам з магометянамі та іудеями. Весь хід суперечки Костянтин надалі виклав на грецькій мові для звіту патріарху; пізніше цей звіт, за словами легенд, був переведений Мефодієм на слов'янську мову, але, на жаль, цей твір до нас не дійшло.

Костянтин недарма був прозваний Філософом. Раз у раз він зривався з гучної Візантії куди-небудь в усамітнення. Довго читав, роздумував. А потім, нагромадивши черговий запас енергії та думок, щедро витрачали його в подорожах, суперечках, диспутах, в науковому та літературній творчості. Старший брат, Мефодій, йшов по життю прямий ясною дорогою. Лише двічі він зраджував її напрямок: перший раз-пішовши в монастир, і друга-знову повернувшись під впливом молодшого брата до активної діяльності та боротьби.

Молодший брат писав, старший перекладав його роботи. Молодший створив слов'янську абетку, слов'янську писемність і книжкову справу; старший практично розвинув створене молодшим. Молодший був талановитим вченим, філософом, блискучим діалектиком і тонким філологом; старший - здібним організатором і практичним діячем.

Мало що відомо про перші роки життя Мефодія. Ймовірно, в житті Мефодія не було нічого видатного, поки вона не скористалися з життям його молодшого брата. Мефодій рано вступив на військову службу і незабаром був призначений управляв підвладних Візантії слов'яно-болгарських областей. Близько десяти років Мефодій провів на цій посаді. Потім він залишив чужу йому військово-адміністративну службу і пішов у монастир. Сюди, в тихий притулок на горі Олімп, переселився на кілька років, у проміжку між подорожами до сарацинами і до хозарів, і Костянтин.

Костянтин, в тиші свого сховища був зайнятий, ймовірно, завершенням робіт, що стояли у зв'язку з його не новими вже планами звернення слов'ян-язичників. Він склав для слов'янської мови особливу абетку, так звану «глаголицю», і почав переклад Священного писання на древнеболгарскій мову. Поінформованість про існування богослужіння народною мовою у народів Сходу вселила Костянтину думку про застосуванні у богослужінні та слов'янської мови. Здійснити цю думку судилося було Костянтину разом з Мефодієм на грунті не Болгарії, а Моравії, яка вважалась вже християнською, але церковно неорганізованої, що була предметом домагань баварської-німецького єпископату і в той же час боролася за свою політичну незалежність проти Людовика Німецького. За підтримки світської і духовної візантійської влади Костянтин і Мефодій в 863 році вирушили до Моравії. Тут вони пропрацювали більше трьох років; звертали язичників, стверджували у вірі і моральності вже віруючих, навчали слов'янської грамоти, переводили богослужбові частини Священного Писання і найголовніші церковні чинопослідування, і всім цим, а особливо своєї слов'янської церковною службою, викликали незадоволення латино-німецького духовенства. На шляху поширення слов'янського обряду в Моравії виникли майже нездоланні перешкоди. Костянтину і Мефодію залишався тільки один вихід-шукати дозволу створених німцями утруднень у Візантії або Римі.

Брати вирішили повернутися на батьківщину і для закріплення в Моравії своєї справи-взяти з собою що деякі з учнів, мораван, для освіти в ієрархічні чини. По дорозі в Венецію, який лежав через Болгарію, брати на кілька місяців затрималися в Паннонських князівстві Коцела, де, незважаючи на його церковну і політичну залежність, робили те ж, що і в Моравії. Після прибуття до Венеції у Костянтина відбулося бурхливе зіткнення з місцевим духовенством.

Тут же, в Венеції, несподівано для місцевого духовенства, їм вручають люб'язне послання від папи Миколи із запрошенням до Риму. Отримавши папське запрошення, брати продовжували шлях вже майже з повною впевненістю в успіху. Цьому ще більше сприяла поспішна смерть Миколи і вступ на папський престол Адріана II.

Рим урочисто зустрів братів і принесену ними святиню, частина останків папи Климента. Адріан II схвалив не тільки слов'янський переклад Священного Писання, але і слов'янське богослужіння, освятив принесені братами слов'янські книги, дозволивши зробити слов'янам служби в ряді римських церков, присвятити Мефодія і трьох його учнів на священика. Так само прихильно поставилися до братів і їх справі і впливові прелати Риму.

Всі ці успіхи дісталися братам, звичайно, нелегко. Майстерний діалектик і досвідчений дипломат, Костянтин, вміло використовував для цього і боротьбу Риму з Візантією, і коливання болгарського князя Бориса між східною і західною церквою, і ненависть папи Миколая до Фотія, і прагнення Адріана зміцнити свій хиткий авторитет придбанням останків Климента. При цьому Костянтину як і раніше були набагато ближче Візантія і Фотій, ніж Рим і римські папи. Але за три з половиною роки його життя і боротьби в Моравії головною, єдиною метою Костянтина стало зміцнення створеної ним слов'янської писемності, слов'янського книжкової справи і культури.

Майже два роки оточені нудотно лестощами і вихваляння у поєднанні з прихованими інтригами тимчасово принишклих супротивників слов'янського богослужіння, Костянтин і Мефодій живуть у Римі. Однією з причин довгої затримки їх було все погіршується здоров'я Костянтина.

Незважаючи на слабкість і хвороба, Костянтин складає в Римі два нових літературних твори: «Набуття мощей святого Климента» і віршований гімн на честь того ж Климента.

Тривалий і важкий подорож у Рим, напружена боротьба з непримиренними ворогами слов'янської писемності підірвали і без того слабке здоров'я Костянтина. У початку лютого 869 р. він занедужав, прийняв схиму і нове чернече ім'я Кирило, а 14 лютого помер, перед смертю узявши з Мефодія обіцянку продовжувати розпочату в Моравії справу.

Зі смертю талановитого брата для скромного, але самовідданого і чесного Мефодія починається болісний, воістину хресний шлях, усіяний здавалося б Кінопрокатник небезпеками і невдачами. Але самотній Мефодій вперто, ні в чому не поступаючись ворогам, проходить цей шлях до самого кінця.

Правда, на порозі цього шляху Мефодій порівняно легко досягає нового великого успіху. Але цей успіх породжує ще більшу бурю гніву й опору в стані ворогів слов'янської писемності і культури.

О пів на 869 м. Адріан II на прохання слов'янських князів, відправив Мефодія до Ростислава, його племіннику Святополка, і Коцела, а наприкінці 869 р. при поверненні Мефодія в Рим, звів його в звання архієпископа Паннонії, дозволивши богослужіння слов'янською мовою. Окрилений цим новим успіхом, Мефодій повертається до Коцеолу. При незмінній допомоги князя він розгортає разом з учнями велику і бурхливу роботу по розповсюдженню слов'янського богослужіння, писемності та книг в Блатенском князівстві і в сусідній Моравії.

У 870 р. Мефодій був засуджений до тюремного ув'язнення, отримавши звинувачення в порушенні ієрархічних прав на Паннонію.

Він пробув у в'язниці, при самих важких умовах, до 873 року, коли новий папа Іоанн VIII змусив баварський єпископат звільнити Мефодія і повернути його до Моравії. Мефодію забороняється слов'янське богослужіння.

Він продовжує справа церковного устрою Моравії. Всупереч забороні тата, Мефодій продовжує в Моравії богослужіння слов'янською мовою. У коло своєї діяльності Мефодій залучив на цей раз і інші, сусідні з Моравією, слов'янські народи.

Все це спонукало німецьке духовенство зробити нові дії проти Мефодія. Німецькі священики налаштовують Святополка проти Мефодія. Святополк пише в Рим донос на свого архієпископа, звинувачуючи його в єресі, в порушення канонів католицької церкви, а у непослух тата. Мефодію ж вдається не тільки виправдатися, але навіть схилити папу Івана на свій бік. Папа Іван дозволяє Мефодію богослужіння слов'янською мовою, але призначає йому на єпископа-Віхінга одного із самих затятих супротивників Мефодія. Віхінг став поширювати чутки про засудження татом Мефодія, але був викритий.

До межі втомлений і змучений усіма цими нескінченними інтригами, підробки та доносами, відчуваючи, що його здоров'я безперервно слабшає, Мефодій поїхав відпочити до Візантії. Мефодій провів на батьківщині майже три роки. В середині 884 р. Він повертається до Моравії.

Повернувшись до Моравію, Мефодій в 883г. зайнявся перекладом на слов'янську мову повного тексту канонічних книг Святого Письма (крім книг Макавеїв). Закінчивши свій важка праця, Мефодій ще більше ослаб. 19 квітня 885 р. Мефодій помер.

Зі смертю Мефодія справа його в Моравії наблизилося до загибелі. З прибуттям до Моравії Віхінга почалося переслідування учнів Костянтина і Мефодія, знищення їх слов'янської церкви. До 200 кліриків-учнів Мефодія було вигнано з Моравії. Моравський народ не надав їм ніякої підтримки. Таким чином, справа Костянтина і Мефодія загинуло не тільки у Моравії, а й взагалі у західних слов'ян. Зате воно отримало подальше життя і розквіт у південних слов'ян, частково у хорватів, більш - у сербів, особливо ж у болгар і, через болгар у росіян, східних слов'ян, поєднали свої долі з Візантією. Це відбулося завдяки учням Кирила і Мефодія, вигнаним з Моравії.

Від періоду діяльності Костянтина, його брата Мефодія та їхніх найближчих учнів до нас не дійшло ніяких письмових пам'яток, якщо не вважати порівняно недавно виявлених написів на руїнах церкви царя Симеона в Преславі (Болгарія). Виявилося, що ці найдавніші написи виконані були не однієї, а двома графічними різновидами старослов'янського письма. Одна з них отримала умовну назву «кирилиці» (від імені Кирило, прийнятого Костянтином при його постригу в ченці), інша ж отримала назву «глаголиці» (від старослов'янського «дієслово», що означає «слово »).

За своїм алфавітно-буквеному складу кирилиця і глаголиця майже збігалися. Кирилиця, за що дійшли до нас рукописах XI ст. мала 43 букви, а глаголиця мала 40 букв. З 40 глаголичних букв 39 служили для передачі майже тих же звуків, що букви кирилиці.

Подібно буквах грецького алфавіту, глаголичні та Кирилівську букви мали, крім звукового, також цифрове значення, тобто застосовувалися для позначення не тільки звуків мовлення, але й чисел. При цьому дев'ять букв служили для позначення одиниць, дев'ять -- для десятків і дев'ять - для сотень. У глаголиці, крім того, одна з букв позначала тисяча; в кирилиці для позначення тисяч застосовувався особливий знак. Для того, щоб вказати що буква позначає число, а не звук, буква звичайно виділялася з обох сторін точками і над нею проставлялися особлива горизонтальна риска.

У кирилиці цифрові значення мали, як правило, тільки букви, запозичені з грецького алфавіту: при цьому за кожною з 24 таких букв було закріплено те саме цифрове значення, яке ця буква мала в грецькій цифрової системи. Виключенням були лише числа «6», «90» і «900».

На відміну від кирилиці, в глаголиці цифрове значення отримали перші 28 букв поспіль, незалежно від того, чи відповідали ці букви грецьким або ж служили для передачі особливих звуків слов'янської мови. Тому цифрове значення більшості глаголичних букв було відмінним як від грецьких, так і від Кирилівських букв.

Цілком однаковими були у кирилиці та глаголиці назви букв; правда, час виникнення цих назв неясно.

Майже однаковий був порядок розташування літер в Кирилівської й глаголичної алфавітах. Порядок цей встановлюється, по-перше, виходячи з цифрового значення букв кирилиці і глаголиці, по-друге, на основі що дійшли до нас акровірші ХII-ХIII ст., по-третє, на основі порядку букв у грецькому алфавіті.

Сильно відрізнялися кирилиця і глаголиця за формою їх букв. У кирилиці форма літер була геометрично простою, чіткою і зручною для письма. З 43 букв кирилиці 24 були запозичені з візантійського статуту, а решта 19 побудовані в більшій чи меншою мірою самостійно, але з дотриманням єдиного стилю кирилівського абетки. Форма літер глаголиці, навпаки, була надзвичайно складною і хитромудрої, з безліччю завитків, петель і т.п. Зате глаголичні букви були графічно оригінальніше Кирилівська, набагато менше були схожі на грецькі.

Кирилиця являє собою дуже майстерну, складну й творчу переробку грецької (візантійської) абетки. У результаті ретельного обліку фонетичного складу старослов'янської мови Кирилівський алфавіт мав всі літери, необхідні для правильної передачі цієї мови. Придатний був Кирилівський алфавіт і для точної передачі російської мови, в ІХ-Х ст. російська мова вже дещо відрізнявся у фонетичному відношенні від старослов'янської. Відповідність Кирилівського алфавіту російській мови підтем?? ерждается тим, що за тисячу з гаком років в цей алфавіт знадобилося ввести лише дві нові літери, не потрібні і майже не застосовуються в російською листі многобуквенние поєднання і надрядкові значки. Саме це і визначає оригінальність Кирилівського алфавіту.

Таким чином, незважаючи на те, що багато букв кирилиці збігаються за формою з грецькими літерами, кирилиця (так само як і глаголиця) повинна бути визнана однією з найбільш самостійних, творчо і по-новому побудованих буквено-звукових систем.

Наявність двох графічних різновидів слов'янського листа до цих пір викликає великі суперечки серед учених. Адже згідно з одностайним свідченням всіх літописних і документальних джерел, Костянтин розробив якусь одну слов'янську абетку. Яка з цих абеток була створена Костянтином? Звідки і коли з'явилася другий абетка? З цими питаннями тісно пов'язані інші, може бути ще більше важливі. А не чи існувало у слов'ян якийсь писемності до введення абетки, розробленої Костянтином? І якщо вона існувала, то що вона собою представляла?

Доказом існування писемності в докірілловскій період у слов'ян, зокрема у східних і південних, був присвячений ряд робіт російських та болгарських вчених. У Внаслідок цих робіт, а також у зв'язку з відкриттям найдавніших пам'яток слов'янської писемності питання про існування у слов'ян листи навряд чи може викликати сумнів. Про це свідчать багато найдавніші літературні джерела: слов'янські, західноєвропейські, арабські. Це підтверджується вказівками, що містяться в договорах східних і південних слов'ян з Візантією, деякими археологічними даними, а також лінгвістичними, історичними та общесоціалістіческімі міркуваннями.

Менше матеріалів є для вирішення питання, що являло собою найдавніше слов'янське лист і як воно виникло.

Докірілловское слов'янське письмо, очевидно, могло бути тільки трьох видів.

Так, у світлі розвитку загальних закономірностей розвитку листа видається майже безсумнівним, що ще задовго до утворення зв'язків слов'ян з Візантією у них існували різні місцеві різновиди первісного примітивного піктографічного листи, типу згадуються Хороброму «рис і різів». Виникнення слов'янського листи типу «рис і різів» слід, ймовірно, відносити першій половині I тисячоліття н. е..

Правда, найдавніше слов'янське письмо могло бути листом лише дуже примітивним, включали невеликий, нестабільний і різний у різних племен асортимент найпростіших образотворчих та умовних знаків. У більш-менш розвинену і упорядковану логографічного систему лист цей перетворитися ніяк не могло.

Обмеженим було і застосування первісного слов'янського письма. Це були, мабуть, найпростіші рахункові знаки у формі рисок і зарубок, родові та особисті знаки, знаки власності, знаки для гадання, може бути, примітивні маршрутні схеми, календарні знаки, що служили для датування термінів початку різних сільськогосподарських робіт, язичницьких свят і т.п. Крім міркувань соціологічного та лінгвістичного порядку, існування у слов'ян такого листа підтверджується досить численними літературними джерелами ІХ-Х ст. та археологічними знахідками. Виникнувши ще в першій половині I тисячоліття н.е., лист це, ймовірно, пережиточних зберігалося у слов'ян навіть після створення Кирилом впорядкованої слов'янської абетки.

Другим, ще більше безсумнівним видом дохристиянського листи східних і південних слов'ян було лист, який можна умовно назвати листом «протокірілловскім».

Лист типу «Рис і різів», придатне для позначення календарних дат, для гадання, рахунки та тощо, було непридатним для запису військових і торгових договорів, богослужбових текстів, історичних хронік і інших складних документів. А потреба в таких записах повинна була з'явитися у слов'ян одночасно із зародженням першого слов'янських держав. Для всіх зазначених цілей слов'яни, ще до прийняття ними християнства і до введення абетки, створеної Кирилом, безсумнівно використовували на сході та півдні грецькі, а на заході-грецькі та латинські літери.

Грецькі лист, що застосовувалося слов'янами протягом двох-трьох століть до офіційного ухвалення ними християнства, повинно було поступово пристосовуватися до передачі своєрідною фонетики слов'янської мови і, зокрема поповнюватися новими літерами. Це було необхідно для точного запису слов'янських імен в церквах, в військових списках, для запису слов'янських географічних назв і т.п.

Слов'яни далеко просунулися по шляху пристосування грецького листа до більш точної передачі своїй промові. Для цього з відповідних грецьких літер утворювалися лігатури, грецькі букви доповнювалися літерами, запозиченими з інших алфавітів, зокрема з єврейського, який був відомий слов'янам через хазар. Так формувалося, ймовірно, слов'янське «протокірілловское» листа. Припущення про таке поступове формування слов'янського «протокірілловского» листи підтверджується також тим, що Кирилівська азбука в її більш пізньому, що дійшов до нас варіанті була настільки добре пристосована для точної передачі слов'янської мови, що це могло бути досягнуто лише в результаті тривалого її розвитку.

Такі два безсумнівні різновиди дохристиянського слов'янського письма.

Третя, правда, НЕ безсумнівна, а лише можлива його різновид може бути названа «Протоглаголіческім» листом.

Процес формування передбачуваного протоглаголіческого листа міг відбуватися двома шляхами. По-перше, цей процес міг протікати під складним впливом грецької, єврейсько-хазарського, а можливо, також грузинського, вірменського і навіть рунічного тюркського листи. Під впливом цих систем письма слов'янські «риси і рези »могли поступово теж придбати буквено-звукове значення, зберігши частково свою первісну форму. По-друге, і деякі грецькі літери могли бути графічно змінені слов'янами стосовно до звичних форм «чорт і різів ».

Подібно кирилиці, формування протоглаголіческого листи теж могло розпочатися у слов'ян не раніше VIII в. Оскільки ж цей лист формувалося на примітивній основі давніх слов'ян «Рис і різів», остільки до середини IX ст. воно повинне було залишатися ще менш точним і впорядкованим, ніж протокірілловское лист.

На відміну від протокирилицею, формування якої відбувалося майже на всій слов'янської території, яка перебувала під впливом візантійської культури, протоглаголіческое лист, якщо воно існувало, вперше сформувалося, мабуть, у східних слов'ян.

В умовах недостатнього розвитку в другій половині I тисячоліття н.е. політичних та культурних зв'язків між слов'янськими племенами, формування кожного з трьох передбачуваних видів дохристиянського слов'янського письма мало б відбуватися у різних племен різними шляхами. Тому можна припускати співіснування в Україні не лише цих трьох видів листа, але й місцевих їх різновидів. В історії листа випадки такого співіснування були дуже частими.

В даний час на кирилівського основі побудовані системи письма всіх народів Росії. Системи листи, побудовані на тій же основі, застосовуються також у Болгарії, частково в Югославії та Монголії. Листом, побудованим на кирилівського основі, користуються зараз народи, які говорять більше, ніж на 60 мовах.

Найбільшою життєвою силою, мабуть, мають латинська і Кирилівська групи систем листа. Це підтверджується тим, що на латинську та Кирилівську основу листа поступово переходять усі нові народи.

Таким чином, основи, закладені ще Контантіном і Мефодієм більше 1100 років тому, продовжують безперервно удосконалюватися і успішно розвиватися аж до сьогодення часу.

Список літератури

Межуев В.М. Культура та історія. М., 1977.

Істрін В.А. 1100 років слов'янської абетки. М., 1988.

Тихомиров М.Н., Муравйов О.В. Русская палеографія. М., 1982.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.refcentr.ru/