Історія
Царського села
Поїдемо в Царське Село!
Вільні,
вітряно й п'яні,
Там посміхаються
улани,
Схопившись на
міцне сідло ...
Казарми, парки
і палаци.
О. Мандельштам.
1.Вступ
Царському Селу,
його палацам і парків присвячені десятки, якщо не сотні робіт. Про Царському Селі
написано багато і в різних жанрах.
Більше двох століть Царське Село було
резиденцією російських монархів, одним з найпривабливіших передмість
Санкт-Петербурга. Це, безсумнівно, "найбільший діамант у намисто"
міст-супутників Північної Пальміри. Виник як парадна резиденція російських
імператорів, ансамбль палаців і парків Царського Села складався і розвивався
за участю видатних зодчих протягом більш ніж півтора століття.
Історія Царського Села вивчена по періодах
Сім'ї членів правління династії Романових. Особливу увагу було приділено
періодами правління Катерини I, Єлизавети, Катерини II, Олександра I, Миколи
II.
За часів царювання цих Монархів
спостерігалося найбільш бурхливий розвиток, як царської резиденції, так і самого
міста Царське Село.
Метою даного
реферату є спроба описати історію Царського Села з моменту становлення і
до сьогоднішніх днів.
2. Народження
і розвиток Царського Села (1710-1796).
Історія цього місця йде в глиб століть, до
часу перепису новгородських земель, зазначених в "переписний окладних
книзі по Новгороду Вотську п'ятини "1501 року. На картах, складених для
Царя Бориса Годунова, маєток має назву Саріца. Документальні шведські карти
називають маєток
"Sarishoff
", Тобто Саріцкій панський будинок, містечко, або як казали новгородці,
"Миза« з панським будинком. Фіни, у свій час проживали тут,
вживали назву Saari-mois - лису гору. Пізніше назва
трансформувалося спочатку в Саріцкую і Сарське мизу, потім у Саарську і
Сарське село і нарешті стало Царським Селом. Ця назва як не можна краще
підходило для майбутньої Імператорської резиденції. У свій час (в 1724 році) село
називалося Благовіщенському на ім'я церкви, закладеної в присутності Петра I на
місці нинішньої Знам'янській церкви, але ця назва не прижилася, і до 1917 року
воно іменувалося Царським Селом.
У 1702 році через Саріцхофф, у напрямку
Дудергофскоого цвинтаря, бігли відступали шведи, переслідувані росіянами
військами під проводом Б.П. Шереметьєва і П.М. Апраксина, звільнили
край від 100-річного панування іноземців. Перша згадка про місцевість, в
якої виникло Царське Село, відноситься до серпня 1702. Під час
наступальних дій на Іжорському землі Петро I писав який командував тут П.
Апраксіну, щоб не палив селища, які "самим же нам будувати доведеться
". Апраксин у відповідь повідомив:" ... тепер міцно заборонив палити від
Сарське мизи до Канц ".
З 1703 Сарське миза стала належати
генерал-губернатору звільненого краю А.Д. Меньшикову, який з 1708 року з
допомогою Контори Конюшенного справ почав вести тут планомірне господарство, заселяючи
садибу і навколишні землі артілями теслярів і "орні селянами,
заможними, добрими та господарськими ". А. Д. Меньшиков володів садибою до
1710
24 червня 1710 Петро I подарував Сарське мизу
разом з 43 приписаними селами і угіддями Марті Скавронской, що стала в 1712
році його дружиною під ім'ям Катерини Олексіївни. Цей день і є
офіційною датою заснування Царського Села. З цього часу Сарське мизу
включили в розряд палацових земель і почали забудовувати.
Так само, як Петро зміг побачити в багнистих
болотах майбутній Санкт-Петербург, так і Катерині на місці скромного маєтку представилася
пишна резиденція.
У даному випадку
"тому й бути" промовила дружина Імператора. Це був вчинок в дусі
Петра і під стать найвеличнішим його задумам.
Перший палац "кам'яні палати про 16
світлицях ", був побудований в 1724 році І. Браунштейн і Ф. Ферстера по
наказом Катерини Олексіївни на місці вціліла від військових дій садиби
першого господаря маєтку.
Цей невеликий двоповерховий будинок із
характерною для початку ХYIII століття симетричною плануванням і високою мансардної
покрівлею не відрізнялося пишнотою обробки: лише рустуванням на кутах і скромні
білі наличники оживляли пофарбовані суриком фасади. Всередині "палат"
було кілька парадних кімнат, оброблених полірованим алебастром, або оббитих
шкірою із золотим тисненням, або затягнутих шовковими шпалерами. "Верхній
парадний зал "прикрашали каміни, складальний паркет, дзеркала, гобелени і
картини.
У цей же період, завдяки будівництву
греблі на струмку Вангазя, утворилося озеро і два канали: Великий, що був
кордоном саду і що отримав в подальшому назву Рибного, і малий - на місці
сучасних Нижніх каскадних ставків, тобто було розпочато пристрій водної
системи майбутнього ансамблю.
Одночасно з будівництвом палацу
розширювався і упорядковується сад, закладений ще в самому початку XYIII століття на
невеликій площі в східній стороні садиби. Автором первісної
планування Царськосельського саду прийнято вважати садового майстра Яна Розена, а
його здійсненням керував досвідчений майстер Іоган Фохт. Колишня композиція саду
була повністю перероблена, за винятком Рибного каналу і Великого озера,
якому надали регулярну форму шестикутника.
Ділянка саду біля палацу, який представляв
пологий схил, був перетворений на п'ять уступів, з'єднаних дерев'яними і
кам'яними сходами, і отримав назву Верхнього саду. Уступи розташовувалися
паралельно фасаду палацу. Середину другу уступу зайняли квітники,
обмежені по сторонах боскетів.
У середині
третій уступу знаходилися так звані огібние дороги, тобто дерев'яні
каркаси, до яких прив'язувалися гілки дерев, посаджених поруч. У міру
росту дерев утворювалися зелені коридори чи галереї, у місцях
перетину яких влаштовувалися дерев'яні альтанки. По боках огібних доріг
також, як і на другому уступі, були розміщені боскетів.
Четвертий,
самий широкий уступ, був відведений двом однаковим прямокутним водойм,
якийсь час служив садками для риби. По п'ятому вузькому уступу проходила
широка доріжка.
Далі розташовувалася плоска територія,
отримала назву Нижнього саду. Він мав трипроменевого планування алей,
простір між якими було зайнято плодовими деревами та кущами ягідними.
Скульптури в саду ще не було.
За Рибним каналом був посаджений ліс з
берез, що отримала назву Дикої гаї, що ввійшла до складу саду площею 30
гектар. Відомо, що до середини XYIII століття убрання саду було надзвичайно
скромним., Царське Село не входило до числа першорозрядному царських резиденцій.
Із західного боку палацу на площі в одну
квадратну версту був влаштований Звіринець-місце для царського полювання. У обгороджений
ділянку лісу спеціально заганялися лосі, зайці та інші тварини. Такого типу
звіринці існували при багатьох заміських садибах того часу.
Розширення Сарське мизи спричинило за собою
збільшення кількості палацових службовців. Поряд із резиденцією початку
створюватися слобода. Будівлі, що розташовувалися в безпосередній близькості до
імператорського палацу, утворили спочатку Садову, а надалі Служітельную
(нині Середню) і Малу вулиці.
Скромний палац того часу, з розбитим
біля нього садом, не мав ще значення парадної царської резиденції і був
заміським маєтком Катерини I.
Різкі зміни в зовнішності Царського Села
відбулися в середині XYIII століття.
У 1728 році
маєток перейшов до цісарівною Єлизавети Петрівни. Сходження на престол Єлизавети,
дочки Петра I, викликало підйом національної самосвідомості в Росії, скинувши
похмуре ярмо біронівщини. У мистецтві й особливо в архітектурі утвердився
піднесено-урочистий і монументальний стиль російського бароко, як не можна краще
що відповідав ідеї звеличення могутності держави, і перш за все
абсолютної влади.
Вершиною
розвитку стилю Росії став царськосільський ансамбль. Тут, як і в багатьох
інших архітектурних комплексах в Петербурзі і його околицях, почалися роботи
з докорінного перебудови з метою розширення та художнього збагачення.
Яскравим відображенням цих загальних віянь з'явилася будівельна діяльність на
території Царського Села: одні задуми змінюють інші - ще не добудовані
будівлі переробляються, щоб досягти ще більшої монументальності і розкоші.
* Будинок цей був шість разів зруйнований вщент і знову відбудований, перш ніж
доведений до стану, в якому знаходиться тепер *, - писала згодом
Катерина II, яка успадкувала після смерті Єлизавети разом з короною і
царсько-сільську резиденцію.
Безліч видатних архітекторів і
художників, відомих різьбярів по каменю і дереву, найкращих ковалів і
каменяра працювали тут над створенням палаців і парків.
У 1743 році архітектором М. Земцовим
розробляється широка програма реконструкції Царськосельського
палацово-паркового ансамблю. Після смерті М.Г. Земцова 28 вересня 1743
роботи зі спорудження палацу повністю перейшли до А. Квасову - учневі провідного
архітектора.
Однак зайнятість архітектора на будівельних
об'єктах, значно віддалених від Петербурга, змусила передати роботи в
Царському Селі П.А. Трезіні, а потім С.І.
Чевакінскому, який вніс суттєве доповнення в композиційна побудова.
Від проекту імператорської резиденції,
розробленого Квасовим, в натурі нічого не збереглося, однак дерев'яна
модель Царськосельського палацу залишилася. У ній він використовує свою улюблену
композицію, неодноразово повторену в його будівлях, - пишний центральний
ризаліт, з'єднаний протяжними більш низькими галереями з двома боковими.
До 1748 основні роботи були закінчені.
З кінця 1748 будівництво
царсько-сільської резиденції очолив обер-архітектор двору Бартоломео Франческо
Растреллі. Найбільший російський архітектор надав Царськосельському палацу той парадний
остаточний вигляд, що здобув йому світову популярність.
Ф.Б. Растреллі, італієць за походженням,
приїхав до Петербурга шістнадцятирічним хлопчиком разом зі своїм
батьком-скульптором Карлом Растреллі. У Росії він знайшов свою другу батьківщину. Тут
протікав і весь творчий шлях цього великого будівничого, сформувався і розквіт
його чудовий талант.
У Царському Селі Растреллі почав з часткових
переробок палацу. Проте в процесі роботи виявилася необхідність його капітальної
перебудови.
10 травня 1752
року Єлизавета підписала указ: "З правого і лівого флігелів і Середнього
дому покрівлі і стеля зламати ... також у оних флігелях вчиненого
обер-архітектором Растреллі креслення ".
Протягом 1752-1756 років в будівництві
Царського Села були зайняті тисячі майстрових і робітників. Кваліфікованих
майстрів у Петербурзі не вистачало. Їх вишукували серед кріпосних людей по всій
Росії. Виготовленням листового заліза займалися московські "сухозлітним
майстра ", протягом ряду років постачали до контори будови Царського
Села найтонші золоті листки, на вироблення яких було витрачено "
шість пудів сімнадцять фунтів два золотника "червоного золота. Серед
живописців, зібраних в команди для писання плафонів, були такі талановиті
російські художники, як Б. В. Суходольський, А.И. і І.І. Бєльські, М.Ф.
Колокольникова, Г.І. Козлов. Очолив живописні роботи прославлений
італійський художник-декоратор Джузеппе Валеріані. Разом з ним працювали його
співвітчизники А. Перезінотті, П. та Ф. Градіціі.
Через 12 років від початку будівництва Великої
Царсько-сільської палац набув той блискучий вигляд, який зображений у
авторських кресленнями Растреллі і в гравюрах XYIII століття (згодом частково
змінений). Окремо розташовані палацові корпуси Растреллі злив в єдиний масив,
надбудував стіни, наново вирішив декоративне оздоблення фасадів. Витягнуті в довжину
фасади він розчленував потужними стовбурами високих колон, що спираються на рустованих
виступи стін або монументальні фігури атлантів; балюстраду покрівлі увінчав
пишними різьбленими статуями і вазами; площині стін розбив широкими віконними
прорізами і безліччю ліпних фігур і орнаментів химерних обрисів,
підкресливши це художнє багатство контрастами кольору. Блакитний забарвлення
фасадів посилила враження об'ємності білосніжних колон. Заблищали золотом
ліпні і різьблені прикраси придбали динамічність.
Не менш прекрасним, ніж фасади, було
внутрішнє оздоблення палацу. Основою планування його інтер'єрів з'явилася
анфілада. Від парадних сходів в південному крилі будівлі один за іншим слідували
двусветние розкішні зали з мальовничими плафонами "у весь стеля",
дзеркалами, вмонтованими в стіни, безліччю позолочених різьблених прикрас, з
візерунковими паркету складального дерева.
Тут знаходилися Велика зала (близько 860 м2),
призначений для проведення придворних свят, а також п'ять великих
антікамер, що служили місцем очікування придворними виходу імператриці.
Інтер'єри північної половини палацу,
призначені для прийому вузького кола придворних і знатних гостей, відрізнялися
ще великою різноманітністю оздоблювальних матеріалів та художніх колекцій.
Понад двісті тридцять полотен покривали стіни картини залу і Малої
картинної кімнати (згодом перебудованій). У Китайському залі, декорованому
розписними шпалерами і скульптурними прикрасами "в китайському смаку",
розміщувалися сотні порцелянових ваз та фігур китайської, японської і саксонського
виробництва.
Дивом декоративного мистецтва називали
Бурштинову кімнату. Вмонтовані в її стіни мозаїчні панно з натурального
бурштину представляли собою унікальну художню цінність і незалежно від
зміни естетичних смаків і стилів, що відбилися в обробці палацових залів
різних історичних періодів, завжди викликали подив і глибокий інтерес. Виконані
в 1709 році в Прусії за проектом О. Шлютері, бурштинові панно були піднесені
Петру I в якості дипломатичного подарунка Фрідріхом Вільгельмом I,
зацікавленим у зміцненні зв'язків з Росією - надійною для нього Опрою проти
шведської агресії. "З великим пильнуванням" бурштинові панно
переправилися до Петербурга. У 1740-х роках використовували їх для обробки кабінету
у Третьому зимовому палаці. А в 1755 році за наказом Єлизавети Бурштиновий кабінет
був розібраний, і солдати на руках перенесли дорогоцінні мозаїки в Царське Село.
Відбуваючись парадний зал, Растреллі помістив між бурштиновими панно дзеркальні
пілястри, увінчавши їх замість капітелей золоченими жіночими голівками,
вирізаними з дерева російськими майстрами. У пишні бурштинові рами, що прикрашали
чотири простінках, були вставлені алегорично мозаїчні картини з різнокольорових
яшм. Кожен, хто побував в палаці, не міг забути про дивовижної кімнаті з
"сонячного каменю".
парадну анфіладу завершував Символ сад під
відкритим небом, що з'єднував зали з палацової церквою. У ньому на тлі прикрашених
різьбленням стін стояли екзотичні дерева в діжках, мармурова підлога покривали
газони та квітники.
Символ сад
розташовувався над галереєю, що з'єднує правий флігель з церквою. Сад займав
всю ширину палацу, з картинної залу сюди проходили через вітальні. Уздовж саду
йшли три поздовжні доріжки, їх перетинали три поперечні, утворюючи чотири
прямокутника. Доріжки були вистелені білими і чорними мармуровими плитами,
відтіняли яскраву зелень газонів. Уздовж доріжок стояли діжки з підстриженими
декоративними деревами, кущами, а влітку сюди висаджували з оранжерей
рідкісні квіти. Сад прикрашала декоративна скульптура, простінки між вікнами
прикрашала позолочена різьба - атланти, левові маски та рослинні орнаменти.
Символ сад проіснував недовго, в 1774
році його знищили, тому що навіть свинцеві прокладки, застосовані при його
створенні, не рятували склепіння від проникнення вологи. У 1780-х роках на місці
Висячого саду за проектом архітектора Камерона були створені нові кімнати
палацу.
Таким же прекрасним, як і парадні зали
палацу, створив Растреллі Двірцеву церква. Вона була закладена 8 серпня 1746
року в присутності імператриці. За початковим проектом передбачалося, що
вона буде одноглавий, але через два місяці після урочистого закладення
Єлизавета Петрівна наказала "над церквою ... .... Купола не робити, але п'ять
глав по пропорції ", п'ятиглавий її і збудували.
Через рік, 1 жовтня 1747, був затверджений
новий проект іконостаса, створений Растреллі, істотновідрізнявся від початкового.
Церква назвали Воскресенської, її урочисте освітлення відбулося 30 липня
1756 року.
Оздоблення церкви відрізнялося нарядністю,
барвистістю - темно-блакитні стіни та іконостас, що виблискує золотом різьблення і
золочені колони, живописні ікони.
На багатоярусному іконостасі були симетрично
розташовані великі ікони, а між ярусами - малі. Чергування ікон великих і
малих розмірів в прямокутних, круглих, овальних і квадратних рамах створювало
особливий декоративний ефект.
У 1920 році церква згоріла майже цілком,
встигли врятувати тільки ікони. Церква відтворив В.П. Стасов, він зберіг всі
декоративне оздоблення, замінивши лише золочену дерев'яну різьбу пап'є-маше,
форми для якого виконувалися в повній відповідності з різьбою. У 1823 році
плафон Д. Валеріані повторив В.К. Шебуев.
дивиною в палаці був Грот, влаштований
Растреллі в 1750 році в першому поверсі правого флігеля. Грот прикрасили різні
раковини - величезні "шумові", кручені, маленькі (білі, червоні,
жовті) і перлинні. Коли збільшили Грот, привезли нові раковини з Ропші,
де зберігалися раковини з Дербента і Баку, з Астрахані і Архангельська,
Доповнили колекцію "заморські" раковинами, всього використовували їх
більше тридцяти двох тисяч. Але Грот проіснував недовго, його знищили разом
з висячим садом.
Всі основні роботи по створенню інтер'єрів
Великого Царськосельського палацу Растреллі завершив до 1756, надалі
виконувалися лише незначні деталі.
Палац - композиційний центр величезного
Царськосельського ансамблю.
У новій частині Царськосельського парку (нині
Олександрівський парк) Растреллі збудував павільйон Монбіжу (фр. mon bijou - моя
коштовність, мій скарб), розташований симетрично Ермітажу. Подібно
тому, як Ермітаж став композиційним центром нової території парку, створеної
на місці Дикої гаї, Монбіжу став таким самим центром в парку, створеному на місці
Звіринця, що існувало в Царському Селі ще з 1715 року. У 30-х роках XVIII
століття Звіринець був зовсім покинутий і перетворився на справжній ліс, його просіки
поступово заростали. У 40-х роках XVIII століття частина цієї території перетворили
в новий регулярний сад.
У 1750 - 1752 роках за проектом Растреллі
навколо Звіринця кам'яну стіну з бастіонами по кутах. І на місці перетину
двох просік звели павільйон Монбіжу, який користувався для відпочинку і обідів
після полювання, чому часто павільйон називали мисливські. Будівля розібрали в
Наприкінці XVIII століття, і в 30-х роках XIX століття на його місці побудували "Арсенал" по
проектом архітектора А.А. Менеласа.
Грот - павільйон, характерний для палацових
парків середини XVIII століття, побудували праворуч від Ермітажний алеї, на березі
Великого ставу. Проект цього павільйону Растреллі розробив влітку 1749 року.
Головний фасад павільйону звернений в бік
ставу, що в той час мав правильну геометричну форму. Спеціально для
Грота зробили невеликий прямокутний виступ, і павільйон, оточений водою,
красиво в ній відбивався. Розташування Грота дозволило спорудити зручну
пристань, про яку Растреллі писав: "З краю цього будинку я влаштував велику
терасу з балюстрадою, що мала з кожною з двох сторін мармуровий схід, по
з яким імператриця, виходячи з названого Грота, могла спускатися до ставка і
сідати в човен для полювання на Бекас ".
У роки
царювання Єлизавети Петрівни велися роботи не тільки з будівництва палацу
з його парадним двором і ціркумференціямі але і по будівництву Старого та Нового
садів, що входили до великої палацово-парковий комплекс.
Новий сад
розмістився з протилежного боку палацу по відношенню до вже існуючого
саду, який тоді стали називати Старим. Ця назва збереглася до
теперішнього часу. Новий сад був включений в подальшому в ансамбль
Олександрівського парку.
Автор проекту Старого саду цього періоду не
відомий. Над практичним втіленням проекту працювали садові майстри Яків
Рахлін і Корнеліус Шрейдер.
У композиції саду було збережено
принципове рішення попереднього періоду, але в неї були привнесені елементи
парадності, що відповідали архітектурі будівель і призначенням ансамблю того часу.
Планування Нижнього
плодового саду була збережена. Всі три алеї оформлені стриженими зеленими
стінами. Дугова доріжка, що перетинає три радіальні, утворювала в центрі у
Нижнього саду напівкруглу майданчик, обрамлену зеленим амфітеатром, прикрашеним
скульптурою. Східної кордоном цієї ділянки був Рибний канал, за яким
починалася Ермітажний гай.
Головним
елементом оздоблення садів, пануючих тоді регулярних прийомів, була
стрижена рослинність, яка своїми геометричними формами вдало підкреслювала
примхливість барочних фасадів палацу і павільйонів, представляла прекрасний фон
для скульптури, поєднуючи їх в чудовий ансамбль.
У результаті
багаторічної праці талановитих російських та зарубіжних майстрів наприкінці 1756
царсько-сільська резиденція була відбудована. Відтепер Царське Село стало місцем
офіційних прийомів російської знаті та іноземних послів, яких приводили під
палац "для свідчення в покоях цікавості гідного прикраси".
Єлизавета до кінця своїх днів любила Царський
Село більше за всіх інших своїх резиденцій. Востаннє Імператриця Єлизавета
була в своєму улюбленому Царському Селі 8 вересня 1761, коли перед від'їздом
прийняла в палаці частування від Царськосельського управителя Удалова. Під час
обіду грали два музиканти на скрипки, і був зроблений гарматний салют при
"Питии за здравіє Її Величності".
Батько і сини Удалова управляли вотчиною
Цесарівна-Імператриці все її життя і винесли на своїх плечах всі турботи по
обігу невеликий малоприбуткових Сарське мизи в блискучу резиденцію
пишного двору. Надавши Удалова честь прийняти від нього перед від'їздом обід,
Імператриця як би попрощалася зі своїми вірними і чесними слугами: 25 грудня
того ж року Государині не стало.
Новий етап у
історії Царського Села настав у другій половині XYIII століття.
Царська
резиденція значно зросла і набула той художній вигляд, який, у
основному, зберігся до нашого часу. Це відбулося за Катерини II, і з тих
пір палац і парк стали називатися Єкатерининська.
Перш за все,
зміну художнього стилю виявилося в садово-парковий мистецтві. У
паркових будівлях, зведених В. Нейолова і його синами - І. Нейолова і П.
Нейолова, присвятив будівництву Царськосельського ансамблю всю свою
творче життя, знайшли відображення класичні канони. Окрасою
Катерининського парку став, споруджений В. Нейолова, Мармур міст. Не менш
помітне місце в старій частині саду займали і побудовані в 1777 - 1780 роках
за проектом І. Нейолова у формах раннього класицизму Верхня ванна ( "Мильна
Їх Високість ") і Нижня ванна (" Кавалерський "). Перша
призначалася для царської сім'ї, друга - для придворних. Обом будівлям
архітектор додав риси паркових павільйонів.
У той же час в різних кінцях Катерининського
та Нового саду виникали чудернацькі споруди екзотичного виду, з рисами
архітектурного стилізаторства. Так, побудована В. Нейолова альтанка * Великий
каприз *, віз-ведення на високому насипу на кордоні Катерининського, відкрила
цілу групу паркових споруд у помилковому китайському стилі: скрипуча альтанка,
Китайський театр, Китайська село, серія Китайських мостів.
Інші споруди В. Нейолова - Адміралтейство,
Ермітажний кухня - стилізовані під англійську готику. Протягом трохи більше
одного десятиліття пейзажний парк, створений В. Нееловивм, виявився насиченим
архітектурними паятнікамі, як правило пов'язаними спільністю теми. Перемоги
російської зброї, здобуті під час війни з Туреччиною (1768-1774), знайшли
відображення меморіальних спорудах, створених за проектами О. Рінальді (Кагульсікй обеліск, Морейская колона,
Чесменська колона) і Ю. Фельтена (Башта-руїна).
Одночасно з будівництвом паркових
павільйонів за наказом Катерини II
здійснювалася нова перебудова Великого (Катерининського) палацу, який
здавався імператриці недостатньо містким. У 1779-1792 роках з північного та
південного боків палацу за проектами Ю. Фельтена і В. Нейолова зведення-дятся
чотириповерхові флігеля-Церковний та Зубовський. При цьому довелося зламати два
Антікамери і парадні сходи Растреллі. Перенесення головного входу в центр будівлі
спотворив не тільки зовнішній вигляд палацу, а й задуману зодчим Золоту
анфіладу. У 1789-1792 роках І. Неєлов зводить відокремлений палацовий флігель
(* великокнязівський *), пов'язаний з основним будинком перекинутим через дорогу
аркою переходом. Неєлов дуже тактовно включив у бароковий палацовий ансамбль
новий будинок, вирішена в лаконічних формах класицизму. Простота архітектурного
рішення флігеля, пізніше відданого Царськосельському Ліцею, відтіняє пишнотою
растрелліївського палацу.
Цією спорудою завершилося формування
ансамблю Великого Царськосельського палацу.
Ч. Камерон,
який прибув до Росії з Англії в 1779 році, працював над обробкою приміщень в
результаті реконструкції палацу.
Одночасно з
ним у Царському Селі працював інший видатний архітектор, виходець з Італії, Дж.
Кваренгі. У 80-і роки XYIII століття їм було доручено найбільш відповідальні
будівельні роботи в Царському Селі. Камероном в палаці були створені дві
комплексу інтер'єрів: в південному крилі-парадні і особисті кімнати Катерини II, в
північному - парадні та особисті кімнати спадкоємця, Павла Петровича, і його дружини
Марії Федорівни.
Вирішені Камероном палацові інтер'єри
відрізняли простота і ясність пропорцій, спокійний ритм, стримана колірна
гама, строгість декоративних елементів, почерпнутих в арсеналі класичного
мистецтва.
Однак,
повністю талант Камерона, не тільки як архітектора-декоратора, але і як
чудового зодчого, розкрився у створеному ним у 1780 - роках комплексі
споруд, що одержали назву "Терми Камерона". Він містив у собі
Холодну лазня з агатовими кімнатами, прогулянкову галерею-колонаду з
монументальної сходами і пандусом і висячий сад.
Роботи іншого
видатного майстра-Дж. Кваренгі у Великому палаці були менш масштабні: він
розробив проекти обробки двох кімнат імператриці - Дзеркального і Срібного
кабінетів, причому в останньому зміни обробку, створену Камероном. Однак внесок
Кваренгі в будівництво царськосільський ансамблів досить значний. Йому
належить проект одного з найдосконаліших по композиційному задумом
паркових споруд російського класицизму - Концертного залу, романтичного
павільйону "Кухня - руїна".
Головним же
твором Кваренгі в Царському Селі став палац, зведений для старшого
онука Катерини II - Олександра і названий згодом Олександрівським
(будівництво розпочато в 1792 році). Будівництво палацу велося по 1796 рік.
Видатна пам'ятка світової архітектури, справжній шедевр російського класицизму
зводився під наглядом І.В. Нейолова. Після його смерті за будівництвом
наглядав П.В. Неєлов. Сім'я архітекторів Нейолова (батько і його два сини)
пропрацювали в Царському Селі в цілому більше ста років.
За наказом
Катерини II за південно-західним кордоном Катерининського парку був заснований новий
повітове місто Софія, злився на початку XIX століття з Царським Селом. Для
впорядкування слободи було видано Указ Катерини II від 1 січня 1780 в
якому було наказано: "При Царському селі, по праву сторону Нової
дороги Новгородській, а по ліву до Порхову що йде, влаштувати місто під назвою
"Софія" і разом з тим заснувати Софійський повіт ". З установою
міста Софії там з'явилася своя адміністрація з городничим, магітратом,
ратушею, не підвідомча царсько-сільської.
У Царському Селі
заборонили будівництво житлових будинків, а чиновників, купців і духовенство
розселяли в Софії. На території майбутнього міста до початку масової забудови
стояв тільки кам'яний обори з двома вежами, обернений у бік
Катерининського парку. Ці вежі, як і двоповерховий будинок між ними, збереглися
до наших днів і є самими старими будівлями у Софії.
Наприкінці XYIII
століття був заснований герб нового міста "На рожевому полі - Орел двуголовний
в середині на блакитному полі - білий Хрест, у правій лапі-якір, який стверджує
непорушність правління засновниці міста, у лівій світильник, як символ
мудрості і освіти Катерини II.
Створенням нового міста переслідувалося два
мети: з одного боку - переселити подалі від палацу жителів царсько-сільської
слободи, інший - створити зразковий повітове місто, планування якого
органічно включалася б в паркову композицію.
Місто було розбито на окремі правильні
квадрати з великою площею в центрі. Тут спочатку була побудована дерев'яна
церква Костянтина і Олени, замінена у 1788 році кам'яним Софійським собором
.
Собор в ім'я Святої Софії премудрості Божої
було закладено 30 липня 1782 в присутності Катерини II своїм зовнішнім виглядом
і плануванням, внутрішнім оздобленням нагадував храм святої Софії в
Константинополі. Будівництво проводилася творцем Таврійського палацу в
Санкт-Петербурзі зодчим І. Е. Старовим по переробити проект архітектора
Ч. Камерона. Повністю всі роботи були закінчені навесні 1788 року.
Урочисте освітлення собору відбулося 20 травня 1788.
У 1903 році
ансамбль центральної площі в Софії був доповнений будівництвом соборної 2 - х
ярусної дзвіниці (архітектор Л. Бенуа). За свідченням С. Вільчковского в
нижньому ярусі цієї споруди була влаштована невелика каплиця на честь Святого
Серафима Саровського.
З усіх заміських резиденцій Катерина II
найбільше любила Царське Село. Починаючи з 1763 вона, за винятком 2-3
років жила в Царському Селі весну, проводила майже все літо і виїжджала восени, коли
наступали холоду. Тут святкувала вона майже завжди день своє народження, звідси
28-го червня 1763 розпочався урочистий в'їзд в Петербург після коронації
в Москві; тут отримала Государиня звістка про блискучій перемозі при Кагулі,
тут в 1770 році проходив знаменитий маскарад в честь прусського принца Генріха,
супроводжувався ілюмінацією на всьому шляху від Петербурга до Царського Села. Сюди
імператриця віддалилася взимку 1768 року, щоб прищепити собі віспу, подавши приклад
населенню всієї Імперії. Тут вона провела знаменна літо 1776 року, коли,
негайно після смерті своєї першої дружини Царевича, вона разом з ним прожила в
Царському три місяці, зробивши спробу зближення з сином. Тут у неї виникла
думка про новий шлюб Павла Петровича, який цього літа майже невідступно перебував при матері.
Катерина приїздила в Царське Село з
невеликий почтом, ділила час між заняттями державними справами і
всілякими розвагами. Щодня вона здійснювала прогулянки пішки по парку,
у супроводі придворних кавалерів і фрейлін, які іноді трубними
сигналами викликалися в Грот, де імператриця, закінчивши свою ранкову роботу,
любила снідати в суспільстві веселої молоді. Онуки і онучки супроводжували
Государиня на прогулянках, закінчувались звичайно у катального гори, де вона
відпочивала, дивлячись, як молодь скочувалася з гори і веселилася на гойдалках і
каруселі. Імператриця любила оточувати себе молоддю і була незвичайно
милостива і чарівна з усіма, хто мав щастя бути поблизу неї.
У листопаді 1796 року Катерина II померла.
Імператор Павло вважав за потрібне вивозити з Царського Села картини, статуї,
бронзу, антик, меблі для прикраси Михайлівського палацу, Павловська і Гатчини.
наказано зламати Китайську село і
матеріали будуть використані для будівництва Михайлівського замку і Павловська.
Чомусь це Найвище повеління відпало, встигли зняти тільки
всі зовнішні прикраси та облицювання стін. Мармурова альтанка на рожевому полі була
зламана і колони пішли в хід для прикраси тих же палаців. Всі незакінчені
споруди в Царському селі зупинилися. Дерев'яний палац Костянтина Петровича,
що стояв по близькості Малого Каприз, наказано розібрати і перенести в
Павловськ. Збори антиків, що зберігалося в Гроті, було знищено. Статуя
Вольтера, роботи Гудона, була відправлена на горище. Бронзові вази, що прикрашали
Пандус і сходи Колонади, були відвезені.
Царське Село "дітище Славної Государині,«
було відразу занедбане, чудовий палац на порожнім.
3. Новий вік
- Новий етап у розвитку Царського Села (1801-1894).
У перші роки
царювання Олександра I (Благо?? ловенного) Царське село було, наче,
забуто.
Двір жив влітку
на Єлагіна або в Петергофі. Тільки в 1808 році Імператор звертає увагу на
запустіння Царського Села і, перш за все, наказує повернути деякі
бронзові статуї та вази, а також на місця, де зберігається не вивезених матеріал з
розібраної катального гори, - побудувати гранітну терасу. У тому ж році, 29
серпня, був скасований окреме місто Софія і освічений, як сказано в Указі,
", Який з'єднується відтепер місто Царське Село або Софія".
Почалося зворотне заселення Царського Села,
куди з Софії перевели присутствені місця і жителів, яким було роздано
нові земельні ділянки в розпланованому, по найвищій затвердженим планом
міста.
Софія швидко спорожніла: на місці погано
розвивалися кварталів було влаштовано велике військове поле. Вже в 1817 р., за
брак прихожан була знищена дерев'яна парафіяльна
Царьов-Константинопольська церква Софійський собор став полковий церквою для
л-гв. Гусарського полку.
Як Імператриця Катерина усім царством
піклувалася про оздоблення Царського Села, так і Олександр I не мало зробив у цьому
напрямку: при ньому було відновлено майже все, що було знищено при
Імператора Павла I.
У пам'ять війни
з французами поставлені були монументальні ворота
"
Любезним' моїм Сослужівцам' ", що прийшли в ветхість Великі Оранж-
реї були
капітально перебудовані одним з кращих архітекторів того часу-Стасовим;
неподалік від Олександрівського палацу виникла Імператорська ферма; на місці
старого Люстгауза, архітектором Менеласом була побудована штучна руїна --
Шапель; стара кам'яна огорожа звіринця розібрана і матеріал від неї пішов на
будівництво ферми, Шапель і будівлі лам. Успадкувавши від Великої Катерини любов до
садівництва, Імператор Олександр I довів оранжереї та парки Царського Села до
незвичайною ступеня досконалості.
За Указом імператора Олександра I в самому
Великому палаці у флігелі, побудованому в 1791 році, в кінці царювання
Катерини II, архітектором Кваренгі для дітей Павла Петровича, було засновано
новий вищий навчальний заклад - Імператорський Царськосельський Ліцей.
Ліцей був заснований на думку Імператора
Олександра I з метою "освіти юнацтва, особливо призначеного до
важливим частинам служби дер-ною і складається з відзначилися
вихованців знатних прізвищ ". Постанову було оприлюднено 11 січня
1811 року, коли за найвищим замовлення архітектор Стасов перебудував будівлю для
розміщення в ньому навчального закладу.
Після реконструкції на першому поверсі
розмістилися кімнати наставників, лазарет та адміністративні приміщення. На
другому - їдальня з буфетом, Малий конференц-зал і канцелярія. На третьому --
Великий зал, класи та бібліотека. Четвертий поверх займали кімнати
вихованців. Зали ліцею просторі й ошатні, а урочистий Великий зал
прикрашений розписами на античні мотиви. І це природно: в історії і культурі
Стародавній Греції вихователі Ліцею черпали приклади для молодого покол
