«РОСІЙСКA героїчного епосу в РОБОТАХ В.Я.
Пропп »
Реферат
студента 244 групи ф-ту (ЕНФ)
Новикова
Бориса Юрійовича
Міністерство освіти Російської Федерації
Державна освітня установа вищої
професійної освіти
Санкт-Петербурзький державний інститут точної механіки і
оптики
(Технічний університет)
Гуманітарний факультет
Кафедра культурології
Санкт-Петербург
2000
I . Введення
Роботи
відомого професора Ленінградського університету, спеціаліста з російської
фольклору Володимира Яковича Проппа (1895-1970), створені ним в першу
половині та в середині ХХ століття, вважаються одними з найбільш значних за
внеском в розвиток вітчизняної фольклористики. Я трохи цікавлюся російською
фольклором і мені давно хотілося ознайомиться з ними. Ці фундаментальні
дослідження доступні навіть читачам не мають спеціальної філологічної
підготовки. Вони досліджують не тільки фольклор, його жанри і прояви в обрядах
і ритуали, але і його значення для народу, його поетику, його вплив на
сучасну культуру. Книга В.Я. Проппа «Російський героїчний епос» - перший і
що залишається до цих пір єдиною монографія, присвячена російським билин. Вона
вперше з'явилася в 1955 р., друге виправлене видання вийшло в 1958 р. Вже
побачили світ праці вченого «Морфологія казки» (1928 р.) та «Історичні корені
чарівної казки »(1946 р.), що вплинули на характер цього дослідження. Автором
розглянуті всі різноманітні сюжети, так що можливо використовувати книгу в
як довідник по епосу. Кожна думка спочатку формулюється, а потім
розвивається і доводиться. Найбільш важливі судження дублюються.
Педагогічний досвід дозволив В.Я. Пропп найбільш чітко організувати розділи та
теми, викладені факти та їх аналіз доступним і живою мовою. Читач не
втомлюється зайвими подробицями, але й не залишається без численних посилань
і пояснень. Упорядкований матеріал і опис методів його обробки переконують у
правильності зроблених автором висновків. Монографія «Російський героїчний епос»
отримала першу університетську премію. Надалі буде розглядатися
саме вона, усі посилання, крім спеціально обумовлених, будуть відноситься до
зазначеному в списку літератури виданню.
II . Головна частина
II -1. ПОГЛЯДИ РІЗНИХ ВЧЕНИХ НА РОБОТИ В.Я. Пропп
Після виходу
праці «Російський героїчний епос» виник імпульс до полеміки з багатьох питань
епосоведенія. Головний спір у В.Я. Проппа розвернувся з Б.А. Рибаковим,
впливовим в фольклороведческой середовищі прихильником історичної школи (Рибаков
Б.А. Історичний погляд на російські билини// Історія СРСР. 1961. № 5. Стор.
141-166; № 6. Стор. 80-96; Пропп В.Я. Про історизму російського епосу (відповідь акад.
Б.А. Рибакову)// Русская литература. 1962. № 11. Стор. 98-111; див. також: Про
історизму російського фольклору та методах її вивчення// Пропп В.Я. Поетика
фольклору. М., 1998. Стор. 185-208). Вчені Б.Н. Путилов, Ю.І. Юдін і І.Я.
Фроянов розвивали і доповнювали ідеї В.Я. Проппа. Надалі виникла тенденція
як застосовувати в аналізі билинного сюжету методику вченого, так і виявляти
історичну основу билини. При дослідженні билин сучасні фольклористи
ведуть науковий пошук, незмінно використовуючи досягнення В.Я Проппа.
II -2. Львов виділяє АНАЛІЗУ
У своїй праці
«Російський героїчний епос» В.Я. Пропп виявляє талант дослідника та навички
педагога. Перш ніж приступити до розгляду матеріалу автор визначається з
самим предметом вивчення. Найбільш вирішальними ознаками епосу він вважає,
звичайно, героїчний характер його змісту, а також музичну форму
виконання, віршовану і особливу метричну структури. Важливим для нього тут
є відокремити власне героїчний епос як від деяких прозових
жанрів, наприклад, казки та деяких видів старовинної повісті, так і взагалі від
творів билинного віршованого розміру, таких як епічні духовні
вірші, пісні баладного і скоморошного характеру. Також від билини відокремлюються
тісно пов'язані з ним історичні пісні, причому автор постає тут в опозицію
пануючим у той час історичної і неоісторіческой школам [див.: стор
6-12]. Прихильники цього напрямку прагнули виявити в билині відображення
конкретної історичної події і відшукати для її героїв історичні
прототипи. При цьому загальний задум пісні та її основна ідея не бралися до
увагу. Звідси слідували неправомірні і розвінчані спроби вивести
билинних персонажів з літописних, співвіднести поява епосу з утворенням
Київської Русі, приписати авторство билин не народу, а дружинної верхівки. Автор
проти цього рішуче заперечує. Він сам стоїть на тому, що епос, частина
фольклору, є виключно народним творінням, висловлює народні ідеали
і тому зберігається в народній пам'яті. З цієї точки зору вчений вдало
пояснює практично всі билинні сюжети, лише в окремих випадках вдаючись до
посиланнями на ідеологічне або авторське вплив.
Після
встановлення області розгляду В.Я. Пропп досліджує питання епічної
методології в дореволюційній і радянській науці. Він показує
неспроможність більшості з напрямків, намагається акцентувати увагу
на необхідності вивчення епосу без відриву від історичної якої художньої
сторін. Велику увагу приділено заслугах російських революційних демократів
(Н. А. Добролюбова, М. Г. Чернишевського і, особливо, В. Г. Беллінского, автора багатьох статей про народної поезії), а
також А.М. Горького. Це, безперечно, пов'язано з обстановкою боротьби проти
космополітизму і шовіністичним поширенням ідей переваги та самобутності
всього російського, характерними для часу створення монографії. Звичайно,
незаперечні і згадуються за будь-якої можливості думки К. Маркса, Ф.
Енгельса, В.І. Леніна та ін соціальних демократів також обумовлені не
орієнтацією В.Я. Проппа, а панувала ідеологією. Сам автор наполягає на
визначення ідей билин, для чого потрібно правильно зрозуміти їх, вникнути в усі
деталі. Він вивчає і порівнює різні записи для видачі повної картини
сюжету. Тут він не складає зведений варіант і не виявляє найбільш часто
зустрічаються варіанти, не шукає районних відмінностей, а аналізуючи авторські
додавання і переробки, які вносяться з часом, намагається виявити той
сенс, який був вкладений спочатку. Що вийшла картина може бути не
підтверджена жодним з конкретних варіантів билини, але завжди дозволяє
виявити колективний задум народу. Різноманітні записи по відношенню до цього
задумом - лише приватні художні випадки його втілення. В.Я. Пропп бачить
бувальщину, що відбиває вікові ідеали народу, її створення відноситься до всіх сторіччях,
протягом яких вона шліфувати і набувала нових або втрачала старі риси.
Він заперечує міфологізації епосом історії народу, адже навпаки, епос у своєму
розвитку відкидає пережитки міфології. Процес взаємини епосу і
історії мислиться ним залежним не від подій, а від різних епох. Саме в цьому
напрямі він і веде своє дослідження [див.: стор 12-28].
Безсумнівним
плюсом є винесена в додатки коротка довідка про аналіз кожної з
розглянутих билин іншими дослідниками [див.: стор 558-591]. У тому
випадку, коли літератури з даної пісні занадто багато, щоб згадати її всю,
автор відбирає найбільш значні роботи. Він виділяє роботи, з якими
повністю не згоден, залишаючи інші без коментарів.
II -3. ОСОБЛИВОСТІ героїчного епосу РІЗНИХ ЕПОХ
Первісно-общинний
лад. В.Я. Пропп переконаний, що героїчний епос почав формуватися задовго до
початку феодальних відносин. Оскільки прямих слідів існування такого
явища немає, він наводить у приклад численні народи, що населяли територію
СРСР, які затрималися у розвитку на рівні розкладання первісно-общинного
ладу. Всі вони мають героїчний епос. Застосовуючи метод порівняння учений виявляє
в епічних піснях народів Сибіру і Крайньої Півночі розвиток епосу з
міфології; перехід героїчних діянь від боротьби за сімейну клітинку (ліричні
почуття не грають ролі) до захисту рідного народу або битв проти
гнобителів; перетворення стихійних господарів у ворожих чудовиськ; загальний для
всіх героїв високий моральний дух і готовність забути свої інтереси для загального
блага (часто вони є вождями); гіперболізірованность зовнішнього вигляду і
дій героїв та їх ворогів. Епос свідчить про початок боротьби за нове
суспільний устрій: так сім'я є фактор, що руйнує родові відносини,
а лицарство героя це не ознака минулого, де підтримка малася на увазі сама
собою, а реакція на виникнення класової нерівності й експлуатації. У
російською ж епосі колізії героя в різних світах зайняли місце в чарівних казках,
не збереглися в билинах. Героїчні тексти відображають ідеали, які лежать в
майбутньому, прагнення епохи. У цьому запорука їх довголіття. Зроблені висновки
застосовуються автором у вивченні російської епосу, даючи можливість виділити
найдавніші його елементи, що полегшує можливість розглянути його
розвиток. Автор виявляє дуже цікаву особливість російських епічних пісень.
У той час як зовнішня форма пісень інших народів багатоскладний і сюжет
розвивається не за рахунок ускладнення, а приєднанням нових, однакових ланок,
російські билини по суті односкладних і монолітно. Лише пісні про Садко і про
Потика зберегли риси колишньої багатоскладний. Можливе злиття двох сюжетів у
один (контамінація), на думку В.Я. Проппа, це вторинне явище, а простота,
стислість і неподільність є результат тривалого вдосконалення епосу [см.
подроб.: стор 29-58].
Київська Русь і
період феодальної роздробленості. Епос Київської Русі не розглядається як
продовження епосу, що склалося в епоху родового ладу. Державні
відносини зажадали не розвитку колишніх ідей, а затвердження нових, тому в
епосі простежуються не залишки старого у новому, а конфлікт світоглядів,
що належать цим двом завжди протиборчим часів. Зародившись ще у
общинний лад, традиції не переривалися. Старі сюжети зберігалися, але
наповнювалися новим змістом. Частина з них була використана і перероблена з
метою затвердження ідеалів молодої держави, частина придбала напівказковий
характер. Таке зіткнення ідеалів простежується у найдавніших російських
билинах, билинах епохи Київської Русі [см. подроб.: стор 59-61].
Весь російська
епос В.Я. Пропп розглядає як один Владимиров або київський цикл, а не
обласні епоси. Однак до Володимирового циклу належать далеко не всі билини.
Частина билин сформувалася ще до утворення Київської Русі, а зміст їх не
піддавалося процесу циклізації. Такі, наприклад, билини про Волхов і Святогора.
Інші створювалися вже після того, як освіта циклу закінчилося. Це,
наприклад, билини про набіг литовців або про Хотень Блудовіче, що з'явилися в
московський період. Деякі, носять напівказковий характер і відображають більше
вузькі ідеали, ніж інтереси держави. Серед них, наприклад, билина про Гліба
Володьевіче або про Соломане і Василина Окуловіче. Нарешті, в цикл не входять
билини яскраво місцевого характеру, як новгородські. Автором заперечується концепція
поділу билин на два цикли: на київський і на новгородський. Картина побутування
і розповсюдження билин на сучасному йому Півночі показує загальну
популярність основних героїв і сюжетів, та й що відображаються у билинах
загальнонаціональні ідеї навряд чи могли хвилювати тільки жителів якої-небудь
конкретній галузі. Решта ж є місцевими утвореннями, не
отримали широкого розповсюдження [см. подроб.: стор 66-69].
Розвиток
ранньо-державного російського епосу автор ділить на два періоди: київський і
феодальної роздробленості, коли значення Києва стушувалися серед безлічі
місцевих осередків. У нових і перероблених старих піснях народ відбив напружену
боротьбу з іноземними загарбниками, створив образи героїв-захисників вітчизни.
Билини Київської чи Владимирова циклу об'єднуються загальним центром-Києвом, голові
якого, князеві Володимиру ( «Красне Сонечко»), служать богатирі. Образ Володимира
двояко. Від періоду прогресивного розвитку держави йому дісталася роль
народного вождя, класове розшарування ж пізніше створює соціальний конфлікт
між богатирями і князем, що перетворився в голову свого класу. Кілька
інакше змінюється другорядний образ дружини Володимира, княгині Євпраксії
(Опракси). Від родового ладу їй як жінці може дістатися роль сподручніци
ворога, як, наприклад, у билині про Альоші і Тугарин, надалі вона наділяється
рисами героїчної жінки, зокрема, рятує Іллю Муромця від гніву чоловіка.
Епічний Київ служив народу прапором єдності, хоча таким не був.
Богатирі з самих різних областей стають героями епосу тільки з моменту
приїзду в Київ. Вони служать Батьківщині і завжди є до стольному-київському князю
добровільно. Питомі війни зовсім не відображені в російському епосі, адже вони не
були народними. Також не відображена і служба богатирів питомою князям [см.
подроб.: стор 61-70].
Період
централізованої держави. Зі створенням у Х ст. нового потужного держави
сподівання народу про об'єднання і національної незалежності збулися. Колишні
билини стали отримувати назви «старовину», але вони не забуваються, а відносяться до
області героїчного минулого. Військові функції переходять до історичної пісні.
З наростанням класового антагонізму на перший план виходять билини про соціальну
боротьбі. Такі пісні ми зустрічали і раніше, але тепер вони втрачають
монументальність, виграючи з тим в реалістичності, ширше описують побут і
стану, класові конфлікти стають основною темою. Нову роль починають грати
жінки, виникають їх нові позитивні образи. Типи могутніх богатирів
зупиняються у своєму розвитку, перестаючи входити в нові пісні. Билина
починає зближуватися з баладою, але дух її залишається героїчним [см. подроб.:
стор 369-374].
Новий час
(капіталізм). При капіталізмі активний розвиток епосу припиняється. Його
географічний ареал скорочується від колись повсюдного розповсюдження до
глухих районів Півночі. В.Я. Пропп сперечається з численними теоріями, що шукають
причини цього вимирання, скрізь відстоюючи творчу самостійність народу.
Згасання епосу він пояснює суспільними відносинами і суперечностями,
що склалися в новий час, а його схоронність приватними причинами,
зустрічаються на Півночі: уповільненим проникненням експлуатації, специфічним
працею селянства і природними особливостями [см. подроб.: стор 505-510]. З
середини ХIХ
в. наука зацікавилася билинами. Тільки від тих пір можна судити про
виконавстві билин. Автор делікатно підходить до визначення ролі виконавця
при співі билини. Досліджуючи ступінь і характер талановитості співака можна
встановити роль окремих співаків та роль всього народу в створенні епосу [см.
подроб.: стор 510-516]. Велику увагу приділено і поетичній мові билин:
його багатства, виразності, точності описів, ритму. У билинах відбилися
ласкаві ставлення народу до захисників-богатиря, ненависть до загарбників,
захоплення красою рідної землі, уявлення про дуже багатьох актуальних для
народу речі [см. подроб.: стор 516-540]. Взагалі кажучи, вмирання епосу В.Я.
Пропп пов'язує з історично закономірним переходом до нових форм народного
творчості [см. подроб.: стор 540-545].
Радянське
час. Експедиції радянських вчених показували не тільки існування епосу в
останньому його оплоті, російській Півночі, а й поступове припинення епічної
традиції [см. подроб.: стор 546-548]. Проте можна говорити про новий
билинному епосі. Цю проблему автор обговорює на прикладі знаменитої співачки М.С.
Крюкової. Її талант був виявлений в 1934 р. За радянських часів вона фактично
була єдиним виконавцем свідомо присвятили себе не тільки
збереження вже наявного спадщини, а й створенню пісень з якісно новим
змістом. Нові теми Крюкова створює сама на матеріалі старих билин і
казок, черпає з художньої, науково-популярної літератури та ЗМІ. Вона
подолала замкнутість старого епосу, але предметом оспівування так і не стала
життя її сучасників. Новий зміст погано вкладалося в старі форми,
часто впливають на інформацію, що передається. Билинна форма епосу віджила своє,
вона увійшла до спадщина національної ку?? ьтури. Епос продовжує своє існування
в іншому вигляді, його кращі досягнення впливають на героїчні поезію і
літературу традиції [см. подроб.: стор 549-557].
II -4. АНАЛІЗ билин
Всі
що розглядаються В.Я. Пропп билини розбиті їм за тематичними групами на
основі як епохи, ідеали якої вона відображає, так і головної теми. Всередині
групи вони розташовуються в умовно-хронологічному порядку, починаючи з тих,
які містять найбільш стародавні елементи або прошарку.
Билини періоду
Київської Русі і феодальної роздробленості. Перш ніж приступити до київського
циклу автор досліджує збереглися найдавніших героїв [див.: ч. 2, гл. II], образи яких склалися настільки задовго
до утворення держави, що притягнути їх до нової ідеології виявилося
важко. До їх числа він поміщає Волхов (або Вольга Всеславлавіча або
Святославовича) і Святогора, що несуть на собі не тільки первісні погляди,
але і відкидає новий час художні прийоми. В оповіданнях про Волхов
збереглися найдавніші тотемістичних та магічні уявлення. За його
закордонним походом для оборони Києва проглядає славимо хижацький
набіг спочатку в пошуках мисливських угідь, а пізніше з метою викрадення худоби.
Поєднання старого і нового, фантастичного і уявно-історичного проте не
допомогли епічної пісні про нього зберегтися і вона належить до найбільш рідкісним в
російською епосі. Згодом образ Вольга використовується як суто негативний і
протиставляється Микулі Селяниновича [см. подроб.: стор 70-76].
На відміну від
Волхов, образ Святогора дуже популярний, хоча також помітно стертий. Його основні
риси - величезні сила і величина - характерні для первісного епосу, не так
важливі в новий час як спосіб застосування цієї сили. Він не може зробити
подвиг, сила Святогор в тягар, і не тільки йому. Обидва пов'язаних з ним
епічних сюжету - про сумочці Микули і про приготованому гробі - пов'язані з
загибеллю героя. Смерть Святогор несе в собі. Час хтонічного міроупорядоченія
минуло, потрібна наполеглива праця освоєння і доля посилає йому якщо не загибель, то
вічний сон [см. подроб.: стор 76-87].
Сватання
героя представлено в російському епосі в різноманітних варіантах [див.: ч. 2, гл. III]. У таких билинах стикаються героїзація
самого сватання і отверганіе такий героїзації державою. Цікаво, що
жінка в них якщо не богатирка, то практично завжди чаклунка або істота
нечистої сили. Загибеллю останніх народ підтримує здорові сімейні устої. У
що дійшла до нас билині про Садко головним мотивом є конфлікт людини з
низів і не приймають його соціальними верхами. Пісня є новгородське
творіння, вона сповнена яскравих життєвих реалій, але разом з тим
казково-фантастична. Її унікальна особливість - багатоскладний. У першу
частини бідному гусляра Садко морський цар, стихійний господар, допомагає
розбагатіти, перейти в більш високі соціальні шари. Друга - вже повністю
реалістична. Садко намагається затвердити себе на рівних у середовищі вищого
купецтва, вступає з нею в конфлікт, але зрозуміло, що він конфліктує з великим
Новгородом і переможцем залишається місто. У найбільш архаїчної третьої частини
герой долає спокуса шлюбу з морською царівною ради рідного Новгорода.
Реальний світ отримує перемогу над міфічним [см. подроб.: стор 87-111].
Інша
многозвеньевая і місцями ще більш архаїчна билина - пісня про Михайло Потика.
За сюжетом вона одна з найбільш складних, а для мене і один з найбільш цікавих.
Марія лебідь біла, з'явившись відлучився з Києва Потика, пропонує себе в
дружини і запросто вступає з ним шлюб, ставлячи умову: по смерті одного з
подружжя поховані будуть обидва. Незабаром Михайло лягає з нею в могилу, але
знаходить спосіб її оживити і повернутися сам. Обман дозволяє Марії здійснювати ще
кілька спроб його вбити, причому тоді, коли вона вже зрадила йому.
Безбожний шлюб на чужій усіма засуджується, але тим не менше саме завдяки
людській і вищої допомоги Потик після всіх перипетій залишається в живих. Борючись за
свою дружину, він робить не подвиг, а доходить до ганебного падіння. Зачарований
чаклунський пристрастю, один Михайло не в змозі зрозуміти інфернальні природу
обраниці. Для російського епосу мотив одруження перестає бути героїчні, проти
нього ведеться боротьба [см. подроб.: стор 111-128]. Особисто мені в цій билині в
образі Марії бачиться розвиток поняття про нечисту силу, злився з
протиставленням російської закордонні, а не просто ворог. Вона обирає чоловіком
Потика, щоб використовувати його як шанс ожити, але коли потім Марія намагається
позбавитися від Михайло, він не вмирає. Час таких як вона скінчилася. Нечиста
сила має на людину вплив, але не може побудувати його долю як йому до вподоби.
Іван Годінович
свідомо шукає собі наречену-іноземку. Вона ж при першій можливості
вважає за краще зрадити київського богатиря щоб повернутися в язичницький світ. Народ
не дозволяє загинути російській богатирю від рук чужинців, дає йому можливість
помститися, знищивши тим ворожу нечисть, але разом з тим насміхається над
ним [см. подроб.: стор 128-136].
Драматична і
високо художня билина про Дунай і Настасья недарма вважається однією з
кращих в російському епосі. В цій пісні джерелом всіх зол є гордий і
отбівшійся від Києва богатир, а не його чужорідна чоловіка, і він в свою ганьбу
не гідний народної жалю. Дунай, що раніше перебував на службі у зарубіжного
короля, їде до нього за його дочкою, нареченою для князя Володимира, яку
забирає силою. На шляху назад, він стикається в бою з войовниці,
перемагає її, але в останній момент дізнається в богатирке іншу дочку свого колишнього
господаря, з якою довго перебував у близьких стосунках. Подвійна весілля по
законами епосу затьмарюється конфліктом. Хвастощі Дунаю своєю силою (справжній
богатир скромний) призводить до змагання у стрільбі між ним і Настею,
вказала йому допустиму ступінь ввічливості і справжню ціну богатирю.
Розлючений невдачами Дунай вбиває жінку, знаючи, що вона вагітна, а коли,
розпластавши її черево, бачить чудесного немовляти-майбутнього великого богатиря, то
кидається на спис поруч із трупом [см. подроб.: стор 136-156].
Епічна пісня
про Козарин носить полубалладний характер і лише з мотивів порятунку жінки може
бути віднесена до билин про сватання. Шляхетний за характером і відкидає
рідною сім'єю герой рятує з рук татар, що грають тут роль викрадачів, а не
завойовників, дівчину, яка виявляється його сестрою. Повернувши в сім'ю її він
знову відправляється в чисте поле. Російська герой не шукає подвигам схвалення, а
робить їх тому, що він не може вчинити інакше [див подроб.: стор
156-169].
Ідилічна билина
повністю баладного характеру про Солов'я Будіміровіче теж відноситься до області
епосу. Після поступового зниження чужості нареченої від представника нечистої
сили до російської чаклунки (див. нижче бувальщину про Добрині та Маринці) закономірно
з'явилася пісня про щасливе заміжжя героя. Щаслива билина, тісно
пов'язана з обрядової весільної поезією, завершує велику ступінь російського
епосу, даючи дорогу для розвитку інших форм героїчних пісень [см. подроб.:
стор 169-181].
Група билин про
боротьби героя з чудовиськами (див.: ч. 2, гл. IV) об'єднує імена улюблених народних
богатирів. Зовнішність ворога змінювався в залежності від реальної історичної боротьби
російського народу. Найпоширеніша в російському епосі билина про Добриню і Змія
зіштовхує найбільш культурного та дипломатичного богатиря з яскравим
художнім втіленням природних стихій. Перший бій зі Змієм у Пучай-ріки
лежить поза київського циклу і не може бути доведений до кінця, щоб, звільняючи
Забаву Путятішну за наказом її дядька Володимира, герой міг, і воювали з Змієм
вдруге, вивести з його лігва на волю безліч російських людей. Старовинні
мотив викрадення людей допомагає перетворити подвиг, здійснений за наказом князя,
в подвиг із захисту Русі. Отверганіе Добринею руки Забави й особливості
деяких варіантів пісні звертають увагу на прихований антагонізм богатирів,
народних героїв, і вищих верств [см. подроб.: стор 181-208]. Ця конфліктність
підкреслюється в російському епосі неодноразово, а автор огляду панівних
ідеологічних установок приділяє соціальному протистояння велику увагу.
Пісня про Олексі
і Тугарин дуже близька до билині про змієборство Добрині. Однак, тут
життєрадісний, дотепний і іноді не дуже сильний герой за допомогою кмітливості
розправляється з незграбним, грубим і невихованим противником, в якому
фантастичні риси частково витіснені близькими до реальності. Ворог нахабно
розташувався в палатах Володимира, він веде себе зухвало і вільно тримається з
княгинею Євпраксією, демонструючи їх близькі стосунки. Однак, ніхто не
протестує (богатирі в цей час відсутні). Це застає скромно що прийшов
Альоша. Він насміхається над непорядним поведінкою Тугарина, викликає його на бій
і знищує ганьба плазування руського князя перед загарбниками [см.
подроб.: стор 208-227].
Центральна
фігура російської героїчного епосу - Ілля Муромець. У ньому народ поєднував
безмежну любов до Батьківщини, вищі моральні якості і шанобливо що виділяє
богатиря зрілість. У билині про Ідолище, швидше за все походить від билини про
Олексі і Тугарин, майже антропоморфне чудовисько, яке несе деякі татарські
риси, обкладає Київ військами, а сама відправляється в княжий палац, де
також бешкетує. Дізнавшись про те від «каліки перехожі», Ілля поспішає на
виручку. Що прийшов в одязі гнаних новим господарем міста жебраків він без зайвих
прелюдій вбиває ворога. У іншої існуючої версії, коли Ідолище
обгрунтовується в Царгороді і забороняє там православ'я, ясно відчувається більше
пізніше церковне вплив. ¶ Хто цю бувальщину народ сам насміхається над
Каликою-вісником і паломницьким чином Іллі [см. подроб.: стор 227-239].
Історії про
зцілення Іллі Муромця та підкорення їм Солов'я-розбійника часто об'єднуються в
епічну пісню про першу поїздку Іллі. У першому оповіданні незмінні
згадки про селянське походження, довгої хвороби Іллі від юнацьких до
зрілих років і дарована йому чудовими мандруєте богатирська міць. Архаїчний
сюжет тут набуває реалістичні риси. Народ наближає свого улюбленого
героя не тільки до мислимому ідеалу, але і до самого себе, до реальності. У другому
- Ілля, що їде служити Батьківщині в Київ, знищує вороже військо під
Черніговом, полонить Солов'я-розбійника, перегороджує своєї заставою
прямоезжій шлях, і знищує його нечистий виводок. По дорозі він мостить болота і
розчищає від лісу покинуту дорогу. Його головна заслуга у прокладанні шляху
на Київ. Роздроблена Русь починає об'єднаються. Вже при першій зустрічі видно
конфліктність між Іллею і Володимиром, що надалі буде тільки
наростати. Князь і боярство виставляються в смішний вигляд, коли намагаються віддати
накази гордому, але більш ніж Володимир розуміла роль Муромця Солов'ю [см.
подроб.: стор 239-260].
Казка
стародавній жанр ніж билина, вона зберігає в собі багато чого з доісторичної старовини.
Епос ускладнюється і відкидає або перетворює те, що не відповідає
підвищуються вимоги. Однак, існує група билин, які дуже близькі
до казки. Вони не типові для героїчного епосу, часто носять особистісний і
розважальний характер, але тим не менш через наявність героїчних мотивів
В.Я. Пропп досліджує і їх [див.: ч. 2, гл. IV]. Один з найбільш цікавих сюжетів --
битва Іллі Муромця зі своїм сином. Тимчасовий шлюб Іллі з переможеною ним
«Поленіцей» і покіданіе їм вагітної дружини найбільш архаїчні. Разом з тим їх
сина дражнять однолітки і він відправляється мститися за безчестя матері. Муромець
стикається з сином як з порушником кордону, пізнає його і вводить у коло
богатирів. Але коли той знову намагається вбити батька вночі, Ілля без коливань
вбиває подвійно зрадника [см. подроб.: стор 263-266].
У билині про три
поїздках Іллі герой від роздоріжжя трьох доріг слід у напрямках, де згідно
Подорожнього каменю на нього чекають смерть, одруження і багатство. Спокійне обрання
їм першої дороги та знищення підстерігає там небезпеки близькі до
героїчного епосу, інші ж пригоди носять казковий і церковний
характер [див подроб.: стор 260-270].
Пісня про Добрині
і Маринці мені подобається. І так має високі моральні якості богатир
постає морально абсолютно чистим, а шкодить йому чаклунка --
спокусливою чарівниця. Маринка, що намагається спокусити героя, викликає в
його цнотливою душі тільки огиду. Тоді зла чарівниця причаровує
його, а коли той, змучений чаклунськими силами, проти волі приходить до неї,
перетворює його в туру. Мати Добрині, яка сама іноді чистий чародійка,
сприяє порятунку сина, а він, погодившись на символічний шлюб з
Маринкою, на правах чоловіка жорстоко розправляється з врагіней [см. подроб.: стор
270-279].
Билина про від'їзд
Добрині та невдалої одруження Альоші належить до найбільш поширеним у
російською епосі. Зважаючи на тривалу відсутність Добрині його дружина збирається вийти заміж
за Альошу, який приніс звістку про смерть її чоловіка, коли Добриня повертається
неушкодженим і Альоша залишається в незручному становищі. Інтригуючий конфлікт двох
дуже різних за темпераментом героїв, об'єднаних захистом Батьківщини, не може
придбати характерну для епосу похмуру криваву розв'язку. Старовинні сюжет
набуває у фіналі жартівливу забарвлення, богатирі миряться, а жінка прощається.
Ця пісня давала багатьом вченим можливість намагатися зобразити Альошу Поповича в
негативному і аморально вигляді, як прельстітеля чесних жінок,
хоча єдине у чому можна звинуватити його тут - помилкова звістка. Взагалі кажучи,
в епосі Альоша постає темпераментним і бешкетною, але не ніяк аморальним. Князь
Володимир же, в деяких варіантах примушували дружину Добрині до шлюбу, різко
засуджується [см. подроб.: стор 279-288].
Билини про
відображенні татар. Важке ярмо монгольських завойовників, ускладнивши розвиток
Русі, одночасно сприяло новому щаблі розвитку російської епосу,
появи низки патріотичних билин, які оспівували військове повалення гніту. Пісні
наповнилися новим ідейним змістом, придбали нові художні риси і
порвали-таки зі стародавніми традиціями. Єдиним змістом билин надовго
стала тема боротьби за незалежність, честь і свободу Батьківщини [див.: ч. 3]. У пісні
про бунт Іллі проти Володимира ми бачимо як ніби суперечність основній ідеї
російського епосу, служінню Києву, однак, тут соціальна різниця богатирі із
народу і багатого князя остаточно виливається в зіткнення. Непріглашенних
на гостину Муромець приходить туди самовільно. Князь не впізнає його, в черговий раз
демонструючи як мало він цінує всі заслуги богатиря. Ображений Ілля
демонстративно йде і влаштовує свій гостину для всіх будинків. За наклепи бояр
Володимир садить його тут в льох на голодну смерть. Іноді, це вказівка
виконується, в інших варіантах Володимир змушений примириться з героєм і
влаштувати бенкет спеціально для нього або Ілля і всі богатирі залишають Київ. У будь-якому
випадку надалі засоромлює князь, богатир ж торжествує. Билина ця
демонструє як між народом і класової владою перед навалою татар
розкрилася нездоланна прірва [см. подроб.: стор 291-303].
Практично у
всіх билинах про відображення татар співається про появу татар під Києвом і розгоні
їх російськими військами. Коло пісень про Іллю Муромця і царя Калині, органічно
пов'язаних один з іншого, В.Я. Пропп розглядає в сукупності [див.: ч. 3,
гол. II, п. 2]. Це
дозволяє отримати мальованої народом картину навали крок за кроком і з'ясувати
глибокі народні прагнення в кожній пісні. Поетичний заспів, що відкриває
одну з билин розглянутого циклу, розповідає про знак, що передвіщає Києву
загибель. Тому що це єдиний випадок зустрічі віри в знамення в епосі, Київ
аж ніяк не гине, а рятується і існує окрема старина з аналогічним
сюжетом на повністю релігійну тему, то автор з усіма підставами бачить
тут мотив необгрунтовано прикріпилися до військового епосу [см. подроб.: стор
306-310]. Поява татар описується з великим ступенем історичності:
величезні ворожі полчища, чітка організація війська, незалежно
командування, облогова тактика татар [см. подроб.: стор 310-314]. Татарська
посол, який прибув до Києва з ханським ярликом, завжди веде себе зухвало,
підкреслюючи ультіматумние умови здачі і презирство до росіян [см. подроб.:
стор 314-316]. Також історичні багато жестокіе вимоги і погрози татар [см.
подроб.: стор 316-318]. Володимир перед обличчям нової небезпеки не
робить нічого для активної оборони міста. Він молиться, думає про здачу
міста, про прийняття татарських умов [см. подроб.: стор 318-321]. Богатирів в
цей час у Києві немає. Іноді вони роз'їхалися по справах, але частіше вони в княжої
опалі, про що той жалкує [см. подроб.: стор 321-322]. Головний захисник міста,
Ілля Муромець, засуджений на голодну смерть в льоху, стараннями княгині
Євпраксії таємно забезпечувався їжею і тепер Володимир намагається вмовити його стати
на захист не влади, але Вітчизни. Богатир погоджується, часто після розправи
з боярами, винними в наговору [см. подроб.: стор 322-326]. Тверезо оцінивши
сили ворога [см. подроб.: стор 326-327], Ілля сам вирушає до табору до
Калініну, де просить відстрочки і отримує її [див подроб.: стор 327-328].
Доручивши кому-небудь розбудову міста [см. подроб.: стор 328-329], Муромець
береться розшукувати богатирів. Він знаходить їх у ставці Самсона, новому таборі,
де війни проводять свій час в бездіяльності з часів опали. Як не дивно для
епосу богатирі відмовляються їхати. Але це бажання виникає через близькість до
народної, а не князівсько-боярської Русі. Вони завдадуть удару у вирішальний момент [см.
подроб.: стор 329-331]. У спорожнілому Києві до Володимира є молодою
богатир Єрмак (не історична особа, а введений в епос за заслуги однойменний
персонаж) і просить дозволу битися з ворогами. Не виконавши князівські
доручення, Єрмак відправляється в богатирську ставку. Муромець посилає його вважати
ворожу силу, але гарячий Єрмак кидається в бій і гине. Цей
винятковий в російському епосі випадок загибелі богатиря є наслідком порушення
наказу Іллі [см. подроб.: стор 332-334]. Бій завжди описується коротко. Коли
богатирської підтримки немає, то Муромець кидається в бій один. Якщо вона є, він
толково керує розподілом сил [см. подроб.: стор 334-337]. Іноді Іллю
хитрістю беруть у полон і призводять до Калину, який намагається переманити
богатиря на свій бік [см. подроб.: стор 337-338]. Вороже пропозицію
призводить Муромця в таку лють, що він рве свої ланцюга і, розмахуючи першим
попалися татарином і закликавши наговоренной стрілою Самсона і інших богатирів,
остаточно добиває татар. Йдучи, ворог дає клятву ніколи не повертатися [см.
подроб.: стор 338-339]. Поряд з остаточним розгромом ворога існує інший
фінал цієї пісні, званий билиною про Камський (Мамаєвому) побоїще, або про те,
відколи на Русі перевелися витязі. В одному його варіанті, двоє не
брали участь бою братів починають пустохваліться і татари оживають, причому
порубати живих мерців не представляється можливим, їх число тільки
збільшується. Нетутешню силу губить молитва, богатирі ж розходяться по
монастирям. Ця пісня носить релігійно-церковну спрямованість, вона
обумовлена проповідями про смирення. В іншому варіанті, горді своєю перемогою
богатирі самі кидають виклик «небесних сил». Ожилу силу вони безстрашно
знищують. Характер цієї билини, навпаки, богоборчого, і він висловлює
народні м
