Римський театр

ПЛАН Реферати.

1. Витоки римського театру. Народна драма в республіканському Римі ... .... 2

2. Римський театр епохи республіки від середини III ст. до кінця I ст. до н.е. ... ... ... ... 5

3. Поява літературної драми в Римі. Лівій Андронік Гней Невій ... ... .. 5

4. Організація театральних вистав. Архітектура римського театру актори ... .... 7

5. Плавт ... ... ... ... .9

6. Теренцій ... ... .11

7. Римський театр імператорської епохи ... ... ... .. 14

8. Літературний мім ... ... ... ... .14

9. Колізей має бути зруйнований? ... ... ... 17

10. Театральне справу в Римі ... ... ... ... .. 18

11. Висновок ... ... .. 21

12. Список використаної літератури ... ... ... ... 22

Витоки римського театру. Народна драма

в республіканському Римі.

Латиняни були одним з численних племен і народів, що населяли стародавню Італію. Вони жили по нижній течії річки Тібру в області, яка називалася Лациум. Столицею їх було місто Рим, заснований, за переказами, у 753г. до н.е.

У найдавніші часи важливу роль в Італії грала етруски і греки. Греки з давніх пір мали свої колонії в Південній Італії та в Сицилії. Що ж до етрусків, то походження їх до цих пір вважається не з'ясованим, проте у зв'язку з розкопками в Італії відомо, що це був народ, який створив високу культуру. До початку VI ст. до н.е. багато італійські племена, в тому числі і латиняни, перебували в підпорядкуванні в етрусків. Тільки на початку VI ст. до н.е. римляни звільнилися від влади етрусків, і в Римі встановилася республіка у формі античного полісу. Незабаром після цього почалися завоювання Риму в Італії. Завдяки вигідному географічному положенню - центр Італії - і зв'язку за Тибру з морем Рим рано зумів скласти велику федерацію з італійських племен.

Підкоривши собі до середини IV ст. до н.е. середню Італію, римляни все далі й далі просувалися на південь і на початку III ст. до н.е. завоювали грецькі колонії Південної Італії. Після цього римляни стали повновладно розпоряджатися на всьому Апеннінському півострові.

Римський поліс виник у період переходу від общинно родового ладу до рабовласницьких і в своєму соціально-економічному розвитку пройшов той же шлях, що й грецькі міста-держави, але з тією різницею, що в Римі пересічні громадяни - плебеї НЕ володіли ніякими політичними правами.

З кінця VI ст. до н.е. Рим став аристократичної республікою на чолі з сенатом, що складається із знатних римських громадян (нобілів). Зростання рабства, розорення дрібних землевласників і ремісників, загострення класових протиріч - все це призвело в I ст. до н.е. до встановлення в Римі військової диктатури, а потім імперії.

По своєму культурному розвитку римляни стояли значно нижче етрусків і греків. Через етрусків вони познайомилися з грецьким алфавітом і грецькою міфологією.

У III ст до н.е. римляни добре знали вже всіх грецьких богів, яким, однак, вони дали римські імена. Грецьке ремесло, мистецтво та архітектура, релігія і міфологія справили величезний вплив на культуру латинян.

В галузі літератури та театрального мистецтва римляни часто запозичили готові форми у греків. Однак не можна бачити в римській культурі лише одні запозичення. Їй властиві і багато оригінальних рис, висхідні до глибокої старовини. Крім того, багато що, запозичене у греків, піддавалося радикальної переробки відповідно до потреб і смаками римського суспільства.

Аж до III в. до н.е. Рим залишався замкнутої аристократичної республікою з консервативним патріархальним укладом життя і сильно розвиненою кастою жерців. Постійні агресивні війни зумовили суворість і войовничої у характері римського народу. Все це, а також загальна культурна відсталість Риму в порівнянні з Грецією було причиною того, що навіть у пору свого найвищого розквіту театру в Римі не грав тієї суспільної ролі, яка належала йому в Греції.

Витоки римського театру і драма сходять, як і в Греції, до сільських свят збору врожаю. Ще у віддалені часи, тоді Рим являв собою невелику громаду Лаціуму, по селах справлялися свята у зв'язку із закінченням жнив. На цих святах співали веселі грубуваті пісні, так звані фесценніни. Як і в Греції, зазвичай виступали при цьому два полухорія, які обмінювалися один з одним жартами і глузуванням часом дошкульного змісту. Зародившись ще при родовому ладі, фесценніни існували і в наступні століття, і в них, за свідченням письменника часів серпня Горація, знаходила відображення і соціальна боротьба між патриціями і плебеями. Горацій каже, що фесценнінскіе насмішки не шкодували і знаті, яка і постаралася їх приборкати - було встановлено суворе покарання всякому, хто буде засуджувати іншого в злісних віршах.

Існувала й інша форма примітивних видовищ - сатура. Ці зародки драми в Римі випробували на собі вплив етрусків. Про зародки драми в Римі відчули на собі вплив етрусків. Про це цікаво розповідає римський історик Тит Лівій (I ст. до н.е.). У 364г. до н.е. Рим спіткало морова пошесть. Щоб умилостивити богів, вирішили поряд з іншими заходами вдаватися до заснування сценічних ігор, "справі нового для войовничого народу, тому що до цього видовища обмежувалися тільки кінськими перегонами ". З Етрурії були запрошені актори. Це були танцюристи, які виконували свої танці під акомпанемент флейти. Етруським акторам стала потім наслідувати римська молодь, яка додала до танці жартівливий діалог, написаний нескладними віршами, і жестикуляцію. Так виникли поступово сатура (по дослівному, перекладу це слово означає "суміш"). Сатура були драматичними сценками побутового і комічного характеру, що включали в себе діалог, спів, музику і танці, причому музичний елемент грав у них істотну роль.

Про вплив етруських акторів на формування римського театру вказує етруське походження слова гістріон, яким у Римі стали називати народних Розважальник. (Назва це збереглося і в середньовічному театрі).

Іншим видом ранніх драматичних вистав також комічного характеру були в Римі ателлани. Римляни запозичили їх від племен осков в Кампанії (ймовірно, близько 300 р. до н.е.), коли Рим вів багаторічні війни в Південній Італії. У Кампанії було містечко на ім'я Ателла. Бути може, на ім'я цього містечка римляни і стали називати ателланой що прийшли до них від племені осков комічні сценки, скоро цілком акліматизувалися в Римі. Сини римських громадян захопилися цими іграми і почали розігрувати їх у дні свят. Участь у поданні ателлан НЕ накладало на громадян ніякого безчестя, тоді як пізніше, коли у римлян з'явилася вже літературна драма, акторська професія вважалася ганебною.

У ателлане діяли чотири постійних комічних персонажа. Це були Макк, Буккон, Папп і Досс. Макк представляв собою дурня, якого всі обдурювали і били. Він був ненажерою і в той же час вкрай влюбливим. Його зображували лисим, з гачкуватим носом, ослячими вухами і в короткій одязі. Буккон був хлопцем з роздутими щоками і одвислими губами. Він теж любив добре поїсти, але губи відвисли у нього не стільки про обжерливості, скільки від надмірної болтових. Однак на противагу Макк Буккона аж ніяк не зображували дурнем. Папп - багатий, скупий і дурний старий. Досс - хитрий горбань, невіглас і шарлатан, який, однак, свого наукового балаканиною умів вселяти темним людям до себе повагу.

Ці чотири персонажа-маска були головними героями ателлани. Твердого тексту, хоча б незапісанного, не було зовсім, тому при виконанні ателлан відкривався широкий простір для імпровізації. Більш детальну характеристику ці типи набувають у ателлане, що отримала літературну обробку (I ст. до н.е.).

До народної драмі сходить і мім. Як і в Греції, мім відтворював сценки з народного побуту, а іноді і виводив у блазнівському вигляді богів і героїв.

Таким чином, у Римі існували приблизно ті ж обрядові ігри, що й у Греції. Але далі слабких зачатків драми справа не пішла. Як ми бачили, жанри ранніх драматичних вистав (ателлана, мімічні танці) були запозичені римлянами у сусідніх племен. Це пояснюється загальним консервативним укладом римського життя і сильним опором жерців. Тому в Римі не склалося такою багатою поетичними образами міфології, яка в Греції стала "поштою і арсеналом" грецького мистецтва, у тому числі й драма.

Римський театр епохи республіки

від середини III ст. до кінця I ст. до н.е.

Поява літературної драми в Римі.

Лівій Андронік Гней Невій.

Римляни взяли літературну драму в готовому вигляді в греків, перевели на латинську мову і пристосували до своїх понять і смакам. Пояснюється це історичною обстановкою того часу. Завоювання південно-італійських міст, що володіли всіма скарбами грецької культури, не могло пройти безслідно для римлян. Греки починають з'являтися в Римі як полонених, заручників, дипломатичних представників, педагогів. Знайомство з грецькою мовою все ширше і ширше розповсюджується серед нобілів. Грецьке культурний вплив посилюється під час 1-й (264-241 рр.. До н.е.) і 2-й (218-201 рр. до н. Е.) Пунічних воєн, породжених економічним і політичним суперництвом Риму і Карфагена. Ці війни закінчилися перемогою Риму, який після цього не знав уже суперників в басейні Середземномор'я.

В обстановці суспільного піднесення, викликаного переможним закінченням 1-й Пунічної війни, на святкових іграх 240 р. до н.е. було вирішено поставити драматичну виставу. Постановку доручили грека Лівії Андроник, що потрапив в Рим в як військовополонений після взяття Тарента в 272 р. до н.е. Андронік був рабом одного римського сенатора, від якого і отримав своє римське ім'я - Лівій. Лівій Андроник, відпущений на волю, став навчати грецької і латинської мов синів римської знаті. Цей шкільний вчитель і поставив на іграх трагедію і, ймовірно, також комедію, перероблені ним з грецького зразка чи, може, просто перекладені з грецької мови на латинську. Постановка Лівія Андроніка дала поштовх подальшому розвитку римського театру.

З 235 р. до н.е. починає ставити на сцені свої п'єси драматург Гней Невій (бл. 280-201 рр.. до н.е.), який, ймовірно, належав до римського плебейського роду. На відміну від грецьких драматургів, які написали зазвичай в одному певному жанрі, він складав і трагедії і комедії. Трагедії його були також переробками грецьких п'єс. Але Невій займався не тільки переробками трагедій з міфологічним сюжетом. Він був творцем трагедій з римської історії. Така трагедія називалася у римлян претекстом. Іноді претекст писалися й на сучасні драматургам події. Проте найбільшої слави Невій досяг в області комедії.

Літературна комедія, яка йшла в Римі в III і майже на всьому протязі II ст. до н.е., представляла собою переробку новоаттіческой, тобто побутової комедії. (Аристократичний сенат ніколи не допустив би існування в Римі політичної комедії, подібної комедії Арістофана). Римську літературну комедію, що була переробкою грецьких оригіналів, називали паліатив, тому що її персонажі носили грецьких плащ - пал. Дійові особи паліатив мали грецькі імена, і дія завжди відбувалося десь у Греції.

Творцем паліатив був Невій. Хоча він і притримав грецьких оригіналів, але обробляв їх набагато вільніше, ніж Лівій Андронік. Невій першим застосував у комедії так звану контамінацію, тобто з'єднання в римській п'єсі сцен з двох грецьких п'єс.

У свої комедії Невій вніс деякі риси сучасної йому римського життя, причому виявив демократизм і велику політичну незалежність. Драматург заявляв про своє бажання говорити вільним мовою і розглядав театр як арену бичування пороків і упокорюватись. Невій допустив глузування над впливовим пологів Метелли і на їх вимогу потрапив у в'язницю, з якої йому вдалося вибратися лише завдяки заступництву народних трибунів. Але все ж таки Невій не зміг жити в Римі, - він був вигнаний з батьківщини і помер в Північній Африці.

Одночасно з Невіем і після нього писали трагедії та інші поети. Знаменитими римськими трагіка III - II ст. до н.е. були Енній, Пакувій і Акцій. Вони брали для переробки твори всіх трьох великих грецьких трагіків, але найбільш улюблених оригіналом був для них Евріпід. Його прагнення до реалізму, елементи сімейно-побутової драми в деяких його творах робили їх доступнішими для римських глядачів, ніж п'єса Есхіла і Софокла.

У римській трагедії не могли ставиться у всій своїй складності політичні, релігійно-філософські та моральні проблеми, які порушувала грецька трагедія. Занадто велика була різниця і в соціально-політичному ладі, і в культурному рівні Греції V в. і Риму III - II ст. до н.е. Тому грецькі оригінали доводилося переробляти ця переробка йшла по лінії насичення трагедії подіями, заплутаності дії, посилення зовнішньої патетики і чисто видовищної сторони. Драматурги прагнули також надати римську забарвлення деяких епізодів грецьких трагедій і чисто римські риси - характерами героїв. Наприклад, в трагедії "Іфігенія" (автор - римський драматург Енній) Агамемнон схожий скоріше на римського патриція. Це перш за все цар, він не може вдаватися до скорботи як проста людина. Народ, за його словами, у цьому відношенні має перевагу перед царем: йому дозволено плакати. Роль хору в римській трагедії значно зменшилася порівняно з грецькою трагедією. Хорові партії перекладати в монодії і дуети акторів.

Незважаючи на спроби драматургів пристосувати грецьку трагедію до римських смакам, вона виявлялася для значної частини римської публіки складною за своїм змістом.

Простий народ у Римі з великим задоволенням дивився комедію, яка була йому зрозуміліше, так як стояла ближче до життя. Ні трагедії, ні комедії цієї пори до нас не дійшли.

Організація театральних вистав.

Архітектура римського театру акторів.

Вистави влаштовувалися в Римі під час різних державних свят. П'єси йшли на святі патриціїв - Римських іграх, справляється у вересні на честь Юпітера, Юнони і Мінерви; на святі плебеїв - плебейських іграх, що відбувалися в листопаді; на Аполлонова іграх - в липні. Вистави давалися також під час тріумфальних і похоронних ігор, при виборах вищих посадових осіб та з інших приводів. На римських святах сценічні ігри йшли нерідко разом з цирковими іграми і гладіаторськими битвами, причому глядачі часто віддавали перевагу останнім.

Постійного театру в III ст. до н.е., як і пізніше, аж до середини I ст. до н.е., в Римі не було. Спорудження його противився консервативний сенат. Для подань на форумі споруджувався дерев'яний поміст висотою в половину людського зросту. На сценічний майданчик вела вузька драбинка в 4-5 сходинок, по якій актори піднімалися на сцену. У комедіях декорації майже завжди зображували міську вулицю з такими, що виходять на неї фасадами двох-трьох будинків. Вся дія розгорталося перед будинком. Глядачі сиділи на лавках перед сценою. Але іноді сенат забороняв влаштовувати в цих тимчасових театрах місця для глядачів: сидіти на уявленнях, на думку сенату, було ознакою зніженості. Всі побудовані для театральних ігор споруди ламалися на їхню закінчення.

Грали в трагедіях і комедіях вже не аматори, а артисти-професіонали. Їх називали акторами або гістріонамі. Римські актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів і в порівнянні з грецькими акторами вони займали, у своїй масі, низьке суспільне становище. Пояснюється це тим, що майже із самого свого виникнення римський театр виступав як чисто світська установа і, як вже говорилося, не був пов'язаний з яким-небудь культом, подібним до культу Діоніса в Греції. Крім того, протягом довгого часу театр розглядалося правлячими станами Риму лише як одна з розваг, причому таке, яке викликало до себе іноді навіть презирливе ставлення з боку нобілів. На акторської професії лежало клеймо безчестя, за погану гру можна було піддати актора прочуханки.

Актори об'єднувалися в трупі на чолі з господарем - антрепренером, який за домовленістю з владою організовував театральна вистава і сам зазвичай грав головні ролі. Жінок у трупі не було, жіночі ролі виконувались чоловіками.

Проте в Римі були актори, які користувалися повагою римського народу.

Це першвсього трагічний актор Езоп і комічний актор Росцій.

Про Езопа розповідали, що його гра відрізнялася величністю. Езоп ретельно обдумував свої рухи і погоджував їх з роллю, яку йому доводилося грати. Дуже серйозно ставиться Езоп до підбору масок і дуже захоплювався своєю роллю. Розповідають, що одного разу, граючи свою роль царя Атрея, він настільки увійшов у роль, що вбив скіпетром опинився поруч раба.

Про Росціі говорили, що він навіть довго репетирував роль, ретельно відпрацьовуючи кожен жест. Гра його, за свідченням сучасників, відзначалась жвавістю, рухи були стрімкі. Не цурався Росцій і портретної схожості. Він так помстився одного разу своєму ворогові: граючи в комедії Плавта мерзенного звідника, він надав цьому персонажу зовнішність своєму ворогові і виставив його тим самим на всенародне осміяння. Нам відомо, що мистецтво Росція високо цінував видатний римський оратор і політичний діяч Цицерон. У Росція було багато учнів. У підборі їх він був дуже строгий, зате з його учнів виходили хороші актори.

Актори-професіонали, які виступали в трагедіях і комедіях в III і II ст. до н.е., грали без масок. Маска з'явилася в цих жанрах досить пізно -- лише в 130 р. до н.е. (за іншими даними - тільки з початку I в. до н.е., бл. 90 р. до н.е.). Тому, на відміну від грецького театру, глядачі в Римі могли стежити і за мімікою акторів. (Проте, як виняток, маски і раніше використовувалися в театрі, коли наприклад, треба було обіграти мотив двійника в комедії.)

Костюм трагічних акторів в загальному був таким же, яким римляни отримали його від греків. Але у зв'язку з прагненням вже зовнішнім виглядом виразити велич трагічних персонажів римські актори намагалися особливо підкреслити зростання за допомогою більш високих котурни, більш високого онкоса і перуки над маскою, після того, як остання була введена в театрі. М'які потовщені підошви грецьких котурни перетворилися в римському театрі в громіздкі дерев'яні підставки заввишки до 20 см. у римських трагічних масок широкі отвори для рота і очей: красиві зачіски з локонами, падають на лоб і на плечі; борода у чоловіків теж завита локонами.

костюмом комічних акторів був пал, тобто грецький плащ, спадаючий широкими складками. Раби носили плащ, що нагадував швидше велика шафа; при ходьбі або бігу вони згортали його і перекидали через плече. Молоді люди, солдати, подорожні носили хламиду, тобто короткий плащ: він покривав плечі і на правому плечі застібався шпилькою, так що права рука залишалася вільною. Грецькому хітон відповідала римська туніка, яка у жінок спускалася до п'ят. На ноги комічні актори одягали Сокка - низькі легкі черевики, які в житті, як правило, носили тільки жінки.

Важливою подією в театральному житті Риму I ст. до н.е. була поява першого постійного театру, побудованого з каменю. Він був споруджений в 55 р. до н.е. Помпеєм. Наприкінці I ст. до н.е. в Римі було побудовано ще два кам'яних театру. Від одного з них, театр Марцелла, збереглися залишки зовнішньої стіни, розділеної на три поверхи, що відповідає трьом внутрішнім ярусах.

Архітектура римського театру мала ряд особливостей, що мали відмінності його від грецького театру. Місця для глядачів розташовувалися в один або кілька ярусів у вигляді півкола. Орхестра мала теж форму півкола, на ній містилися місця для сенаторів. Сценічний майданчик (просценіум) була піднята над рівнем орхестри на 1,5 м; фасад скени багато декорований; над Просценіум височіла дерев'яна дах. Римський театр мав завісу: перед початком вистави він опускався в подовжню щілину Просценіум, відкриваючи сценічний майданчик, а в кінці спектаклю закривав її, піднімаючись вгору.

Плавт.

Продовжувачем справи Невія як комедіографа був його молодший сучасник - Тит Макцій Плавт (бл. 254 - 184 рр.. до н.е.). Переказ свідчить, що Плавт в молодості був актором ателлани; на це нібито вказує його ім'я Макцій (від Макка).

Творчість Плавта відноситься до того періоду історії Риму, коли він із сільськогосподарської громади стає найсильнішою державою спочатку на Апеннінському півострові, а потім в басейні Середземного моря. Численні успішні війни постачають в Рим величезна кількість рабів і багатств, максимальна вигода витягується з завойованих земель. Завдяки інтенсивному розвитку товарно-грошових відносин росте лихварство.

Зрушення, що відбувалися в соціально-економічному житті суспільства, розхитували строгий, патріархальний уклад життя, народжувала індивідуалістичні настрою.

Як вже говорилося, після Пунічних воєн почалося активне проникнення в римську культуру грецьких елементів. Йшла інтенсивна еллінізація римського суспільства. Всі ці риси римського життя знайшла відображення в комедіях Плавта.

За одностайної оцінки древніх, Плавт був найяскравішим представником паліатив. Діючі особи його п'єс ті ж, що у Менандра та інших представників нової аттичної комедії. Улюблений персонаж Плавта - хитрий, зухвалий раб, що допомагає своєму молодому господареві залагоджувати його любовні справи.

Хоча Плавт запозичив сюжети для своїх п'єс з нової аттичної комедії, він яскраво запам'ятав у них і риси римського життя. У його п'єсах постійно згадуються римські установи та посадові особи, римські свята, різні сторони римського побуту, в тому числі й театрального. У комедіях Плавта, за висловом Н.А. Добролюбова, "глядачі бачили самих себе і своїх вдачі". Плавт співчутливо ставився до плебейським низів рабовласницького суспільства і засуджував людей, що прагнуть до нечесної наживи. У його комедіях є нападки на лихварів, торговців, сутенерів. Критика ця велася зазвичай з моральних позицій. Хоча майнова нерівність серед вільних було вже досить різко виражене у часи Плавта, воно ще не усвідомлювалася як антагоністичну протиріччя всередині класу рабовласників.

П'єси Плавта дуже динамічні з розвитку дії, пройняті пафосом невичерпною енергії та здорового оптимізму.

Плавт майстерно зумів поєднати нову Аттічну комедію з елементами народної римської ателлани з її буфонадою, жвавістю дії, непристойними, але дотепними жартами. Велике місце в комедіях Плавта приділяється співу і музиці. До нього в новій аттичної комедії спів і музика грали роль інтермедій і використовувалися лише в перервах. У Плавта ж цей музичний елемент (кантики - від латинського canto - співаю) в деяких комедіях переважає. Одні з кантиків були арії, інші виконувалися речитативом під музичний акомпанемент.

Характери героїв Плавта статичні, психологія дійових осіб майже не розкривається, але властивий йому прийом гротеску робить його персонажів театрально виразними.

Від Плавта дійшла до нас 20 комедій повністю і одна - в уривках. У них здебільшого йдеться про те, як закоханий молодий чоловік за допомогою свого енергійного і хитрого раба відводить від звідника свою кохану, яка часто виявляється вільнонароджені громадянкою, втраченої в дитинстві своїми батьками. Після раба самий цікавий персонаж у комедіях Плавта - Парасю. Це людина вільна, але бідний і завжди голодний.

Однак серед комедій Плавта є й такі, які відступають від зазначеної сюжетної схеми. (Наприклад, "Близнюки", "Скарб" та ін.)

У комедії "Близнюки" ( "Менехми") розповідається про те, як Менехм із Сіракуз відправляється на розшуки свого брата-близнюка, який зник ще в дитинстві. Зі своїм рабом Мессенноном і знаходить брата. Завдяки незвичайним подібності близнюків відбувається ряд забавних епізодів. Стягнувши у дружини дорогою плащ, Менехм з Епідамні дарує його своїй коханці і просить її влаштувати обід для нього і для парасіта. Але на обід потрапляє Менехм з Сиракуз, тільки що приїхав до Епідамні. Розгнівана зрадою чоловіка і крадіжкою плаща, матрона виливає свій гнів на його брата-близнюка. Обуренню матрони немає межі, коли Сіракузького Менехм цілком щиро заявляє, що він бачить її вперше. Матрона призводять свого батька, і той збирається напоумити уявного зятя. Бажаючи позбавитися від настирливого старого і його дочки, приїжджий Менехм прикидається божевільним. Старий біжить за лікарем, але в руки лікаря і його слуг потрапить справжній чоловік. Після багатьох непорозумінь близнюки врешті-решт зустрічаються один з одним, і комедія закінчується сценою пізнавання.

"Близнюки" - блискуча комедія інтриги. Характери в ній окреслені лише побіжно. Дія розвивається стрімко, одне непорозуміння нанизується на інше. Поряд з головними героями в п'єсі виводиться яскравий образ парасіта: це Пенікул, люблячий добре поїсти і отримав своє ім'я від губки, якою витирають стіл після бенкету. Цікавий також образ матрони. Завдяки великий посаг вона відчуває свою матеріальну незалежність і прагне повністю підкорити собі чоловіка. Маска дружини з приданим часто зустрічалася в зв'язку зі зростаючою майнової самостійністю жінок і збільшенням числа шлюбів з розрахунку.

Комедія Плавта "Близнюки" стала основою для "Комедії помилок" Шекспіра. Але Шекспір ускладнив сюжет, ввівши, крім близнюків-панів, близнят-слуг.

У комедії "Скарб" висміює людська скупість, доведена до неймовірних, просто безглуздих меж і перетворює носія цієї пристрасті в істота, отруйна життя і собі самому, і своїм близьким. Таким скупія зображений бідняк Евкліон, в руках якого опинився горщик із золотом. У пролозі комедії бог домашнього вогнища Лар повідомляє глядачам, що це він відкрив Евкліону скарб, який був захований у глибині вогнища ще дідом Евкліона. Дочка його Федра почитала Лара, постійно робила йому жертви, і ось тільки заради Федри, яку збезчестив на святі Церери один знатний юнак Ліконід, Лар і відкрив старому скарб, щоб йому легше було видати заміж свою доньку. У пролозі є короткий вказівка на подальший розвиток подій і на благополучну розв'язку.

Комедія "Скарб" відрізняється майстерним сценічним побудовою. Скупість Евкліона характеризується і його вчинками, і тим, що говорять про нього інші. Так, перший акт починається з ого, що Евкліон б'є і виганяє з дому стару служницю Стафілу, щоб вона не пронюхав, де заховане золото. Раб Стробіли характеризує скупість Евкліона в дрібних виразах, що носять характер частково народних прислів'їв. Лягаючи спати, Евкліон пов'язує рот мішком, щоб не упустити дихання; вмиваючись, плаче, тому що шкода проливати воду. У п'єсі багато буфонади.

в трагікомічній кантики, який співає Евкліон, виявивши пропажу кубушки (її вкрав раб Стробіли).

Втім, Евкліон не сподівається дізнатися що-небудь від глядачів, тому що серед них немає чесних людей.

Комедія "Скарб" придбала в наступний час не меншу популярність, ніж "хвалькуватий воїн". Так, при створенні своєї комедії "Скупий" Мольєр взяв за зразок "Скарб".

Комедії Плавта прожили більшу історичне життя, хоча в середні віки Плавт був грунтовно забутий; богослови вважали, що його п'єси містять в собі багато аморального. Зате в епоху Відродження Плавт як би знову воскрес для європейського театру. Його комедії посилено перекладають, за його зразком письменники-гуманісти створюють свої твори.

Теренцій.

Після Плавта писав комедії Теренцій, що належав вже до наступного покоління. Уродженець Африки, він ще хлопчиком був привезений до Рима, де став рабом одного римського сенатора. Помітивши видатні здібності юнака, сенатор дав йому добру освіта і потім відпустив на волю. Теренцій перебував у дружніх стосунках з багатьма знаменитими людьми, що входять до гуртка освіченого патриція Сципіона Молодшого і колишніми прихильниками грецької культури і грецької освіти. Саме в цей час завдяки завоюванням Риму Східного Середземномор'я вплив грецької культури на римську стає особливо інтенсивним. Римляни знайомляться з грецькою освіченістю вже безпосередньо на її батьківщині.

Теренцій написав шість комедії, і всі вони до нас дійшли. Майже всі свої комедії Теренцій запозичує у Менандра, причому значно підкреслює грецький колорит. Сюжетами його комедій є сімейні конфлікти.

У Теренція звичайно немає такої динаміки в розвитку інтриги, як у Плавта, він відмовляється від театральних засобів і прийомів ателлани, якими охоче користувався попередник. Зате Теренцій прагне дати більш глибоку психологічну характеристику своїх персонажів, створюючи цікаві життєві образи.

Одна з кращих комедій Теренція - "Брати". П'єса порушує питання про виховання молодих людей. У ній виводяться два Старий має брата - городянин Мікіон і сільський житель ДЕМЕ. У Демеі два сини - Есхін і Ктесифоні. Старшого сина, Есхіна, він віддав на виховання своєму братові Мікіону. І ось між обома старими відбуваються постійні суперечки з питання про виховання. Мікіон вважає, що не слід тримати молодих людей в строгості, навпаки, треба поблажливо щодо до всіх захопленням молодості, і тоді будуть говорити правду своїм батькам. ДЕМЕ не згоден з поглядами брата: дітей слід виховувати в строгості і ні на хвилину відпускати з них очей. Комедія починається з того, що ДЕМЕ повідомляє братові Мікіону про новий обурливий вчинок Есхіна. Він увірвався в будинок звідника, побив господаря і забрав від нього свою коханку - арфянки. Ктесифоні ніколи не зробив би подібного вчинку ... Але в подальшому з'ясовується, що Есхін відняв арфянки у звідника не для себе, а для брата Ктесифоні.

Теренцій добре зобразив за контрастом характери Мікіона і Демеі. Мікіон - тип багатого, благодушного і з усіма ввічливого старого городянина, прихильника гуманних методів виховання юнацтва. ДЕМЕ - грубуватий і скупий сільський житель. Все життя він провів у турботах і працях, щоб залишити певний достаток своїм синам. Про деталі виховання він не вдається, вважаючи, що синів треба тримати в їжакових рукавиця. ДЕМЕ володіє здоровим глуздом, але в той же час вкрай сміливий.

Дослідники вважають, що Теренцій змінив кінець не дійшов до нас, комедії Менандра "Брати". У Менандра, поза всяким сумнівом, перемагав Мікіон з його гуманними гуманними принципами виховання. У Теренція теж підкреслюється правильність педагогічних прийомів Мікіона, проте не без застереження. Відображення на римській сцені повної перемоги педагогічних принципів Мікіона був би ще не своєчасним. Пояснюючи насмішкою, чому його брати люблять Мікона, ДЕМЕ каже, що брат завжди їм потурав, був до них нерозумно добрим.

Комедії Теренція знайомили римських глядачів зі світом більш складних душевних переживань, хоча і обмежених рамками сімейних відносин. Теренцій може бути названий попередником нової європейської драми. Вплив поглядів, висловлених в його п'єсі "Брати", відчувається, наприклад, в комедії Мольєра "Школа чоловіків".

Після смерті Теренція п'єса його протягом декількох десятиліть ще ставляться на сцені, але потім зникають з театрального репертуару. І взагалі і паліатив, головні образи якої були вже вичерпані, завмирає і поступається місцем новому жанру комедії з національним, римським змістом.

Римський театр імператорської епохи.

У I ст. до н.е. в результаті громадянських воєн республіка в Римі впала. Після перемоги над Антонієм у 31 р. до н.е. Октавіан, що отримав згодом почесне прізвисько - серпень (священний), став єдинодержавним правителем Риму. Режим, встановлений Октавіаном, був військовою диктатурою з величезним бюрократичним апаратом, який виник частково ще в попередній період. Але рабовласники взяли його владу, так як вона створювала міцну опору проти повстань рабів і несла з собою громадянський мир. Тому італійські суспільство вітало правління Октавіана як наступ "Золотого століття". Після безперервних громадянських воєн, що супроводжувалися конфіскацією земель, проскрипцій, примусовими податками, масовою втечею рабів, повергшім в жах рабовласників, всі верстви римського суспільства будь-яку ціну прагнули до миру та відновлення нормального життя.

Маючи на ділі необмеженою владою, серпень ще зберігав видимість республіканських прикрас і перетворилися на справжніх монархів. Ця монархічна влада, яка спиралася на військо, придушувала повстання рабів та утворення незаможних верств вільного населення, керувала численними провінціями, що доставляють Риму величезні доходи, стримувала натиск варварів, з кожним десятиліття?? іем все сильніше і сильніше тіснили кордони імперії.

Розуміючи суспільне значення театру, серпень сприяв його розвитку, але в той же час прагнув перетворити театр на засіб відволікання народних мас від політичної боротьби. При Августі і при його наступників посилено йшло театральне будівництво як в Італії, так і в провінціях. Вистави влаштовувалися часто, але носили головним чином розважальний характер. Громадське роль театру знизилася. Така тенденція особливо посилилася при наступників серпня в наступні століття, коли часом Римська імперія нагадувала східну деспотію.

Зниження ідейної роль театру позначилося насамперед на його репертуарі. Після встановлення диктатури Октавіана римська трагедія переживає занепад. В епоху імперії якщо трагедії і ставилися, то тільки у вигляді окремих ефектних сцен, які давали можливість акторам показати свою майстерність. Ці актори (їх називали трагедії) виступали в костюмі і масці, як в цій драмі. Роль трагедії обмежувалася майже виключно співом. Акторські арії з трагедій збереглося в Римській імперії аж до останніх днів її існування.

Літературний мім.

У перші століття імперії продовжували ще ставиться паліатив і тогати старих драматургів. Однак найпоширенішим з усіх драматичних жанрів був мім. Мім епохи імперії сильно відрізнявся від свого прототипу - своєрідного майданного фарсу. Він перетворився тепер у велику п'єсу з цікавим і нерідко заплутаним сюжетом, безліччю діючих осіб і складним сценічним апаратом. Звичайно, поряд з такими п'єсами існували і невеликі сценки, що вимагали всього лише двох-трьох, а іноді тільки одного актора.

Темами для мімів як і раніше служили подружні зради, судове крутійство, пригоди розбійників. З числа останніх особливим успіхом користувалися пригоди розбійника Лавреола, багато разів тікав з-під варти, здійснював чудеса хоробрості. Але врешті-решт все ж таки потрапив до рук влади. Під час представлення цього міма наприкінці I ст. н.е. імператор Доміциан наказав розіп'яти на хресті цього розбійника, замінивши ним у потрібний момент актора. Мім про Лавреоле довго ще залишався в репертуарі театру.

Були також міми, які осміювали християнство з його догматами і обрядами. В одному МІМ, наприклад, пародіювала обряд хрещення. Зрозуміло, такі нападки на християнство були можливі тільки до тих пір, поки воно не стало панівною релігією (це сталося в кінці IV ст. н.е.).

У свою чергу церква також нападала на мім, звинувачуючи його в аморальності. Церкви, з її проповіддю аскетизму і відходу від світу, був ненависний язичницький мім з його любов'ю до життя і його радощів. Вже до кінця IV ст. церква добилася того, що у недільні дні подання мімів були заборонені. Однак ця заборона залишилося безрезультатним. У 452г. акторів мімів відлучили від церкви. І все ж міми продовжували існувати як у Східній, так і в Західній імперії, хоча суспільне становище його ак