Арабська література

Коран, основний текст ісламу, є першою Арабської Книгою.
Його стиль, одночасно символічний, лаконічний і енергійний, надавглибокий вплив на всі наступні твори арабською мовою,продовжуючи і в наш час визначати характер вираження носіїв арабськоїмови, мусульман і християн як на письмі, так і в мові.

Коран зробив величезний вплив на розвиток арабської літератури. Самаярання арабська проза виникла завдяки, головним чином, не літературнимспонукань і мотивів, але для того, щоб служити релігійним іпрактичним потребам, перш за все для повного і досконалого розуміння
Ісламського одкровення, обставин і умов життя перших мусульманськоїгромади в Хіджаз. Справи і вислови Пророка і його сподвижників ретельнозбиралися і зберігалися, спочатку в усній формі, а потім і письмово, і вВрешті-решт у 9-му столітті вони були відібрані та систематизовані авторитетнимивченими Бухарі і Муслімом. Ці перекази, Хадіси не тільки забезпечуваливчених головними текстами, на основі яких вони згодом створювали ідетально розробляли Ісламська законодавство, - вони також являли собоюбезцінний матеріал, якого так бракувало для істориків ранньоїмусульманської громади. Оскільки кожен хадис, або "вислів" єрозповіддю від першої особи, як правило, описаного очевидців події,він володіє безпосередністю і свіжістю, і через століття, що залишилисянедоторканими. Особи оповідачів - Абу Бакра, Омара, Айші і багатьох інших
- Настільки ж яскраві й барвисті, як і що описуються події, оскільки стилькожного хадис володіє власною індивідуальністю.

Літературна форма хадисів також зумовила характерні форми багатьохнаступних творів, серед яких і "Життя Посланника Бога" Ібн
Іхака, написана автором в середині 8-го століття. У цій книзі хадіси,що розповідають про життя Пророка, систематизовані в хронологічному порядку,а коментарі автора зведені до мінімуму. Події викладаються вустамиочевидців. Як правило, даються три або чотири версії одного й того жподії, причому в кожному випадку наводиться "передавальна ланцюг" даногохадис таким чином, щоб читач міг судити про його автентичності.

За часів Омейядов багато істориків писали монографії з конкретнимісторичних, правових і релігійних питань, дотримуючись властивогохадісах методу композиції. Незважаючи на те, що лише деякі з цих робітписьменників збереглися в цілості, достатнє їх число було збережено (іпізніше включено в такі величезні твори, як "Літописі" Ат-Табари)для того, щоб дати нам уявлення не тільки про метод їх побудови, алеі про широке коло їхніх інтересів.

Звичай попереджання кожного хадис перерахуванням ланцюга авторитетнихособистостей призвела до складання величезних біографічних словників, таких як
"Книга Класів" Ібн Саїда - автора, що жив на початку 9-го століття, - якавключала в себе біографію Пророка, а також безліч інформації провідомих осіб Мекки і Медіни, що жили в часи автора. Подібніроботи дозволяли читачам судити про достовірність передавачів хадисів.
Пізніше зміст біографічних словників було розширено і включив до себевідомості про поетів, письменників, видатних декламатора Корану, вчених і т.д.
І в наш час ці біографічні словники не втратили свого значення: вониє джерелом інформації про громадських і політичних діячів
Ісламського світу.

Відомості про поширення ісламу можна знайти в історичних хронікахтаких літописців як Аль-Вакіді, який працював над їх складанням на рубежі
8-го і 9-го століття, і Аль-Баладхурі, що написав широко відому "Книгу
Завоювань "в 9-му столітті. Написання цих книг, подібно хадіси, мало першвсього практичні цілі. Аль-Вакіді цікавило встановлення точноїхронології розповсюдження ісламу на Аравійському півострові і прилеглихобластях, тоді як для Аль-Баладхурі головний інтерес мали правовіі податкові проблеми, пов'язані з поширенням поселень на новихземлях. Їх твори є класикою цього літературногонапрямку, крім цього вони містять багато що представляє в наш часзначний інтерес інформації, багато голів цих голів володіють великоюобразотворчої силою.

До дев'ятого сторіччя метод збору історичних даних з хадисів іакуратного цитування авторитетних передавачів кожного перекази --процес, який призвів до появи величезних за своїми розмірами робіт - бувна деякими авторами, - наприклад, такими як Аль-Дінаварі і Аль-
Якуби, які не включали ланцюга передавачів і об'єднували хадіси для того,щоб створювати розповіді. Результатом стало підвищення привабливостічитання оповідань з одночасним зменшенням їх обсягів за рахунокпритаманних хадісах багатства і складності стилю. Книги Аль-Дінаварі і Аль-
Якуби, на відміну від робіт їх попередників, мали на меті розважатичитача в тій же мірі, що і навчати - вони були "літературними"творами. Ця форма написання легких історичних оповідань досягласвого апогею в 10-му столітті у блискучій розважальної книзі "Золоті луки іперлинні копальні "- всеохоплюючої енциклопедії з історії, географії талітературі. Тим не менше, літературні твори цих авторів були бнеможливі без ретельного збору історичних хадисів, що здійснювався їхпопередниками.

Як написання історії починалося, маючи під собою швидше практичнімотиви і потреби, ніж літературні, так і збирання та збереженняарабської поезії робилися вченими перш за все не з причини їххудожньої цінності. Лінгвісти і екзегети з Куфи і Басри почализбирати поетичні твори 8-го століття, оскільки зібрані такимчином відомості проливали світло на рідкісні та незвичайні вираження іграматичні структури Корану і хадисів. Були підготовлені видання поем
Антара, Імрулькайса і багатьох інших, і таким чином роботи ранніх поетівбули збережені для наступних поколінь.

Серед арабської літератури Коран займає особливе місце. Поезія завждивважалася найвищим виявом літературного мистецтва серед арабів.
Задовго до приходу ісламу бедуїнські поети довели до досконалості такіжанри літературних творів, як сатиричні, хвалебні твори іелегії. Їхня поезія слідувала строгими правилами і традиціями як за формою, такі за змістом, що свідчить про те, що вона повинна була пройтидовгий період свого розвитку перед тим, як остаточно утвердитися вяк відокремленого жанру твору.

Основною формою твори, що застосовується поетами пустелі, була Касида,або ода - поема різної довжини, в якій римувався останній склад кожноїрядка. Касида починається з опису покинутого табору коханої поета іпереходить в розповідь про його страждання від того, що її немає поруч з ним, і провсепоглинаючої любові до неї. Потім поет описує важке, зв'язане збагатьма труднощами, подорож по пустелі і завершує Касида зверненням дощедрості свого господаря. Незважаючи на те, що тема касиди майже завждинезмінна, мова, якою вона написана, дуже складний і вимагає від авторадуже великої точності виконання.

У Хіджаз протягом першого століття ісламу, сучасниками якогобули перші вчені, які вивчали хадіси, група поетів порвала з минулим іввела нові форми і теми творів. Такі поети, як Омар ібн Абу Рабіа,писали вишукані реалістичні вірші. Навколо поета Джаміля ібн Муйяммара,більш відомого під ім'ям Джаміль аль-Удрі, створювалася школа поезії,головна тема в якій - платонічна любов. Життя і твори цихпоетів омейядський періоду були збережені в розважальне збірнику 10-гостоліття - "Книзі пісень" Абу аль-Фараджа аль-Ісфахані.

Двір Омейядов в Дамаску був покровителем як поетам, так і музикантам.
Він також став сценою розвитку жанру арабської літератури, названого "адаб".
Адаб часто перекладається як художня література чи белетристика, щовводить читача в деяку оману. Ця література, принаймніспочатку, створювалася для того, щоб служити практичної мети --освіті на арабською мовою підвищеного класу урядовихміністрів, правилам поведінки, манер, історії та мистецтва управліннядержавою. Саме в цей час роботи на санскриті, пахлава, грецькою ісирійському мовах почали переводитися на арабська. Абд аль-Хімад ібн Яшьяаль-Катібі, омейядський чиновник і творець цього жанру, визначав її цілінаступним чином: "Вдосконалюйте арабська мова для того, щоб ви моглиправильно говорити, розвивайте гарний почерк - це надасть блиску вашомунаписання, вчіть арабську поезію напам'ять, знайомтеся з невідомими вамідеями та виразами, читайте історію арабів і персів і пам'ятайте їх великісправи ". Абд Аллах ібн аль-Мукаффа, сучасник Абд аль-Хам ід ібн Яшья,переклав на арабську мову історію стародавніх царів Персії, а також "Халіль ва-
Дімна "- індійську книгу рад касти принців, написану у формі байокпро тварин. Його твори є найбільш ранніми збереженимиприкладами арабської художньої прози і все ще служать еталоном в школах
Близького Сходу.

9-е сторіччя - класичний століття арабської літератури. Були створені івдосконалені самі різні жанри: адаб, історія, Кораніческіеекзегези, географія, біографія, поезія, сатира і багато ін Аль-Джахіз бувмабуть найбільшим стилістом і одним із найбільш оригінальних людей тогочасу. Він написав більше двохсот книг по кожному відомому тодіпредмету. У своїх творах він був критичний, раціональний і завждипривабливий. Його "Книга тварин" є найпершим трактатом позоології арабською мовою. Вона містить багато і зараз звучать сучасноміркувань з таких питань як тваринна мімікрія і біологічнаадаптація. Він написав один з найбільш ранніх трактатів з риторики і великакількість цікавих нарисів. До моменту своєї смерті у віці 96 років він ізусією очевидністю продемонстрував, що арабська проза виявилася здатназ легкістю справлятися з будь-яким предметом. Найбільш обдарованим сучасником
Аль-Джахіз, ймовірно, був Ібн Кутайба, письменник, що володівенциклопедичні знання, і блискучий стиліст. Його "Книга Знання" --історія початку світу від самого його створення - була найпершоюподібного роду книгою і в пізніші часи мала багатьох наслідувачів.

10-е сторіччя стало свідком зародження нового жанру арабськоїлітератури - магамат. Спочатку це була назва роботи Аль-Хамадані,яку Баді аль-Заман охарактеризував, як "Чудо часу". Його Магамат
( "Сесії") були серією епізодів, що описують римованій прозою життя Абуаль-Фатх аль-Іскандар - входив у довіру спритного, який у кожномуоповіданні видає себе за різних людей і завжди досягає успіху в обмані своїхжертв. Ці розповіді, дуже дотепні і наповнені багатьма подіями,відразу ж стали дуже популярні. Уже через сто років автору магамат наслідував
Аль-Харірі, який і сам був літературним віртуозом. Його магамат булиповні загадкових слів, алітерації, каламбурів і фантастичних метафор. Вінтакож був надзвичайно популярний, і до його магамат були написані безлічкоментарів і тлумачень. Цей чисто арабський літературний жанр можнапорівняти, зважаючи на його найбільшої близькості, з іспанським шахрайський романом, наякий він цілком ймовірно і зробив безпосередній вплив.

римована проза, яка увійшла до вживання в офіційних документах,була застосована Абу аль-Ала аль-Мааррі в його "Посланні прощення" - одному знайбільш відомих арабських прозових творів. Аль-Мааррі жив у 11 --м столітті. Він вів аскетичний спосіб життя в своєму рідному селі в Сирії.
Осліпнувши у віці чотирьох років, він мав разючу пам'яттю, величезноюдопитливістю та особливої властивою йому іронією. "Послання Прощення"створено у формі подорожі в рай; оповідач розпитує вчених і поетівминулого про їхнє життя та роботи, отримуючи несподівані й часто іронічнівідповіді. Книга є розлогій критикою літератури і філології тає вершиною класичної арабської культури того часу.

Іншим великим представником пізньої класичної літератури був поет
Аль-Мутанаббі, мистецтво якого в обігу зі складною метрикою арабськоїпоезії залишилося, мабуть, неперевершеним. Властивими його розповідямиблиском і пишністю завжди захоплювалися арабські критики, хоча тим, укого рідна мова не арабський, оцінити його майстерність повною мірою доситьскладно.

Цей період часу між падінням Багдада під навалою монголів у
1258 і 19-м сторіччям зазвичай розглядається як період літературногоі політичного занепаду арабів. Дійсно, протягом цих п'ятисот роківарабські письменники були стурбовані в більшій мірі збереженням своголітературної спадщини, ніж розвитком нових форм і ідей. Це було століттяенциклопедій, тлумачень та словників. Зіткнувшись з масовим знищеннямкниг за часів вторгнень Чингісхана, Хулагу-хана і пізніше Тамерлана, вченізаймалися збором уцілілих довідників, списків і скорочених викладівтворів для того, щоб забезпечити їх подальше існування.

У той час були створені також і авторські роботи. Ібн Баттута,найбільший мандрівник Середньовіччя, що жив у 14-му сторіччі, у своїйкнизі "Подорож" створив дивну картину мусульманського світу,що простягалася від островів в Індійському океані до Тімбукту. Ібн Халдун,подібно Ібн Батута уродженець Північної Африки, жив на рубежі 14-го і 15-гостоліть. Його "Пролегомени" є блискучою і самобутньою роботою; в нійавтор досліджує загальні соціологічні закони людського суспільства і даєчітке визначення факторів, що впливають на підйом і занепад цивілізацій.
Новаторський стиль Ібн Халдуна, простий і глибоко особистий, ідеально підходитьдля вираження його часто дуже складних ідей і суджень.

Пост-класичний період також став свідком створення народнихроманів, таких як "Роман про Антара", заснований на життя відомого поетадоісламскої епохи, "Роман про Лазні Хілал", цикл оповідань і поем пропереселення аравійського племені до Північної Африки в 11-му столітті, і багатоінші. Декламацію уривків з цих романів у кав'ярнях від Алеппо до
Марракеша можна було почути аж до останнього часу. Найвідомішеі популярний твір "Тисяча і одна ніч" у його сучасному вигляді бересвій початок у 15-му столітті.

Відродження арабської літератури почалося в 19-му столітті. За часом вонозбіглося з першими спробами арабо-мовних націй і народів проголоситисвою незалежність від Оттоманського правління. Наполеон під час своєїкороткої окупації Єгипту в кінці 18-го століття ввів друкарські машини зарабськими шрифтами, і Мухаммад Алі, правитель країни з 1805 по 1848 рік,здійснив низку проектів з модернізації Єгипту. Він всіляко підтримувавзастосування арабської мови в школах та урядових установах іповсюдно ввів друкарські машини. Вибрані єгипетські студенти посилалисьна навчання до Франції для того, щоб після повернення здійснювати переказизахідних інструкцій по сільському господарству, інженерній справі,математики та військової тактики. Ці роботи разом з класикою Арабськоїлітератури, які друкувалися в урядовому видавництві в Булак, надаливеличезний вплив на інтелектуалів Арабського Сходу.

Іншим чинником літературного відродження був стрімке зростанняжурналістики в Єгипті та Лівані. Починаючи з кінця 1850-х, газети сталидоступні незабаром повсюдно на Близькому Сході. До 1900 року видавалосябільше 150 газет і журналів. Вони мали великий вплив на розвиток імодернізацію письмового арабської мови. Їх підкреслена увага довмісту в більшій мірі, ніж до стилю, зіграли важливу роль у спрощенніарабської прози і зробили її доступною кожному.

Одним із піонерів і лідерів арабського літературного відродження бувліванський письменник і вчений Бутрос аль-Бустані, словники та енциклопедіяякого пробудили величезний інтерес до проблем вирази арабською мовоюсучасних західних ідей і уявлень. Його племінник Сулейманздійснив переклад на арабський "Іліади" Гомера, зробивши, таким чином,доступним арабському читачеві одне з найперших творів західноїлітератури. Інші письменники, і серед них єгиптянин Мустафа аль-Манфалуті,зробив адаптацію французьких романів в соотв?? тствіі зі смаками арабськихчитачів і написав вишукані нариси на різну тематику.

Історична новела, написана джурджу Зейданом, придбала величезнупопулярність, ймовірно, завдяки постійному значному інтересу,який араби відчували до неї в минулому, а також з причини своєї новизниформи. Однак перший арабський роман, який зміг зайняти місце,рівнозначне з європейськими творами, це "Зейнаб" Мухаммада Хусейна
Хайкала, де описувалися події в Єгипті того часу.

Можливо, найбільшою фігурою сучасної арабської літератури є
Таха Хусейн. Осліпнувши ще в ранньому дитинстві, Таха хвилююче і зворушливоописав своє життя і улюблений Єгипет в автобіографії "Аль-Айям" ( "Дні"). Таха
Хусейн був випускником університетів Аль-Азхар та Сорбонни. Його великіпраці з арабської літератури стали значним внеском у критичнідослідження цієї величезної області.

Цей роман був не єдиною новою формою, представленої арабськоїпубліці. У драмі, спочатку у вигляді переказів західних творів, апотім і авторських робіт, першопрохідцем став Ахмад Шаукі, а свого розквітувона досягла в творах Тауфіка аль-Хакіма. Його довга літературнакар'єра і вірність театру багато в чому сприяли тому, що з часомце мистецтво стало на Близькому Сході одним з найяскравіших.

Історію сучасної арабської поезії з її нинішнім різноманіттям шкіл істилів майже неможливо узагальнити. Аббас Махмуд аль-Аккас, Махмуд Шукрі і
Ібрагім аль-Мазіні кинули виклик традиційним формам і темами, вонипрагнули привнести європейські літературні теми, жанри і прийоми 19-госторіччя в арабську літературу, - не завжди, однак, успішно. Ліванськіпоети були в авангарді модерного стилю в поезії, і одна з них -
Гібран кахлю Гібран - набув великої популярності на Заході. Заразпоети експериментують як з новими, так і зі старими літературнимиприйомами, не дивлячись на те, що суперечки та дискусії навколо форми творівпоступилися місцем інтересу до змісту. Вихід палестинців з рідних земельстав головною темою літературних творів, багато з яких написані зсправжнім мистецтвом.

Лише починаючи з 20-го століття, у Саудівській Аравії стало відчуватисявплив літературних рухів сусідніх країн. Витоки аравійської поезії,природно, беруть свій початок ще в доісламській епосі. У більш пізнічаси вплив на неї чинили нові форми й теми. Поезія Хасана аль-
Курайш, Тахіра Замахшарі, Хасана Факі і Махрума (псевдонім Аміра Абд Аллахаль-Файсал) стала відома в усьому світі. Поезія Хасана Факі була більшоюмірою філософської та інтроспективним, тоді як три інших поета схилялися доліричного і романтичного творчості. Газі аль-Гозаібі знаменитий своїмсамобутнім багатою уявою, що знайшли вираз у віршах як наарабською, так і на англійській мовах. Необхідно відзначити також і двароману Хаміда аль-Даманхур "Саман аль-Тадхійя" ( "Ціна жертви") і "Уамаррат аль-айям "(" І проходять дні "). У нинішній час зі стрімкимзростанням освіти і засобів зв'язку видається все більше творіварабських письменників, і, є всі підстави вважати, що значнізміни, що відбуваються в суспільстві, з часом знайдуть своє адекватневідображення в арабській літературі.