Курсова робота з теми

"Кіно в дореволюційній Росії"

Виконав студент першого курсу заочного відділення сценарно-кінознавчих факультету

Ямін Володимир

Кіно в Росії до появи власного кіновиробництва.

Величезний успіх «синематографа братів Люм'єр» обумовив незвичайношвидке його поширення в усьому світі. Через п'ять з половиною місяцівпісля перших комерційних кіносеансів у Парижі сінематограф з'явився в
Росії. 4 травня 1896 на відкриття літнього сезону в розважальномузакладі «Акваріум» в Санкт-Петербурзі, в тому самому приміщенні, в якому в
1918 знімалися перші радянські художні фільми, почалисягастролі іноземного атракціону «Сінематограф братів Люм'єр». Кількаднів по тому кінематограф побачили москвичі в літньому саду "Ермітаж",що знаходився в оренді у відомого антрепренера Лентовського. Потім,приблизно через місяць, кінематограф став одним з головних атракціонів укафешантані Шарля Омон, які виїхали з нагоди Всеросійської виставки з
Москви до Нижнього Новгорода. Тут його вперше побачив молодий Максим Горький.
І не тільки побачив, але і описав в кореспонденції, опублікованій в газеті
«Одеські новини» від 6 липня 1896 року.

З усіх ранніх відгуків російської преси на новий винахідкореспонденція М. Горького представляє найбільший інтерес. Для насособлива її цінність полягає в тому, що в ній дивно жвавопередати ті безпосередні враження, які виникали у глядачівпісля першого перегляду фільмів. Що ж вражало перших глядачів вкінематографі? Перше-ілюзія реальності:

«Екіпажі йдуть з екрана прямо на вас, пішоходи йдуть, діти грають із собачкою, тремтять листя на деревах, їдуть велосипедисти-і все це, будучи десь з перспективи картини, швидко рухається, наближається до країв картини, зникає за ними, з'являється з-за них, йде вглиб, зменшується, зникає за кутами будівель, за лінією екіпажів, один за одним ... Перед вами кипить дивне життя-справжня, жива, гарячкова життя ...»< br>Ілюзія була настільки велика, що перші кіноглядачі сприймали картини,що проходили на екрані, як дійсність, а екран був для них вікном,розкритим в життя ...
«На вас приходить здалека кур'єрський поїзд - стережіться! Він мчить, наче їм вистріляли з величезної гармати, він мчить просто на вас, погрожуючи розчавити;начальник станції квапливо біжить поруч з ним. Безмовний, безшумнийлокомотив біля самого краю картини ... Публіка нервово рухає стільцями - цямахина заліза і сталі в наступну секунду кинеться в темряву кімнати і всерозчавить ...»< br>Але для першого кіноглядачів лякає реальність картини поєднувалася з прямопротилежним якістю - її умовністю, внаслідок якоїкінозображення здавалося одночасно ірреальним. Ця умовністькіновидовища дивувала глядачів, мабуть, ще більше, ніж його ілюзорність.
Дивним здавалося багато чого: «сірий тон гравюри», зміна реальних розмірівлюдей і речей ( «всі фігури і предмети вам здаються в одну десятунатуральної величини ») і, головне, безмовність:

« Ваші нерви натягаються, уява переносить вас в якусь неприродно однотонну життя, життя без фарб і без звуків, але повну руху ... Страшно бачити це сіре рух тіней, мовчазних і безшумних ».
Успіх кінематографа як атракціону визначався, очевидно, цими йогоякостями: разючою реальністю втілюються ним картин життя, з одногобоку, і, з іншого, їх «неприродністю», фантастичністю. Цим віндивував глядачів. І приблизно до 1906 - 1907 років, тобто до того часу,коли глядачі до нього остаточно звикли і він перестав їх дивувати,кінематограф залишався переважно атракціоном. Але не тількиатракціоном. Увага глядачів все ж таки приваблювала і специфічність образів,втілювані на екрані. Фантастичність, «неприродність» кіновидовища вжена першому етапі його розвитку породила жанр казки, а згодом привела дожиття детективно-пригодницький жанр і т.п. Видима характерністьпризвела до використання кіно як засобу документації подійдійсності. Це останнє якість було особливо важливо. Томуранній кінематограф, особливо в Росії, перш за все звернувся до створенняхронікальних фільмів.
Одночасно з першими демонстраціями кінематографа в Росії відбувалися іперші кінозйомки. Травень 1896 ознаменувався сходженням на престолостаннього царя і знаменитою «Ходинці». На урочистості коронації був допущенийспеціально присланий братами Люм'єр з Парижа оператор Камілл Серф.
Трагічні події на Ходинському полі він, правда, не знімав, алекоронаційні урочистості в Кремлі зобразив досить докладно. Зйомкакоронації Миколи II була перша кінозйомкою в Росії і разом з тим одногоз перших у світі зйомок актуальної політичної хроніки.
Позитивна копія зйомки коронаційних урочистостей була піднесена Люм'єрів царяі, мабуть, зустріла його схвалення. В усякому разі, вона поклалапочаток особливому виду дореволюційної російської кінохроніки, так званої
«Царської хроніки», яка знімалася в Росії систематично з 1896 по 1917рік головним чином російськими кінооператорами і без спеціального розрахунку напоказ в комерційній кіномережі. Тільки приблизно з 1908 року, коликінематографи значно поширилися у Росії, царський урядвважає можливим використовувати деякі сюжети цієї хроніки длямонархічної пропаганди. Значно складніше було з розвиткомзвичайних видів кінохроніки. Створенню російської кінохроніки, як і взагалі всьоговиробництва фільмів в Росії, заважали дві обставини. Перше з нихполягало в тому, що Люм'єр, сподівався монопольно експлуатувативинайдений ним кіноапарат, не продавав свою апаратуру, і російськимфотографам, які побажали зайнятися кінозйомки, доводилося купуватиапарати у інших підприємців, які мали менш досконалимиконструкціями,-найчастіше у Гомона, що експлуатувало апарат Деменев, і уанглійців, які продавали дуже невдалий апарат Роберта Пауля. Це першеперешкода мало тимчасовий характер: Люм'єр не вдалося зберегтимонополію, він продав свій патент, і вже в перші роки XX століття кінознімальнихапарати можна було вільно придбати і у Паті, і у Гомона, значновдосконалити свою першу модель, і в інших - англійських і німецькихкінопромисловців, другу перешкоду заважало розвитку російськоїкінематографії протягом значно довшого часу. Воно полягалов тому, що швидко виникло на Заході великим кінематографічнимпідприємствам вдалося захопити російську кінематографічний ринок і змусититеатровладельцев аж до 1908 року демонструвати виключно тіфільми, які вони експортували до Росії. Застосовуються протягомперші десятиліття існування кінематографа система постачання фільмамивиключала можливість просування на екрани фільмів власноговиробництва (а отже, і взагалі створення власного виробництвакінокартин) у таких економічно відсталих країнах, якою була, зокрема,царська Росія. Ця система, буквально за кілька років перетвориладрібного ділка Шарля Пате у власника мільйонного стану, полягала вте, що і виробництво і розподіл фільмів концентрувалися в однихруках.
Підприємець, який вирішив зайнятися демонстрацією фільмів, повинен бувпоїхати в Париж (тільки в 1904 році перше представництво іноземноїкінофабрики відкрилося в Москві щоб купити в Пате або Гомона в кинотеатрабо атракціон кіноапарат, до нього - комплект фільмів. Природно, що тойобмежений запас картин, який він міг придбати, швидко набридавглядачам. Тоді кінодемонстратор, якщо він володів порівняно великихтеатром, збори в якому могли швидко окупити вартість придбаних стрічок,знову виїжджав за кордон купувати нові програми. Якщо ж його кінотеатрробив невеликі збори, то він змушений був зі своєю програмою переїжджати вінше місто, де до нього або зовсім не було кінематографа, або бувкінематограф з іншою програмою. Дрібні «переїжджаючи», або «рухомі» (якїх тоді називали), кінематографи кочували по всій країні, знайомлячи глядачівз новим видом видовища. Великі накопичували на своїх складах величезні запасивикористаних, але цілком придатних для демонстрації стрічок. І вони сталиспершу продавати ці стрічки з великою знижкою, а потім і віддавати їх впрокат. Так виникла система прокату в1907 році, остаточно перемоглаколишню систему розподілу стрічок, і між власником кінотеатру ікінофабрикантів встав ще один капіталіст-прокатник. Виникнення системипрокату означало заміну одних монополістів іншими. У Росії напередодніпершої світової війни майже весь оптовий прокат, майже всі постачання країникінофільмами було поділено між трьома фірмами-Паті, Ханжонкова ітовариством «Тиман і Реінгардт», під контролем яких функціонувалитак звані районні прокатні контори, кожна з яких обслуговувала подоговорами кінотеатри декількох губерній.

Акціонерне товариство Ханжонкова.

Олександр Олексійович Ханжонков народився в 1877 році, в сім'їзбіднілого поміщика. У 1896 році Олександр закінчує юнкерського училища іприймається в один з найкращих козацьких полків, які розміщувалися в Москві.
Сім років офіцерської служби розчарували Ханжонкова - зробити кар'єру безгрошей і зв'язків було нелегко і він став думати про відставку. Побачивши перший разфільм, Ханжонков вирішує пов'язати свою кар'єру з кінематографом. Вінзнайомиться з Ошем і вийшовши у відставку і отримує реверссумму в 5 тисячрублів, на яку відкриває прокатну контору в Москві.

Ставши представником УРБАН і Екліпс, Ханжонков і Ош (який працювавдо цього у Пате) стали продавати картини цих фірм, по 6-12 картин
(собівартість була 40 копійок, а відпускна ціна - 55 копійок, тобто їхприбуток складав ~ 10%). Перші шість місяців вони ледве зводили кінці зкінцями. Влітку 1907 фірма "Е. Ош і О. Ханжонков" знімає картину
"Палочкін і Галочкин", але вона не була випущена, тому що виявилася невдалою
(що позначалося непрофесіоналізмом - де-не-де не було видно голів уклоунів чи було відрізано камерою все, крім руки і т.п.). Після невдалоїзакупівлі Ошем американських картин, Ханжонков викидає його зі справи.
Поправивши справи фірми, продавши кілька десятків вдалих картин, Ханжонков,без зусиль зміг знайти компаньйонів з вкладами по 5 тисяч рублів. Обидвакомпаньйона були зайняті своїми справами і не втручалися у справи фірми (одна зних був секретарем правління Вищого комерційного училища, а другий --бухгалтером). З цими новими компаньйонами він заснував фірму "А. Ханжонков і
К ( ", яка почала функціонувати у новому приміщенні в Савинський подвір'я.
Приміщення було добре оброблено і мало проекційний зал. Прибутки,відібрані Ханжонковим, картини фірм: Урбан, Екліпс, Мелье, Гелворт,
Біоскоп, а також Італафільм та апарати "Теофіль Пате" і співають апарати
Жоржа Мандель, і справи фірми різко пішли на підвищення. Був куплений апаратдля створення написів Гомін у закрився представництва Гогіон і
Сіверс, що дозволило писати російські титри до іноземних фільмів.
Обладнавши лабораторію на пропускну здатність 500 метрів плівки на добу,
Ханжонков вирішив зайнятися випуском власних картин. Спочатку це буливидові картини. Знімав Сіверс, який був першим оператором фірми.
Перша картина була про московському Кремлі, потім вони зняли ще декількахронік, змагаючись з російськими хроніками Пате і Дранкова.

На початку 1908 року Ханжонков відвідав Дранкова, щоб продавати йогокартини через свою контору (за пропозицією другого). "Наші хроніки нітрохине поступалися за якістю хроніками Дранкова і Пате. Ми, щоправда, не гналися засенсаціями, але захоплювалися етнографічними та географічними сюжетами. "-
А. Ханжонков. Ханжонков вирішує поставити сюжетний художній фільм. Йогоувагу привертає циганський табір, але, побачивши камери (точніше при зйомці)цигани переставали співати і танцювати і дивилися на скрежещущій апарат.
Після проявлення стало ясно, що фільм не вийшов - негатив пустили на "кінці".
Восени 1908 року з'явилася перша російська картина, розіграна на волі -
"Стенька Разін" (Пониззя Вольниця). Вона йшла з не меншим успіхом, ніжшедеври "Фільм д` Ар ". Це був фільм фірми Дранкова. Після невдачі зциганським табором Ханжонков довго намагався залучити московських акторів дозйомок, але лише з переходом до нього В.М. Гончарова (натхненника Степана
Разіна) вони змогли приступити до зйомок відразу трьох картин: "Пісня про купця
Калашникова "," Вибір царської нареченої "і" Руська весілля в шістнадцятомустолітті ".

З'явилося повідомлення в пресі про землетрус в Сицилії та Ханжонков давтермінову телеграму "Італа-філм", щоб їх оператор, за рахунок фірми "А.
Ханжонков і К ( ", виїхав до Мессіну і відзняв руйнування. Фірма екстреновіддрукувала 60 примірників і доставила їх з кур'єром через прикордоннумитницю, а не через Московську (яка не працювала з нагоди свята).
Розрахунок був правильний - у той час, як "Землетрус в Мессіні", знятімайже всіма великими фірмами (такими як Гомін і Пате) лежало на московськіймитниці, Ханжонков встиг зібрати замовлення і розіслати всі копії плівки понайбільших містах Росії (доставка, що цікаво, здійснювалася черезпровідників поїздів). Це був рекорд з доставки та розповсюдженнясенсації.

Навесні 1908 ринок виявився перенасичений іноземними картинами.
Знизився попит на них. Влітку, після відкриття "Першою в Росії спеціальноїпрокатної контори Аргасцева "у Москві, прокат став узаконеної формоюзвернення картин на ринку. Постачальники картин більше не спілкувалися зтеатровладельцамі - між ними виріс прокатодатель.

Видові і хронікальні картини, зняті поза ательє були вдаліше. У 1909році виходить "Купець Калашников" і відразу приносить шалену популярність. Звипущених в цьому сезоні картин найбільшим успіхом користувалися: "Єрмак",
"Влада Тьми" і "коробейники". Успіх в Росії картин з російськими сюжетамивикликав виникнення скоростиглих кіновиробництва. Такими були: о-во
"Аполон" і фірма Каржінского в Пітері, фабрика військових і спортивних картин
Далматово, прокатна контора Мішенькова в м. Уфі, що випустила "Види Уралу",на півдні - товариство "Ельбрус" (серед хронік фірми "Аполон" слідвідзначити зйомку "Закладка мечеті в Санкт-Петербурзі ").

За 1909-1910гг. число прокатних контор сильно зросла. Зросла іконкуренція між ними - оптовим покупцям надавалися знижки йкредити. Але внаслідок конкуренції один з одним, прокатні контори, зодного боку закуповували картин більше, ніж допускав їх бюджет, і з іншого --віддавали картини в прокат нижче нормальних розцінок, тим самим, ледь-ледьзводили кінці з кінцями. Торгівля, головним чином, зосередилася в рукахвеликих фірм: Паті, Гомін і фірми Ханжонкова. Ринок розширювався. У Москвівиник ряд нових кінотеатрів: "Художній", "Технічний клуб",
"Великий Паризький", "Континенталь", "Експрес", "Залізничний клуб",
"Вулкан", "Гранд-Електро", "Б. Арбатський", "Чарівні мрії", "Стелла".
Зовнішній вигляд кінотеатрів за останні два роки покращився. Тепер навіть упровінційних містах було важко зустріти кінотеатр без фойє, буфету,роздягальні та інших зручностей для глядачів. Музичний супровід зробиловеликий прогрес. Раніше жодної потреби в спеціальній музиці при гріпід картини не відчувалося: акомпаніатор добре знав, що під драму требаграти вальс, під комічну - галоп, а під видову, залежно відтемпу, що-небудь з інших танців. Тепер у великих кінозалах не тількипідбиралася акомпаніатором спеціальна музика під картини, але де-не-де навітьз'явилися невеликі (у 3-5 чоловік) оркестрові ансамблі. Але ансамбліприкрашали тільки великі кінотеатри, а в кіно для простолюду, наприклад,кінотеатр "Аванс", де вхід коштував лише 12 копійок, сеанс супроводжувавсягрою чотирьох володимирських рожечніков.

З общекінематографіческіх подій слід відзначити цензурний тиск вНаприкінці 1910 року. Заборонялося демонструвати історії зі Старого та Новогозаповіту, зображення Христа, діви Марії і святих угодників, революційніподії в Португалії, страйки у Франції та Німеччині, портрети діячіврозігнаної Думи (Муромцева) і, нарешті, разом з цим - порнографію. Згрудень 1910 до двох кінематографічним журналів "Синьо-Фоно" і Кине -журнал "приєднався ще один - Вісник Кінематографії, в народженніякого був повинен А. Ханжонков (тому що фірма "О. Ханжонков і К (" збільшиласвої обороти і розширив?? свої функції до всеукраїнських масштабів).
Ханжонкова захотілося безпосередньо впливати на зростаюче кіновиробництво.
Деякий час по тому було заборона виводити в сюжетах кінокартиндійсними особами найвищих осіб іноземних держав, а також офіцерівросійської армії.

Для репертуару 1910-1911рр. характерна поява легальної,дозволеної цензурою, порнографії, що замінила з успіхом паризький жанр.
Картини під назвою "Білі рабині", "Чорні рабині", словом "рабині" всіхмастей наповнили ринок і смакували на всі лади під маскою боротьби зпроституцією. Серед цих картин, наприкінці 1910 року з'явилася одна -
"Безодня", довжиною 850 метрів. Це була норвезька картина, придбанаваршавської конторою "Сфінкс" з правом монопольної експлуатації в Росії.
Картина, як по довжині своєї, так і за змістом була новиною:виконавиця головної ролі в ній - Аста Нільсен, не вона виглядає красою,але обдарована незвичайним талантом, показала цілу гаму душевнихпереживань ображеної і обдуреною в найчистіших надіях жінки.
Чарівна і художня стрічка "Безодня", що користувалася всюдивинятковий успіх, викликала в Росії наслідування: майже всі кінофабрикипочали пошуки "кінозірок" та зйомку їх в аналогічних ролях, причому недостачаталантів викупалася тілесною красою виконавиць; мораль картин сталанепомітно сповзати до рівня "рабинь", а іноді й багато нижче.

Перед закінченням знімального сезону (знімальний сезон тривав з осені доліта) до Ханжонкова звернувся режисер В.М. Гончаров (який протягомостаннього року залишив пам'ять про свою роботу у всіх московських фірмах,займалися постановкою російських картин) і наполіг на ухваленні "місії"
(відрядження) до Петербурга для клопотання про отримання найвищоїдозволу на постановку картини "Оборона Севастополя". Найвищадозволу на кінопостановку було тоді найбільшою подією, воно викликаловідгуки і в столичній і в провінційній пресі. На картину було виділено
15 тисяч рублів, щоб картина вийшла дуже хороша. І на початку літа 1911року, Ханжонков, Гончаров, Фореснье і Рилло (оператор) виїхали на
"історичні місця". Після перегляду і схвалення картини царем, Ханжонковвирішив не прокат картину самому, а оголосив про право експлуатації картинипорайонній, виключно за готівковий розрахунок (при цьому гарантувалосяпокупцям, що не буде зривів і буде право брати на район, у мірупотреби, будь-яку кількість позитивів за ціною лише обробленоїкіноплівки). Таким чином "Оборона Севастополя" було розпродано, по -перше, дуже скоро, по-друге, за готівковий розрахунок, а по-третє, за такусуму, яка не тільки покрила витрати з постановки, але і дала фірмісолідну чистий прибуток (кмітливість Ханжонкова врятувала фірму від збитків, тому щона постановку, замість 15 тисяч було витрачено 40 тисяч рублів).
У 1911 році Ханжонков налагоджує, вперше в Росії, виробництвохронікальних, наукових і науково-популярних картин (наукове значеннякінематографа в той час в Росії було ще мало усвідомлено; жодна зкінофірми таким нерентабельним справою не займалася). До літа 1911 року внауковому відділі Ханжонкова були зняті наступні картини: "Електричнийтелеграф "," Електричний телефон "," Отримання електромагнітних хвиль ".
Навесні 1911 року була знята велика і цікава картина "Робота по цехахв Сормовському заводі ". Всім стало зрозуміло, що шансом на успіх єросійські картини, від кількості та якості яких і залежало, головнимчином, становище на ринку.

Після виходу ювілейної картини "1812г.", випущеної спільно з фірмою
"братів Пате", Ханжонков, поговоривши з А.С. Вишняковим, знаходить пайовиківсеред капіталістів і промисловців Росії (в основному давали по 5-10 тисячрублів). І протягом двох-трьох тижнів набирає капітал в 250 тисяч рублів.
Отже, 8 вересня 1912 почало функціонувати акціонерне товариство
"А. А. Ханжонков і К (", з капіталом в 500 тисяч рублів (який включавтакож обладнання фабрики, двох ательє, а після придбання прокатнихконтор - в тисячах метрів робочого негативу, десятках тисяч метрівіноземного відділу, сотнях тисяч метрів картин, що знаходяться в прокаті і вмільйонах метрів картин знаходяться на складі). У кінематографії, у тойчас, вважалося природним перебільшувати на словах і в рекламнихкапітали, вкладені у справу, тому ніхто не вірив великим цифрами,позначеним на оголошеннях деяких фірм. Проте, незабаром стало широковідомо про притоку готівки в контору Ханжонкова, і без тогодосить боєздатну фірму, і тут почалася запекла боротьба зконкурентами (Паті, Тиман, Пендріс) по всіх фронтах. Конкуренції в прокатісупроводжувала конкуренція у виробництві. Бажаючи поліпшити якість картин,конкуренти Ханжонкова стали піклується про залучення письменників укінематограф. Фірма "братів Пате" підписала договори про написання сценаріївз письменниками: Анатолієм Каменським, Арцибашева, Архиповим, Солом'янським та
Юткевичем. Ханжонков, у свою чергу, підписав договори з Аверченко,
Димовим, Федором Солоубом, Теффі, цензорів, Амфітеотровим, Чирикова,
Купріним, Манич-Таврічаніним, Леонідом Андрєєвим, Лазаревським, А. Маром,
Рославлевим і Василевським; крім того, щоб зміцнити зв'язок з письменницькимсвітом, Ханжонков вирішив видавати журнал "Пересмішник" (гумористичний журналкінематографії). Але він так і не вийшов у світ, так як газети презирливоставилися до переходу письменників на сінематографіческую діяльність, алезате дало поштовх до створення відділу при фабриці, що займався спеціальносценарним справою (завідувач відділом був письменник Манич-Таврічанін). Складнішесправа складалося з режисерами, якщо операторів можна було надіслати черезкордону або навчити цього фотографа, то постановки часто довірялисявипадковим людям. Але ось з газетних вирізок Ханжонков дізнається, що якийсь
Старевіч три роки поспіль на маскарадних балах бере перші премії. І післялистування, Старевіч переїздить до Москви з сім'єю і переступає до роботи
(причому він вивчився фотографії та операторського мистецтва без будь-якоїспеціальної підготовки). Першою його постановкою, зробленої за його жсценарієм, була картина в 230 метрів завдовжки, під назвою "Прекрасна
Люканіда "або" Війна рогачів з вусанями ", випущена в березні 1912 року.
Картина змусила всіх хто її бачив не тільки захоплюватися, а йзамислюватися над способами її постановки, так як всі ролі в ній буливиконані жуками. Це був перший зразок невідомою ще тоді ні в нас в
Росії, ні за кордоном об'ємної мультиплікації (знімалися не малюнки, амініатюрні фігурки - штучні жуки, зроблені з чудовимправдоподібністю). Перший досвід Старевіча був настільки вдалий, що дозайманій ним квартирі було прибудовано спеціальне ательє (йому були створенівсі умови для роботи, і він, ймовірно, не каявся у тому, що залишивсвою чиновницьку кар'єру). Старевіч був невтомний і плід. Його картиникористувалися успіхом по всій Росії і за кордоном. "Помста кінооператора",
"Різдво мешканців лісу", "Авіаційна тиждень комах" і особливо
"Бабка й мураха" на байку Крилова звернули на себе увагу російськоїгромадськості (в картині була зображена будівля хата на зимупрацьовитим мурахою з усіма його теслярські роботами, пияцтволегковажною бабки, спустошує припасений нею пляшечку середпадаючих листя осіннього лісу - все це було дивовижно і викликалозахоплення дорослих і дітей). Успіхи фірми Ханжонкова розпалювали конкуренцію
(особливо пристрасно боролася фірма "братів Пате"). У відповідь на фільми
Старевіча вони випустили картину "Війна звірів", за участю вихованців Вл.
Дурова. Головний бій між конкуруючими фірмами розігрався в 1913 році, взв'язку з випуском нової ювілейної картини "Триста років дому Романових".
Крім фірми Ханжонкова, таку ж картину стало ставити зновуутворилося товариство "Дранко і Талдикін" (ставив цю картинурежисер Московського художнього театру Е.Ф. Бауер; картина вийшланастільки вдалою, що фірма "братів Пате" запропонувала прокатувати відразудві картини в один день по всій Росії.

Сезон 1913-1914 рр.. Відрізнявся незвичайним напливу іноземноїкінопродукції на російський ринок (представники зарубіжних фірм буквальнооблягали прокатні контори), а російська кінопромисловість пробиваласясвоїми паростками за кордон і без російських картин жоден кінематограф не мігздобути собі пристойної репутації. Рік оголошення імперіалістичної війнибув знаменний для кінематографії. Кінематограф став модною темою дня.
Журнали були повні нотаток різних діячів культури про користь, шкоду,сутності і перспективи кінематографа. Міністерства також почаликористуватися кінематографією (замовлення на зйомку Балтійської ескадри, військовогозаводу з усіма споруджуваними судами і т.п.). Але в той же час були забороненікартини, що зображують важкі умови праці. Незважаючи на цензурні гоніння,суспільний престиж кінематографії зміцнився і більше не викликав побоювань (вділових колах пройшов перелом і фірми без праці залучали кошти зінших галузей промисловості - фінансисти не могли не бачити, як великачистий прибуток у кінопромисловості і як швидко в ній ростуть капітали).
Після оголошення війни Москва нагадувала військовий табір. Всі говорилитільки про війну і робили тільки те, що було пов'язано з нею. Кінематографіяне становила винятку. У суспільстві Ханжонкова відкрився лазарет на 20ліжок. Через те, що кордони були перекриті, фірми, які займалися продажеміноземних картин не діяли, а фірми займалися своїми постановкамикинулися терміново робити фільми співзвучні моменту. Скоро по кінотеатрамрясніли афіші з патріотичними назвами: "У вогні слов'янської бурі", "Назахист братів слов'ян "," У боротьбі народів "і т.п. У кіножурналах з'явилисяоголошення про вихід спеціальної хроніки, під назвою "Дзеркало війни".
"Гомін" став випускати спеціальну хроніку під назвою "На західномуфронті ".
Основні фірми російської кінопромисловості позбулися від іноземноїконкуренції, але стали страждати від посилення попиту на російські картини ітерміново взялися за розширення своїх постановочних баз. Перший час фірмипрацювали на тих запасах плівки, які були ще у продавців і покупців,але дуже скоро запаси почали висихати, і вартість плівки як позитивною,так і, особливо, негативної, стала підвищуватися не щодня, а щогодини (наринку з'явився цілий ряд спекулянтів-перекупників). Плівковий криза булав наявності. Розпочавшись в Москві, він охопив всю Росію. Кінотеатри підвищили цінина вхідні квитки від 2 до 10 копійок за квиток, але відвідуваність збільшуваласяі покривала всі витрати.
З осені 1914 року в списках жертв війни стали з'являтися прізвищакінематографістів. Але крім реальних смертей, деякі кінофірми робилиз цього рекламу (наприклад, у серпні 1914 року фірма "братів Паті"отримала телеграму про те, що знаменитий французький комік Макс Ліндерзагинув на театрі військових дій - усе це було рекламою, насправді,знаменитий комік виявився не тільки живим і здоровим, але і поспішивопублікувати в листопаді 1914 року лист в російській пресі, якезакінчувалося словами: "... У очікування мати скоро задоволення зустрітиросійських братів по зброї у Берліні, прошу прийняти запевнення в моїйщирої симпатії. Хай живе Росія! Хай живе Франція !").< br>Ханжонков не був прихильником тенденційних військових картин, малохудожніх і непереконливих, однак, до кінця 1914 року він поступивсяпрокатникам і погодився на військову постановку. Його вибір зупинився нап'єсою Леоніда Андрєєва "Король, закон і свобода" (кульмінаційний епізод уфільм був про зіткнення бельгійців з німцями і вибух бельгійцями шлюзівдля заповнення своїх родючих полів).

У 1915 році фірма Ханжонкова запросила Віру Холодну. Її знайшов унатовпі статисток Євген Францевич Бауер. Для дебюту малодосвідчений артистки
Бауер вибрав відповідний сюжет. Героїня була звільнена від будь-якоїгри. Вона з'являлася на екрані зачарованої, немов під гіпнозом. "Пісняторжествуючої любви "по Тургенєву як не можна більше підходила для цихцілей. Чуття художника не підвело Бауера: молода, не досвідчені навітьтеатральним досвідом Холодна, своїми прекрасними сірими очима ікласичним профілем викликала сенсацію і відразу ж потрапила в розряд
"кінозірок", висхідних українською кіногорізонте.

Віра Холодна.

Вона народилася 5 серпня 1893 у Полтаві. Її батьки - Василь
Андрійович і Катерина Сергіївна Левченко познайомилися і одружилися в
Москві ще будучи студентами. Мати закінчила Олександро-Маріїнський інститутшляхетних дівчат, батько-словесне відділення університету. По закінченнінавчання молоді подружжя, бажаючи ні від кого не залежати, почали свою молодужиття самостійно, в Полтаві, на батьківщині Василя Андрійовича. Жилискромно. Платні, що отримував Василь Андрійович, працюючивикладачем в Полтавській гімназії, не вистачало. Доводилося даватиприватні уроки і, на додачу до всього, тримати студентів-столовіков. Ось утакій атмосфері з'явився на світ їхній первісток - Вірочка. Через два роки мати
Катерини Сергіївни повідомила про смерть батька і настійно просила дітейпереїхати до Москви на постійне проживання.

Сім'я Левченко оселилася в районі тихих Кисловського провулків (у тойчас їх було чотири: Великий, Середній, Нижній і Малий), в якому саме,встановити поки не вдалося. У будинку боготворили книгу, благоговійноставилися до всього, що стосувалося творчості і взагалі світу прекрасного.
Часто самі влаштовували імпровізовані літературно-драматичні вечори,читали вірші, співали пісні. Батьки Віри мали музичну освіту. Убатька був гарний голос, і Віра часто, коли він співав, підспівувала йому. Вона ранонавчилася читати. І, як не дивно, найбільше їй подобалися книжки проморські пригоди - література, не входила тоді до кола читання длядівчаток.

Вона росла тихою, спокійною дитиною. Годинами могла розмовляти сама зсобою і зі своїми ляльками, шила їм сукні з клаптів, придумувала моделі,вражали всіх скромністю та вишуканістю. До самозабуття любила все живе:собак, кішок, коней, метеликів, джмелів, а миші (їх теж іноді доводилосьбачити в будинку) не тільки не лякали її, навпаки, викликали бурхливе захоплення.

У віці десяти років її віддали вчитися до гімназії-приватний навчальнийзаклад Перепелкин. Тут викладалися точні науки, іноземнімови, насиченою була програма естетичного виховання. Перевага
Віра віддавала класичним танцям, можна навіть сказати, питала до них особливупристрасть. Через рік ця пристрасть привела її в балетне училище Великоготеатру.

Великий конкурс був витриманий з честю, і дівчинка з великим стараннямвзялася за улюблене заняття. Однак бабуся - Катерина Володимирівна
Слєпцова - всіляко опиралася тому, щоб Віра стала балериною. Професіютанцівниці вона вважала не тільки не престижною, але й неприйнятною длядівчата з порядної сім'ї. Не вплинули впливу на бабусю ні вмовлянняпедагогів, які зуміли помітити здібності Віри, ні вмовляння друга сім'ї,великого майстра сцени, актриси Малого театру Олени Костянтинівни
Лешковской, що перебувала тоді в зеніті слави, ні боязкі благання батьків.
Дівчинці довелося повернутися в свою гімназію, у Великій Кисловський провулок
(нині вулиця Семашко, будинок 4).

Життя йшло своєю чергою. У 1896 році з'явилася Надія - сестра Віри,а в 1905 році, коли Катерина Сергіївна чекала на третю дитину - Софію,помер Василь Андрійович.

Можна тільки уявити, як було Катерині Сергіївні однієї, безчоловіка, без матеріальної, духовної і фізичної опори піднімати трьохмалолітніх дітей. Але, до честі її, в будинку зберігався одного разу заведенийпорядок: Вірочка вчилася в гімназії і допомагала матері як могла. Вонапродовжувала з задоволенням музикувати: грала на фортепіано, брала участьв аматорських виставах, прекрасно читала вірші Н.Апухтіна-«Розбитаваза »(наслідування Сюллі Прюдону),« Мереживницю »... Непереможне потягвідчувала до театру, була знайома з багатьма артистами Художнього і,як усі її ровесниці, виявляла інтерес до кінематографа. Про кар'єрукіноактриси не подумувала. Відомий театральний діяч А. Мгеброврозповідав, що в ті пори артистична молодь збиралася в знаменитих
Перцовскіх мансардах, куди також приходили поети, співаки та музиканти.

Оригінальний будинок Перцова, побудований в стилі російського модерну,перебував у Саймоновском проїзді. Душею і організатором творчих вечорівв цьому будинку був утой час один з помічників режисерів МХТ Борис
Костянтинович Пронін, великий фантазер, людина невгамовної енергії. Багатообдаровані молоді люди відбулися як творчі особистості тільки завдякийому і тієї високій планці, що була піднята в світі мистецтва корифеямиросійської культури в кінці XIX і на початку XX століття. Його по праву називали однимз творців російської Монмартру в Москві. На цих творчих вечорах,разом зі своїми подругами, часто привітною господинею була Віра Холодна.
Дівчата створювали затишок, придумували цікаві деталі до інтер'єру, пригощалигостей чаєм та кавою, обертаючись в цій атмосфері, самі долучалися до мирутворчості.

Театральне життя Росії на початку століття, що називається, била ключем.
Ціла плеяда великих драматичних акторів, які складають славувітчизняної та європейської культури: М.Н. Єрмолова, Є.Д. Турчанінова, І.М.
Москвін, А.Г. КООН, В.Ф. Коміссаржевська, В.І. Качалов, М.А. Чехов, Е.А.
Полевіцкая, Сара Бернар, Елеонора Дузе, Томазо Сальвіні, блищали тоді напідмостках сцени, як колихання глядачів класичним репертуаром, п'єсами,зачіпають проблеми дня насущного. При всіх епохальних і реальнихтруднощі тривали традиції, закладені Щепкіним і Мочаловим, традиціїдемократичного, гуманістичного мистецтва, сповненого любові іспівчуття до людини. Створювалися театральні гуртки, народжувалися Народнітеатри. Орлен і Станіславський приймали в них діяльну участь.
Визначилися свої лідери і в російському ігровому кіно: В. Р. Гардин, Я. А.
Протазанов, Е. Ф. Бауер, П. І. Чардинін, В. П. Касьянов.

вересня 1908 залишився в пам'яті Віри Левченко назавжди. З
Петербурга в Москву в той час приїхала на гастролі Віра Федорова. Вірапобачила її в головній ролі п'ятиактні трагедії «Франческа да Ріміні»італійського поета і драматурга Табріеле Д'Аннунціо. Цю п'єсу на російськумову спеціально для великої акторки перевели Валерій Брюсов і В'ячеслав
Іванов.

Враження було величезне. «Звичайно, головний плюс у пані
Коміссаржевської,-писала преса - це сама Франческа, сама пані
Коміссаржевська. Артистка грала цю роль з дивовижним проникненням, знескінченної ніжністю і силою ...». Їй аплодували за те, що вона - це вона
(потім Вірі Холодній будуть аплодувати за те, що вона - це вона).

Після вистави, за сімейними переказами, Віра буквально захворіла. Упротягом декількох діб її мучила безсоння, вона відповідала невпопадвчителям домашні завдання, отримала кілька двійок, хоча вчилася завждичудово. Не виключена можливість, що саме тоді в ній прокинуласяактриса. У неї з'явилася ненаситна тяга до розуміння мистецтва. А в тіроки в Москві було що подивитися, почитати і послухати. На весь голосзаявили про себе поети Брюсов і Бальмонт, Блок, Аннінський, Мережковський,молоді Ахматова і Цвєтаєва ... У музичному світі - Рахманінов і Скрябін, вконцертних залах звучали їх симфонії, у Великому театрі співали Собінов і
Шаляпін ... Час гімназистки Левченко було розписано по хвилинах. Великий і
Малий театри, МХТ і Ко