Міністерство освіти Республіки Білорусь

Фрунзенський районний відділ освіти

Середня школа № 176

Екзаменаційний реферат з Світова художній культурі

< br>Тема: «Образ Мадонни в світовому мистецтві».

Виконала учениця 11 «Б» класу
Гракун Анастасія

Вчитель: Курышев В.А.

МІНСЬК, 2002

Зміст

Стор.
I. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 2
II. Основна частина. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3

1. Образ жінки в мистецтві Відродження ... ... ... ... .. 3 а) Леонардо да Вінчі. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3 б) Рафаель. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 7

2. Образ Мадонни в німецької і нідерландськоїживопису Відродження ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 12 а) Лукас Кранах Старший. . ... ... ... ... ... .. ... ... .... ... 12 б) Антоніс ван Дейк. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. .... 13 в) Робер Кампен ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 13 г) Рогіра ван дер Вейден. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 14

3. Образ Мадонни в сучасного живопису. ... ... ... ... ... 17 а) Творчість Олексія Кузьмича. ... ... ... ... ... .... ... 17 б) Михайло Савицький ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... .... 22
III. Висновок .... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 24
IV. Додаток ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .25-39

V. Список ілюстрацій ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 40
VI. Список використовуваної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... 41

Введення.

"... був посланий Ангол Гавриїл від Бога в місто галілейське, званий
Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім'я йому Йосип, із дому Давидового, а ім'я
Діві Марія. ", - Саме так в 1 главі Євангелія від Луки йдеться про
Богоматері. Її ім'я завжди нерозривно пов'язується з чистотою, праведністю ж, ілагідністю. А образ Марії-Мадонни-це образ Матері-доброю, всепонімающейі всепрощаючої. До неї в усі часи звертали свої молитви віруючі,сподіваючись на допомогу і співчуття. Саме тому збереглося безлічзображень Мадонни на іконах, картинах і фресках. Кожен живописецьвкладав в її образ щось своє, згідно своїм думкам і почуттям. І,звичайно, величезне значення мала епоха, в яку творили майстри.

II. Основна частина

1. «Образ жінки в мистецтві Відродження».

Леонардо да Вінчі.

Леонардо да Вінчі народився у 1452 р. в селищі Анкіано, біля містечка Вінчі,Альбанскіх біля підніжжя гір, на півдорозі між Флоренцією і Пізою.
Величний пейзаж у тих місцях, де протікало його дитинство: темні уступигір, буйна зелень виноградників і туманні дали. Далеко за горами - море,якого не видно з Анкіано. Загублені містечко. Але поруч і простори, івисочінь.
Леонардо був позашлюбним сином нотаріуса П'єро да Вінчі, який сам буввнуком і правнуком нотаріусів. Батько, мабуть, подбав про йоговихованні.
Виняткова обдарованість майбутнього великого майстра проявилася дуже рано.
За словами Вазарі, він вже в дитинстві настільки досяг успіху в арифметиці, щосвоїми питаннями ставив у скрутне становище викладачів.
Одночасно Леонардо займався музикою, чудово грав на лірі і
"Божественно співав імпровізації". Однак малювання та ліплення найбільшехвилювали його уяву. Батько відніс його малюнки свого давнього другу
Андреа Верроккьо. Той здивувався і сказав, що юний Леонардо повинен цілкомприсвятити себе живопису. У 1466 р. Леонардо надійшов як учня підФлорентійську майстерню Верроккьо.
Вже в ранніх роботах Леонардо виявляються риси, яких не було вмистецтві кватроченто. Ось маленька картина - "Мадонна Бенуа", але якбагато вона в собі несе! Марія з немовлям-Ісусом на руках до Леонардозображувалися багато разів, і тема пройшла довгий шлях гуманізації: Марія вхудожників XV ст. вже не сидить на троні, з її голови зникає корона,німби лише вгадуються - богоматір і боголюдина втратили більшу частинубожественності, перетворилися на людську мати з дитиною. Проте майжезавжди зберігалася репрезентативність: Марія показує божого сина людям,та й сама позує перед ними. Такі "Мадонни" та у найбільших художниківкватроченто, таких як Андреа Мантенья, П'єтро Перуджино, Джованні Белліні.
Зовсім не те у Леонардо. Ні мати, ні дитина не розгорнуті до глядача, нанього вони не дивляться. Вони зайняті своєю справою: перед нами жива сцена гриюної матері, простої дівчини, майже дівчинки, з її первістком. Гра повністюзахопила обох. Мати весело посміхається, навіть сміється, захоплюючись своїммалюком; в першу радості цієї гри розкривається її нехитра душа, їївнутрішня свобода, її юна материнська любов. Священний сенс фактичноповністю усунуто.
Ніколи ще художник настільки не зосереджував уваги на самійважкою для зображення стороні натури - на внутрішньому житті людини, найого душевних рухах. І це - одне з найважливіших нововведень, які принеслов ренесансне мистецтво Високе Відродження. "Завдання художника, - писав
Леонардо, - зобразити те, що межує майже з недосяжним: показативнутрішній, духовний світ людини ". Ось найважливіше програмне вимога доякісно нового стану гуманістичного мистецтва, один звизначальних рис Високого Відродження.

«Дама з горностаєм» (рис. 1)

Портрет «Дама з горностаєм», що Леонардо малював з коханки Лодовико
Цецімі Галлерані, був написаний, очевидно, в 1484 році. «Дама з горностаєм»чудово відбиває ті якості, якими ця жінка, за свідченнямисучасників, володіли: вираження її інтелігентного обличчя проникливі ізосереджене, пальці в неї довгі і чуттєві - такі бувають умузикантів. Задній фон переписаний, можливо, не дуже досвідченим міланськимхудожником Аіброджо та Предісан, з яким Леонардо співпрацював; врезультаті обличчя різко контрастує з чорним фоном без всякого сфумато абосвітлотіні Леонардо. Однак моделювання особи і особливо горностая видаютьавторство: складний поворот голови пані, змієподібна поза звірка могли бутизображені тільки Леонардо. Величина горностая і близькість його гострою,недоброї мордочки до шиї дами викликають почуття тривоги. Можливо, Леонардопроводить паралель між характерами пані та жевотное - особа пані тамордочки горностая і їх самотні холодні очі звернені в один бік. Чи невикликає сумнівів, чому він зобразив саме ця тварина на картині. Уодній стародавній книзі горностай описаний як неймовірно охайнітварину. Сфорца зробив горностая своїм символом.

«Дама з горностаєм» - це безсмертна сімнадцятирічна Чечілія
Галлерані. Дочка xv століття. Лукава чарівниця. Фаворитка міланського палацу.
Ніжна і мудра, сором'язлива і фривольні, вона постає перед нами. Простаі складна. Таємниче-приваблива, з обличчям майже статичним, вона все ж такиволодіє магнетизмом незвичайного, прихованого руху. Але що додає зовнішностімолодий дами цю чаклунську жвавість? Посмішка. Вона ледве торкнулася куточкицнотливих губ. Причаїлася у трохи припухлих дівочих ямочках у ротаі, подібно до зірниці, повторний блиснула в темних, розширених зіницях, прикритих округлими лукообразнимі століттями.

Придивіться пильніше в тонкі, натхненні риси «Дами ізгорностаєм », в її поставу, повну гідності, в її строгу, але витонченуодяг і перед вами постане миттєво Ренесанс з його прекраснимитворіннями геніальних майстрів мистецтв.

Чечілія Галлерані. Вона, як маленька планета, відбила сяйвожорстокого, потворного і прекрасного, неповторного xv століття.

«Мадонна Літта» (рис. 2)
Трохи раніше цієї роботи Леонардо почав писати ще одну картину -
"Мадонну Літта" (1478-1784гг).
Картина, написана складом фарб, близьким до традиційної темпера, ізараз, незважаючи на невдалі реставрації, справляє сильне враження.
На тлі стіни, прорізаної двома вікнами, сидить молода жінка, що тримає наколінах немовля, яке вона годує грудьми. Обличчя її, кількасмаглявих, полонить своєю дивною, тонкою красою, моделювати зтієї легкої, майже невловимою світлотінню, шанувальником і знавцем якоїбув Леонардо. На губах матері грає кілька таємнича полуусмешка,яка робиться з цього часу обов'язковою для більшості образівхудожника, поступово стаючи все більш підкресленою і гіркою.
Це надзвичайно ліричний, яке хвилює материнський образ. Ідеальнакраса! Тим часом, озброївшись лупою, ви виявите, що у прекрасноїмадонни ... обгризені нігті (обгризені або обламані нігті зустрічаються іу деяких інших італійських мадонн тієї ж епохи, коли був манікюр,ймовірно, поширений лише в аристократичному колі).
Чому ж художник передав таку подробиця, дещо несподівану, вствореному ним образі? Очевидно, такі нігті були у натурниці, позувалайому для мадонни. А те, що він їх відтворив, підтверджує якийсь закон,при якому навіть в самому вільному своїй творчості художник якимись ниткамизавжди залишається пов'язаний з об'єктивною реальністю.

"Джоконда" (мал. 3)

Леонардо да Вінчі вважав, що "хороший живописець повинен писати дві головніречі: людини і представлення його душі ". У Джоконді створив неповторнийза складністю, тонкощі психологічний портрет Людини.

Ось уже без малого пятьвеков як мільйони людей милуються цимшедевром світового мистецтва.

Жива ... Це підтверджується фантастичним контрастом між сяючимликом Джоконди, стерео-скопіческі об'ємним, яскравим і примарнимвідбитками фігур глядачів, що проходять в черзі.
Джоконда - ця чеснотна, у скромній одязі дама - приховує заусміхненою маскою душу трепетну, глибоку, розум гострий, все осягати.

Неможливо описати словами стан, який надав Мони Лізи
Леонардо: настільки невловимі, зашифровані трепетні руху її душі. Мине знаємо, що буде через мить з Моною Лізою - вона буде сміятися або заплаче,розгнівається чи продовжуватиме посміхатися.

Джоконда гранично проста, майже вдовину одязі. Така доступна інезбагненна в цій своїй відкритості.

Портрет прекрасної флорентійської значною мірою втілюєморальний та естетичний ідеал епохи Відродження. У вигляді цієї жінкипостає перед нами одухотворене''обличчя''епохи, осяяне почуттямвласної гідності, багатством інтелекту, глибиною душевнихпереживань.
Особа Мони Лізи відображає багатство відтінків її духовного життя. Посмішка злегкаторкає губи жінки, але особливість цієї усмішки в тому, що вона показанане як факт, а як процес: ледве помітні руху, піднімають куточкигуб, що міняє міміку обличчя. Одухотвореним образу, створеному Леонардо,дивно відповідає надзвичайно поетичний краєвид, розглянутийзверху, втрачається в блакитний дали. Жінка, зображена на портреті,є частиною цієї природи, що повною мірою відповідало поглядомепохи Відродження:''Людина - частина природи''.

Безліч наукових праць присвячено цього портрета, і все жісторія до його кінця не розгадана. Перш за все залишається загадкою, хтопозував художнику: чи була це молода дружина багатого флорентійського купцядель Джокондо або флорентійка, що жила по сусідству з Леонардо да Вінчі, ім'яякої залишилося невідомо. Можливо, образ, який ми бачимо на портреті,
- Збірний, ідеальний образ молодої жінки тієї епохи. Безперечно лишеодне - для нас вона назавжди залишиться «Джокондою», таке ім'я носить портретвже не одне століття.
Що б не говорили про "Джоконді", безсумнівно, що перед нами жінкавиняткова, жінка прекрасна. Ні, - не розкошах або помітноюкрасивістю (зображення таких осіб Леонардо вважав за краще уникати, а якщо вжедоводилося, більшу частину роботи передавав учням). І юної її неназвеш. Але як вона гарна, як внутрішньо змістовна! Скількигідності в гордої посадці голови, яким високим самосвідомістю віє відцієї особи, скільки чарівної принадності у високому, світлому лобі, у глибокихочах, повних розуму і розуміння, скільки внутрішньої свободи у погляді!
Дивовижна цілісність образу, замикає кільце прекрасних рук, створюєвідчуття вищої досконалості. У всьому попередньому мистецтві Ренесансуне знайти настільки ж проникливого втілення гуманістичного ідеалулюдини - прекрасного, піднесеного, духовно багатого.
Магнетична привабливість "Джоконди" - доказ її глибини і,очевидно, її вірності життя. Отже, таємниця цього портрета - не надумана,а якась життєва, що потрібна людям - історична і людська.
Безперечно, в "Джоконді" - найвище втілення ренесансного ідеалурозумного, гордої, досконалої людини. Але не тільки. Її дивна усмішка,одночасно і приваблива і гірка, говорить ще й про якомусь іншомузадум художника, так - і про особливу психологічному стані натури.

Рафаель.

Син художника, поета-гуманіста, про який ми знаємо небагато, Рафаель Сантірано досяг вищих почестей. Римський папа хотів увінчати його небувалою дляживописця нагородою, і лише передчасна смерть завадила Рафаелю статикардиналом.
Першу за часом характеристику Рафаеля ми знаходимо в листі сестри герцога
Урбінського, яка називає художника - тоді йому був двадцять один рік
(1504) - "скромним і милим юнаків". Опис ж його особистості за Вазарі янаведу майже повністю, так воно близьке до того, що освічений вельможа,воїн і прелат Кастільйоне говорив у своїй книзі про скоєний людину.
Рафаель був учнем Перуджіно, славного умбрійского майстра, який висловивнайбільш повно той солодкий і ліричний ідеал краси, яким осяянаумбрійская школа живопису. Таким здається нам і зараз м'який краєвид Умбрії,таким, ймовірно, були і мрії Перуджіно. Марення, але не оточувала йогодійсність. Бо, як ми бачили, ідеали цієї епохи виражалися кращимиїї представниками у мистецтві і в філософії, але далеко не завждивтілювалися в життя - так що своїми талантами вони ніби намагалисяпоправити дійсність. Коли Перуджіно створював свої тендітні, ласкавіі трохи наївні образи, радіючи тієї співучості, яку він умівнадавати всьому ритму своїх композицій, в самій умбрійской столиці йшланещадна боротьба між феодалами, і, за свідченням сучасника, кровтам лилася рікою: "її пили собаки і ручний ведмідь, бродив по вулицях".
Юний Рафаель був схожий на свого вчителя. Однак навіть у самих ранніх йоготворах нам наявні зародки якогось нового ідеалу.
У лондонській Національній галереї висить його чарівна картина "Сонлицаря ", написана в 1500 році, тобто коли Рафаелю було лишесімнадцять років. Лицар - мрійливий юнак, який заснув перед прекраснимпейзажем. Він сповнений грації, може бути, ще недостатньо мужньої, алевже що поєднується з якимось внутрішнім рівновагою, душевним спокоєм.
Це внутрішню рівновагу осяває написану роком або двома пізнішезнамениту ермітажний "Мадонну Конестабіле" (так названу ім'ям їїколишнього власника). У цій картині немає нічого випадкового, і немає способубільше ліричного, як і більш міцного своєю внутрішньою структурою. Якагармонія у погляді мадонни, Повертаючи її голови і кожному деревце пейзажу, підвсіх деталях і в усій композиції в цілому! І вже самою живим життям дихаютьфігури ніжно-задумливою матері й так чудово влаштувавшись на її рукахнемовляти. Все тут значно і закінчено-ясно.
Флоренція, куди він переїжджає потім, - наступний етап у творчості Рафаеля.
До цього періоду відноситься його автопортрет, написаний в 1506 році
(Флоренція, Уффици), коли Рафаелю було двадцять три роки. Голова його іплечі чітко вимальовуються на гладкому фоні. Контур незвичайно тонкий,трохи хвиляст (у Флоренції Рафаель вже долучився до живописних відкриттів
Леонардо). Погляд задумливий і мрійливий. Рафаель ніби дивиться на світ іпереймається його гармонією. Але художник ще боязкий, він нескінченно юний,ласкава лагідність розлита по його обличчю. Однак крізь непевність іловлення вже відчувається народжуються душевну рівновагу. Різковиступає нижня губа, лінія рота, красиво і енергійно вигнута, тонкийовальний підборіддя видають рішучість і владність.
... Рафаель - це завершення. Бо всі його мистецтво гранично гармонійно,дихає внутрішнім світом, і розум, найвищий, з'єднується в ньому злюдяністю і душевною чистотою. Бо його мистецтво - радісний іщасливе. Бо вона виражає якусь моральну задоволеність,примирення людини зі своєю долею тлінній, прийняття життя в усій їїповноті і приреченості. Тому що, на відміну від Леонардо, Рафаель не гнітить нассвоїми таємницями, не крушить своїм всевіденіем, а ласкаво запрошуєнасолодитися земної красою разом з ним. Тому що, на відміну від Леонардо, він --хоча і прожив набагато менше - встиг висловити в живописі, ймовірно, все,що міг. А це означає - повне царство Гармоніі, краси і добра.
Рафаель не відкривав нових світів, на відміну від Леонардо і Мікеланджело, вінне бентежив сучасників зухвалий своїх шукань: він прагнув до вищогосинтезу, до променистому увінчання все, що було досягнуто до нього, і цейсинтез був ним знайдений і втілений.
Папа Юлій II доручив Рафаелю розпис своїх особистих покоїв, або станц, в
Ватикані. У Римі, де створено чи зібрано стільки великих пам'ятниківмистецтва, ці фрески виробляють одне з найсильніших і неотразимихвражень. Як тільки ви входите в станцію делла Сіньятура (станціяпідписів), ви відчуваєте почуття зовсім особливе: радісний звільненнявід всього дрібного і суєтного разом з долученням до чогось дуже великим ісвітлого.
Флорентійські мадонни Рафаеля - це нескінченно витончені, миловидні,зворушливі та чарівні юні матері. Мадонни, створені ним в Римі, тобтов період його повної художньої зрілості, набувають інші риси. Цевже володарки, богині добра і краси, владні своєї жіночністю,облагороджує світ, що пом'якшують людські серця і обіцяють світу тунатхненну гармонію, яку вони собою висловлюють. "Мадонна в кріслі"
(Флоренція, галерея Пітті), "Мадонна з рибою" (Мадрид, музей Прадо),
"Мадонна дель Толин" (Рим, Ватиканська пінакотека) та інші всесвітньовідомі мадонни, то в повній свободі вписані в коло, то які панують у славінад іншими фігурами у великих вівтарних композиціях, знаменують новішукання Рафаеля, шлях його до досконалості у втіленні ідеального образумадонни.
Цьому великому живописцю не був проти зодчество і ліпка.
Після смерті Браманте він керував будівництвом знаменитого римськогособору святого Петра; плани його були схвалені, але він встиг закласти лишефундамент.
Серед учнів Рафаеля був і скульптор - Лоренцо Лоренцетто. За ескізами та підкерівництвом свого великого вчителя він виконав кілька скульптур, зяких до нас дійшла тільки одна - "Мертвий хлопчик на дельфіна". У нійвтілені в мармурі рафаелевскій ідеал краси, його ритм і гармонія: немаєжаху смерті, здається, ніби дитина мирно заснув. Це єдинесвідоцтво скульптурного генія Рафаеля зберігається в нашому Ермітажі.
Таким був цей великий майстер Високого Відродження.

«Флорентійські мадонни» (мал. 4).

Флорентійські мадонни Рафаеля - це нескінченно витончені, миловидні,зворушливі та чарівні юні матері. Мадонни, створені ним в Римі, тобтов період його повної художньої зрілості, набувають інші риси. Цевже володарки, богині добра і краси, владні своєї жіночністю,облагороджує світ, що пом'якшують людські серця і обіцяють світу тунатхненну гармонію, яку вони собою висловлюють. «Мадонна в кріслі»,
«Мадонна з рибою», «Мадонна дель Толин» та інші відомі всесвітнімадонни, то в повній свободі вписані в коло, то які панують у славі надіншими фігурами у великих вівтарних композиціях, знаменують нові шукання
Рафаеля, шлях його до досконалості у втіленні ідеального образу мадонни.

Спільність типу деяких рафаелевскіх жіночих образів римського періодупородила припущення, що художнику служила моделлю одна й та сама жінка,його кохана, прозвана «Форнаріна», що означає булочниці. Цяримлянка з ясними благородними рисами обличчя, котра любовівельможного з живописців, була дочкою пекаря. Бути може, образ її інадихав Рафаеля, однак цей образ, мабуть, все ж не бувєдиним.

Спільність типів деяких рафаелевскіх жіночих образів римськогоперіоду породила припущення, що художнику служила моделлю одна й та самажінка, його кохана, прозвана "Форнаріна", що означає булочниці.
Ця римлянка з ясними благородними рисами обличчя, котра любовівеликого живописця, була дочкою пекаря. Бути може, образ її і надихав
Рафаеля, проте він, мабуть, все ж таки не був єдиним. Бо ось що мичитаємо у листі Рафаеля: "Я скажу вам, що, для того щоб написатикрасуню, мені треба бачити багатьох красунь ... Але за браком як ухороших суддів, так і в красивих жінок я користуюся певною ідеєю,яка приходить мені на розум. Я не знаю, чи має вона будь-якедосконалість, але я дуже намагаюся цього досягти ".

« Сікстинська мадонна ». (рис. 14)

Важливе місце в мистецтві великого художника, як і раніше займаєобраз мадонни, що набуває рис більшої монументальності івпевненості. Така «Сікстинська мадонна».

Цей образ більш глибокий, ніж ранні мадонни. Марія йде по хмарах,несучи свою дитину. Серйозний і тривожний погляд матері нам говорить про те,що вона вже знає, які випробування випадуть на долю її сина. Слава її нічимне підкреслити. Ноги босі. Але як повелительку зустрічає її, схилившиколіна, папа Сікст, одягнений в парчу; свята Варвара опускає очі зблагоговінням, а два ангелика, чуючи її ходу, спрямовують вгорумрійливо - задумливий погляд. Коліно похилий, покірний Сікст НЕвідриває захопленого погляду від богоматері. Вона йде до людей, юна івеличава, щось тривожне затамувавши в своїй душі. Мадонна не тільки гарна,вона ще й безкінечно мудра.

Її погляд, здається, пронікаесамую глиб явищ. Про неї можна сказатисловами віршів Сервантеса, присвячених поезії:

Вона вміє бачити суть явищ і там, де для мудрих темно ...

«Сікстинська мадонна»! Велична, проста. Після всього хаосу,руйнувань, які пройшли перед нами, особливо яскраво вражали гармонія,краса цього видатного шедеври світового живопису.

Видовище, що перетворює реальність в її величі, речей мудрості ікрасу, видовище, піднесене душу своєю абсолютною гармонією.

Ця мадонна - втілення того ідеалу краси і добра, який невиразнозапалював народну свідомість в століття Рафаеля і який Рафаель висловив докінця, розсунувши завіса, той самий, що відокремлює буденне життя віднатхненною мрії, і показав цей ідеал світу.

«Мадонна Конестабіле». (Мал. 5)

У цій картині не нічого випадкового,і немає способу більше ліричного, як і більш міцного своєю внутрішньоюструктурою. Яка гармонія у погляді мадонни, Повертаючи її голови і кожномудеревце пейзажу, у всіх деталях і в усій композиції в цілому! І вже самоюживим життям дихають фігури ніжно-задумливою матері і так чудововлаштувавшись на її руках немовля.
Різко виступає нижня губа, лінія рота, красиво і енергійно вигнута,тонкий овальний підборіддя видають рішучість і владність. Все тутзначно і закінчено - ясно.

2. "Образ Мадонни в німецької і нідерландської живопису Відродження"

Лукас Кранах Старший

У невеликій колекції німецького мистецтва XV (XVIII ст. Ермітажу особливуцінність становлять твори майстра Відродження Лукаса Кранаха
Старшого. Творчість цього художника представлено творами середнього тапізнього періодів. Художнику притаманні любов до ефектним, що захоплюють глядачасцен у поєднанні з прямолінійною, чи не схематично трактуваннямобразів. Він був художником декоративного складу. Його покликання-не сюжетнікартини, а барвисті розписи, якими він прикрашав зали герцогських замків.
Ренессанское світовідчуття пронизує картину "Мадонна з немовлям підяблунею "(мал. 6). Церковна символіка (яблуня - дерево Єви, первороднийгріх якій спокутує Марія; корочка хліба в руці немовля-позначеннятіла Христа) не знижує загального гедонічним характеру твору, демолода красуня, що втілює земні чари і радість материнства, немовпанує в природі. У період, коли в протестантській Саксонії майже зниклицерковні замовлення, а світське мистецтво розвивалося, художник не відійшов відрелігійної тематики.
Мадонна під яблунею - найкраще в Ермітажі твір Кранаха. Його символікапов'язана з християнським догмат про гріхопадіння та спасіння родулюдського: немовля Христос тримає в руках яблуко і хліб як символспокутування первородного гріха ціною своєї плоті. Богоматір виступає тутяк друга Єва, спокутувати гріх прародительки роду людського. Це типпротестантської Мадонни, яка уособлює справжню земну церкву.
Чудова панорама з гладдю озера і синіючий у горизонту ланцюгом гірнагадує про те, що Кранах - один з творців жанру пейзажу взахідноєвропейського живопису. Барвиста гамма, побудована на поєднаннічервоного і золотисто-жовтого кольорів з смарагдово-зеленим і холодно-блакитним,свідчить про чудову колористичному дарування художника.

Антоніс ван Дейк

Звернемо увагу на майстерність портретиста Антоніса Ван Дейка в картині
"Мадонна з куріпками" (мал. 7). Картина належить до числа його кращихсюжетних композицій. Традиційний в європейському мистецтві сюжет-відпочиноксвятого сімейства на шляху до Єгипту ("... Ангел Господній з'явивсь у сні
Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, ібудь там, аж поки не скажу тобі ... він устав, узяв Дитятко та матір Йоговночі, і пішов до Єгипту ..."[ 1]) у Ван Дейка отримує своєрідневтілення. Сцені, де зображені Мадонна з немовлям, святий Йосип іфігурки немовлят, розважають Христа, він надає кілька театральнийхарактер. Майже постановочно, по-балетному виглядає дитячий хоровод, яскравіі нарядні деталі вносять в картину декоративний елемент. Ці деталі малиалегоричний зміст, пов'язаний з культом Діви Марії (троянда і лілія-квіти
Марії; яблуко-спокутування гріха Єви; соняшник, який завжди тягнеться досонця-натяк на високі помисли Богоматері; куріпка-символбезпутства-летить). Разом з тим Ван Дейк додає сцені інтимність ітеплоту. Чуттєво-осязателен жіночий образ, діти, які грають у "золотіворота ", граціозні і витончені; м'якість і протушковані колориту картинидобре передають атмосферу і освітлення наступаючого вечора.

Робер Кампен

"Мадонна з немовлям у каміна" (рис. 8) Робера Кампена належить до числашедеврів Ермітажу. У минулому "Мадонна з немовлям у каміна" та "Трійця"становили диптих (двостулковий складення), тому при експонуванні обидвасюжету були укладені в єдину раму. Традиційне виконання особливовідчутна в "Трійці", де характер композиції, об'ємна ліплення фігур ізображення п'єдесталу свідчать про вплив готичної скульптури. Наінший стулці-"Мадонна з немовлям". У цій композиції майстер відходить відготичних традицій і створює новаторський для свого часу твір.
Мадонна з немовлям представлена в кімнаті звичайного нідерландського будинку,причому обстановка відтворена з надзвичайною ретельністю. Біля стіни настолику стоїть таз і глечик з міді, на поличці висить рушник,детально написані дерев'яні стулки вікна зі капелюшками мідних цвяхів. Завікном можна розгледіти куточок пейзажу. Сидячи з немовлям на руках білязапаленого каміна, Мадонна простягла в бік вогню руку, мабуть длятого, щоб зігріти її і не торкнутися холодними пальцями тільця дитини. Аможливо, що мати просто захищає його від жару полум'я. Але в будь-якому разіцей жест явно помічений ні в життя і носить конкретний, побутовий характер.
Однак багато чого в картині є умовним-передача простору (статькруто нахилений так, що фігури як би скочуються до нижнього краю картини),з різних точок зображені глечик, таз і умивальних столик. Частина предметівсприймалася сучасниками художника і як символи (так, наприклад, таз,глечик, білий рушник-знаки чистоти і невинності діви Марії).

Рогіра ван дер Вейден

Рогіра ван дер Вейдена (Rogier van der Weyden) (бл. 1400-1464), один знайбільших майстрів нідерландської живопису 15 ст., народився в турне. Йогокартина Зняття з хреста (1438, Мадрид, Прадо) вважається одним з найвидатнішихтворів світового мистецтва. Цей вівтарний образ був написаний длякапели гільдії стрільців у Лувені.
Зняття з хреста - єдиний твір, про який відомо, що вононалежить Рогіра ван дер Вейдену. Навколо цієї роботи сучаснімистецтвознавці згрупували кілька схожих за стилем портретів та картинна релігійні сюжети, які, на їхню думку, теж могли бути виконані
Рогіра ван дер Вейденом. Завдяки такій «реконструкції» творчогоспадщини перед нами постає художник найбільшої витонченості, здатнийпередати найглибше почуття і найдрібніші нюанси в портретах. Дожаль, неможливо привести перелік робіт Рогіра ван дер Вейдена, зяким погодилися б всі вчені. Серед приписуються йому творів:
Св. Лука, який малює Мадонну (С.-Петербург, Ермітаж), поліптіх Страшний Суд
(Бон (Бургундія), капела Госпіталю, 1446-1451), Вівтар Бладелена (Берлін -
Далем), Молода жінка в білому головному уборі (Берлін - Далем) і Філіп де
Круа (Антверпен, Музей образотворчих мистецтв).
Деякі дослідники виділяють групу творів, що відносяться до ранньогоперіоду творчості Рогіра ван дер Вейдена (Вівтар Меродах з музею
Метрополітен та ін.) Однак більшість вчених вважають, що вони належать
Майстра з Флемаля.
У старовинних документах збереглося кілька розрізнених фактів про життя
Рогіра ван дер Вейдена. Він навчався в Турне в Робера Кампена (на жаль, незбереглося жодної картини, яку можна було б з упевненістю вважатироботою цього майстра). Близько 1430 Рогіра одружився на дівчині з Брюсселя таоселився у цьому місті. Незабаром почав працювати на замовлення міськогоради. Один з таких замовлень представляв собою чотири алегоричнікомпозиції для прикраси Золотий зали міської ратуші на тему Правосуддя.
Серед його замовників були дуже впливові люди: канцлер Нікола РоЛен іскарбник Пітер Бладелен. У 1459 одинадцять картин Рогіра ван дер Вейдена,написаних на замовлення абата монастиря Сент Обер в Камбре, були переданітуди дружиною і слугами художника. У 1463 Рогіра ван дер Вейден одержав листавід Бьянкі Сфорца, герцогині Мілана, в якому вона виражала майструподяку за те, що він прийняв її протеже до себе в учні. Помер Рогіраван дер Вейден в Брюсселі в 1464.
Сформувався як художник в майстерні Робера Кампена, навчившись багато чомуу Яна ван Ейка, Рогіра ван дер Вейден (близько 1399-1464) проте сильновідрізнявся від цих майстрів. Мета своєї творчості він бачив не взахоплено спогляданні світу, де повсякденне прирівнюється до чуда, а восягненні індивідуальності особистості (що робило його глибоким психологом ічудовим портретистом).
"Св. Лука, який малює Мадонну "() Рогіра ван дер Вейдена. Сюжет творузаснований на легенді, що розповідає про те, що один з учнів Христа, Лука,був першим, хто створив портрет Мадонни. У середині століття, коли з'являютьсяцехові організації, живописці Нідерландів проголошують Луку покровителемсвоєї гільдії. Рогіра ван дер Вейден представив святого в момент творчості.
На відміну від художників німецького Відродження, які приділяли основну увагулюдині і зображали його зазвичай в центрі композиції, нідерландськихмайстрів рівною мірою цікавить і людина і його оточення. Помістившифігури Марії з немовлям зліва і Луки-праворуч, всю середню частину картини
Рогіра ван дер Вейден зайнявся пейзажем, відкривши погляду глядача перспективущо йде в далечінь річки з міськими кварталами на її берегах, написаними такточно і старанно, що в подальшому дослідники навіть змогли дізнатися рядбудівель і визначити, що це будівлі старого Брюсселя. Проте впадає вочі надмірно різке скорочення розмірів фігур-прийом, за допомогою якогомайстер прагне передати глибину простору (порівняно недалекорозташовані від персонажів першого плану фігурки батьків Марії-Йоахимаі Анни-здаються тому непропорційно маленькими). У зображенні немовлятипозначається недостатнє знання дитячих пропорцій, відчувається скутістьрухів. Нідерландські художники значно пізніше, ніж італійські,опановують мистецтво передачі оголеного тіла. Це пояснюється не тількивпливом церкви, але й слабким знайомством з античним спадщиною.
На відміну від своїх попередників, що зображали персонажів картин вспоглядальному стані, не розкриваючи їхніх емоцій, Рогіра ван дер Вейденпрагне до передачі людських почуттів. Особа Луки відображає йогосхвильованість, він весь поглинутий процесом творчості. Ця особа,безсумнівно побачене в житті, можливо, автопортрет художника.
У центрі ермітажний картини (а це один з кількох збереженихваріантів твору) проходить вертикальний шов. У минулому, коли цяробота знаходилася в Іспанії, її розпиляли на дві частини. У 1850 роцізображення Луки було придбано в Голландії і надійшла в Ермітаж яксамостійний твір. У 1884 році до Петербурга було доставленозображення Мадонни. Коли з'ясувалося, що це дві частини однієї композиції,їх, об'єднавши, перевели з дощок на полотно. Незважаючи на те, що в результатіперекладу і під впливом часу картина дещо зблякла, вона йзараз радує око звучними фарбами. Ми милуємося красою тканини і золотимшиттям сукні Мадонни, дорогоцінними каменями її прикрас, детально ілюбовно написаними деталями одягу.
Порівнюючи образи Мадонни нідерландських і німецького майстрів, потрібно зазначитим'якість і теплоту робіт нідерландських живописців. Німецькі композиціїбільш схематичні, і швидше, нагадують ікони, ніж вільні полотна. Підвсіх деталях укладений якийсь алегоричний, релігійний зміст. Дляпорівняння-"Мадонна з куріпками" Ван Дейка має скоріше театральневтілення.
Мені близькі більш полотна нідерландських майстрів, прекрасне знанняпропорцій людського тіла, м'якість і округлість ліній і чітказмалювання деталей в яких не може залишити байдужим жодноголюдини.
Проте, незважаючи на різницю сприйняття образу Мадонни живописцями,відчувається любов і ніжність, яку вони постаралися перенести наполотно. І навіть через століття ми відчуваємо щось ніжне почуття, з яким писавсяобраз Мадонни-сам образ Матері.

3. Образ Мадонни в сучасного живопису.

Олексій Кузьмич

Можна не знати Рафаеля і його "Сікстинської мадонни", "Петроградської мадонни"
Петрова-Водкина, двох "Партизанських мадонн" або "Мадонни Біркенау" Михайла
Савицького, але мадонн Кузьмича знає кожен. Якщо не бачив, то что-то чувпро них. Адже Олексій написав цих мадонн не дві, не десять і навіть не сотню,а десь близько тисячі. Не дивно, що найбільший, трирівневий зал
Спілки художників - "Палац мистецтв" на вулиці Козлова майже весь завдякисприяння глави Мінська Михайла Павлова відданий в розпорядження Кузьмича.
Учора тут відкрилася виставка його робіт, і не тільки мадонн ...
Його роботи не балують різноманітністю, і модель зображення на них пізнавана йблизька кожному. Хтось стверджує, що це його дружина, а немовля на її рукахабо немовлята, які її оточують, - це їх діти. Ні, на картинах Кузьмичазображена все-таки не конкретна жінка, а саме Мадонна. І в цьому йогодосягнення як художника.
Кузьмич захоплено, захоплююче, з якоюсь глибокою пристрастю можеговорити, сперечатися і звеличувати своїх мадонн. А ще каятися, сміятися іплакати над ними. І робить він це емоційно, щиро. Адже, як всякийвеликий художник, Кузьмич в душі ще й артист. Скажу більше, він вреспубліці, мабуть, перший і самий послідовний пропагандист, або, якнині кажуть, менеджер своїх робіт. Про нього написано тисячі, а може,десятки тисяч журналістських статей - газети люблять сенсації (тисячімадонн !!!), яскравих, неординарних людей. А ще про Кузьмича знято близько сотнітелесюжетів і кілька документальних фільмів. Видано шикарний альбом йогоробіт. Не кажучи вже про те, що його роботи тиражуються на різного родупродукції, що не має до мистецтва ніякого відношення (