Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціаль-на група має своїзвичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені врухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьмими. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовнукультуру даного народу, щов свою чергу впливає на процес постання народньоїтворчості.Саме тому народна творчість нерозрів-но зв `язана з звичаяминароду.

Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному, а і в його істо-ричного минулому.

Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденнихі найбільших всенаціональ-них справах. Звичаї, а також мова - це тінайміцнішіелементи, що об `єднують окремих людей в один на -род, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися про -тягом усього довгого життя і розвитку кожногонароду.

В усіх народів світу існує повір `я, що той хтозабув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі
, Як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та прістановіща, бовін загублений для свого народу.

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючисьдо України, як до матері, що вічно страждає питає:

Чи ти рано до схід-сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

I

Ми, українці, нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращурипочали творити далеко до християнського Пері-оду на Україні. Разом ізхристиянством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру
, А не культуру взагалі. У нас на Україні вже була національна культура,і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної,батьківської культури.

Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим;це була зустріч якщо не рівних, то близьких поту-гою, але різниххарактером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній уснійтворчості ознаки зустрічі, поєд-нання староукраїнської, дохристиянськоїкультур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати декінчається в народних звичаях староукраїнське і де почина-єтьсяхристиянське. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров нашихзвичаїв, і тепер ми собі не уявляє -мо Різдва без куті, Великодня - без писанки, Святої Троїці - без клечання
, Навіть назівємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємосвято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік, на
«Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав Калета (цевеликий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила, чи вий -де заміж цього року? Нарешті, діти, бавляться весною,співають:

«А ми просо сіяли, сіяли,

Ой, дід-Ладо, сіяли, сіяли ...»

Співають подібне і дівчата, ведучи хоровід:

«Ой, дід, дід і Ладо ...»

Все це - наша Дохристиянська культура, наша найстарішатрадиція. Кутя - це символ урожаю, писанка - це символ на -родження сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє

II

житло від нечистих духів, що прокидаються (так вони вірили)разом із воскресінням природи - від русалок, мавок, перелес -ників ...

Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо -українськими атрибутами. Ладо - це поганський бог коханняі плодючості.

На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще дохристиянства на Україні прпадало свято зимово -го повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік, а тому ми ітепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохріс-тіянськіх елементів, щомали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році,багатство і добробут у дім господаря, щасливі лови для мисливця, весіллядля дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або йсамого княжеча. Всі стихійні сили природи уміротворяються та закликають
, Щоб не діяли на шкоду людям і худобі.

Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще допочатку християнських часів на Україні це виявляєтьсяі у звичайних обрядах, як ось: дванадцять полін, дванадцять святвечерніхстрав, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів,дідух на Покутті, сіно на столі.

Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого значення вжитті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є длядуші живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.