Інститут міжнародних відносин
Національного універітету імені Тараса Шевченка

РОБОТА НА ТЕМУ:

основні риси
РОМАНТИЗМУ

Студентки 1 курсу
Відділення МЕВ
1 групи
Соловкової Оксани

КИЇВ - 98
Де притулок для світу уготований?
Де знайде свободу людина?
Старий століття грозою ознаменований,
І в крові народився нове століття.

(Ф. Шиллер)

Термін "романтизм" першочергово застосовувався в літературі, головнимчином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворчемистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художнійнапрямок. Однак вже в 19ст. починають говорити про "романтичні тенденції" уфілософії, "економічний романтизм", "романтичні ілюзії" в соціалізмі, тобтотрактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль.

Те, що романтизм об'єднував різноманітні явища, напрямки (прогресивнийй реакційний, "епіко-міфологічний" та "лірико-іронічний", національні формиромантизму і т.д.) - утруднює виділення в ньому сталого інваріантного ядра.
Однак існують фундаментальні фактори цілісності романтизму, що знайшливідображення у спільності цого суттєвих ознак. Це передусім - спільністьсоціокультурної ситуації, спільність світосприйняття та світосвідомість.
Головна соціокультурна передумова цілісності романтизму складається в тому,що була наслідком Великої Французької буржуазної революції. Подібно дотого, як революція ознаменувала корінний переворот в соціальному житті,романтизм позначає собою революцію в культурі.
Однак романтизм виник не на пустому місці. Він мав попередників в особі
Руссо, який у століття Розуму заговорив про першочерговість чуттів, просвоєрідність та неповторність кожної людини. В якості найважливіших джерелпотрібно вказати також на філософію Фіхте з її абсолютізацією творчоїсвободи, й Шопенгауера з ідеєю сліпого, нерозумного бажання, що створюєсвіт за своєю сваволею. Ці ідеі буліцікавімі та близькими романтикам, таксамо як шукання широкого кола музикантів, живописців, в творчості якихпробивалися паростки нового, відмінного від класицизму бачення світу тазадач мистецтва (Жіроду, Гро, Бетховен).
Розвиток романтизму - розпадається на три головні етапи: передромантізмкінця XVIII ст., романтизм першої половини XIX ст. і неоромантизм кінця XIX
- Початку XX ст. Головними представниками передромантізму в Англії булипоети Джеймс Макферсон (1736-1796), автор відомої збірки поем "Твори
Осіана, сина фінгала "; Томас Чаттертон (1752-1770), автор циклу віршів прожиття Брістоля 15 ст., та представники так званого готичного роману - Горес
Уолпол, Клара Рів, Уїльям Бекфорд, Метью Льюїс, Анна Редкліф. Уанглійському неоромантізмі провідними представниками були Роберт Стівенсон,
Рейдер Хаггард, Джозеф Конрад і Артур Конан-Дойл. Походження терміна
«Романтизм» досить складне і в різні історичні епохи зміст цього термінаістотно змінювався. Сучасне розуміння сутності романтизму іде відтрактування його в естетиці Гегеля.

Класики марксизму-ленінізму пов'язують природу й художні досягненняєвропейського романтизму кінця XVIII-початку XIX ст. з падінням феодалізму.
К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали романтизм як вираження своєрідної реакції основних суспільних груповань на результати французької революції
1789-1794 років та ідеологію європейських просвітителів XVIII ст.

О. М. Горький писав, що романтизм як настрій є складним і завжди якоюсьмірою нечітким відображенням усіх відтінків, почувань та настроїв, щоохоплюють суспільство у перехідні епохи, проте головна його нота - цеочікування чогось нового, тривога перед цим новим, поспішне, знервованопрагнення пізнати це нове. І далі О. М. Горький зазначав, що в романтизміслід розрізняти два різко відмінні напрями: пасивний романтизм, якийнамагається або примирити людину з дійсністю, прикрашаючи ту, або жвідвернути від дійсності до безплідного заглиблення у свій внутрішній світ,до думок про «фатальні загадки життя», про любов, про смерть, і активнийромантизм, який прагне посилити волю людини до життя, пробудити в нійпротест проти дійсності, проти будь-якого гніту її.

Таким чином, виходячи з однакового прагнення до вираження неприйняттядовколишньої дійсності, реакційні романтики фактично відривалися віддійсності, протиставляючи їй ідеалізовані патріархальні відносинисередньовіччя, тоді як прогресивні романтики, навпаки, усі свої надіїпокладали на майбутнє.

Незважаючи на виняткову складність та суперечливість, романтизм уцілому має ряд визначальних рис та ознак. Йому притаманні так звана світоваскорбота, романтичні «два світи», підкреслений інтерес до внутрішньогосвіту людини, гротескно-сатирично зображення дійсності та проникливевідтворення природи ..

Романтична «світова скорбота» була одним з вираженим глибокогорозчарування в результатах французької революції і пов'язаного з нею
Просвітництва. Відомо, що переважна більшість ідеологів Просвітництва щировірила в близьке настання царства розуму та загального добробуту. Майбутнєбуржуазно суспільство вімальовувалося їм у щонайрадужнішіх барвах.
Результати ж французької революції, що на неї покладалися такі величезнісподівання, цілковито перекреслили ілюзії просвітителів. Проповідуванеідеологами Просвітництва царство розуму, загального добробуту й мируобернулося на практиці нескінченними загарбницьких війнами, царствомгендлярства, бездушності та егоїзму.

Саме тому розчарування романтиків набуло особливої гостроти, почалопереростати у настрої цілковитої безнадії та глибокого відчаю - у «світовускорботу ». Цей відчай підкріплювався втратою уявлень про перспективисуспільного розвитку: стан внутрішнього бродіння та хаосу сприймався якзакономірний для світу, а шляхи розвитку цього несталого світу - таємнічімій непізнаваннімі.

Відчуття «світової скорботи», в свою чергу, вело до романтичноговідчуття двох світів - переконаності у цілковитому розладі мрії тареальності. У пошуках нових позитивних ідеалів романтики звертаються доісторії та мистецтва, релігії і народної творчості, до природи та доекзотичних країн - до всього, що різко контрастує з безбарвністю таубозтво сучасної дійсності.

Заперечуючи класицизм і просвітницький реалізм, їхню регламентацію таумоглядність, романтики прославляють самоцінність окремої людськоїособистості, її цілковиту внутрішню свободу. Відштовхуючісь-від Шекспіра,романтики розкривають дивовижну складність та суперечливість людської душі,її одвічну невичерпність. Заглибленість у внутрішній світ особистості,пильний інтерес до могутніх пристрастей та яскравих почуттів, до всьогонадзвичайного, тяжіння до інтуїтивного та неусвідомленого - характерні рисиромантичного методу в усіх мистецтвах.

Якщо теоретики класицизму виходили з прагнення наслідувати природу, торомантики виходять з прагнення перетворити природу. Вони створюють свій,особливий світ, на їхню думку, велічнішій і прекраснішій, ніж світреальний. У цьому й полягає суть їхнього учення про два світи. З уявленнямпро два світи пов'язаний полум'яний захист романтиками цілковитої творчоїсвободи митця від будь-яких регламентацій і будь-яких норм.

Надзвичайно своєрідним явищем у поетиці романтизму була. й так званаромантична іронія, головними теоретиками її виступали письменники такі, як
Фрідріх Шлегель, Карл Зольгер і Жан-Поль Ріхтер. До методу романтичноїіронії широко вдавалися майже всі провідні романтики, а згодом і деякіпредставники критичного реалізму, наприклад Анатоль Франс. В основіромантичної іронії лежить різке контрастове підкреслювання відносності всіхі будь-яких обмежень в особистому та в суспільному житті. Усі ці обмеженняромантики зображують як бездумне насильство над природним плином життя, якрезультат глупоти та дурості людей. Природний рух життя ламає усі ці штучніперепони, і той, хто намагається втиснути природний плин в закам'янілірамки, сам опиняється у смішному становищі.

Заслуги романтиків у розвитку світового мистецтва важко переоцінити.
Вони розширили й оновили старі художні форми, розробили жанри історичногороману, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, нові форми драми, досяглинебувалої майстерності в ліричній поезії.

Поряд з художніми відкриттями великої античної літератури від Гомера до
Овідія, що наснажено геній титанів пізнього середньовіччя та доби
Відродження (Данте, Шекспіра, Рабле, Сервантеса), проклали шлях дохудожнього дослідження діалектики душі, разом з художніми відкриттямифранцузького класицизму та доби Просвітництва, романтизм - спадкоємецькращих традицій літератури минулого, зі свого боку, багато в чому сприяввеликим досягненням мистецтва критичного реалізму.

Як відомо, найвидатніші представники реалістичного мистецтва до різнихприйомів поетичної образності, виробленої в художній системі романтизмузверталися не лише в пору свого «учнівства», а й у періоди творчого апогею,коли вони вже цілком опанували увесь арсенал своїх реалістичних виражальнихзасобів. Річ тут не в тім, як переосміслювалісь ці образи в художнійструктурі реалістичного цілого, не в тому, якої нової ідейно-художньоїфункції вони тут набували. Привертає увагу передусім той факт - певнівідкриття романтичного мистецтва не було "знято" розвитком реалізму, вонифункціонували й далі в "неперетвореному" вигляді в новій художній системі.
Як приклад можна назвати багато рис Бальзакового Ввітріть; сповненудинамізму яскраву, контрастову образність Флоберової "Саламбо" - роману, щопоєднує у собі використання багатьох реальних історичних даних зромантичною концепцією античності.

Майже для всіх видатних письменників першої половини XIX ст., якіпочинали свій творчий шлях з позицій прогресивного романтизму, характернийпоступовий перехід до методу критичного аналізу. Така творча еволюція Г.
Гейне, О. Пушкіна, Т. Шевченка, М. Лєрмонтова, Ш. Петефі.
Отже, відкидаючи сучасну романтізмові дійсність як вміщення всіх вад, вінвтекає від неї, здійснюючи подорожі в часі і просторі. Втеча за просторовімежі буржуазного суспільства виступало в трьох основних формах, а саме:
Відхід в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних прежівань, абовтіленням ідеалу свободи та чистоти (звідси зацікавленість селом, критикаміста, інтерес до духовності народу, вираженої у фольклорі).
Романтизм "заглядає" в інші регіони, екзотичні країни (східна тема втворчості Байрона, картинах Делакруа).
У випадку відсутності реальної теріторіальної адреси втечі він консруюєтьсяв уяві (фантастичні світи Гофмана, Вагнера).
Другий напрямок втечі - відхід від дійсності в інший час. Чи не знаходячиопори в теперішньому, романтизм розриває природний зв'язок часів:ідеалізує минуле, особливо середньовіччя, патріархальний спосіб життя,реміснічій устрій, лицарський кодекс честі;конструює майбутннє, вільно маніпулюючі часовим потоком.
Третій напрямок втечі романтика - відхід у власний внутрішній світ, в усікуточки свого «Я». В житті серця романтики вбачають протилежністьбезсердечності зовнішнього світу (казки Гофмана, Гауфа).

Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої націонльніособливості. У Німеччині, роздрібненій більш як на 360 великих і малихсуверенних держав - королівств, курфюрств, рицарських володінь, усяінтелектуальна енергія виплеснули в галузб теорії, що знайшловідображення в філософсько-естетичних шукань, художній літературі, роботіславнозвісної школи Ієнськіх романтиків. В українській ментальностіромантичний світогляд, формування якого відбувалося на основі національнихособливостей, знайшов своє яскраве вираження у «філософії серця» П.
Юркевича, в художній реальності М. Гоголя та Т. Шевченка, в пошуках витоківнаціональної самосвідомості членів Кирило-Мефодіївського братства, П.
Куліша, М. Максимовича та ін.
ЛІТЕРАТУРА
1.Ф.І.Прокаєв; Б. В. Кучинський; І. В. Долганов.
«Зарубіжна література», К.1987.
2.Детская енциклопедія. Для середнього та старшого віку. Видання 2. Том
11. «Мова. Художня література ». Москва, «Просвещение», 1968. -
528с.: Ил.
3.Бічко А. К. та ін.

Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. - К.:
Либідь, 1992. - 392с.
4.Культурологія у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник. Ротов-на-Дону:
«Фенікс», 1997 - 480 с.