Андрій Інаас
Сальвадор Далі в театрі «ДІКЛОН»
Художній керівник - Ю. Кретов.
До вистави «Помаранчевий сон Сальвадора Далі» додалися два прем'єри: «У цьому сезоні носять» та «Синій сон Сальвадора Далі».
Реферат - враження
«... він прийшов на першу виставу і сказав:
- Я чекав всяке, але тільки не те, що побачив.
- А це гірше, краще?
- Ні. Швидше, це мене сильно здивувало ... »
З інтерв'ю з Ю. Кретова
Залишивши справи важливі і не дуже, поставив у кут гірські лижі, потер
«Тенісний» лікоть, вимкнув TV c черговий арабо-американської війною (такі не вирішивши, за кого «хворіти»), сів в машину і, розриваючи кола своєї звичайноїсуєти, по рідних дорогах - а хто їх не лаяв? - На Театральну площу.
Cправа від «Маріїнки», відразу за Крюковим каналом, на третьому поверсі ДК зсталінськими колонами знаходжу похмурі приміщення з погано складеними інеоштукатуреними цегляними стінами. Приміщення наповнюється хвилясті з -за куліс димом і прибувають глядачі, рассажіваясь, безтілесними тінямирозчиняються в сповзаюче зі сцени і спрямовується сизими цівками додверей залу диму.
Попереду між крісел пробирається струнка маленька дівчина зрозкиданими по плечах пухнастими каштановим волоссям у супроводіпопереджувального, уважного молодого атлета, який розташовуєтьсяпрямо переді мною і закриває сцену своїми широкими плечима.
Скориставшись наступила непроглядній темряві, обережно перебирають насусіднє, пусте місце - за купу каштанового волосся, що потонув у невисокомукріслі.
У невірному блакитному сяйві повільно відступаючої темряви неясніфосфоресціюючий міражі сновидінь починають оточувати Майстра (Сальвадор
Далі - Віталій Казімірчік). Виникаючий хиткий світ снів приваблює моєувагу. Він знайомий, майже реальний, повний таємниче - інтригуючого,трохи фантастичного і часом незрозумілого, а тому насторожуєсенсу. Хвилеподібні, що зачаровують руху нечітких тіней-образів,тіней-асоціацій несподівано набувають впізнавані риси: то нічнихкошмарів з жахом визначеності в наближається «Жінці-долю»
(Ірина Березнева), то багатообіцяючих, надривних утіх в привабливою, вульгарно --яскравою «Блондинці-балерині» (Любов Бібікова), то спроб знайти просте івічне - довіра і тепло - в рішучій, сильної «Гала» (Роза Циганова).
Череда мінливих образів, наче що набирає силу, що прискорює потіксновидінь химерно вигинається, захоплює, і починає здаватися, щетрохи - і щось головне, важливе, може бути, найпотаємніше відкриєтьсятобі за черговим зламом розповіді. Але за поворотом вже чекають іншіобрази, виникають інші асоціації і хиткий світ вислизає, ясна --викликає сумніву, незмінне - трансформується, вічне - зникає.
безмовно, несподівано спалахують і меркнущіе асоціації --спогади ведуть у світ інших снів, змушують ворушити колись долеюдані, але не вибрані шляху, і ось вже інша, власна чарівна сцена
- Життя яскравими плямами спливає з глибин і захоплює свідомість.
«... На цій величезній сцені ти один чоловік був одягнений лише в щільний, що давить, відчутний промінь світла, байдужий до наготи, перед непроникно - чорним, прихованим сліпучої рампою , провалом німого залу, байдуже і сумирно ковтаємо твої спроби дізнатися хто?, що? там за межею світла, розчути шерех, помітити випадкову іскру.
Не важливо, що прикритий зараз тільки світлом. Важко, складно, страшно, але дуже потрібно зрозуміти, навіщо ця сліпуча межа? навіщо ти тут? що від тебе треба? Стараєшся, перемагаючи себе, напружуєш сили, мучишся, намагаєшся згадати щось вислизає, важливе, борешся з накочуються страхом і боязкістю перед наближенням невідомістю.
Грізна, великим досвідом сила звично - оценівающе, не кліпаючи, дивиться чорнотою провалу , і сувора, не добра і не зла - байдужа і невблаганна, чужа воля стосується тебе і намагається увійти всередину, змінити, зруйнувати, пожерти твою суть. З жахом напружуєшся, завмираєш і, підібравшись, - Все живе, вразливе всередину, всередину, під захист! - Стискає і каменеешь. - Не пустити! Не віддати! Зберегти, зберегти себе!
Хто тримає тебе промінь розщеплюється і вихоплює з присмерку сцени фігури людей, давно й, здавалося, добре знайомих. ... Здавалося! Це не вони! Невірний, тягучий, яке проглядає хвилями світло спотворює, весь час змінює гарні, надійні, рідні обличчя. Те зацікавлено, то байдуже, то вороже дивляться вони на тебе, - грай, грай, грай свою роль!
- Яку роль? Я не знаю жодної ролі! - Здивовано і боязко озирається на всі боки.
Виник і наростаючою хвилею з темряви оркестрової ями вдарив звук.
Потужна звукова багатоголоса какофонія, відбившись про невидимий стеля, кидає тебе на курний настил сцени, тисне, крутить, наче тріску, корежіт, ламає - грай, грай, грай свою роль!
- Я знаю одну! - Згадуєш, намагаючись захиститися, і затискає рот.
Ні! Чи не зіграти! Це не твоя роль! Ну і що, що знаєш! Краще вмерти!
Це не твоя роль! Ти не будеш, не хочеш, не станеш її грати! ... »
Відображення« синіх снів »
Ворох каштанового волосся піднявся над кріслом і сів на підлокітник,заступивши всю сцену. Тонкі руки злетіли вгору і не поспішаючи почализбирати купу в тугий пучок. Багато поколінь дочок Єви століттямивідточували ці почуттєві і повні грації руху. Зібравши волосся, легкокачнувшісь над головами завмерлого залу, дівчина, ледве торкаючись плечамолодого атлета, повільно і плавно зісковзнула в крісло. Напевно, душапокинула це сильне чоловіче тіло, настільки нерухомим, застиглим залишивсяюнак. Тільки його напружений, спрямований на сцену погляд прочинявтаємницю - де витала ця душа, що відкривалося перед нею, що прикувало,захопило, яка зачарувала її.
На сцені любляча, вічна Гала поруч з Майстром. Він вже натягнув напідрамник полотно для своєї останньої картини. До білого полотна поки недоторкнулася кисть, попереду ще все життя, що залишить на полотні тількиголовне - кілька химерних музичних ліній та тремтливе легкітіні. А поки він працює, працює, працює і живе. Працездатністьфанатика і талант - подарунки долі, дари божі, що змушують мертві формипід рукою художника оживати, викликати своєї застиглої гармонією захватодноплемінників, - рано підносять його на трон генія. Багато разів світурозказана, повчально - даремна і, мабуть, назавждипристали до людської суті історія про простецькому хижих друзів --вадах, що гублять генія, проходить перед нами в легко впізнаваних образах.
Нудотно - догідливий, своєкорисливій «Людини - акула» (Сергій Ширяєв),свого в дошку «П'яниця» (Лев Чугунов), злодійкувата «Циганка» (Ганна поклажі)Майстри оточують кільцем витончених, вигублюють спокус, тягнуть у свійсвіт, де немає ні глибини почуттів, ні свіжості сприйняття, ні гостротипереживань, де тільки згасаюча пам'ять про невозвратімо загублений, делише нудьга під захисною шкаралупою цинізму і де трон генія легкоставати його інвалідному коляскою. Актори, не сказавши ні єдиного слова,дають нам зрозуміти: де людина нерозвинений, духовно незрячий гідний лишежалю, а то і смішний хапальний інстинктами свого марнославства, тамгеній Майстри насичується враженнями, важким, часом страшним досвідомрозчарувань, своїм і чужим болем, щоб потім, у хвилини осяянь, всеповернути і віддати, створити нові, незвичайні форми і наповнити їхнесподіваним, фантастичним змістом, зробити наш світ багатшим, яскравішим,краще. Ми готові якщо не прийняти, то зрозуміти Майстра, який прагне крізьбурі пристрастей до захоплення осяянь і відкриттів, насилу рятує радицього свої розум і душу, ми готові бути поблажливими до нього, хоча він --геній - це не потрібно. Нескінченна привабливість і трагедія - дваскладові великої таємниці творчості розкриваються на сцені, і душа,доторкнувшись до неї, зачаровано, у мовчазному захопленні завмирає передвідкривається вабить і лякає безоднею.
Дивна музика супроводжує спектакль. У ній немає опори. Знайомі,звичні, які живуть поруч шуми-мелодії виникають з нічого, переривають одинодного, закінчуються несподівано, щоб з'явитися знову, іноді зникаютьзовсім або збираються разом, і їм тісно серед куліс і софітів сцени.
Мелодії народжуються, виникають з хаосу і поглинаються їм знову. Ліричні,бравурні, жорстокі, обережні, агресивно - сміливі, вони стикаються,розбиваються і розлітаються то чистими і ніжними, то вульгарними іпретензійною осколками звуків, відгомонами розірваних мелодій. Осколки,на момент застиглі, знов, чиєїсь досвідченою рукою, збираються вфантастичні, гротескні, сентиментальні, войовничі, разудало --веселі, крикливо - зарозумілі, сварливо - злобні, п'яно - забіякуватих,витійствує мінливі звукові форми, щоб потім знову розсипатисявиттям сирен хаосу загального обвалення.
Дивна музика. Все в ній хитко. Можливо, так звучали сновидіння
Майстри (або осяяння?), Перш ніж проявитися на полотні. Крик дитини,плескіт води, тупіт ніг - шуми, шуми, з'єднані які непокоять, насторожуєбагатоголоссям мелодій в одне ціле - музичний супровід, щоорганічно і природно сплітається зі сценічним дією, не вступаючи зним в дисонанс. Знайомі, вже почуті звуки.
«... У гуркоті скажено обертаються і верещав на поворотах коліс, серед гучних ударів вагонних сцепок безладно розгойдується, що мчить до столиці складу бачиш себе, вжавшегося в жорстке крісло.
незаслужено, пекуча, гірка образа б'є важкими краплями по похмурим, сірим, миготять за вікном і тоне в дощ силуетам - спогадами. Ні до кого не звернені, німі докори гримасою болю зводять вилиці, хвилями судоми сковують тіло, чіпляються скрюченими пальцями за підлокітники, блищать тремтячою вологою в спрямованому в заоконную порожнечу погляді ...
Повернулися і всілися неподалік дві жінки, - нецікаві , безликі, лише на мить зазначені відчуженим поглядом, кинутим і знову кинула в сутінкову порожнечу, до миготять спогадами.
... Ніч перед від'їздом і чистий жіночий голос, виразно прозвучав у безлюдній темряві і віддав комусь адресований, беззаперечний, жорсткий наказ «Нехай їде!», - у відповідь на твою невисловлені, але непохитну рішучість ...
Дивне, нервове, вже почуте раніше, невдоволено - обурене покашлювання виводить із заціпеніння. Хто це? Одна з цих двох жінок?
Так. Це вона - та, що в чорному, що зараз сидить і спокійно розмовляє зі своєю сусідкою: світле волосся, незнайоме обличчя з правильними рисами, чорний, простий і недорогий костюм без прикрас і безліч кілець, схожих на заручні, на маленьких руках.
Напружено, уважно вдивляєшся в ці маленькі, що здаються знайомими, руки. - Коли вона виходила, набір кілець був іншим. Чому вона його поміняла? Навіщо вона так дивно - знайоме кашляла, а тепер робить вигляд, ніби не знає, не помічає тебе?
... Повільне, неохоче пробудження після абсолютного щастя.
Нарешті - то тебе оцінили, оцінили, як ти того заслуговуєш. Тебе вислухали, тебе визнали. Всі побачили твою ніжну, вразливу і таку прекрасну душу. Тебе витончено випробовували, і ти все витримав, залишився самим собою, показав всю небачену силу своєї волі, своє благородство і великодушність. Твої відповіді були винахідливі, повні й спритні, реакція - швидка і точна. Ти відзначався, і все це бачили. І ось ти гідно винагороджено. Це все для тебе. І цей летить поїзд, і цей спеціально для тебе причеплений вагон з таким м'яким освітленням та незвичайними кріслами, і ці для тебе підібрані милі попутники, і ці, ніколи раніше не чуті тобою, що ллються звуки прекрасних, спокійних мелодій. Наприкінці вже недовгого шляху тебе нетерпляче, з інтересом чекають видатні, відомі люди. Тебе хочуть почути, хочуть знати твою думку і тобі є що сказати. Так, ти оцінений!
Щастя переповнює тебе, світиться в очах, ласкавим теплом заповнюючи всі куточки твого тіла, виплескується назовні і безтурботним посмішкою дауна спотворює, спотворює обличчя ...
Грань фантастичного, гіпнотичного сну пройдена, і що відкрилася реальність твариною страхом божевілля вистачає тебе, підкочується до горла нудотний хвилею позамежне, нездоланність що відбувається. - Душно! - Безсилля перед нездоланною паралізує, позбавляє волі, наливає тіло вагою і майже обездвіжівает. - Треба встати і вийти! Спочатку встати, встати! Тепер іди, йди ж! - Неслухняні ноги судорожно ловлять розгойдується вагонний підлогу, нещадно кидає тебе на жорсткі крісла, на невдоволено - байдужі погляди. Ось він, тамбур. Нарешті ти один. - Що з тобою?
Який поїзд? Який спеціальний вагон? Які люди? Ти зійшов з розуму! - Думка, оформившись, розколює твій світ, холодної потом проступає на обличчі, стікає по спині противними струмками. - Що робити? Треба щось робити! ... Все? Виходу немає? ... Двері! Ось двері! Відкрий! І в темряву, в гуркіт, щоб більше не мучитися! ... Тягне до дверей! крок! ще крок! ... Сірий, обжігающе - холодний метал! Клацання замку! - Вирватися з самих глибин несвідомого, страшного і лютого, нелюдського, безформне і протестуюче, гортанно - звіряче: Ні-і! - Лякає тебе, потопає в яскравій спалаху і гуркоті зустрічного поїзда.
За цей витверезний, дике «ні» стає перед кимось дуже соромно й незручно, і повернулася, рятівна іронія - Ти зійшов з розуму? Ка-ка-а жалість! - Проливається заспокійливим дощем і, упокорюючи з відступом неминучістю, потихеньку роз'їдає, розмиває страх, дарує загострилася сприйняття свіжість - цю передвісницю наближається одужання, відгукується у свідомості поки що слабкою радістю, навіть гордістю за себе, за те, що ти справився сам, сам вилікувався , що все-таки опанував себе ... »
Відображення« синіх снів »
« ... Фрейд показав, що розум - найцінніша і людяний з якостейлюдини - сам схильний до спотворюють впливу пристрастей ... »
Е. Фромм. "Психоаналіз і релігія"
«А.І. Ви шукаєте якусь техніку, малюнок рухів, що дозволяють створити і використовувати оживляє Вами, подібні сновидінь картини для розширення образотворчих можливостей театру?
Ю.К. Ні в якому разі, не шукаю. Хочу побачити природу нашого внутрішнього простору, природу притаманного кожному несвідомого внутрішнього жесту і розкрити її. Мені здається, на цьому шляху нам вдалося знайти якусь технологію створення образів, яка, і ми це бачимо, впливає на глядача помітний вплив.
А.І. Добре. Ви побачили цей несвідомий внутрішній жест, навчилися його використовувати. Чого з його допомогою Ви хочете від глядача?
Ю.К. Один мій знайомий якось сказав про людей: «Як ви прекрасні, але на які мерзенні вчинки здатні!». Я хочу, щоб нашими виставами була особливо виділена перша частина цієї фрази, щоб все зачарували суттю людини, але не суттю того, що ми породили, не суттю нашого соціуму.
...
Ю . К. Мене часто запитують: - Хто від Ваших вистав?
- Я кажу: - Той же, хто й від Ваших снів ».
З інтерв'ю з Ю. Кретова < p> «... що залишився (психологічний) напруга, проникаючи крізь несвідоме, дає про себе знати у вигляді символів, які наповнюють наші сновидіння, у вигляді помилок, описок, застережень».
З теорії психоаналізу З. Фрейда
У бесідах з глядачами і автором цих рядків про театр «ДІКЛОН» Ю. Кретовне раз висловлював думки, збіг яких до положень психоаналізузвертає на себе увагу. Так, у своїх інтерв'ю Ю. Кретов говорить провнутрішньому підсвідомому жесті, про єдиний авторство у вистав і снів,існуючих поза нашого волевиявлення, про необхідність спиратися припостановці вистав на особливості внутрішньої суті актора, а не на йогоособистість - результат розумових процесів і пристосування до соціальноїсередовищі. А доктор З. Фрейд стверджував, що в основі людської психіки лежитьнесвідоме «ВОНО», наповнене глибинними інстинктами, не підвладнесвідомості і пробиваються назовні у вигляді снів, застережень, помилок. Крім «ВОНО»в психіці людини також присутня «Супер-его» - продукт впливусоціального середовища. Струнка теорія психоаналізу З. Фрейда, яка зіграла величезнуроль у розвитку мистецтва ХХ століття, занадто велика тема, щобзупинятися на ній в даній статті. У примітках наведено невеликийкоментар, який розкриває зміст деяких основних понять психоаналізу. Яж тут лише зазначу очевидність багатьох збігів і скажу, що післяперегляду вистав ДІКЛОНа ці збіги не здаються випадковими. Особливоякщо допомніть, що відповідно до теорії психоаналізу символіка сновидіньуніверсальна, що сновидіння є носіями прихованого сенсу ііснує таємний язик глибинних психічних процесів, доступний перекладуна мову свідомості. Може бути, про спробу розглядати саме цей таємний мовайдеться у висловлюваннях Ю. Кретова? Може бути, на цій мові веде своєоповідання театр ДІКЛОН?
Я не випадково обірвав визначення несвідомого «ВОНО» на півслові.
Продумані у дрібницях спектаклі з відкритими, незахищеними головнимигероями, не ховають свою м'яку і поживну сутність в зовнішній кістяк
Дермо-СКЕЛЕТА, наповнені здоровим, життєствердним духом, що вже дуже невідповідає агресивності, ірраціональності, аморальності «ВОНО» ввизначенні, наведеному в примітці і, виходить, крім збігів з Фрейдомє й відмінності. Те, що я побачив у виставах, має очевидну потяг дотворення й до морального здоров'я і, по-моєму, погано узгоджується зфрейдизмом, справжні шанувальники якого впевнені: всі заборони істримуючі норми поведінки небезпечні для психіки людини, а тому повиннібути відкинуті.
Сальвадор Далі у виконанні В. Казімірчіка постає трохиромантичним і відкритим всім впливам. Він дуже живучий, жізнеустойчів,життєлюбний, і тонкий, здатний насолоджуватися витонченими розкоші любові,дозволяючи собі бути неуважним у присутності обожнюваного істоти ... Думаю,немає потреби переповідати тут спектакль, тим більше, що кожен можебагато що в ньому трактувати по-своєму. Скажу тільки, що динамічний і невідпускають глядача оповідання, звуковий супровід і гра акторівмалюють нам саме того, хто написав «Таємну життя Сальвадора Далі,розказану їм самі ». Навіть наявні у виставі окремі, по-моєму,злегка затягнуті сцени дивним чином нагадують зустрічаютьсянечіткість цікавої книги, багато місця якої хочеться цитувати (щоя і зробив трохи вище, див виділене жирним шрифтом).
Театр і ми слідом за ним згадали і заговорили про Далі. Ну що ж!
Настали, вже буйно розцвіли часи змін, і коли втрачаєш опору, колизайвий раз нагадують, що ти лише тріска у вирі подій, то немаєнічого дивного, що тягне до неусвідомлюване, за якимпроглядається фаталізм долі. Написав це і зрозумів, що не правий.
Справедлива, вже надокучили думку про тязі людини до містики, особливоза часів змін, не має відношення до вистав театру ДІКЛОН. Не відбезсилля перед масштабними соціальними потрясіннями шукає театр новіобразотворчі засоби. Театр існує вже більше півтора десятка років,та його безперервна творча робота саме зараз дала нову якість,наповнивши його постановки нової, незвичайної естетикою. А знайшовши це новеякість, театр не міг не згадати, не заговорити про Далі.
У назві вистави «У цьому сезоні носять» немає згадки про Далі. Цеісторія про люблячої і глибоко відчуває жінці (Хелена Горбунова).
Сильна, гідне захоплення і поваги почуття не знаходить такого жвідгуку в її обранця (Віталій Казімірчік). Пошук відповіді на питання
«Чому так відбувається?» Театр залишає глядачеві. Можливо, це неглибокий,поверхневий людина, не здатна на сильне почуття, що зумів приховатисвою порожнечу за зовнішньою привабливістю, можливо, вона слабка і втратив цюздатність серед неласкавий хвиль долі, або, може, він простолюдина не любить - глибокий і відчуває, але не знайшов поки любов іякий не хоче віддавати своє майбутнє почуття. Те, що питання поставлено,глядач розуміє, як розуміє і те, що любляча жінка, коли бачить внутрішнюкрасу свого обранця або обманюючи її видимістю, не може знайтивідповідь на це питання. Страждає, мучиться, бореться, але відповіді не знаходить.
Поет колись запитав, «а ... що є краса?/За що її обожнюють люди? /посудину вона, в якому порожнеча,/або вогонь, мерехтливий в подобі? Спостерігаючи зарозгортається на сцені, різноманітною, повної протиріч життям, запостійно мінливими взаєминами головних героїв, глядач розмірковуєпро це і співчуває разом з людиною, повним любові, прекрасним своїмивідкритими почуттями.
Цікавим, яскравим фоном для взаємин головних героїв служить ввиставі друга пара (Роза Циганова, Сергій Коновалов). У цієї паривідносини дуже гармонійні, тут немає конфлікту, тому вони фон.
На питання «чому їх гармонійні стосунки?» Глядач також повинен відповістисам. Іноді ці двоє постають в образі року, стихії, яка захоплює іпідштовхує головних героїв до дій. А який конфлікт може бутиусередині бездушною стихії? Іноді здається, що у них все позаду, що їмпощастило і, переживши колись сильні почуття і знайшовши спокійну мудрість,вони про це із задоволенням згадують і діляться цією щасливою пам'яттю зголовними героями. Але, можливо, вони і не любили ніколи і їх гармоніяштучна - це результат тверезого розрахунку, пристосування,егоцентричних закритості, боязні світу. А вони раптом вирішили навчити цьомулюдей, які здатні любити.
І неоднозначність відповідей на які звучать у виставах питання, і зверненнядо досвіду глядача через вільні асоціації, і недомовленість постійноприсутні у виставах ДІКЛОНа, вони притаманні його творчого методу, вонивластивість цього методу, його невід'ємна частина. У всіх трьох побачених мноювиставах театром використовується палітра образотворчих засобів, глибинна,корінна суть яких змушує відчути внутрішню спорідненість підходів
ДІКЛОНА і творчого методу Далі, «коли Сон і дійсність, марення ідійсність перемішані і невиразні, так що не зрозуміти, де вони саміпо собі злилися, а де були пов'язані між собою вмілої рукою ». У картинах
Далі присутній на мить зупинена, тривожна динаміка. То це намить завмерли, готове злетіти, вільний від земних пут тіло, топризупинений натхненням Майстра, безперервний процес несподіванихметаморфоз звичних предметів. Та ж - напружена, що приковує увагу
- Динаміка є у виставах ДІКЛОНа, постановки якого - однебезперервне, видозмінюються, динамічний дію, з невірним, мінливимсвітлом, багатоголоссям звукових форм і безперервним, нескінченнотрансформується рухом акторів. Завораживающее і привабливе,деколи легко впізнаване або, навпаки, важко зрозумілий, часом звичайне,майже вульгарне (театр чудово відчуває межу вульгарного і непереходить її) або немов зійшло з давніх ікон, цей рух нагадуєто спокійний, розмірений біг рівнинної річки, то яскраві, що турбуютьспалахи на мерехтливих вугіллі. Цей рух змушує видимі формипостійно змінюватися і одні, легко читаються, точні пози - символи,перетікати в інші, часом невиразні, невизначені. Цей рух,з'єднує символи в єдину тканину оповідання, буває лютим абообережним, іноді швидким і стрімким, іноді повільним і плавним, алезавжди осмисленим і забарвленим відкритими людськими почуттями. Думаю,театр вже побачив своє творче спорідненість з Далі і, звичайно, не випадковоприсвятив йому свої спектаклі. Театр явно намагається взяти у Далі надзвичайнуобразність мислення, уміння в розрізнених деталях побачити парадоксальне
Ціле, його здатність «твердою рукою направляти свої підсвідоміімпульси в русло творчості, не давати їм безцільно бушувати »,фантастичні асоціації, які змушують глядача розкріпачити своюфантазію.
Забалакати про Далі і не згадати про сюрреалізму неможливо. Підштовхуютьдо цього і спектаклі ДІКЛОНа.
Можна знайти багато визначень сюрреалізму в різних словниках.
Наприклад, у «Великому енциклопедичному словнику», у «Словнику художніхтермінів »або в« Словнику мистецтв ». Я хочу тут привести інше,сподобалося мені визначення, дане Н. Малиновської ( «Сальвадор Далі.
Вірші »):« Сюрреалізм перетворився на позначення будь-якого мистецтва з такою собітривожної родзинкою нереальності, обов'язковим нальотом фрейдизму ізумовленість неминучого, але при цьому без присмаку містики,заміщений іронією в самих різних дозах ».
Ці слова можна прямо віднести до вистав театру ДІКЛОН. Інереальність, і Фрейд, і зумовленість є, і містики немає. Не візьмутільки на себе сміливість стверджувати, що вона у виставах замінена іронією,але містики немає. Вона замінена не іронією, а, скоріше, чимось «Справжнім».
Під час спектаклів, кілька разів ловив себе на відчутті реальностіщо відбувається. Рухи акторів, підлеглі внутрішнього ритму, не таємномуі містичного, а просто неусвідомлюваному і поки невідомому, малюють образи
- Символи. Намалювавши їх без страху, правдиво, без гри, акторирозчиняються, зникають зі свідомості, поступаючись місцем створеним ними символам,що починають жити самі по собі і змушують героїв діяти.
Втім, можливо, я не прав, і, все-таки, іронія є, якщо її (іронію)трактувати широко і віднести до неї спокій, з яким театр бере свійрозповідь, не претендуючи на містицизм, не вимагаючи його присутності насцені для пояснення того, що відбувається.
«... Говорять про геніальної інтуїції Фрейда. Але, не знаючи справжньої природилюдини, Фрейд не говорив усієї правди. Він говорив частина правди ... »
З відповіді протоієрея отця Олександра (Шаргунова)
У цій відповіді батька Олександра мені чути відгомін моєї власноїтривоги, не оформленої, не ясною, але тим не менше має місце бути.
Насторожує звернення до несвідомого в людині, невідомому, атому непередбачуваного. Теорія доктора Фрейда і сюрреалізм (без «ізмів» нуніяк!) претендували свого часу на глобальність і тим послужили ідеямруйнування і заперечення. Добре, що ті часи минули, і сюрреалізму і
Фрейду знайшлося своє місце, а сяють кіпевшіх навколо них пристрастей давно затих.
Швидше за все, мої тривоги навіяні що залишилися в пам'яті відгомонамиідеологічних драм минулого століття, які не мають ніякого відношення до театру
ДІКЛОН і його пошуку нових образотворчих засобів, яким складно покипідібрати визначення.
Вистави театру ДІКЛОН талановиті. Ретельність постановки,отточенность рухів акторів, продуманість декорацій, світла і звукусвідчать про велику працю колективу театру, про його високупрацездатності. Талант і працездатність. Що ще потрібно для успіху?
Удача? З задоволення побажаю театру удачі. І чи не все одно як йогоназвати. Театр тотемний, маріонетковий, символічний, ірреальний ... Ну,нехай буде ще й сюрреалістичним, асоціативним або, наприклад,
Далійскім.
СНИ? Вони є? Це реальність? - Так, вони існують. Їх бачив кожен.
А чим відрізняється від снів те, що пропливає перед нашою свідомістю, колими, сидячи біля вагонного вікна, проводжаємо незрячим поглядом мелькаючі мимопейзажі, або, залишившись на самоті, перебираємо перипетії пішовчасу або будуємо нереальні плани, раптом піддавшись несподіваного розгулусвоєї фантазії? Та хіба мало у нас приводів побачити сни наяву?! А наше бажаннявисловити найпотаємніше у формі сну, точніше, заховати його за цієюформою, щоб залишитися невпізнаним, невидимим, недоступним і, виходить,закритим і захищеним?! Або бажання скористатися цією формою, щобслухач сам здогадався про те, що нас турбує?! Використання снів, їхтлумачень відомо людям споконвіку, і застосовувалося ними для того, що бдонести, а часом і нав'язати свою думку іншим. Театр ДІКЛОН не займаєтьсятлумаченням снів або їх переказом, він їх створює і використовує цю формувільних, ненавязиваемих асоціацій, щоб донести до нас суть, красулюдини, красу його відкритих почуттів, прості й вічні людськіцінності - не у формі моралей і догм і без психологічного насильства,якому ми завжди опирався. Театр намагається донести це так, щобглядач, залишившись самі собою, прийняв його ідеали, пустив їх до себе, прийнявчужу думку, як свою і пишався тільки що зробленим їм самі відкриттям.
Примітки
Відповідно до теорії психоаналізу доктора З. Фрейда психіка людини складаєтьсяз трьох шарів - свідомого ( «Супер-его»), предсознательного ( «Я» або
«Его») і несвідомого ( «Воно» або «Ід»), в яких і розташовуютьсяосновні структури особистості.
«Воно», «ВД» - це найбільш примітивний шар, де розташовані глибинніінстинктивні, в основному сексуальні та агресивні спонукання, підлегліпринципу задоволення і нічого не знають ні про реальність, ні про суспільство.
«ВД» з самого початку ірраціональний і аморальний. Його вимогам повинензадовольняти шар «Его» (або «Я »).
« Я »,« Его »- шар механізмів реальності, що дозволяють адаптуватися до
Середі, впоратися з її вимогами. «Его» посередник між стимулами,що йдуть з середовища або з глибин організму, і відповідними руховимиреакціями. «Его» забезпечує самозбереження організму, відкладення Досвідув пам'яті, контроль над вимогами інстинктів, що виходять від «ВД».
Шар «Над-Я», «Супер-его» служить джерелом моральних і релігійнихпочуттів, контролюючим та наказуючим агентом.
Якщо «ВД» передбачений генетично, а «Я» - продукт індивідуальногодосвіду, то «Супер-его» - продукт впливів, що йдуть від інших людей.
«ВД» виникає в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним унаступні роки. «Супер-его» утворюється завдяки механізму ідентифікаціїдитини з батьком, що служить для неї моделлю. Якщо «Я» ( «Его») візьмерішення або здійснить дію «Воно» ( «ВД»), але на противагу «Супер -его », то« Воно »отримує покарання у вигляді сумління, почуття провини.
Від напруження, що під тиском різних сил,« Я »(« Его »)рятується за допомогою спеціальних "захисних механізмів''- витіснення,регресії, сублімації та ін Витіснення означає мимовільне усуненнязі свідомості почуттів, думок та прагнень до дії. Переміщаючись в областьнесвідомого, вони продовжують мотивувати поведінку, справляють на ньоготиск, переживаються у вигляді почуття тривожності. Регресія --зісковзування на більш примітивний рівень поведінки або мислення.
Сублімація - один з механізмів, за допомогою якого заборонена сексуальнаенергія, переміщаючись на сексуальних об'єкти, розряджається у виглядідіяльності, що прийнятна для індивіда та суспільства. Різновидом сублімаціїє творчість.
Вчення Фрейда стало відоме передусім тим, що проникло у схованкинесвідомого, або, як іноді говорив сам автор, "пекло" психікиі тим, що Фрейд відкрив наявність складних, конфліктних відносин міжсвідомістю та несвідомими психічними процесами, бурхливий заповерхнею свідомості, по якій ковзає при самоспостереження поглядсуб'єкта.
