У Феодосії і Петербурзі

Сімнадцятого липня 1817 священик вірменської церкви міста
Феодосії зробив запис про те, що в Костянтина (Геворга) Гайвазовського ійого дружини Репсіме народився «Ованес, син Геворга Айвазяна». Він був молодшим усім'ї. Крім нього у Геворга і Репсіме було ще два сини і дві дочки.
Виходець із південної Польщі - Галичини Геворг Айвазян писав ім'я та прізвище напольський лад - Костянтин Гайвазовский. Цій же прізвищем стане підписуватисвої перші картини і його син Іван, якому призначено буде прославитипрізвище своїх предків, зробивши її відомої всьому світу. Тільки в 1840 роцівін змінив її написання на більш звичне для російського вуха звучання -
Айвазовський, але в листах вірменською мовою він назавжди залишався Ованесом
Айвазяном.

Куди тільки доля не закидала багатостраждальних дітей Вірменії!
Ще наприкінці минулого століття прізвище Гайвазовського зустрічалася в Валахії і
Молдови. Костянтин Гайвазовский влаштувався з родиною в Феодосії в самомупочатку XIX століття.

Місто затишно розмістився в східній області Криму на березікрасивої і зручної бухти, там, де знижуючись, закінчуються відроги кримськихгір і починаються степу, такі ж, безмежний, як море, де вологі морськівітри зустрічаються з вітрами, настояним на степових травах. Заснованагреками в VI столітті до н.е., Феодосія знала час слави, багатства, в їїбухті кипіла гучна торгове життя. За тисячоліття своєї історії містопережив піднесення і розорення, нове могутність і славу в Середні віки,коли відважні генуезькі мореплавці і купці в XIII - XIV століттях в самихзручних бухтах Чорного моря засновували факторії, зводили потужніоборонна фортеця. Тоді стародавня Феодосія, обнесена рядами стін,ровами, укріплена високими вежами, називалася Кафою. Але до XIX сторіччя вдалеке минуле пішли колишня слава і багатство міста. Феодосія перетвориласяв невеличке провінційне містечко.

Сім'я Гайвазовського була небагата. Батько у свій час успішнозаймався торгівлею, але що обрушилася на місто в 1812 році чума розориласім'ю. Вільно володіючи кількома мовами - вірменською, російською, польською,угорською, турецьким, грецьким, Костянтин Гайвазовский допомагав городянамскладати судові документи і скарги і одночасно виконував посадустарости на феодосійському базарі. Мати була майстерною вишивальниці, і їїремесло не раз виручало сім'ю в особливо важкі часи. Будинок був невеликий,він стояв на підвищенні, звідки було видно далечінь моря. Воно та ще небо надними і стали тими головними враженнями, що визначили життєву долюмайбутнього художника. Море, то ласкаве, то грізна, з нескінченно набігаючимна берег хвилями, що міняє колір від прозорого бірюзового на непорушноповерхні під час штилю до густої чорноти в штормові дні, --притягало, притягував до себе. Воно було завжди поруч, і хлопцеві не набридалостежити за його рухом і життям. Човни і баркаси рибалок, що йшли вморе, а потім поверталися з уловом до берега, радісно зустрічали їхсім'ї і вся міська дітвора - ось ті враження, які відгукнуться пізнішев його картинах. Зрідка на горизонті з'являлися вітрила великих фрегатів, їхназви поки були невідомі хлопчику, але настав час, і саме вінпрославив на своїх полотнах кораблі російського флоту.

Феодосія була містом багатомовним. Тут жили вірмени, татари,росіяни, турки, греки. Коли в 1821-1829 роках в Греції піднялося повстанняпроти багатовікового панування Османської імперії, вести про цедокотилися і до маленької Феодосії. Про події і героїв грецької революціїрозповідали заїжджають до Феодосії купці, писали російські газети, про ціподії говорили на міському базарі, там же продавали народні картинки,гравюри з епізодами повстання і портрети героїв грецького народу.
Змальовуючи їх, майбутній художник і сам намагався фантазувати. На випадковихаркушах паперу він копіював портрети, військові сцени, а коли не вистачалопапери, то найзручнішим місцем для малювання виявлялися вибілені стінибудинку. На них було легко малювати вугіллям фігури солдатів, вітрильники з надутимивітрилами, чайок над скелями, морські хвилі, що набігають на берег.

Малюнок солдата у повному військовому спорядженні на стіні будинкувипадково побачив градоначальник Феодосії Олександр Іванович Казначеєв. Вінвже чув про юного художника від міського архітектора Коха, чув і про те,що той добре грає на скрипці, віртуозно виводячи смичком протяжнісхідні мелодії. Інтерес голови міста до сина старости феодосійськогобазару рішучим чином змінив протягом життя хлопчика. У руках юного
Айвазовського вперше виявилися справжні акварельні фарби, пензлі йхороша папір, подаровані йому Казначеєва. Здавалося б, що за справуміському голові до дитини з бідної сім'ї? Але, на щастя, Казначеєввиявився не тільки освіченою і талановитою людиною, але головне,людиною з великою душею. У роки, коли двадцятирічний А. С. Пушкінвідбував своє посилання на півдні і знаходився у розпорядженні графа М. С.
Воронцова, Казначеєв складався правителем його канцелярії і, наскільки міг,оберігав поета від гніву і гонінь графа. Коли у 1830 році Казначеєваперевели з Феодосії на службу до Сімферополя і призначили Таврійськимгубернатором, він узяв із собою і Айвазовського, визначивши його в
Сімферопольську гімназію, де той показав себе дуже здібним учнем. Увиданому йому атестаті значилося, що в російській граматиці та логіки,історії та географії, в правилах німецької мови Айвазовський проявив «успіхинеабиякі; в латинською та французькою мовами - хороші, і у Художній жмистецтві виявив знання чудові ».

Три роки, проведені в сім'ї Казначеєва, не пройшли для підліткабезслідно. Атмосфера будинку, коло знайомств сприяли швидкому розвиткучутливого юнака. Розум і здатність, які виявляв Айвазовський,викликали інтерес до нього, родили бажання взяти участь в його долі. Самж він багато читав і багато малював. Частий гість у будинку близьких знайомих
Казначеєва Наришкіних, що мали найбагатшу в Сімферополі бібліотеку ічудове збори англійська і голландських гравюр, він отримав правокористуватися книгами і робити копії з гравюр. Наталія Федорівна Наришкінапочала в Петербурзі турботи про прийом Айвазовського в Академію мистецтв.
Більш того, вона вважала, що Айвазовського, як володіє винятковимхист, необхідно відправити для навчання живопису в Рим. Наришкінавідіслала до Академії мистецтв прохання про це разом з малюнками юногохудожника, і незабаром отримала відповідь від президента Академії про те, що
«Молодий Гайвазовский, судячи по малюнках його, має надзвичайнеприхильність до композиції, але, так як він, перебуваючи в Криму, не міг бутитак грунтовно підготовлений в малюванні та живопису », йому необхідно пройтиповне навчання в Російській Академії мистецтв. І як особлива милість булопризначено прийняти Айвазовського до Академії на казенний рахунок, а також наказенний рахунок привезти його з Криму до Петербурга.

Дорога з Сімферополя до північної столиці була довгою,тривала кілька тижнів. Минули ковилові степу, пилові дороги,малі і великі міста, зупинилися ненадовго в Москві і нарешті 21Серпень 1833 приїхали до Петербурга. Широку Неву, урочисті рядипалаців на її берегах, прямі проспекти вулиць, мінливе небо з холоднимихмарами - ось що побачив юнак після довгої виснажливої дороги. Як цебуло не схоже на його маленьку і таку далеку Феодосію. Через два дні вінз хвилюванням вступив під високі склепіння Академії.

Починалося нове життя. День був визначений жорстким академічнимрозкладом. Вихованці Академії піднімалися о п'ятій годині ранку, потімслідували неодмінна ранкова молитва, сніданок, і в сім починалисязаняття в класах. Спочатку - загальноосвітні предмети і теоріяживопису, а з дванадцяти до трьох учні малювали фарбами. Після короткогоперерви знову класні заняття. Увечері при свічках - заняття малюнком. Удевять годин усі зобов'язані бути в спальнях. Можливо, цей утомливий всвоєму одноманітності ритм міг видатися нестерпним, якщо б він не бувнаповнений істинним творчістю, радістю щоденних відкриттів.

Айвазовський був визначений в клас професора Максима Воробйова,головним інтересом якого була пейзажний живопис. Людина освічена,різноманітних і широких інтересів, Воробйов любив поезію, музику, непоганограв на скрипці, що, можливо, ще більше зблизило учня і вчителя. Удомі професора нерідко збиралися його академічні вихованці, і тут вневимушеній обстановці тривали розмови про мистецтво, суперечки,розповіді вчителя про його учнів і товариша по Академії мистецтв.
Русская пейзажний живопис до початку XIX століття лише починала визначатисяяк рівноправний жанр в ієрархії інших мальовничих жанрів. Академія наперше і головне місце завжди ставила історичний рід живопису. Портрет,краєвид, картини на побутову тему вважалися низьким заняттям для художника. ІПроте серед російських пейзажистів вже були видатні майстри,мистецтвом своїм прокласти дорогу для подальших успіхів цього жанру.
Декоративні пейзажні панно Насіння Щедріна із зображенням парків
Павловська, Гатчини, Петергофа прикрашали палаци Петербурга. Міські пейзажівчителі Воробйова, Федора Алексєєва і понині доставляють радість пізнаваннячудових видів Москви, Нижнього Новгорода, царственого Петербурга.
Пейзажі Італії писав і Федір Матвєєв. Михайло Іванов прославив своє ім'язображенням «визначних місць» Росії, Кавказу і Криму. Під йогопочатком навчався один з найтонших майстрів пейзажного живопису Сильвестр
Щедрін, легенда Академії мистецтв тих років, що вмів передати живий трепетповітря, текучу вологість води, привабливу свіжість італійської природи,де він працював після закінчення Академії.

Воробйов не тільки захоплював своїх учнів розповідями про майстерністьта особливості живопису своїх вчителів і попередників, але він міг запалитиуява юних художників щирим захопленням перед красою природи. Вінвчив їх любити і розуміти природу, відчувати її стан. Сам він мігписати, здається, все: панорами бачених у подорожі міст, військовіпаради, нічну Неву, морські баталії та пейзажі.

Схильність Айвазовського до зображення моря проявився дуже рано,її підтримував і розвивав старий професор. Чимало значило для Айвазовськогознайомство з картинами класичних майстрів у зборах Імператорського
Ермітажу. Він копіював морські пейзажі француза Клода Лоррен, голландськихживописців XVII століття, що славилися своїми зображеннями моря, кораблів,прибережної життя голландських міст. Живописці Голландії вважаютьсяосновоположниками мариністичний жанру.

Не менше значення, ніж професійні уроки живопису, малидля Айвазовського знайомства, які почали складатися в перші ж рокийого життя в столиці. У будинку Воробйова Айвазовський познайомився з поетом
Василем Жуковським, байкарем Іваном Криловим, з тонким поціновувачеммистецтва, меценатом, прекрасним віолончелістом Матвієм Вієльгорський,художником Олександром Орловським, Олексієм Томілова. Розумний, широкоосвічена людина, і морив був пристрасним колекціонером. У йогопетербурзькому будинку були зібрані картини російських та європейських художників,він володів найбагатшою колекцією офортів Рембрандта. У зовсім юному
Айвазовського і морив вгадав неабиякий хист і багато сприяв йогорозвитку. Художник став частим гостем у домі Томілова. За його порадою
Айвазовський копіював пейзажі Сильвестра Щедріна, наполегливо осягаючи йогомальовничу манеру. Пізніше в Італії він буде писати свої картини в тих жемісцях, де працював Щедрін.

Літо 1834 художник провів у маєтку Томілова Успенське нарічці Волхов. Незвичні для жителя півдня північні білі ночі, сріблястапрозорість повітря, неяскрава зелень, сталевого кольору вода північної ріки --все це уважно спостерігав і вбирав око художника, порівнював ізтакими, здавалося, далекими спогадами про феодосійської життя і природу.

Несподівана подія ледь не змінило протягом життя Айвазовського.
На початку 1835 на запрошення Миколи I до Петербурга для виконаннянайвищих замовлень приїхав модний французький мариніст Філіп Таннер.
Академічний учень Айвазовський був визначений йому на допомогу. Спочатку всейшло добре. Айвазовський уважно вивчав таїни майстерності відомогофранцузького живописця, які той, у свою чергу, перейняв у великогоанглійської майстра Вільяма Тернера. Здатний учень швидко засвоїв прийомипаризького маестро і, не бажаючи бути в нього помічником, але, прагнучи довласної творчості, написав до академічної виставці картину Етюдповітря над морем. Показана на виставці, вона викликала загальне схвалення,цікавість, захоплення майстерністю молодого академіста. Айвазовськийотримав за неї від Академії мистецтв срібну медаль, що ледь не сталокінцем його так блискуче почалася художньої кар'єри. Ображенийнезалежним поведінкою свого помічника Таннер поскаржився на ньогоімператору, який не терпе6л порушень субординації і наказав всі картини
Айвазовського з виставки негайно зняти. На художника-початківцяобрушився імператорський гнів. Потрібно було заступництво Жуковського,
Крилова, професорів Академії, щоб втихомирити царську немилість. Незабаромі сам Таннер, який прибув до Петербурга «на ловлю щастя і чинів», знехтуванийхудожниками і двором, безславно залишив Росію.

Важливим етапом у розвитку дарування Айвазовського стало йогоплавання влітку 1836 року з кораблями Балтійського флоту з Фінської затоки і
Балтійського моря. Плавання протягом двох місяців в північних широтахзбагатило, розширило уявлення початківця мариніста про мінливоюморської стихії. Пройде зовсім небагато років, і він побачить і відчує на собіне тільки ласкавий шум Егейського, Адріатичного та Середземного морів, а ймогутнє дихання Атлантики і Тихого океану. Морська стихія назавждизаволоділа уявою художника, стала єдиною і головною темою йоготворчості. Вже в перших картинах Айвазовського вчителя і глядачі побачилинеординарність дарування. У самих ранніх його роботах Вид на взморье воколицях Петербурга і Великий рейд в Кронштадті вражало майстерність, зяким написані вода, морська піна на гребені хвиль, північне небо з несомихвітром білими хмарами. Хоча в картинах є ще оглядка на старихголландських мариністів, але в них же виражена зірка спостережливість,допитливість молодого художника, уважно осягає особливостіпівнічної природи.

Роки навчання були наповнені щоденною невтомною працею,радістю творчості, щастям знайомства з людьми, пам'ять про яких пройдечерез усе життя. Такою виявилася зустріч, хоч і швидкоплинна, С Пушкіним.
Вона сталася на академічній виставці у вересні 1836 року, за декількамісяців до загибелі поета. Айвазовський пам'ятав кожну деталь розмови, коженпитання поета, звернений до нього, вираз його обличчя, його сміх, одяг
Наталії Миколаївни. Це знайомство осяяло собою все життя художника, ібагато чого потім у своїй творчості він перевіряв можливою реакцією великогопоета, змішав свої враження, створювані образи природи з високоюпушкінської поезією, яка завжди жила в душі художника. «З тих пір і безтого улюблений мною поет став предметом моїх дум, натхнення і довгихбесід і розповідей про нього », - згадував Айвазовський на схилі літ.

Про картинах Айвазовського представлених на академічній виставці
1836 року, жваво і доброзичливо відгукнулася художня критика. Нестор
Кукольник, що випускав Художню газету, писав: «Дві картини
Айвазовського, що зображають пароплав, що йде в Кронштадт, і голландськийкорабель у відкритому морі, кажуть без Околична, що талант художникаповеде його далеко. Вивчення натури відкриє йому інші скарби, про якітепер талант тільки здогадується. Твори Айвазовського тепервражають, кидаються в очі. Зізнаємося, ми очікуємо, що вони незабаром не будутьтак ефективні, але глибоко западут в душу глядача і надовго заведутьгосподарство на дні її ». Ці слова були добрим напуттям початківцюхудожнику.

Нестор Кукольник не раз зацікавлено писав про картини
Айвазовського, стежив за його успіхами і застерігав від захоплення зайвоїзовнішньої ефективністю. А незабаром художник і особисто познайомився зі своїмпершим критиком, а головне, з колом тих людей, що збиралися в Омібратів Нестора і Платона Кукіль?? іков або у Карла Брюллова, «великого
Карла », тільки що повернувся з Італії, увінчаного славою, обожнюваногомолодими живописцями. Тут збиралися актори, художники, співаки,літератори. Глінка чарували грою на фортепіано і співом, художник Яненкосмішив своїм балагурством, Платон Кукольник грав на ск5ріпке, Несторімпровізував вірші, співав своїм могутнім басом великий співак Петров,приходив актор Каратигіна з невичерпним запасом каламбурів. «Увечері мисходилися, тут йшли вигадки, - читаємо в записках Глінки. - Іноді вечеряли,і тоді це було свято не від страв і вина (нам не на що було ласувати),але від різноманітної жвавої бесіди ». На одному з таких вечорів
Айвазовський виконав на скрипці кілька мелодій, почутих ним у Криму.
Наспіви сподобалися Глінці. Він скористався ними в опері Руслан і Людмила,над якою в той час працював. «Згодом дві з них я використав влезгинку, а третій - для анданте у сцені Ратмира в 3-му акті Руслана та
Людмили », свідчив сам композитор.

Але ось закінчена Академія мистецтв. Як кращий випускник 1837року він отримав за свої успіхи велику золоту медаль, яка давалаправо на шість років виїхати за кордон у якості академічного пенсіонера іудосконалювати там мальовниче майстерність. Перш ніж відправитися в
Італію, куди зазвичай їхали художники, Айвазовський на два роки виїхав до
Феодосію, де не було цілих п'ять років.

Повернувшись до рідного міста, він із захватом почав працювати надпейзажами, головною темою який залишалося море. Він умів нескінченноурізноманітнити сюжети своїх марин: то це ніч на південному березі, то буря угенуезьких руїн, то вид Севастополя з військовими кораблями, і, нарешті,вид Феодосії, любовно зображеної художником майже з топографічноюточністю. У картині добре впізнавані характерні обриси гір, башта
Костянтина біля самого берега і будинок губернатора. Натхнений зустріччю зрідними краями, Айвазовський писав до Петербурга Томілова: «Скільки зміни вмоїх поняттях про природу, скільки нових принад добився і скількимає бути попереду ».

Серйозною школою для нього стала участь під керівництвом генерала
Миколи Раєвського, сина героя 1812 року, який командував Кавказькоїбереговою лінією, у бойових операціях біля берегів Мінгрелія. Айвазовськийвзяв участь у десанті, який був висаджений в районі субаші (Лазаревська). Картину
Десант в субаші він написав одразу, повернувшись до Феодосії. Вона стала першим вйого творчості зображенням морської батального сцени. У цій операціїбрали участь служили на Кавказі рядовими колишні декабристи Михайло
Наришкін, Олександр Одоєвський, Микола Лорер. Художник зблизився з ними «із великим задоволенням, - згадував він пізніше, - розмовляв з цимивисокоосвіченими людьми ». Тут можна помітити, що прийняла великуучасть у долі Айвазовського Наталія Наришкіна була споріднена з кавказькимзнайомим художника Михайлом Наришкін. Коли ж художник опинився в
Італії, там доля звела його з родичкою іншого декабриста -
Олександра Лорера. У її альбомі він залишив десятки своїх малюнків. Середнових кавказьких друзів художника був брат Пушкіна Льовушка. Знайомство зним було пофарбовано для Айвазовського пам'яттю про нещодавній зустрічі з великимпоетом. Два роки самостійної роботи в Криму, не оглядаючись на авторитети,без спонукання до обов'язковим академічним завдань багато важили втворчому розвитку митця. За короткий час він написав більше десятикартин і відіслав їх в Академію як звіт про свою роботу.

Повертаючись навесні 1840 року в Петербург і прощаючись з ріднимимісцями, Айвазовський написав одну з найбільш проникливих своїх картин -
Морський берег. Бути може, в що стоїть на березі самотнього подорожнього, якийдивляться на хвилі море, на кораблі борознять хвилі, небо з навислиминад водою хмарами, художник мислив себе? Коли він повернеться сюди, колипобачить ці берега, таке рідне і улюблене Чорне море?

В Італії

Влітку 1840 разом зі своїм академічним другом Василем
Штернбергом, чудовим художником, веселою людиною, Айвазовськийвирушив у дорогу. Дорога лежала в Італію, столицю художнього світу.
Класичне мистецтво Древнього Риму, великі майстри італійського
Відродження, прекрасна природа вабили туди художників зі всієї Європи.
Через Берлін, Дрезден, Відень, Трієст Айвазовський і Штернберг приїхали в
Італію. Першим містом, де художники зробили зупинку, була Венеція. Вонапідкорила своєю неповторною красою та чарівністю. Великий канал звеличними палацами, переплетення малих каналів, на їх схрещенні --затишні тихі площі, а серце Венеції - площа Святого Марка з прекраснимсобором. За площею - знаменита венеціанська лагуна. Скільки б не минулороків, Айвазовський буде пам'яттю повертатися до цього міста і в захопленніоспівувати у своїх картинах його чарівну красу.

Художник відтворив на своїх полотнах нерухомо, немов сплячоговоди лагуни, в яких відображаються, подвоюючись, вчинені у своїйархітектурної краси венеціанські палаци, кампаніли і самі звичайнібудови. Нечутно ковзають по тихій воді гондоли, неодмінна прикметавенеціанської життя. Від прозорого неба, тихої води, повільного рухугондол віє спокоєм, гармонією, ідилією природи і життя.

У Венеції, у вірменському монастирі Святого Лазаря вже багато років живстарший брат Айвазовського - Габріел. Він прийняв чернецтво і життя своєприсвятив вченим занять богослов'ям, мовами і перекладами, ставши великимвченим-теологом. Брати зустрілися після багатьох років розлуки. Художникдеякий час жив у монастирі. Ченці поселили Айвазовського в келії,яку колись займав великий Байрон. Англійська поет був настількизахоплений людьми і обстановкою монастиря, що почав вивчати вірменську мову танавіть видав англо-вірменський словник. Айвазовський на схилі років написавкартину, що зображає Байрона серед ченців вірменського монастиря. З братому Айвазовського ніколи не переривався зв'язок. На знак розташування іподяки художник присвятив монастирю одну з картин, написаних у
Венеції.

За кілька перших місяців життя в Італії Айвазовський побував,крім Венеції, у Флоренції, яка зустріла його величнимисоборами, прекрасними колекціями картин великих майстрів Відродження вгалереях Уффици і Пітті. Художник об'їхав всі Неаполітанське узбережжі,працював в Сорренто, Амальфі, Віко; в самому Неаполі йому кортіло відчутиособливість ландшафту, побачити прибережні пейзажі, побувати в тих місцях,де працював улюблений і дорогий їм Сильвестр Щедрин.

Рухаючись по дорогах Італії, він вдивлявся в блакить неба, ясниймалюнок пагорбів Тоскани, плоскі крони гордовитих піній, чуйно вловлюючибагата різноманітність відтінків ранкового, полуденного або вечірнього неба.
Пам'ять художника фіксувала, як вогненна куля сонця повільно опускався вморе, і тоді на брижах хвиль починали грати химерні відтінки золотогокольору. Ці перші враження, поповнюючись новими, відроджувалися на полотнахпід його пензлем.

Рим потряс Айвазовського. «Я бачив творіння Рафаеля і
Мікеланджело, бачив Колізей, церкви Петра і Павла. Дивлячись на творигеніїв і громади, відчуваєш свою нікчемність! Тут день коштує року », --писав він у Петербург про свої перші враження від Вічного міста. «Я, якбджола, смокчу мед з квітника, щоб принести вдячну данину цареві і матінці
Росії », - він закінчив свій лист.

Влаштувавшись в Римі, Айвазовський часто зустрічався з Миколою
Васильовичем Гоголем, з яким познайомився у Венеції, вони разомздійснили поїздку до Флоренції. Обережний на нові знайомства Гогольшвидко зійшовся з Айвазовським. «Низенький, худорлявий з дуже довгимзагостреним носом, з пасмом білявого волосся, часто падали на маленькіпримружені глазки, Гоголь викуповував цю непривабливу зовнішність люб'язністю,невичерпну веселістю і проблисками свого нескінченного гумору, якимиіскрилася його бесіда у приятельських колі », - таким побачив художникзнаменитого письменника. Доля була щедрою до Айвазовському на цікавізустрічі, знайомства і дружбу. Вечорами він часто бував у маленькій квартирці
Гоголя, яку той називав «моя келія». Туди приходив один Гоголя,художник Олександр Іванов, занурений в роботу над своєю картиною Явище
Христа народу. Тут бували письменники Іван Панаєв, Василь Боткін, багатохудожники. Душею цього гуртка був Гоголь, якого всі любили. Про близькістьхудожника і письменника свідчить епізод з портретом Гоголя, сповнений
Олександром Івановим, який Гоголь випросив у Іванова, щоб подарувати
Айвазовському.

Працював Айвазовський із захватом і дуже швидко, відчуваючинасолоду від процесу творчості, від того, як виникають під пензлем збезформних спочатку мазків хмари, повітря, лінія берега, рух хвиль.
За декілька перших місяців життя в Італії в 1840 році Айвазовський написавтринадцять великих картин. У наступному - сім, ще через рік - двадцять. Уїх число не входять роботи невеликих розмірів, альбоми малюнків, начерків,які художник робив постійно, перебуваючи в дорозі, за дружньою бесідоюабо розмірковуючи над новим сюжетом для великого полотна.

Тут, в Італії, остаточно склався метод роботи Айвазовського.
Він був дуже індивідуальний, ні на кого не схожий. «Коли я їхав до Італії, --розповідав художник, - мені твердили все у вигляді напуття - з натури, знатури пишіть! .. живучи в Сорренто, я почав писати вид з натури з тогосамого місця, з якого в минулі роки писав С. Щедрін ... писав я рівно тритижні. Потім точно також написав вид в Амальфи. У Віко написав дві картинипо пам'яті. Захід і схід сонця. Виставив все - і що ж виявилося - всеувага публіки була звернена на фантазії, а ці проходили мимо - якдавно знайомі ». Для себе Айвазовський раз і назавжди зробив висновок, щоособливості його сприйняття природи, зорової пам'яті, уяви,нарешті, темпераменту не поєднуються з характером роботи на натурі. Він неміг сидіти з мольбертом і китицями біля берега моря і, годинами спостерігаючимінливість освітлення, рух хвиль, копітко переносити це на полотно.
Його феноменальна пам'ять утримувала множинні стану атмосфери,ефектні, єдині в своєму роді миті життя природи, авироблена роками, відточена техніка, філігранне професійнемайстерність дозволяли безпомилково і переконливо відтворювати створенууявою картину природи.

Айвазовський виробив свою теорію. Він був переконаний, що «рухживих стихій невловимо для пензля: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль
- Немислимо з натури. Для цього художник повинен запам'ятати їх, і з цимивипадками, так само як і ефектами світла і тіней, складати союкартину ». Спосіб його роботи був дуже індивідуальний. Він починав писатикартину з зображення неба або, як він любив говорити, - повітря. І як бине був великий полотно, він закінчував цю частину картини в один сеанс, не відходячивід полотна іноді по дванадцять годин поспіль. Цим досягалося відчуттяособливого єдності кольору, повітряної атмосфери, переконливості і правдивості вїї передачі.

У майстерні художника зазвичай стояло кілька картин --закінчених і тільки розпочатих. Але завершені роботи не затримувалися довго,на них завжди були покупці. Популярність Айвазовського швидко зростала. Наодній з виставок в Римі він експонував кілька своїх картин, про якізахоплено писали італійські газети, відкриваючи нове ім'я російськогохудожника.

Багато його картини, що зображують схід, захід сонця, місячні ночі,морські бризи, написані, здається, з невимушеною, підкорює легкістю.
Вони сприймаються як музичні або віршовані імпровізації. На початку
XIX сторіччя в поезії і в музиці склалася традиція публічної імпровізації.
Нею захоплювався Адам Міцкевич, неперевершеним і тонким майстром її був
Фредерік Шопен. Айвазовський чув легкі музичні фантазії Глінки. Ухудожніх салонах Петербурга, Москви, європейських столиць звучалимузичні та поетичні імпровізації. У них приваблювала видима легкість іодночасно таємничість народження у присутності глядачів або слухачівзакінченого твору. Але за цим стояв високий професіоналізм.

У популярності, розростається славі Айвазовського, швидкості, зякої виникали все нові і нові заходи, сходи, місячні ночі, таїласьвелика небезпека - стати просто модним художником, писати, враховуючи лишеневибагливої смак публіки, яка чекала того, що для неї звично, щолегко сприймається і пестить око. У сотнях, а потім і тисячі картин,створених Айвазовським, звичайно, не все одно значимо, не завжди швидкістьроботи йшла на користь картині. Від можливість полегшення і поверхні втворчості, від зайвої довірливості похвалу Айвазовського попереджавсвоїми порадами його петербурзький друг і доброзичливець морив, коли писавйому про те, що, як дітей можна загодували на смерть, так і дарування можназахвалити на смерть. Художник буде продовжувати писати, «але не працювати,шануючи себе генієм, а то хисту його - кінець ». Випробування славою - самеважке випробування. Якщо художник витримує, долає його, значить,правду, істину в мистецтві він цінує вище, ніж себе.

Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов домистецтву, феноменальна працездатність, непідробленість почуттів, яківиражалися в його творах. Не випадково тому картини його викликализахоплення не тільки публіки, а й професіоналів-художників і справжніхзнавців і цінителів мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовськоговисловив відомий англійський художник-мариніст Вільям Тернер, що живв 1842 році в Римі. Шістдесятирічний майстер створив на італійській мовізахоплені вірші з приводу картини Неаполітанський затока місячної ночі: «Накартині твоєї бачу місяць з її золотом і сріблом, що стоїть над морем, в ньомувідображаються. Поверхня моря, на яку легкий вітерець наганяєтрепетну брижі, здається полем іскорок ... Прости мені, великий художник, якщо япомилився, прийнявши картину за дійсність, але робота твоя зачарувала мене,і захват оволодів мною. Мистецтво твоє вічно і могутньо, тому щотебе надихає геній ».

Більш спокійними і стриманими, а тому, можливо, і більшевагомими здаються слова великого художника і великого трудівника в мистецтві
Олександра Іванова. У листі до рідних з Риму він написав: «Айвазовськийлюдина з талантом. Воду ніхто так добре тут не пише. Айвазовськийпрацює швидко, але добре, він займається виключно морськими видами, ітому що в цьому роді немає тут художників, то його Заславі і захвалити ».

Вдумливо і тверезо оцінював Айвазовський свою популярність:« Скажупро головне, - писав він Томілова, - всі ці успіхи у світлі - дурниця, мене вонихвилинної радують і тільки, а головне моє щастя - це успіх уудосконалення, що перша ціль у мене ». Аналізуючи характер своєїживопису, манеру свої успіхи, він тоді ж говорив: «Тепер я залишив всеці перебільшені фарби, але між тим треба було теж їх пройти, щобзберегти в майбутніх картинах приємну силу фарб і ефектів, що вельмиважлива стаття в морській живопису ».

Із задоволенням працюючи над різноманітністю морських пейзажів,прагнучи не повторюватися в їхніх сюжетах, Айвазовський щоразу шукав новихвідтінків освітлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але вінпрагнув знайти і свою, нову тему в пейзажі, властиву тільки йому.
Такий картиною стала велика композиція яку художник назвав Хаос. Воназображує рух неприборканої первозданної стихії, яку осяваєкомета, являючи собою творця стихій - неба, землі, води. За основу ідеїкартини Айвазовський взяв слова з книги Буття: «А земля була пуста тапорожня і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води ». Картина привернулаувагу Папи Григорія XVI. Він придбав її для Ватикану і нагородивхудожника золотою медаллю. Гоголь з веселим жартом привітав Айвазовського:
«Ісполать тебе, Ваня! Прийшов ти, дрібненько людина з берегів Неви в Рим івідразу підняв Хаос у Ватикані ».

Здавалося б, такий гучний успіх, визнання, слава, якісупроводжували майже кожен новий твір Айвазовського, могли створитиатмосферу суцільного свята, богемності, розсіяною життя. Але натурахудожника не брала подібного стилю життя. І від п'янких захоплень йоготеж рятував головний, і мабуть, єдиний інтерес - його творчість,якому було підпорядковано все. Початкові матеріальні труднощі --половину скромного змісту, що він отримував від Академії мистецтв,
Айвазовський відсилав матінці до Феодосії - незабаром закінчилися. Продаж картинприносила достатня і впевнене забезпечення. Це давало можливістьхудожнику багато подорожувати. Він здійснив поїздку в Іспанію, на Мальту,відвідав Англію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Голландію. Його вабили місця,де він міг поповнити свої враження, пов'язані з морем, традиціямимариністичного живопису, накопичити новий досвід. Айвазовський не втрачавможливості виставляти свої картини в європейських містах.

На кожній виставці йому супроводив успіх. Один зспіввітчизників записував у своєму щоденнику враження від картин
Айвазовського на римській виставці: «З яким захопленням говорили ми це" наш "в Римі, з якою гордістю дивилися ми на слово Russo, написане під йогокартинами ». Курйозні відгуки з'явилися несподівано в берлінських газетах.
Майстерність у передачі води, найтонших світлових ефектів викликало такеподив, що критики вирішили - очевидно, російський художник глухонімий.
Тільки при недоліку слуху та мови може так гостро розвинутися зір.

За виставлені в Луврі картини Айвазовський був нагороджений золотоюмедаллю. Паризькі газети писали, що за такого успіху, який маєросійський живописець в Європі, він навряд чи захоче повернутися до Росії. Алесаме ці припущення прискорили повернення Айвазовського до Петербурга.
«Це спонукало мня скоротити час мого перебування за кордоном на два роки,
- Пояснював він причину свого повернення в Росію і продовжував - Рим,
Неаполь, Венеція, Париж, Лондон, Амстердам удостоїли мене самими втішнимизаохоченнями, і внутрішньо я не міг не пишатися своїми успіхами в чужихкраях, передчуваючи співчутливий прийом на батьківщині ».

До 27 років він став членом Петербурзької, Римської і Амстердамської
Академії мистецтв.

Художник Головного Морського штабу

У середині літа 1844 завершилося чотирирічне перебування
Айвазовського в Європі. Він повернувся на батьківщину, увінчаний визнанням,європейської слави. Друзі художника з радістю відзначали його повернення.
Академія мистецтв у вересні удостоїла свого колишнього учня званнямакадеміка, а через кілька днів надійшло розпорядження Міністерства
Імператорського двору про зарахування його до цього відомства зі званнямживописця Головного Морського штабу «з правом носити мундир Морського
Міністерства і з тим, щоб звання це вважалося почесним без виробництвагрошового утримання ».

В історії вітчизняного мистецтва подібне зарахування художникадо вищої Морському відомству було перше. Воно свідчило про визнаннявиняткових заслуг молодого живописця в такої специфічної областіживопису, як зображення подій, пов'язаних з військово-морською історією. Воносвідчило і про велику зацікавленість в тому, щоб художник і вНадалі мистецтвом своїм прославляв історію російського флоту. У цьомуінтереси художника та Морського міністерства багато в чому збігалися.

Художник любив і розум