Вступ
Епоха срібного століття і Осип Мандельштам
Епохи одна від одної відрізняються в часі, як країни в просторі, іколи йдеться про наш срібному столітті, ми уявляє собі якесьяскраве, динамічне, порівняно благополучне час зі своїм особливимликом, різко відрізняє від того, що було до, і що настав після. Епохасрібного століття довжиною від сили в чверть століття простягається між часом
Олександра Ш і сімнадцятого годом.1/
Протягом срібного століття в нашій літературі виявило себечотири покоління поетів: бальмонтовское (що народилися в 60-х і початку 70-хроків минулого століття), блоковское (народилися близько 1880-го), Гумілевський
(народилися близько 1886 р.), і, нарешті, покоління, яке народилося в дев'яностихроки: Г. Іванов, Г. Адамович, М. Цвєтаєва, С. Єсенін, В. Маяковський, О.
Мандельштам та ін 2/
У листі Мандельштама до Тинянова від 21 січня 1937 є слова:
"Ось вже чверть століття, як я, заважаючи важливе з дрібницями, напливали наросійську поезію, але незабаром вірші мої зіллються з нею, дещо змінивши в їїбудову та склад ". Всі виповнилося, усе збулося. Його віршів неможливовідторгнення від повноти російської поезії. Масштаб мандельштамовского творчості
- Об'єктивно вже поза спорів.
Інша справа, що завжди будуть люди, яких Мандельштам простодратує; що ж, у його думки, в його поезії, в усьому його зовнішності і справдіє щось дряпають, зачіпає за живе, примушують до вибору міжвідданістю, яка просить всі, і нелюбов'ю, яка не візьме нічого.
Поставитися до нього "академічно", тобто байдуже, - не вдається.
Прописати безпритульних тінь безпритульної поета у відомчому будинкувітчизняної літератури, віднести для нього нішу в пантеоні і на цьомузаспокоїтися - сама порожня витівка. Уже який там пантеон, коли у нього немаєпростий могили, і це дуже важлива риса його судьби.3/
-------------------------------------------------- --------------< br>1/Спогади про срібному столітті. Сост. В. Крейд. М., Республіка,
1993, с. 5-6.
2/Там же, с. 11.
3/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття
С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 5.
Основна частина. РОСІЯ Осипа Мандельштама
1. Витоки та універсалізм поезії Мандельштама
Осип Мандельштам народився в 1891 році в єврейській родині. Від матері
Мандельштам успадкував, поряд зі схильністю до серцевихзахворювань і музикальністю, загострене відчуття звуків російської мови.
Мандельштам згадує: "Що хотіла сказати сім'я? Я не знаю. Вона буланедорікуваті від народження, - а між тим у неї було що сказати. Наді мною інад багатьма сучасниками тяжіє недорікуватість народження. Ми вчилися неговорити, а лепетати - і, лише прислухаючись до наростаючого шуму століття івибілені піною його гребеня, ми здобули мову. "1/
Мандельштам будучи євреєм обирає бути російським поетом - не просто
"Російськомовним", а саме російською мовою. І це рішення не таке само собоюзрозуміле: початок століття в Росії - час бурхливого розвитку єврейськоїлітератури, як на івриті та на ідиш, так, почасти, і російською мовою.
Вибір зроблено Мандельштамом на користь російської поезії і "християнськоїкультури ". 2/
Мандельштам був вражений прикладом Чаадаєва - російської людини,і до того ж людини пушкінської епохи, тобто самої органічної епохи російськоїкультури, що обрав католицьку ідею єдності. Мандельштам вгадує вЧаадаєва думки що звільняє парадокс, споріднений з тим парадоксів, безяких не міг жити він сам, і не всупереч своєму російському єства, азавдяки йому, що провадять її російським
-------------------------------------- -----------------------< br>1/Мандельштам О.Е. Сб Четверта проза. Шум часу, М., СП
Інтерпрінт, 1991, с. 94.
2/Мандельштам О.Е. В 2-х т. Т.1. Стихотворения. Вступна стаття С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 32.
духовним мандрівництва. "Думка Чаадаєва національна у своїх джерелах, і тамде вливається в Рим. Тільки російська людина міг відкрити цей захід ...
Туди ... Чаадаєв приніс моральну свободу, дар руської землі, кращийквітка, нею вирощений ", - писав Мандельштам в 1915 році в статті про
Чаадаеве.1/
І Мандельштам побажав "не стати, а бути російським". Mандельштам писав:
"Весь стрункий міраж Петербурга був тільки сон, блискучий покрив,накинутий над безоднею, а кругом простягався хаос юдейства, не батьківщина, небудинок, не вогнище, а саме хаос, незаконний утробний світ, звідки я вийшов,якого я боявся, про якого я невиразно здогадувався і втік, завжди біг "
.2/
У цьому втечу для мандельштамовской поезії протилежність рідногоі страшного "утробного світу" та "туги за світовій культурі".
Поєднуючи в собі єврейство і Росію, мандельштамовская поезія несе всобі універсалізм, поєднуючи в собі національне російське православ'я інаціональний практікулярізм євреїв. 3/
Посох мій, моя свобода -
Серцевина буття,
Скоро ль істиною народу
стане істина моя?
Я землі не вклонився
Перш, ніж себе знайшов;
Посох взяв, розвеселився
І в далекий Рим пішов. < p> А снігу на чорних ріллях
Не розтануть ніколи,
І печаль моїх домашніх
Мені, як і раніше далека.
< br>-------------------------------------------------- ---------------< br>1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т.1. Стихотворения.
Вступна стаття С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 33.
2/Мандельштам О.Е. Сб Четверта проза. Шум Часу. М., СП
Інтерпрінт, 1991, с. 53.
3/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т.1. Стихотворения.
Вступна стаття С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 32.
Сніг розтане на кручах,
Сонце істини палім,
Прав народ, що вручив посох
Мені, що побачив Рим!
2. Своєрідність поезії Мандельштама
Перша російська революція і події, супутні їй, длямандельштамовского покоління збіглися зі вступом в життя. У цей період
Мандельштама зацікавила політика, але тоді, на зламі від отроцтва доюності, він залишив політику заради поезії.
У світ російської традиції, як і в світ нової символістської, естетичноїкультури, Мандельштама ввів його вчитель словесності В.В. Гіппіус. В "Шумічасу ", в главі спеціально присвяченій В.В. Гіппіус, Мандельштам пише,як багато для нього означає цей человек.1/
У творчості Мандельштама заявляє про себе до впертості послідовнахудожницька воля, обходиться без демонстративного викликаючи. Над технікою,над образністю панує принцип аскетичної стриманості. У ньогопереважають рими "бідні", часто дієслівні або граматичні, що створюютьвідчуття краси та прозорості:
Ніхто тебе не проведе
За зеленим долинах,
І рокотання солов'їним
Ніхто тебе не кличе, --
Коли, закутаний плащем,
Не зігріває, але милим ...
Все це зроблено для того, щоб рима як така не ставаласамостійним джерелом збудження, не застеляла собою чогось іншого. Улексиці цінується не стільки багатство, скільки жорсткий відбір.
--------------------------------- -----------------< br>1/Мандельштам О.Е. Сб Четверта проза.Шум часу. М., СП
Інтерпрінт, 1991, с. 96.
Мандельштам уникає слів, надто впадають в очі: у нього немає нірозгулу вишуканих архаїзмів, як у В'ячеслава Іванова, ні нагнітаннявульгаризмів, як у Маяковського, ні великої кількості неологізмів, як у Цвєтаєвої, нінапливу побутових обертів і словечок, як у Пастернака. 1/
Є цнотливі чари -
Високий лад, глибокий світ,
Далеко від ефірних лір
Мною встановлені лари.
У ретельно обмиті ніш
У години уважних закатов
Я слухаю моїх пенатів
Завжди захоплену тиша.
3 . Росія в поезії і прозі О. Мандельшма
Початок першої світової війни - кордон часів:
Вік мій, звір мій, хто зуміє
Заглянути в твої зіниці
І своєю кров'ю склеїть
Двох століть хребці?
Мандельштам відзначає, що минув час остаточного прощання з
Росією Олександра (Олександра Ш та Олександра Пушкіна), Росієюєвропейської, класичної, архітектурної. Але перед своїм кінцем самеприречене "велич", саме "історичні форми та ідеї" обступають розум поета.
У їх внутрішньої спустошеності він повинен переконатися - не з зовнішніх подій,а з внутрішнього досвіду зусиль співчувати "світу державному",вчувствоваться в її лад. Він прощається з ним по-своєму, перебираючи старімотиви, приводячи їх до ладу, складаючи для них засобами поезії якийськаталог.2/
-------------------------------------------------- -----------------< br>1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття
С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 14.
2/Там же, с. 37.
У білому раю лежить богатир:
Пахарь війни, немолодий мужик.
У сірих очах світова широчінь:
великоруський державний лик.
Тільки святі вміють так
У пахучий гробу лежати:
випручавши руки, блаженства на знак,
Славу свою і спокій куштувати.
Хіба Росія не білий рай
І не веселі наші сни?
Радуйся, вояк, не вмирай:
Онуки і правнуки врятовані!
Тут кожне слово обрано по протилежності до вірша
"Посох". Там - "чорні ріллі", тут - "веселі наші сни". Там чаадаевскійобраз Росії, тут - слов'янофільської; і обидва дані на рівні граничногоузагальнення.
Говорячи про прощання Мандельштама з імперською темою, необхідно сказатипро ставлення Мандельштама до Петербургу. Петербург і його архітектуразавжди були для Мандельштама виразом владної, тобто помилкигармонії. 1/
У мандельштамовской системі шифрів, приречений Петербург, саме у своємуяк імперської столиці, еквівалентний тієї Юдеї, про яку сказано, щовона, розп'яли Христа, "скам'яніла" і пов'язується зі святим богоотступніческім іщо гинуть Єрусалимом. Кольори, що характеризують базблагодатное іудейство - цечорний і жовтий. Так ось саме ці кольори характеризують петербурзький "світдержавний "(кольори російського імператорського штандарта) .2/
Серед священиків Левітом молодим
На сторожі ранкової він довго залишався.
Ніч юдейська збиралися над ним,
І храм зруйнований похмуро творив
-------------------------------- ----------------------------------< br>1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т.1. Вступна стаття
С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 9.
2/Там же, с 38.
Він говорив: небес тривожна жовтизна.
Уж над Євфратом ніч, біжіть, ієреї!
А старці думали: не наша в тому вина;
Се чорно-жовтий колір, се радість Юдеї.
"гине Петербург, кінець петербурзького періоду російської історії, --коментує цей вірш Н.Я. Мандельштам, - викликає в пам'яті загибель
Єрусалиму. Загибель обох міст тотожна: сучасне місто гинеза той же гріх, що і стародавній ... "1/
, що минає," державний світ "викликає у поета складний і переплетіння почуттів.
Це і жах, майже фізичний. Це і урочистість. Це і жалість.
В одного з розділів "Шума часу", присвячених порі громадянської війни,виникає сюрреалістичний образ "хворого орла, жалюгідного, сліпого, зперебитими лапами, - орла Добровольчої армії ", двоголового птаха,копошаться в кутку житла жалісливого полковника Цибульського. 2/
Традиція російської літератури вимагала відповіді на політичні події, алетакої відповіді який виходив би за межі тільки політичного, а томубув би суперечливим з будь-якою однолінійної-політичної точки зору. Івраження 1917 спонукали поета прямо-таки заговорить голосом Анрі
Шеньє, кращого поета революційної Франції, поета-громадянина,натхненного революцією та революцією умертвіння. Відповідно до поетичноївірі Мандельштама, дуже глибоко відчуває кров, - жертва, простотому, що вона - жертва, гідна пафосу. Те, що вийшло в
Мандельштама дає поняття про справжнє Шеньє більше, ніж будь-який з перекладівфранцузького поета. 3/
----------------------------------------- --------< br>1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т.1. Вступна стаття
С. Аверніцева. М., Худож. лит., 1990, с. 39.
2/Мандельштам О.Е. Сб Четверта проза. Шум часу. М.,
СП Інтерпрінт, 1991, с.73.
3/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття
С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с.40.
Серед цивільних бур і лютих личин,
найтоншим гнівом полум'яніючи,
Ти йшов безтрепетно, сбодний громадянин,
Куди вела тебе Психея.
І якщо для інших захоплений народ
Вінки звиває золоті -
Благословити тебе в далекий пекло зійде
стопами легкими Росія.
Найзначнішим з відгуків Мандельштама на революцію 1917 рокубув вірш "Сутінки свободи". Його дуже важко підвести під рубрику
"Прийняття" або "неприйняття" революції в тривіальний сенсі, але тема отчаніязвучить в ньому дуже голосно:
Прославимо, брати, сутінки волі,
Великий сутінкового рік!
У киплячі нічні води
опущений огрядний ліс тенет.
приходиш ти в глухі роки, -
О, сонце, суддя, що народ.
Прославимо фатальне тягар,
Яке в сльозах народний вождь бере.
Прославимо влади сутінок тягар,
Її нестерпний гніт.
В кого серце є - той повинен чути, час,
Як твій корабель на дно йде.
Ми в легіони бойові
Зв'язали ластівок - і ось
Не видно сонця; вся стихія
Щебечет, рухається, живе;
Крізь мережі - сутінки густі -
Не видно сонця, і земля пливе.
Ну що ж , спробуємо: величезний, незграбний,
скрипучий поворот керма.
Земля пливе. Будьте сильні, мужі.
Як плугом, океан ділячи,
Ми будемо пам'ятати і в летейской холоді,
Що десяти небес нам коштувала земля.
"Будьте сильні, мужі" - ці слова належать не героїчну натуру, алюдині тендітному і вразливому, що потребує як дитина в допомоги. Івсе-таки вони виправдані, і до того ж двічі: по-перше, унікальноюнезалежністю його думки, по-друге, поступово дозріває від десятиліттядо десятиріччя особистої готовністю бути жертвою.
Те, що відбувається в Росії "величезна", і воно вимагає ступеня мужності,яка була б пропорційна цієї величезності. "Ідеал досконалоїмужності підготовлений стилем і практичними вимогами нашої епохи.
Все стало важче і величезні, тому і людина повинна стати твердіше, такяк людина повинна бути твердіше за все на землі і ставитися до неї, як алмаздо скла ", - писав Мандельштам в 1922 р. в брошурі" Про природу слова ". 1/
Поети, вкорінені в "старому світі, повинні були в першу послеревюціонниероки вирішити для себе питання про еміграцію або відмову від неї. У Мандельштаматема відмови з'являється в 1920 році. І як тільки вона міцніє, воназабарвлюється в тони жертовні, і до того ж чітко християнські. Символомвірності російської біді для Мандельштама стає Исаакиевский собор. Післяпрощальній Глядки на Айя-Софію, символ вселенського православ'я, і на Сан-
П'єтро, символ вселенського католицтва, узяті в єдності, сказано:
Не до вас тягнеться дух у прийшла аж до своїх тяжких бід,
Сюди ширяємо сходами
Шірокопасмурним нещастя вовчий слід,
Йому ж навіки не змінимо:
Зане вільний раб, що подолав страх,
І збереглося понад заходи
У прохолодних коморі у глибоких засіках
Зерно глибокої повної віри.
Початок 20-х років є для Мандельштама періодом підйому для йогодумки і його поезії. Але емоційний фон підйому, який зву-
-------------------------------------------------- ----< br>1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 41.чит у вірші "В Петербурзі ми зійдемося знову ...", дуже природноз'єднується з почуття обречності і фізичним болем тягот.1/
У Петербурзі ми зійдемося знову,
Наче сонце ми поховали в ньому,
І блаженний, безглузде слово
У перший раз вимовив.
У чорному оксамиті радянської ночі,
У оксамиті всесвітньої порожнечі,
Усі співають блаженних дружин рідні очі ,
Всі цвітуть безсмертні квіти.
Дикої кішкою горбиться столиця,
На мосту патруль стоїть,
Тільки злий мотор в імлі промчиться
І зозулею прокричить.
Мені не треба пропуску нічного,
Вартових я не боюся:
За блаженне, безглузде слово
Я в ночі радянської помолюся.
Чую легкий театральний шорох
І дівочого "ах" -
І безсмертних роз величезний оберемок
У Кіпріди на руках.
Біля вогнища ми гріємося від нудьги,
Може бути, віки пройдуть,
І блаженних дружин рідні руки
Легкий попіл зберуть.
Десь грядки червоні партеру,
Пишно збиті шіфоньеркі лож,
Заводна лялька офіцера -
Не для чорних душ і ницих святош ...
---------------------------------- -----------------------------------------< br>-
1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття
С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 42-43.
Що ж, гаси, мабуть, наші свічки
У чорному оксамиті всесвітньої порожнечі.
Усі співають блаженних дружин круті плечі,
А нічного сонця не помітиш ти.
У статті "Слово і культура" Мандельштам пише про те, що стараросійська культура ще жива і залишається собою, але в неї, відмова від всіхсвоїх зовнішніх опор і предпосилок, немов відкрилося нове вимірювання.
Про крихкому веселощі російської культури посеред згубної холоднечі російського життя
Мандельштамом сказані самі пронизливі слова, які коли-небудьговорилося:
І жива ластівка впала
На гарячі снігу.
Це п'ятикратно повторене під наголосом "а" звучить як музичнийламенто, у захваті якого біль і радість - одне й те саме.
У статтях початку 20-х років поет ніби-то поспішає сказати самеголовне. У статті "Пшениця людська", наперед викриває порожнечу,історичну невиправданість, тупиковість всіх предостоящіх спробоновити кривавий пафос державної величі, дан приголомшливо тверезий,реалістичний досвід про духовної ситуації доби мас, коли вийшла зпослуху "пшениця" не дає випекти з себе "хліба", а традиційні символидержавної "архітектури" перетворюється на бутафорію. "Обстановкаполітичного життя Європи як самостійної, катастрофічного процесу,завершився імперіалістичною війною, співпало з припиненняморганічного зростання національних ідей, з повсюдним розпадом
"Народностей" на просте людське зерно, пшеницю, і тепер голосу цієїлюдської пшениці, до голосу маси, як її нині недорікуваті називають, миповинен прислухатися, щоб зрозуміти, що відбувається з нами і що нам готуєприйдешній день ", - писав Мандельштам.1/
Які б мінливості не знайшли крихка рівновага нервів
Мандельштама, які б зигзаги НЕ прокреслюють його поведінка в повсякденномужиття, його непідкупна думка вдивлялася
------------------------------------- ----------------------------< br>-----< br>1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 43-44.
в те, що відбувається твердо, без паніки, без ейфорії і ставила питання посуті.
Рівновага, яким відзначено краще, що писав Мандельштам на початку
20-х років, - рівновага тривог і надій в осмисленні часу, оеспеченноесвідомістю незалежності власної думки, та й культури в цілому, ірівновагу темряві і ясності у вигляді вірша, забезпечене тим, що поетназивав почуттям внутрішньої правоти, - вже до середи десятиліттявиявляється буквально взорванним.1/
Не можна дихати, і твердь кишить хробаками
І ні одна зірка не говорить ...
Для поета страшніше зовнішньої загрози - загроза втратити почуття внутрішньоїправоти, засумніватися у своєму ставленні до слова. Цього не порівняти ні зякими незатишним обставинами. Звичайно, внутрішня загроза в кінцевомурахунку теж пов'язана зі станом суспільства, але інший. тоншою, зв'язком;справа не в тому, що поет з острахом озирається на кого-то, - простоповітря, яке він знаходить у своїй власній грудей, залежить у своємуяк від атмосфери суспільства. Голос, так владно звучав в "Камені" і в
"Trisia", стає судорожним і напруженим.
Важка спроба піти від самого себе відображена насамперед у
"Грифельної оді". Там примітна не тільки густа темрява образів,рішуче наростаюча, яка не залишає місць ні для якої прозорості, нідля чого "денного" 2 /:
Як мертвий шершень біля сот,
День строкатий виметений з ганьбою.
І ніч-коршунніца несе
Палаючий крейду і грифель годує.
З іконоборчої дошки
Стерти денні враження
І, як пташеня, струсити з руки
Вже прозорі бачення!
-------------------------------------------------- --------------------------< br>---
1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 45-46.
2/Там же, с. 49.
Мандельштама осягає творча криза: жодного вірша зап'ять років. Роки, коли не було віршів, зайняті роботою над прозою.
У 1928 р. Мандельштам писав, відповідаючи на анкету під заголовком "Радянський письменник і Жовтень": "Жовтнева революція не могла не вплинути на моюроботу, тому що забрала в мене "біографію", відчуття особистої значущості, Явдячний їй за те, що вона раз назавжди поклала край духовнійзабезпеченості та існування на культурну ренту ... "1/
У тому ж, 1928 р. виходить" Єгипетська марка ", де тема відштовхування відсебе доведена до надриву, до трансу:
"Старшно подумати, що наше життя - це повість без фабули і героя,зроблена з порожнечі і скла, з гарячого белькоту одних відступів, зпетербурзького інфлуенцного марення "2/
У Мандельштама немає якихось особливо філантропічних тем; але ж і
Пушкін не був сентиментальним моралістом, коли підвів підсумки своїхпоетичних заслуг у рядку: "І милість до занепалим закликав". Справа не вморалі, справа в поезії. Згідно пушкінської вірі, успадкованої
Мандельштамом, поезія не може дихати повітрям страт. Заступився зазасуджених до смерті, Мандельштам не знав, що незабаром заступництвознадобиться йому самому.
спіткали Мандельштама пригоди, несумісність вільного поета з
"Літературою", настільки швидко адаптується і вміє довести кому требавласну потрібність. Сверхлічной темою для Мандельштама стає - те,що відбувається з страной2 /:
Осавула на Ординке робітницю обвіс - убий його!
Касирка обрахували на п'ятак - убий її!
Директор здуру підмахнув нісенітницю - убий його!
Мужик приховав в коморі жито - убий його!
Ця правда - страшна. У поезію Мандельштама входять теми,розроблені перед цим у прозі. Поет прийняв свою долю, відновлюючивнутрішню згоду на жертву:
А міг би життя просвистіла шпаків,
------------------------ -------------------------------------------------< br>1/Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. Т. 1. Вступна стаття С. Аверінцева. М., Худож. лит., 1990, с. 49.
2/Там же, с. 50.
заїсти горіховим пирогом,
Та, видно, не можна ніяк ...
Але його мужність - мужність відчаю. "Були ми люди, а стали людье". Унього ніколи ще не було цих несамовитих інтонацій, що виражають стандуші, коли останні сили зібрані, як в кулак:
По губах мене помаже
Пустота,
Строгий дулю мені покаже
Нещастп .
Поезія Мандельштама стає на початку 30-х років поезією виклику,гніву, обурення:
Пора вам знати, я теж сучасник,
Я людина епохи Москвошвея, -
Дивись, як на мені настовбурчується піджак,
Як я ступати і говорити вмію!
Спробуйте мене від століття відірвати, -
Ручаюся вам - собі повернете шию!
У листопаді 1933 року Мандельштамом були написані вірші проти Сталіна
Ми живемо, під собою не чуючи країни,
Наші мови за десять кроків не чути,
А де вистачить на полразговорца,
Там пригадають кремлівського горця ...
13 травня 1934 Мандельштам був арештований і висланий в Чердинь. Арештдуже важко позначився на Мандельштама, часом у нього наступалозатьмарення свідомості. Не визнаючи і все-таки щодня ощушая себе "тінню",вивержень зі світу людей, поет проходить через своє останнє спокуса:ілюзорного піддатися спокусі повернутися в життя. Так виникає "Ода
Сталіну ". І все-таки робота над "Одою" не могла не бути затьмаренням розуму ісаморуйнуванням генія.
2 травня 1938 повторний арешт. У таборі під Владивостоком 27 грудня
1938 Осип Мандельштам помер. Все це скінчилося. Все було попереду. 1/
З а к л ю ч е н н я
Поезія Мандельштама-пам'ять російської культури
Срібний вік російської культури закінчився після 1917 року, з початкомгромадянської війни. У двадцяті роки ще тривала інерція, бо такаширока й могутня хвиля, яким був наш срібний вік, не могла нерухатися якийсь час, перш ніж обрушитися і розбитися. Ще були живібільшість людей, творчістю яких був створений срібний вік, але самаепоха закінчилася. Залишився холодний місячний пейзаж без атмосфери. Але здругої половини 50-х років, ледь відпустив страх, списки мандельштамовскіхвіршів починають розходитися по руках, служачи заповітним паролем для тих, хтозберігав пам'ять культури. Для багатьох мандельштамовская поезія ставатиформує, які виховують переживанням. Виявляється, що слух новихпоколінь підготовлений і налаштований на поезію Осипа Мандельштама.2/
Про своєї пісні Мандельштам сказав: "Втіха для друзів і для ворогівсмола ". Без темних променів ворожнечі спектр того ореолу, в якому є наммандельштамовская поезія, неповний. Якщо ці промені згаснуть, Мандельштамперестане тривожити і спантеличувати нас.
------------------------------------- ---------------------------------------< br>-
1/Мандельштам О.Е. Зібрання творів:. Сост., Підго. тексту і
прим. С.В. Василенко та Ю.Л. Фрейдіна. М., Республика, 1992, с. 395.
2/Спогади про срібному столітті. Сост. В. Крейд. М., Республіка,
1993, с. 7.
СПИСОК
використаної літератури
1. Мандельштам О.Е. Твори. В 2-х т. М., Худож. , 1990..
2. Мандельштам О.Е. Зібрання творів. Стихотворения/Сост., Підго.тексту та прим. С.В. Василенко та Ю.Л. Фрейдіна. М., Республика, 1992.
3. Спогади про срібному столітті. Сост. В. Крейд. М., Респуб -лика, 1993.
4. Мандельштам О.Е. Сб Четверта проза. У 2 - т. М., СП Інтерпрінт,
1991.
ПЛАН реферат
I. Вступ. Епоха срібного століття і Осип Мандельштам.
П. підстави часто. Росія Осипа Мандельштама:
1. Витоки та універсалізм поезії Мандельштама
2. Своєрідність поезії Мандельштама.
3. Росія в поезії і прозі О. Мандельштама
Ш. Висновок. Поезія Мандельштама - пам'ять російської культури.
