Анекдот

Вадим Руднєв

Анекдот - Єдиний в ХХ ст. продуктивний жанр міського фольклору. Серцевина анекдоту, його Пуант (несподівана розв'язка) здійснює розрядку напруженості, що виникла в розмові, і тим самим посередницьку (медіатівную) функцію, що виводять що говорять з незручного положення або просто тривалої паузи. Тому анекдот розповідає особливий людина, яка добре володіє мовної прагматикою, з легкістю вміє розрядити атмосферу. У культурі такий герой називається Трікстер (від нім. Trikster - жартівник, шахрай). Він посередник між богами і людьми, між життям і смертю (див. міф).

Цей механізм анекдоту добре розумів Фрейд; надамо йому слово: "В одному американському анекдоті говориться: "Двом не надто чутливих ділкам вдалося завдяки ряду дуже ризикованих підприємств сколотити велике стан і після цього спрямувати свої зусилля на проникнення до вищого суспільство. Крім усього іншого, їм здалося доцільним замовити свої портрети самому відомому та дорогому художнику міста. (...) На великому рауті були вперше показані ці картини. Господарі будинку підвели найбільш впливового критика до стіни, на якій обидва портрета були повішені поруч, в надії вивудити захоплену оцінку. Той довго розглядав портрети, потім похитав головою, ніби йому чогось не вистачало, потім похитав головою і лише спитав, вказуючи на вільний простір між двома портретами: "And where is the Savior? "" (А де ж Спаситель?) (...) Питання (...) дозволяє нам здогадатися, що вид двох портретів нагадав критику такий же знайомий йому і нам вигляд, на якому був, проте, зображений недостающіій тут елемент - образ Спасителя посередині двох інших портретів. Існує один-єдиний варіант: Христос, висить між двома розбійниками. На відсутню і звертає увагу гострота. (...) Воно може полягати лише в тому, що gовешенние в салоні портрети - це портрети злочинців. Критик хотів і не міг сказати наступне: "Ви - два мерзотника, в цьому я впевнений ".

Критик в оповіданні Фрейда здійснив надзвичайно складний вид непрямого мовленнєвого акту (пор.: "Нам всім було б краще, якби ви злегка зменшили тон" замість "Замовкніть негайно !").

Задовго до Фрейда Л. Н. Толстой у "Війні і світі" дав розгорнуту картину ситуації, коли і навіщо розповідають анекдоти На самому початку роману, в сцені у Ганни Павлівни Шерер, є епізод, коли П'єр Безухов та Андрій Волконський своїми не в міру розумними і від того нетактовним розмовами мало не зірвали "веретена" світської бесіди, і тоді вискочив, як би ми зараз сказали, "придурок" молодий князь Іполит Курагин і зі словами "А до речі ..." почав зовсім недоречно розповідати дурний анекдот про даму, яка замість лакея поставила на зап'ятках карети покоївку високого зростання, і як з-за сильного вітру волосся у неї розпатлалося, "і весь світ довідався ...". Цей дійсно дуже дурний анекдот, тим не менше, виконав свою функцію розрядки напруженості в розмові; всі були вдячні блазневі князю Іполита, як, мабуть, бували вдячні в середні століття придворні, сказавши щось не до ладу, дідько б її побрав, які зухвалої або абсурдною жартом згладжували виниклу незручність.

Можна припустити, що в суспільстві потрібна якась середня політична ситуація для того, щоб був необхідний анекдот, як він був необхідний в брежнєвське час. Адже сам Леонід Ілліч був ніби створений для анекдоту. Чи не лиходій і не герой -- посередник між мертвим Сталіним і ще керує лише Ставропольської областю Горбачовим.

Ідеальний герой для анекдоту - Василь Іванович Чапаєв, він здійснює посередництво між офіціозної напруженої ідеологією більшовизму (Фурманов) і спонтанним народним початком (Петька і Анка) - він одночасно герой і блазень.

Тоді можна запитати: чому така кількість анекдотів про Штірліца? Невже і його можна назвати Трікстер? У певному сенсі це так і є. Фігура Штірліца і сам фільм "Сімнадцять миттєвостей весни", зроблений і показаний в самий розпал застою, здійснював медіатівную (протилежну дисидентській) позицію внутрішньої еміграції. Штірліц - свій серед чужих і потенційно, звичайно, чужий серед своїх - здійснював посередництво між офіціозним, "надутим" брежнєвським поглядом на культуру, в тому числі на вітчизняну війну, і інтелігентським поглиблено-інтелектуальним розумінням того, що "все не так просто ".

Як ж працює смисловий механізм анекдотичного пуантах? Радянський лінгвіст і семіотик В.В. Налимов пояснює його приблизно так. У слова багато значень, одні з них прямі, інші - переносні, непрямі. Чим більше значення віддаляється від прямого, тим менш воно ймовірно, більш несподівано. Той, хто добре розповідає анекдоти., тим самим добре володіє "хвостовою частиною" безлічі значень слова. Той, хто добре розуміє анекдоти, повинен як мінімум знати мова, на якій розповідається анекдоти, досконало.

Анекдот - Це фольклор, в ньому велику роль відіграє сюжет. Як у будь-якому сюжеті, в анекдоті використовується те, що одне значення слова можна прийняти за іншого. Тому в основі будь-якого сюжету лежить анекдот.

Список літератури

Фрейд З. Кмітливість та його відношення до несвідомого//

Фрейд З. Художник і фантазування. - М., 1995.

Налимов В.В. Імовірнісна модель мови: Про співвідношення природних і штучних мов. - М, 1979.

Руднєв В. Прагматика анекдоту// Даугава. 1990. - No 6.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.ru/