У «них» і у «нас». Розвиток міфу про шкідників

Зорка Н. М.

1930-ті роки: дві п'ятирічки з їх залізним верховним планом, десять різних дат під загальною шапкою "тридцятих", включаючи криваві 1937-й і 1938-й. Згідно з офіційною радянської історії, була завершена колективізація сільського господарства, проведена індустріалізація. XVII з'їзд ВКП (б) (1934) назвали "з'їздом переможців ". Його делегатам в числі багатьох інших пам'ятних подарунків вручали альбом радянських поштових марок із спеціальним гасінням "XVII". Не у всіх делегатів під час обшуків ці альбоми були конфісковані (завалялися з дитячими книжками або ще де-небудь, залишилися в сім'ях "ворогів народу"). Марки придбали фантастичну цінність у філателістів-колекціонерів: майже весь склад "з'їзду переможців" був розстріляний.

Автори колективного академічного праці "Історія радянського кіно" справедливо вказували, що в кінофільмах 30-х років "без сумніву, була правда, якщо не завжди правда справжніх процесів самого життя, то правда масових уявлень про них. Мистецтво відображає життя. Але ж масові подання є її невід'ємна частина, і вони теж можуть живити мистецтво. Широкі верстви народу ... жили очікуванням близької світової революції. Історія показала, що це очікування було нереально в ті роки. Попри все те мистецтво, напоєні мріями про швидке світовому революційному перевороті ... відобразило саме масове, нехай наївне переконання в тому, що ось-ось, завтра ця всесвітня революція відбудеться "1.

До цим точним і справедливим словами слід додати, що екран 1930-х років, мабуть, як ніколи в радянській кіноісторії, не тільки відображає масові уявлення, а й формує їх.

Так, "світової пожежі", як тоді казали, ні і ні! Але події за кордоном, міжнародна обстановка, взаємини перший у світі соціалістичної держави з капіталістичними країнами гаряче хвилюють радянських кінематографістів. Це теми першого плану. Страйковий рух, страйків, кризі, інтернаціональної дружбу робітників і солідарності всіх трудящих присвячена майже третина випуску фільмів 1932-1935 років (далі кількість картин, де дія відбувається за кордоном, поступово зменшується в міру наближення Другої світової війни).

"Томмі" Я. Протазанова (1931) - "про пробудження почуття інтернаціоналізму в англійською солдата "," Втікач "В. Петрова (1932) -" епізод героїчної боротьби німецьких комуністів "," Разом з батьками "Л. Френкеля (1932) - "про участь дітей робітників Західної України в революційній боротьбі "," Повернення Натана Беккера "Б. Шпіса (1932) -" про повернення каменяра-емігранта в Радянський Союз ", "Гайл-Москау" В. Шмідтгофа (1932) - "про братерську солідарність радянських моряків і закордонних робітників-страйкарів ", "Просперіті" Ю. Желябужского (1933) - "про боротьбу американських робітників за свої права "," Сонце сходить на Заході "П. Пашкова (1933) - "про зростання політичної свідомості німецьких робітників", "Рвані черевики" М. Барської (1933) - "про участь дітей робітників однією з капіталістичних країн в страйковий рух "," Кар'єра Рудд "В. Немоляєва - це лише деякі назви. Треба відзначити, що після 1933 тема інтернаціональної солідарності і дружби робочих поступово переходить до антифашистської і далі "оборонну", як називалася тематика, присвячена підготовці СРСР до можливої війни.

Фільмів "закордонного циклу" властива була, як правило, приблизність обстановки, середовища, персонажів і всього іншого. Та й як могло бути інакше? Спільні постановки та експедиції за кордон були надзвичайно рідкісні (хоча всі ж мали місце), і постановники отримували дуже малі знання про зображуваних країнах та їх звичаї. Тому-то зображення було вторинним, умовним, запозичених з книг та з фільмів західного ж виробництва. Особливо частими місцями дії виявлялися Німеччина і Америка, що, звичайно, не випадково.

Трагічні події, пов'язані з приходом Гітлера до влади, антифашистський пафос і, як це видно зараз, передчуття майбутнього залучали кінематографістів до Німеччини. І хоча в більшості картин це була та сама умовна чи середньоарифметична, якась західна буржуазна країна, а не країна реальна, все ж правду часу екран зберігав. Її знайдеш в "Дезертир" НД Пудовкина (1933), героєм якого був гамбурзький докер Ренн, в "Повстання рибалок", поставленому у 1934 році відомим німецьким театральним режисером Ервіном Піскатором на студії "Межрабпомфільм" з російськими артистами, трохи пізніше - в картині "Професор Мамлок" за п'єсою німецького письменника Фрідріха Вольфа, емігрував в СРСР.

З Америкою - інше. С. А. С. Ш., як іменували тоді Сполучені Штати, традиційно манили, розбурхували і хвилювали кінематографістів ще з часу їх інтереси Гриффітом, з 1920-х, коли саме американські картини переважали в імпорті. 30-і роки зміцнили цей інтерес, зокрема, завдяки численним перекладів та публікацій американської літератури - як минулого, так і сучасною. У цей час величезними тиражами друкуються Теодор Драйзер, Ептон Сінклер, Джон Стейнбек, Ернест Хемінгуей, Ерскін Колдуелл та інші видатні американські прозаїки, на сценах широко йдуть п'єси Юджина О'Ніла (особливо знаменита була постановка "Кохання під в'язами" А. Таїрова у Камерному театрі) - культурні зв'язки розширюються.

В цей же час Ейзенштейн разом з Тіссе і Александровим відправляється в відрядження до Америки (1930-1932). Вона принесла йому величезні утиску і розчарування, пов'язані з нереалізованими задумами фільмів "Золото Зуттера "," Американська трагедія "і" Чорне величність ", залишила в серці незагойна рану незавершеного фільму "Хай живе Мексика!", Матеріали якого з ряду складних обставин і причин довгі роки залишалися за океаном. Але вона ж дала безліч яскравих вражень від знайомства з новим континентом, з чудовими художниками, талановитими артистами і великими кінозірками. Так чи інакше, але "культурні контакти" двох світових держав, користуючись більш пізньої термінологією, активізувалися, не кажучи вже про те, що політичні гасла дня містили в собі й такі сталінські заклики, як "поєднувати російська розмаху з американською діловитістю ".

Лев Кулешов, який з самого початку свого шляху відчував гаряче пристрасть до американської темі і матеріалом, пояснював його пізніше так: "Справа в тому, що ми з Пудовкіним тоді поставили собі за мету довести, що наш колектив може технічно опанувати всіма можливостями американського кінематографа ... "Ця вузька завдання виникала з завдання загальнополітичної - Наздогнати і перегнати Америку.

Ось що, виявляється, надихало Кулешова, прихильність до "американізм" і в роки тридцяті! З Америкою був пов'язаний перший звуковий фільм, названий їм "Горизонт" (1932) - по імені героя, годинникаря Льови Горизонт (його грав як завжди чарівний Н. Баталов). З царської Росії, де йому живеться несолодко, Лева емігрує до Америки, мріючи про неї як про землі обітованої. Але яке велике розчарування! Після багатьох перипетій емігрант, що пізнав за океаном злидні і приниження, повертається в Росію, нині вже радянську, і стає машиністом.

Сюжет "поверненці" або "переселенця" в СРСР повторювався на різні лади. Від жахів світу, де палять зерно і виливають молоко в річки, коли діти мруть від голоду, від кризи, безробіття, експлуатації, морального розкладу верхів - В світлий будується новий світ, у червону новь! Так отримували нове батьківщину багато кіногерої, у тому числі й американського походження, в першу чергу ті, кого називали на початку 30-х років "спецами", тобто іноземними фахівцями, які працювали в СРСР за контрактами в роки першої і другої п'ятирічок на будовах заводів, домен, складання турбін.

Одного з таких спеців, інженера Клайнса, американця, вивели режисер А. Мачерет і виконавець ролі артист МХАТу В. Станіцин в картині "Справи і люди" (1932), дія якої розгортався на великому будівництві. Клайнс, встав на чолі однієї з бригад, легко опановує технікою і набагато перевищує темпи змагається з ним бригади, якою керує російський робітник Захаров, - цю роль грав ще один привабливий актор і режисер радянського кіно Микола Охлопков (глядачі його бачили в німих фільмах "Митя" і "Бухта смерті ", далі побачать у ролі Василя у фільмах Михайла Ромма про Леніна, російського богатиря Буслов в "Олександра Невського" Ейзенштейна). Іронічний кадр, де приїжджий інженер, перемігши росіян, весело сміється на тлі майорить полотнища з написом "Наздогнати і перегнати Америку!". Але при всій симпатичності персонажа, таким його зіграв Станіцин, інтелігентний і тонкий актор (на сцені одного з кращих його ролей був діккенсівського містер Піквік), радів інженер рано! Захаров зі своєю бригадою піднатужитися, напружилися, проявили чудовий "російський розмах" і, у свою чергу, перегнали бригаду Клайнса.

Подібний американець, розумний, відкритий, відмінний працівник, але трохи приземлений і прагматична людина, не вірить в "російський розмах" і тому добродушно осоромлений, - характерна постать на екрані і театральній сцені першої половини 1930-х. Так, наприклад, у М. Погодіна в його популярних п'єсах "Темп", "Поема про сокиру" та інших неодмінно з'являються такі особи, намальовані, треба зізнатися, і жваво, і зі співчуттям. І в кіно також: якщо навіть американець поставав шкідником (а число таких і без приналежності до американської нації збільшувалася у фільмах від року до року), як, наприклад, в українській картині Г. Тасіна "Велика гра" (1935), "поганому" інженеру-спецу неодмінно протиставлявся "добрий". У даному випадку поруч з підступним Чендлером стояв чесний Янсен, асистент, який віддав усі свої чималі знання і скромні сили радянської будівництві. Хоча крапка над "i" не ставилася, але можна було мати на увазі, що багато хто з приїжджих спеців, включаючи названого Янсена, побажають назавжди залишитися на своїй новій батьківщині - в усякому разі такі були хепі-енди фільмів. Ось чому не була оригінальною колізія повернення додому з-за океану бідного годинникаря горизонту, який у фіналі картини Кулешова бадьоро вів паровоз.

Найоригінальніше був другим "американський" звуковий фільм Кулешова "Великий втішитель "(1934) - вільна фантазія на теми літературної праці і біографії американського письменника О. Генрі, також дуже популярного у радянських читачів у 30-і роки.

Блискучий гуморист, чиї дотепні новели пронизані таємницею гіркотою, вигадник неймовірних сюжетів, чия доля була саме такий сюжет з неймовірними поворотами, письменник, прикрашав дійсність, часто подбавляя в рожеву фарбу жовч і тіні, - таким бачився Кулешова "великий втішитель" Білл Портер, чиє літературне ім'я - О. Генрі. Він особисто, вірніше, в виконанні старого кіноактора К. Хохлова, поставав у фільмі арештантом, одягненим у смугасту робу (як відомо, Портер дійсно кілька років провів у в'язниці). Разом з письменником діяли в кадрі і життєві прототипи його персонажів - злодій-зломщик Джиммі Валентайн, сищик Бен Прайс та інші.

Цікаво, що в дусі часу група картини "Великий втішитель" оголосила себе "ударної" і взяла соціалістичне зобов'язання зняти фільм в протягом двох місяців, про що заохотливо повідомляла 28 квітня 1933 газета "Кіно". Так О. Генрі побічно став учасником соціалістичного змагання.

Сюжет "Великого потішителя", сценарій якого був написаний талановитим журналістом Олександром Курсом, був для свого часу незвичайним і навіть складним. Зіставлялися справжня життя, життя, перетворена мистецтвом, і знову життя, ще більш жорстока в порівнянні з красивою вигадкою. Ця тріада вигадливо й дотепно реалізувалася трійцею головних персонажів картини: Портер (художник), Валентайн (літературний герой), дівчина Дульсе (читачка) - цю роль з властивим їй вишуканим майстерністю грала Олександра Хохлова.

Як маленький діамант у філігранній шліфовці, сяяла всередині фільму новела "Звернення Джиммі Валентайна", виконана в стилі Кулешовим "dime novel" (дешевого роману) з віньєтками, сердечками, трояндочками і іншим асортиментом масових видань минулого століття. Кулішевський любов до американської провінції, до фактури, яку він, в Америці так і не побував, "знаходив" зі стрічок Мак-Сеннета і Чапліна, втілювалася тут в відвертої умовності і забавною стилізації. Гірше було з шаром реальності: він, на жаль, також виглядав умовно кінематографічним, зяяв аскетичною, властивої постановок Кулешова після його стрічки-шедевра "За закону "порожнечею кадру, розрідженістю." Балет! "- визнали молоді колеги-кінематографісти, хоча Ейзенштейн і Пудовкін побачили у фільмі "чудову річ".

Народжена після революції покоління зростало з почуттям величезної гордості за свою дивовижну країну. Усвідомлення СРСР як привабливого центру всієї планети в чому сприяли відвідування іменитих закордонних гостей, видатних діячів світової культури. Ромен Роллан, Рабіндранат Тагор, Анрі Барбюс, Герберт Уеллс (вдруге!), Мартін Андерсен-Нексе, Андре Мальро, Ліон Фейхтвангер приїжджають до Радянського Союзу в 30-і роки, а по поверненні додому пишуть книги про СРСР. Єдиним, хто не включився в загальний хвалебний хор, був Андре Жид. Що вже говорити про професійні репортерам, про таких блискучих журналістів, як німець Егон Ервін Кіш, двічі відвідував Радянський Союз і залишив книги-свідоцтва та цикли-документи, або відважна мандрівниця з фотокамерою в сильних маленьких руках, яку вічно вабило в горнило нового і незвіданого, американка Маргарет Берке Уайт, відвідувала СРСР у 20-х, в 30-х, а на початку 40-х тут же, у нас, захоплена першими залпами війни! Велико і непереборне було, судячи з усього, чарівність, переживають західній культурною елітою, якщо вже сам Джордж Бернард Шоу, який відвідав Москву в 1931-му, цей скептик, король парадоксу, схвильовано писав свої "путівники" і "довідники" по соціалізму і комунізму, а над ліжком у нього, як відомо, висів портрет Сталіна!

Років до ста рости

нам без старості!

... Дякуйте, молот і вірш,

Землю молодості! -

В дзвінких віршах Маяковського, якого вже не було в живих, в гаслах "Жити стало краще, жити стало веселіше! ", в мажорних маршових ритмах, в піснях, що ллються з репродукторів на вулицях і площах, в усьому тонусі життя, стимулювала також і кіномистецтвом, тяжіла радість і бадьорість. Вони ж у свою чергу накладали відбиток оптимізму і тріумфу на все мистецтво, в якому все яскравіше і локальні позначалися і інші тенденції.

В зв'язку з жорсткістю і розмахом кампанії "боротьби з формалізмом", яка обрушиться розгромну статтю "Правди" проти Д. Д. Шостаковича, а далі закриттям театру і арештом В. Е. Мейєрхольда, заборони по "естетичним" причин починаються в кіно.

В 1935-м заборонений фільм "Прометей" Івана Кавалерідзе - твір суто "авторське", в стилі цього старого майстра, скульптора і поета. У 1936-му заборонено картина "Суворий юнак" Абрама Роома по сценарієм Юрія Олеші, видатна за своїми художніми якостями. Продовжуючи тему радянської сім'ї і любові, почату ще в "Третьої Міщанській", фільм малював якийсь новий любовний трикутник: літній знаменитий хірург з "привілейованих" - його молода дружина - комсомолець-спортсмен ( "суворий юнак"), у якого з цією красунею "з вищого світла "зав'язується цілком платонічний роман-дружба. Дія розгортався на тлі розкішної приморської дачі професора, молодіжних клубів і скромних міських квартир, було повно оригінальних новаторських рішень і своєрідної краси.

На екрані кінця 1920-х - початку 1930-х років вже щосили орудують затаєні вороги з чужими паспортами, дружини, що приховують свій контрреволюційний минуле і викриваєте ЧК, чоловіки, пов'язана з іноземною розвідкою, палії з куркулів, голови комітетів, а на ділі колишні стражники та жандарми.

Тема "запеклої класової боротьби на селі" починається дуже рано, задовго до суцільної колективізації. Буквально в кожному третьому фільмі викритих ворогів призводять до пролетарського суду, в ЧК, до розстрілу.

Фільми, де діє замаскованих і далі викритий ворог, кількісно переважають у репертуарі 1930-х, поки війна не видозмінить сюжет конфронтації двох світів.

Однаковість цих стрічок стійко, але все нагнітаються жахи злочинів, все більш жорстоких і зухвалими стають вороги, як це випливає з нових і нових екранних історій.

"вражі тропи "... Автор цих рядків пам'ятає афіші та реклами з величезним портретом усміхненого артиста Б. Теніна. Привабливий Тенін грав ідеально-позитивного героя-колгоспника; його антагоніста, класового ворога Інокентія, пробрався в колгосп, грав А. Абрикосов, який спеціалізувався саме на цьому амплуа. Через кілька місяців після "ворожих стежок" в 1935 році на екрани виходить фільм "Партійний квиток" Пир'єва, де ворог-перевертень - робочий хлопець-сибіряк Павло Куганом, а насправді куркульський син Зюбіна -- пробирається в ударники, зваблює чесну робітницю (старий надійний мотив!), краде в неї за завданням шпигунського центру партквиток, влаштовує на заводі аварію, намагається пробитися на військовий завод, щоб безперешкодно шкодити і організовувати диверсії, поки не викривається дружним трудовим колективом.

Не все, на жаль, глядачі мали нормальне моральне чуття, як О. Е. Мандельштам, обурених фальшю "ворожих стежок" 2. Сюжет про замаскований ворог не тільки розповсюджений, але і любимо масовим глядачем, він тримається аж до 1980-х років: американські шпигуни ( "Смерть на злеті"), недобитки фашистських розвідок, які, незважаючи на свій похилий глибоко вік, примудряються одружитися на чесних радянських жінок і добре жити під іншими прізвищами.

Фільм "Ворожі стежки" режисерів О. Преображенської та І. Правова був екранізацією роману якогось І. Шухова "Ненависть", присвяченого класової боротьби у Казахстані. Назва символічно. Це була школа ненависті й підозрілості, яку успішно проходив в залах кінематографа радянська людина.

До жаль, колір художньої інтелігенції, таланти, за справді рідкісним винятком, доклали руку до цієї багаторічної діяльності.

Нагадаємо, що в "Землі" - одному з всесвітньо прославлених, класичних шедеврів радянського кіно, про який йшла мова вище, - 1929-й, рік великого перелому, трагічний і винищувальний для України, постає як протиборство Зла, втілився в годинку фігурці заздрісника, пасинка природи, куркуленка Хоми, і Добра-Краси-Природи, уособлених в колгоспному злидаря Василе. Мерзенний, сіпатися Хома в пароксизмі великої заздрості до колгоспу, мочиться в колгоспний трактор, а місячної ночі, коли весь світ грає містерію любові і запліднення, зрадницьким пострілом вбиває красеня Василя, і тепер його самотня наречена, чекаючи у хаті, кидається, гола, в незадоволеному пориві бажання ...

В "Аероград" того ж Довженка (1935) дія розгортається на Далекому Сході. Герої - два потомствених мисливця, колишніх партизана, учасники волочаевскіх боїв. Але один з них, Худяков, виявляється завербованим японською розвідкою зрадником, вбивцею, посібником диверсантів. Потомствений мисливець, не здригнувшись, розстрілює старого друга - зрадника.

В "Селяни" Ф. Єрмлера (1935) виписаний один з перших портретів ворога-інтелігента. У ролі останнього - замаскована колгоспний тваринник Герасим Платонович, наділений усіма ознаками "художньої натури ": він грає на сопілці, пишучи красиві мелодії, обожнює дружину -- чесну колгоспницю Варвару. Для Єрмлера після Герасима, диверсанта і вбивці під личиною ліричного героя, прямим був шлях до двосерійному "Великому громадянину "(1937-1939) - одному із самих складних і страшних фільмів за всю історію радянського кіно. На дуже високому рівні психологічного аналізу талановитий фільм дав абсолютно фальшиву, перекручену історію так званої ленінградської опозиції і "справи Кірова", що завершився вбивством "улюбленця партії" - в образах організаторів вбивства Бровского - О. Жакова і Карташова - І. Берсенєва дізнавалися риси Бухаріна і Зінов'єва.

Кінематографісти не шкодували і свого брата інтелігента, особливо з поетичними схильностями. Сценарій "Помилка інженера Кочина" (1939) написаний знаменитим після "Заздрість" сценаристом Юрієм Олешею. Фільм починається монологом літньої людини, довірливо розповідає кому-то про своїх снах. Сни красиві. Людині сняться сад, квіти, улюблена дочка. За задумом автора камера повинна перейти з великого плану на загальний: виявляється, що цей лірик -- найнебезпечніший резидент, брудний наймит іноземної розвідки, його просторікування про садах і квітах, типова мова колишніх людей, всіх цих Іванов Бабічева, Кавалерів (його ж, Олеші, героїв "заздрість") -- свідома мімікрія ворога.

Майже немає жодного твору на сучасну тему (в літературі, в кінематографі, в театрі), де не було б таємного лиходія. Варіант комедій Пир'єва і Александрова, в яких місце цього лиходія, антипода позитивного героя, займає який-небудь дурний і смішний Кузьма в "Свинарка і пастух" або жалюгідний антрепренер Кнейшиц, іноземець, в "Цирку", це найбезневинніше і щадне втілення теми.

Історичний жанр все більше і більше підпорядковується схемою, яку слід було б назвати концепцією про революцію як про вінці всієї попередньої історії. Зрозуміло, з Пантеону героїв минулого вибираються ті, хто готував збулася щасливе сьогодення. Завжди знайдеться таємний шпигун, перерожденец, перевертень і ворог народу - будь то королівський нащадок Олексій або зрадник Псковський воєвода Твердила, який віддав рідне місто псам-лицарям з Тевтонського ордену. Маскарад закономірний: на матеріалі історії виробляється нова міфологія, "кінцівку" досягнутого соціального світу змінюється нескінченністю класової боротьби.

пропагандистсько-демагогічна казуїстика сталінізму, всі ці "антагоністичні" і "неантагоністіческіе" класи, "прошарку" та інше - лише уточнення для вічної теми ворожої таємницею підривної роботи. "Класовий ворог "- це поняття в 1930-х роках безмежно розширюється. Ворог -- опозиціонер, меншовик, ухильники, космополіт, будь-який інакомислячий за підозрою - Інтелігент.

Зміна персонажів-ворогів така:

1. 1917-1923: дореволюційні верхи, біла гвардія.

2. 1923-1932: куркулі, приховані білогвардійці, перший резиденти.

3. 1930-ті: іноземні фахівці (специ), що працюють за контрактами на радянські п'ятирічки; опозиціонери і ухильники, троцькісти, зинов'євців, агенти західних і східних розвідок.

Особливо слід відзначити як принципово важливі і ще ніяк не проаналізовані в мистецтвознавстві положення, що радянське мистецтво в цілому, і перш за все кіномистецтво, відкриває тему причаївся і вимагає знищення внутрішнього ворога (він же посланець зовнішнього оточення) задовго до масових посадок. Методичний пропагандою, кругової атакою масової свідомості і голосним впливом на нього готується 1937 рік - доводиться визнати це з всій гіркотою.

Список літератури

1. Історія радянського кіно: В 4 т. Т. 2. М., 1973. С. 177-178.

2. Детальніше див: Зорка Н. Осип Мандельштам про кінематограф// Мистецтво кіно. 1988, № 4. С. 84.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/