Ти і ви

Володимир Вікторович Колесов, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри російської мови Санкт-Петербурзького державного університету.

Яке походження звернення на ви? Коли і навіщо воно з'явилося?

Так, дійсно, на Русі завжди і всім один на один говорили ти, і тому російській людині здалося б дивним форму множини відносити до одній особі. Що за вшанування? Або - докір? Для чого ж тоді город городити і розрізняти по числах: коли одна - число єдине, двоє - подвійне (була особлива форма займенника - ви), три і більше - множинне?

З XVI століття під впливом модного польського етикету дійшло до нас можна. Боярин-зрадник Андрій Курбський був одним з перших, хто вживав цю форму; надовго і залишилася вона як форма аристократична. Тому сприяло також вплив сучасних європейських мов на російське суспільство в XVIII столітті. Чи не випадково галантно мова столичних франтів того віку ввела в широкий обіг безлика ви; в літературі вперше перекладач і поет В. Тредіаковський вжив «Ніжне Ви за важливе Ти". Важливе - величне і піднесене, так розуміли це слово тоді.

Проникнення ви в побут був стрімким, бо було потрібно суспільству. Ось якими словами, не без іронії, описував цю історію Н. Г. Чернишевський:

«Разом з особовим займенником другої особи і костюмом проходить три фази розвитку і вся манера тримати себе. Людина нецивілізований і невчений простий у розмові, натуральний у всіх рухах, не знає завчених поз і штучних фраз ... Поза цивілізації людина байдуже говорить однаковим займенником з усіма іншими людьми. Наш мужик називає однаково ти і свого брата, і пана, і царя. Починаючи поліруватися, ми робимо різницю між людьми на ти і на ви. При грубих формах цивілізації ви здається нам коштовним подарунком людині, з яким ми кажемо, і ми дуже скупі на такий пошану. Але що освіченіші стаємо ми, тим ширше робиться коло ви, і, нарешті, француз, якщо тільки скинув сабо, майже нікому вже не говорить ти. Але у нього залишилася ще можливість, якщо захоче, шпигнути очі нахабі або ворогові словом ти ».

До речі сказати, саме на тому «фазі», коли в ході і ти і ви, перебуває зараз розмовна російська мова. Що ж до французької, деякі мемуари розповідають про спроби російських паній говорити в Парижі на ти. До добра це ніколи не доводило.

«Англієць, - Продовжує Чернишевський, - втратив і цю можливість: з живої мови розмовної мови у нього абсолютно зникло слово ти. Воно може бути у нього тільки в тих випадках, коли по-русски вживаються слова понеже, ОЧЕС і т. п. (тобто у високому стилі); слово ти в англійській мові так само забуто, як у нас Несторівські онсіця замість цей. Не тільки слугу, але й собаку або кішку англієць не може назвати інакше, як ви. Почалося справа, як бачимо, байдужістю відносин по розмові до всіх людей, тривало поділом їх на розряди по ступеня пошани (німці, що досягли апогею в тій середній фазі розвитку, примудрилися до того, що влаштували цілих чотири градації пошани: 1) du-це чорному народу; 2) er - це ... для середнього роду людей; 3) Ihr - це для чиновників, що займають середину між людьми середнього роду і благорожденнимі; 4) Sie для благорожденних ...), приходить в результаті знову до байдужому поводження з усіма людьми ... на ви ».

Читач по достоїнству оцінить ці слова чудового письменника і громадянина. Але під часи Чернишевського інакше й бути не могло, тому що етикет XIX століття саме німецькі градації у ставленні до людини за рангами і передбачав.

Але тоді ж розвивалися й інші традиції. Двоюрідний брат і друг Чернишевського, згодом академік, А. Н. Пипін розповідав, що в університеті студенти з латиністом спілкувалися на ти, «тому що і греки і римляни, як відомо, завжди говорили на ти ... як казали римляни і як каже російський народ ». Тим не менш повній залежності від іноземних назву і традицій, звичайно, не було. Латинь вчили і гімназисти, але в зиму з 1857 на 1858 рік у російських гімназіях по реформи знаменитого лікаря М. І. Пирогова, «не дивлячись на вік, стали говорити - Ви, при цьому скасувавши і биття, - згадує відомий педагог В. П. Острогорського. - Так відразу з одного маху зникло з ужитку і свиняче рило, і осляче вухо, і навіть особиста займенник ти ». Не те в університеті, там навпаки: «фамільярне ти, на яке тоді переходили студенти з першого ж знайомства, було як би зовнішнім виразом тієї моральної солідарності, яка відчувалася в нас по відношенню до всього студентства ». Товариські стосунки на довірчій основі взаємності. Через кілька років (як результат скасування кріпосного права) товариські обігу поширилися вже і на сімейні, і на колективні відносини. До того в побуті навіть між членами сім'ї звичайним було ви, але в 1870-і роки «батько з сином ... були, по-модному, на ти »(Ф. Достоєвський). У ті ж роки молодий Л. Толстой писав про селянське хлопчика, з яким «складав оповідання»: «Федько каже мені ти тоді, коли буває захоплений і схвильований ». Тоді хлопчик виражається не по-вченому, а як звик; разом з тим це і показник ступеня його довіри до вчителя.

В середині XIX століття звернення на ви чи ти стало фактом соціальним. Про це писали і революційні демократи, відстоювали свободу людської особистості від посягань бюрократичної камарильї. «Його високоблагородію, - пише Н. А. Добролюбов у "свистка", - мабуть не хотілося сказати мені ви, а з ти воно ставитися до мене не наважився, бо воно розсудливо уникнуло займенників ». Кожне таке зіткнення з цим безликим «воно» сприймалося болісно і завжди відзначалося. На те і було розраховано. Так і шеф жандармів Бенкендорф звертався до Дельвігу або Пушкіну - зверхньо на ти, провокуючи на у відповідь зухвалість. Знак соціального гідності, займенник особисте ставало символом класової боротьби. «Ванька, розмірковує про те, що земля кругла, здався смішний; Ванька, які виявляють претензію, щоб з ним були на ви, здався людина жорстока »(М. Є. Салтиков-Щедрін).

Серед знаменитих вимог робочих Ленських копалень в 1912 році було й таке: «Робочих називати не на ти, а на ви». У наказі № 1 Петроградської Ради від 1 Березень 1917 по армії - «звернення на ти відміняється абсолютно».

Особисте і соціальне в постійному конфлікті. Соціальний знак ставлення до людини як би взаімообратім. Зверхньо-начальницьке «тикання» йде від петербурзьких чиновників XIX століття (як наслідування одному цареві, що всім говорив ти), і «підлеглі не сміли сердитися на ти від начальника», - зауважував А. И. Герцен. Ієрархія підпорядкування проникала в сім'ю. Герцен згадував про свого дядька:

«... був двома роками старший від мого батька і говорив йому ти, а той, як наймолодшого брата, - ви ».

Однак принизливість подібного ти в одних розмовах дивним чином оберталася знаком шанобливого ставлення і довіри з боку інших осіб. Поет А. Фет, ставши світовим суддею, намагався звертатися до селян на ви, але поступово повернувся на ти - бо й самі селяни зверталися до суддів на ти. Побувавши в дитячій колонії, Ф. Достоєвський здивувався фальші, яку відчув в обігу на ви, прийнятому тут. «Це ви здалося мені тут декілька як би натягнутим, трохи як би чимось зайвим. Одним словом, це ви, можливо, помилка і наскільки серйозна. Мені здається, що воно ніби віддаляє дітей від вихователя; в ви полягає як би щось формальне і казенне, і недобре, якщо інший хлопчик прийме його за щось як би до нього презирливе. Воно, може бути, по-нашому, по-панській, і ввічливий, - пояснював письменник, - але холодніше, значно холодніше ». Спустошене граматично, воно сприймалося лише як знак гідності - до одного звертаюся як до багатьох, тобто як до всіх взагалі, самого його ніяк не виділяючи.

Ось наскільки багатоликі наші займенники. Одна справа - соціальний ранг, інше - народне почуття особистості, протиставлене мертвотних офіційності.

Але є і третій, і от про нього-то німецький філософ Л. Фейєрбах сказав вражаюче вірно (хоча і мав при цьому на увазі високі філософські цілі): «Ти, звернене чоловіком до жінки, звучить зовсім інакше, ніж монотонне ти між друзями ».

Поети намагаються оживити завмираючий образ особистого займенники. «Пусте ви серцевим ти вона, обмовився, замінила »(Пушкін). Зовсім інше відчуття в іншому ліричному вірші - «Я вас любил». Тут, зауважував критик В. Шкловський, «ви хоче перейти в ти, однак це вже й не ви, хоча ще і не ти. Сенс коливається. Дуже точно дана стадія почуття, його розвиток ».

Поет завжди відчуває ліричний напруга між словами, які наповнилися новим змістом, майстерно грає перекатом тонких недомовок: «І як ніби помилково я сказала: ти ... »(А. Ахматова).

Ніжне ви в XVIII столітті, ніжне ти - зараз ... хто скаже, що ніжніше ?..

Барственное «Тикання» образливо, ліричний ти - приємно; займенник Чи повинно в тому, що так вийшло?

Культура російського слова - в поведінці говорить, тут важливо враховувати, яка емоція вкладена в те чи інше слово.

Втім, так чи інакше, в різному підтексті і в різному вигляді, але повернулося до нас народне, древнє, близьке ти. Тому що в нових умовах життя треба виділити у зверненні тих, кому, як і раніше можна з повною довірою сказати по-русски: Ти.

Ставши соціальної прикметою у відносинах між людьми, комбінації займенників ви чи ти поступово розподілили між собою ролі. Ти - не низький стиль, а довірливість і близькість; ви - офіційність, поважність і вдячність, а зовсім не високий стиль. Можна покарати і одного, звернувшись до нього: ви ...

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.elitarium.ru/