Кожний етнос у ході свого культурного розвитку змінюється під дією багатьох факторів, які, якщо користуватись влучно метафорою , обточують його з усіх боків як море мушлю. Таким фактором може бути, по-перше природне середовище, серед якого розвивається етнос - це обумовлює багато важливих рис його культури - від вірувань і релігійного спрямування до зовсім матеріальної сторони культури - матеріалу, з якого будуються споруди та інші витвори людських рук, а матеріал в свою чергу дещо обумовлює характер цих витворів - з дерева іноді неможливо зробити те, що можна зробити з мармуру і навпаки. Також одним із факторів є розташування етносу у просторі - відокремлено від інших (наприклад, високо в горах) або все ж таки в прямій досяжності? Цей фактор обумовлює одну з найважливіших, мабуть, речей в справі формування культури - оточення етносу, його сусідів, близьких і далеких, впливи яких досить істотно можуть вплинути на культуру.
Отже, українська культура (а я дозволю собі називати так культуру племен та народів, які довгий час проживали на території сучасної України і взяли участь у формуванні власне сучасної української нації, не ув `язуючи у суперечки щодо того чи можна називати трипільців або, наприклад, плем` я полян праукраїнцямі, а ту культуру - українською) не є виключенням і також формувалась під впливом усіх цих факторів. До того ж українські землі розташовані так, що через них споконвіку проходили торгові шляхи, знаменитий «шлях із варяг у греки», відбувались зносини (найчастіше, звичайно, військові сутички, але не тільки) із східними племенами кочівників та західно-європейською цивілізацією. Чи не оминула цієї території також міграція племен під час великого переселення народів. То ж ми маємо цілу купу впливів, які протягом років і століть поєднуючись із культурою місцевих мешканців, трансформуючого і змінюючись дали нам таку перлину своєрідності як культура і мистецтво Київської Русі.
На ту сферу, про яку я б хотіла розповісти найбільші впливи мала, звичайно, християнська візантійська культура , яка саме привнесла до Кіївськї Русі цей вид мистецтва, а саме - мозаїку . З усіх видів давньоруського мистецтва мозаїки Київської Софії та Михайлівського Золотоверхого монастиря (а, на жаль, тільки вони збереглися вповні до нашого часу) справляють чи не найбільше враження. Настінні мозаїки застосовувались в спорудах на Русі з кінця Х до початку ХІІ століття, тобто в період найвищого розвитку давньоруської держави. Мозаїками прикрашались інтер `єри палаців і майже усі церковні споруди часів Володимира і Ярослава Мудрого. Мистецтво мозаїки прийшло до Київської Русі разом із хрістіянізацією, як допоміжний засіб в оздобленні храмів, і, оскільки мозаїка вимагає дуже тонкого вміння, спершу виконання її було прерогативою майстрів-іноземців з Візантії. Але, звичайно, ці майстри не могли працювати без помічників та учнів, тому майстерність мозаїки швидко була перейнята місцевими митцями і набула багатьох характерних локальних рис.
Отже, трошки на тему самої техніки мозаїки: спочатку на підготовчий шар тиньку клали другий шар, на якому компонувалі зображення і робили контурні малюнки. Поверх них наносили третій шар, швидко покривали зображення фарбами, і, доки не закам `янів розчин, в нього вдавлювалі кубики різнокольорової смальти. Смальту варили в тиглях, домішувалі в розтоплене скло барвники - свинець, мінеральні фарби тощо (до речі, особливо складно було виготовляти золоту смальту - тоненькі золоті пластиночки заливалися склом). До речі, палітра собору Св. Софії нараховує близька 177 відтінків ! Смальту розливали млинцями на поліровану поверхню. Коли млинці застигає їх кололи на окремі кубики. Кубики робили різних розмірів - з маленьких 4 на 7 мм викладали обличчя, руки, ступні ніг, а з більших - одяг, фони, предмети. Також важливим було те, що шматочки смальти викладали НЕ рівно паралельно стіні, а з невеличкими кутами - це дозволяло надати мозаїці сяючого мінлівого кольору, навіть змінювати вираз облич зображуваних за допомогою світла. До того ж мозаїками прикрашались найчастіше вигнуті поверхні - апсиди, куполи, склепіння , арки, що підсілювало цей ефект. Щодо розташування мозаїк у просторі - то на цей рахунок ще у Візантії була розроблена ціла система правил щодо храмів, але на Русі дещо було змінено - біблійні і євангельські теми вибиралися з розрахунком, щоб вони найбільш відповідали руським умовам і були зрозумілими для місцевих.
Я хочу конкретніше розкрити тему мозаїки на прикладі тої, яка найбільше мені до вподоби - сцена Євхаристії, яка півколом охоплює апсиду в Софії Київській - на ній, як відомо, зображено апостолів, які урочисто йдуть до Христа, який двічі зображений обабіч престолу (ліворуч він прічащає апостолів хлібом, а праворуч - вином). Все в композиції підпорядковано законам монументального мистецтва. У зображеннях навмисне не дано перспективи - вони не розбивають, а підкреслюють напівкруглу стіну апсиди. Постаті не є пов `язаними з дійсністю - це ілюстрація абстрактної ідеї прийняття християнського вчення, а не реальної події. У колоріті композиції - вихор світлих, перелівчастіх тонів - білі плащі та хітоні апостолів і як контраст до них - яскраві барви престолу та сині плащі і пурпурові хітон Христа. Ця мозаїка, як і інші прекрасні композиції Київської Софії є справжніми шедеврами мистецтва. А якщо згадати скільки ще таких шедеврів були втрачені або зруйновані під плином часу - воістину велич руського мистецтва була неоціненною, якщо навіть невеличка часточка, приклад цієї величі залишає таке враження!
