Кілька сторінок на захист Клеопатри

А.М. Петров

(історичне джерело і літературна несправедливість)

Третій акт, сьома сцена трагедії Шекспіра «Антоній і Клеопатра ». Справа відбувається в 31 році до нашої ери в таборі Антонія поблизу Акціума, напередодні морської битви з Цезарем Октавіаном. Цариця птолемеевскую Єгипту Клеопатра підбадьорює коханого:

Мої галери,

Всі шістдесят, як на підбір, сильніше,

Чим Цезареви 1.

Антоній у відповідь називає її богинею моря ( «моєї Фетіди») і з явним душевним полегшенням приймає рішення:

Пора нам на корабель ...

Десята сцена вибухає катастрофою. Клеопатра, як відомо, не витримавши перипетій бою, веде свій флот. У Шекспіра це звучить так:

Кінець, кінець, кінець! Не можна дивитися!

............... флагманський судно

Єгипту - навтьоки, і слідом за ним

Всі шістдесят! Я від сорому осліпну.

О боги і богині і весь сонм

Небесних сил!

Отже, поразка, розгром, крах всього. З цього моменту у п'єсі все дихає безвихідністю:

Пропало все. Єгиптянка-лиходійка

згубила нас.

............................................... ...........

роздула вітрила, і - в усі лопатки.

Задрали хвіст, кобила!

І це тільки самі м'які епітети, якими по ходу дії нагороджується винуватиця. Як її тільки не називають: «заводська кобила», «єгипетська мразь »,« нероба »,« пляму на всьому кодло жінок ».

Атмосфера сюжету безперервно нагнітається драматургією агонії. Петля Октавіана все затягується. Героя і героїню, як диких звірів, заганяють в кут. Вони нічого дієвого не роблять - кролики перед удавом. Єдине, на що здатна кролиця, - лепетати якісь жалюгідні благання про помилування. Як і належить «Нероба», вона розгубилася і опустив а руки ...

Але Шекспір заради створення такої грандіозної картини безприкладного жіночої підступності помітно погрішив проти історичної істини. Він користувався добротним античним джерелом - «Порівняльні життєписи" Плутарха 2, проте там багато чого виглядає по-іншому. Він геніально відсік непотрібну йому гілку розповіді, щоб довести сюжет до віртуозності простоти положень: ось, мовляв, результат довіри до дамської (скажемо по-сучасному) ментальності.

У результаті безсмертне перо генія чином Клеопатри посадило ще одне рідна «пляму на всьому» ... жіночому роді. А таке, погодьтеся, не могло не увійти до умонастрої не самою гіршою частини людства (принаймні, що читає його частки) ще одним елементом алгоритму побоювання, коли належить оцінити обставини справи, в якій буде брати участь жінка. (Чи не відлуння чи цього ми можемо почути навіть у попсовому мотиві двустишия Йосипа Бродського: «Не дивися в очі мені, діва: / Все одно підеш наліво ». - «Подання ».)

Насправді ж Клеопатра була відома не тільки красунею (всупереч монетним профілів), модницею (Лукан захоплюється: «Білі грудях її блищать під тканиною,/витканої китайським верстатом ...»), а й виявилася розумницею, причому енергійної і діяльно розсудливою в самій відчайдушній ситуації, про що й повідомляє Плутарх в тій, відтятою, і рамена його розповіді.

Після того як 2 сентября 31 року цариця залишила акваторію битви поблизу берегів західної Греції і повернула свій (!) корабель (адже не миші злякалася жінка, а непереможного і нещадного Риму) і незабаром слідом за нею, малодушно кинувши війська, пішов Антоній, вона, після повернення до Єгипту, вирішила складне завдання: як вирватися з пастки, яку їм розставив Октавіан. План був такий: піти в Індію. І Клеопатра, поки Антоній бурчав і нив, розгорнула бурхливу діяльність за його здійснення.

Час, хоч і небагато, у неї було. Октавіан майже рік не переслідував Антонія і Клеопатру, зміцнюючи свій тил і докладно готуючись до захоплення країни, а також, вочевидь, вважаючи, що географічне розташування Єгипту перетворює країну в природний мішок. Якщо парочка все-таки куди-небудь улепетнет (або сховається), то незліченні багатства, накопичені Птолемеями, вона не зможе потягнути на себе руки. А кому буде потрібна, як зможе жити, що буде робити без засобів до існування звикла до небаченої розкоші цариця?

Однак план Клеопатри завбачливо включав і проблему матеріальних джерел майбутнього облаштування. Загалом, за Плутарху, справа йшла так: цариця розпорядилася наявний у неї середземноморський флот перетягнути волоком через Суецький перешийок в Червоне море і потім завантажити суду скарбами. І уявіть собі, наказ став виконуватися. Все йшло до здійснення мрії цариці: разом із Антонієм «Вийти в Аравійський затоку, щоб, врятувавшись від рабства і війни, шукати нового вітчизни в далеких краях »3. Не забула клопітка повелительница і про своє дорослому сина від Юлія Цезаря - Цезаріон. Чи не пов'язуючи долю дитини з ходом підготовки експедиції, вона відправляє його до Ефіопії із зазначенням відплисти звідти в Індію, про що повідомляє Того ж Плутарх 4. Про підготовку флоту до походу в Індостан говорить і інший античний джерело - Діон Касій. Але в нього одна відмінність: кораблі не переносили, а будувалися на узбережжі Аравійського затоки 5.

Чому ж тоді Клеопатра і Антоній не спливли, не переселилися до Індії? Адже, як сказано, задум вже почав реалізовуватися. Плутарх відповідає: йому перешкодили араби з Петри (набатеї), який спалив кораблі, а також нерішучість Антонія 6. Невдача спіткала й Цезаріона. До судна він не дістався - Завадило зрада супроводжував юнака вихователя 7.

Тепер наступне питання. Бути може, мені вдалося пом'якшити скепсис читача відносно моєї позиції до шекспірівської трактуванні образу. Але, напевно, немало знайдеться тих, хто спитає автора: наскільки взагалі варто вірити в цей мореплаватсльскій прожект? Мені можуть заперечити: а раптом це красива легенда, почута і зафіксована Плутархом і Діоном Кассісм? А може це фантастичний задум навіженої жінки, про розхожому образі якій говорилося у мене в самому початку? А може, це не що інше, як утопічна ідея, яка виникла в стані загнаності, в істеричної атмосфері невідворотного краху і не має під собою ніякої реальної основи? Адже які гігантські відстані, як ще світ технічно примітивний (а тут планується відплиття цілої армади), наскільки колиски географічні відомості, тим більше про віддалені країни та народи, і т.д. і т.п.

З потенційною можливістю такого підприємства відразу погодиться лише дуже вузьке коло фахівців. У світі їх одиниці. Результати їхніх досліджень добре відомі, мабуть, тільки в середовищі істориків стародавнього світу. Стан та рівень стародавнього мсждународного спілкування на просторах Індійського океану - це ціла цікава область історичної науки, і я до них (завдяки своїй щасливо склалася наукової долі) до деякої міри прічастсн. А тому беру на себе сміливість коротко викласти (з неминучими, звичайно, витратами популярізаторства) основні аргументи на користь абсолютної реальності задуму Клеопатри. [...]

Отже, повернемося до пристрастей Клеопатри, тепер вже виключно навігаторскім. Але повернемося конспективно, як тільки і дозволяє жанр цих нотаток, не розгортаючи скрупульозної картини доказів можливостей греко-єгипетського судноплавства в Індійському океані до кінця I століття до нашої ери. Недовірливого ж читача (або який зацікавився темою) я відсилаю до своїх більш детальним робіт і 70-х, і останніх років, в першу чергу до вміщених там переліками першоджерел та літератури, щоб він переконався, яка багата і потужна наукова традиція стоїть за цим питанням 8. Тим більше раджу звернути увагу на порівняно новий бібліографічний покажчик ГА. Кошеленко і Н.А. Шаховий 9.

Страбон на власні очі бачив падіння держави Клеопатри, а за її часів, за його свідченням, в Індію з торговельними цілями щорічно йшло близько двадцяти кораблів. Уявіть собі, який повинен був бути морехідний (кораблебудівний, кадрів о-навігаторскій і т.д.) потенціал у Птолемеїв, та й сама величина чинного флоту, якщо прийшли їм на зміну римляни по тому лише мале число років збільшили кількість надісланих туди судів до ста двадцяти одиниць 10. Цариця прямувала в обжитий греками світ. Ось що, наприклад, повідомляє про одну з їхніх факторій в Південній Індії тамільська текст початку нашої ери: «Скрізь житла яванов (тобто еллінов. - А.П.), чиє процвітання не знає кордонів »11.

Античний джерело приблизно того ж часу - «Періпл Ерітрейского моря »(а це прямо-таки в сучасному розумінні довідковий посібник для комерсанта), називає не менше двадцяти портів, міст і якірних стоянок на западноіндійском узбережжі, пов'язаних з діловою активністю представників греко-римського світу (причому, деякі з них носять грецькі назви, наприклад Хсрсонсс) 12.

Чи було цариці кому віддавати накази про підготовку настільки масштабного океанського подорожі? Та в неї був цілий спеціалізований апарат. Є документи про існування з 70-х років I століття до нашої ери державної посади «стратега Ерітрейского і Індійського морів» 13 (можливо, се ввів батько Клеопатри - Птолемей XI Авлет). Держава практично було монополістом у здійсненні цих зв'язків. Чудовий фахівець у нашому питанні, російський історик М.М. Хвостов на початку XX століття писав: «Перш за все впадає в око, що майже всі ... дані, відносяться до цього періоду, говорять майже виключно про діяльність уряду »14. Воно не тільки отримувало прибутку від монополії на більшість східних товарів, але і витрачала великі кошти на утримання військового контингенту і флоту для боротьби з піратством, охорону узбереж, конвоювання, на посилку експедицій, облаштування верфей і портів, географічні та навігаційні дослідження 15. Уздовж усього західного берега Червоного моря були прокладені дороги, контролювався і Африканський Ріг (звідки безпосередньо зручніше було плисти в Індостан), а назви портів самі говорили про те, хто їх власник, - Птолемаїда, Береніка (на згадку однієї з птолемеевскую цариць). І ось вся ця сила була в руках у подруги Антонія.

Далі - більше. При Клеопатрі відбувалася справжня революція в навігаторском справі у єгипетських греків при їх плаваннях до Індії. Якщо наприкінці VI століття до нашої ери Скілака (про що ми знаємо з Геродота) було потрібно на Каботажний перехід від гирла Інду уздовж аравійських берегів до району сучасного Суеца майже тридцять місяців 16, то тепер все радикально змінилося. Антонію довелося б дивитись на хвилі усього неповні три місяці. Птолемеї навчилися використовувати мусонні вітри для плавання під вітрилами через відкритий океан. Тепер шлях від південно-західній частині Аравійського півострова до Малабарі займав тільки сорок днів (решта менш ніж два місяці йшли на шлях від Олександрії до Береніки і Червоним морем) 17. Кораблі стали досить вантажопідйомними, більш безпечними, а в період попутних мусонів бурь майже не буває.

Все. Не буду продовжувати. Мені шкода цю жінку! [...]

Список літератури

1 Тут і далі використаний переклад Б. Пастернака.

2 Див, напр., коментар А. Смирнова// У. Шекспір. Повна. зібр. соч. М., 1960.Т.7, с.776-777.

3 Плутарх. Порівняльні життєписи/Под ред. С.П. Маркиша і С.І. Соболевського. Т. 1-3. М., 1961-1964. Антоній, LXIX.

4 Там же.LХХХI.

5 Dion Cassius. Roman History. With an English Translated by E. Cary. Vol. 1-9. L., 1954, LI, 7.

6 Плутарх. Порівняльні життєписи. Антоній, LXIХ.

7 Там же, LХХXI.

8 Див, напр.: А. М. Петров. Зовнішня торгівля Азії (II ст. до н.е. - XVIII ст. н.е.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. М., 1978, гл. 1, а тепер Він. Індійський океан: міжнародне спілкування в давнину //Сходознавці - сходознавець. М., 2000, с. 5-41.

9 Г.А. Кошеленко, Н.А. Шахова. Нова література з проблеми економічних зв'язків між Індією і Середземномор `ям в античну епоху// Российская археологія.М., 1995, № 2, с.217-229.

10 Страбон. Географія в сімнадцяти книгах/Пер. и коммент Г.А. Стратановского. М., 1964, XVII. I, 13; II, V, 12.

11 P. Meile. Les Yavanas dans L'lnde Tamoule// Journal Asiatique. P., 1940, t. 232, fasc, l, c. 113.

12 The Periplus Maris Erythraei. Text with Introduction, Translation and Commentary by L. Casson. Princeton 1989; є також російська переклад, але трохи застарілий: Псевдоарріан. Плавання навколо Ернтрейского моря //Вісник древньої історії. 'М., 1940, № 2. Ерітрейское морс, умовно кажучи, - це північно-західна частина Індійського океану.

13 L. Mooren. Tlie Date of SB V 8036 and Development of the Ptolemaic Maritime Trade with India// Ancient Society Yessel-L., 1972, no 3, c. 127-133.

14 М. М. Хвостов. Історія східної торгівлі греко-римського Єгипту. Казань. 1907, с. 317-318.

15 Там же, с.318-319, 322,379.

16 Геродот. Історія в дев'яти книгах/Пер. и примеч. ГА. Стратановского. Л., 1972, IV, 44; див. також примеч. 41 на с. 520.

17 Pliny. Natural History. With an English Translation by H. Rackham. Vol. 1-10. L., 1947-1956, VI, 102-104; E.H. Warnington. The Commerce between the Roman Empire and India. Cambridge. 1928, c. 50; М.М. Хвостов. Указ. соч., с. 389.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://ec-dejavu.ru/