Французький вплив у культурному житті Москви XVII
століття
В.М. Мультатулі, С.-Петербург
З
падінням Києва у 1240 році і встановленням монгольського ярма духовний і
політичний центр Русі переноситься на північний схід, спочатку до Володимира, а
потім до Москви. Зв'язки із західноєвропейськими країнами слабшають, а то й зовсім
припиняються. Про французького культурному вплив майже не доводиться говорити
раніше другої половини XVII століття. Можна припускати, що на початку XV cтолетія
починалася якась листування з французьким двором, але документів,
підтверджують її існування, не збереглося. Є зведення, що 16
квітень 1518 «цар Василь Іванович на прохання Бранденбурзького курфюрста
Альбрехта писав до французького короля Франциска I, якого, повідомляючи про свій з
курфюрстом противу польського короля союзі, просив учинити йому всяке посібник ».
Грамота ця була написана російською та німецькою мовами. Є відомості про те,
що Іван Грозний був у «любітельной дружбу і листуванні» з Генріхом IV,
відомо, що цей король звертався до царя Федору Івановичу з проханням
дозволити нідерландському купцеві Мішелю Мушерону вільно торгувати в Росії і,
«Купивши кілька воску, надіслати до Парижа, а доктора Павла Цітадіна, уродженця
міланського, відпустити з Росії у свою батьківщину, обіцяючи на місце його надіслати
іншого вправного ».
В
1615 цар Михайло Федорович, вступив на престол і «сповіщаючи про це всім
іноземним дворах », відправляє до Франції посланця І.Г. Кондирева і
піддячого Неверова. Посольство відбуло з Холмогори на голландському кораблі 30
Серпень, заїхало в Нідерланди, прибуло в Бордо 11 грудня, і через три дні
«Постали вони французького короля Людовика XIII підперезані шаблями і з покровеннимі
главами ». У королівській грамоті цар названий Empereur des Russes (можна
згадати, що називав себе імператором і Дмитро Самозванець). 29 червня 1616
року посланець повернувся в «Архангелгород, а липня 30-го, приїхавши до Москви,
подав королівську від 16 грудня 1615 грамоту, коею запевняв король, що він
заборонить своїм підданим служити у шведській і польській арміях противу його,
государя, погоджується охоче вступити в договір і відновити дружній з
Росію союз, обіцяючи для цієї справи надіслати до Росії своїх послів ».
В
1629 з Франції до Росії відправлений «посол Людвіг де Ганс, барон
курмаменскій ». «Подарунків він ніяких не привіз, вибачаючись, що де у них немає того
звичаю ». Різні пропозиції французької сторони були нібито відкинуті
боярами. Через рік Франція знову звертається з проханням про продаж їй хліба. У
королівської грамоти російського царя був знову дан титул імператора. До 1657
зроблено принаймні п'ять спроб з обох сторін до встановлення
постійної листування. 9 липня 1658 «з'явився в Москві французький дворянин де
Мініер з королівською (від 9 травня) до государя грамотою, пропонує своє
посередництво »між Росією та Швецією з метою припинення« їх ворожнечі і
незгоди ». Наступного року французький посол у Польщі «пом'януть грамоту прислав з Гданська при
своєму листі до боярина Опанасу Ордин-Нащокіну, повторивши у ньому той же
королівське бажання ».
Як
б не були цікаві і важливі ці свідоцтва, вони, як і Євангеліє Анни
Ярославни, що зберігалося в Реймського соборі і без зусиль прочитане Петром
Великим під час його подорожі, мало що говорять про культурні зв'язки між
Росією та Францією. Першим кроком, що ознаменували такі зв'язки, є
посольство, відправлене царем Олексієм Михайловичем в Іспанію та Францію у
чолі зі стольником Петром Івановичем Потьомкіним, намісником Борському. Про це
посольстві можна прочитати в працях М.М. Бантиш-Каменського і Д.С. Лихачова. До
нас дійшов і щоденник самого Потьомкіна, так званий «постатейний список».
Подорож
російських послів тривало близько двох років (з травня 1667 по грудень 1668);
вони мали можливість знайомитися з новими, незвичними для них умовами життя
і звичаями. Разом з тим, це посольство стало першим значним
зіткненням російських людей з культурою Франції. Боярин Потьомкін, його
помічник дяк Румянцев та їх свита бачили дуже багато чого: їм показали королівські
палаци, парки, картинні галереї, ткацькі мануфактури, де створювалися
знамениті гобелени, вони побували в обох паризьких театрах - бачили трупу
Мольєра і Бургундський Готель. У театрі Мольєра вони дивилися комедію «Амфітріон».
Російські гості аплодували і були дуже задоволені. Потьомкін дякував автора і
акторів за доставлене задоволення. Але всe-таки першим театром Франції,
носівшем звання трупи королівських акторів, був Бургундський Готель. Що ж
російські посли бачили на сцені Бургундського Готелю? Природно припустити, що
вони бачили «Андромаха», бо це був самий чудовий спектакь, за своїм
успіху можна порівняти лише з успіхом корнелевского «Сіда». Очевидно, що саме його
і повинні були показати іноземним гостям. Звідси ми робимо припущення, що
перші російські глядачі побачили трагедію Расіна в 1668 році з маркізою Дюпарк в
головній ролі. Цікаво, що в щоденнику Потьомкіна немає ніяких згадок про
культурній програмі його перебування у Франції. Його дуже цікавий
«Постатейний список» наповнений відомостями протокольного порядку, яким посол
надає першорядне значення, так як це означало відповідний рівень
визнання Росії на міжнародній арені.
Однак
ймовірно, що у своїх оповіданнях Потьомкін ділився зі своїми співвітчизниками
багатьма спостереженнями та враженнями. 18 вересня 1668 він бачив
«Амфітріона» в Парижі, через десять років, в день тезоіменитства царівни Софії, в
Москві грали фарс Мольєра «Доктор змушений» ( «Лікар мимоволі»). Першою
віршованій комедією Мольєра, зіграної в XVII столітті по-російськи, був
«Амфітріон». У нас немає доказів, що це було пов'язано з враженнями
Потьомкіна від баченого ним в Парижі мольєрівського вистави, однак це цілком
можливо.
Як
Хай там як, але незабаром після цього посольства, в 1672 році, в Москві
відкривається перший російський професійний придворний театр, створений під
керівництвом пастора московської Німецькій Слобо-ди Якова Грегорі. Але відомі
імена і російських помічників Грегорі: Степана Чіжінского і Юрія Михайлова,
що допомагали в навчанні «неіскусних отрочат». Цілком очевидно, що всі вони
говорили по-російськи: німці з московської слободи навряд чи могли не знати мови
країни свого перебування, бо були люди ділові і здатність, а цар навряд чи
став би дивитися спектаклі по-німецькому. На переконання Д.М. Цвєтаєва, цей
«Німецько-російський» за походженням театр грав по-русски. Проте цей
театр був чужий народній культурі і орієнтувався на іноземні зразки або на
канони поетики шкільного театру. У зв'язку з цим І.Д. Гарусов вказує, що
російське боярство допетровській часу «тішилося різними комедійними діями
в покоях царів і в уявленнях заїжджих іноземних труп, але ці уявлення,
при всій їх чарівності, задовольняли смаки і потреби обраних і, як не
мали ніякого зв'язку з російською національним життям, губилися самі собою, як
рослина, несвоєчасно пересаджене на непідготовлену і чужу його природі
грунт »(Гарусов І. Д. Нариси літератури древніх і нових народів. СПб., 1890. Кн.
2. С. 196).
Джерелами
наших відомостей про становлення російського театру і про культурне життя Москви XVII
сторіччя є широко відомі праці І.Є. Забєліна. Не можна обходити
мовчанням роботи Е.В. Барсова і в деяких відносинах сумнівну «Хроніку
Носова ». На думку Барсова, ця «Хроніка» являє собою розрізнені і
спотворені переписувачем чернетки втраченої рукописи І.А. Дмитрівська.
Очевидні помилки - від дивацтв правопису до грубого спотворення фактів, --
на думку Барсова, і свідчать про достовірність цих документів. Згідно
«Хроніка», французькі містерії ставилися в російських перекладах у Москві вже у
60-ті - 70-і роки XVII століття. Так, в будинку князя В.В. Голіцина була представлена
«Свята Катерина мучениця, містерія Сент-Албанського абата Жоффруа». Чи не цю чи
містерію читав Карамзін, і не про неї він говорить, відзначаючи драматургічна
дарування царівни Софії? У будинку Матвєєва було представлено «Пришестя
Антихриста », автором якого названо хтось Жубіналь.
Звичайно,
при дворі не могли не знати про існування європейського театру, який
російські посли бачили не тільки у Франції, але і при дворі «кесаря» --
німецького імператора. Академік Забєлін свідчить про існування афіші
придворного вистави фарсу Мольєра «Доктор змушений» ( «Лікар мимоволі»),
де серед виконавців вказані прізвища знатних російських родів: Хованський,
Баратинського, Голіциних. Барсів і митрополит Євгеній (Болховітінов) упевнені в
достовірності цього документа. Якщо так, то можна говорити, що комедії Мольєра
були відомі і переводилися в Москві вже в XVII столітті, причому перекладачкою була
сама царівна Софія. Це тим більше примітно, що французька мова була
зовсім невідомий в Москві. Навіть у посольському наказі не було перекладача
французької мови. Супроводжувала посольство перекладач Іван Госенц говорив
«По-цісарсько» (тобто по-німецьки), по-латині і по-польськи, але не «по-францужкі».
У Франції свої послуги Потьомкіну запропонував один домініканський чернець Урбанський,
який говорив по-польськи, по-російськи і по-французьки.
Знала
Чи царівна Софія іноземні мови? Швидше за все, так. Вона і князь Голіцин
сприйняли багато від польської культури і через неї - від західноєвропейської. Сам
цар Олексій Михайлович отримав, крім богословського, світську освіту, він
з дитинства вивчав німецьку мову і латинь. При ньому відбувається поява низки
нововведень при російському дворі: виникає театр, створюється перший симфонічний
оркестр, привозять до Москви предмети розкоші, меблі і дзеркала. Від царя та його
царівни Софії залишилися письмові свідчення їхнього грамотності і навіть
двустишия, що говорять про схильність до поетичної творчості. Листи самого
Олексія Михайловича відрізняються мовною виразністю та глибиною
морально-релігійного почуття.
Єдиним,
мабуть, людиною, що вільно говорив по-французьки, був син знаменитого
російського дипломата і, кажучи сучасною мовою, міністра закордонних справ
Афанасія Ордин-Нащокіна - Воїн Ордин-Нащокін, який, однак, після перебування
за кордоном, милостиво прощений царем за незаконний від'їзд на чужину, своїм
знанням і здібностям не міг знайти застосування. Тільки в самому кінці XVII століття,
за наказом Петра Великого, Петро Васильович Постніков ( «врачефілософ», як він
себе називав) протягом 9 років навчається у Франції і досконало оволодіває
французькою мовою.
Таким
чином, ще до Петра Великого Росія зробила відомі кроки назустріч
західноєвропейській культурі. З одного боку, це говорить про культурному значенні
московського періоду російської історії, а з іншого - доводить закономірність
петровськіх перетворень, що не належить, звичайно, до способів їх реалізації.
Щоправда, лише за Петра культурні зв'язки з Францією стають помітні під
багатьох сферах російської суспільного життя; нарешті, при Єлизаветі Петрівні
наступає пора всебічного освоєння французької культури російської знаттю, а
потім - у тій чи іншій мірі - російським дворянством, що заклали основу
французького двохсотлітнього культурного присутності в Росії, коли, наприклад,
знання французької мови в тій чи іншій мірі було властиве майже всієї
російської інтелігенції, не кажучи вже про російської аристократії.
Список літератури
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://filosof.historic.ru
