Кіч
і паракіч: Народження мистецтва
з прози життя
А. М. Яковлева
Пропоновані замітки присвячені радянському кичу 50-70-х
років як джерела художньої рефлексії в образотворчому мистецтві 70-80-х.
Згідно з авторською концепцією кічу 1 кіч розуміється
як особливий тип культури (субкультури), що існує поряд із професійним і
народним мистецтвом за своїми власними законами організації та функціонування.
Кіч - це особливий спосіб структурування світу відповідно до потреб буденного
. свідомості, це форма вкорінення селищної свідомості, по суті своїй бездомного.
Велика кількість росіян - носії селищної свідомості, що вийшов з фольклорної
середовища і не увійшов до міської елітну, незалежно від їх місця проживання.
Представляється очевидним, що в російській культурі XX
століття відбувалося чергування двох типів світовідчуття: орієнтованого на речових
бідність, аскетизм, «природність» - і орієнтованого на матеріальний достаток,
багатство, «штучність» 2. Так, в 1920-і і 1960-і роки в моді аскетичність,
простота, мінімалізм, в 1950-і і 1970-ті - достаток, заставленим, багатошаровість.
Пароксизми відрази до «штучного» смаку наздоганяли
критиків в періоди розквіту елітного смаку до «природного», і тоді всі і всілякі
надмірності сприймалися як кіч, будь то вишиті подушки дивана, фікуси в діжці,
кришталь на серванті або сталінський ампір в мистецтві, - словом, те, що називалося
«Міщанським затишком», «побутом». О, скільки разів проклятий був «побут» російською інтелігенцією! ..
«Побут» - слово-знак, слово-жупел. Безбитность, мандрівництва - кредо життя й особливі
духовні поняття, духовні стани. Це не обов'язково перебування в мандрах
в прямому сенсі слова, не подорожування-туризм. Це - неспокійна
-------------------------------
1 Див: Яковлева А. М. Кіч і художня культура. М.:
Знання. № 11, 1990
2 Указ. соч. С. 46 і далі.
спрямованість душі, стурбованою пошуком небесних скарбів,
набуток Духа Святого. Відповідно до преп. Івана Лествичника, мандрівництва є приховуємо
життя, не будете линути ні до чого земного і минущому, необнаружіваемий ззовні
помисел, вузький шлях аскета. Місце Св. Духа у атеїстичної інтелігенції заступають
Родина, Народ еtс.; Інтелігенція йде своєрідним шляхом світського аскетизму. Здається,
Г. П. Федотов у своїй «Трагедії російської інтелігенції» відзначав безпідставні ідейність
як головну рису російської інтелігенції, а С. М. Булгаков показав генетичну спорідненість
і одночасно протилежність християнського подвижництва і інтелігентського
героїзму 1. Він же, з посиланнями на інших авторів і перш за все на Герцена, відзначав
корінне неприйняття російською інтелігенцією «буржуазного західноєвропейського міщанства»
з його досвідом благополучного улаштування земних практичних справ. Так звана «теорія
малих справ »завжди була упосліджене в цих колах. «Облаштовує свій садок, і якщо
так буде поступати кожен, настане загальне щастя », - що може бути далі
від ідеалів інтелігенції, ніж такогo роду сентенції! ... Нехтування побутом, облаштуванням
приватного існування - одне з корінних властивостей нашої інтелігенції, її прапор
і кредо. Та й чи можна облаштувати свій садок над прірвою? .. І гідно чи таке
заняття? І любовна човен вічно про побут розбивалася в Росії (Маяковський), і думати
про вечерю, поки не вирішено питання про існування Бога, було абсолютно непристойно
(спогади про Бєлінського), - хоча про це трохи нижче.
Наприкінці 1950-х років, з хрущовської «відлигою», вступає
у свої права мода на простоту і невигадливості. Виходячи з різних підстав, кіч в
цей час переслідують і офіціоз, і опозиційна інтелігенція. «Опрощення» інтелігентського
смаку виражалося в культивуванні кераміки замість кришталю, перевазі форм з
неправильними або асиметричними обрисами, декорування стелажів димковской
іграшкою та іконою з личаками; на стінах міських квартир які-небудь «Лосі у зимовому
лісі »змінюються естампами, лаконічними і лапідарних. Така «простота» мала досить
складну будову.
Незважаючи на інтелігентські нарікання, прагнення до життя
у світі, облаштованому згідно з простим і звичним схемами, вічно, і тим гостріше виражена
ця потреба, ніж безосновнее, незрозуміліше і випадкові навколишній світ. О. Хакслі
сформулював цікавий парадокс вустами свого героя:
----------------------------
1 Див: Булгаков С. Н. Героїзм і подвижництво. З роздумів
про релігійну природі російської інтелігенції// Віхи. М., 1991.
«Вся біда літератури в тому .., що в ній дуже багато сенсу.
У реальному житті жодного сенсу немає ... У книгах є зв'язність, в книгах є стиль.
Реальність не володіє ні тим, ні іншим. По суті справи, життя - це ланцюжок дурних
подій ... Характерна риса реальності - властиве їй невідповідність ... кращих зразків
Думки та Слова ... Дивна штука, але найближче до дійсності виявляються як
саме ті книги, в яких, на загальноприйняту думку, найменше правди »1. Менше
«Слова і Думки», а також «правди» - це саме про кіче, чия принципова особливість
- Клішірованность слова та образу, формульний теми і сюжету. Зрозумівши це, не впадеш
в здивування від репліки який-небудь тамбовського домогосподарки, захопленої перипетіями
телесеріалу з життя бразильської аристократії: «Це все про моє життя». Це і справді
про її життя, про її свідомості, бо просто і зрозуміло, хоч і з невигадливими завитушками:
добро є добро, а зло є зло, і нещасна героїня буде щаслива, і порок
покараний, - а що ще треба для чаєм життя ?..
І ще про близькість кічу і життя, на цей раз у Г. К. Честертона.
Дозволимо собі розлогу цитату, бо есе, звідки вона взята, мало відомо російському
читачеві.
«Тепер прийнято сміятися над цукерковим мистецтвом, тобто
над мистецтвом плоским і нудотним. І дійсно неважко, хоча й противно, уявити
коробку цукерок, на якій рожево-блакитна дівчина в золотих букле стоїть на балконі
під місяцем з трояндою в руці. Вона може замість троянди судорожно стискати лист, або виблискувати
обручкою, або томно махати хустинкою слідом гондолі на зло чутливого
глядачеві. Я дуже шкодую цього глядача, але не погоджуюся з ним.
Що ми маємо на увазі, коли називаємо таку картинку ідіотської,
вульгарною або нудотний? .. Ми відчуваємо, що це - не картина, а копія; точніше
- Копія з тисячної копії ...
Але троянди не копіюють троянд, місячне світло не копіює місячного
світла, і навіть дівчина - копіює дівчину тільки зовні. Уявіть, що це відбувається
в житті; нічого нудотного тут немає. Дівчина - молода особа жіночої статі, вперше
що з'явилася на світ, а почуття її вперше з'явилися до неї .... Коли мова йде про життя,
оригінальність і пріоритет не так вже й важливі. Але якщо життя для вас - нудний, приїлася
візерунок, троянда здасться вам паперової, місячне світло - театральним. Ви зрадієте будь-якому
нововведенню і захопитися тим, хто намалює троянду чорною, .. а місячне світло - зеленим ...
Ви маєте рацію. Однак у житті троянда залишається трояндою, місяць - місяцем, а дівчата не перестануть
радіти їм чи зберігати вірність кільцю. Переворот у мистецтві - одне, в моральності
- Інше. Змішувати їх безглуздо. З того, що вам набридло місяць і троянди на коробках,
не випливає, що місяць більше не викликає припливів, а трояндам не корисний чорнозем ..
Коротше кажучи, те, що критики звати романтизмом, цілком
реально, більше того - цілком раціонально. Чим вдаліше людина користується розумом,
тим йому ясніше, що реальність не змінюється від того, що її інакше зобразили.
--------------------------
1 Олдос Хакслі. Геній і богиня// Іноземна література.
1991. № 5. С. 90.
Повторюється ж, приїдається тільки зображення; почуття
залишаються почуттями, люди - людьми. Якщо в житті, а не в книзі, дівчина чекає чоловіка,
почуття її - дуже давні - тільки-но з'явилися на світ. Якщо вона зірвала троянду, у
неї в руці - найдавніший символ, але зовсім свіжий квітка. Ми бачимо всю неминущу
цінність дівчини або троянди, якщо голова у нас не забита модними дослідженнями; якщо
ж забита - ми побачимо, що вони схожі на картинку з коробки, а не на полотно з останньою
виставки. Якщо ми думаємо тільки про вірші, картини і стилях, романтика для нас
- Надумана і старомодна. Якщо ми думаємо про людей, ми знаємо, що вони - романтичні.
Троянди прекрасні і таємничі, хоча всім нам набридли вірші про них. Той, хто це розуміє,
живе у світі фактів. Той, хто думає тільки про несмак недоладні віршиків або
шпалер, живе в світі уявність »1.
Хоча кіч - явище повсюдне, він особливим чином пов'язаний
зі специфікою російського менталітету.
Можливо, найбільш істотна відмінність російського світовідчуття
від європейського полягає в тому, що в основі першого лежить почуття безосновності
людського існування, і в цьому сенсі ми живемо у випадковому світі, де все
можливо; в основі другого - почуття закономірний світу, його організованості,
впорядкованості. І що ж залишається людині? У Європі - підтримувати цей розумно
влаштований міцний світ (анархізм і левачество - девіантні форми мірочувствія).
У Росії - або постійно жити, відчуваючи під собою хаос, хлябь, тобто у вічній «прикордонної
ситуації »; або змінити цей світ, щоб він став, нарешті, стійким (а тому для
Росії девіантною конформізм і консерватизм).
Однак змінювати реальність можна матеріальними та ідеальними
засобами. Інтелігенція вдавалася і до тих і до інших, - і світ міняла, і вибудовувала
його відповідно до власних ідеологеми. Кіч - ментальний спосіб зробити світ твердим,
надійними, прозорими для повсякденної свідомості, для «простої людини». Звідси --
особлива потреба нормального російського обивателя зробити цей світ придатним для
жітья шляхом приручення його прикрасою, членуванням простору і часу, звичної
семантизації побуту і звідси ж - неприйняття всього цього революційною інтелігенцією,
яка домагається зміна самого життя в її засадах, або хоча б високочолої в її
осмисленні і протягом усього свого існування півторастолітньої обзивають
простої людини і його світ «міщанством». У цьому останньому слові російська мова об'єднав
поняття міщанства як соціальної верстви та міщанства як упослідженого, дріб'язкового,
убогого в своєї духовної примітивності способу життя.
--------------------------
1 Честертон Г. К. упираються в правовірність// Самосвідомість
європейської культури XX століття. М "1991. С. 216-217.
Будь-яке суспільство потребує об'єднують символах. Потреба
ця може бути виражена більш-менш в залежності від типу суспільства і стадії
його розвитку. Наші сімдесяті відчувалися тоді як вічна дряхлість, як не парадоксально
це звучить; царювала геронтократія, і потрібні були підпірки як старого, так і
всім іншим, але у всіх було відчуття, що ця дряхлість - назавжди. Сімдесяті
виділяються великою кількістю різних постанов і кампаній стосовно молоді, за
відродження «справжнього комсомольського духу» і «ленінської партійності». Мистецтво
соцреалізму і кіч радянського періоду мають велику схожість, але не збігаються повністю
1. Кіч - це все ж таки спроба вигородити свій бідний рай в чужому краю, пом'якшення залізного
світу, його олюднення.
Адже що таке горезвісний килимок з лебедями і русалками?
Знак надійної та міцної життя. За свідченням одного з наших письменників, першими
післявоєнні ринкові килимки були паперовими, їх штампували на трофейному обладнанні
і з задоволенням розкуповували незважаючи на нефункціональність: фізичного тепла вони
не зберігали. Зате приносили з собою тепло душевне. Барачній стіна з килимком - вже
не так убога, вже обжита стіна, вже житло (як і стіна гуртожитку з гітарою, прикрашеної
бантом). Замкнені контури, чітке членування простору, симетричність зображення,
улюблені любовно-екзотичні теми, як вікно в інший світ, впорядковують життя
і зігрівають її. У розімкнутому просторі, коли безодня під ногами і вищі ідеї
в голові, жити може подвижник або герой, - але не обиватель, не проста радянська
чоловік.
Ймовірно, найбільш повно потенції соцреалізму і кічу збіглися
в оформленні «раю» - курортів (щорічно чаєм раю для більшості трудящих)
і парків культури і відпочинку (щотижневого законного і доступного раю). ВДНГ - приклад
класичний, але не єдиний, бо повторений у безлічі більш-менш яскравих
копій по всій країні. Тут була вся символіка Рая - символи Центру, містичного
шлюбу, бенкету, родючості та достатку і т. д. Предметний світ громадських центрів селища
і провінційного міста - базару і парку культури: гіпсові скульптури дівчини
з веслом, піонера, людини праці, гіпсові ж вазони, паперові килимки з мальованими
за трафаретом картинами «райське життя», розфарбовані фотографії зі Сталіним, красунями
і красенями, неодмінний фонтан, штучні квіти у вазах «гомілкової кістки»,
дешевий одеколон, цукеркові фантики, тир і карусель, провінційне фото на згадку.
Це - післявоєнний побут. У сімдесяті вазони і дівчата з веслом ще існували,
килимки з лебедями були заборонені спеціальною постановою по ринках; але попит
залишився, а значить, залишилося і пропозиція: цвіли дембельські альбоми, торгували
розфарбованими фотографіями М. Боярського, Алли Пугачової, Сталіна та ікон, саморобними
календарями, продовжувала існувати і розвиватися блатна субкультура - мова, фольклор
і татуювання.
---------------------------------
1 Яковлева А. М. Указ. соч. С. 21.
Симптоматично, що саме в сімдесяті знову спалахнула
боротьба з «споживацтво», - маючи коріння в традиційному інтелігентської презирстві
до матеріального (зрозуміло, найчастіше вимушеного), кампанія була підтримана і зверху,
владою. За відомству «споживання» проходили картини в позолочених багетах,
кришталь, килими, те, чим облаштовував своє життя обиватель. Це був період тяги до
«Штучного», рясному, а саме це тавро нашої критикою як «міщанство».
Але кожен влаштовував свій рай з підручних засобів: хто з штучних квітів і
фотографій віялом на стіні, хто з кришталю, хто на курорті, а хто - відпочиваючи культурно
у парку культури. Все це, однак, відповідало однієї і тієї ж потреби - вкоренитися
в текучому світі, приручити хлябь, зачепитися хоч за щось стійке, певне;
це перетворення «ланцюжка безглуздих подій» (Хакслі) в щось осмислене і прийнятне.
Елітна критика, не бачачи за всім цим зрозумілою їй екзистенціальної
потреби, таврує і кіч старий, наївний (кіч за властивостями самого предметного
матеріалу), і кіч новий, який претендує на респектабельність і аристократичність
(кришталь тощо самі по собі - не обов'язково кіч; вони стають кічем за способом
сприйняття в культурі).
Починаючи з кінця сімдесятих, кіч стає в СРСР джерелом
андеграундовской художньої рефлексії, причому вона здійснюється у двох різних
напрямках. Найбільш відоме - соц-арт, де радянський плакат, скульптура, парад,
а також гіпсові вазони і танцмайданчик в парку - явища одного порядку, ненависного
і заперечуємо: це «їх» світ, чужий, мертвий і вбиває. Так створюється відомий
"Лексикон" Грицька Брускіна. Велетенська поверхню полотна розкреслене на рівні прямокутники,
в кожному з яких поміщена типова паркова скульптура і йде іронічно-презирлива
гра з вченням в школі і став шаблоном текстом М. Островського «Життя дається
людині тільки один раз, і прожити його треба так ...». Мертвотних монотонність зображення
обрушується на глядача, кидаючи виклик усьому живому і індивідуальним в ньому і викликаючи
страх і огиду. Для соц-арту все це - радянський тоталітарний офіціоз, що підлягає
знищення: хай мертвим ховати своїх мерців. Талановито використовуючи парковий
кіч як матеріал, соцартовскій художник сам влаштовує цілком тоталітарне захід:
«Двухмінутку (або Тиждень, як комусь сподобається. - А. Я.) ненависті» цілком під Дж.
Оруеллом - роман «1984».
У цьому є своя правда, але немає істини. Соц-арт будь-якого
виду - на живопису, поезії, скульптурі - паразитує на заперечуваної джерелі і без
нього - ніщо. У того ж Г. Брускіна є авторська іконографія за мотивами іудейської
міфології: ось тут є любов, тут затверджуються автономні позитивні цінності.
Та ж Кичева атрибутика бачилася в 70-х-80-х зовсім інакше
московським художнику Аркадію Петрову. Це особливе явище в нашому мистецтві, незрозумілий
критикою, бо те, що належало критикою зневажати, стало предметом теплою і
любовної рефлексії у Аркадія Петрова. Те, що робили Аркадій Петров та соц-арт,
- Це концептуальний кіч,?? Чи паракіч, якщо завгодно. Але якщо у випадку соц-арту предмет
зображення (кіч) і саме зображення (паракіч) розрізнялися, то мистецтво Арк. Петрова
критика була схильна вважати кічем, не бачачи тут художньої рефлексії. А вона,
безумовно, була, хоча б вже тому, що картини Арк. Петрова - не копії ринкових
картинок, килимків і провінційних «фоток» і в їхній якості природним споживачем
використовуватися не може.
Художник, родом з Донецького селища, а пізніше отримав
професійну художню освіту, сприймає Кичева атрибутику як
світ рідний, «свій». У цій «свойскості» багато чого: і біль, і радість, і убозтво
«Краси», і плач за людиною. Характерні назви: «Цвіте акація», «Красуня»,
«Привіт із Сочі», «На довгу вічну пам'ять», «На відпочинку», «З святом», «Без любви
немає щастя »,« На пам'ять про першу зустріч ». Це алюзії на радянську рекламу, провінційну
фотографію, листівку, подання на сцені якого-небудь будинку культури. На деяких
полотнах люди, як би позують для сімейної фотографії, позначені буквами та цифрами;
взято це зі старих радянських журналів мод, а прочитується як знеособленість,
виражена в позбавленні персонажів всякої індивідуальності, навіть імені, - знаменна
подібність з романом Е. Замятіна «Ми». Як і в літера-турний антиутопії, художник
пише світ страшний. Але тут живуть люди з їхньою бідою і надіями, маленькими радощами
і великими сумами. А тому ми любимо тих людей, а тим більше, ніж безнадійність
і відчайдушніше їх прагнення цей світ облаштувати, олюднити всупереч його природі.
Ми й самі - з них, з цих, у яких хлябь під ногами, а жити хочеться «як люди».
Безсумнівний шедевр цього періоду творчості художника
- «Портрет хлопчика». Картина сюжетно являє собою ніби фотографію позує
на стільці дитини; навколо ми бачимо всю звичайну Кичева атрибутику «бідного раю» шахтарської
селища, на хлопчика убогі маєчка, трусики і черевички перших повоєнних років,
- Але скільки ж дитячих надій в його повних недитячим стражданням очах! .. Виживання
живого в мертвому світі і пронизлива любов до цього живого - основна тема творчості
Аркадія Петрова 70-80-х років.
Постійні опозиції світу/антисвіту, живого/мертвого можуть
бути представлені різним чином. Це ляльковому-наївні Адам і Єва, які, однак,
виглядають живими на тлі супроводжуючого їх тексту: «У завдання нашої ... входить виховання
смаку, розвиток естетичних потреб, формування запитів людини. Основні
її риси - правдивість, ідейність, об'єктивність і змістовність. На відміну від
капіталістичної ... яка переслідує мети збагачення, наша ... служить інтересам
всього народу, інтересам суспільства в цілому і кожного трудящого »та інше в тому ж
дусі ( «Адам і Єва»). Це може виражатися і в протиставленні несподіваною наготи
або заголенності персонажа тій чи іншій мірі,
позбавлених всякої еротичної привабливості, і одягнутися, залізних, парадності,
цивілізації ( «Три дівчини і красуня», «Зі святом № I», «Зі святом № 2»,
«Жди меня», «Розквітали яблуні і груші»). Взагалі семантика наготи в культурі, як
відомо, дуже широка. У роботах Аркадія Петрова періоду 70-80-х вона виступає
як засіб візуалізації метафори «бідний рай»: оголеність - традиційний символ
райського стану людини до його падіння і в той же час знак його бідності, відкритості,
незахищеності. Світ художника - світ Божий: спочатку прекрасний, хоча й понівечений
гріхом. Аркадій Петров зумів використовувати Кичева кліше парадоксальним чином.
Масове в його живопису - цеглу, з яких будувалися унікальні твори
мистецтва, сповнені людського тепла і життя. Пізніше, в 1990-і роки, художник міняє
всю систему координат; персонажів цього періоду любити неможливо, але це вже зовсім
інша пісня.
повсякденної свідомості важко зі складними речами, і воно переосмислює
їх на свій лад. У своїй книзі «Унікальна і тиражоване» це чудово показала
Н. М. Зорка на прикладі перетворення «Невідомої» Крамського в популярну незнайомку.
У більш пізні часи стала популярною пісня-шлягер в
виконанні Софії Ротару на слова відомого вірша А. А. Тарковського:
Ось і літо пройшло,
Ніби й не було.
На прігреве тепло.
Тільки цього мало.
Все, що збутись могло,
Мені, як лист п'ятипалі,
Прямо в руки лягло,
Тільки цього мало.
даремно ні зло,
Ні добро не пропало,
Все горіло світло,
Тільки цього мало.
Життя брало під крило,
берегли і рятувала,
Мені і справді щастило.
Тільки цього мало.
листя не обпекло,
гілок не обломити ...
День промитий, як скло,
Тільки цього мало.
Тут екзистенційна туга людини, висока прийняття
життя та подяки їй не дивлячись на всі тяготи. Що ж глядач побачив на естраді
Пританцьовують мотивчик, розкішний туалет, «металеві» рукавички з дірочками
і, здається, шипами перетворили текст у щось абсолютно протилежне задумом поета.
У такому контексті слова викликали спочатку деякий подив - і справді,
чого ж співачці «мало»? Начебто все є ... Але ми швидко здогадуємося: любові, напевно,
не вистачає. Імідж Софії Ротару - «страждає від/без любові». Вийшла пісня - про курортний
роман ...
У сімдесяті роки в СРСР не дуже мирно, але співіснують
три типи естетичного освоєння дійсності: мистецтво соцреалізму, андеграунд
і кіч. Перше - ніша офіційної ідеології, друге - ніша інтелігентської міфології,
третя - соціально-психологічна ніша обивательської картини світу. Всі три існують
в єдиному просторі, взаємно заперечуючи і підживлюючи один одного. Радянський кіч взамодействует
з офіціозом, в результаті чого у них з'являються загальні риси. Так, у творах
офіційного радянського мистецтва відбувається воскресіння деяких образів родоплемінного
походження, зокрема, бінарної опозиції батько/дитя 1. Це типово й для кічу.
У континуумі соцреалізму здійснюється перетворення людини в колектив 2. Анонімізірующая
функція кічу також очевидна. Культ кордонів властивий ідеальному соцреалістичного
ландшафту 3. Те ж властиво і радянському кичу.
Рідна країна бачиться багатої і квітучої, у зв'язку з
ніж ставлення до охорони країни збігається з міфологічним мотивом охорони райського
саду 4 - і тут зливаються кіч і офіціозне мистецтво. Перетворення часу в простір
в радянській архітектурі 5 сходить до міфологічного ототожнення: час = простір = річ.
Кіч запозичує соцреалістичної атрибутику: літаки,
танки, льотчики, вся речових атмосфера парків культури і відпочинку та будинків культури активно
утилізується радянським кічем.
Хоча повного збігу цих двох субкультур немає. Так,
уявлення про світ як про щось що знаходиться в стані постійної перебудови,
перероблення 6, ідея безмежного простору 7, характерні для офіціозу, суперечать
Кичева поданням про світ як закінченому, завершеному, де є лише надійне
повторення, але немає новацій (кичевий світ - вже світ космосу, хаос спочатку відсутній),
а також Кичева культу кордонів.
------------------------
1 Раппопорт А. Міфологічний субстрат радянського художнього
уяви// Мистецтво кіно. 1990. № 6. С. 94.
2 Там же. С.93.
3 Яковлева Г. Радянська архітектура післявоєнного періоду
в епічному ландшафті країни// Мистецтво кіно. 1990. № 6. С. 87.
4 Там же. С.90.
5 Там же. С.89.
6 Раппопорт Л. Указ. соч. С. 92.
7 Яковлева Г. Указ. соч. С. 87.
Кіч широко освоював некічевое простір, обурюючись
все голосніше експансією елітного, нав'язуванням чужої картини світу, занадто складною
і дуже заплутаною. Художники могли ненавидіти парвеню, критики - ругмя лаяти,
але ні ті, ні інші не могли заперечувати його як даність, чи називати його «поганим смаком»
або якось інакше.
Трохи про простоту та складності, природному та штучному.
Андеграунд давав найбільш, мабуть, багату і багатозначну картину світу, зберігаючи
традиційний віяло символічних значень образів класичного мистецтва і додаючи
до нього свої власні, інноваційні. Чим ближче до соцреалізму - тим ясніше тенденція
означіванія: кількість значень образу різко скорочується і в межі прагне
до одиничного значення. Кичева образи - це вже прозорі кліше, частіше за все з єдиним
значенням, яке інколи не має вже нічого спільного з класичним художнім.
Так, в художніх культурах попередніх століть існує складна система
інтерпретацій квітів: сім основних кольорів співвідносяться з рядом голосних грецького
алфавіту (кожна з яких має своїм символічним значенням), а також з нотами
музичної гами, з поділом небес на сім частин, сім'ю планетами, основними типами
характерів, сім'ю чеснотами і сімома гріхами і т. п. Зелений асоціювався з
життям, зростання, але і смертю, придушенням, егоцентризмом, інертністю; синій
- З небом, вночі, штормовим морем, духовністю, божественним проясненням, релігійним
почуттям, відданістю і невинністю і т. д. Розвинені культури люблять півтони і
відтінки. Кичевий смак вважає за краще, як дитина, незмішані і чисті кольори ( «анілінові»),
а символіка кольору стиснута до штампу: зелений - колір весни і життя, білий - зими і
чистоти, жовтий - осені і зради. Рослинні і зоологічні коди художньої
культури та кічу виявляють ту ж тенденцію. Так, троянда в класичній культурі
- Символ повноти, завершеності, містичного центру, серця, раю, коханої, жінки,
Божої Матері. У кіче значення образу троянди зменшується до знака любові і жінки.
І дуже важливо, щоб квіти були у великому достатку: якщо вже троянди, так щоб мільйон
яскраво-червоних. Смакові уподобання, віддають образів квітів масової публікою, наочно
простежуються і в популярності листівок, на яких зображені квіти, і в текстах
популярних пісень (ромашки, жовтці, фіалки та ін), і навіть у філософічних міркуваннях
естрадної співачки про те, що, виконуючи пісню, вона відчуває, ніби на одній гілці
розцвіли акація, гірська лаванда, троянди і ще щось а «гілка - це я» (телефільм
про Софію Ротару «Монолог про любов»). Кипарис - дерево смерті в класичній культурі
і знак пляжно-дозвільної екзотики в кіче. Сніп (в'язка) - пов'язаний з чарами і
означає прихильність до існування, як і вузли, банти, мотузки, шнури (негативний
аспект символу), а також об'єднання, зв'язок і силу (позитивний аспект). Сніп в декорі
ВДНГ і численних соцреалістичних полотнах - родючість тільки й виключно.
Телець (Овен, Бик) - амбівалентні символ
жертви і перемоги, творчого життя, з убитого тіла якого відроджується всесвіт,
символ жертовної іпостасі Христа. Бик на ВДНГ - сільськогосподарське тварина,
яким багатіє Батьківщина. Лев в класичній культурі - символ Бога, чоловічого начала,
влади, волі, Сонця, прихованих пристрастей, пожирання і поглинання. Лев в кіче - знак
сміливості і екзотичності. Кичевий текст часто перенасичений образами дорогоцінних металів
і каменів, що використовуються і для порівняння, і як дійова особа сюжету: всі ці
«Перлинні зуби», «коралові губи», «синє сапфірове небо» відомі всім, але виступають
як знак чаєм багатого життя. У класичній культурі дорогоцінні камені володіють
величезним спектром значень. Амур в кіче - грайливий знак любові без внутрішньої диференціації
значень. У художній культурі він асоціювався зі сліпотою, пітьмою, гріхом
(при зображенні із зав'язаними очима) і з могутньою силою природи і виступав
як чарівний хлопець, і як крилата юність, втілював і тлінність земних задоволень
(амур з піднятим вгору і погашеним факелом), і загальність любові, і еротику. Класичний
герой мистецтва Нового часу завжди складний і неоднозначний, Кичева герої однозначні
і точно розділені «за кольором»: це чорні лиходії або прекрасні ангели на початку,
в кінці і завжди і скрізь без винятку (вони ближче до фольклорних героям - «добру
молодцу »,« червоної дівчині », старому і старій, які завжди добрі, червоні або
старі на початку казки, в кінці її і у всіх казках без винятку).
Що стосується основних тем і сюжетів, то вони пораховані для
класичного мистецтва. Варіантів тут істотно більше навіть при чисто структурному
підході, ніж у кіче. Улюблені теми кічу - сімейно-дитяча, любовно-еротична,
екзотична, історико-політична. У художньому сюжеті Новий час цінує непередбачуваність,
кіч грунтується на формульний свого сюжету: особлива радість пізнання знайомого
в незвичайному, відомості дивного і чужого до відомого і своєму робить світ надійним
і міцним для повсякденної свідомості. «Просте» свідомість не виносить «штучної»
складності художньої картини світу: треба, щоб усе, як у житті, просто і природно,
як у людей ...
До певного часу обиватель, присоромлений експертами,
мовчить. А потім йде в атаку у відповідь: а ти хто такий, щоб я тебе слухав?
От сам і ходи в свою консерваторію і читай свого Гете, а мені залиш що-небудь
людське, бойовик, трилер і дамський роман.
А потім пролунав постмодерн з його політкоректністю, демократично
ламає будь-які межі: між добром і злом, істиною і брехнею, естетичним і неестетичним.
Бо у кожного своя думка, і всі думки рівнозначні і рівновеликі. Масове править
бал, елітного, як це ще раніше сталося на Заході, пішли в катакомби. Схоже,
прав був Н. А. Бердяєв у своїх прогнозах: починається Нове Середньовіччя. Елітна культура
(по Честертон - уявності?) - для еліти, масова (реалії?) - для мас. Чи прийде
ідеаціональная культура на зміну чуттєвої, як про те пророкував Питирим Сорокін?
Чи відбудеться новий синтез? Бог знає.
В усякому разі, очевидно, що кіч, офіційне мистецтво
і андеграунд становили в сімдесяті роки якусь систему взаємозв'язків і залежностей
за типом притягання і відштовхувань, взаємопроникнень і відстороненої рефлексії.
З ряду важливих параметрів кіч ближче до соц-реалізму. Однак і він становив парадоксальним
чином опозицію офіціозу -. свою, іншу, ніж андеграунд, але опозицію, відстоюючи
права маленької людини на свої смаки і в цілому свою картину світу, олюднюючи
і приручив світ страшний, нелюдський, стверджуючи нехитрі, але суттєві людські
цінності. Андеграунд міг це розуміти (Аркадій Петров) чи ні, ототожнюючи кіч
з офіціозом; але і в цьому останньому випадку кіч і соцреалізм служили матеріалом для
художньої рефлексії (Г. Брускин, Л. Пуригін та ін.) Андеграунд у своїх крайніх
проявах тоталітарен не менше, ніж соцреалізм. Тиха трансляція того, що пізніше
було названо загальнолюдськими цінностями, часто виконувалася саме кічем як
особливим типом субкультури. Тільки перетворившись за останнє десятиліття в агресивний
маскульт, доморослий кіч перестав бути томним. Але це вже інші часи і інші
звичаї.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали
з сайту http://ec-dejavu.ru/
