I. КУЛЬТУРА РУСІ до монгольської навали (Загальні положення).
21. Особливості розвитку російської культури.
Культура народу є частиною його історії. Її ста-
Постановою, подальший розвиток тісно пов'язане з тими ж
історичними факторами, які впливають на станів-
ня і розвиток господарства країни, її державності,
політичному та духовному житті суспільства. У поняття куль-
тури входить, природно, все, що створено розумом, талан-
те, рукоділлям народу, все, що виражає його духовну
сутність, погляд на світ, природу, людське буття, на
людські відносини.
а) _Фактори, по-. Культура Русі складається в ті ж століття, що й ста-
_вліявшіе на. Постановою російської державності. Народження народу йшло
_складиваніе. одночасно по декількох лініях - господарської, полі-
_і розвиток. тичної, культурної. Русь складалася і розвивалася
_культури.. як осереддя величезної на той час народу, відбутися у-
ящего спочатку з різних племен; як держави,
життя якого розгорталася на величезній території. І
весь оригінальний культурний досвід східного слов'янства
став надбанням єдиної російської культури. Вона складаючи-
лась як культура всіх східних слов'ян, зберігаючи в той
Водночас свої регіональні риси - одні для Подніпров'я,
інші - для Північно-Східної Русі і т.д.
- Русь - рівнин-На розвиток російської культури впливало також те, що
ве держава. Русь складалася як равнинное держава, відкрите
всім як внутріплеменним вітчизняним, так і іноплемен-
вим міжнародним впливам. І це йшло з глибини століть.
У загальній культурі Русі відбилися як традиції, скажімо,
полян, сіверян, радимичів, новгородських слов'ян, інших
східнослов'янських племен, так і вплив сусідніх наро-
дів, з якими Русь обмінювалася виробничими на-
викамі, торгувала, воювала, мирилася, - з угро-фінськими
племенами, балтами, іранськими, іншими слов'янськими наро-
дами і державами.
- Вплив Ві-У пору вже свого державного становлення Русь
 зантіі. відчувала сильний вплив сусідньої Візантії, яка
для свого часу була одним з найбільш культурних го-
сударство світу. Таким чином, культура Русі складалася
з самого початку як синтетична, тобто що знаходиться під
впливом різних культурних напрямків, стилів, тра-
діцій.
Одночасно Русь не просто сліпо копіювала чужі
впливу і безоглядно запозичила їх, але застосовувала до
зі своїми культурними традиціями, до свого що дійшов з глибиною
ни століть народному досвіду, розуміння навколишнього світу,
своєму уявленню про прекрасне.
- Збереження Тому в рисах російської культури ми постійно став-
 своїх тради-стикаються не тільки з впливами ззовні, але з часом їх зна-
 цій.чітельной духовної переробкою, їх постійним заломлюючись-
ням в абсолютно російському стилі. Якщо вплив іноземних
культурних традицій було сильніше в містах, які самі
по собі були центрами культури, її найбільш переді-
вих для свого часу рис, то сільське населення було
в основному зберігачем старовинних культурних традицій,
пов'язаних з глибинами історичної пам'яті народу. У се-
лах і селах життя текло у повільному темпі, вони були
більш консервативні, важче піддавалися різним куль-
турне нововведень.
 б) _Прінятіе Хри-. Довгі роки російська культура - усна народна твор-
_стіанства - пе-. кість, мистецтво, архітектура, живопис, художнє
_реломний момент. ремесло - розвивалася під впливом язичницької релігії,
_в розвитку рус-. язичницького світогляду. З прийняттям Руссю християнства
_ской культури. . становище різко змінилося. Перш за все нова релігія
претендувала на те, щоб змінити світогляд людей,
їх сприйняття всього життя, а значить і уявлень про
красу, художній творчості, естетичному впливав-
панії.
- Двовірство. Однак християнство, надавши великий вплив
на російську культуру, особливо в галузі літератури, ар-
хітектури, мистецтва, розвитку грамотності, шкільного
справи, бібліотек - на ті області, які були найтіснішим
чином пов'язані з життям церкви, з релігією, так і не
змогло подолати народних витоків російської культури.
Довгими роками на Русі зберігалося двовірство: офіційні-
ва релігія, яка переважала в містах, і язичництво,
який пішов у тінь, але як і раніше існувало в отда-
лених частинах Русі, особливо на північному сході, зберігаючи-
ло свої позиції в сільській місцевості. Розвиток російської
культури відобразило цю подвійність у духовному житті
суспільства, в народному побуті. Язичницькі духовні традиції,
народні в своїй основі, чинили великий вплив
на весь розвиток російської культури раннього середньовіччя.
Під вплив народних традицій, підвалин, звичок, під
вплив народного світосприйняття новим змістом на-
виконується і сама церковна культура, релігійна ідеолого-
гія. Суворе аскетичне християнство Візантії на русс-
кой язичницької грунті з її культом природи, поклонінням
сонця, світла, вітру, з її життєрадісністю, життєлюбність-
ем, глибокою людяністю істотно змінилося,
що знайшло відображення у всіх тих областях культури, де
візантійське, християнське у своїй основі культурне
вплив був особливо великий. Не випадково в багатьох цер-
Ковно пам'ятки культури (наприклад, творах церков-
них авторів) ми бачимо зовсім світські, мирські рас-
судження і відображення чисто мирських пристрастей. І не слу-
чайно, що вершина духовного досягнення Давньої Русі -
геніальне "Слово о полку Ігоревім" все пронизане язичес-
кими мотивами, про що ми ще скажемо нижче.
 в) _Характерние чер-. Відкритість і синтетичність давньоруської культури,
_ти російської куль-. її потужна опора на народні витоки і народне воспр-
_тури .. буття, вироблені всієї багатостраждальної історією Вистачає-
ного слов'янства, переплетення християнський і народ-
но-язичницьких впливів призвело до того, що в світовій істо-
рії називають феноменом російської культури. Її характерними
рисами є прагнення до монументальності, масштаб-
ності, образності в літописанні; народність, цілісність і
простота в мистецтві; витонченість, глибоко гуманістичний
початок в архітектурі; м'якість, життєлюбність, доброта в
живопису; постійне биття пульсу шукань, сумнівів,
пристрасті в літературі. І над усім цим панувала
велика злитість творця культурних цінностей з приро-
дой, його відчуття причетності всьому людству, пе-
режіванія за людей, за їхній біль і нещастя. Не випадково
знову ж таки одним з улюблених образів російської церкви і куль-
тури став образ святих Бориса і Гліба, людинолюбцем,
непротивленці, які постраждали за єдність країни, прийнявши-
ших борошно заради людей. Ці особливості та характерні риси
культури Давньої Русі виявилися не відразу. У своїх ос-
новних обличчях вони розвивалися протягом століть. Але
потім, вже отлівшісь в більш-менш усталені фор-
ми, довго і повсюдно зберігали свою силу. І навіть тог-
так, коли єдина Русь політично розпалася, загальні риси
російської культури виявлялися в культурі окремих князів
дружність. Не зважаючи на політичні труднощі, на місцеві
особливості, це все одно була єдина російська культура
X - початку XII в. Монголо-татарська навала, подальші-
щий остаточний розпад руських земель, їх підпорядкування
сусіднім державам надовго перервали цю єдність.
  г) _Роль церкви в. Найбільш помітна риса давньоруської культури -
 _развітіі ру. с-панування в ній релігії, яка, пронизуючи всі її
 _ской культури .. сфери, виступала як інтегрує її елемент, надавала
їй певну цілісність. Діяльність церкви була
одним з важливих факторів, що забезпечували і підтримував-
ших панування релігійної ідеології. Ступінь панування
релігії в культурі багато в чому визначалася силою і впливав-
ням церкви у всіх сферах суспільного життя, що в
першу чергу залежало від характеру що складалися від-
носіння між церквою і державою.
Однозначної відповіді на питання про вплив церкви на
культурно-історичний процес, про оцінку її культурної
діяльності бути не може. З одного боку, церква
стимулювала розвиток окремих сфер культури (листі-
ність, архітектура, живопис та ін), використовуючи арсенал
їх коштів для пропаганди релігійної ідеології. З дру-
гой, підпорядкування цих сфер культури інтересам церкви, ус-
тановленіе найсуворішого контролю та регламентації в конеч-
ном рахунку сковували розвиток. Оцінка ролі церкви в раз-
вітіі культури повинна бути конкретно-історичної, вона
не може бути однаковою і однозначною по відношенню до
різних періодів. Таке значне місце, яке займали-
мала релігія у давньоруській культурі, не приводило, од-
нако, до повного та безроздільного панування церкви в
цій сфері життя суспільства.

2II. 0 2ЯЗИЧЕСТВО.
  21. 0 2Міфологія 0 2славян.
 а) _Важнейшіе. Міфологія східних слов'ян виступала важливою склад-
 _представленія. ною частиною їх віровчення релігії - язичництва. Застосуй-
 _славян.. тельно до історії Стародавньої Русі язичництвом називаються ре-
лігіозние вірування, обряди і традиції, що склалися до
прийняття християнства.
Міфологічний оповідання - основа найважливіших ве-
роучітельних уявлень слов'янського язичництва: про чу-
яснами облаштуванні світу незвичайними істотами -
богами і першопредком; про божественне присутності в
природі, про людську долю та громадських справах; про
ієрархії богів, яка мислилася перш за все як се-
майне супідрядність молодшого покоління богів старшому; про
надприродному постійному русі форм життя - в по-
тусторонній світ і назад, з людського стану в
зооморфні і т.п. Нарешті, в тканину язичництва червоною
ниткою була вплетена міфологічна ідея дуалізму - все
(і природа, і людське єство) пронизане боротьбою
світлих, добрих і темних, злих начал.
Міфологічні образи богів складали пантеон - бо-
жественное співтовариство. Славянин-язичник свято вірив у
реальність існування своїх богів. Одне старовинне
сказання зберегло слова князя Володимира, звернені до
варягу Олаву: "Прошу тебе почитати богів і приборкувати себе
перед ними покірністю; побоююся, що вони проллють на те-
бе жах свого бурхливого гніву й жорстокості "(" Сага Олава
Трігвесона "). Боги, як і предки зі своєї обителі, пильно
стежили за порядком у світі, виступали гарантом дотриманням
ня звичаїв стародавнього суспільства.
З міфологічних уособлень темних сил язичництво
формувало полчища демонів - нечисть.
Відкриті давній людині у вигляді релігійного зна-
ня, міфи сприймалися в культурах минулого як свя-
щенние розповіді. Священний ореол навколо найважливіших
міфів підтримувався ще і тим, що багато міфів мали
своїм прямим продовження ритуал, служба, ра-
зигривающее сюжет міфу.
  б) _Краткая характе-. Свідомість людини було в полоні уявлень про злих
 _терістіка. і добрих духів природи, про можливість впливу на
 _обрядов язи-. природу за допомогою заклинань, змов, злагіднить-
 _чества.. тільних жертв і всього різноманітного ритуалу магічних
дій. Образотворче мистецтво та фольклор були не-
розривне пов'язані з язичницькими уявленнями.
- ОсновниеПовсеместно поширювався звичай спалення спокійно-
 звичаї. ков і зведення над похоронними вогнищами великих зем-
ляних насипів - курганів. Віра в потойбічний світ проявляється
лась в тому, що разом з небіжчиками клали речі, зброя,
їжу, а на могилах щорічно влаштовувалися поминки на честь
священних предків. Для захисту від злих сил (упирів, ле-
ших, злиднів) вживалися амулети з вовчих і мед-
вежьіх зубів, застосовувалися словестние змови, вносилися
магічні знаки в орнамент. Народження, весілля, смерть -
всі ці події в житті людини супроводжувалися заклинаючи-
тільних обрядами.
- Божества.Главнимі божествами слов'ян були: божество все-
ленній - Рід, божество сонця - Дажбог, богиня землі,
бог худоби - Велес, бог вогню - Сварог, бог грози - Перун.
Крім того, існувало безліч дрібних божеств.
Священним вважався домівку або піч, як символ
сім'ї. Вогню молилися під клунею. У селах стояли ідо-
ли, що зображували божества, яким "усім миром" принесеш-
Чи є жертви. Богів частували спеціально вгодованим бару-
нами і биками, причому ті, хто приносив жертви, самі
брали участь у з'їденні жертовних тварин. Шанувалися
священними гаї, річки, озера. Крім того, у кожного пле-
мени існувало загальне святилище, куди сходилися члени
племені на особливо урочисті свята і для рішення
важливих справ.
 22. Календарні обряди і свята.

а) _Колядованіе.. Найважливіші на Русі язичницькі обряди і свята були
злиті з землеробським працею, з життям природи, а зна-
чит, з міфологічними уособленням природних сил.
Народження Коляди, міфологічної істоти, родствен-
ного Макошь, співпадало у часі з "народженням" Сонця -
зимовим сонцеворотом. Учасники обряду колядування рас-
співала пісні, що прославляли Коляду, ходили по домівках, ж-
Лалі господарям здоров'я, багатого врожаю, приплоду в нас-
тупа році. На вимогу колядників господарі вознаг-
раждалі їх їстівними дарами - це була жертва Коляді.
Розпалювати багаття, і під веселі пісні, що супроводжуються
танцями ряджених, зібрана їжа колективно поїдалася.
Відбувалося це звичайно 24 грудня (за старим стилем).
Колядуванням починалися зимові святки - стародавній сла-
Вянскя свято початку Нового року, що тривала з 25 де-
кабріо по 6 січня (за старим стилем). У чому його суть?
  - Значеніе.Набіравшее силу сонце обіцяв швидке пробудження
землі, відродження природи. Стародавні землероби, нераз-
рывно пов'язані своєю працею з природою, вірили, що,
поєднуючи зусилля багатьох людей в обрядовому дійстві, вони
можуть допомогти родючості. Адже люди і природа, згідно з
їх світогляду, - дві частини одного цілого, а обряд -
засіб сполучення між ними.
Обов'язкові святочні ігри, веселі забави, велика кількість-
ва їжа і хмільні напої будили в людях жізнера-
достную енергію, яка, на їхнє переконання, зливалася з
виникає енергією родючості, подвоюючи її.
Інша сторона святочних ритуалів - ворожіння. Кожному
хотілося дізнатися, який буде рік: врожайним чи, рясним
Чи на недуги, щедрим чи на весілля. Вважалося, що отк-
ритое по святочні ворожіння обов'язково збудеться.
б) _Масленніца.. Наприкінці березня, у період весняного рівнодення від-
меча масницю. Масляна - свято проводів зими і
зустрічі весни. Неодмінною супутником цього весняного
свята були млинці, масляні млинці. Своєю формою вони
символізували сонце. Тисячу років тому вид млинців був
ще ближче до найдавнішого схематичного зображення солн-
ца - їх пекли на круглих глиняних сковорідках з зубчасті-
ми краями і прокресленими всередині хрестом.
Над грав, і ряджений, обжерлися олійними бли-
нами натовпом височіла сама Масляна - уособлення
кінця зими та початку сезону плодоношення. На святі
вона була присутня у вигляді опудала, виряджені в жіночі
одягу. Гуляння починалося з обрядів призову і зустрічі
Масляної. Закінчувалося ж гуляння ритуальним похований-
ням Масляної - опудало спалювали або, розірвавши, разбраси-
вали по полях, закопували. Ознаменувавши прихід весни, пе-
реда свою силу полях, Масляниця повинна була тепер ус-
спочивати до наступного року.
в) _Весенніе. До весняних обрядів заздалегідь готувалися: вишивали по-
  _празднікі.. лотенца із зображеннями богині родючості Макоша, рожа-
ниць, коней, журавлів та інших птахів. Покривали ці по-
лотенца рослинним орнаментом. Чи не обходилися весняні
обряди і без розмальованих яєць. Традіція розписувати яйця
навесні - одна з найдавніших, серед збереглися досі.
Розписне яйце було настільки важливим атрибутом обрядів, що
тривалий час (приблизно з Х століття) тримався звичай
користуватися спеціально виготовленими керамічними ра-
зукрашеннимі яйцями - писанками. Вважалося, що розкрив-
шенное ритуальне яйце володіє незвичайними свойс-
твам: їм можна зцілити хворого або навіть згасити по-
жар, що трапився від удару блискавки.
Вінчали весняну обрядовість і починали річну "зелені
ные святки ", або русалії. Вони припадали на кінець травня -
червень (в різних місцевостях призначали свій термін). Для зем-
лепашца цей час критичний - все, що міг, він на по-
лях зробив, кинуте зерно дало сходи, тепер все за-
висіло від природи, а значить, від примхи керуючих при-
рідними стихіями істот.
Погляд хлібороба звертався до водної гладі - до річок
і озер, істочнкам благодатній ранкової роси. А душа -
до русалкам, володарка водойм. І чекали в це
час від русалок не тільки витівок і хитрощів, а й оро-
ності полів живлющу вологу, що сприяє колосіння
хлібів.
Русальні ритуальні хороводи та пісні супроводжувалося
лись ударами бубна, різкими звуками флейти. Вертіння і
стрибками, пронизливими вигуками учасники приводили
себе в стан крайнього збудження. Таке масове
буйство повинно було залучити внманіе русалок і виманити
їх з виру.
  г) _Ярілін день.. Добрий урожай залежав не тільки від помірного зроше-
ня, але і від сонячного тепла. Тому частиною "зелених
святок "були два" вогненних ", сонячних свята - Ярі-
лин день (4 червня за старим стилем) та Івана Купала (24
червня за старим стилем), дата літнього сонцестояння.
Ярило був богом сонця, або весняного сонця,
богом тіла й любові, богом виробником і Покрова-
лем тварин, виробником рослин, богом сили і
хоробрості.
  д) _День Івана. Купала - божество слов'янської міфології, пов'язане з
 _Купали.. культом сонця. Під час свята воно було Яволь кук-
лій або опудалом (чоловічого, а іноді і жіночої статі).
Окрасою і символом празднікабиліцвети
іван-да-марья. Згідно з повір'ям, в ніч на Івана Купала
розпускаються вогняного окрасу чудовий квітка папороті
- "Перунів колір", вказано місце закопаних скарбів.
Чаклунські чари оточували ця квітка, відшукати його і
відкрити скарб вважалося справою майже неможливим. Особливо
довірливі та азартні відправлялися вночі в ліс. Століттями
з вуст в уста передавалися в народі небилиці про такі
простака.
Увечері на Івана Купала магічним обрядом добування
"живого вогню" починалося головне дійство: від затеплівше-
гося вогню запалювати священні багаття, і самий удалой
народ пускалсяпригать через них. Кожен прагнув
злетіти вище, тому що чарівним чином від висоти
стрибка залежала висота хлібів. Навколо вогнищ водилися
хороводи.
Наступний виток аграрних календарних свят і
обрядів приурочений до вркмені збору врожаїв та початку його
переробки. Особливо значними були: свято "пер-
вих плодів "(початок серпня); вшанування Рода і рожа-
ниць, коли хліба вже зсипали в засіки (час "бабиного
літа ", з кінця серпня до середини вересня); початок
прядіння льону (жовтень).

 23. Святилища.
а) _Віди зв'язку-. Для відправлення обрядів використовувалися, як правило,
  _ліщ.. особливі місця - святилища, в яких, за повір'ями, вре-
обелівську або постійно мешкали божества і духи.
У кожному будинку були священні місця для відправлення
домашніх обрядів. Крім того, слов'янське поховання на-
згадуйте за своїм устроєм житлову хоромині, почита-
лось як священне місце, будинок предків.
Дла відправлення спільних священнодіянь народ
збирався на примітних ділянках полів або річкових
берегів, у струмків, але особливо часто - в гаях.
Існували й спеціально облаштовані святині -
капища. Великі капища зазвичай мали форму округлої пло-
щадки, захищеної з усіх боків ровом або валом. Всередині
в самому центрі ставилися статуї язичницьких богів, а
трохи віддалік, ймовірно, перебували будови для загальних
ритуальних бенкетів. Учасники обрядів світили і "очі-
щалісь "світлом великих священних вогнищ, які возжі-
галісь навколо святилища.
До найбільш вражаючим капища такого роду належачи-
ло святилище Перуна поблизу Новгорода. Археологами вияв-
дружини численні залишки слов'янських язичницьких зв'язку-
ліщ - селище "грудок" в басейні середньої Десни, капище на
вершині Старокиївській горя над Дніпром. Характерно, що
багато великих капища розташовувалися на пагорбах і по-
читалися язачнікамі як місця незвичайні, священні.
 2III. МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА.

21. Ремесло.
Украинские ремісники X-XIII століть зробили свій біль-
шой внесок у розвиток культури стародавньої Русі. У тисячах
кузень по Дніпру і по Ільмень, по Волзі й Оці кували
плуги для оранки полів, сотні зброярів готували ору-
жиє, що перемогло кочівників-степовиків, візантійців, нім-
ців і поляків, а в ювелірних майстерень створювалося тон-
чайшее "Узори" з бронзи, срібла і золота, прикрашене
філігранню, карбуванням і невицветающей емаллю.
Історія давньоруського ремесла розглядається за
двох розділів: в першому увійшли матеріали за сільським
ремеслу, а в другій - по ремеслу міському. Багато
технічні прийоми, відомі місту XI-XII ст., селі
відомі не були; багато типів речей побутували тільки в
місті чи лише в селі.

 21.1 Сільська ремесло.

а) _Кузнечное. Зі зростанням суспільного поділу праці саме ко-
_дело.. неци стали першими ремісниками-спеціалістами, саме
їх народ оточив сотнями різних легенд і повір'їв:
"коваль - чаклун, хитрун" знаходився під заступництвом
російської Гефеста - бога Сварога, він міг не тільки вико-
вать плуг або меч, а й лікувати хвороби, влаштовувати
весілля, ворожити, відганяти нечисту силу від села. В
епічних переказах саме коваль є переможцем
дракона - Змія-Горинича, якого він приковує за
мова.
- Матеріал.В своїй справі ковалі використовували болотяну руду, ко-
торая містила від 18 до 40% заліза. Залізо отримували
невеликими дозами, достатніми лише для виготовлення,
наприклад, ножів, доліт, стріл, серпів та інших порівняй-
тельно невеликих предметів.
На час формування слов'янських племінних союзів
і початку утворення Київської держави металурги-
чеський справу налічувало вже полуторатисячелетній досвід.
З'явилися спеціальні горна, винесені за межі зем-
лянок, а варіння і кування заліза стала справою особливих майстра-
рів.
Весь процес виготовлення металевих речей роз-
дався на наступні стадії: 1) видобуток руди; 2) попередні-
тельно обробка; 3) плавка руди ( "варіння заліза"); 4)
проковування криця; 5) гаряча кування для отримання бажаних
виробів.
Частіше всього руда залягає на дні боліт і озер; її
розвідують гострим шостому або залізним щупом, а здобувають
черпаками з довгою рукояткою з плотів або човнів.
Отримана руда промивалася, потім приносилася у по-
селок і піддавалася попередній обробці, заклю-
чавшейся в дробленні її, в легкому випаленні, що сприяло-
шем процесу відновлення оксидів заліза. Самим складність
вим і відповідальною справою була виплавка заліза з
руди, що здійснювалася за допомогою сиродутного процесу.
Остання стадія сиродутного процесу - проковування криця -
підводить нас впритул до наступного етапу обробки ме-
Талій - до ковальській справі.
- Техніка руч-техніка ручного кування дуже мало змінилася з време-
 ної ковки. ні домонгольської Русі (XIX ст.). Справжніх стародавніх кузень
відомо багато. У тих випадках, коли їх виявляли,
вони виявлялися або в самого валу, на краю городища, або
навіть виносилися за межі валу. Для розігрівання заліза
коваля необхідний був горн з добре налагодженим дуттям -
хутром.
Для вилучення розпеченого металу з горна і для
тримання його на ковадлі служили кліщі (іноді їх на-
викликають "вилучало" - від дієслова "вилучати", витягати).
Кліщі робилися з двох половинок, скріплених віссю, їх
форма різна: одні з них пристосовані для витягаючи-
ня та тримання невеликих предметів, інші мають спеціаль-
ний гачки на кінцях для тримання широких і масивних
речей і більший розмах захоплюючої частини кліщів. Рас-
загартоване дочиста залізо клалися на ковадло і піддав-
лось куванні.
Кування проводилася молотом ( "Млат", "олмат", "ко-
Валді ", звідси" кувалда "," кий ", і" киянка "- дерев'яний
молоток у сучасних столярів). Залежно від призначають-
чення, молоти були різної ваги і форми - від важких
і масивних молотів у підручного коваля - молотобійця
до невеликих молотків, якими коваль орудував сам, або
безпосередньо бив по залізу, або підставляв свій
молоток (подбойнік, кладіва) на місце, що вимагає удару,
а по молотку бив своїм важким молотом підручний.
Ковалям вдавалося викувати залізні лопатки з довжин-
нимі залізними ж рукоятками до 1 м довжиною; розплющувати
ковкий залізо (при виготовленні сковорід) вони могли до
30 см в діаметрі. Розрізнялися технічні прийоми ков-
ки.
До речей, найбільш простим по виготовленню, потрібно від-
нести ніж, обручі і дужки цебра, цвяхи, серпи, коси,
долота, плужним ножі, шила, кочерги, медорезкі, лопати і
сковороди. Усі ці плоскі предмети не вимагали спеці-
альних прийомів і могли бути виготовлені і без підручного
коваля.
До другої групи треба віднести речі, що вимагали
зварювання, наприклад: ланцюга, дверні пробої, залізні кільця
від поясів і від збруї, вудила, кресала (кресала), светци,
остроги.
- Застосування ру-Наступним технічним прийомом було застосування рубала
 била в ковальських-для разрубанія заліза. Цей прийом міг бути застосований
 ном деле.только під час спільної роботи обох ковалів, так як
потрібно було, по-перше, тримати кліщами розпечений шмат
заліза, що при великих розмірах тодішніх наковален б-
ло нелегко, по-друге, тримати й направляти рубило,
по-третє, бити по рубав молотком. Зубило застосовувалося
при виробленні Ушков для цебра, лемешів для сох, тесел,
мотик, 1шіковін 0 (петель) дверей. Найбільш складним було
виготовлення сокир, копій, молотків і замків.
Древні російські ковалі виготовляли іноді і гвинти,
але робили їх не нарізкою, а шляхом перекручування подружжя-
рехгранногостержня. Одержували гвинти значно
міцніше сиділи в дереві, ніж звичайні цвяхи. Верхи ко-
нечного мистецтва були замки.
У сільських кузнях XI-XIII ст. працювало по два
коваля, один у якості основного майстра, інший -
підручним. Вони обслуговували всі нестатки найближчих селищ.
Наведений асортимент ковальських виробів вичерпує
майже весь селянський інвентар, необхідний для пост-
Ройко будинку, сільського господарства, мисливства та навіть для облад-
ни.

  б) _Ювелірное. Поряд із залізними виробами знайдено безліч брон-
 _дело.. зових, мідних і срібних прикрас, отже,
можна говорити про існування ремісників-ювелірів.
Судячи з даних XII-XIII ст., Коваль і ювелір сумісного
щалісь в одній особі. Виготовлення прикрас, так само як і
цілий ряд інших галузей російської ремесла, на жаль,
не має розробленої історії для епохи VII-VIII ст.
Найбільш сприятливий в цьому відношенні матеріал
жіночих поховань знищений похоронними вогнищами і
або зовсім не дійшов до нас, або дійшов у вигляді бесфор-
сних злитків.
- Матеріали. Більшість технічних прийомів давньоруських "ко-
нецов міді та срібла "йдуть своїм корінням в першому ве-
ка нашої ери. У X-XIII ст. можна відзначити велику тща-
ність вироблення і велику різноманітність форм.
Матеріалом для прикрас служили мідь, срібло та їх
різноманітні сплави; золота в сільських курганах немає.
За зовнішнім виглядом російські прикраси з сплавів поділи-
лися на дві групи: наслідують за кольором золоту (з пре-
володінням в сплаві міді) і імітують срібло (бронза
з великим вмістом олова, або сплав міді з сріблом
"білкон", або сплав срібла з золотом). Ні золота, ні
срібла, ні міді в межах тодішніх російських земель не
було, - всі ці метали ввозилися з сусідніх країн.
- Лиття. Серед різних технічних прийомів давньоруських
ювелірів на перше місце потрібно поставити лиття.
Метал розплавляють в глиняних тиглях за допомогою ме-
хов, підвищує температуру горна. Потім розплавлений
метал черпали з тиглів глиняного ложкою, що носила приз-
вання "льячкі", які з металом підігрівали в полум'ї
і потім метал виливали у ливарню форму. Коли залита
форма остигала, з неї витягували металевий виріб,
в точності повторивши форму.
Майже всі форми однобічні, тобто такі, які
прикривалися зверху гладкою плиткою вапняку. Благод-
ря цього лицьовий бік предмета була рельєфною, а про-
ротних - гладкою.
Для того, щоб зробити яку-небудь ажурну підвіс-
ку з прорізами посередині, треба було при виготовленні
форми залишити в ній недоторканими ті місця, де повинні
бути порожнечі.
Тоді ці непрорезанние на формі місця будуть повно
стикатися з накладною кришкою форми і метал туди не
проникне. Ливарні форми робили з м'яких порід каменю -
вапняку, пісковика, шиферу. Багато речей виробляють
враження виготовлених штампом або шляхом непосредс-
ничих обробки металу різцем.
Наприклад, семілопастное скроневої кільце так називає-
мого в'ятицького типу. Корпус його, безсумнівно, литий, але
орнамент на щитку завдано таким чином, що утворює
ряд поглиблених тонких ліній, як би врізаних в метал
гострим різцем.
Техніка цього лиття полягала в тому, що тут
застосовувалася глиняна м'яка форма, точним чином пе-
редававшая всі деталі обробки оригіналу, з якого
робили форму.
За допомогою різних видів лиття ювеліри виготовляли
надзвичайно багато різних предметів прикраси.
- Кування і че-На друге місце після лиття потрібно поставити ковку і
  Канка колір-карбування кольорових металів. Принципова відмінність від ков-
  них металів. ки заліза полягає в тому, що срібло, мідь і їх
сплави куються значно легше і піддаються навіть холод-
ної куванні.
В куполах ми бачимо тонку ковану срібну про-
волочу і тонкі листи срібла. Розплющені бляхи, се-
ребро (або мідь) йшло на різні вироби: очелья (або
віночки), пластини браслети, оковки скриньок, вушка для
прикріплення підвісок і т.д.
Куванням виготовлялися деякі види місцевих гривень,
браслети, наголовник, ромбощітковие скроневі кільця і
д.р.
Карбування тонких металевих аркушів застосовувалося край
не рідко тільки в дуже простих формах точкового узору,
що йде по краю підвіски або у вигляді декількох вдавлених
ліній.
Іноді орнамент наносився різцем, що має форму ма-
Льонькою долото, поварачівая який з одного кута на
інший майстер одержував на поверхні металу зігзагооб-
різну лінію, різцем ж гравірувалися і вирізали будь-
довільний малюнок. Особливо багаті різними видами
орнаменту, на яких ми бачимо і гуртки, і лінії, прове-
денние зубчастим колесом і зигзагами, і просто різьблення, і
глибокий литий орнамент.
- ПроізводствоЗатем після лиття і кування важливим є виробнич-
  дроту. тво дроту.
У невеликих кількостях дріт вживалася не
тільки для прикрас, а й у побуті.
Дротом обмотувалися черешки ножів, з дроту
робилися кільця, а також браслети, скроневі кільця, і
цілий ряд інших прикрас.
Для виготовлення мідної або срібною тягнути про-
волоки був необхідний так званий калібр, або "тягнучи-
ло "- залізна дошка з низкою просвердлених отворів,
які робилися конічними; кожне сусідні отвір
мало діамер менше, ніж попередні.
Д?? я волочіння дроту попередньо виковували
срібний чи мідний стрижень, загострювали його, засовували
в найбільше отвір волочила. Потім його проволачі-
вали через менший очко, і так до тих пір, поки не по-
променя дріт необхідного діаметра.
Мідний дріт діаметром до 2 мм вдавалося напів-
чити довжиною до 150 см.
У цілому ряді областей правобережжя Дніпра відомі
намисто з тонкого дротового каркаса, на який прикр-
еплени великі зерна металу. Намиста ці носять умовна
назву "мінських", вони часто зустрічаються в сільських
курганах дреговичів, древлян і волинян.

 в) _Гочарное справа.. Гончарне справу у слов'янських землях має давню
- Технологія традицію, що веде нас в неоліт.
  виготовлення. На межі IX - X ст. воно придбало нову техніку і
перетворилося на ремесло.
У ранній час судячи з дактилоскопічний отпечат-
кам, виготовлення глиняного посуду було жіночою справою.
Письмові ж пам'ятки Київської Русі кажуть виключи-
тельно про гончара - чоловіках.
Для виготовлення горщиків використовувалася глина, кото-
рую називали "скудель", "зьд" або "Здена". Глина перед
ліпленням посудини спеціально оброблялася, змочують у-
дой, ретельно зарміналась.
Ліплення судини, незалежно від способу формування його (від
руки або на колі), проводилася стрічковим, жгутовая
способом.
Глина раскативлась на довгі валики, ущільнювалися
при цьому, а потім гончар клав ці валики спірально,
погодившись із бажаною формою посудини. Після цього валики
здавлювали, шви між ними затиралися і проводилося
остаточна обробка судини. Можливо, що плоске
днище судини лепілось іноді окремо.
Ліпна посуд для Київської Русі не характерна, так
що в цей час вона вже змінилася гончарного. Предшест-
Венніка гончарного кола була дерев'яна дошка, на ко-
торою ліпили горщик і яку можна було повертати
для зручності обробки судини.
  - ГончарниеСреді різних сільських гончарних виробів на 1-е
вироби. місце треба поставити горщики, посудини різних розмірів і
призначення. Основне призначення горщика - служити для
варіння їжі в печах, форма горщика збереглася до наших
днів. Іноді зустрічаються горщики з декількома спеці-
нимі отворами на дні, прим 2е 0нявшіеся, очевидно, для
відкидання сиру: сироватка стікала через отвори
на дні горщика.
Потім йдуть "корчаги" - великі судини, що грали,
головним чином, роль сховищ зерна, браги та інших
продуктів.
Існували й вузькогорлого судини, що носили назву
"крин", "криниці". В меншій кількості, ніж горшки,
гончарами виготовлялася плоска посуд (міси, "пласкі"
- Миски, чаші, блюда).
  - Клейма на дні-Надзвичайно цікавими були клейма на днищах смокчу-
щах судин. дов. На маленьких гуртках, підкладають під посудину
при формуванні його на колі, гончарі вирізали різні
значки, які вип